Бугас В.В., Шевченко О.В., Теміндарова Ю.А. Національна економіка

Подождите немного. Документ загружается.

капіталістичний тип, який характеризується партнерськими чи

корпоративними формами приватної власності на матеріальні та капітальні ресурси,

де панує промисловий капітал та класичне товарне виробництво;

посткапіталістичний тип, для якого характерне усуспільнення форм приватної

власності та поява корпоративної і акціонерної форм власності, збільшення ролі і

ваги суспільної та державної форм власності, становлення та зростання

фінансової,

корпоративної та інтелектуальної форм капіталу;

соціалістичний тип, якому притаманна державна чи суспільна форм власності

на ресурси;

постсоціалістичний перехідний тип, у якому державна форма власності

поступово доповнюється приватною формою.

Організація національної економічної системи залежить від таких ознак:

наявності відносин власності, співвідношення рівнів розвитку між окремими

елементами підсистем економічної системи, спрямованості

економічної системи

(гуманістична, демократична), від спільної мети (збільшення прибутку, реалізація

соціальних цілей). Виходячи із цих ознак, виділяють такі типи економічних систем:

1. Ринкова – характеризується такими ознаками, як приватна власність на

ресурси, самостійність учасників економічного процесу, конкуренція суб’єктів

господарювання, цінова координація економічної діяльності. Держава обмежується

захистом приватної власності та забезпеченням належної

правової структури.

2. Монополістична – характеризується невеликою кількістю виробників

товару, диференціацією товару, дефіцитом необхідної інформації, ускладненим

доступом до ресурсів, погодженням дій учасників ринкових відносин.

3. Адміністративна – діяльність господарських суб’єктів регулюється

централізовано державою, макроекономічні пропорції формуються на базі

директивних планів, ціни встановлюються адміністративним шляхом.

4. Традиційна – характеризується економічним укладом, заснованим на

звичаях економічної

системи: техніка виробництва, розподіл і обмін доходів

ґрунтуються на давніх звичаях, спадковість диктує економічні ролі індивідів,

технічний прогрес упроваджується слабо.

5. Змішана – уряд відіграє активну роль: сприяє стабілізації і зростанню

економіки, забезпечує економіку деякими товарами і послугами, які виробляються у

недостатній кількості або й зовсім не постачаються ринковою системою, модифікує

розподіл

доходів і ресурсів. Різновидом її є перехідна – трансформація економічної

системи з одного в інший функціональний тип.

Перехідним економічним системам притаманні певні визначальні особливості,

зокрема: нестійкість існуючої системи в поступовому її переході до іншої системи,

альтернативний характер розвитку, що передбачає декілька шляхів до кінцевого

результату, поява перехідних економічних форм, що поєднують

у собі елементи

старої і нової економічних систем.

Сьогодні в Україні можемо спостерігати позитивні тенденції економічного

розвитку. Структурні реформи передбачають формування багатоукладної економіки

і конкурентного середовища, здійснення приватизації, розвиток фондового ринку,

корпоратизацію великих підприємств, антимонопольне регулювання, цінову

лібералізацію, стимулювання виробництва експортної та імпортозамінної продукції,

інвестиційне забезпечення структурних змін в економіці

за пріоритетними

напрямами. В Україні формується двосекторна модель економіки у складі

державного та приватного секторів. Законодавчо закріплена ліберальна економічна

політика стосовно приватного сектора, свобода підприємництва, стимулювання

пріоритетних напрямів підприємницької діяльності засобами фіскальної політики,

сприяння залученню відповідних інвестицій. Для прискорення структурної

перебудови економіки й перенесення центру ваги з базових на переробні галузі

важливе значення

має залучення в економіку України зарубіжних інвестицій.

Пріоритетними галузями для зарубіжних фірм є металообробка і машинобудування,

харчова, легка, медична і мікробіологічна промисловість, транспорт, авіа- і

суднобудування, зв’язок. Головною метою державної зовнішньоекономічної

політики є створення умов для формування довгострокових конкурентних переваг

українських товаровиробників з метою забезпечення їхнього функціонування на

економічній

арені світу як конкурентоспроможних учасників галузевих і

міжгалузевих угод. Важливим завданням розбудови державності та економіки

України є її інтеграція до світового економічного простору.

5.2. Економічні функції держави в економічних системах.

