Брюховецький В. (ред.) Іван Мазепа і його доба: історія, культура, національна пам’ять

Подождите немного. Документ загружается.

261

Гетьман Іван Мазепа як покровитель

Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві

о. Юрій Мицик (Київ, Україна)

Гетьман Іван Мазепа як покровитель

Свято-Михайлівського Золотоверхого

монастиря у Києві

Життя та діяльність гетьмана України Івана

Мазепи досліджені далеко не в тій мірі, як того

заслуговує цей видатний державний і політичний

діяч. У Російський імперії в офіційних колах та

історіографії ставлення до Мазепи було відверто

ворожим, тому поява більш-менш повного та

об’єктивного дослідження була майже неможливою.

Ситуація погіршилася за радянських часів. Лише

українські історики, що творили в еміграції (І. Бор-

щак, Т. Мацьків, О. Оглоблин та ін.) або ж представ-

ники української діаспори (О. Субтельний) доби ли-

ся успіхів на цьому майже неораному полі. На жаль,

вони були відрізані від основної частини українсь ких

архівів, і тому видання документальної спадщини

І. Мазепи стало можливим тільки в незалежній Ук-

раїнській державі з 1991 р. (Ю. Мицик, І. Ситий,

В. Станіславський та ін.). Пізніше вийшла цінна

документальна публікація російської дослідниці

Т. Таїрової-Яковлевої. Між тим, документальна

спадщина Мазепи, котрий гетьманував понад 21 рік,

є колосальною, а самих тільки універсалів сучасний

український археограф І. Л. Бутич виявив кілька сот.

262

Іван Мазепа та його доба. Історія

262

Чимало аспектів життя й державної та політич-

ної діяльності гетьмана залишаються недостатньо

дослідженими. Особливо це стосується його цер ков-

ної політики, якщо врахувати той факт, що СРСР

був атеїстичною державою. Емігрантські вчені, які

жили в умовах вільного світу, поклали початок

до слідженню цієї проблематики, зробивши лише

пер чці С. Павленка, Т. Таїрової-Яковлевої та ін.

Нами бу ло звернено увагу на коріння меценатської

діяльності Мазепи щодо Православної Церкви

і основні форми її виявлення

. У цьому випадку ми

розглянемо його допомогу Свято-Михайлівському

Золотоверхому мо настиреві у Києві – одному

з найдавніших вітчизняних монастирів. Хоча він був

заснованим у 1108 р., однак є дані про існування на

його території дерев’яної церкви, що відносилася до

часів князя Володимира Святого. Після відновлення

ієрархії Української Православної Церкви у 1620–

1621 рр. саме у цьому монастирі була резиденція

київського митрополита св. Йова Борецького, тут

його й поховано. Тут-таки видатний український

історик і теолог Феодосій Софонович, що був

ігуменом Свято-Михайлівського монастиря у 1655–

1677 рр., творив свою «Крой ніку» – один з перших

узагальнюючих творів віт чизняної історії. Свято-

Михайлівський монастир було по-варварському

знищено з волі більшовицької Москви у 1934 р.

Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та

прибічники. – К., 2004; Таирова-Яковлева Т. Мазепа. – М., 2007.

Мицик Ю. Гетьман Іван Мазепа як покровитель

Православної Церкви // Сіверянський літопис (далі – СЛ). –

2006. – № 6. – С. 38–46.

263263

Гетьман Іван Мазепа як покровитель

Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві

Відтворений у наші дні монастир став символом

відродження України, і до нього все частіше

звертаються у своїх дослідженнях науковці.

Свято-Михайлівський монастир з давніх часів от-

римував вдячну допомогу з рук своїх благодійників,

котрі приходили з нею в тяжкий для обителі мо-

мент. Серед гетьманів України благодійниками

і покровителями монастиря були Б. Хмельницький,

І. Виговський, Ю. Хмельницький, І. Брюховець-

кий, І. Самойлович, тобто майже всі попередники

І. Мазепи. Останній не обмежувався ствердженням

у монастирській власності його маєтностей, що теж

мало велике значення, але й надавав додаткову допо-

могу, про що свідчать його універсали-привілеї.

