Брюховецький В. (ред.) Іван Мазепа і його доба: історія, культура, національна пам’ять

Подождите немного. Документ загружается.

331331

Державотворча діяльність гетьмана Мазепи

в умовах Північної війни (1700–1708 рр.)

конституції Пилипа Орлика підкреслювалося, що

Мазепа «віддав себе під непереможну опіку» Кар-

ла ХІІ «йдучи слідами свого попередника, славної

памяті найхоробрішого гетьмана Богдана Хмель-

ницького, який з найяснішим королем Швеції…

Карлом Х уклав однозгідно військовий договір…»

З перших кроків гетьманування І. Мазепу турбу-

вало питання соборності України. Однак воно мог-

ло бути вирішене тільки з благословення Москви.

Весною 1700 р. до Батурина з Москви прибув дяк

державної Посольської канцелярії Борис Михайлов,

який зустрівся з гетьманом і вів переговори на пред-

мет уступок української території для Польщі, щоб

схилити її до участі у війні проти шведів. Польсь-

ка корона бажала отримати Трахтемирів, Стайки,

Трипілля і низку сіл Стародубського полку, а також

дозвіл на заселення земель навколо Чигирина. Мазе-

па повідомив посланця, що названі містечка можна

віддати полякам без особливих збитків для України,

окрім Чигирина, Канева та Черкас.

Улітку 1702 р. Правобережжя охопило селян-

ське повстання, причиною якого були соціальне і на-

ціональне гноблення польською шляхтою. Прилу-

чилось і козацтво, яке було не задоволене рішен ням

польського сейму про ліквідацію козацтва (1699 р.).

З Гетьманщини на допомогу повстанцям прибуло

20 тис. козаків. Вони поповнили полки Самуся та Іс-

кри. Восени того ж року територія Львівщини була

повністю звільнена від поляків. Антипольський рух

на Правобережжі очолив фастівський полковник

Семен Палій.

Оглоблин О. Назв. праця. – С. 251.

332

Іван Мазепа та його доба. Історія

332

Повстанці зуміли оволодіти майже всією Київ-

щиною, і рух перекинувся вже на Волинь і Галичи-

ну. Мазепа отримав наказ Петра І (1704 р.) виступити

на Правобережжя, допомогти полякам у війні зі шве-

дами, а повстанцям на чолі з С. Палієм підкоритися

польській владі. Звичайно, Мазепа діяв не тільки

з волі Петра І, але й власної. Як політик, він давно

мріяв об’єднати під своєю зверхністю обидві части-

ни України. Мазепа знав, що в Польщі є патріотичні

сили, які бажаючи врятувати вітчизну, пішли на союз

зі шведами, щоб скинути Августа II й обрати коро-II й обрати коро- й обрати коро-

лем Станіслава Лещинського.

У складному переплетінні військово-політичних

сил гетьман Мазепа, як йому здавалося, знайшов

єдино правильний орієнтир – підтримати з-поміж

польської шляхти шведську партію на чолі з Ле-

щинським. Семена Палія, який тягнувся до Мос-

ковії, за його наказом було арештовано та вислано

до Сибіру.

Прибувши на Правобережжя, Мазепа став ви-

рішувати низку політичних та соціально-еконо мічних

проблем. У серпні 1704 р. він підписав універсал-

звернення до жителів Фастова, у якому намагався

переконати їх в необхідності відсторонення від пол-

ковницького уряду Семена Палія. Петро І в таємних

інструкціях до Мазепи схвалив його дії, що були спря-

мовані на підкорення Правобережжя. Для зміцнен-

ня своєї адміністрації гетьман не тільки зберіг, але

й розширив полкову організацію. У 1708 році вже

діяли сім полків: Білоцерківський, Богуславський,

Корсунський, Чигиринський, Уманський, Брацлав-

ський і Могилівський. Очолювали їх старі полковни-

ки, ті, хто визнав Мазепу і перейшов під його владу,

зокрема Самусь у Богуславі, але здебільшого гетьман

333333

Державотворча діяльність гетьмана Мазепи

в умовах Північної війни (1700–1708 рр.)

призначив нових – М. Омельченка у Білій Церкві,

Г. Іваненка у Брацлаві, С. Волошина у Могилеві.

Згодом сюди перевів лівобережну старшину – А. Га-

малію (до Білої Церкви), А. Кандибу (до Корсуня

й Умані), К. Мокієвського (до Чигирина). Голо-

вним військово-адміністративним центром зробив

Білу Церкву, ввівши туди сердюцький полк К. Бурлая.

