Брюховецький В. (ред.) Іван Мазепа і його доба: історія, культура, національна пам’ять

Подождите немного. Документ загружается.

231231

Успіхи і прорахунки соціальної політики

уряду гетьмана Івана Мазепи

представники, як правило наближені до гетьма-

на, безперервно займають полковницькі посади

по кілька років. Миргородський полковник Дани-

ло Апостол був на полковницькому уряді з 1682 р.

по 1727 р., Михайло Миклашевський обіймав по-

саду стародубського полковника протягом 1689–

1706 рр., Іван Мирович перебував переяславським

полковником у 1692–1706 рр. тощо. Тобто, навколо

гетьмана І. Мазепи формувалася група наближених

прибічників, які в майбутньому стали його опорою

при зміні зовнішньополітичного курсу.

За гетьманування І. Мазепи набуває юридично-

го оформлення така соціальна група населення, як

«знатне військове товариство». Воно об’єднувало

осіб, які мали значний вплив в урядових ко-

лах. Вони могли займати важливі старшинські

(генеральні) посади, могли й не займати ніяких

посад, але від цього їхній вплив на вирішення

різноманітних справ не зменшувався. Як найвища

верства козацької старшини виділялося так зване

бунчукове товариство, що знаходилося під «геть-

манським бунчуком», було незалежне від нижчих

урядовців й судилося тільки генеральним судом.

Нижчу групу «військового товариства» станови-

ли «значкові товариші», які були незалежні від

сотенної влади й підпорядковувалися тільки владі

(«значку») полковника.

За гетьманування І. Мазепи остаточно юридично

закріплюється становище козацької старшини, при

якому кожна її група підпорядковувалася певному

рівню юридичної системи. Генеральна старшина

і бунчукове товариство – Генеральному суду, полко-

ва старшина і значкові товариші – полковому суду

і в окремих випадках – Генеральному.

232

Іван Мазепа та його доба. Історія

232

Отже, на початок ХVІІІ ст. у Гетьманщині сфор-VІІІ ст. у Гетьманщині сфор-ІІІ ст. у Гетьманщині сфор-

мувався сконсолідований стан козацької старшини,

який різко виділявся за своїми правами серед ко-

зацтва і відігравав визначальну роль у житті держави.

Його ядро становила національна верхівка – бунчу-

кове товариство, якому належала вся повнота влади.

Одночасно зі зміцненням позицій старшинської

аристократії посилюється її прагнення до обмежен-

ня гетьманської влади, навіть за рахунок послаблен-

ня становища української держави.

Неоднозначну політику проводив уряд геть-

мана І. Мазепи щодо козацтва. З одного боку, він

був зацікавлений у збереженні встановленого

три д ця титисячного козацького реєстру та його

боєздатності, з другого – намагався не допустити

надмірного покозачення селянства і міщанства,

що підривало економічні підвалини старшинсь-

ких і монастирських маєтностей. Гетьманське

управління неодноразово підтверджувало за ко-

заками їхні давні права і вольності, але зупинити

масовий наступ можновладців на козацтво було не

в силі. І це при тому, що в багатьох наданнях мо-

настирям чи старшині на села і хутори козаки не

підпорядковувалися новим власникам («опроч ко-

заков»). Але, одержавши у володіння село чи хутір,

мало хто дотримувався гетьманських чи полков-

ницьких вказівок не чіпати козаків, що там жили.

Це стосується як старшини, так і монастирів, рев-

но зацікавлених у збільшенні залежної робочої

сили у своїх маєтностях. При цьому застосову-

валися насильницькі методи підпорядкування

козаків, які прикривалися їх добровільною зго-

дою. У відповідь на суворі гетьманські універсали

часто йшли відповіді, що козаки «самі відкинулися

233233

Успіхи і прорахунки соціальної політики

уряду гетьмана Івана Мазепи

з реєстру», а не були насильно виписані з ньо-

го. Неодноразово власники просто відмовлялися

визнавати за козаками їхні особливі права та

привілеї й змушували тих відбувати різноманітні

повинності та давати побори.

Усе це загострювало обстановку в Гетьманщині,

особливо наприкінці ХVІІ ст. у зв’язку з майже без-VІІ ст. у зв’язку з майже без-ІІ ст. у зв’язку з майже без-

перервними воєнними діями проти Кримського

ханства, неврожаями та епідеміями. Значні хвилю-

вання козаків відбулися в цей час у Київському, Лу-

бенському, Полтавському та інших полках. Обурені

самовладдям верхів, козаки подекуди почали

самовільно скидати з посад сотників і настановляти

на них свої кандидатури. Для придушення таких за-

ворушень уряд І. Мазепи мусив застосувати навіть

військову силу.

