Брюховецький В. (ред.) Іван Мазепа і його доба: історія, культура, національна пам’ять

Подождите немного. Документ загружается.

211211

Доба Івана Мазепи в діаріуші Пилипа Орлика

жавного життя України згідно із задумом Мазепи.

Хто, як не Мазепа, про якого постійно пам’ятає, за

якого молиться в церкві, – був йому за приклад.

Орликові як найближчому спільникові судилося,

як вважає Н. Яковенко

, першому зафіксувати дату

перелому в душі Мазепи: цей злам настав 27 верес-

ня 1707 року, коли Мазепі було принесено 2 ли-

сти від княгині Дольської та від короля Станіслава

Ліщинського, де повідомлялося, що вже готовий про-

ект тристоронньої угоди (Мазепи – з Ліщинським

та Карлом ХІІ), і слово тільки за Мазепою. Широко

цитованим нині і ґрунтовно дослідженим є лист Ор-

лика до Стефана Яворського, в якому зафіксовано,

якими саме словами Мазепа звернувся до Орлика,

остаточно відкриваючись йому в своїх потаємних

намірах. Сьогодні добре відомий у перекладі В. Шев-

чука зміст цього листа, який є дійсно єдиним доку-

ментом, що свідчить про вагання Орлика, зумовлені

(як то потверджує знову ж таки діаріуш) пригно-

бленим станом гетьмана-вигнанця. Про такий стан

свідчить, наприклад, запис від 29 березня 1724 року.

Однак гетьман-вигнанець живе в Салоніках насиче-

ною інтелектуальною працею. Так, у березні 1724

року він записує: «29 березня. Для вправляння та щоб

розвіяти тугу перекладав із французької на польсь-

ку мову історії про схизму грішниці, яка coгрішила

згідно диспозиції автора в святих Книгах, з яких три

вже раніше переклав, а сьогодні четверту закінчив»

Яковенко Н. Назв. праця.. – С. 411.

D��r�u�� dr�z� ��r� � Im�� Tr��c� �r��j�� c�џl

��j � R��u 1720. M��џc� ��br� d�� 10. Mікрофільм 16748

(БНВ ВМ). – С. 138.

212

Іван Мазепа та його доба. Історія

212

[1,138], (переклад зі старопольської подаємо звич-

ним шрифтом, з латини – курсивом. – В. С.).

Орлик пильно стежить за міжнародними поді ями,

читаючи голландські, французькі, італійські газети, бу-

ваючи гостем у французького та англійського послів,

у турецьких урядовців. Левину ж долю часу присвячує

написанню листів до всіх європейських дворів і навіть

до папи римського Бенедикта ХІІІ з метою озвучити

справу України. Найдовірливішим є листування із

сином Григором – з ним Орлик листується цифро-

вим шифром, про що свідчать кілька згадок, зокре-

ма й запис у діаріуші від 9 липня 1730 року: «Того ж

самого дня відписав на той лист сина мого коханого

[відповідь], і послав йому ключ цифровий до секретної

кореспонденції»

. Написані й отримані листи Пи-

лип Орлик копіює, а коли не встигає часом якийсь

копіювати, як то сталося 25 червня 1730 року «з при-

чини швидкої відправи» написаного, то відіславши

лист, Пилип Орлик з пам’яті записує його в щоден-

ник

. Що ж стосується історичного листа Пилипа

Орлика до Стефана Яворського, то не можна не пого-

дитися із В. Шевчуком, який кваліфікує лист «як лист-

сповідь, лист-покаяння, прохання амністії, але пише

його чесна людина, віддана поняттям гідності, яка му-

сить виправдовуватись від вини, якої не відчуває, че-

рез що його лист має логічні невідповідності, а часом

звучить ніби написаний езоповою мовою»

Там само. – С. 502.

Там само. – С. 500–501.

Шевчук В. Гетьман-вигнанець //Пилип Орлик. Консти-

туція, маніфести та літературна спадщина: вибрані твори, К.,

2006. – С. 15.

