Брюховецький В. (ред.) Іван Мазепа і його доба: історія, культура, національна пам’ять

Подождите немного. Документ загружается.

Національний університет

«Києво-Могилянська академія»

історія, культура, національна пам

ять

матеріали міжнародної наукової конференції

Видавництво «Темпора»

Київ 2008

ББК 63.3(4УКР)46 Мазепа

УДК 94(477)«16/17» Мазепа

М33

М33 Матеріали міжнародної наукової конференції «Іван Мазепа

і його доба: історія, культура, націо нальна пам’ять» (15–17

жовтня 2008 р., Київ–Полтава).

ISBN 978-966-8201-59-2

Редакційна колегія:

В’ячеслав Брюховецький, д. ф. н. (голова); Юрій Мицик,

д. і. н.; Володимир Панченко, д. ф. н.; Олександр Удод, д. і. н.;

Віталій Щербак, д. і. н.

Редактор-упорядник д. і. н. Віталій Щербак

Редактор — Н. Чекмарьова

Комп’ютерна верстка та макет — Ю. Жарков

Книга виходить за фінансової підтримки Міністерства осві-

ти і науки України

ISBN 978-966-8201-59-2 © НаУКМА

Слово до читачів

У світовій культурі ХVІІІ–ХХ століть не так

багато відшукаєш історичних постатей, які були б

настільки популярні, як український гетьман Іван

Мазепа. Література, музика, живопис, драматичний

театр, а згодом і кіно, – стільки Муз «опікувалися»

Мазепою! Одіссея його як унікального роман-

тичного героя розпочалася ніби з легкого помаху

руки Вольтера, який в «Історії Карла ХІІ» зав’язав

захопливий сюжет про коханця, приторочено-

го суперником до дикого коня, що мчить степом.

Після того ця любовна пригода (ясна річ, відчутно

дофантазована поетичною уявою) ожила в поемах

Д. Байрона і Ю. Словацького. А вже Віктор Гюго

написав не про пригоди пристрасного коханця, а

про Мазепу-гетьмана, козака-характерника, який

після невдалої битви разом зі шведським королем

полишає Україну. Згодом з’явилися романи, кар-

тини, опери…

Культурна Мазепіана така багата, що вона вар-

та спеціальних міжнародних фестивалів, великих

комплексних студій. А от із реальним, історичним

Іваном Степановичем Мазепою, з науковим вив-

ченням його життя та діяльності, епохи, в контексті

якої він жив і гетьманував, справи складніші. В часи

Російської імперії, а пізніше й за імперії радянської

Іван Мазепа та його доба. Історія

Мазепа був підданий як церковній, так і світській

анафемі – про нього просто було заборонено зга-

дувати. Хіба що дозволялося підтверджувати ту ана-

фему. Парадоксально, але й досі фахівців-істориків,

які б займалися дослідженням доби Івана Мазепи,

у незалежній Україні можна полічити на пальцях

однієї руки! І це при тому, що йдеться про гетьмана,

який тримав булаву від 1687 до 1709 р., залишивши

яскравий слід в історії України, зокрема – в історії

національної культури, освіти, церкви. Мазепа був

політичним діячем європейського масштабу як за

своєю освіченістю, культурою, так і за вмінням виз-

начати стратегічні пріоритети. А це було дуже не-

просто після часів Руїни, в яку ввергли нашу землю

амбітні карлики-проводирі, котрі не чули ваги була-

ви, а лише тішилися нею. Правду сказав народ: «Від

Богдана до Івана не було гетьмана»…

І ми бачимо, що лише сьогодні поволі прихо-

дить усвідомлення, що політичний вибір, зробле-

ний Іваном Мазепою восени 1708 року, коли він

підтримав Карла ХІІ у війні з Петром І, не залишив-

ся лише епізодом початку ХVІІІ ст. З відчайдушного

вчинку гетьмана бере початок «мазепинство» як

ідеологія боротьби за державну незалежність, за

національну волю. Ім’я Мазепи стало символом виз-

вольних змагань українства. Програвши Полтавсь-

ку битву, гетьман Мазепа виграв, зрештою, в глибо-

кому історичному сенсі: без «мазепинства» не було

б України в її нинішньому статусі європейської

держави. До цього треба було пройти шлях майже

в триста років, але перший крок на ньому зробив

саме Мазепа.