Як припускає О. Оглоблин, І. Мазепа хо тів зробити

Білу Церкву постійною резиденцію україн ського

уряду об’єднаної козацької держави. Подбав геть-

ман і про людність краю, як писав київський гу-

бернатор князь Д. Голіцин до московського уряду:

«На цій стороні поселено 50 тис. жителів». Навіть

посадив своїх економів у вище названих полках, які

збирали щорічний дохід з оренди й мита, що йшли

до Військового скарбу, а певна частина – до при-

ватного скарбу гетьмана. Було дове дено до відома

місцевих органів про суму оренди: по 2 тис. золотих

з полків і Фастова, а з Чигиринщини, Корсунщини

і Канівщини – по 15 тис. злотих

На Правобережжі гетьман Іван Мазепа запрова-

див ті ж соціально-економічні відносини, що існува-

ли в Гетьманщині. Так, у січні 1706 року він підписав

універсал полковнику брацлавському Г. Іваненку

про надання йому містечка Бірки в Чигиринському

повіті. У грудні 1706 року гетьманський універсал

надав компанійському полковнику А. Тансько-

му села Яхни й Микитинці в Корсунському повіті

з підлеглими посполитими. У 1707 році гетьман на-

дав М. Булавці ґрунти в Каневі та ін. Тут розвивалися,

такі ж, як і на Лівобережжі, промисли, осаджувалися

Там само. – С. 214–215.

334

Іван Мазепа та його доба. Історія

334

хутори і цілі містечка. Скажімо, за дорученням Івана

Мазепи Василь Лукомський був осадником цілого

Уманського повіту, в т. ч. знищених за Руїни

Умані, Ладижина, Монастирища, Маньківки та ін.,

за що був призначений уманським отаманом і на-

казним сотником

Важлива політична та соціально-економічна дія-

ль ність гетьмана І. Мазепи на Правобережжі була

підпорядкована великій меті відродження соборної

України. На жаль, її обірвали події 1708–1709 pp.

Гетьман ні на хвилину не полишав поза увагою го-

ловний аспект державотворчої проблеми.

Він встановив контакти з польським королем

С. Лещинським, аби з його допомогою вийти на

по літичні зв’язки з Карлом XII. Перша зустріч пос-

ланців І. Мазепи зі шведським королем відбулася на

початку листопада 1708 p., коли його війська вже

знаходились на Сіверщині. Згодом була укладена

перша угода між Карлом XII і Мазепою. Наступна

угода з’явилася на початку квітня 1709 p. у Вели-p. у Вели-. у Вели-

ких Будищах, коли на бік шведів перейшла частина

козаків Запорозької Січі на чолі з кошовим отама-

ном К. Гордієнком. Автентичні тексти обох угод до

нас не дійшли, тому історики реконструюють їх за

іншими наявними джерелами.

Згадані угоди не були відомі всій козацькій

старшині, не кажучи про широкі верстви населен-

ня України. Чому ж гетьман тримав свої високі пат-

ріотичні помисли у глибокій таємниці? Це пов’я за-

но з тим, що старшина була поділена на два табори,

один з яких був прихильником московського уряду.

Доба гетьмана Івана Мазепи в документах. – С. 230–231.

335335

Державотворча діяльність гетьмана Мазепи

в умовах Північної війни (1700–1708 рр.)

Саме ця старшина складала на гетьмана доноси і на-

правляла до Москви. Цар їм не довіряв, звинува-

чення відмітав, а донощиків передавав на розправу

самому гетьманові. Ці явища були не новими, зга-

даймо ставлення окремої старшини до гетьманів

Б. Хмельницького, І. Виговського, Д. Многогрішного,

І. Самойловича. Була й інша причина – це ідея

династичної влади гетьмана, яку започаткував

Б. Хмельницький. Вона стала одним з головних

чинників постійної опозиції старшини, що нама-

галася зберегти власне вагоме становище, вплив на

різні сторони політичного життя. Схиляння до ди-

настичних аспірацій виявив також І. Мазепа, який

хотів передати булаву своїм близьким родичам (по-

заяк не мав власних синів) – небожам І. Обидовсь-

кому та А. Войнаровському.

Виступ проти І. Мазепи генерального судді В. Ко-

чубея став кульмінацією взаємовідносин між гетьма-

ном та старшиною. До вищеназваних причин щодо

вчинку В. Кочубея додалися спільні таємниці, а та-

кож ображена батьківська гідність Кочубея, з доч-

кою якого, Мотроною, старий гетьман мав інтимні

стосунки. Генеральний суддя та його спільник – пол-

тавський полковник І. Іскра – за наказом царя були

страчені. Хоч окремі дослідники вказують, що

гетьман Мазепа давав їм можливість утекти до Кри-

му, аби врятувати своє життя. О. Оглоблин пояснює

причину відмови Кочубея та Іскри від втечі: вони

мали намір довести провину І. Мазепи, але в умо-

вах жорстоких тортур, зреклися своїх обвинувачень

проти гетьмана

Оглоблин О. Назв. праця. – С. 274.

