Брюховецький В. (ред.) Іван Мазепа і його доба: історія, культура, національна пам’ять

Подождите немного. Документ загружается.

271

Ілько Борщак про Івана Мазепу та його сучасників: за фондами

Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського.

Лариса Рева (Київ, Україна)

Ілько Борщак про Івана Мазепу та його

сучасників: за фондами Національної

бібліотеки України ім. В. І. Вернадського

У роботі Інституту біографічних досліджень

На ціональної бібліотеки України ім. В. І. Вернадсь-

кого над колективною темою «Створення ресурсів

електронного Українського біографічного архіву»

особ ливого значення набуває інтелектуальне опра-

цювання аналітико-синтетичної інформації, при-

свяченої культурній спадщині держави, духовним та

матеріальним цінностям суспільства, зокрема дос-

лідженням, пов’язаним з історією вітчизняної куль-

тури та діяльністю визначних особистостей.

Наш час вимагає на прикладі життя видатних

співвітчизників показати вікові традиції, моральні

принципи, гуманістичні ідеали українства. «Для Ук-

раїни її духовність, мова, література – це останній

рубіж самозахисту, остання надія відстояти себе пе-

ред агресивними силами зла…»

Мій інтерес до життя та діяльності Ілька Борща-

ка виник під впливом приватної розмови з першим

директором Інституту біографічних досліджень

Гончар О. Щоденники. 26.04.1994. – К., 2004.

272

Іван Мазепа та його доба. Історія

272

НБУВ В. Чишком, який із захопленням, натхненно

розповідав про 20–40-і роки ХХ століття в Україні,

про українську еміграцію, ділився враженнями від

поїздки до Словаччини, де він брав участь у Між-

народній конференції з питань еміграції, і, зокре-

ма, про Ілька Львовича Борщака, його роль у роз-

витку історичної науки в Україні. Саме В. Чишко

тоді побіжно окреслив можливе дослідження про

Ілька Борщака – видатного історика, джерелознав-

ця і бібліографа, який зробив неоцінимий внесок

в історіографію України, в європейську і світову

науку та культуру.

20–40-і роки ХХ ст. в історії України – осо-

бливий період. Неймовірні втрати внаслідок двох

світових воєн, які кількаразовими хвилями проко-

тилися на наших теренах, а також страшний біль-

шовицький експеримент, що коштував нам втрати

еліти нації.

Професор Д. Дорошенко у своїй доповіді на

відкритті ІІ Українського наукового з’їзду в Празі

20 березня 1932 року говорив про українських вче-

них, які на еміграції не припинили своєї діяльності,

щоб не дати загинути з таким розмахом початому

в Україні культурному будівництву. За тяжких та

вкрай несприятливих умов життя та побуту ук-

раїн ські вчені мали одну перевагу: вони не були

обмежені в свободі думки і в свободі дослідження.

І поки тієї свободи не буде на Україні, доти праця

науковців-емігрантів буде мати для України винят-

кове значення

Центральний державний архів органів виконавчої вла-Центральний державний архів органів виконавчої вла-

ди. – Ф. 4465. – Спр. 226 – Арк. 4.

273273

Ілько Борщак про Івана Мазепу та його сучасників: за фондами

Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського.

Зараз ми з впевненістю можемо назвати цих

лю дей справжніми патріотами України, що зуміли

через стільки років зберегти українську національну

культуру там, на чужині. Як слушно зауважив В. Че-

реватюк, «українські науковці-емігранти зуміли

репрезентувати українську культуру в світі і вико-

ристати досягнення європейських культур для ще

більшого розвитку і розквіту українства»

Тепер це все – новітня історія. «Українська

література в 20-х роках роздвоїлася: в Радянській

Україні привілеювала тематика побудови світлого

майбутнього, а література емігрантська розробляла

теми, про які в Україні годі було б і думати. Досить

часто зверталися до образу України, трактуючи

історію по-своєму, задавалися одвічними питання-

ми ролі митця й мистецтва в суспільстві, фіксації

часу… Навіть підхід до вивчення й трактування са-

мого літературного процесу в історичному вимірі

був неоднаковим. Розкуто, поза ідеологічними

рамками, підходили українці-емігранти до своїх

визначень, роздумів, медитацій»

. Саме таким

підходом та вболіванням за долю своєї Вітчизни,

уважно стежачи за подіями, які тут відбувалися,

прагнучи повернутися на рідну землю, пройнята

вся діяльність великого патріота України, нев-

томного дослідника, одержимого Ілька Львовича

Череватюк В. Ілько Борщак – невтомний дослідник і по-

ши рювач української джерельної спадщини за кордоном //

Наук. записки: Зб. праць молодих вчених та аспірантів / Ін-т укр.

археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН

України. – Т. 1. – К., 1996. – С. 419.

Рева Л. Слово про Євгена Маланюка // Вісник Книжкової

Палати. – 1999. – № 9. – С. 29–30.

274

Іван Мазепа та його доба. Історія

274

Борщака, ім’я якого ще недавно для українців

було не відоме.

Ілько Борщак (Ілля Львович Баршака) народився

в 1895 р. на Херсонщині в єврейській родині. Батько

його був шкільним учителем. Ілько після закінчення

Херсонської гімназії навчався на історичному,

філологічному та юридичному факультетах Петер-

бурзького, Київського та Одеського університетів.

Ця різнофаховість прислужилась йому в подальшій

науковій роботі.

Протягом 40-річного (1919–1959) періоду,

пе ре бу ваючи у вимушеній еміграції, переважно

в Па рижі, був професором Національної шко-

ли живих східних мов, здійснював у зарубіжних

архівах і бібліотеках невтомні пошуки докумен-

тальних писемних пам’яток про Україну та її

вікові зв’язки з країнами Європи, написав понад

400 наукових праць. З початком 20-х років, вже

як Ілько Борщак, він захопився дослідницько-

творчою роботою в галузі історії України, зосере-

дившись на вивченні визвольних змагань українців

за утвердження своєї самостійної держави у XVII–

XVIII ст., започаткував ґрунтовне дослідження про- ст., започаткував ґрунтовне дослідження про-

блеми «Україна в історичних зв’язках із країнами

Західної Європи» – Францією, Англією та ін. Уче-

ний скрупульозно опрацьовував першоджерела

архівосховищ Франції, Англії, Бельгії, Голландії,

Німеччини, Австрії, Ватикану. Свої історичні

розвідки публікував в українській періодичній пресі

Польщі, Австрії, Чехословаччини, Німеччини

Сарбей В. Хто він – Ілько Борщак? – // Історичний кален-Сарбей В. Хто він – Ілько Борщак? – // Історичний кален-

дар. – К., 1998. – С. 302.

275275

Ілько Борщак про Івана Мазепу та його сучасників: за фондами

Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського.

Коло історичних зацікавлень І. Борщака було

досить широке. Неоцінимою його заслугою стала

популяризація української проблематики, зокрема

життя та діяльності видатних українських діячів

у франкомовному науковому середовищі. Він писав

про козаччину XVII ст., Мазепу, історію української

дипломатії, Б. Хмельницького, Ю. Хмельницького.

Плідно розробляє життєписи небожа І. Мазепи

А. Войнаровського, П. Орлика та його сина Григо-

ра, К. Розумовського, Вольтера, Наполеона та ін.

Усе це ґрунтувалося на широкій джерельній базі.

У всіх своїх працях (а вони так чи інакше торкали-

ся України) І. Борщак досліджував, якщо не прямо,

то опосередковано, долі великих українців. А якщо

постаті, про які писав учений, були не україн ського

походження (як, скажімо, Вольтер, Наполеон), то

він говорив про їхній вплив чи участь в еволюційних

процесах Батьківщини.

Та найбільший внесок І. Борщак зробив у до-

слідження періоду, пов’язаного з діяльністю гетьма-

на Івана Мазепи і продовжувачів його справи. І. Бор-

щака можна по праву вважати одним із перших, хто

ґрунтовно дослідив цю надзвичайно важливу про-

блему, на вивчення якої і за царизму, і за радянсько-

го тоталітаризму фактично було накладено табу

Багато уваги І. Борщак приділив Пилипові Ор-

ликові (1672–1742), українському козацькому

діячеві, гетьманові Правобережної України (1710–

14), який з 1707 року був генеральним писарем

Сохань П. С., Видатний український історик, джерело-

знавець і бібліограф // Борщак І. Україна в літературі Західної

Європи. – К., 2000. – С. 15.

276

Іван Мазепа та його доба. Історія

276

Гетьманщини, соратником І. Мазепи. А після пораз-

ки в Полтавській битві (1709) та смерті І. Мазепи

обраний в Бендерах (Молдова) гетьманом Війська

Запорозького.

І. Борщаком написані ґрунтовні монографічні

дослідження, десятки науково-популярних нарисів,

що друкувалися в різних часописах: «Орликіана.

