Бугас В.В., Шевченко О.В., Теміндарова Ю.А. Національна економіка

Подождите немного. Документ загружается.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ

КАФЕДРА ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

для студентів економічних спеціальностей

КИЇВ-2008

Національна економіка: навчальний посібник для студентів економічних

спеціальностей./ Упор. В.В. Бугас, О.В.Шевченко, Ю.А.Теміндарова.-К.: КНУТД,

2008. – 82 с.

Упорядники: В.В. Бугас, кандидат економічних наук, професор

О.В. Шевченко, кандидат економічних наук

Ю.А.Теміндарова

Відповідальний за випуск: зав. кафедрою політичної економії В.В. Бугас,

кандидат економічних наук, професор

Підписано до друку 21.02.2008 р. Формат 60*84 1/16. Папір офісний.

Друк цифровий. Умовн.др.арк. 5,11 Тираж 50. Зам.1737. Ціна 4-45 грн.

Дільниця оперативної поліграфії при КНУТД.

01601, ДСП, Київ-11, вул.Немировича-Данченка,2

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру України суб’єктів видавничої справи

ДК №993 від 24.07.2002р.

ВСТУП

Формування нової якості економіки є надзвичайно важливим для майбутнього

України. В Україні нагромаджений економічний, підприємницький та інституційний

потенціал, який може забезпечити перехід країни від посткризового відновлення до

динамічного розвитку на основі ринкової соціально орієнтованої моделі економіки.

Європейська спрямованість відкриває перед Україною унікальну можливість виходу

на якісно вищий рівень розвитку суспільства і

держави, надає кожному її

громадянинові шанс для розкриття власного потенціалу. Щоб скористатися

перевагами від входження у європейський простір, упровадити європейські

соціальні, економічні та політичні стандарти, Україні необхідно опанувати сучасні

моделі економічного зростання, орієнтовані на забезпечення стабільних і високих

показників соціально-економічного розвитку на довгострокову перспективу.

Розбудовуючи економіку країни, необхідно досконало

розуміти сутність поняття

«національна економіка».

Характеризуючи зміст «національної економіки», можна використовувати

чимало термінів. Загальне господарство називають «народне господарство»,

«національне господарство», «суспільне господарство» і «національна економіка». В

усіх випадках треба мати на увазі, що це господарська система, яка склалася

історично в певних територіальних (національних) межах. У більш широкому

значенні національна економіка

– це економічно й організаційно єдина система

взаємопов’язаних галузей і сфер діяльності людей, яким властива відповідна

пропорційність, взаємообумовлене розміщення на території, обмеженій державними

кордонами.

У даному виданні на основі узагальнення світового досвіду розкривається

зміст економічної політики держав для різних типів національних господарств.

Надається опис конкретних інструментів макроекономічного аналізу, що

використовуються

для визначення шляхів подальшого розвитку, оцінки

економічного потенціалу країни, розробки економічних прогнозів. Оцінюється

ступінь і напрямки розвитку конкурентного середовища, особливості

відтворювальних процесів в умовах, що поєднують завдання підвищення зрілості

господарства і необхідності переходу до постіндустріального середовища.

Розкривається поняття національної економіки в галузевому і регіональному

вимірах, розглядаються інституційні проблеми формування економічного порядку

Подані нові підходи до визначення рівня розвитку національної економіки на основі

аналізу відповідності ступеня досягнення стратегічних цілей держави і ступеня

витрачання національного багатства. Розглянуті проблеми конкурентоздатності

національної економіки та інтеграції країни до світової економічної системи. У

процесі вивчення дисципліни складається цілісне уявлення про національне

господарство України, його галузі, регіональні підсистеми,

отримуються дані про

найважливіші макроекономічні показники і пропорції національної економіки, її

галузевий та територіальний склад, взаємозв’язки окремих складових національного

господарства, чинники, що визначають стан та тенденції розвитку економіки країни

як в цілому, так і окремих її сфер, зміст організаційної, методичної та регулюючої

діяльності органів влади в економічній сфері.

