Брюховецький В. (ред.) Іван Мазепа і його доба: історія, культура, національна пам’ять

Подождите немного. Документ загружается.

191191

Києво-Могилянська академія за гетьманування Івана Мазепи:

pr� �� c��r� двотисячного контингенту вихованців

своих прибылей и винного сидения, наддавая перед

нынешнею настоящею ценою у [четве]рика по две

и по четыре денги»

, тобто від 8 до 16 копійок за чет-

верть більше, ніж пропонували воєводи. Отже, рин-

кова ціна жита на Переяславщині становила 17–25

копійок за 131,544 кг. Для зручності обрахунку при-

йму її за 20 копійок (1 золотий). За 1000 золотих,

таким чином, принаймні за географічно близькими

до Києва переяславськими цінами, у 1702 р. мож-

на було придбати 131 544 кг зерна, або ж дати не

вмерти з голоду 438–439 особам (1 кг зерна=3000

калорій, добова норма 3500–4000 калорій на день

Для порівняння, на вісім могилянських викладачів,

яким від 1694 р., згідно з царською грамотою, окрім

50 рублів, щороку виділялося 50 четвертей жита

припадало впродовж року 2,25 кг щоденно.

Практика царських пожалувань професорам

Академії, втім, засвідчує надмірний оптимізм та-

ких підрахунків. Так, у 1703 р. викладачі отримали

не зерно, а гроші замість нього з розрахунку 9 ал-

тин (27 копійок) за четверть. Однак ректор Гедеон

Одорський просив, аби надалі жалування видавалося

житом, а не грошима

Гетман Иван Мазепа: Документы из архивных собраний

Санкт-Петербурга. – С. 28.

Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм,

XV–XVIII ст. – К., 1995. – Т. І: Структури повсякденності:

можливе і неможливе. – С. 101–103.

Памятники, изданные Временною комиссиею для разбора

древних актов. – С. 322. – № XXX.

Голубев С. Гедеон Одорский (бывший ректор Киевской

Академии в начале XVIII стол.) // Труды Киевской духовной

академии. – 1900. – № 12. – С. 587.

192

Іван Мазепа та його доба. Історія

192

Якщо врахувати, що бурсаки мали й інші обов’яз-

кові витрати, наприклад, на дрова для опалення при-

міщення і сякий-такий одяг, то зрозуміло, що число

тих, для кого можна було купити зерно, стане мен-

шим. Окрім того, як засвідчує згаданий масштабний

конфлікт спудеїв із київськими міщанами 1700 р.,

у якому другі ставили на карб першим, зокрема,

крадіжку дров із дворів та розбирання на паливо

хат і міських споруд, Мазепина дотація не покрива-

ла навіть найелементарніших потреб найбіднішого

спудейства

. Зрештою, обговорена вище можливість

розміщення бурсаків у пов’язанні з можливістю їх

забезпечення гетьманськими грошима вказує на те,

що ці кошти не могли внести помітну лепту в значне

зростання чисельності спудейства аж до 2 тисяч осіб.

Тим-то навряд чи варто без скепсису думку Олексан-

дра Сидоренка, повторену за іншими дослідниками,

про прихід у другій половині XVII ст. до Київських

Атен багатьох сиріт і пауперів беззастережно при-

кладати до перших років XVIII ст.

Інші відомі статті бурсацьких «прибутків» – до-

помога митрополита, міщан чи монастирів – на-

вряд чи вдасться прорахувати. Однак із пізніших

десятиліть знаємо, що така підтримка ніколи не

забезпечувала надто багато злиденних «студіозів»,

число яких, здогадно, становило не більше кількох

сотень осіб

Києво-Могилянська академія кін. XVII – поч. XVIII ст.:

повсякденна історія. – С. 29. – № 8.

S�d�r�� A. Th� K��v�� Ac�d�m� �� h� S�v��h C��-

�ur�. – O��, 1977. – Р. 98, 101–102.