Державне регулювання економічних і соціальних процесів випливає із самої

сутності держави. Держава з моменту її виникнення через своє призначення як

інститут, що має відображати і реалізовувати спільну волю населення та її інтереси,

поряд з комплексом інших функцій виконує також низку соціальних та економічних

функцій. Для сучасних індустріально розвинутих країн характерне більш-менш

чітке розмежування між громадянським суспільством і виробничо-господарською

або економічною і політичними системами, які виконують свої особливі

прерогативи

та функції. Держава є інститутом, який має втілювати загальну волю,

спільні інтереси громадян. Держава є формою політичної самоорганізації людей на

певній території. Найважливішою функцією держави є управління соціальними,

економічними, технологічними та іншими процесами, що відбуваються в

суспільстві. Економічна функція держави полягає у створенні передумов,

необхідних для ефективної економічної діяльності суспільства. Політична

соціальна, міжнародна й економічна функції держави тісно взаємопов’язані. Функції

держави можна згрупувати за наступними п’ятьма напрямками.

1.Формування правових засад функціонування економіки. Держава визначає

правовий статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів

господарської діяльності, регулює відносини між виробниками та покупцями

товарів, регламентує здійснення окремими підприємствами зовнішньоекономічної

діяльності,

визначає обов’язки підприємств перед державою. Ґрунтуючись на

економічному законодавстві, держава виконує роль арбітра у сфері господарських

відносин, виявляє випадки незаконної діяльності та вживає відповідних заходів

щодо порушників.

2. Емісійна функція. Її сутність полягає у забезпеченні економіки необхідною

кількістю грошей. У цій сфері держава є монополістом і протистоїть великій

кількості покупців

, які формують попит на гроші. Задля задоволення цього попиту

держава здійснює грошово-кредитну політику.

3. Усунення вад ринкового саморегулювання. Механізм ринкового

саморегулювання забезпечує ефективний розподіл ресурсів тільки за певних

ідеальних умов. Розподіл ресурсів, за яким стан суб’єктів ринку або поліпшується,

або не змінюється, називається ефективним (оптимальним) за Парето. Проте в

економіці виникають ситуації, коли ринковий механізм не забезпечує оптимального

за Парето використання ресурсів. Такі

умови і створюють вади (недоліки) ринку.

Неспроможність ринку забезпечити ефективний за Парето розподіл ресурсів

компенсується державним втручанням в економіку. З цією метою держава здійснює

захист конкуренції, забезпечує людей суспільними товарами, реагує на можливість

виникнення екстерналій (зовнішніх ефектів), бере участь у розв’язанні проблем

неповноти ринків, формує інформаційну інфраструктуру ринку, здійснює

стабілізаційну

політику.

Для захисту конкуренції та обмеження монополістичних тенденцій держава

здійснює антимонопольну політику. Антимонопольна політика реалізується на

підставі антимонопольного законодавства, яке дає правову оцінку таких явищ, як

зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірність угод між

підприємцями, недобросовісна конкуренція. Регламентуються засоби державного

контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, відповідальність за

його порушення. Що

стосується природних монополій, то відносно них

застосовуються різні механізми державного регулювання.

Продукування суспільних благ. Держава як суб’єкт економічних відносин

забезпечує надання таких суспільних благ (послуг, товарів): державне управління,

національна оборона, безпека, соціальний захист, охорона здоров’я, фізична

культура, спорт, освіта, фундаментальні наукові дослідження, культура, мистецтво,

охорона довкілля.

Реагування на можливість

виникнення екстерналій (зовнішніх ефектів). У

деяких випадках держава регламентує права та обов’язки суб’єктів ринку за

допомогою законотворчої і контрольної діяльності. Так, держава встановлює норми

вмісту шкідливих речовин у вихлопних газах, а також обмеження щодо забруднення

повітря, води тощо. Держава також може використовувати різні форми і методи

регулювання цін

, якими передбачаються стягнення штрафів з підприємств, які

створюють негативні екстерналії, і винагорода тих підприємців, які створюють

позитивні екстерналії. Вибір форми впливу визначається специфікою ситуації і

доцільністю.

Розв’язання проблем неповноти ринків. Проблема неповноти ринків пов’язана

з тим, що внаслідок певних причин в економіці виникають дефіцити на певні види

товарів

чи послуг. Виникнення дефіциту може супроводжуватися різким

підвищенням цін на товари, що здатне посилювати економічну нестабільність. Для

розв’язання проблеми неповноти ринків держава здійснює координацію дій

потенційних виробників і споживачів. Найбільш поширеними формами такої

координації є макроекономічні плани, державні цільові комплексні програми,

державні закупівлі товарів (послуг).

