Брюховецький В. (ред.) Іван Мазепа і його доба: історія, культура, національна пам’ять

Подождите немного. Документ загружается.

291291

До причин невдачі союзу гетьмана Івана Мазепи

зі шведським королем Карлом ХІІ

5 листопада 1708 р. І. Мазепа на чолі 4–5 тис. ко-

заків перейшов на бік шведського короля Карла ХІІ.

Зрозуміло, що здійснюючи цей відповідальний

крок, гетьман ретельно прораховував усі можливі

його наслідки. Як показали наступні події, він все ж

таки не до кінця визначив свої конкретні практичні

дії і не передбачив майбутній розвиток подій,

пов’язаний з ними. Насамперед, І. Мазепа, заручив-

шись підтримкою надто вузького кола козацької

старшини, цілком знехтував необхідністю проведен-

ня необхідної попередньої підготовчої роботи у пол-

ках, сотнях, серед рядового козацтва, представників

духовенства, міщанства та селянства. Цілком оче-

видно, що не мав переконання у такій підтримці.

На жаль, І. Мазепа обрав головним і єдиним тільки

зовнішньополітичний фактор, розраховуючи не на

власні сили, а на перемогу Швеції в боротьбі з Ро-

сі єю. В цих умовах Україна перетворювалася на

зви чайного пасивного спостерігача, а не активно-

го учасника військових дій, що відбувалися в той

час. Геть ман у першу чергу поклався на звичайний

перебіг подій, сподіваючись скоріше скористатися

сприятливими обставинами, ніж активно вплива-

ти на них, щоб досягти поставленої мети

. Окрім

цього, І. Мазепа вочевидь недооцінив справжні сили

російської армії, талант Петра І, його вміння швид-

ко мобілізуватися і діяти у вирішальний момент

уміло і рішуче. Поки Карл ХІІ та Мазепа радились,

як спільно боротися проти Петра І, останній, не

зволікаючи, діяв надзвичайно енергійно і результа-

тивно. Вже 8 листопада 1708 р. з’явився царський

Смолій В., Степанков В. Назв. праця. – С. 210–211.

292

Іван Мазепа та його доба. Історія

292

маніфест, який сповіщав населення гетьманщини

про «зраду» Мазепи, демагогічно декларував тезу

вольності і свободи «малоросіян» і скасував покладе-

ні Мазепою на простий народ тяжкі побори. Так

розпочалася пропагандистська боротьба двох сторін,

названа істориками «війною маніфестів»

Після обрання І. Скоропадського новим гетьма-

ном України українське та російське духівництво

про голошує «зрадникові» Мазепі його вічне проклят-

тя та анафему. Згодом у Лебедині почалися жахливі

масові тортури й страти «мазепинців», які налякали

населення України своїм розмахом, жорстокістю.

У свою чергу І. Мазепа також звертається

з універсалами до україн ського народу, пояснюючи

причини розриву з царем і переходу на бік шведів,

і закликаючи його на боротьбу з Росією. Звернувся

з маніфестом до україн ського народу і союзник Ма-

зепи Карл ХІІ. Він повідомив, що прибув в Україну,

щоб допомогти українцям звільнитися з-під жорсто-

кого московського ярма

. В своєму маніфесті шведсь-

кий король закликає український народ підтримати

гетьмана І. Мазепу в боротьбі проти Росії.

Проте така малоефективна агітаційна діяльність

гетьмана та його шведського союзника зазнала повної

невдачі. На думку В. Смолія та В. Степанкова, її при-

чина полягала не лише в деморалізуючих наслідках

царського терору, а насамперед у психологічному

ста ні тогочасного україн ського суспільства та не-

га тивних наслідках соціально-економічної по лі ти ки

Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. – Нью-

Йорк, 1960. – С. 320–321.

Костомаров Н. И. Мазепа. – М., 1992. – С. 264.

293293

До причин невдачі союзу гетьмана Івана Мазепи

зі шведським королем Карлом ХІІ

гетьманського уряду. Суть цих соціально-пси хо-

логічних явищ полягала в тому, що тогочасні «мало-

роси» ставили свої особисті інтереси значно вище

державних і не могли ними пожертвувати

. Мож-

ливо прикладом для них був і сам гетьман І. Мазе-

па під час усунення свого потенційного опонента

в боротьбі за гетьманську булаву С. Палія. То му не

випадково у вирішальний момент козаць ка стар-

шина, верхівка духовенства, значна частина ін те -

лігенції заради збереження свого існуючого со-

ціального статусу та матеріального становища зали-

шила Мазепу і опинилася на боці Петра І. Прикро,

що до них згодом приєдналися і колишні однодумці

бунтівного гетьмана і полковники Данило Апостол,

Гнат Галаган, Дмитро Зеленський, генеральний суд-

дя Чуйкевич, генеральний осавул Дмитро Макси-

мович та багато інших.