Задорожна О. Ф. Етапи будівництва «великої бурси» та по-

бутові умови проживання в ній студентів. – С. 34–35.

193193

Києво-Могилянська академія за гетьманування Івана Мазепи:

pr� �� c��r� двотисячного контингенту вихованців

Насамкінець слід звернути увагу, що поява

цілого ґрона інтелектуалів так само, як і решта, не

є безсумнівним аргументом «за» 2 тисячі вихованців,

а свідчить радше про адресну підтримку гетьманом

Іваном Мазепою тих чи тих осіб. Зрештою, саме за

підтримку насамперед у будівництві його ім’я долу-

чили до назви навчального закладу, як це практику-

валося на той час

Підсумовуючи, приєднаюся до думки дослідників

про зростання числа могилянських вихованців

наприкінці XVII – на початку XVIII ст. Окрім на-XVII – на початку XVIII ст. Окрім на- – на початку XVIII ст. Окрім на-XVIII ст. Окрім на- ст. Окрім на-

ведених аргументів, про це свідчить також різке за-

гострення стосунків із міщанами, які зіштовхнулися

з помітною групою нових сусідів. Проте тверджен-

ня про 2 тисячі «студіозів», як я спробував показати

вище, не має вагомих доказів. Більш прийнятною

видається думка про приблизно однотисячний сту-

дентський контингент. За браком прямих свідчень

того часу із самої Академії чи від обізнаних осіб

історикам залишається лише обґрунтовувати ті чи

інші припущення.

Напевне, можна твердити лише одне – навіть

якщо в Києві студіювала одна, а не дві тисячі

осіб, це жодним чином не применшує ролі та за-

слуг Могилянської академії. «Київські Атени»

за чисельністю вихованців залишалися не лише

найбільшим навчальним закладом у Гетьманщині,

Традиційно навчальні заклади носили імена фундаторів

та благодійників, скажімо, у Переяславі колегіум певний час

називали за ім’ям засновника владики Арсенія Берла «Бер-

ліанським» (див.: Лазаревский А. Из семейной хроники Берлов

(1672–1805). – С. 116).

194

Іван Мазепа та його доба. Історія

194

Російській імперії, а й одним із найбільших у Речі

Посполитій та загалом у Європі. Для порівняння,

у Московській академії в першій половині XVIII ст.

кількість студентів коливалася від 200 до 600 осіб

у Санкт-Петербурзькій після її заснування в 1721 р.

становила від 26 до 82 у перші п’ять навчальних

років, а в наступні десятиліття не перевищувала

останнього показника

. Більші річпосполитські

єзуїтські колегіуми налічували приблизно в той са-

мий час: Каліський від 232 учнів у 1700/1701 р.

і нижче в наступні до 792 в 1703/1704 р., Познансь-

кий – до 1200 (1699 р.), а Торунський у XVII і на по-XVII і на по- і на по-

чатку XVIII ст. – від 200 до 600. Упродовж XVIII ст.

чисельність вихованців львівських «шкіл» коливала-

ся між 550 і 700 хлопців, а у Віленській академії в се-

редньому становила 800 алюмнів

Розміром студентської корпорації Могилянські

«школи» могли виділятися також на фоні закладів

іншого типу. Зокрема, у перші шість десятиліть

XVIII ст. у Краківському університеті число вихованців

орієнтовно становило 650–750 студентів, а загалом

досить заокруглена сумарна оцінка всіх краківських

«студіозів» називає до 2 тисяч осіб

. У Братиславі, де

у XVIII ст. функціонували протестантський ліцей,

Смирнов С. История Московской славяно-греко-латин-

ской академии. – М., 1855. – С. 180–181.

Чистович И. История С.Петербургской духовной акаде-

мии. – СПб., 1857. – С. 11, 44–45.

B�d��r�� S., T. �. Up�d�� Odr�d�� ќl ��u�c��ch

� �� c�. S�udі�um � d��ќ� �u��ur� � ��c�� g�. –

Kr� �ќ�, 2003. – S. 117.

