Брюховецький В. (ред.) Іван Мазепа і його доба: історія, культура, національна пам’ять

Подождите немного. Документ загружается.

301301

Постать Івана Мазепи

в історичних нарисах Михайла Антоновського

спрямовані на відродження зруйнованого тривали-

ми бойовими діями господарства Правобережної

України та оборону краю від турецько-татарських

нападів. Щоб підкреслити героїзм і бойову сла-

ву Семена Палія, дослідник, слідом за В. Рубаном,

стверджує, ніби фастівський полковник захопив

у полон самого кримського хана. «Таковым му-

жественным своим промыслом, – продовжує Ан-

тоновський, – Палей доставил всей Заднепрской

Малой России тишину, и жил там, яко удельный

князь, располагая войско свое козацкое в Полесьи,

и собирая на себя десятину со всех пчельных заво-

дов и с имения жителей той Украины даже до Дне-

стра и Случи»

. Зрозуміло, що утвердження козаць-

кого устрою на Правобережжі викликало велике

незадоволення польської шляхти й католицько-

го духовенства. Загострення польсько-україн ського

про тистояння врешті-решт призвело до збройного

конфлікту. Після перемоги над поляками під Фасто-

вом і розгрому загону полковника Рустича «Палей

и прочие заднепрские малороссийские полковники

жили в мире и тишине, признавая гетмана Мазепу

за верховного своего гетмана»

. Антоновський пише,

що, прагнучи об’єднати обидві частини України,

«ласканием своим склонил Мазепа и Самуся здать

ему над заднепрскими малороссийскими полка-

ми гетманство, который и прислал к Мазепе свои

гетманские знаки, пожалованные ему от короля

польского, булаву, бунчуки и знамя, а равно и под-

твержденные королем польским привиллегии,

Там само. – С. 302.

Там само. – С. 303.

302

Іван Мазепа та його доба. Історія

302

а сам удовольствовался быть в чине и на мес те

полковника богуславского». Насправді ж, лі во-

бережний гетьман відмовився взяти привезені

клейноди, оскільки «вони були надані польським

королем і їхнє прийняття означало б порушення

умов російсько-польського „Вічного миру“»

У «Короткому літописі Малої Росії» й нарисі

«О козаках малороссийских бывших…» конфлікт

Мазепи з Палієм набирає легендарного змісту. На

думку Антоновського, головною причиною, що спо-

нукала Мазепу згубити Палія, була непогамовна жа-

доба до збагачення. Позаздривши великим скарбам

фастівського полковника, гетьман вирішив за будь-

яку ціну заволодіти ними. Спочатку Мазепа «начал

делать ему всякие притеснения(…) напоследок при-

глася его к себе, начал уличать его в измене госуда-

рям и в других преступлениях, от себя вымышлен-

ных, и тогда же посадил его под стражу, потом вско-

ре отправил в ссылку в Сибирь, и тако захватил все

Палеевы богатства»

. В дійсності до конфлікту між

двома провідними діячами призвели демократичні

погляди Палія та його надзвичайна популярність

серед мешканців Правобережної України. «Мазе-

па боявся, – доводить Дмитро Дорошенко, – що

Палій захоче й при ньому грати якусь самостійну

роль, як він це робив під Польщею. Може бути, що

Мазепа підозрював Палія в честолюбних замірах

і в претензіях на гетьманську булаву»

Чухліб Т. Гетьмани і монархи. – К., 2005. – С. 396.

Георги И. Г. Указ.соч. – С. 303.

Дорошенко Д. І. Нарис історії України. – Львів,

1991. – С. 371.

303303

Постать Івана Мазепи

в історичних нарисах Михайла Антоновського

З наступних сторінок нарису Іван Степанович

постає перед нами в ролі талановитого полководця,

що весь час перебуває в походах і битвах. Усі бойові

дії, в яких бере участь гетьман, завжди виявляються

переможними для українців.

Під 1692 р. історик повідомляє про організацію

Мазепою відсічі вторгненню на територію Полтавсь-

кого полку татарської орди, очоленої Петриком. Да-

лі ми дізнаємось про відправку гетьманом у 1694 р.

десятитисячного корпусу чернігівського полковника

Якова Лизогуба проти Буджацької орди. До 1695 р.

належить повідомлення про похід об’єднаного ро-

сій сько-україн ського війська під проводом Бориса

Шереметєва й Івана Мазепи в пониззя Дніпра, під

час якого були захоплені 4 турецьких міста-фортеці.