Навесні 1709 р. гетьмана підтримав кошовий

ота ман Запорозької Січі Кость Гордієнко, який

раніше постійно конфліктував з Мазепою, але Росію

вважав ще більшим злом в умовах, що склалися на

той час в Україні. Як наслідок, на підтримку гетьмана

і шведського короля прибуло 8 тис. запорожців. На

думку дослідників саме в цей час укладається нова

українсько-шведська угода. На жаль, її тексту вони

не мають. Основні положення цієї угоди відтворені

у працях придворного проповідника шведського

короля Й. Нордберга та у «Виводі прав України»

П. Орлика. За новою угодою передбачалось ство-

рення у межах українських земель (не згадувалася

Правобережна й Західна Україна) Українського

Смолій В., Степанков В. Назв. праця. – С. 213.

294

Іван Мазепа та його доба. Історія

294

князівства на чолі з І. Мазепою під номінальною

протекцією Швеції. На думку фахівців, це не було

випадковістю, адже крім зазначеної угоди вже

існували договори Карла XII та І. Мазепи з польсь-XII та І. Мазепи з польсь- та І. Мазепи з польсь-

ким королем С. Лещинським. Ось чому суть і зміст

нової угоди залишається до цього часу дискусійними.

На наш погляд, окремих роздумів вимагає 6 пункт

цієї українсько-шведської угоди, в якому говори-

лося, що на час війни і пов’язаною з нею небезпе-

кою І. Мазепа мав передати шведам міста Стародуб,

Мглин, Полтаву, Гадяч і Батурин. Виникає цілком

слушне питання: а чи повернув би шведський ко-

роль ці території Мазепі після перемоги над Росією?

Адже не секрет, що амбіційний Карл XII мріяв про

створення власної імперії, і українські землі могли

цілком опинитися в її складі.

Усі ці суперечливі і складні обставини в кінцевому

підсумку зумовили те, що переважна більшість ук-

раїн ського населення у вирішальний момент бо-

роть би не підтримала свого гетьмана, а опинилася

на боці його ворогів.

Шведські війська вступили в Україну у жовтні

1708 р. біля села Дроків на Стародубщині. Вже

перші тижні перебування шведів на українсь-

ких землях виявили справжні настрої серед різних

верств населення України щодо союзників І. Мазе-

пи. Не зважаючи на зростаючу в умовах Північної

війни ненависть народу до росіян і неприховане не-

вдоволення російською присутністю в Гетьманщині,

прихід в Україну шведів місцевий люд сприйняв во-

роже. Так, на початку листопада населення Прилук,

Лубен, Лохвиці, Новгород-Сіверська та ряд сотень

Прилуцького, Миргородського й Лубенського полків

звернулися до Петра І з чолобитною, заявляючи про

295295

До причин невдачі союзу гетьмана Івана Мазепи

зі шведським королем Карлом ХІІ

бажання боротися проти чужинців

. Київський гу-

бернатор князь Дмитро Голіцин у листі до Менши-

кова 21 листопада 1708 р. сповіщає про Самуся та

ін ших представників правобережної козацької стар-

шини, які обіцяли бути вірними російському цареві.

Узимку 1708–1709 років мали місце збройні

сутички шведів з міщанами, насамперед там, де

стояли російські гарнізони. Однією з яскравих

ілюстрацій такого протистояння була облога Ве-

прика. Коли гарнізон та мешканці міста на початку

січня категорично відхилили пропозицію Карла ХІІ

про здачу, шведи відновили штурми, зазнавши

значних втрат. Захоплений після довгої й упертої

облоги Веприк з наказу короля було спалено

Таким чином, головними причинами про-

валу укладеного на початку ХVIIIст. українсько-

шведського договору були прорахунки гетьма-

на І. Мазепи. Серед них, насамперед, відверта

антинародна соціальна політика, спрямована на

реставрацію кріпацьких порядків в Україні та опо-

ра на місцеву аристократію. Потяг до абсолютної

влади зумовив втрату потенційного сильного со-

юзника в боротьбі за визволення України в особі

Семена Палія. Нарешті, невдала реалізація союзу

зі шведським королем Карлом ХІІ, якого простий

люд розглядав як чергового чужоземця-загарбника,

а не визволителя від російського ярма. Все це при-

звело до краху задумів Мазепи і катастрофічних

наслідки для Гетьманщини.