ТЕМА 1. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: ЗАГАЛЬНЕ ТА

ОСОБЛИВЕ. ПРЕДМЕТ ТА ЗАВДАННЯ КУРСУ

План.

1.1. Поняття і ознаки національної економіки.

1.2. Типи національних економік.

1.3. Предмет та завдання курсу «Національна економіка».

1.1. Поняття і ознаки національної економіки.

Економіка – це середовище для життя і господарювання людей та закони, що

регулюють відносини суспільства з навколишнім середовищем і стосунки між

членами суспільства. Господарювання – це цілеспрямована діяльність людей, тобто

виробництво

, наслідком якого є створювані предмети побуту, харчування, житла.

Товарне виробництво – це складна система господарств, що пов’язані між собою

глибоким поділом праці, який не обмежується поділом видів діяльності, створенням

нових видів продукції, а спрямований на звуження видів діяльності і зосередження

на виробництві окремих частин продукту. Поділ праці у товарному господарстві –

форма організації суспільної праці, за якої окремі групи виробників закріплюються

на певний період за певними видами виробничої діяльності, це спеціалізація

діяльності. Поділ праці має такі рівні: загальний (поділ на галузі), частковий (поділ

галузей на складові), одиничний (поділ процесу виробництва на основі професійної

спеціалізації виробників).

Просторові розширення рівнів поділу праці всередині однієї

країни

призводять до розвитку єдиної економічної системи з її територіальними

особливостями виробництва. Поділ праці між країнами виводить виробничі зв’язки

за межі національного господарського простору, створюючи систему світового

господарського простору. Просторовий поділ праці передбачає просторові зв’язки,

обмін продуктами і послугами, на яких спеціалізується господарство окремих

територій країни чи країн

у цілому.

Просторове розширення рівнів поділу праці зумовлює необхідність

просторової координації у сфері виробництва, розподілу і обміну. Тут не може бути

відокремленості виробництва від розподілу і обміну, оскільки усі стадії відтворення

становлять єдиний виробничий і соціальний механізм, спрямований на вирішення

всіх суспільних проблем. Розвиток виробництва є лише засобом розвитку

суспільства, його

суспільно-національних рис, потреб, інтересів. Чим глибший поділ

праці у виробництві і просторі, тим більш інтегроване суспільство як єдиний

національно-суспільний організм зі своїми особливостями розвитку. Такі ж етапи

розвитку пройшла економічна система на території сьогоднішньої України, яка в

умовах її незалежності набуває характеристик національної.

Характеризуючи зміст «національної економіки», можна

використовувати

чимало термінів. Загальне господарство називають «народне господарство»,

«національне господарство», «суспільне господарство», «національна економіка». В

усіх випадках треба мати на увазі, що це господарська система, яка склалася

історично в певних територіальних (національних) межах. У більш широкому

значенні національна економіка – це економічно й організаційно єдина система

взаємопов’язаних галузей і сфер діяльності людей, яким властива відповідна

пропорційність, взаємообумовлене розміщення на території, обмеженій державними

кордонами.

Міжнародний поділ праці спричинив створення міжнародних ринків,

покупцями і продавцями на яких є не лише і не стільки окремі виробники, скільки

країни. Своїми окремими видами продукції на таких ринках вони представляють

усю національну

економіку, її структуру і обсяги виробництва, якість і цінність її

продукції, а разом з тим і суспільство, народ, націю, які створили цю економічну

систему. Тим, наскільки ця економічна система задовольняє потреби суспільства і

наскільки її продукція потрібна іншим, визначається місце і роль цього суспільства і

його господарства серед інших суспільств.

Для виникнення і розвитку національної економіки обов’язкові як мінімум дві

умови:

1) наростання і поглиблення суспільного, зокрема територіального поділу

праці, який спричинює виникнення різноманітних видів діяльності, спеціалізацію

територій;

2) формування міцних централізованих держав.