Пізнання Мазепи і його часу – довгострокова

програма для науки. В цьому ж збірнику вміщено

Слово до читачів

матеріали, що віддзеркалюють один із моментів нау-

кового осмислення постаті Івана Мазепи та його часу.

15–16 жовтня 2008 р. в Києві й Полтаві відбулася

Міжнародна наукова конференція «Іван Мазепа та

його доба: історія, культура, національна пам’ять»,

в якій узяли участь дослідники з семи країн, –

Австрії, Італії, Канади, Польщі, Російської Федера-

ції, України, Швеції. Широкий тематичний спектр

доповідей, виголошених ученими, підтверджує той

факт, що доба Мазепи – надзвичайно важливий етап

у політичній, мілітарній, культурній історії України.

Конференція відбувалася в контексті заходів, ме-

тою яких є відзначення 300-річчя подій, пов’язаних із

воєнно-політичним виступом гетьмана Івана Мазепи

й укладенням українсько-шведського союзу. Прове-

дення її стало можливим передусім завдяки зусил-

лям наукових інституцій та громадських організацій,

яким Оргкомітет висловлює щиру вдячність, – як

і Міністерству освіти і науки України, яке посприя-

ло виданню матеріалів конференції.

Хочеться вірити, що серйозний науковий форум,

основні заходи якого відбулися в тій самій Києво-

Могилянській академії, де свого часу навчався Іван

Мазепа і яку він підтримував, будучи гетьманом,

додасть імпульсів великій дослідницькій роботі

істориків і культурологів над спадщиною, що має

для України неоціненне значення.

В’ячеслав Брюховецький,

почесний президент НаУКМА, голова оргкомітету

Між народної наукової конференції «Іван Мазепа і йо-

го доба: історія, культура, національна пам’ять»

Історія

Іван Мазепа у Великій Північній війні 1700–1721 рр.

Тарас Чухліб (Київ, Україна)

Іван Мазепа у Великій Північній війні

1700–1721 рр.

(міжнародне та воєнно-політичне

становище Українського гетьманату)

Видатний англійський письменник Оскар Уайльд

висловив слушну думку, що «всі великі особистості

приречені опинитися на рівні їхніх біографів».

Очевидно, саме тому сучасні українські історики

якось боязко поглядають у бік гетьмана Івана Сте-

пановича Мазепи й до цього часу не спромоглися на

ґрунтовну наукову біографію свого співвітчизника

(тут не враховуються численні науково-популярні

версії, серед яких слід вирізнити книгу Сергія Пав-

ленка). Натомість нещодавно в Москві вийшла чу-

дова біографія Івана Мазепи російської дослідниці

Тетяни Таїрової-Яковлевої, задовго до того в Польщі

побачила світ книга Владислава Серчика «Мазепа»,

а ще перед тим у Швеції – наукова біографія Ма-

зепи Богдана Кетржинського, у США – монографія

Олександра Оглоблина, у Німеччині – Бориса Круп-

ницького, у Петербурзі – Миколи Костомарова, ну

і, звичайно, цей ретроспективний історіографічний

ряд започатковується короткою біографією україн-

ського гетьмана, що її видав у далекому 1834 році

в Москві Дмитро Бантиш-Каменський.

Іван Мазепа та його доба. Історія

У статті акцентовано увагу на: а) висвітленні

зовнішньої політики гетьманського уряду Івана

Ма зепи на початку XVIII ст.; б) розкритті між-

на род ної та воєнно-політичної ситуації в ході

Великої Північної війни 1700–1721 рр. у зв’язку

з «українською проблемою»; в) аналізі політи-

ко-правового статусу різних частин Українського

геть манату. Адже відомо, що чергова Північна вій-

на викликала великі зміни в міжнародному та вну-

трішньому становищі поліцентричної Козацької дер-

жави, що стали визначатися планами Московсь кого

царства, Данського королівства, Речі Посполи тої,

Саксонського курфюрства (т. зв. Північним со юзом)

з одного боку, і Швецією, Англією та Ні дерландами –

з іншого. Великий вплив на тогочасну міжнародну

ситуацію продовжували здійснювати Османська

імперія та залежне від неї Кримське ханство.

Історіографія «загальноєвропейської» Великої

Північної війни початку XVIII ст. є надзвичайно

великою й нараховує не один десяток наукових

монографій та спеціальних наукових збірників.