Опис невиданих документів про гетьмана Орлика,

його родину і оточення» (Хліборобська Україна. –

Відень. – 1922. – Т. 3; 1923. – Т. 4); «В книгозбірні

гетьмана Орлика» (Літ.-наук. вісник. – Львів, 1923. –

№ 11); «Могила Пилипа Орлика» (Стара Україна. –

Львів. – 1924. – № 6); «Пилип Орлик. Головні

дати життя, акції і бібліографії» (Там само. –

1924. – № 7/8); «Гетьман Пилип Орлик і Франція»

(ЗНТШ. – Львів. – 1924. – Т. 134–135); «Мазепа.

Орлик. Войнаровський: Історичні есе» (Львів, «Чер-

вона калина». – 1991) та ін.

На основі багатьох документальних джерел

І. Бор щак висвітлив багатогранну діяльність Орликів

як великих патріотів України. Він відзначав високу

освіченість, глибокий патріотизм і дипломатичний

хист Пилипа Орлика. Це був «найздібніший дипло-

мат, якого Україна взагалі знала»

За довгі роки перебування у Франції І. Борщак

зумів навчитися від французів поєднувати науковість

із літературною формою і саме тому його книжка

про великого мазепинця, сина Пилипа Орлика Гри-

гора (1702–1759) – україн ського політика, графа,

Борщак І. Гетьман Пилип Орлик і Франція // Записки

наукового товариства ім. Шевченка (далі – ЗНТШ). – Львів,

1924. – Т. 134–135. – С. 93.

277277

Ілько Борщак про Івана Мазепу та його сучасників: за фондами

Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського.

французького дипломата і генерала, який після

смерті батька став лідером української політичної

еміграції, висунув проект антиросійської коаліції

європейських держав за участю україн ського ко-

зацтва, пізніше був учасником Семилітньої війни

1756–1763 рр., помер від ран

В Архіві Міністерства закордонних справ Франції

вченому вдалося віднайти і опрацювати «Щоденник

Пилипа Орлика», «Вивід прав України», «Бендерсь-

ку Конституцію 1710 р.» з важливими помітками

П. Орлика, що знайшло відображення в публікації

«Папери Пилипа і Григора Орликів» (Україна. –

1949. – № 3).

27-річний Григор Орлик приїжджає з Рівного

і 28 жовтня 1729 р. потрапляє на бал французького

посла маркіза де Монті у Варшаві. На нараді під час

балу йшлося про відновлення на королівському пре-

столі Станіслава Лещинського, і Григор виступив із

промовою, вказавши також на підтримку свого бать-

ка, гетьмана України. Було складено листа, підписа-

ного всіма учасниками, і послано до Версаля. В листі

говорилося про Пилипа Орлика, оповідалася його іс-

торія і вказувалося на авторитет його в Україні, яка

готова до повстання за свою свободу. Де Монті за-

пропонував викликати Орлика-молодшого до Верса-

ля. Григор виїхав до Парижа і почав свою диплома-

тичну діяльність. Гетьман П. Орлик продовжив свою

діяльність вже при активній допомозі Григора.

Такі деталі творчої біографії обох Орликів на-

ведені нами не випадково, оскільки «житейська доля

Його ж. Великий мазепинець Григор Орлик – генерал-

поручик Людовика XV. – Львів, 1932.

278

Іван Мазепа та його доба. Історія

278

й праця Ілька Борщака певною мірою співзвучна

з Орликовими, бо і йому довелося більшість жит-

тя пробути на чужині», – пише про історика

В. Шевчук

До життєпису обох Орликів долучився також

Ва силь Різниченко, бджоляр та історик, автор пра-

ці про П. Прокоповича, редактор місячника «Пасіч-

на старовина» (додаток до журналу «Пасічник»),

який написав розвідку «Пилип Орлик – гетьман

України», вміщену поруч з твором І. Борщака «Ве-

ликий мазепинець Григор Орлик».

Пилип Орлик був відомий і як письменник.

Йо му належать вірші, панегірики на честь І. Мазе-

пи. Але головне – як автор блискучих політичних

трактатів: «Вивід прав України» (1712); «Маніфест

до європейських урядів» (1712); численних ме-

моріалів в українських справах до різних держав та

їх провідних діячів; «Щоденника».