У 1691 р. гетьман І. Мазепа видав універсал,

у якому змушений був визнати масовий характер

зловживань «духовних і світських осіб» у ставленні

до прав козаків. При цьому він прямо заявив, що все

це діється «як проти права військового, так і проти

самої слушності та проти волі нашої гетьманської».

Далі гетьман наказував, щоб жодні права не

були відібрані в козаків. Тут гетьман звертався

до періоду Хмельниччини і наголошував, що тоді

війна почалася не тільки за віру, але й за вольності

військові, які «тяжким ярмом були стиснуті». Далі

гетьман наказував, щоб ніхто козаків, які здав-

на жили в місцевості, не смів кривдити, забирати

у них ґрунти та приневолювати до послушенства.

Але, незважаючи на такі застережливі заходи уряду

І. Мазепи, українське козацтво масово зубожіло, не

могло як слід виконувати військову службу, з чим

падала військова потуга Гетьманщини.

234

Іван Мазепа та його доба. Історія

234

Перетворення козаків на залежних селян акти-

візу валось у 90-х роках, коли влада козацької стар-

шини зміцніла. Кількість спроможних відбувати

військову службу козаків зменшувалась. Уряд геть-

мана І. Мазепи змушений був спеціальним ука-

зом 1698 р. поділити козаків на виборних (несли

військову службу). Таким чином, козацтво у своїй

масі не могло підтримувати політику гетьмана, що

відповідно позначилося і в ході зовнішньополітичної

акції І. Мазепи 1708 р.

Багатовекторною була політика уряду І. Мазе-

пи щодо селянства Гетьманщини. Він продовжував

політику свого попередника, гетьмана І. Самойлови-

ча. Але на відміну від попередніх часів швидко зроста-

ла кількість селян, переданих урядом чи полковника-

ми у володіння приватних власників – монастирів,

старшини, шляхти, міського патриціату. Та перетво-

рити особисто вільних селян у підневільну масу вла-

да не могла, оскільки навіть на початку ХVІІІ ст. вони

у своїй масі були ще досить сильними, з пам’яттю

про попередні епохальні завоювання, про здобуту

в боях свободу.

У відповідь на різноманітні спроби властей

відновити колишню залежність селяни відповідали

непокорою і вдавалися до самовільного покозачення.

Вони доводили участь своїх предків у національно-

визвольній війні чи особисту у воєнних діях наступ-

них років і масово переходили в стан козаків. Але

за гетьманування І. Мазепи чисельність селянства

в Гетьманщині почала різко зростати. Це зумовлю-

валося насамперед «оселяненням» козацтва, яке

масово зубожіло, поступово втрачало свої права

і насильно перетворювалося власниками на своїх

підданих. Кількісне зростання селянства наприкінці

235235

Успіхи і прорахунки соціальної політики

уряду гетьмана Івана Мазепи

ХVІІ – на початку ХVІІІ ст. свідчило про повернення

в Гетьманщині старих порядків і перетворення маси

вільного населення на залежне.

Відбувалися разючі зміни і серед самого селянства.

Бурхливо скорочувалася кількість селян «вільних»

військових сіл. Зате різко збільшувалась чисельність

підданих старшини, шляхти, монастирів.

Зростали державні податки і повинності на

ко ристь власників маєтностей. Це супроводжу-

валося наростанням невдоволення і протестів се-

лян. Однією з головних причин цього стало посту-

пове введення в панських маєтностях панщини,

найбільш тяжкої форми визиску селян. У відповідь

на численні скарги селян уряд І. Мазепи пробував

обмежити власницькі устремління новоявлених

фео далів, але безуспішно. У 1701 р. він офіційно

обмежив панщину у власницьких маєтках дво-

ма днями на тиждень. Фактично це було визнання

кріпосницької залежності селянина, черговий крок

влади до повторного його закріплення в межах усієї

держави. У цьому плані Гетьманщина за часів І. Ма-

зепи наздоганяла Росію, де кріпацтво було юридич-

но оформлено ще в 1649 р. Загальне незадоволення

козаків і селян Гетьманщини політикою І. Мазепи

виражалося і в масовому переселенні на Правобе-

режжя, зупинити яке уряд так і не спромігся. Були

введені відхилені раніше оренди.