Участь держави у формуванні інформаційної

структури ринку. Інформаційні

проблеми є головною причиною неповноти ринків. Ефективність потребує

безкоштовного поширення інформації або плата за інформацію має покривати

витрати на її надання. Якщо через інформаційну асиметрію споживач

неспроможний захистити свої інтереси за допомогою ринкових механізмів як

покупець, він може спробувати це зробити через механізм управління суспільним

сектором як виборець.

Стабілізаційна політика. Ринок не є самодостатньою формою організації

виробництва і тому не має досконалого механізму, здатного протистояти

економічній нестабільності, яка проявляється через тривалий спад виробництва,

надмірне безробіття, високий рівень

довгострокової інфляції. В основу

стабілізаційної функції держави покладається та обставина, що рівень виробництва

залежить від рівня сукупних витрат. Витрати приватного сектору можуть бути або

недостатніми для досягнення повної зайнятості, або надмірними. Тому держава

повинна застосовувати або стимулюючу, або стримувальну політику. Основними

методами виконання державою стабілізаційної функції є фіскальна та грошово-

кредитна політика.

4. Перерозподіл ресурсів. Ефективний розподіл ресурсів ще не означає

ефективного перерозподілу ресурсів між членами суспільства. Конкурентні ринки

здатні породжувати нерівномірність розподілу доходів і навіть цілковитий брак

коштів для існування в непрацездатних членів суспільства. Для зменшення

нерівності в доходах держава здійснює їх перерозподіл через різноманітні соціальні

програми у формі трансфертних

платежів. Крім того, держава може регулювати

індивідуальні доходи через вплив на процес формування первинних доходів –

установлення мінімальної заробітної плати, запровадження прогресивно-

пропорційної форми оподаткування, індексація доходів з урахуванням інфляції,

регулювання цін на товари та послуги першої необхідності.

5. Забезпечення людей обов’язковими благами. Люди здатні діяти супереч

власним інтересам – палити, вживати

надмірну кількість алкоголю, порушувати

правила дорожнього руху. Погляди, згідно з якими державі найліпше відомо, що

саме корисне людині, називають патерналістськими; прихильники патерналізму

вважають, що залишені напризволяще люди здатні шкодити не тільки собі, а й

іншим членам суспільства. Держава спонукає людей зменшувати споживання

зазначених вище благ і коригувати свою поведінку.

Реалізація економічний

функцій держави здійснюється через механізм

бюджетної, фіскальної, грошово-кредитної, структурної, інвестиційної, цінової,

соціальної, зовнішньоекономічної та інших напрямів соціально-економічної

політики.

5.3. Поняття і структура приватного сектора економічної системи.

Приватний сектор економічної системи представлений домогосподарствами і

підприємствами. Роль домогосподарств в національній економіці полягає в тому, що

вони виступають основним джерелом постачання

ресурсів для фірм і, поруч з

державою, виступають основним споживачем результатів національного

виробництва: товарів індивідуального споживання та суспільних благ і послуг. Від

домогосподарств і підприємств залежить економічне існування держави як форми

організації суспільства, оскільки і перші, і другі виступають платниками податків –

основного джерела надходжень до державного бюджету. Роль підприємств в

економіці очевидна – вони забезпечують суспільство споживчими благами. У

змішаній економіці підприємства виробляють ще і блага суспільного споживання.

Структура економічної системи України відображає усі складові змішаної

економіки. Значна частина підприємств перебуває у державній власності, хоча

відбувається процес приватизації та роздержавлення. В Україні функціонують різні

види підприємств: індивідуальні, партнерські, корпоративні.

Приватний сектор змішаної

економічної системи – це сукупність механізмів

та інституцій виробництва і обміну товарів та послуг індивідуального споживання, а

також розподілу грошових доходів між власниками економічних ресурсів.

Середовищем взаємодії домогосподарств та підприємств виступає ринок ресурсів та

ринок продуктів. У приватному секторі виробляються та споживаються перш за все

блага індивідуального порядку, поява яких зумовлюється

попитом та пропозицією, а

реалізація відбувається через механізм ринкових цін. У приватному секторі

реалізуються як інвестиційні, так і споживчі блага. Попит на інвестиційні блага

пред’являють приватні підприємства, а пропозицію – домогосподарства. Акт обміну

відбувається на ринку ресурсів. На ринку продуктів обмінюються з метою

споживання товари та послуги індивідуального порядку, попит на

які виражає

домогосподарства, а продукцію надають фірми – виробники продукції.