За таких умов народне господарство з часом перетворюється на національний

комплекс, тобто на таке територіальне утворення, в якому

всі компоненти

економічного життя – підприємства, заклади, галузі, окремі регіони – функціонують

як єдиний організм, що забезпечує матеріальні і духовні потреби суспільства.

Отже, єдність господарської системи ще не є визначальною для національної

економіки як для народного чи національного господарства. Тут дуже важливими

чинником є спільність духовного розвитку членів суспільства – спільність культури,

звичаїв,

традицій, моралі тощо. Спільні господарські і духовні риси суспільства

набувають значення загальнонародних чи національних рис, відмінних від таких же

суспільно-господарських утворень на інших територіях. Первинним осередком

національного господарського комплексу є підприємство, а духовного – людина,

носій національної ідеології.

У сучасному розумінні національна економіка не обов’язково повинна бути

сформована на мононаціональній

спільності людей і території, хоча національні

традиції господарювання можуть визначати деякі риси національної економіки,

зокрема ставлення до праці, до творчості, до навколишнього середовища.

Сучасну національну економіку характеризує низка ознак, незалежно від того,

де вони сформовані. Їх можна звести у декілька ключових груп: національного

суверенітету, ресурсно-виробничі, господарсько-організаційні, товарообмінні. Ці

ознаки відбивають внутрішню самоорганізацію національної господарської системи,

статус суспільних і господарських структур, відносин щодо зовнішніх політичних та

економічних чинників.

Вихідною основою статусу національної економіки є перш за все система

ознак національного суверенітету. До них належать суверенітет і недоторканість

території, державного утворення, суверенітет законотворчості і чинних правових

актів на державній території, суверенітет

національної внутрішньої і зовнішньої

політики, суспільно-культурної ідеології, суверенітет господарської діяльності. Ці

ознаки визначають здатність суспільно-господарської системи до самоорганізації, до

реалізації себе як суб’єкта міжнародних рівноправних партнерських господарських

та ін. зв’язків.

Ресурсно-виробничі ознаки відбивають потенційні можливості виробничої

діяльності, структури виробництва, його спеціалізації. Загалом вони охоплюють:

людський потенціал, науковий і техніко-технологічний потенціал, природно-

людський потенціал. Людський потенціал визначається чисельністю робочої сили, її

професійною структурою, кваліфікаційним рівнем, освітою, станом

здоров’я і т.д.

Науковий і техніко-технологічний – станом розвитку науки, впровадженням

наукових розробок у сферу господарства, створення нових видів машин і

технологій. Природно-ресурсний – географічним розміщенням, наявністю

природних сировинних ресурсів, рівнем їх освоєння і переробки.

Господарсько-організаційні ознаки виявляються у наявності економічного

механізму, що визначає рівень сполучення людського

потенціалу з природно-

ресурсним і техніко-технологічним. Рівень такого сполучення в цілому залежить від

того, як узгоджуються приватні, колективні і суспільні інтереси, як сформована

система стимулів виробництва і праці тощо. Інфраструктуру економічного

механізму складають: правова система (закони, постанови, укази), система

стимулювання виробництва і праці, фінансово-кредитна система, митна система,

система управління

і регулювання – макроекономічна, мезоекономічна,

мікроекономічна. Товарообмінні ознаки виявляються через розвинену систему

внутрішніх ринків і спроможність виробництва та послуг виходити на світові ринки.

1.2. Типи національних економік.

На формування типу економічної системи впливають об’єктивні (економічні

закони) і суб’єктивні (ідеологічні системи) чинники. Найкращою за господарським

змістом і суспільним призначенням є

та економічна система, яку сформовано на

узгодженні і відповідності суб’єктивних та об’єктивних чинників. Зміст економічної

системи має відбивати зміст праці і життєдіяльності людини, груп людей і

суспільства в цілому.