Взимку 1696 р. гетьманові вдалося успішно відбити

черговий набіг татар і Петрика на Лівобережну Ук-

раїну. Під час облоги Петром I Азова влітку 1696 р.

Мазепа разом із Шереметєвим перебували в районі

Коломаку, щоб не дозволити кримському хану нада-

ти допомогу туркам, які були в облозі. Розповідаючи

про події 1697 р., Антоновський викладає загаль-

ний перебіг походу, який здійснили вниз по Дніпру

Мазепа і князь Яків Долгорукий. Наступного року

обидва полководці вирушили на допомогу Тавані

й Кизикирмену, «где имели несколько битв с тата-

рами, всегда одерживая победы, а подкрепя города,

как требовалось, возвращались обратно»

Так само героїчно козаки воюють під проводом

гетьмана на боці Росії й у війні проти Швеції. Ан-

тоновський повідомляє, що в 1701 р. Мазепа з усім

Георги И. Г. Указ. соч. – С. 307.

304

Іван Мазепа та його доба. Історія

304

військом і артилерією вирушив до Пскова, але за на-

казом царя передав командування над двадцятьма

тисячами козаків миргородському полковнику Да-

нилу Апостолу, а сам з іншою частиною повернувся

додому. З’єднавшись із російськими солдатами боя-

рина Шереметєва, українські вояки отримали пере-

могу над численною шведською армією біля Юр’єва

Лівонського, причому в битві загинув охочекомон-

ний полковник Пашковський. Того ж року весь

Гадяцький полк брав участь у боях під Ригою. Під

1702 р. історик повідомляє, що козаки Стародубсь-

кого полку разом із союзними Росії поляками взяли

місто Бихів, польський гарнізон якого підтримував

шведів, і захопили в полон його коменданта.

Активна участь українців у боротьбі Росії за вихід

до Чорного й Балтійського морів мала служити, на

думку Антоновського, головним доказом відданості

його земляків російському монарху.

Під час російсько-турецької та на початку Пів-

нічної війни Мазепа діє як вірний васал Петра I. Геть-I. Геть-. Геть-

ман зумів особисто сподобатися молодому цареві

ще під час свого шеститижневого візиту до Москви

в серпні-вересні 1689 р. Відтоді монарх повністю по-

кладався на нього і вважав своїм надійним слугою.

Історик підкреслює, що володар булави неодноразо-

во зустрічався з царем і за свої заслуги завжди отри-

мував монаршу милість.

Будучи обмежений вимогами жанру, Михай-

ло Іванович не вдавався до розгорнутих, докладних

опи сів воєнних кампаній 1692–1702 рр., а обме-

жився стислим викладом матеріалу, сподіваючись

привернути увагу читача захоплюючими подіями.

Варто зазначити, що в цій частині нарису він показує

тільки позитивні сторони діяльності гетьмана, хоча

305305

Постать Івана Мазепи

в історичних нарисах Михайла Антоновського

й робить це в інформативній манері, уникаючи

осо бистої характеристики чи коментарів. Саме за-

вдяки цьому Іван Степанович не виступає у нього

однозначно негативним антигероєм. Щоправда, ви-

кладені дослідником факти разом з підтекстом не

набирають тут «критичної маси», яка необхідна для

того, щоб змусити читача після тривалих роздумів

розвінчати офіційну імперську оцінку ролі Мазепи

в історії України.

Перехід гетьмана на бік шведів зображено на сто-

рінках нарису як повну несподіванку. «1703 (��c! –

І. Д.), – пише без будь-яких коментарів Антоновсь-

кий, – открылась Мазепина измена его цар скому

величеству и союз со шведским королем» (С. 308).

Історик не намагається розібратися в причинах та-

кого кроку володаря булави. Він навіть не пробує по-

яснити його тими чи іншими рисами характеру Ма-

зепи, не кажучи вже про якісь суспільно-політичні

мотиви. Варто також зазначити, що, на відміну від

багатьох інших авторів, Антоновський ніколи прямо

не називає Мазепу «зрадником».

Так само протокольно, без будь-якої суб’єктивної

оцінки, повідомляє вчений і про страту гетьманом

В. Кочубея та І. Іскри: «Он казнил под Белою Цер-

ковью, при селе Борщаговке, смертию генерального

судию Василия Кочубея и Искру, свояка Кочубеева

полковника полтавского, за то, что сии доносили го-

сударю о его измене»

Як справедливо зауважує Микола Корпанюк,

характерною рисою козацьких літописів «є не-

бажання літописців детально описувати хід подій

Там само. – С. 307–308.