Роль домогосподарств в національній економіці, як зазначалось,

обумовлюється певною двоїстістю: вони є основним джерелом постачання усіх

економічних ресурсів і здійснюють чи не найбільші грошові витрати. На ринку

ресурсів домогосподарства виступають продавцями факторів виробництва, тобто

пропозицією ресурсів. Домогосподарствам належить власність на працю,

власність

на землю і матеріали, власність на капітал і власність на підприємницькі здібності.

Реалізуючи ці ресурси на ринку, домогосподарства отримують такі грошові доходи:

власник робочої сили – заробітну плату, власник землі – земельну ренту, власник

капіталу – процент, підприємець – прибуток. Ці грошові доходи є основними. Крім

того, домогосподарства можуть отримувати доход у вигляді дивідендів

від акцій,

процентів від вкладів, ренти від надання в оренду земель.

Витрати домогосподарства поділяються на податки, витрати на особисте

споживання і заощадження. Рівень заощаджень знаходиться у прямій залежності від

розміру доходу і від намірів забезпечити своє майбутнє. Заощадження поступають

на банківські рахунки, вкладаються у страхові поліси, облігації, акції та інші

фінансові активи. Грошовий доход домогосподарств значною мірою знову

вливається у виробничий сектор економіки у вигляді витрат на особисте

споживання – на повсякденні товари, товари тривалого користування, послуги.

Ефективне функціонування національної економічної системи (зростання обсягів

виробництва, зростання доходів населення, дієва соціальна політика) сприяє тому,

що товари тривалого користування замінюються споживачами на нові, якісніші

ще

до завершення терміну їх придатності.

Умовою економічного зростання є формування сукупного попиту, тобто

реалізації тієї частини грошового доходу домогосподарства, котра у вигляді витрат

на особисте споживання трансформується у доходи виробника і ті заощадження

домогосподарства, котрі депонуються у кредитних установах, перетворюючись на

інвестиції.

Підприємство (фірма) – це заклад у вигляді заводу, фабрики, ферми,

магазину, що виконує декілька специфічних функцій щодо виробництва та

розподілу товарів та послуг. Усю сукупність торгово-промислових підприємств

класифікують за трьома основними правовими формами: одноосібне господарство,

партнерство та корпорація. Умовою проведення ринкових реформ є приватизація та

роздержавлення власності та демонополізація великих

підприємств. Ключем до

соціально-економічних змін виступає приватизація малих підприємств – передача до

приватних рук державних закладів, в основному у сфері торгівлі та побуту. Через

приватизацію малих підприємств в Україні сформовано попит приватного сектора

на промислові вироби. Формою приватизації малих підприємств виступають

переважно відкриті аукціони. Окрім «малої» приватизації існує так звана «

велика

приватизація». Приватизація середніх і великих підприємств може бути складною і

тривалою. Головним інструментом успішної приватизації виступає активізація

інвестиційної діяльності. Основним засобом здійснення процесів роздержавлення і

приватизації економіки України є перетворення державних підприємств на

акціонерні компанії. Процес становлення приватних підприємств в економіці

України через роздержавлення і приватизацію відбувається трьома шляхами:

безкоштовною

передачею власності трудовим колективам підприємств,

безоплатною передачею власності усім членам суспільства, продажем майна

юридичним особам та громадянам за повною ринковою ціною.

Ключові слова: економічна система, мікроекономічна система,

макроекономічна система, типи соціально-економічних систем (ринкова,

монополістична, перехідна, змішана, традиційна система), ефективність за Парето,

екстерналії (зовнішні ефекти), суспільні блага, обов

’язкові блага, неповнота ринків,

домогосподарство, підприємство.

Питання для обговорення:

1. Надайте визначення поняття «економічна система». Які типи економічних систем

ви знаєте? Наведіть приклади.

2. Які типи мікроекономічних систем ви знаєте?

3. Що таке макроекономічна система і яка її структура?

4. Яка роль системи власності на ресурси у формуванні національної економічної

системи? Які типи соціально-економічних систем за способом

організації

господарювання ви знаєте?