D�� U��r��u ��g��n��g� � ��ch 1364–1764. –

Kr��ќ�, 1964. – T. I. – S. 368–369.

195195

Києво-Могилянська академія за гетьманування Івана Мазепи:

pr� �� c��r� двотисячного контингенту вихованців

католицька гімназія та Королівська юридична

академія, навчалося лише більше 1 тисячі студентів

У 28 німецьких університетах початку XVIII ст.

разом студіювало біля 9 тисяч осіб, а середнє число

в одному дорівнювало приблизно 290 чоловік. Між

1690 та 1699 рр. до Оксфорду та Кембриджу що-

року записувалося 303 та 238 слухачів відповідно.

Кількатисячними залишалися лише навчальні закла-

ди Іберійського півострова, а в Парижі більше тисячі

вихованців налічувалося навіть на одному – юридич-

ному – факультеті

. Зате щорічне число вступників

до Московського університету від 1755 до кінця

1770-х років не перевищувало 25 осіб, нараховуючи

в середньому 15 чоловік. Затим їх кількість колива-

лася від 17 до 54 новоприбулих, а від 1785 р. знову

скоротилася. У 1760 р., наприклад, загалом у закладі

навчалося 54 особи

Зрештою, повертаючись до розміру могилянської

спудейської корпорації, слід пригадати, що, як

відомо, не лише чисельність вихованців характеризує

навчальний заклад. До того ж, не завше кількість

означає якість.

Даниш М. Українські студенти в Братіславському ліцеї

у XVIII ст. // Український історичний журнал. – 1991. –

№ 3. – С. 63.

D� S�m�� M. R. Adm�� // A H��r� �f �h� U��v�r��

Eur�p�. – C�mbr�dg�, 1996. – V��. II. U��v�r�� E�r�� M�d�r�

Eur�p� (1500–1800). – �. 302–311.

Феофанов А. М. Социальный состав и численность студентов

Московского университета во второй половине XVIII – первой

четверти XIX века // Отечественная история. – 2006. – № 6. –

С. 120–121.

196

Іван Мазепа та його доба. Історія

196

Валентина Соболь (Варшава, Польща)

Доба Івана Мазепи в діаріуші

Пилипа Орлика

Завданням нашої розвідки є Орликова оцінка

доби Мазепи й мазепинців із часового дистансу,

який дає погляд на події 1709 року з віддалі 1730-го.

Найціннішими тут нам видаються живі автентичні

голоси батька й сина Орликів, оскільки наші спо-

стереження базуються на аналізі недрукованої

досі частини діаріуша, яку читаємо, користуючись

мікрофільмовою копією, підготовленою до друку

анонімними польськими палеографами

, звіряючи

її із факсимільним гарвардським виданням

, яке

D��r�u�� dr�z� ��r� � Im�� Tr��c� �r��j��

��c �џl ��j � R��u 1720. M��џc� ��br� d�� 10. Mікрофільм

16748 (Бібліотека Народова у Варшаві. Відділ мікроформ) (далі

БНВ ВМ).

Th� D��r�u�� p�dr�z�� f ��p Or�� (1720–1726). W��h

�� I��r�duc�� b� Or�� Sub��. D��r�bu��d b� �h� H�rv�rd

U��v�r�� r�� f�r �h� U�r�� R��rch I��u�� f H�rv�rd

U��v�r��. H�rv�rd ��br�r� �f ��r��u�r�� r��ur�. T�x��.

V��um� V. – 1989. – 794 �; Th� D��r�u�� p�dr�z�� f ��p Or��

(1727–1731). W��h �� I��r�duc�� b� Om�� r��. D��r�b-

u��d b� �h� H�rv�rd U��v�r�� r�� f�r �h� U�r�� R��rch

I��u�� f H�rv�rd U��v�r��. H�rv�rd ��br�r� �f ��r��u�r��

��r��ur�. T�x��. V��um� VI. – 1988. – 868 �.