336

Іван Мазепа та його доба. Історія

336

Виступ В. Кочубея заставив гетьмана відкрити

свою таємницю вищій старшині – генеральному

обозному І. Ломиковському, миргородському пол-

ковнику Д. Апостолу, лубенському полковнику

Д. Зеленському. Генеральний писар Пилип Ор-

лик довідався раніше. Були втаємничені й пред-

ставники вищого духовенства – київський митро-

полит Й. Кроковський, архімандрит Батуринського

монастиря, колишній ректор Київської академії

Г. Одарський. Але вони нічого не зробили, щоб

допомогти І. Мазепі в реалізації державницької

ідеї. Це можна пояснити, по-перше, тим, що пізно

довідались про плани гетьмана. По-друге, на той

час в Україні було неспокійно: в другій половині

1708 р. почалися масові виступи населення, що охо-

пили практично всю Гетьманщину. Про це доповідав

гетьман у листі на ім’я канцлера Г. Головкіна

Наступ шведів на Україну, як доводять історики,

для гетьмана був несподіванкою. Він навіть ви-

словлював незадоволення Пилипу Орлику та іншій

старшині, оскільки це тягнуло за собою появу ве ли-

кої маси російського війська і, звичайно, неминучу

руїну. Розкол старшини поглибила справа Кочубея

та Іскри. Широкі верстви населення знаходилися

в непевності та остраху у зв'язку з наступом шведів.

Відносини між Гетьманщиною та Запорожжям за-

лишалися напруженими. Все це не могло сприяти

війні проти Московії.

Разом з тим військове становище в Україні було

вкрай несприятливим для реалізації планів гетьмана.

З 10-ти лівобережних полків, лише три знаходилися

Доба гетьмана Івана Мазепи в документах. – С. 286.

337337

Державотворча діяльність гетьмана Мазепи

в умовах Північної війни (1700–1708 рр.)

при Мазепі (Лубенський, Миргородський і При-

луцький). Де ж були інші? Полтавський – на Дону,

де за наказом царя вів боротьбу проти повстанців

К. Булавіна. Київський і Гадяцький – направлені

на Правобережжя, на допомогу польським союз-

никам Московії. Стародубський, Чернігівський,

Ніжинський та Переяславський за наказом царя

послані до Білорусії і знаходилися у розпорядженні

московського військового командування. Цар Пе-

тро І вимагав, щоб на Правобережжя йшов і Мазе-

па з рештками своїх полків, але йому через хворобу

вдалося цього уникнути.

Отож слід було поспішати щодо злуки з Кар-

лом XII. 23 жовтня гетьман відвідав Батурин і зро-XII. 23 жовтня гетьман відвідав Батурин і зро-. 23 жовтня гетьман відвідав Батурин і зро-

бив останні розпорядження. Вранці 25 жовтня пе-

реправився через Десну поблизу с. Оболоння, а 28

жовтня 1708 р. у супроводі всіх членів уряду, тоб-

то генеральної старшини, службовців Генеральної

Військової канцелярії з невеликим військом (близь-

ко 3-х тис. чол.) прибув до шведської штаб-квартири

в селі Горки (Новгородська сотня) і вперше, віч-на-

віч зустрівся з Карлом ХІІ.

Князь О. Меншиков першим повідомив Петра І

про перехід І. Мазепи на бік шведів. Царя охопив

шал люті і ненависті до гетьмана, а коли оговтав-

ся, вдався до демагогії і брехні. Одним маніфестом,

що був адресований українцям, оголосив І. Мазепу

зрадником, який нібито хотів силоміць їх обернути

в католицьку віру, знищити православну церкву та

монастирі. Другим маніфестом давав обіцянки ска-

сувати податки, які без його, мовляв, згоди запрова-

див Мазепа. Однак такі дії царя не могли затьмарити

славу україн ського гетьмана, який у складних умовах

зробив спробу звільнитися від «царської ласки».