5. Чим обумовлена необхідність втручання держави в економіку?

6. Назвіть і надайте характеристику економічних функцій держави.

7. Охарактеризуйте складові приватного сектора економічної системи та зв’язок між

ними.

8. Що таке «роздержавлення» і які особливості цього процесу в Україні?

ТЕМА 6. ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНФРАСТРУКТУРИ

НАЦІОНАЛЬНОГО РИНКУ

План.

6.1. Ринок як складне системне утворення. Сутність ринкової інфраструктури.

6.2. Інфраструктура реального сектора економіки.

6.3. Особливості інфраструктури фінансового сектора.

6.1. Ринок як складне системне утворення. Сутність ринкової

інфраструктури.

Ринок як самодостатній регульований механізм – це деякою мірою теоретична

абстракція. Сучасний же ринок – це складна система господарювання, в якій тісно

взаємодіють ринкові закономірності та численні регулюючі інститути. Ринок як

складне системне утворення має розвинену структуру. Його складовими є такі

ринки: товарів, капіталу

, фінансово-кредитний, валютний, трудових ресурсів,

інформації, а також ринкова інфраструктура. Кожен з цих елементів здатний

функціонувати в автономному режимі, має свою структурну побудову. Всі елементи

разом взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов’язані між

собою у становленні та розвитку.

Ринкове середовище також розмежовується за адміністративним устроєм:

ринок окремих

областей або регіонів, країн, груп країн, світовий ринок. Відповідно

до того, які агенти різних форм власності та господарювання можуть функціонувати

у даному ринковому середовищі, ринок може бути монопольним або олігопольним.

Загалом усю структуру ринку складають ринок товарів та ринок праці. Ринок

товарів, у свою чергу, складається з ринків споживчих товарів і

послуг, інвестицій і

капіталу. Ринок праці складається з ринку працездатного населення (ринку

зайнятого населення і ринку осіб, що тимчасово не працюють) і ринку незайнятого

тривалий час населення.

Ринок споживчих товарів і послуг є найважливішим компонентом товарного

ринку, оскільки його стан є індикатором стабільності і життєздатності

господарського комплексу країни. В економіці

України проблема збалансованості

попиту і пропозиції споживчого ринку породжується диспропорціями відповідних

підрозділів виробництва. Відповідно до світової практики, співвідношення між

фондом споживання і соціальними потребами і обсягом капіталовкладень і приросту

виробничих ресурсів має складати 70:30, натомість в Україні це співвідношення

приблизно 50:50.

Ринок інвестицій і капіталу є невід’ємною складовою розвиненого ринку,

оскільки управління

виробництвом здійснюється через капітал, що дозволяє уникати

численних дисбалансів, запроваджувати на підприємствах науково-технічні

новинки, реінвестувати отриманий прибуток. Незбалансованість цього ринку

призводь до появи довгобудів, зростання вартості споруджуваних об’єктів,

розпорошення капіталовкладень. Подальше становлення ринку капіталу потребує

стимулювання перш за все не позикового капіталу, а підприємницького іноземного

капіталу (вітчизняні та

іноземні прямі і портфельні інвестиції). Прямі інвестиції

перед імпортом позичкового капіталу мають преваги – вони створюють матеріальну

зацікавленість у найбільшій віддачі капіталу, у впровадженні передової технології й

організації виробництва, орієнтують на вимоги світового ринку тощо.

Ринок праці є посередником між працедавцями і найманими працівниками. Це

форма узгодження попиту на робочу силу з її пропозицією, досягнення за

допомогою засобів державної політики стабільної рівноваги між запропонованою

робочою силою і наявними

місцями. Працездатне населення – це особи, які за віком

і станом здоров’я здатні працювати у різних сферах суспільного виробництва.

Зайняте населення – це та частина працездатного населення, яка постійно виконує

певний обсяг робіт і отримує за роботу заробітну плату. До них не належать особи,

що виконують роботу за допомогою власних засобів

праці (мисливці, рибалки,

ремісники, селяни-одноосібники). Варіантами ринку праці (ринку робочої сили) є

ринок робочої сили з обмеженим попитом і ринок з обмеженими ресурсами.

Перший з них характерний для країн, що розвиваються.

У ході розвитку системи ринків в Україні поступово формуються усі їх

різновиди, і вони набувають певної структурованості і ознак

системності.