Костомаров. Указ. соч. – С. 264.

Там само. – С. 270–271.

296

Іван Мазепа та його доба. Історія

296

Іван Дзира (Київ, Україна)

Постать Івана Мазепи в історичних

нарисах Михайла Антоновського

Серед провідних політичних діячів Української

гетьманської держави одне з чільних місць посідає

постать Івана Степановича Мазепи (1639–1709).

Тому цілком природно, що життя й діяльність цього

гетьмана постійно викликали неабиякий інтерес як

пересічних громадян, так і науковців. За три століття

з’явилося чимало наукових студій; завдяки зусиллям

учених виникла й розвивається історична наукова

дисципліна – мазепознавство. На думку фахівців,

«час створення історіографії з даної теми може бути

поділений на такі періоди: перший – література

XVIII ст.; другий – історична література XIX ст.;

третій – історіографія XX ст.».

Предметом нашого дослідження є висвітлення

особистості Івана Мазепи на сторінках двох

історичних нарисів Михайла Івановича Антоновсь-

кого «О козаках малороссийских бывших…» і «О

Пінчук Ю., Ковалевська О. Огляд історичної літератури

XVIII–XIX ст. в аспекті висвітлення постаті гетьмана І. С. Мазепи

// Спеціальні історичні дисципліни: Питання теорії та методики:

Збірка наукових праць та спогадів: Число 3. – К., 1999. – С. 117.

297297

Постать Івана Мазепи

в історичних нарисах Михайла Антоновського

козаках запорожских бывших…», що ввійшли до IV

тому «Описания всех обитающих в Российском го-

сударстве народов» Йоганна-Готліба Георгі. Книжка

побачила світ у 1799 р., тобто в перший період ма-

зепознавства, що головним чином характеризував-

ся накопиченням фактів і формуванням основних

напрямків оцінки ролі гетьмана в українській та

загальноімперській історії.

На сторінках нарисів міститься чимало ін-

фор мації про Івана Мазепу. Вона стосується біо-

графії Івана Степановича, його внутрішньо- та зов-

нішньополітичної діяльності. Як і в літописних

пам’ятках, відомості про життєвий шлях Мазепи

викладено за хронологічним принципом.

Проведений текстуальний аналіз свідчить, що

в основі нарису «О козаках малороссийских бывших

купно с начертанием истории о Малой России» ле-

жить виданий у 1777 р. «Короткий літопис Малої

Росії» Василя Рубана й Олександра Безбородька. Та-

кий вибір пояснюється перш за все спорідненістю

суспільно-політичних та історіографічних уявлень

авторів, а також стильовими особливостями – про-

стотою, стислістю та ясністю викладу матеріалу

в «Короткому літописі Малої Росії» (Антоновський

мусив враховувати той факт, що за своєю природою

чотиритомник був узагальнюючою енциклопедич-

ною працею).

Уперше ми зустрічаємось з Іваном Мазепою на

тій сторінці нарису «О козаках малороссийских быв-

ших…», де йдеться про об’єднану генеральну раду, що

відбулася в Переяславі 17 березня 1674 р. Тоді пол-

ковники семи правобережних і всіх лівобережних

полків склали присягу на вірність російському

цареві та проголосили Івана Самойловича гетьманом

298

Іван Мазепа та його доба. Історія

298

Лівобережної та Правобережної України. На раді

також були укладені Переяславські статті, що мали

регламентувати українсько-російські взаємини. До-

відав шись про це, гетьман Петро Дорошенко при-

слав уповноваженого військового старшину Івана

Мазепу з проханням відкласти до літа ратифікацію

договору. Дорошенко обіцяв особисто прибути на

нову раду з переліком умов, на яких він погодиться

прийняти російське підданство.