Згадані документи І. Мазепи зберігаються як

в оригіналі, насамперед в архіві Петербурзького

відділення Інституту Російської історії РАН, так

і в копіях ХVІІ–ХVІІІ ст., котрі переважно вхо-

дять до фундаментальних збірників монастирської

документації, складених для потенційних судових

процесів щодо монастирських маєтностей. У цьо-

му випадку ми спиралися на копії, створені при-

близно в 40–50-х років ХVІІ ст. і склали солідний

рукописний збірник, що зберігається в Інституті

рукописів Національної бібліотеки (далі – ІР НБ)

ім. В. І. Вернадського НАНУ

. Додамо, що поруч

з копіями з універсалів Мазепи тут зберігаються

копії універсалів й інших гетьманів, а також царсь-

ких грамот, різноманітних купчих тощо. Весь цей

комплекс унаочнює процес набуття монастирем

Національна бібліотека України. Інститут рукопису. –

Ф. 2. – Спр. № 535. – 1763 с.

264

Іван Мазепа та його доба. Історія

264

різноманітних маєтностей, територіальні ме жі

ос танніх, імена колишніх власників, шляхи пере-

да чі маєтностей до монастиря тощо. Він вже по-

троху вводиться до наукового обігу, зокрема нами

опубліковано з його складу десятки універсалів та

листів гетьманів України, в т. ч. й самого Мазепи,

козацької старшини, ігуменів Свято-Михайлівської

обителі

, нині готується до друку весь його текст.

Правління Івана Мазепи, його успішна еконо-

міч на політика попри колоніальне становище

українських земель склали добре підґрунтя для

розквіту православних монастирів Гетьманщи-

ни і зокрема Свято-Михайлівського Золотовер-

хого. Зростає кількість надань обителі з боку

різноманітних жертводавців, у першу чергу з чис-

ла заможного козацтва. Монастир проводить ак-

тивну економічну діяльність, яка дала змогу ку-

пити деяку нерухомість (земельні ділянки, двори

тощо). В. І. Ульяновський відзначив зростання

монастирської бібліотеки

. Він же звернув ува-

гу на факти, наведені дореволюційним істориком

Мицик Ю. А. З документації гетьмана І. Мазепи

// СЛ. – 1998.– № 1. – С. 91–103; його ж. З документів

І. Самойловича та І. Мазепи // СЛ. – 2001. – № 6. – С. 33–

35; його ж. Гетьман І. Скоропадський – покровитель Свято-

Михайлівського Золо товерхого монастиря у Києві // СЛ. –

2000. – № 4. – С. 50–64; № 5. – 65–81; його ж. Документи

Свято-Михайлівського Зо лотоверхого монастиря // СЛ. –

2000. – № 6. – С. 39–48; його ж. З документів до історії

Свято-Михайлівського монастиря у Києві ХVІІ–ХVІІІ ст. //

СЛ. – 2007. – № 5. – С. 28–43.

Ульяновський В., Кошіль О. Старожитня бібліотека Ми-

хай лівського Золотоверхого монастиря. – Вип. 1. Спроба ре-

конструкції кириличної збірки. – К., 2008. – С. 53–54.

265265

Гетьман Іван Мазепа як покровитель

Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві

С. Петровським: надання Мазепою нової срібної

раки для мощей св. великомучениці Варвари

(вони зберігались у Золотоверхому монастирі)

та панікадила. Цікаво, що у бібліотеці монасти-

ря опинилась вереснево-листопадова частина

«Четьї-Міней» (К., типографія Києво-Печерської

лаври, 1689) св. Димитрія Ростовського. Спочат-

ку (11(1).10.1693) вона була подарована началь-

ником лаврської типографії матері І. Мазепи як

ігумені жіночої Воскресенської обителі, а потім та

очевидно заповіла її Золотоверхому монастиреві.

Сам Мазепа був ініціатором перебудови Свято-

Димитрівського собору Золотоверхого монасти-

ря

. Але куди важливішою була підтримка Мазе-

пою економічних ресурсів монастиря, яка поля-

гала у наданні чи підтвердженні ним відповідних

універсалів, більшість з яких була виявлена нами

останнім часом.

Перейдемо до розгляду цих документів у хро-

нологічній послідовності. Перший із них – ствер-

джувальний універсал, яким Мазепа засвідчував

право монастиря на володіння млинами у старій

частині м. Остра. Цей документ важливий

уже тим, що уточнює час ігуменства у Свято-

Михайлівському монастирі Сильвестра Голов-

чича. Якщо дореволюційний дослідник історії

монастиря ієромонах Євстратій (Голованський)

визначав час його ігуменства як 1684–1697 рр.,

то сучасні автори (М. Дегтярьов та А. Реутов)

необґрунтовано звузили ці хронологічні межі

Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. – Нью-

Йорк–Київ–Львів–Париж–Торонто, 2001. – С. 149.