306

Іван Мазепа та його доба. Історія

306

шведсько-українсько-московської війни 1708–

1709 рр.».

Цієї традиції повністю дотримується

й М. Антоновський. Він стисло інформує читача про

вибори Івана Скоропадського, скупо розповідає про

зруйнування Олександром Меншиковим Батурина,

похапцем згадує про анафему, виголошену Мазепі

в Глухові на церковному соборі 9 листопада 1708 р.

(23.11.1708 р. – І. Д.).

У своєму нарисі Антоновський прагнув довес-

ти, ніби перехід гетьмана на бік Карла XII був су то

індивідуальним вчинком, який не знайшов нія кої

підтримки серед тодішнього україн ського сус-

піль ства. Тому автор не забуває нагадувати, що

«козаки ма лороссийские отнюдь не приставая

к Мазепе, знат но споспешествовали тогдашним

преславным вез де государя Петра Алексеевича по-

бедам над врагами России, и покорению многих

городов и целых провинций»

. На думку вченого,

не співчувала на мірам Мазепи й більша части-

на козацької старши ни. Розчаровані наслідками

гетьманської політики, його спільники за першої

можливості почали повертатися під владу царя. «В

сие время, – підкреслює Ми хайло Іванович, – удер-

живаемые ласками и угро зами Мазепы при войске

его, полковники ма лороссийс кие миргородский

Данило Павлович Апостол и киевс кий Иван Сулима

ушли тайно от Мазепы, явились к его царскому ве-

Корпанюк М. Слово. Хрест. Шабля (українське монас-

тир сько-церковне, світське крайове літописання XVI–XVIII ст.,

компіляції козацького літописання XVIII ст. як історико-

літературне явище). – К., 2005. – С. 618.

Георги И. Г. Указ. соч. – С. 308.

307307

Постать Івана Мазепи

в історичних нарисах Михайла Антоновського

личеству, приняты милостиво, и служили паки вер-

но государю против неприятелей»

. Пе ре повівши

рядки праці Рубана про партизанську вій ну про-

ти шведів на Лівобережжі взимку 1709 р., іс торик

додає, що «малороссияне, соблюдая присяжную

верность государю своему, и охраняя общее бла-

годенствие (…) перевели шведского войска около

двух третей»

. З цих слів читач повинен був зроби-

ти висновок, що саме ці серйозні втрати Карла XII

і призвели пізніше до корінного перелому в ході

всієї Північної війни. Лаконічну згадку В. Рубана

про Полтавську битву Антоновський поширює до-

казами, які мають свідчити про вирішальну роль

козаків у розгромі шведської армії: «Нельзя не ска-

зать при сем случае, что и для победы, толь важной

для всей России при Полтаве, промысел предна-

значил знатную показать услугу малороссийским

же козакам, подстрелившим, как сие по истории

всему свету известно, короля, хотя и по собствен-

ной его дерзости; без чего, судя по решительности

и предприимчивости короля, битва сия, влекущая за

собою толь важные для обоих государств следствия,

может быть имела бы другой вид. Немало же однако

самой важной помощи великороссийским войскам

оказали малороссийские, удержав первое с фуриею

шведских войск, особливо конных, устремление, от-

разя и разбив оные, да и по окончании битвы сей

знатно, во всех важных покушениях неприятеля

противодействуя и разрушая оные»

. Таке умисне

Там само. – С. 309.

Там само. – С. 308.

Там само. – С. 309.

308

Іван Мазепа та його доба. Історія

308

підкреслення воєнної доблесті та бойових заслуг

українців у Північній війні було природним для

лівобережної старшини, яка сподівалася загладити

враження від вчинку Мазепи.

В епілозі ми спостерігаємо традиційно-рито-

рич ну моралізацію щодо долі зрадників. Історик

пи ше, що після втечі в Бендери Іван Степанович

«от мучительных угрызений совести и стыда скоро-

постижно умер». Отже, Антоновський намагається

переконати читача, ніби, усвідомивши жахливі

нас лідки своєї авантюри й особисто для себе, і для

співвітчизників, Мазепа був вимушений розкаятись

у власному вчинку. Тут ми, звичайно, маємо справу

не з реальними думками Івана Степановича, а з при-

йомом літературного етикету. Автор вважає, що са-

ме такі думки повинні були виникнути у свідомості

Мазепи за тих обставин. Використовуючи засоби

лі тературного етикету, Антоновський намагається

відтворити поведінку свого героя.