При цьому внесок українських істориків у вивчен-

ня Північної війни хоча і є поважним, але набагато

меншим за доробок російських або ж шведських

науковців. Відзначимо, що на сьогодні немає навіть

окремої монографії на тему «Україна в Північній

війні», якщо не рахувати працю Леоніда Мельника

«Гетьманщина першої чверті XVIIІ cтоліття». Поза

тим треба відзначити доробок Миколи Андрусяка,

Бориса Крупницького, Олександра Оглоблина, Тео-

дора Мацьківа, Олександра Гуржія, Віктора Гороб-

ця, В’ячеслава Станіславського та Олексія Сокирка.

Спираючись на попередників та на результати влас-

них розвідок тогочасних подій, коротко викладемо

Іван Мазепа у Великій Північній війні 1700–1721 рр.

такі міркування стосовно проблеми міжнародного

та воєнно-політичного становища Українського

гетьманату в Північній війні.

Отже, із вступом у серпні 1700 р. у війну

російського царя Петра І його довголітній під-

даний гетьман «обох сторін» Дніпра Іван Мазе-

па відіслав йому на допомогу близько 10 тисяч

українських козаків (Полтавський, Чернігівський,

Ніжинський та два охочекомонних полки) на чолі

з ніжинським полковником І. Обидовським. Але

взяти участь у програшній для росіян битві під На-

рвою наприкінці листопада того ж року українці не

встигли, а лише відзначилися в локальних сутичках

зі шведськими військами поблизу Дерпта (суч. Тар-

ту в Естонії), Нейгаузена, Гдова, Печер, Ряпина, Но-

вокезерицька, Сиренська, Валок, Пери та Пскова.

Протягом цього часу українці брали участь у неод-

норазових походах на Марієнбурзьку (Мальборксь-

ку) фортецю, а також відзначалися в локальних пе-

ремогах над шведами поблизу Ерестфера, Гуммель-

сгофа, Гелнетів, Каркузи, Лагосу, Ракобору, Алісти та

інших міст Естляндії й Ліфляндії.

У 1701 р. Гадяцький полк на чолі з полковни-

ком М. Бороховичем, декілька тисяч запорожців та

підрозділи правобережного полковника С. Палія

допомагали польсько-саксонській армії атакува-

ти Ригу. Водночас, у вересні-жовтні того ж року,

близько 17 тисяч українців у складі Миргородсь-

кого, Полтавського, Лубенського, Переяславсько-

го, двох компанійських полків на чолі з наказним

гетьманом Д. Апостолом, а також кількох полків із

Слобідської України сприяли витісненню шведів

Іван Мазепа та його доба. Історія

з Псковщини

. Українське військо підлягало під за-

гальне командування воєводи Б. Шереметєва й за його

наказом мало «ходить за рубеж непрестанно и чинить

для прокормления себе загоны и воинский проми-

сел над неприятельскими жилищами»

. У результаті

вдалих дій російських підрозділів та україн ського ко-

зацтва на Півночі протягом 1701 р. Шереметєву було

присвоєно звання генерал-фельдмаршала та нагород-

жено орденом св. Андрія Первозванного.

У боях в гирлі Неви під Нотебургом (Орєшек) та

Ніеншанцом (Канци) протягом 1702–1703 рр. був

задіяний Чернігівський полк, очолюваний Ю. Лизогу-

бом

. 12 тисяч козаків під керівництвом наказного геть-

мана М. Миклашевського разом з російськими, польсь-

кими та литовськими частинами завадили військам

Карла ХІІ Густава оволодіти білоруськими землями.

Зокрема, українці відзначилися під час штурмів Би-

хова та Могильова. Разом з тим треба зазначити, що

згідно з висновками багатьох істориків, а також сучас-

ного московського вченого В. Артамонова «російська

війна за Балтику виходила за сферу як національно-

українських, так і гетьманських інтересів»

. Хоча

Военно-походный журнал генерал-фельдмаршала Б. Шере-

метева // Материалы Военно-ученого архива Главного штаба. –

Т. 1. – СПб., 1871. – С. 80.

Цит. за: Балашова Ю. П. Из истории Великой Северной

войны //Ученые записки Московского областного пединститу-

та. – Т. 74. – М., 1958. – C. 188.

Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. – Нью-

Йорк; Київ, 2001. – С. 241.

Артамонов В. Позиции гетманской власти и России на

Украине в конце XVII – начале XVIII века // Россия и Украина:

история взаимоотношений. Сб. статей. – М., 1997. – С. 95.