213213

Доба Івана Мазепи в діаріуші Пилипа Орлика

Щоденник за 1730 рік також має багато листів. Із

них, а також із традиційних щоденникових нотаток

Орлика постають не тільки політичні тогочасні реалії,

а й доба Мазепи, яка для Орлика тривала все його

емігрантське життя. Його записи від року 1730-го,

якщо порівняти їх із попередніми щоденниковими

нотатками, наприклад, від 1720–1724 рр., являють

цілком зрозумілу еволюцію поглядів 58-річного геть-

мана, який всупереч випробуванням, розчаруванням,

втратам (смерть дітей

– Якова, Анастасії, Михайла,

розлука з родиною і вкрай тяжке матеріальне стано-

вище його сім’ї), залишається вірним присязі, яку дав

5 квітня 1710 року як новообраний гетьман Війська

Запорозького. Безперечно, що ці, дистанційовані

у понад двадцять років від подій великого зриву 1709

року оцінки, роздуми, сумніви є не тільки докумен-

том доби, а й свідченням психологічного стоїцизму

великої особистості. Перерісши свій час, своє ото-

чення, втративши здоров’я на чужині, в «оплаканому

Вавилоні», не подолавши обставин, яких несила було

перемогти, він зумів, однак, і встиг передати велику

справу до рук сина.

Так, Григір прибув до батька 15 травня 1730 року, і Пилип

Орлик записує, що саме в цей день, але року 1721 у Вроцлаві

помер десятирічний син Яків: «15 травня. В понеділок у день

той властиво, в який з Божої особливої волі смерть най ми-

лішого сина Якова в році 1721 [я] оплакав, потішив мене [Бог]

з милосердя свого прибуттям сюди до цього порту з Франції

наймилішого мого і серцю коханого сина капітана Григорія…»

(Mікрофільм 16748 (БНВ ВМ. – С. 466).

214

Іван Мазепа та його доба. Історія

214

Людмила Шендрик (Полтава, Україна)

Участь козацтва Полтавщини

у Північній війні та Полтавській битві

На початку XVIII ст. Московія стає на шлях

війни, яка завершилася створенням імперії. У те-

атр воєнних дій було втягнуто Швецію, Данію, Річ

Посполиту, Україну, Туреччину. «Україні, – як

слушно зазначав Д. Дорошенко, – довелося взяти

близьку участь у Великій Північній війні й нести,

з свого боку, дуже тяжкі жертви, хоч… інтереси,

задля яких цар Петро розпочав цю війну, були

далекі і чужі для України»

. З самого початку війни

гетьман Іван Мазепа змушений був відправляти

козаків на прибалтійський театр воєнних дій:

1700 р. – 12 тис. українських козаків, очолюваних

наказним полковником І. Обидовським, до Пско-

ва, згодом до нього долучився 7-тисячний загін під

командуванням гадяцького полковника М. Бору-

ховича; 1701 року 1,5 тисячі козаків Полтавського

полку І. Іскри вели «малу війну в Ліфляндії»; 1701

року козаки під проводом Д. Апостола брали участь

у битві під Ерестфером; 1702 року здобували

Дорошенко Д. І. Нарис історії України. – Львів,

1992. – С. 366.

215215

Участь козацтва Полтавщини

у Північній війні та Полтавській битві

Нотебург; 1704 року 17-тисячний корпус Д. Апо-

стола і Ф. Мировича перебував на Познанщині, брав

участь у здобутті Варшави; 1705 року прилуцький

полковник Л. Горленко діяв під Ригою

. Становля-

чи значну силу московського війська, здобуваючи

фортеці в Прибалтиці, козацтво зазнавало утисків

від московського командування, про що свідчить

лист наказного гетьмана, миргородського полков-

ника Д. Апостола І. Мазепі: «Шереметєв дозволив

своїм офіцерам і солдатам віднімати у козаків їхні

трофеї, самих їх нещадно побивали, завдаючи на-

шому війську безчестя й наруги», сам же генерал

заявляв, «нібито від козаків не було діла і служ-

би», тому «ледве хто з-поміж козаків на службу

царську піти хоче, хоча б під великим насильством

і примусом…»

. Багато хто з козаків ще у 1702 році,

задовго до акції І. Мазепи, почав переходити на бік

шведського короля Карла XII.

1708 року Велика Північна війна (1700–

1721 рр.), розпочавшись на берегах далекої Балти-

ки, де розігрувалась карта панування і сфер впливу

в Європі між Московією та Швецією, приходить

в Україну. 15 вересня шведська армія вступає в Сі-

верщину. Однак із самого початку цього походу

невдачі переслідували військо: московити (К. Рен-

не) захоплюють на р. Сож продовольчі магази-

ни, що були заготовлені І. Мазепою шведам; через

Мельник Л. До історії участі україн ського козацтва

у військових діях у Прибалтиці в роки Північної війни (1700–

1702 рр.) // Збірник на пошану 80-річчя професора Теодора

Мацьківа. – К., 1999. – С. 112–113.

Там само. – С. 118.