Світова практика знає приклади створення економічних систем як за

економічним змістом (за ефективністю виробництва), так і за господарською

формою (

колективна чи приватна власність на засоби виробництва). Базою

становлення і розвитку національної економічної системи в обох випадках є основне

економічне відношення, тобто відношення людини до власності на засоби

виробництва і результати праці. Різні підходи до організації економічної системи

зумовили принципово відмінні ознаки внутрішньої організації виробництва,

розподілу і обміну. Основною причиною відмінностей

у господарських результатах

є власність на засоби виробництва, на якій створена та чи інша господарська

система.

На основі цих відмінностей можна виділити два загальні типи національних

економік: ринковий та плановий. Іншими словами їх називають ліберально-

ринковий і регламентовано-плановий. У першому домінують приватна власність,

свобода підприємництва, вільний обіг товарів і

грошей, у другому – суспільна

власність, державне управління, розподіл. Кожен із цих типів має свої підтипи:

ринково-державний, державно-ринковий, адміністративний.

Сама власність ще не визначає економічного змісту виробництва і обігових

процесів. Але вона є основою, на якій формуються відносини, що забезпечують

відповідний господарський зміст. Рушійною силою виробництва чи надання послуг

є економічний інтерес, стимул для вкладання праці та ресурсів і досягнення бажаної

мети. Причому пріоритетною ланкою у єдності суб’єкта власності

і його

економічного інтересу є суб’єкт власності, який формує свій інтерес, свої наміри.

Практика доводить: чим більше конкретизовано власника засобів виробництва, тим

виразнішим є його інтерес і тим раціональніше і ефективніше функціонують

матеріальні та грошові ресурси для досягнення цього інтересу. Найменше

відчуження суб’єкта власності від об’єкта власності

пропорційно знижує інтерес

суб’єкта до високоефективної праці і виробництва. Більше того, відсутність

можливості у суб’єкта праці задовольнити життєво необхідний інтерес неминуче

спонукає його до тіньових форм вирішення своїх економічних чи соціальних потреб.

Важливою умовою гармонізації структури, сприятливого й ефективного

функціонування пропорцій є антимонопольний характер видів і форм власності.

Створення

умов для конкуренції видів і форм власності є міцною запорукою їх

сприятливого впливу на зростання обсягів виробництва і підвищення якості

продукції.

Кожен із типів економічної системи має притаманні йому організаційні

форми власності, управління, розподілу, обміну і відповідні до них ознаки їх вияву

через процеси виробництва, через якість продукції, структури національних

економік тощо.

Ліберально-ринкова

Регламентовано-планова

Типи національних економік

Ознаки

Організаційні форми

Ознаки

Суб’єкти підприємництва

Пріоритет інтересів

Власність

Орієнтація виробництва

Рівень конкуренції

Управління і регулювання

Ефективність

Ринок і розподіл ресурсів

Зовнішньоекономічні зв’язки

Приватна, неприватна

Неприватна

Приватні особи, дер

ава

Держава

Людина-держава

ержава-людина

Попит ринку

Планова

Відсутня

Високий

Самоуправління держави

і ринку

Централізоване

Збиткові виробництва банкрутують

Збиткові виробництва підтримуються

Ринок розвинений, розподіл на

основі попиту і пропозиції

Функціонує споживчий ринок,

розподіл централізований

Експорт - готова продукція,

технології, імпорт - сировина,

матеріали, напівфабрикати

Експорт: сировина,

матеріали, напівфабрикати

Імпорт: готова продукція,

технології

У світовій практиці господарювання ці два типи господарських систем

співіснують в економічному суперництві. Ринковий тип економіки зорієнтований

переважно на ефективність виробництва і пов’язані з нею механізми реалізації, а

плановий тип економічної системи – на форму її організації та створення

відповідної інфраструктури і засобів для її обслуговування.

1.3. Предмет та завдання

курсу «Національна економіка».