266

Іван Мазепа та його доба. Історія

266

до 1690–1697 рр.

Наведений далі універсал

чітко показує, що С. Головчич уже в 1688 р. був

ігуменом, і тому саме о. Євстратій мав рацію.

У документі згадується і про млин Дворець-

ких. Без сумніву йдеться про відомий козацько-

старшинський рід Дворецьких, найвидатнішим

представником якого був київський полковник

Василь Дворецький (наказний – у 1656–1659 рр.,

повноправний – у 1659–1668 рр.). Його син Іван

Дворецький обіймав посаду київського полкового

судді (у 1692–1694 рр.), а перед тим – остерсь-

кого сотника (у 1680–1690 рр.). Врешті універсал

було адресовано київському полковникові, а ним

був у той час Костянтин Солонина (полковникував

у 1671–1682, 1687–1689 рр.).

У наступному універсалі Мазепа стверджу-

вав ряд маєтностей Свято-Михайлівському мо-

настиреві. До цього його спонукало також клопо-

тання тодішнього генерального писаря (у 1687–

1699 рр.) Василя Кочубея, котрий теж виступив

у ролі благодійника обителі. У листі В. Кочубея до

С. Головчича від 21(11).06.1693 р. повідомляється

про позитивне рішення гетьмана щодо видан-

ня з канцелярії потрібного універсалу. Сам же

універсал було підписано гетьманом місяць по то-

му. Мазепа, видаючи універсал, супроводив його

своїм листом і підкреслив, що крім стверджених

маєтностей монастир отримав податки з млинів,

Голованский Е. Киево-Златоверхо-Михайловский перво-

классный монастырь и его скит Феофанія. – К., 1878. – С. 123;

Дегтярьов М. Г., Реутов А. В. Михайлівський Золотоверхий

монастир. – К., 1997. – С. 91.

267267

Гетьман Іван Мазепа як покровитель

Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві

котрі традиційно надходили на утримання війська,

а саме: «покабанщина» і «поколіщизна». У першо-

му випадку податок сплачувався в залежності від

кількості свиней, що відгодовувалися звичайно

при кожному млині, а у другому – від кількості

млинових коліс, тобто від потужності млина.

У цьому універсалі Мазепа згадував про надання

своїх попередників, насамперед Б. Хмельницько-

го. Справді, у своєму оборонному універсалі від

22 (12). ХІ. 1649 р. Хмельницький згадує як про

монастирську власність села Глеваху, Малютин-

ку та Юр’ївку. Ці старі села, відомі як мінімум

з ХVІ ст., існують і нині. Глеваха – населений

пункт на Київщині, що лежить південніше Бояр-

ки. Малютинка знаходиться у Васильківському,

а Юр’ївка – Києво-Святошинському районі

Київської області. Своїми іншим універсалами від

31(21).V. та 1.VІ(22.V.) 1654 р. Хмельницький на-

дав монастиреві містечко Вигуровщину разом із

міщанами

. Нині це один з мікрорайонів Києва

у його лівобережній частині, який бере свій поча-

ток від своїх власників ХVІ ст., шляхтичів з роду Ви-VІ ст., шляхтичів з роду Ви-І ст., шляхтичів з роду Ви-

гур (Викгур). У наступному універсалі йдеться про

звільнення від податків молдавських поселенців

Вигурівшини, осаджених там з волі монастиря

1699 року, вересня 1 (серпня 22).

Стверджувальний універсал І. Мазепи на ма-

єтності Свято-Михайлівському монастиреві від

1.09 (22.08.). 1699 р. є особливо цінним, і не випадко-

во витяги з нього друкувалися за іншими списками

Універсали Богдана Хмельницького 1648–1657. – К.,

1998. – № 75, 77.

268

Іван Мазепа та його доба. Історія

268

ще у ХІХ ст.

Він подає точну загальну картину зем-

леволодінь Свято-Михайлівського монастиря, їх-

нє місцезнаходження, імена колишніх власників,

є важливим джерелом для історичної топоніміки

Києва та його околиць. Цей універсал було видано

тодішньому ігумену монастиря Захарії Корнило-

вичу (ігуменствував у 1697–1700 рр., після чого

його було висвячено єпископом Переяславським та

Бориспільським). Досить згадати, що тут збереглися

відомості, наприклад, про урочище «Чортово Бере-

мище». За переказами від Х ст., саме цим узвозом

кияни тягли ідола Перуна до Дніпра. Першим це

зафіксував на сторінках своєї «Кройніки» Ф. Софо-

нович у 1672 р., а згідно з універсалом цей топонім

існував і пізніше на зламі ХVІІ– ХVІІІ ст. Мазепа

ствердив також право монастиря на шинкування,

згадав і про податки, котрі мали сплачувати поселенці

на монастирських землях («куничую повинность»).