Надзвичайно важливим і складним структурним утворенням ринкової економіки є

ринкова інфраструктура – сукупність невиробничих об’єктів, що забезпечує

безперервний обмін інформацією, капіталом, робочою силою та виробничими

ресурсами суб’єктів господарювання.

6.2. Інфраструктура реального сектора економіки.

У розвинених країнах інфраструктурі ринкових відносин притаманні

багатоканальність реалізації продукції, широкий спектр сервісного обслуговування,

розмаїття

форм регулювання ринкових відносин. Інфраструктура реального сектора

економіки містить такі елементи: аукціони, брокерські фірми, біржі, торгово-

промислові палати, торгові доми, служби маркетингу, ярмарки, страхові компанії,

аудиторські фірми, холдингові компанії.

Аукціони – це форма продажу реальних товарів у визначений час і у

визначеному місці на основі конкурсу покупців, причому товари попередньо

виставляються

для ознайомлення. На аукціонах, як правило, виставляються ті

товари, які користуються підвищеним попитом або на даний момент – окремі

підприємства, або постійно – твори мистецтва. Особливістю аукціонів є обмежена

відповідальність продавця за якість запропонованих товарів. Міжнародні аукціони

(у таких містах, як Нью-Йорк, Монреаль, Лондон, Копенгаген, Стокгольм, Токіо) –

це комерційні організації, які

мають необхідне обладнання та кваліфіковані кадри.

Аукціони також можуть бути організовані спеціальними брокерськими фірмами, які

перепродають товари своїх клієнтів за комісійну винагороду.

Брокерські фірми за допомогою брокерів купують і продають товари, грошові

номінали та акції від імені інших осіб. Крім того, вони надають клієнтам також

додаткові послуги, в тому числі і

у вигляді кредитів, інформації про кон’юнктуру

ринку, реклами. Брокерська фірма всебічно вивчає стан ринку, можливості закупівлі

та збуту товарів. Комерційним підприємством, яке забезпечує брокерську фірму

приміщенням, зв’язком, здійснює облік операцій, визначає біржові ціни (проводить

котирування), сприяє розрахункам, розробляє типові контракти, веде арбітражне

розслідування, розглядає спори та ін., є

біржа.

Біржа – це організаційна форма ринку, на якому відбуваються вільна торгівля

товарами і послугами, цінними паперами, валютою, робочою силою, формуються

ринкові ціни і курси відповідних активів на основі фактичного співвідношення

попиту і пропозиції. Це такий інститут, завдяки якому оперативніше і з

оптимальними наслідками для партнерів укладаються угоди купівлі-продажу

товарів, реалізується єдина

стратегія комерційної поведінки агентів цієї структури.

Біржі вдосконалюють ринкові взаємовідносини, регламентують та з’єднують агентів

ринкових відносин, прискорюють переливання капіталу. За організаційною формою

є біржі – вільні збори, закриті біржі, біржі – державні корпорації, приватні біржі. За

типом товарів, за якими укладаються угоди, є біржі праці, товарні та фондові біржі.

Біржа праці

– це установа, яка здійснює посередницькі операції на ринку

праці. Вона сприяє здійсненню узгодженої державної політики в галузі зайнятості

населення, виступає певним гарантом права на працю. Біржа праці виконує такі

функції: аналізує стан ринку праці, прогнозує попит і пропозицію робочої сили, веде

облік громадян, що звертаються з питань працевлаштування, здійснює професійну

орієнтацію молоді, виплачує допомогу по безробіттю.

Товарна біржа – це комерційне підприємство публічного або приватного

типу, регулярно функціонуючий ринок однорідних товарів з певними

характеристиками. Це об’єднання підприємств торгівлі, збуту, обміну, мета якого –

укладання відповідних угод, встановлення товарних цін, попиту і пропозиції

товарів, впорядкування товарообороту та обмінних операцій. Економічна роль

товарних бірж

полягає у сприянні встановленню ринкової рівноваги,

відтворювальним процесам. Завдяки поширенню на товарних біржах ф’ючерсних

угод – угод на товар, який буде вироблено в майбутньому (наприклад, угод про

купівлю урожаю наступного року), роль товарних бірж в економіці підвищується.

