Брюховецький В. (ред.) Іван Мазепа і його доба: історія, культура, національна пам’ять

Подождите немного. Документ загружается.

341341

Іван Мазепа та його образ у баченні автора «Історії Русів»

Саме застосування такого категоріального під-

ходу дозволяє більш повно зрозуміти бачення авто-

ром «Історії Русів» постаті І. Мазепи. Якщо в цей

ряд ми додамо розуміння автором «Вітчизни» як

Руси-України, що сформувалось у ХVІІІ ст. на Ліво-

бережжі, то стає зрозумілішим і ставлення до І. Ма-

зепи як до «зайди», й вкладення в його вуста зна-

менитої промови в контексті «війни прокламації»

1708–1709 років

. Важливо також враховувати, що

саме з романтизмом пов’язана поява в історіографії

образу колективного героя – «народу нації», «стану-

захисника», котрий характеризується «розмаїттям

волі, дій»

. Поряд з цим для романтичної оцінки осо-

би є важли вим і «герой індивідуум», котрий проти-

стоїть безжаль ній долі, навіть усупереч власній волі.

Аналізуючи з таких позицій схему в тексті «Історії

Русів», як твору певною мірою історіософського,

отримуємо високу ступінь відповідності. Це стосу-

ється й погляду на образ І. Мазепи.

Це не суперечить поглядам більшості дослідників

«Історії Русів», котрі підходячи до аналізу цього твору

з різних позицій, звертали увагу на ключові аспекти,

спираючись на його датування кінцем 18 сторіччя

Плохій С. В ім’я малої Вітчизни: вірність та зрада Івана

Мазепи. // Соціум. Вип. 6. – К., 2006. – С. 267–281.

Ясь О. Сила і безсилля. Соціальні функції козацтва

в інтерпретаціях українських істориків-романтиків ХІХ ст. //

Соціум. – Вип. 4. – К., 2004. – С. 216–218.

Иконников В. Опыт русской историографии. – К., 1892. –

С. 1230; Дорошенко Д. І. Огляд української історіографії. –

К., 1996. – С. 73–77; Оглоблин О. Назв. праця. – С. 55–61;

Слабченко М. Матеріали до економічно-соціальної історії

України ХІХ ст., Т. 1. – Одеса., 1925. – С. 103–105.

342

Іван Мазепа та його доба. Історія

342

Це хронологічно не суперечить можливості впли-

ву ідей романтизму, поряд з традиціоналізмом та

просвітництвом, оскільки автор був сином свого

часу на зламі епох. Таке припущення органічно ви-

ходить з тексту та концепції «Історії Русів», котрі не

зважаючи на позірну суперечливість висловлювань,

думок, ідей – насправді цілісно-концептуальні,

органічно пов’язані. На таку обставину почасти

звернув увагу З. Когут, пов’язуючи «малоросійський

світогляд» старшини з впливами ідеології Речі

Посполитої

. Розвиваючи цю думку, логічно долу-

чити до автономістсько-просвітницького інстру-

ментарію автора «Історії Русів» ще й романтичну

компоненту, оскільки саме вона поєднує протиріччя

в оцінках І. Мазепи та не суперечить ідеї божого

провидіння.

Варто враховувати і те, що автор «Історії Ру-

сів» залишається людиною свого часу, з особи-

стими образами. Проте він намагається бути і

є об’єктивним, виходячи з ідеалу правди. О. Огло-

блин слушно підкреслив значення для історіософії

«Історії Русів» саме ідеалу правди й справедливості,

як вищої – Божої, так і звичайної – людської. Вся

діяльність людини, громади, націй має виходити

з цих принципів. В основу ж політичної ідеології

висунуто кредо: «Всяке створіння має право боро-

нити буття своє, власність і свободу, і щодо того

сама природа або творець дає йому достатнє зна-

ряддя, або спосіб»

. У цьому автор «Історії Русів»

Когут З. Російський централізм і українська автономія:

ліквідація Гетьманщини. 1700–1830. – К., 1996. – С. 236.

Цит. за Оглоблиним О. Назв. праця. – С. 70.

343343

Іван Мазепа та його образ у баченні автора «Історії Русів»

залишається глибоко віруючою, релігійною лю-

диною, котра в основному терпимо ставиться до

представників інших релігій та конфесій, хоч драж-

лива до уніатів.