Такими були основні результати соціальної по-

літики гетьмана І. Мазепи на початок ХVІІІ ст. Во-

ни характеризувалися насамперед різким со ціа-

ль но-економічним і правовим розшаруванням ук-

ра їн ського суспільства. З одного боку, відбувало ся

ство

рення національної аристократії – козацької

стар шини та близьких до неї інших груп населення,

236

Іван Мазепа та його доба. Історія

236

ї стрімке збагачення і прагнення до зміцнення

своїх прав. З іншого – погіршення соціально-

економічного і правового становища основних

верств суспільства – козаків і селян. Воно було осо-

бливо загрозливим в умовах, коли ще жила народна

пам’ять про попередні епохальні завоювання – сво-

боду, благополуччя, особливі права і привілеї. Заго-

стрювалися соціальні суперечності, що не могло не

позначитися на негативному ставленні народу до

зміни гетьманом І. Мазепою зовнішньополітичного

курсу України, його спроб відновити її державну

незалежність при допомозі зовнішніх сил.

237

Львівські прапори, захоплені шведами

під час нападу на місто 1704 р.

Андрій Гречило (Львів, Україна)

Львівські прапори, захоплені шведами

під час нападу на місто 1704 р.

6 вересня 1704 р. після нічного штурму шведські

війська захопили місто Львів. Очевидець цих подій

зафіксував у хроніці, що переможці зносили до ра-

туші здобуті під час боїв цехові та військові пра-

пори і складали ці трофеї біля печі під охороною

вартових

. У цьому ж джерелі зазначається, що

шведська піхота забрала ці прапори разом із захо-

пленими коштовностями та зброєю, коли 23 верес-

ня покидала місто

На жаль, хроніка не подає кількості забраних

прапорів. Ревізія веж міських укріплень, проведена

«…D� I�b� R�d��c�� jd� c��r�� W�r�� jd�џc�ch p�d

�r��m p��l�, �� j�� z�� p��r��џc�ch �� Ch�rџg��

C�ch�� Z�l��r��, ��ќr� �� pr�� p��cu p�d

W�r�џ ��l�d��». Див.: Центральний державний історичний архів

України, м. Львів (далі – ЦДІАУЛ). – Ф. 52. – Оп. 2. – Спр. 1166

(D��r�u�� j��g� L�� pr�� rќ�� S��d��g� K�r�� XII.

D�� 6 M�� S�p��mbr��. A�� 1704). – С. 28–29; а також інша

копія: Ф. 52. – Оп. 2. – Спр. 1167. – С. 30.

ЦДІАУЛ. – Ф. 52. – Оп. 2. – Спр. 1167. – С. 72 («T�g�z

d�� ru��l� ��j S��d�� ch�� u Z�l�� W��m� � Arm��џ.

�r��d�� pr�� ch ��j�� L�� Ch�rџg�� B�g�c��

� rќz��ch K�sc��lќ� � M�� L�� r�bu��u ��br��…»).

238

Іван Мазепа та його доба. Історія

238

20 березня 1686 р., фіксує прапори, які зберігалися

в цих вежах. Оскільки за утримання та оборону

кожної вежі відповідав конкретний цех, то прапо-

ри, ймовірно, були звичайними цеховими хоругва-

ми, які використовувалися й у мирний час під час

різних урочистостей та інших заходів, організованих

цехами. Зокрема відомо, що 1686 р. хоругви були

в укріпленнях Краківської (за її стан відповідав

цех кушнірів) та Галицької (кравецький цех) брам,

а також у вежах калитників, бляхарів та миловарів

(одна хоругва), ткачів (одна), римарів (одна, в пога-

ному стані), золотарів (одна, стара), різників (одна),

ковалів, слюсарів та голкарів (одна)

. Тобто, ревізія

фіксує в оборонних вежах 8 прапорів, а ще в дев’яти

(у т. ч. й таких цехів як мечники, шевці, крамарі

чи пекарі) про хоругви не згадується. Цікаво,

що у статутах для окремих цехів визначалися

й додаткові обов’язки з використанням прапорів.

Скажімо, при затвердженні статуту теслярсько-

го цеху 1641 р. визначалося, що «у часі якогось

тріумфу чи приїзду державних достойників оби-

рати гідних цеховиків, котрі могли б вийти на ра-

тушну чи костельну вежу з хоругвами та освідчити

радість вимахуванням хоругвою»

Ревізія міста Львова з червня 1692 р. виявила

одну червону китайкову (шовкову) хоругву та дві

старі

, хоча схоже, що ця ревізія стосувалася лише

Там само. – Ф. 52. – Оп. 1. – Спр. 43. – Арк. 73–80 зв.

Економічні привілеї міста Львова XV–XVІІІ ст..: Привілеї

та статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій. – Львів,

2007. – С. 487.