Майже одночасно гетьман надав монастиреві згадані

тут запустілі селища Кривковщину і Данилівку на

території сучасної Білоцерківщини. Останнє було

давнім поселенням на р. Бобриці. В 1636 р. Данилівку

було продано Яном Султаном київському судді Сте-

фану Аксаку, а приблизно у 1648 р. вона перейшла

у власність монастиря. Одночасно з універсалом

Мазепа скерував свого листа (№ 10) до київського

митрополита Варлаама Ясинського, відзначаючи,

що згадані надання зроблені з поваги до клопотан-

ня митрополита. Про це ж ішлося й у листі В. Ко-

чубея, тепер уже генерального судді (1699–1700).

Кочубей підкреслював свої заслуги у цій справі («в

Голованский Е. Указ. соч. – С. 183–184.

269269

Гетьман Іван Мазепа як покровитель

Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві

чом я…моим…пану гетману докладом работалем щи-

ре»), прагнучи задовольнити прохання митрополи-

та. Ана логічного листа Кочубей направив і о. Захарії

Корниловичу. Очевидно Мазепа поміг монастиреві

здобути і царську грамоту на ці надання, і з його волі

вони були підтверджені спочатку (14 (4). 11.1700 р.)

фастівським полковником Семеном Палієм, а потім

(30(20).11.1704 р. – білоцерківським полковником

Михайлом Омеляновичем

Цю серію документів завершує універсал Мазе-

пи, що давав право монастиреві збирати мито з куп-

ців, які проїжджали через монастирську греб лю че-

рез р. Віту. Таких універсалів на користь мо нас ти рям

Мазепа видав за період свого гетьманату досить бага-

то, і Свято-Михайлівська обитель не бу ла ви нятком.

Ще два універсали цієї публікації ви да ні геть маном

в най трагічніший період його життя, буквально напе-

редодні його повстання про ти Ро сійської імперії,

причому в один день: 21(10).ІV.1708 р. Згідно з пер-

шим, у володіння монастиря передавалася військо-

ва частина прибутків млина на р. Стугні в селі Малій

Сол танівці. Наступний універсал є важливішим. Його

поява була викликана клопотанням Захарії Корнило-

вича, єпископа Переяславського та Бориспільського.

Ще будучи ігуменом Свято-Михайлівського монас-

тиря, він відродив скит, який нібито існував ще в до-

батиївську добу, і поставив церкву на честь св. Онуф-

рія. Так започатковувався Свято-Онуфріївський мо-

настир. Досі вважалося, що перша згадка про нього

знаходиться в універсалі гетьмана І. Скоропадського

Універсали гетьмана Івана Мазепи. 1687–1709. – Львів,

2002. – Ч. І. – С. 610, Львів, 2006. – Ч ІІ. – С. 632–633.

270

Іван Мазепа та його доба. Історія

270

від 30(20).ІХ. 1709 р. Тепер ясно, що першим згадав

про цей скит не Скоропадський, а Мазепа. Додамо,

що Свято-Онуфріївський монастир знаходився біля

села Скиток (Лип’янське) на Київщині поблизу ін-

ших маєтностей Свято-Михайлівської обителі – сіл

Забор’я та Данилівки. Цінними є також універсали,

котрі стосуються маєтностей Свято-Михайлівського

монастиря на правому березі Дніпра, в басейні рік

Стугни, Ірпеня, Бобриці та Кладкової.

Таким чином, Іван Мазепа видав Свято-Михай-

лівському монастиреві явно більше універсалів, ніж

його попередники. Звичайно це, певною мірою, мож-

на пояснити і відносно довгим терміном його геть-

манування, і прагненням зміцнити соціальну базу

своєї влади, але поза сумнівом надання універсалів

було викликане і щирим прагненням гетьмана до-

помогти Православній Церкві. Тут він поступається

лише І. Скоропадському, хоча останній зробив деякі

надання за рахунок саме конфіскованих у Мазе-

пи та його родичів (племінниця Марія-Магдалина)

маєтностей. Наведені факти глибше розкривають

роль Івана Мазери як видатного благодійника Свято-

Михайлівського Золотоверхого монастиря – одного

з найзначніших центрів духовного життя і культури

України ХVІІ ст.