Це впливає на формування товарних цін, відсоткових ставок, валютних курсів,

сприяє визначенню кон’

юнктури ринку. Серед товарних бірж виробилася чітка

спеціалізація: кольорові метали – біржі Лондона, Нью-Йорка, натуральний каучук –

біржі Лондона, Нью-Йорка, Амстердама, Сінгапура, Куала-Лумпура, зерно – біржі

Вінніпегу, Чикаго, Лондона, Ліверпуля, Роттердама, Антверпена, Мілана, цукру –

Лондона, Гамбурга.

Фондова біржа – це організований та регулярно функціонуючий ринок у

вигляді приватних акціонерних товариств або державних

організацій, на якому

відбувається купівля-продаж цінних паперів – акцій, облігацій акціонерних

компаній та облігацій державних позик. Фондова біржа створює можливості для

мобілізації фінансових ресурсів, їх спрямування на довгострокові інвестиції,

фінансування перспективних програм. Відомими є фондові біржі Нью-Йорка,

Лондона, Токіо, Парижу, Франкфурту, Базелю, Мілану, Сінгапуру, Тайваню.

В Україні діють фондова,

аграрна, міжбанківська валютна біржі.

Спостерігається тенденція розвитку від універсальних товарних бірж до

спеціалізованих.

Торгово-промислові палати – це комерційні організації, головним завданням

яких є сприяння розвитку економічних і торгівельних зв’язків з партнерами

зарубіжних країн. Головним завданням їх є надання цільових інформаційних послуг.

Торгові доми – це торгівельні фірми, що закуповують товари у

виробників або

оптовиків свої країни і перепродають їх за кордон, або навпаки. Торгові доми

здійснюють операції за свій рахунок, проте можуть виконувати функції комісіонера

як для вітчизняних, так і зарубіжних підприємців, торговельних організацій та

окремих осіб.

Служба маркетингу – це структурний елемент більшості підприємств та

організацій. Вибір структури маркетингової діяльності залежить від характеру

виробництва та обсягу зовнішньоекономічних зв’язків відповідних господарських і

комерційно-торговельних формувань. Основні

завдання служби маркетингу:

комплексне вивчення ринку, забезпечення стійкої реалізації товару, найповніше

задоволення потреб покупця з використанням методів цінової і нецінової

конкуренції, ринкова орієнтація виробництва, науково-дослідних і дослідно-

конструкторських робіт, а також сегментування ринку – диференціація покупців

залежно від їх потреб та особливостей поведінки.

Ярмарки – це торги, ринки товарів, які періодично

організовуються в

установленому місці. Вони бувають всесвітні, національні та місцеві. Із розвитком

виробництва, розширенням торгівельно-обмінних операцій, посиленням конкуренції

між центрами привозу великих партій товару ярмарки поступово перетворились на

ярмарки-виставки зразків товарів, які можна замовити.

Страхова компанія – це комерційна, фінансово-кредитна організація, що

ставить за мету отримання прибутку від здійснення

страхових операцій. Страхові

компанії вживають заходи, спрямовані на часткове або повне відшкодування

застрахованим суб’єктам збитків, яких ті зазнали за непередбачених обставин:

стихійних лих, аварій, невиконання зобов’язань контрагентами, тобто нейтралізують

економічний ризик суб’єктів господарювання, покривають непередбачені збитки.

Аудиторська фірма – це незалежна організація, яка на замовлення самих

підприємств або

за вказівкою державних органів контролює і аналізує фінансову

діяльність даних підприємств і організацій різних форм власності. Вони

підтверджують або спростовують дотримання підприємствами і організаціями

діючих норм господарського права у сфері фінансово-кредитних відносин. У разі

отримання позитивних результатів перевірки господарським суб’єктам видається

свідоцтво про достовірність їхнього задекларованого фінансового стану. Така

перевірка здійснюється з метою зменшення ризику при укладанні угод або при

підозрі на банкрутство чи приховування тіньових операцій.

Холдингова компанія – це акціонерна компанія, капітал якої використовується

переважно для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою

встановлення контролю за їх діяльністю й отриманням доходів. Це різновид

підприємництва, що потребує значних

інвестицій і тому діє, як правило, на основі

об’єднання капіталів кількох фізичних і юридичних осіб. Холдингова компанія

здійснює, як правило, лише фінансові операції, однак вона може поєднувати

фінансові функції з безпосереднім управлінням підприємствами.

Функціонування і дієздатність усіх елементів ринкової інфраструктури є

умовою стабільного розвитку ринкової економіки. Розвиток інфраструктури

вимагає відповідного

законодавчого забезпечення та економічних умов.