З тавром «зрадника» виступає Мазепа й на сто-

рінках другого нарису М. Антоновського – «О ко-

заках запорожских бывших…». Історик схвалює

зруй нування Чортомлицької Січі полковниками

Петром Яковлєвим і Гнатом Галаганом, «поелику

держались в оной козаки, приставшие в 1708 году

с кошевым своим Костею Гордиенком к изменнику

гетману Мазепе, и которые за измену свою и полу-

чили заслуженное наказание…»

. Учений зазначає,

що за Петра I й Катерини І було наказано всіх по-

лонених запорожців за перехід на бік шведів вішати.

Пізніше ж «начали поступать с ними не так строго,

Там само. – С. 348.

309309

Постать Івана Мазепи

в історичних нарисах Михайла Антоновського

да и можно уже было прощать, потому, что едва ли

уже оставались в живых участвовавшие в измене

Мазепиной»

Підцензурний характер видання й викори-

стання лише одного історичного джерела не дозво-

лили Антоновському уникнути тенденційності

в зображенні постаті Івана Мазепи. Адже, як до-

водить Д. Дорошенко, «до самого кінця XIX ст.,

в Росії (…) неможливо було об’єктивно писати про

Мазепу без небезпеки стягнути на себе підозріння

в політичній нелояльності, трохи не в державній

зраді»

. Тим більше це стосується часів павлівської

реакції. На думку В. Ф. Горленка, Антоновський,

«надо полагать, боясь репрессий, не поставил сво-

ей подписи»

під нарисами, вміщеними до IV тому

«Описания всех обитающих в Российском государ-

стве народов» Й. Г. Георгі.

Дослідник не виявився настільки творчо са-

мостійним і талановитим, щоб внести такі зміни до

тексту першоджерела, які б дозволили йому створи-

ти об’єктивний образ гетьмана. Так, Антоновський

некритично запозичив з «Короткого літопису Малої

Росії» кілька легенд і усних переказів (наприклад

роль Мазепи в засланні В. Голіцина, Мазепа і Палій),

на підставі яких неможливо було підвищити нау-

ковий рівень дослідження. Авторські привнесення

незначні, вони виражаються лише в подальшому

поглибленні й розвитку окремих рис характеру

Там само. – С. 351.

Дорошенко Д. І. Назв. праця. – С. 343.

Горленко В. Ф. Становление украинской этнографии конца

XVIII – первой половины XIX ст. – К., 1988. – С. 45.

310

Іван Мазепа та його доба. Історія

310

героя (наприклад дипломатичний хист). Обробка

фактичного матеріалу «Короткого літопису Малої

Росії» в нарисах – це зразок редакторської оброб-

ки, що полягає в першу чергу в мовностильових

правках. Намагаючись пом’якшити різко негатив-

не ставлення В. Рубана й О. Безбородька до осо-

би Мазепи, Антоновський не переносить до своїх

нарисів частину використаних цими істориками

образливих образно-виражальних засобів, зокре-

ма епітетів «злобный», «изверг» тощо. Тому, хоча

процес створення сюжету про діяльність Мазепи

полягав у редагуванні відповідних сторінок «Ко-

роткого літопису Малої Росії», проте стверджувати

про цілковиту відсутність творчого начала у М. Ан-

тоновського не можна. Адже сам хід редакторської

роботи у вітчизняній історіографічній традиції

XVIII ст. ще був невіддільним від творчого підходу

до матеріалу.

Укладач нарисів використовує психологічну ха-

рактеристику свого героя. Він пояснює вчинки й дії

Мазепи тими чи іншими рисами його характеру,

забарвлюючи свою оповідь у песимістичні відтінки.

У Антоновського гетьман виступає справ жнім май-

стром політичної інтриги, якому властиві прагнення

до влади, жадоба до збагачення, честолюбство, лукав-

ство й віроломство. У той же час йо му притаманні

талант полководця й хист державного діяча. Правда,

Антоновський не прагнув вияснити причини появи

та зростання в характері історичної особистості тих

чи інших якостей, розглянути вплив однієї люди-

ни на іншу. Як справедливо зауважують Ю. Пінчук

і О. Ковалевська, психологічний метод «міг бути

ефективним, коли б його використовували як до-

датковий, але на даному етапі розвитку історичної