Брюховецький В. (ред.) Іван Мазепа і його доба: історія, культура, національна пам’ять

Подождите немного. Документ загружается.

321321

Постать гетьмана України Івана Мазепи

в творчій спадщині Дмитра Яворницького

Народ і навіть більша частина провідної верстви не

були підготовлені до радикальної зміни української

політики, а страх перед російськими репресіями по-

збавив гетьмана народної підтримки, що й довело до

катастрофи під Полтавою: «В Україну увійшов з пол-

ками шведський король Карл ХІІ. На бік шведського

короля відкрито перейшов гетьман Мазепа. І тут для

запорожців настав щасливий час, коли вони могли

відкрито висловити всю свою ненависть до Москви.

І що ж? Запорожці зовсім не відразу й зовсім не всі

пішли на заклик гетьмана й короля… І якби не щедрі

обіцянки Карла ХІІ, не подарунки з боку Мазепи, не

наполегливість Гордієнка, то навряд чи запорізьке

товариство в загальній масі зважилось би на війну

з російським царем»

В історичній монографії «Іван Дмитрович Сірко,

славний кошовий отаман війська запорозького низо-

вих козаків» Д. Яворницький звертає увагу на стосун-

ки кошового отаман Івана Сірка з гетьманом Іваном

Мазепою. Він зазначає, що: «Дізнавшись з листів та

розповідей невільників, куди й навіщо їхав Мазепа,

запорожці до того були обурені, що вирішили тут

же його порішити. Але за Мазепу заступився Сірко

і старі козацькі отамани: „Панове браття, проси-

мо вас, не убивайте цього чоловіка, може, він нам

і вітчизні нашій колись знадобиться“. Запорожці по-

слухались, і Мазепа був порятований»

Епізодично згадується Іван Мазепа Д. Яворницьким

Там само.

Яворницький Д. І. Іван Дмитрович Сірко, славний ко шо-

вий отаман війська запорозьких низових козаків. – Дніпро-

петровськ, 1990. – С. 74.

322

Іван Мазепа та його доба. Історія

322

в історичній монографії «Гетьман Петро Конашевич-

Сагайдачний», «Сборнику материалов по истории за-

порожских козаков» та в працях «Вольности запорож-

ских козаков» і «По следам запорожцев».

Творча спадщина Д. Яворницького, особливо

епістолярна, свідчить про те, якого значення на-

давали прогресивні українські історики, письмен-

ники, лідери національно-визвольного руху істо рії

запорізького козацтва і окремим козацьким ва-

таж кам як каталізуючому фактору у формуванні

історичних уявлень народу, у побуджені його

історичної пам’яті, формуванні самосвідомості.

О. Бородай, Б. Грінченко, Є. Чикаленко та ін. у ли-

стах до Д. Яворницького неодноразово наголошува-

ли на актуальності створення ним белетристичних

книг з історії запорізького козацтва, «які захоплять

читача і вернуть його до бажання ґрунтовніше по-

знайомитись з минулим України, її історією».

«Наша українська історія, – зазначав Г. До-

броскок, – від Богдана до Мазепи, має великий

інтерес задля сучасного стану, і всяка белетристич-

на детально намальована річ має в наші часи велику

вартість…». Саме вислів «Українська історія – від

Богдана до Мазепи…» частенько полюбляв повторю-

вати Д. Яворницький, який уважав, що запорізьке

козацтво в своїй історії мало першого гетьмана Бог-

дана Хмельницького, а останнім козацьким ватаж-

ком в українській історії був гетьман Іван Мазепа

Абросимова С. В. Запорозьке козацтво в культурно-істо-

ричній традиції україн ського народу (За матеріалами епі сто-

лярної спадщини Д. Яворницького) / Історія: Збірник тез та

повідомлень. – Ч. 2. – С. 101–107.

323323

Постать гетьмана України Івана Мазепи

в творчій спадщині Дмитра Яворницького

У книзі спогадів «Таромські зошити» Михайла

Лояна – україн ського письменника, громадського

діяча, краєзнавця і вчителя з Дніпропетровщини,

а також близького знайомого Д. Яворницького

згадується історія про особисте життя гетьмана

Івана Мазепи: «Одного разу при зустрічі я обмовив-

ся, що вчився в другокласній школі в с. Романково-

му. Яворницький зацікавився й переповів мені таку

сумну історію. Гетьман Мазепа мріяв одружитися

з Мотрею Кочубей, але то був би великий гріх, бо

дівчина – його хрещена донька та ще й молодша від

нього на 50 років. Після того як Кочубей, її батько, був

страчений, дівчина збожеволіла й жила у монастирі.