В українській історіографії, незважаючи на по-

декуди критичні оцінки особи й окремих моментів

діяльності І. Мазепи, його ім’я залишилося як сим-

вол великого патріота-державника, а часи його

гетьманування названі добою мазепинського рене-

сансу. Ім’я й образ І. Мазепи були натхненням для

багатьох творців світової й української літератури.

Про нього писали Ф. Вольтер, Д. Байрон, В. Гюго,

О. Пушкін, К. Рилєєв, Ю. Словацький, Т. Шев-

ченко, С. Руданський, Б. Лепкий, Л. Старицька-

Черняхівська, В. Сосюра та ін. І. Борщак присвячує

Різниченко В. Пилип Орлик – гетьман України. –

Рец. на: Борщак І. Великий мазепинець Григор Орлик. – К.,

1996. – С. 17.

279279

Ілько Борщак про Івана Мазепу та його сучасників: за фондами

Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського.

Іванові Мазепі огляд і аналіз історіографічних ви-

дань та документальних джерел. Крім нарисів

І. Борщакові належить романізований життєпис

І. Мазепи, написаний у співавторстві з французь-

ким літератором Рене Мартелем. Книга впер-

ше побачила світ у Парижі 1929 р., свідченням її

популярності було те, що вона витримала п’ять ви-

дань у перекладах різними мовами. Українською

мовою роман вийшов у Львові 1933 р. в авторизо-

ваному перекладі Михайла Рудницького, відомого

письменника і літературознавця. «Перекладаємо

оту книжку тому, що у рідній мові не маємо досі

кращої короткої монографії про Мазепу», – писав

М. Рудницький у передмові до видання

. Далі він

відзначив, що простий життєпис Мазепи, написа-

ний Борщаком і Мартелем, «не відбирає нітрохи

чару романтичного героя, коли зв’язує його вчинки

з дійсними подіями та реальними спонуками…»

Постать Кирила Розумовського зацікавлює фран-

цузів з моменту його входження до гетьмансько-

го уряду. Він «стає центром уваги французької

дипломатії»

. І. Борщак, оглядово подаючи згадки

про К. Розумовського по французьких джерелах, на-

водить і рядки листа М. Драгоманова до І. Франка від

Борщак І. Мазепа. Людина і історичний діяч // ЗНТШ. –

Львів, 1932. – Т. 152; Борщак І. Мазепа. – Орлик. – Войнаровсь-

кий: Історичні есе. – Львів, 1991.

Рудницький М. Романтичний сюжет. Передмова до //

Борщак І., Мартель Р. Іван Мазепа: Життя і пориви великого

гетьмана. – Львів, 1933. – С. 16.

Там само. – С. 16, 19.

Борщак І. Слідами гетьмана Розумовського у Франції. –

Мюнхен,1957. – С. 9.

280

Іван Мазепа та його доба. Історія

280

26 червня 1886 р., де говориться: «Кирило Розумов-

ський не був лише чоловік не маючий жодної освіти,

а вчився й в Петербурзі, а потім в Кенгігсбергу,

Берліні, Геттінгені, Страсбурзі, об’їздив Париж, Іта-

лію, знав мови французьку, німецьку, латинську…»

І. Борщак стверджує, що в Парижі К. Розумовсь-

кий таки бачився з Руссо, про що свідчить біограф

Руссо Луї Куртюа, і зауважує, що гетьман Кирило

Розумовський і досі в українській історіографії

недостатньо досліджений; а в нарисі Б. Крупниць-

кого «вважається за вельми лояльного до Росії

гетьмана й мало зв’язаного з інтересами України.

Як і багато інших „фактів“ в українській історії,

таке твердження потребує ґрунтовних студій», –

за свідченням І. Борщака, – і що ці рядки саме й

є одним із причинків до цих студій, і «хто знає, чи

й внаслідок таких студій не можна буде зарахува-

ти й Кирила Розумовського до низки тих гетьманів

„ізменніков“, що про них з такою жовчю твердив

цар Петро 1»

З великою симпатією, гіркотою за виму-

шене розлучення з рідною землею та своїми

співвітчизниками знаходить І. Борщак у франко-

мовних джерелах ві домості про Тараса Шевченка,

зазначаючи, що все ж перша згадка про Кобзаря

у Франції належить полякові, а саме анонімному

дописові із Київщини про арешт Шевченка

в 1859 р. – «�r��g��d R��c�� ch». Подаючи

Листування І. Франка і М. Драгоманова. – К.,

1928. – С. 265.

Борщак І. Слідами гетьмана Розумовського у Франції. –

С. 36–37.