197197

Доба Івана Мазепи в діаріуші Пилипа Орлика

хоча і є надзвичайно важким для прочитання, але,

однак, час від часу допомагає з’ясовувати незрозумілі

фрагменти копії. В діаріуші справді домінують

дипломатичні матеріали, бо ж Орлик працював для

історії, діаріуш і справді, як твердить Даніель Бовуа,

є багато в чому дивним, бо складним, нерівним. По-

годжуючись із Даніелем Бовуа щодо значення що-

денника Пилипа Орлика «для історії міжнародних

відносин і цивілізації ХVІІІ ст.»

, підважимо, однак,

правомірність самого підходу до твору: «Тут ми

подали лише огляд і висвітлили кілька окремих

моментів з цього значного відрізку життя»

, (кур-

сив мій. – В. С.). Властиво присуд французького

дослідника про Орликів щоденник, який буцімто «є

одним із переконливих свідчень самостійної сили

якщо не міражів, то уявлень історії»

, якнайліпше

може спростувати тільки сам щоденник, в якому

пульсує думка, ідея, любов, гнів і біль великої ду-

хом людини. Щоб зрозуміти істині наміри, суть

поведінки гетьмана-вигнанця в екстремальних умо-

вах, мало зробити фрагментарний огляд величезного

твору (мікрофільмова копія має 795 сторінок, а два

томи факсиміле разом 1662). Тому в цій розвідці,

Бовуа Даніель. «Щоденник» Пилипа Орлика: від мі-

ра жу виг нанця до україн ського міфу // Український ар-

хеографічний щорічник. Нова серія. Випуск 8/9. – Київ–Нью-

Йорк, 2004. – С. 323. Показово, що сам Д. Бовуа, провівши

фрагментарний огляд щоденника, при цьому нарікає на Ілька

Борщака в тому, що він використовує свідчення щоденника

Орлика «безладно й безсистемно», а на Ореста Субтельного –

що «упереджено» (С. 324).

Там само. – С. 345.

Там само.

198

Іван Мазепа та його доба. Історія

198

розгортаючи спостереження попередньої

, зверне-

мося тільки до одного з найбільш напружених років

життя гетьмана-вигнанця, яким був рік 1730.

Після зустрічі (по майже десятилітній розлуці)

батька й сина 15 травня 1730 року та активних

контактів, розмов, планів (від 15 травня до 10 черв-

ня 1730 року) їхня спільна дипломатична діяльність

набирає нового змісту, як то бачимо в записах що-

денника Пилипа Орлика, де він фіксує все. Однак

саме записи за 1730 рік можна назвати спільним

щоденником батька й сина, а не увесь діаріуш, як

твердить Даніель Бовуа. Новим духом у цих записах

позначене і відстояне в часі й просторі осмислен-

ня великого зриву і великої поразки, який зазнали

спільно Мазепа і Орлик. Так, 17 червня 1730 року,

через тиждень після від’їзду сина, Пилип Орлик, ко-

ристуючись нагодою, радіючи, що вона трапилася,

передає в Стамбул листа до Григора, про що свідчить

такий запис: «17 червня. В суботу, маючи оказію, до

Стамбулу написав до сина коханого капітана лист,

який тут долучаю…»

Хитросплетіння тогочасних політичних вузлів

є настільки складними, непередбаченими, що Пилип

Орлик, втомившись від рефлексій над ними, боячись,

аби його доля (наприклад, в Очакові, куди хоче пере-

правити його Порта) не стала ще гіршої від неволі

Соболь В. Фрагмент дипломатії батька й сина Орликів//

U�r��. T�� . S�mb�� h��r�m S��f�� K��.

��d r�d��c�џ B��g� N��ru��, W�� S�b��, W�l�d�m�r�

A��dr��c��ю – W�r��, 2007. – S. 111–121.