Іноді, як приходила до пам’яті, то начебто приїздила

до своєї тітки в Романкове. Під час одних відвідин

Мотря вмерла, й її поховали в Романковому, на

горі, недалеко від старовинного цвинтаря. Могила

була добре помітна в часи існування другокласної

церковнопарафіяльної школи (1903–1905 рр.), бо

знаходилася недалеко від шкільної садиби (тепер

на цьому місці Дніпродзержинське море, яке похо-

вало під своїми водами багато безцінного). Дмитро

Іванович планував розшуки для перевірки цих даних,

бо вважалося, що Мотря Кочубей похована в Полтаві,

але цьому перешкодили якісь обставини»

Отже, Дмитро Яворницький є яскравим при-

кладом самовідданого служіння історичній науці,

беззастережної відданості рідній минувшині. Це був

діяльний історик: патріот, який не на словах, а на

ділі зробив усе від нього залежне для відродження

Шевцова З. Життя для людей // Берегиня. – 2007. –

№ 3. – С. 83–91.

324

Іван Мазепа та його доба. Історія

324

історичної пам’яті про запорізьке козацтво, науко-

вець, який проявив себе практично в усіх напрям-

ках козакознавства. Він залишив величезну науко-

ву спадщину, яка й по сьогодні не є належним чи-

ном введена до сучасного наукового обігу. Саме

українська історіографія в особі Д. Яворницького

представляє гетьмана Івана Мазепу визначною по-

статтю козацької доби, яка після «руїни» започат-

кувала новий період, коли Україна виступила з но-

вими, своєрідними вартостями в культурному, цер-

ковному, економічному і політичному житті. В пра-

цях Д. Яворницького Іван Мазепа і його однодумці

висунули яскравий ідеал незалежної України. Для

майбутніх поколінь цього вистачало, щоб витвори-

ти культ Мазепи, навіть коли це сталося наприкінці

життя гетьмана, всупереч його попередній діяльності

і навіть коли велика спроба не завершилася успіхом.

325

Державотворча діяльність гетьмана Мазепи

в умовах Північної війни (1700–1708 рр.)

Вадим Кочерга (Черкаси, Україна)

Державотворча діяльність гетьмана Мазепи

в умовах Північної війни (1700–1708 рр.)

Для україн ського народу Північна війна була

важким тягарем, що ліг на його плечі. Петро І змушу-

вав козацьке військо воювати за чужі йому інтереси.

Гетьман Іван Мазепа завжди відгукувався на нака-

зи московського царя, інколи навіть не враховую-

чи можливості казни та наявності резервів. Відтак

постачання війська постійно переживало скруту,

а командування, що складалося з великоросів, три-

мало себе щодо козаків брутально, зневажало їхню

честь і гідність. Український тил також натерпівся

злигоднів, оскільки Петро І вимагав будівництва

Києво-Печерської фортеці, нової російської столиці

Санкт-Петербурга, що потребувало робочих рук,

транспорту, матеріалів. Про долю будівничих П. Ор-

лик писав: «Зачалася та робота, коло фортифікації

печерської, наступили переходи через українські

міста до головної армії – то рекрутів, то всяких

начальників. І полковники з старшиною, часто при-

ходячи до гетьмана, з жалями оповідали, що при-

стави коло той фортифікаційної роботи козаків

палицями по голові б’ють, уха шпагами обтинають

і всяку наругу чинять. Козаки, покинувши дома свої,

косовицю і жнива, зносять тяготу і спеку на службі

326

Іван Мазепа та його доба. Історія

326

царського величиства, а там великоруські люди доми

їх грабують, розбирають, палять, а жінкам і донькам

їх чинять насильство, коней, худобу і всяке майно за-

бирають, старшину б’ють смертним боєм»