Спираючись на матеріали «Короткого літопису

Малої Росії», Антоновський охарактеризував роль

Мазепи у старшинській змові проти Івана Самой-

ловича. Генеральний осавул виступає головним нат-

хненником і організатором цієї акції. Щоб під-

креслити його невдячність, підступність і нестримне

прагнення до влади, автор пише, ніби Іван Степа-

нович тривалий час виношував «средства к пагубе»

свого благодійника. За допомогою хитрощів Мазепа

умовив старшину написати брехливого доноса на

Самойловича й заарештувати гетьмана. Насправді

ж причиною падіння Самойловича стала не лише

діяльність опозиції, а й прагнення князя Васи-

ля Голіцина знайти «винного» в повному провалі

Кримського походу влітку 1687 року. Крім того,

кремлівський уряд був незадоволений політичними

поглядами гетьмана. Адже в 1686 р. Самойлович ви-

ступив проти підписання Вічного миру між Росією

та Польщею, а також не радив Москві починати

війну з Туреччиною.

Завдяки щедрим обіцянкам та підкупу, Мазепі

вдалося схилити на свій бік всю старшину та князя

Голіцина. Саме тому, вважає Антоновський, на раді,

що відбулася 25 липня 1687 р. у таборі над річкою

Коломак, Івана Степановича було обрано гетьманом.

299299

Постать Івана Мазепи

в історичних нарисах Михайла Антоновського

Здобувши булаву, він одразу ж вирішив розправи-

тись із потенційними противниками. З цією метою

написав чергового доноса князю Голіцину й отримав

дозвіл заарештувати синів Самойловича – Григорія

та Якова, а також брата генерала Швайковського.

Незабаром Григорія Самойловича було страчено

в Сєвську, а інших заслано до Сибіру.

Так само, як і невідомий автор «Псальмы ново-

зданой, трубою позваной», а також Петро Симо-

новський, Василь Рубан, Олександр Безбородько

й ряд інших вітчизняних істориків і письменників,

Антоновський наголошує на польському етнічно-

му походженні Мазепи, що використовувалось як

своє рідний засіб для виправдання «малоросійської

нації». З його допомогою автори прагнули дове-

сти, що Малоросія не може нести відповідальності

за зраду поляка-шляхтича – особи, котра була чу-

жою по крові й по духу її корінним мешканцям.

Повторивши слідом за Рубаном, що Іван Степано-

вич «находился при гетмане Самуйловиче дворо-

вым слугою»

, Антоновський цим самим принижує

гідність гетьмана в очах тогочасного дворянського

середовища. Насправді, Мазепа хоч і був вимуше-

ний на Лівобережжі наново робити свою службову

кар’єру, однак починав її не дворовим слугою, а геть-

манським дворянином, що відповідав за виховання

дітей Івана Самойловича. Як справедливо підкреслює

Олександр Оглоблин, «не на простого вчителя при-

значив Самойлович Мазепу, а на керманича вихо-

вання своїх дітей, а там був цілий штаб тих учителів.

Георги И. Г. Описание всех обитающих в Российском

государстве народов. – СПб., 1799. – Ч. 4. – С. 300.

300

Іван Мазепа та його доба. Історія

300

Отже він мав довір’я Самойловича не тільки урядове,

але й особисте, родинне, так би мовити»

У розповіді про причетність гетьмана до па-

лацового перевороту, що стався в Москві в серпні

1689 р., Антоновський заплутався в недостовірній

інформації і не зміг об’єктивно відтворити події.

Спочатку логічний хід думок примусив дослідника

зробити висновок, що князь Василь Голіцин

«был наказан ссылкою» за невдалий Кримський

похід 1689 року. Історик з довірою поставився до

непідтверджених чуток, ніби російський полко-

водець спокусився запропонованою татарами ве-

ликою сумою грошей, котрі, як потім виявилося,

були фальшивими. Однак на наступній сторінці

з «Короткого літопису Малої Росії» запозичена

інша версія, нібито «по доносу Мазепы, вышеу-

помянутый князь Голицын был послан в Сибирь

в ссылку»

. Отже в другому епізоді український

гетьман виступає підступним інтриганом, який

несе всю відповідальність за царську опалу на

князя Голіцина. Насправді ж могутній боярин по-

страждав через те, що був фаворитом царівни Софії

Олексіївни, яку усунув від влади Петро I.

Характеризуючи діяльність правобережного

козацтва наприкінці XVII – на початку XVIII ст.,

Антоновський значну увагу приділяє висвітленню

взаємин його провідників з Мазепою. Спочат-

ку історик розповідає про заходи старшини,

Оглоблин Олександер. Гетьман Іван Мазепа і Росія // Огло-

блин Олександер. Студії з історії України: Статті і джерельні

матеріяли. – Нью-Йорк – К. – Торонто, 1995. – С. 139.

Георги И. Г. Указ. соч. – С. 301.