D��r�u�� dr�z� ��r� � Im�� Tr��c� �r��j�� c�џl

��j � R��u 1720. M��џc� ��br� d�� 10. Mікрофільм 16748

(БНВ ВМ). – С. 495.

199199

Доба Івана Мазепи в діаріуші Пилипа Орлика

в Салоніках, який називає «оплаканим Вавило ном», –

згадує дорогу втечі в 1709-му, яка пролягала через

Очаків. Мазепа не названий, але його присутність не

лише в наведених нижче рядках, а й властива всьому,

щоб не чинив Орлик, явна: «Остерігаюсь гостро аби

мене візир не хотів звідси від міста Хотина або Бен-

дер транспортувати до Очакова, де не було б для мене

більшого нещастя, жорстокішого вигнання і тяжчої

неволі, і мусив би там на тій пустелі безлюдній пе-

редчасно з єдиної гризоти і незмірної туги помира-

ти, зостаючись між тамтешньою каналією без жод-

ного спілкування і не можучи мати жодної не тільки

з Україною і з Польщею, але навіть з Військом запо-

розьким кореспонденції і комунікації, оскільки той

Очаків з усіх сторін є власне як морем яким, дикими

оточений полями, ледве коли ногою людською топ-

таними, повз які жоден ніколи з людей ані з Польщі,

ані з України не заходить, і тому немає там не лише

доріг, але навіть і стежок, якось ми давно те поба-

чили, коли крізь ті дикі поля після поразки з коро-

лем шведським небіжчиком до Очакова, а звідти до

Бендер відступали винайнявши одного освідченого

провідника, який був від війська запорозького, який

вдивляючись у прикмети небесні, завжди марш наш

по курсу їхньому диригував, і ледве нас зміг через те

безлюддя за два тижні препровадити, хоча ми дуже

спішно, маючи за собою неприятеля, відступали. Та-

кий то є безмір тих диких полів, який краще мож-

на з карти зрозуміти»

(переклад зі старопольської

подаємо звичним шрифтом, з латини – курсивом. –

В. С.). Орлик багато чого не встиг сказати Григорові,

Там само. – С. 496–497.

200

Іван Мазепа та його доба. Історія

200

тому лист навздогін є швидше збірником інструкцій

синові, що робити, як діяти, аби вирвати батька

з неволі (фактично із заслання, яке О. Апанович чо-

мусь називає почесним

). Орлик уперто шукає вихід,

пропонуючи сильним світу свої послуги: «Потім

сильно треба просити Його мость посла (французь-

кого. В. С.), аби всі свої у візира поширив старання

для випрошення мого звідси виїзду не так до Бендер,

як швидше до Хотину, куди легше міг би родину мою

спровадити і залишаючись поблизу Польщі, ліпші

мати умови до служби королеві ЇМ Станіславові,

а отже і Польщі: якби однак візир відізвався з тим,

що паша хотинський може взяти на себе ту послугу

й панувати, поляки можуть до нього в інтересі Речі

посполитої довірливо звертатися, тоді схоче пан

посол сказати мені, що та кореспонденція не мог-

ла б інакше продовжуватися між пашею і панами

польськими, хіба через тлумачення [з моєю участю]

з обох сторін листів, через що легко би так великий

секрет відкрився, якого ніколи не відважаться пани

польські не тільки перекладачеві, але й секретарям

своїм відкрити, які певно всі від двору Саського

перекуплені»

(переклад зі старопольської подаємо

звичним шрифтом, з латини – курсивом. – В. С.).

Як потвердять листи сина, настанови батька після

зустрічі з ним у Салоніках упродовж 15 травня – 10

червня 1730 року він спробує реалізувати у різних на-

Апанович О. Гетьмани України і кошові отамани Запо ро-

зької Січі. –К., 1993. – С. 237.

D��r�u�� dr�z� ��r� � Im�� Tr��c� �r��j�� c�џl

��j � R��u 1720. M��џc� ��br� d�� 10. Mікрофільм 16748

(БНВ ВМ). – С. 498.