ЦДІАУЛ. – Ф. 52. – Оп. 1. – Спр. 43. – Арк. 86 («…Ch�rџg��

�� c��r�� d��, Ch�rџg�� r�ch d��»).

239239

Львівські прапори, захоплені шведами

під час нападу на місто 1704 р.

ратуші чи міського арсеналу. Тому можна припу-

стити, що 1704 р. у руки шведських солдатів мог-

ли потрапити з десяток львівських прапорів, у т. ч.

і згадані в ревізії 1692 р.

Успішні війни, ведені шведськими військами

в ХVІІ ст., супроводжувалися також збором та ви-

везенням до Швеції великої кількості культурних,

матеріальних і мілітарних пам’яток, з яких сфор-

мувалися королівські трофейні колекції. Зокрема,

значну увагу приділялося захопленим ворожим

прапорам, збірка яких на початок ХVІІІ ст. вже

налічувала кілька тисяч. Оскільки трофейні пра-

пори через неналежний стан зберігання в замках

і палацах та й через нетривкість матеріалу, з якого

вони були виготовлені, досить швидко нищилися,

то 1677 р. король Карл ХІ розпорядився провести

інвентаризацію та розпочати виготовлення аква-

рельних малюнків з копіями цих пам’яток. Станом

на 1685 р. інвентаризовано 1820 прапорів. Роботу

над акварельними копіями спершу було доруче-

но художникові Улофу Гофманові (O��f H�ffm��),

який до початку ХVІІІ ст. виконав понад 2 тисячі

замальовок прапорів.

1817 р. трофеї потрапили до Ріддаргольмського

собору в Стокгольмі. Оскільки умови зберігання

прапорів у соборі також були незадовільні, король

Оскар ІІ створив спеціальну комісію, яка реко-

мендувала передати збірку до Нордичного музею

(N�rd�� mu��), а заодно зайнялася її впорядку-

ванням. Виявилося, що частина трофейної колекції

не була замальована, тому протягом 1904–1915 рр.

художник Юнас Юнсон (�� ) виконав нові

акварельні копії, а деякі старі уточнив. У 1960 р. Дер-

жавну збірку трофеїв (S�� Tr�ff��m��g) передали

240

Іван Мазепа та його доба. Історія

240

до Військового музею в Стокгольмі (Armfmu��um),

де вона знаходиться й досі.

У цій збірці, що налічує близько 3500 прапорів,

маємо досить велику групу українських пам’яток. Це

передовсім хоругви козацьких підрозділів, які вою-

вали проти шведів у складі польського або російсько-

го війська, а також прапори, втрачені під час воєн

з поляками, що знаходились у Варшаві в королівській

скарбниці й потрапили до рук шведських солдатів.

Серед них найбільш відомими є великий штандарт

з гербами гетьмана Івана Мазепи та стародубського

пол ковника Михайла Миклашевського (захоплений

шведами 1706 р. під Несвіжем) та прапорець з іні-

ціалами Богдана Хмельницького

. Варто зазна чи ти,

що багато прапорів з ХVІІ ст. не були ідентифіковані.

Серед них є низка хоругов, які за своїм змістом

і композицією дуже нагадують козацькі, хоча їх

приналежність навряд чи вдасться колись точно вста-

новити. Крім козацьких прапорів маємо й декілька

міських. Це прапор з гербом міста Сокаля (захопле-

ний 1703 р.) та 4 львівські прапори (трофеї 1704 р.)

S�� Tr�ff��m��g. – I�v. N�: 21:25; 20:460. Див. також:

D�� A. U��b�d�� fb��c�� u��b��d� � Tr�ff��mm�r��

// M�dd��d� XXV Armfmu��um. – S��c�h��m, 1964. – S. 27–

28; C��gu� �f f�r��g� C��ur�, S��d�rd�, Gu�d�� xh�b��d

�� h� Tr�ph� R��m �f �h� R�� Arm� Mu��um. – S��c�h��m,

1974. – N 19; Хаґґман Б. Штандарт української кінноти з 1706

року // Знак. – 2002. – Ч. 27. – С. 8; Савчук Ю., Турек Є. Під

яким прапором розпочав національно-визвольну боротьбу

гетьман Б. Хмельницький? Гетьманський прапор у Стокгольмі

// Україна і світ. – 1999. – 28 лютого. – С. 5.

Tur�� E. F��r m�d ��d�v�p�� m m��v // Міста та

містечка в гербах, прапорах і печатках. – Львів, 2003. – Вип. 1. –

С. 265–269.