Отже, знову приходимо до певної межі та до-

пустимого висновку – розуміння положень «Історії

Русів», поглядів її автора, аналіз образів, у тому числі

І. Мазепи, є неповним без визначення особи автора

та обставин створення твору: твору з особливою до-

лею, твору написаного на межі епох піднесення та

занепаду, книги, що була предтечею

Олександр Оглоблин вказував: «Отреченна кни-

га» української історичної науки стала настільною

книгою української національної філософії, про-

грамою української національно-визвольної бо-

ротьби, разом з тим ніколи не слабшав науковий

інтерес до цього пам’ятника, настирливе бажан ня

кіль кох поколінь учених розгадати таємницю його

утвору, відкрити імення його правдивого автора.

Проблема „Історії Русів“ панує над українською

історіографією й тепер як і сто років тому. Хто ж на-

писав цей твір?»

Підводячи підсумок праці численних дослідників,

О. Оглоблин та В. Шевчук на підставі довершеного

наукового аналізу твору прийшли до ряду гіпотез

щодо автора «Історію Русів». Твір могла створити

людина, що:

– добре знала Новгород-Сіверщину й спеці-

аль но нею цікавилась. При цьому автор чудово

знав місцеві архівосховища, в тому числі Спасо-

Шевчук В. Назв. праця. – С. 4–5.

Оглоблин О. Назв. праця. – С. 55.

344

Іван Мазепа та його доба. Історія

344

Пре ображенського й Крупицького монастирів,

місцеву топографію, топоніміку, перекази (!);

– швидше за все належала до Новгород-Сівер сь-

ко го патріотичного гуртка кінця 18 – початку 19 ст.;

– якось була пов’язана з кн. О. Безбородьком:

служ бовими, особистими, можливо родинними

й ідей но-політичними інтересами;

– виходячи з особливостей мови і знання місце-

вих реалій, мала бути уродженцем Чернігівщини,

швидше за все її північної частини;

– народилась близько 1745 року (В. Шевчук

вва жає автором А. Худорбу, котрий народився між

1748–1750 рр.);

– навчалася у Києво-Могилянській академії

і бу ла добре підготовленим знавцем формальних

дискусій;

– походила з землевласників, швидше за все, вра-

ховуючи ставлення до І. Мазепи та Румянцевського

опису, з сумнівними чи неналежно оформленими

пра вами власності;

– добре знала Південь України;

– була глибоко віруючою з негативним ставлен-

ням до Унії;

– критично ставилась до абсолютизму й була

прихильником виборчого начала і т. ін.

До цього додамо добре знання топоніміки Пере-

яславщини й Білорусі, особисте знайомство з Г. Ко-

ниським і можливо з Г. Полетикою, любов до книг

і бібліотечної справи, обізнаність в теологічних дис-

кусіях 18 ст., церковній історії і т. п.

О. Оглоблин, проаналізувавши обставини творен-

ня «Історії Русів», зробив висновки, що «Історія…»

написана невідомим автором, можливо не однією

особою, близьким до Новгород-Сіверського гуртка.

345345

Іван Мазепа та його образ у баченні автора «Історії Русів»

Він вбачав шлях у визначенні автора в подальших

студіях тексту твору та його джерел

В. Шевчук, погоджуючись в основному з О. Огло-

блиним, продовжує обстоювати кандидатуру А. Ху-

дорби

. Певні ідеї щодо авторства висунув С. Плохій

у 2005 році на конгресі МАУ в Донецьку.

Запропонована гіпотеза певною мірою дає змогу

пояснити ставлення автора «Історії Русів» до І. Мазе-

пи. Зрозуміло, що це питання потребуватиме подаль-

шого вивчення, але саме цей персонаж практично

ідеально відповідає всім умовам, висунутими до ньо-

го дослідниками. Це надзвичайно важливо, оскільки

в класичному варіанті перший етап пошуку авто-

ра полягає в знаходженні особи, біографія котрої

відповідає вимогам до невідомого автора. Лише на-

ступний етап передбачає стилістичний, фонетичний,

літературознавчий аналіз спадщини ймовірного ав-

тора на відповідність твору аноніма. Без попередньо-

го етапу дослідження наступний практично немож-

ливий чи максимально ускладнений.