216

Іван Мазепа та його доба. Історія

216

недбальство генерала Лагеркрона шведи втрачають

ключ-місто Сіверщини – Стародуб, жителі якого

хлібом і сіл лю зустрічали шведів. Московити бло-

кують північні пол ки Гетьманщини: Стародубсь-

кий (полковник І. Ско ропадський), Чернігівський

(полковник П. Полуботок), які вже не мають змо-

ги з’єднатися з І. Мазепою; через зраду сотника

Носа – втрачено гетьманську резиденцію Батурин

з її значними запасами продовольства, провіанту,

70 гарматами

Щоб перезимувати в теплих квартирах, доче-

катися підмоги запорозьких козаків і польсько-

го війська та відновити наступ на Москву, армія

Кар ла XII і козаки І. Мазепи вирушають у район

Ромни–Гадяч–Лохвиця. Шведський історик Пе-

тер Енглунд зауважив: «Розпочалось змагання в бігу

по Україні. Шведські та московські сили швидко

рухались на південь: обидві сторони намагались

взяти під свій контроль якомога більшу частину

цієї родючої області. Московитам найчастіше вда-

валося прийти першими, спалити і пограбувати

все навкруги»

. 18 листопада 1708 року Карл XII

займає Ромни, а 19 листопада 1708 року І. Ма-

зепа – Гадяч. У другій половині цього місяця та

у першій половині грудня район розквартирування

шведів сягав від Ромен – на півночі, до Лохвиці –

на півдні; від Гадяча – на сході, до Прилук – на

Мальків Т. Гетьман І. Мазепа в західноєвропейських

джерелах, 1687–1709. – Мюнхен, 1988. – С. 149; Пав-

ленко С. Загибель Батурина 2 листопада 1708 р. – Чернігів,

1994 р. – С. 76.

Энглунд П. Полтава. Рассказ о гибели одной армии. – М.,

1995. – С. 45.

217217

Участь козацтва Полтавщини

у Північній війні та Полтавській битві

заході. Петро І з московською армією в цей час

розташувався в районі Лебедина

До початку активних воєнних дій розпочалася, за

визначенням Б. Крупницького, «війна маніфестів».

До україн ського народу звертаються Петро І, Іван

Мазепа, Карл XII. Цікавий маніфест Карла XII, що

його підготували державний секретар О. Гермелін

і П. Орлик українською мовою. «З божою допо-

могою хочемо боронити український народ і хо-

ронити його аж до хвилини, коли, скинувши із

себе московське ярмо, поверне він свої давні права

і вольності…»

. Але кривава розправа московитів

у Батурині, страти в Глухові і Лебедині настрахали

людей, суспільство було здеморалізоване, основна

маса населення зневажила як виступ І. Мазепи, так

і заклики Карла XII. Більше того, частина українців

не сприймала шведів як своїх визволителів (чужа,

незрозуміла мова, інша віра тощо). Хоча з момен-

ту вступу шведської армії на територію України

шведи вели себе вельми пристойно: не грабували,

не палили, харч та провіант купували за гроші

. Як

записав у своєму щоденнику Давид Натан Зільтман

(прусський доброволець у шведській армії): «…коли

шведське військо проходило через українські села,

то всюди селяни на прихід короля подавали йому

хліб, сіль і яблука. Натомість вороже поставилися до

шведів міста Сміла та Зіньківці»

. Боячись репресій,

Y��r��b��: K�r� XII… (карти шведського генштабу). –

Стокгольм, 1918. – С. 22.

Цит. за: Борщак І., Мартель Рене. Іван Мазепа. – К.,

1991. – С. 79.

Історія Русів. – К., 1991. – С. 264–265.

Січинський В. Чужинці про Україну. – К., 1992. – С. 153.

218

Іван Мазепа та його доба. Історія

218

жителі впускали у свої фортеці гарнізони, а ставши

у них заручниками, змушені були боронитися про-

ти шведів. Такими заручниками стали жителі Ве-

прика та Полтави. Хоча відомо, що населення Пол-

тави підтримувало І. Мазепу і мазепинців: «Пол-

тава издавна нестатечная, и теперь в ней добра не

сподевайтись…бо там знайдуться мазепины и ор-

ликовы приятели, а чуйкевичев рожонний брат,

полковой писарь, всему голова», – так писав ох-

тирський полковник Осипов Ф. Головкіну

. А тому

листи від І. Мазепи, надіслані ним 20 і 23 листо-

пада із Гадяча і Ромен до полтавського полковни-

ка І. Левенця, зачитувалися в полтавських церквах

з великою пошаною. Звертаючись до полковника

І. Левенця, І. Мазепа називає його «вельмишанов-

ний приятель» і говорить, що настав час постояти

за цілісність рідного краю: «…и ваша милость стане

истатечна за целость отчизны права и вольности

войсковые застоплятыся и людей утверждати чтоб

были постоянными и ничего не боялися, поневаж

для защищения того полку войска короля его мило-

сти шведского будут там вскоре»