Усе це підривало економічний потенціал Укра-

їни. Одночасно зростали натуральні і грошові по-

бори. Листування Івана Мазепи з можновладцями

рясніли скаргами на дії присутніх в Гетьманщині

російських військ. Однак Петро І не реагував, більше

того, продовжував обтяжувати козаків. Так, довіре-

ний посланець німець Паткуль, якого цар призначив

інспектором козацького війська в Познані, наказав

загін козаків оточити, старшину арештувати, коней

вилучити. Козаки змушені були пішки йти до Кра-

кова, де їх побили шведи й поляки, що були на боці

короля С. Лещинського. В результаті до України по-

вернулося із 1700 тільки 80 чол. Іншого разу той же

Паткуль силою захопив коней, які були реквізовані

в миргородському полку для перевезення козацької

військової армати, табірного оснащення, а також

хворих, і продав їх у Франкфурті

Саме тоді, в розпалі Північної війни, у Петра І та

його чиновників з’явилися наміри звести нанівець

самостійність української держави, скасувати її дер-

жавний устрій. У лютому 1707 Петро І передав Київ

та інші «черкаські городи» у відання Білгородського

розряду, а з 1708 р. в Україні запровадив губернське

правління.

Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К.,

1992. – С. 348.

Апанович О. Гетьмани України і кошові отамани

Запорозької Січі. – К., 1993. – С. 75.

327327

Державотворча діяльність гетьмана Мазепи

в умовах Північної війни (1700–1708 рр.)

Перед Гетьманом постала політична дилема:

який шлях обрати – бути під Москвою чи Поль-

щею? А тим часом виникло дві коаліції з-поміж

старшини – одна за створення Великого Князівства

Руського у федерації з Річчю Посполитою; дру-

га – союз з Кримом і Туреччиною для бороть-

би за самостійність Української держави. Пер-

ша відповідала Гадяцькій угоді часів Виговського

(1658), прихильниками якої виступила старшина

північної та центральної України, серед неї були

генеральний обозний І. Ломиковський, полковники:

миргородський Д. Апостол, прилуцький – Д. Гор-

ленко, лубенський – Д. Зеленський, стародубсь-

кий – М. Миклашевський та ін. Ця концепція схо-

же була в інтересах України, зокрема, забезпечувала

об’єднання Лівобережжя і Правобережжя України

та прагнення старшини. До неї тяглися деякі по-

літичні діячі Речі Посполитої, прихильники Авгу-

ста ІІ. У 1703 р. М. Миклошевський розпочав перего-

вори з литовсько-польськими магнатами. Оглоблин

цю версію називає політичною грою Мазепи

Друга концепція, на думку її прихильників: гене-

рального судді В. Кочубея, полтавського полковника

І. Іскри, кошового Запорозької Січі К. Гордієнка мала

сприяти незалежності України від Польщі і Москви,

її витоки сягали часів Б. Хмельницького, П. Дорошен-

ка. У самого І. Мазепи плани були ширші, він хотів

створити незалежне «особое княжение». Саме так

відгукувалися про гетьмана П. Орлик, полковник Г. Га-

лаган, про це ж були записи в «Дневнике» бойових

Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. – Нью-

Йорк–Київ–Львів–Париж–Торонто. – 2001. – С. 264.

328

Іван Мазепа та його доба. Історія

328

дій за 1708–1709 рр., так само згадував і Петро І пе-1709 рр., так само згадував і Петро І пе-

ред Полтавською битвою.Тому Мазепа пішов на пе-

реговори з С. Лещинським, а йому допомагала кня-

гиня Дольська, що доводилася королю Карлу ХІІ рід-

ною тіткою. На початку 1708 р. була укладена угода

з Лещинським, за якою Україна як Земля Князівст ва,

входила до складу Речі Посполитої, а гарантом мав

виступити король швецький Карл ХІІ.

Була ще одна концепція, дуже засекречена,

в осо бі московської опозиції до Петра І, в її складі

були так звані «старовіри», цебто противники цар-

ських реформ, з деякими її представниками Ма-

зепа був у тісних стосунках, зокрема з фельдмар-

шалом Б. Шереметєвим, канцлером Г. Головкіним

та ін. Вони високо цінували І. Мазепу як політика

і прихильно ставилися до його ідеї самостійності

України. На цю опозицію зробив ставку і Карл ХІІ,

намагаючись детронізувати Петра І, як зробив це

з Августом ІІ у Польщі.