На нашу думку, з кола відомих діячів кінця 18 –

початку 19 століття так історіософськи осмисли-

ти історію України, в тому числі історію козацтва,

оцінити постать І. Мазепи, міг видатний педагог та

державний діяч Варлаам (Григорій) Шишацький.

У цілому така думка не суперечить гіпотезі

О. Оглоблина про певне колективне авторство

«Історії Русів». Не можна вважати випадковістю

факт присутності у Вступі до «Історії Русів» імен, хоч

завуальованих, двох Григоріїв: духовного навчителя

Там само. – С. 61.

Шевчук В. Назв. праця. – С. 22–23.

346

Іван Мазепа та його доба. Історія

346

Григорія Шишацького – Григорія (Георгія) Конись-

кого та по суті політичного замовника, представника

старшини депутата Григорія Полетики

. Такі логіч-

ні загадки в кінці 18 – на початку 19 століть були

досить популярними.

Стосовно знання реалій Новгород-Сіверщини

Г. Шишацьким, дозволимо таку цитату: «Не дивно,

що тут гуртуються визначні громадсько-політичні

та культурні сили того часу… (стосовно Новгород-

Сіверського гуртка)… Варлаам Шишацький, ректор

Новгород-Сіверської Духовної Семінарії, згодом

архієпископ Могилівський і Вітебський(!), вче-

ний богослов, глибоко відданий ідеї національної

Української Православної Церкви, що виступив

1812 року на боці Наполеона й був за це жорстоко

покараний російським урядом»

. Додамо, що саме

Григорій (у монашестві Варлаам) Шишацький був

засновником Новгород-Сіверської семінарії й фак-

тично фундатором Новгород-Сіверського гуртка,

настоятелем Макошинського монастиря. Він доклав

багато зусиль до збереження їх архівосховищ, а його

бібліотеки викликали заздрість сучасників.

Григорій Шишацький народився в селі Кра си-

лівка на Чернігівщині 1750 року. Тобто за датою та

місцем народження він повністю відповідає вимогам,

що гіпотетично висувались до автора «Історії Русів».

Землі села Красилівка (зараз Козелецький район) ме-

жують з селами Ніжинського, Чернігівського, Ос тер-

ського повітів. Проте в службовому формулярі його

батько вказаний землевласником Переяславського

Історія Русів. – С. 33.

Оглоблин О. Назв. праця. – С. 60.

347347

Іван Мазепа та його образ у баченні автора «Історії Русів»

повіту, заможним, освіченим

. Це можна пояснити

саме сумнівними правами його батька на земель-

ну власність та втратою прав на нобілітацію. Про

претензії сім’ї на шляхетство свідчить прізвище –

Шишацький

Добре знання топоніміки Переяславщи-

ни Г. Шишацьким пояснюється його навчанням

у Переяславській семінарії, де він вивчав інфі му,

граматику, синтаксис, поетику, риторику, фі ло-

софію, богослов’я, латинь, грецьку, німецьку, поль-

ську. Після закінчення семінарії він продовжує

навчання в Києво-Могилянській академії, де є кра-

щим студентом. Після завершення курсу академії

він направляється з товаришами на навчання до

Риму, але через політичну ситуацію подорож була

перервана

У подальшому Григорій Шишацький, пра-

цюючи вчителем, приймає постриг під іменем

Вар лаама. З 1776 року стає спочатку префек-

том, а потім ректором Переяславської семінарії.

Після цього у відповідності до традиції, що Пере-

яславська єпархія представляла інтереси право-

славних Речі Посполитої, відряджається як ігумен

до Мошногорського монастиря під Мінськом.

У 1785 році згідно з указом Катерини ІІ засновує

Новгородівську семінарію, стає фундатором

Хойницкий А. Ф. Правда о архиепископе Варлааме //

Волынские епархиальные ведомости. 1879. № 8. – С. 324.

Принаймні до 1990-х років у селі Красилівка фіксувалось

прізвище Шиш, очевидно похідним від якого є прізвище

Шишацький.

Соколов О. Варлаам Шишацький. Давнишний архієпископ

Могилевський і Витебский. – Вильно. 1883. – С. 5.