Національна економіка – це господарство країни, його склад, структура,

взаємозв’язки окремих елементів. Національна економіка – це комплекс, складові

якого являють собою специфічні спільності. Країна як національне співтовариство

має верховну владу, якій підпорядковані (тією чи іншою мірою) всі суб’єкти

економічної діяльності. Вибір саме національних меж при вивченні економічної

діяльності виправданий також і сучасним розвитком техніки аналізу

загальнонаціональних кількісних показників (національна статистика) і

економічною політикою.

Кожна країна створює ті чи інші умови для успішного розвитку економічної

діяльності в цілому та в її окремих секторах. Це має принципове значення для

завоювання країною певного положення в світовій економіці. В умовах проведення

економічних перетворень в Україні потрібні зусилля для пожвавлення

господарського життя з метою забезпечення стабілізації економіки та високих,

сталих темпів економічного розвитку. Орієнтація на такий результат передбачає

використання певних засобів, механізмів та інструментарію державного

регулювання економіки.

Процес регулювання національної економіки потребує глибокого вивчення

комплексу організаційних, економічних, фінансових і управлінських заходів як

складових ефективної реалізації політики суспільного розвитку.

Предметом навчальної дисципліни «Національна економіка» є вивчення

сукупності ресурсних, економічних, інституціональних та соціальних чинників, що

визначають відмінні риси національної економіки та специфіку її функціонування.

Метою вивчення навчальної дисципліни є засвоєння теоретичних

закономірностей та особливостей функціонування національної економіки

порівняно з економіками інших країн.

Завданням навчальної

дисципліни є: розкрити загальне та особливе в

національній економічній системі, інституціональні чинники та їх вплив на

специфіку економічного розвитку, функціональну роль держави в управлінні

економікою та її специфіку функціонування.

Вивчення курсу «Національна економіка» ґрунтується на знанні політичної

економії і тісно пов’язане з мікроекономікою, макроекономікою, державним

регулюванням економіки, грошово-кредитною

та бюджетно-податковою

політикою, міжнародною економікою та іншими економічними дисциплінами.

Вивчаючи курс «Національна економіка», студенти повинні отримати знання

про конкретні інструменти макроекономічного аналізу, що використовуються для

визначення шляхів подальшого розвитку, оцінки економічного потенціалу країни,

вироблення економічних прогнозів. На основі узагальнення світового досвіду

розкривається зміст економічної політики держави для різних типів національних

господарств. Оцінюється ступінь і напрямки розвитку конкурентного режиму,

особливості відтворювальних процесів в умовах, що поєднують завдання зрілості

ринкового господарства і необхідності переходу до постіндустріального

суспільства. Розкривається поняття «національної економіки» в галузевому і

регіональному просторах, розглянуті інституційні проблеми формування

економічного, політичного, ідеологічного порядку. Розглядаються проблеми

конкурентоспроможності національної економіки та інтеграції країни у

світову

економічну систему.

У процесі навчання студенти мають отримати цілісне уявлення про

національне господарство України, його підрозділи та сфери, регіональні

підсистемі, відомості про макроекономічні показники та пропорції національної

економіки, її галузевий та територіальний склад, взаємозв’язки окремих складових

національного господарства, чинники, що визначають стан і тенденції розвитку

країни як в

цілому, так і її окремих сфер, зміст організаційної, методологічної та

регулюючої діяльності органів влади у сфері економіки, виходячи із стратегічних

орієнтирів держави.

Ключові слова: господарство країни, поділ праці, приватна та суспільна

власність, ринковий та плановий тип економіки, національний суверенітет,

національна економіка.

Питання для обговорення:

1. Чим обумовлений вибір національних меж при вивченні економічної діяльності?

Які ознаки характеризують сучасну національну економіку?

2. Що включає в себе поняття «національна економіка» і які передумови її

виникнення та розвитку?

3. Назвіть і охарактеризуйте чинники, які впливають на формування типів

економічних систем.

4. Яке значення має власність для становлення того чи іншого типу економічної

системи?