Отже, старшина була розколота: Мазепа губив-

ся, на кого зробити ставку. Прихильники В. Кочу-

бея поступово набирали політичної ваги. У той же

час у суспільстві зростало незадоволення політикою

гетьмана, яка нібито вела до зміцнення зв’язків з Мо-

сквою. Серед селянства і козацтва зростав дух про-

тесту, який вилився у відкриті виступи проти здир-

ства і насильства з боку московських воєвод. Тож не

випадково М. Грушевський звинувачував І. Мазепу,

який не скористався спротивом населення України

і не підняв його на повстання проти Московії. Враху-

вавши розкол серед старшини, гетьман робив став-

ку на міжнародно-політичний чинник. Так виникли

передумови для українсько-шведського союзу.

Названі концепції для І. Мазепи не були чужими.

329329

Державотворча діяльність гетьмана Мазепи

в умовах Північної війни (1700–1708 рр.)

За своїм походженням і політичними планами геть-

ман був зв’язаний з Правобережжям, а крім того,

він, імовірно, поділяв погляди П. Дорошенка і його

орієнтацію на Туреччину. Як зазначав О. Оглоблин,

«є підстави думати, що Мазепа вважав союз з Кримом

корисним для державницьких інтересів України, що

він був ідейним натхненником українсько-крим-

ської угоди Петрика 1692 р.»

Однак на початку XVIII ст. у І. Мазепи змінилися

державотворчі погляди. Доля України відтепер за-

лежала від великих міжнародних подій, які від бу-

валися не на Півдні, а на Півночі, де тривала війна

між Швецією і Росією. Крім того, «кримська»

кон цепція була для Мазепи неприйнятною через

соціальні мотиви Запорожжя, яке порозумілось

з по літичними прагненнями старшинської опозиції

з полтавського полку.

Але ж цікаво, чи «гадяцька» (польська) концепція

відповідала державно-політичним прагненням І. Ма-

зепи? Він добре знав, що «Велике князівство Руське»

не більше ніж принада для української старшинської

аристократії і що в разі перемоги Польщі, вона

ніколи не погодиться навіть на фікцію «Великого

князівства Руського». Тому гетьман писав у липні

1708 р.: «Радше на землі зорі будуть, а небо сохою

зоране, перш ніж Україна зможе коли-небудь по-

вернутися до Корони Польської, і народ козацький,

що з віків мав ненавість до польського і до поки світ

світом, не буде козак полякові братом, бо обпікся на

воді побратимства лядського»

Там само. – С. 249

Там само.

330

Іван Мазепа та його доба. Історія

330

Мазепа був патріотом, а тому глибоко розумів

державні інтереси України, добре знав її історичне

минуле, вагу його традицій, чудово орієнтувався

в тогочасній міжнародно-політичній обстановці,

тому не міг стати на примарний проект Гадяцької

угоди. Як свідчать листи І. Мазепи до Карла XII, які

потрапили як трофей до рук москалів після роз-

грому шведів під Полтавою, гетьман прагнув, щоб

малоросійські козацькі народи мали особливе

княжіння, а не були під Російською державою.

У присязі І. Мазепи перед вищою українською

старшиною у 1708 р., яка була згодом офіційно ого-

лошена в Бендерах після смерті гетьмана, сказано:

«Мав за свій обов’язок, із своєї синівської любові

до отчизни, матки нашої, і з повинності свого геть-

манського уряду, проти ворогів москалів, за добро

отчизни, в обороні законів і свобод, повстати усіма

способами й засобами боронитися та з’єднаними

збройними силами св. королівського маєстату

Швеції й Війська Запорозького, не щадячи свого

маєтку, здоров’я, життя й останньої краплі крові,

воювати з москалями так довго, доки не визволить-

ся наша Малоросійська отчизна й Войсько Запо-

розьке від диспотичного московського ярма, й наші

Закони та свободи з побільшенням не повернуться

до давнього стану»

Ця концепція спиралася на стару українську

політичну традицію, освячену ім’ям Б. Хмельниць-

кого, який виступав союзником шведського коро-

ля Карла Х Густава. Не випадково в Бендерській

Доба гетьмана Івана Мазепи в документах. – К.,

2007. – С. 534.