. Петро І вживає

відповідних заходів: Полтавський козацький полк

ще навесні 1708 року було відправлено на Дон для

придушення повстання К. Булавіна. Полтаву захи-

щати було нікому. 27 листопада Петро І ставить

до відома І. Левенця: «…повелеваем вам бригадира

Цит. за: Костомаров Н. Мазепа и мазепинцы. – СПб.,

1885. – С. 475.

Архив Санкт-Петербургского института истории

РАН. – Ф. Походная канцелярия Александра Меншикова,

дело 75. – Л. 17.

219219

Участь козацтва Полтавщини

у Північній війні та Полтавській битві

нашего князя А. Волконского с войском впустить

в город Полтаву без всякого прекословия»

. Вол-

конський з Інгерманландським полком зайняв

Пол таву. Сам полковник І. Левенець перебував під

домашнім арештом, а родину, як заручників, було

вивезено до Харкова. Полтавська полкова і сотенна

старшина підтримала І. Мазепу: родина колишньо-

го полтавського полковника Павла Герцика, полко-

вий обозний Дорош Дмитрович з сином Леонтієм,

полковий суддя Іван Красноперич. Про те, що

полтавський полк пішов за І. Мазепою, свідчить

універсал гетьмана І. Скоропадського від 13 липня

1709 року: «Відомо нам, гетьману, що під час зра-

ди Мазепиної многі полку полтавського військові

і посполиті люди, зваблені будучи хитрістю Мазе-

пи…стали противитися військовим порядкам»

. За

підтримку Мазепи рядовим козацтвом полтавсько-

го полку з наказу Петра І загін Яковлєва повністю

знищив населення містечок Маячки, Нехворощі,

Кишеньки, Келеберди, Переволочни.

З 22 грудня 1708 року по 6 січня 1709 року

шведська армія веде бої за Веприк, після його здо-

буття Карл XII готує армію до походу в Слобідську

Україну, метою якого було витіснити московсь-

ку армію з Лівобережної України та прорватися

на лінію Білгород–Харків і далі розвивати наступ

на Москву. 26–27 січня Карл XII займає Опішню,

29 січня – Котельву, рухається на Охтирку,

Письма и бумаги императора Петра Великого. – Т. 8. –

Вып. 1. М-Л., 1948. – С. 325–326.

Цит. за: Мокляк В. Полтавський полк. – Полтава,

2008. – С. 100.

220

Іван Мазепа та його доба. Історія

220

9–10 лютого відбувається бій під Красним Кутом

10–13 лютого суворий мороз змінюється ранньою

відлигою. Карл XII, не чекаючи повені, яка може

ізолювати його армію від Лівобережної України,

повертає назад із Слобожанщини до Опішні. 26

лютого шведський гарнізон лишає Гадяч, 2 березня

штаб-квартира Карла XII переходить до Великих

Будищ

. Відтепер нові квартири шведів простяга-

лись від річки Псел до Ворскли, між Лютенькою

і Опішнею і Решетилівкою. Таким чином, створю-

вався своєрідний коридор, який займали шведи:

містечка по Ворсклі – від Опішні до Жуків – були

під контролем шведів, праворуч – по Хоролу і Пслу

(Говтва, Глобино, Манжелія) – розташовувалися

війська Б. Шереметєва, І. Скоропадського; ліворуч –

на Слобідській Україні, по орільських містечках –

війська О. Меншикова

. К. Ренне рухається до

Полтави, щоб установити безперебійний зв’язок

із Запорізькою Січчю, Кримом та мати зв’язок

з Польщею.

Отже, на чергу дня ставала Полтава, яка була

південним форпостом Гетьманщини і лежала на

Муравському шляху, по якому татари ходили на Мо-

скву. У цей час велися активні шведсько-кримсько-

турецькі переговори про відкриття другого фронту

і вступ у війну Туреччини. З огляду на це Петро І

здійснює у квітні-травні поїздку у Воронеж–

Журнал или поденная записка… Императора Петра

Великого с 1698 года до заключения Нейштатского мира. —

СПб., 1770. – С. 184.

Бутурлин Д., Хатов А. Поход 1709 г. // Полтавская битва.

1709 – 27 июня – 1909. – СПб., 1909. – С. 153.

Y��r��b��: K�r� XII… 23b, 23d, 23c.