348

Іван Мазепа та його доба. Історія

348

наукового гуртка в новоствореному Новгород-

Сіверському намісництві

. Простий перелік осо-

бистостей, пов’язаних з Новгород-Сіверщиною

1780–1790 рр. викликає захоплення: Григорій До-

линський, Павло Коропчевський, причетний до по-

встання пікінерів, Федір Туманський, Володимир

Сокальський – архімандрит Січі, Архип Худор-

ба, архімандрит Мелхидесек Значко-Яворський,

Григорій Полетика та багато інших

. Це середови-

ще не могло не вплинути на здібного та вже знано-

го організатора й педагога.

З 1787 указом Сенату Варлаам Шишаць-

кий знову відряджений до білорусів, у Свято-

Духовський монастир під Вільно, а потім під

егідою Г. Кониського активно протистоїть унії.

Піддавшись гонінням, живе під Петербургом

і працює в духовній академії. В подальшому він

робить досить швидку кар’єру, стає вікарним

єпископом на Волині та фундатором Острозької

семінарії. З часом єпископ Варлаам отримав вищі

нагороди Російської імперії для духовних осіб,

орден Анни 1-го ступеня. Згодом займає поса-

ду свого вчителя Г. Кониського – архієпископа

Могилівського. Все це закінчилось у буремному

1812 році: присяги уряду Наполеона І, суд не духов-

ний, а імператора Олександра І, розстриг, церков не

ув’язнення в Спасо-Преображенському монастирі

Новгорода-Сіверського

. Найімовірніше, саме тут

була ним дописана чи поновлена «Історія Русів».

Там само. – С. 6–7.

Оглоблин О. Назв. праця. – С. 60–61.

Соколов О. Указ. соч. – С. 43–54.

349349

Іван Мазепа та його образ у баченні автора «Історії Русів»

Саме така доля, гоніння, які він пережив, зали-

шившись із паствою та ради неї, можуть пояснити

і жорстку оцінку І. Мазепи, котрий почав діяти через

власне благополуччя. Стає зрозумілим і позитивний

контекст дій І. Мазепи щодо спалення перед смер-

тю особистої переписки з своїми прихильниками

в Росії, адже В. Шишацький сам пережив подібне.

Перебуванням В. Шишацького в Новгороді-

Сіверському, з літа 1813 по вересень 1823, можна

пояснити, що вже в 1817–1818 роках тут був відо-

мий текст «Історії Русів», і той факт, що саме близь-

ко 1823 року починається поширення її списків

Очевидно, що ставити на форзаці такого «крамоль-

ного твору» ім’я державного злочинця вважалось

було принаймні нерозумним. Григорій (Георгій) Ко-

ниський архієпископ Могилівський, один із предтеч

автора, міг стати вдалою підміною Григорія (Варла-

ама) Шишацького – архієпископа Могилівського,

розстриженого в Чернігові волею імператора Олек-

сандра І, котра оформилась церковним судом.

Таким чином, аналізуючи життєвий шлях І. Ма-

зепи в баченні автора «Історії Русів», можна спосте-

регти певні паралелі з долею Григорія (Варлаама)

Шишацького. Отримання доброї освіти (ієзуїтської

в І. Мазепи, православної в Г. Шишацького), робота

вчителем, але один вибрав політичну кар’єру і дося-

гав усього, не гребуючи нічим, інший присвятив своє

життя служінню Богові і людям. Обидва фундували

храми та заклади освіти, в міру своїх можливостей.

У результаті, досягнувши успіху, обидва потрапили

на територію Речі Посполитої, обидва в Білорусі

Оглоблин О. Назв. праця. – С. 62–65.

350

Іван Мазепа та його доба. Історія

350

радикально змінили свою долю, хоч і різними спосо-о-

бами, та втратили все. Причому Іван Мазепа згубив

багатьох соратників, а В. Шишацький своїх рятував,

обидва потрапили в безвихідь. Обидва палили важли-

ві та дорогі їм папери, не бажаючи віддати безжаль-

ній машині своїх кореспондентів. Тому стає зрозу-

мілим непросте ставлення автора «Історії Русів» до

І. Мазепи, хоч його позиція часто протилежна і він

прихильніше ставиться до інших героїв свого твору.

Проте в умовах Російської імперії доля І. Мазепи

у викладі автора «Історії Русів» та доля самого В. Ши-

шацького демонструють певну закономірність.