5. Назвіть два загальних типи національних економік і надайте їх розгорнуту

характеристику.

6. У чому полягає зміст предмета «Національна економіка»?

7. Сформулюйте мету і завдання курсу «Національна економіка», зв’язок цієї науки

із іншими економічними та суспільними науками.

8. Вкажіть значення курсу «Національної економіки» для творчого оволодіння

сучасною економічною теорією і формування світогляду економіста-практика.

ТЕМА 2. ЕКОНОМІЧНІ ТЕОРІЇ ТА БАЗИСНІ ІНСТИТУТИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

План.

2.1. Теорії регулювання економіки.

2.2. Способи регулювання економіки.

2.3. Інституційне середовище української економіки.

2.1.Теорії регулювання економіки.

Державне регулювання національної економіки здійснюється на основі

поєднання різних економічних теорій, поява яких зумовлена практикою

господарювання. У розвитку теорій регулювання економіки виділяють декілька

етапів, що характеризують певний період господарювання.

Меркантилізм (XV-XVII ст.). Його теоретики вважали благородні метали

джерелом багатства і надавали рекомендації правителям своїх країн щодо розвитку

зовнішньої торгівлі – дотримуватися перевищення експорту над імпортом і

нагромаджувати золото і срібло. Політика обмеження доступу іноземних купців до

внутрішнього ринку через запровадження високого мита доповнювалася заходами

щодо стимулювання вивозу готової продукції на зовнішні ринки.

Фізіократизм (XVIII ст.). Представники цієї школи вважали джерелом

багатства працю у сільському господарстві і продукти землі. Основоположник цієї

економічної школи Ф. Кене у розробленій економічній таблиці вперше відобразив

рух продуктів між основними секторами економіки і класами суспільства.

Завданням уряду було запровадження законів, відповідних законам розвитку

природи, без втручання в хід економічного життя.

Класична теорія регулювання економіки (II пол.XVIII – I пол.XIX ст.).

Основним регулятором економічних відносин визнавався ринковий механізм, який

автоматично

встановлює рівновагу між попитом і пропозицією. Ринкова система

здатна до саморегулювання, в основі якого лежить особистий інтерес, пов’язаний з

прагненням до отримання прибутку. Він виступає головною рушійною силою

економічного розвитку. Державне регулювання економіки є зайвим, оскільки

ринкова економіка саморегулюється через механізм цін, а коливання ринкових цін

автоматично встановлює рівновагу в

економіці.

Марксизм (II пол. XIX ст. – XX ст.). Теорія була заснована на трудовій природі

багатства на основі суспільної власності, обґрунтовувала необхідність знищення

приватної власності. Марксисти переконували у доцільності впливу держави на

соціально-економічні процеси з допомогою плану. На їх думку, тільки виробництво

під контролем суспільства може задовольнити потреби людства, і лише при

усуспільненні

засобів виробництва можливим є виробництво за наперед

продуманим планом.

Кейнсіанство (I пол. XX ст.). Теорія обґрунтовує необхідність і роль

державного регулювання економіки, описує основні засоби та інструменти впливу

держави на економіку: стимулювання сукупного попиту шляхом заохочення

інвестицій, зменшення ціни кредиту, розширення державних закупок, підвищення

рівня зайнятості, проведення ефективної фіскальної політики. Ця теорія підтвердила

свою ефектність у складні періоди розвитку економіки: воєн, відбудов, науково-

технічних перетворень, формування ринкового середовища.

Постнеокласика – монетаризм, раціональних очікувань, економіки пропозиції

(кін. XX-XXI ст.). Визнається необхідність державного втручання в економіку,

однак воно зводиться до мінімуму і перевага надається опосередкованим методам

його впливу. Монетаризм пропагує регулювання грошового обігу, теорія

раціональних очікувань

стверджує, що суб’єкти господарювання без держави

приймають оптимальні рішення, оскільки мають змогу заздалегідь прораховувати