338

Іван Мазепа та його доба. Історія

338

Олександр Кухарук (Чернігів, Україна)

Іван Мазепа та його образ у баченні автора

«Історії Русів»

Список історичної «Мазепіани» за три століття

нараховує тисячі назв й інтенсивно поповнюється

Не міг пройти повз цю постать й автор «вічної кни-

ги україн ського народу» – «Історії Русів». Саме на

її сторінках бачимо одну з перших комплексних

оцінок постаті І. Мазепи та його неоднозначної

ролі в історії України. Знаний дослідник «Історії

Русів» В. Шевчук висловлює думку, що автор за-

галом дивився на І. Мазепу очима освіченої люди-

ни кінця ХVІІІ століття

. Дещо іншої точки зору

щодо оцінки постаті І. Мазепи в «Історії Русів» до-

тримувався О. Оглоблин: «Автор явно недолюблює

Мазепу (можливо, тут відбилися якісь фамільні по-

рахунки й традиції), зазначає негативні риси його

як людини й володаря, вживаючи трафаретної

російської оцінки його дій, продиктованих

нібито „власною його злобою і помстою“, а ніяк

Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та

прибічники. – К., 2004. – С. 458–549.

Шевчук В. Нерозгадані таємниці «Історії Русів»// Історія

Русів. – К., 1991. – С. 20.

339339

Іван Мазепа та його образ у баченні автора «Історії Русів»

не „національними інтересами“, і в той же час

підкреслює його „хоробрість, запов зятливість

і військову вмілість“, його „глибоку муд рість“,

„великодушність“, набожність тощо, й наводить

цілості „промову Мазепи“, цей блискучий твір

україн ського автономізму кінця ХVІІІ століття»

Незважаючи на певну дискусійність точок зору

В. Шевчука та О. Оглоблина, можна знайти спільне

в їхніх оцінках позицій автора «Історії Русів» сто-

совно І. Мазепи – поміркованість та об’єктивність,

додамо – об’єктивність критично-наукову.

Навіть побіжний погляд на позицію автора

«Історії Русів» щодо І. Мазепи, одного з двох-

трьох цілісно зображених ключових образів

у цьому не надто об’ємному творі, приводить

до розуміння складності втиснення оцінок ав-

тора в «прокрустове ложе» просвітницької

ідеології

. В принципі це логічніше, ніж зведен-

ня його поглядів до позиції виразника вузько-

станових інтересів старшинської верхівки, про-

ти чого почасти виступав ще О. Грушевський

Не дивно, що В. Кравченко змушено виділяє дві

найхарактерніші, але взаємно протилежні на

його думку, особливості твору. З одного боку

традиційно архаїчна концепція україн ського

О. Оглоблин. «Історія Русів»: вічна книга України //

Український історик. – 2000., № 1–3. – С. 74.

Міщуков О. «Історія Русів» у контексті доби – перша по-Міщуков О. «Історія Русів» у контексті доби – перша по-

ловина ХІХ століття. – К., 1997. – С. 92–94.

Грушевський А. К характеристике взглядов «Истории

Русов» // Известия отд. Русского языка и словесности

императорской Академии наук. – СПб., 1908. – Кн. 4. –

С. 394–427.

340

Іван Мазепа та його доба. Історія

340

етногенезу, перекручення фактів, тенденційність

автора, з іншого – історіософська зрілість твору

Можливо ця дилема була розв’язана більш успішно,

коли б і сама «Історія Русів» і погляди її автора

не включались так жорстко в схему української

історіографії, запропоновану В. Кравченком

Виключення «Історії Русів» з цієї схеми саме

як історіософського твору, що почасти і зробле-

но В. Кравченком, і сприйняття його як праці

перехідного етапу або твору, котрий уперше (з часів

Нестора Літописця) на високому рівні спробував

знайти відповідь на «вічне питання» – «звідки пішла

земля Руська…», здається цілком логічним. Такий

шлях і погляд на твір з позицій, характерних для

романтизму, призводить до досить несподіваного

результату. Образ І. Мазепи цілком вписується в ха-

рактеристики ранньої романтичної історіографії,

як її оцінює, дещо нижче, сам В. Кравченко. Себ-

то виходячи з вищого рівня опрацювання фактич-

ного матеріалу (автор «Історії Русів» більш точно

визначає основні щаблі кар’єри Мазепи, ніж його

сучасники, наприклад, В. Рубан

), при визначенні

категорій краси, естетизму, моральності та добра,

через призму яких з залученням фольклорного

та етнографічного матеріалу і мали трактуватись

історичні події та особи

Кравченко В. В. Нариси з української історіографії епохи

національного відродження. (др. пол. ХVІІІ – середини ХІХ ст.). –

Харків, 1996. – С. 147–172.

Там само. – С. 34–101.

Рубан В. Краткая летопись Малые России с 1506 по 1776

годы… – СПб., 1771. – 248 с.

Кравченко В. В. Назв. праця. – С. 252–256.