Брюховецький В. (ред.) Іван Мазепа і його доба: історія, культура, національна пам’ять

Подождите немного. Документ загружается.

281281

Ілько Борщак про Івана Мазепу та його сучасників: за фондами

Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського.

велику кількість французьких авторів, І. Борщак

цитує статтю Дюрана «L� p�� d� ��

��’�-Ru��. Ch�v�ch��. L� K�b��r, p�� c�m-’�-Ru��. Ch�v�ch��. L� K�b��r, p�� c�m-�-Ru��. Ch�v�ch��. L� K�b��r, p�� c�m--Ru��. Ch�v�ch��. L� K�b��r, p�� c�m-Ru��. Ch�v�ch��. L� K�b��r, p�� c�m-. Ch�v�ch��. L� K�b��r, p�� c�m-Ch�v�ch��. L� K�b��r, p�� c�m-. L� K�b��r, p�� c�m-L� K�b��r, p�� c�m- K�b��r, p�� c�m-K�b��r, p�� c�m-, p�� c�m-p�� c�m- c�m-c�m-

p�� d� T�r�� Gr�g�r��v�ch Ch�v�ch��». – 2 v��.

�r�gu�.– 1876, «не бажаючи робити натяганого

порівняння й рахуючися з величезною віддаллю,

що їх розділює, нам здається можливим зауважити,

що Гомер мусів обробляти майже тим самим спо-

собом, як Шевченко, народні матеріали, створені

його попередниками»

. Дюран подає докладну

біографію поета, де «Шевченко не тільки мав по-

добу справжнього козака, він мав і душу козаць-

ку… він мав спеціальну місію, й поезія була для

нього формою соціальної проповіді»

. І. Борщак

акцентує увагу і на 5-томній «Історії соціалізму»

(1884–1885) Мальона, який на основі матеріалів

Михайла Драгоманова обговорює і «українську

справу під соціалістичним оглядом», де, знаючи

кирило-мефодіївців, зазначається, що «Шевчен-

ко й Костомаров не допускали в своїй програмі

релігійної нетерпимості й гегемонії одного наро-

ду над іншим»

В Інституті Рукопису Національної бібліотеки

Ук раїни ім. В. І. Вернадського НАН України збе рі-

гаються чотири документи, твори І. Борщака, зокре-

ма «Орликіана» та уривок статті «Ук ра ї на в Парижі»,

праці «Шведчина і французька дип ло матія», «Воль-

тер і Україна», у яких ідеться про І. Ма зепу та

його роль у процесах державотворення України.

Його ж. Шевченко у Франції. – Львів, 1923. – С. 13.

Там само. – С. 17.

Там само. – С. 22.

282

Іван Мазепа та його доба. Історія

282

Хоча ці документи свого часу і були видрукувані

в зарубіжній і вітчизняній пресі, ми вважаємо за

необхідне познайомити наукову громадськість

з ар хів ними реліквіями.

Історія і час дадуть належну оцінку творчості

Ілька Борщака. «Безсумнівно, ім’я автора, – на

думку Я. Дашкевича, – що приніс до української

історіографії не лише цілком небуденні теми

і відкрив невідомі до нього сторінки історії

України, але й прикрасив її одночасно важковло-

вимим, але таким блискотливим духом елегантної

французької історичної творчості, – займе своє

місце в історичній науці»

Дашкевич Я. Ілько Борщак –. Передмова до видання //

Борщак І. Мазепа. Орлик. Войнаровський: Історичні есе – С. 4.

283

До причин невдачі союзу гетьмана Івана Мазепи

зі шведським королем Карлом ХІІ

Микола Тараненко (Київ, Україна)

До причин невдачі союзу гетьмана

Івана Мазепи зі шведським

королем Карлом ХІІ

Серед славетних вітчизняних особистостей про-

від не місць посідає гетьман Івана Мазепи. Йому при-

свячено велику кількість наукових, науково-по пу ляр-

них, публіцистичних та художніх творів. Інте рес до

постаті гетьмана не випадковий, адже він протягом

22 років перебував на вершині влади гетьманської

України. За словами В. Антоновича, це був найбільш

освічений державний діяч, «єдиний з-поміж діячів

ХVII ст. справжній політик. Правда, він часто поми-

лявся у своїх розрахунках, але все ж він був одним

із видатних політиків свого часу»

. Як стверджував

у своїх наукових розвідках О. Оглоблин, І. Мазепа твер-

до стояв на ґрунті української козацько-гетьманської

державності і соборності ук раїн ських земель. Він хо-

тів установити міцну автократичну гетьманську вла-

ду в становій державі європейського типу зі збере-

женням традиційної системи козацького устрою

Іван Мазепа і Москва. Історичні розповіді і статті. – К.,

1994. – С. 16–17.

Там само. – С. 43.

284

Іван Мазепа та його доба. Історія

284

Для розвитку освіти та культури того часу велике

значення мала опіка гетьмана навчальними заклада-

ми, заходи щодо видання української та перекладної

літератури, церковне будівництво, що дало підставу

говорити про виникнення в Україні за часів його

геть манування унікального архітектурного стилю –

«козацько-мазепинського бароко».

Немає сумнівів, що правитель Гетьманщини був

справді мужньою постаттю. Він чудово знав ти ра-

нічний і мстивий норов Петра I. Але це не зупинило

Мазепу, і він зумів все ж таки повстати проти петров-

ської тиранії, чудово усвідомлюючи і передбачаючи

трагічні наслідки, які чекали Україну при поразці.

В чому ж полягали головні причини провалу плану

І. Мазепи? Чому у вирішальний момент його практич-

ної реалізації гетьмана підтримала лише невеличка

група однодумців, а переважна частина україн ського

народу опинилися на боці його ворога – Петра I?

По-перше, однією з головних причин поразки

І. Мазепи була його внутрішня політика, насампе-

ред її соціальна спрямованість. Найвища в державі

посада гетьмана відкрила йому широкі можливості

для швидкого збагачення. Як наслідок, за доволі

короткий час свого гетьманування І. Мазепа швид-

ко перетворився з дрібного шляхтича на одного

з найбагатших можновладців тогочасної Європи.

Йому належало понад 20 тисяч маєтків, розки-

даних по різних регіонах України, де працювало

близько сотні тисяч залежних від гетьмана селян.

Варто зазначити, що окрім цього, внаслідок ще-

дрих подарунків Петра I своєму улюбленцю, Ма -

зепа в ряді повітів Росії мав також власні землі і 20

тисяч кріпаків

Смолій В. Іван Мазепа // Володарі гетьманської булави:

історичні портрети. – К., 1994. – С. 390.

285285

До причин невдачі союзу гетьмана Івана Мазепи

зі шведським королем Карлом ХІІ

Водночас із володіннями гетьмана зростали

багатства і землі його найбільших і найближчих

прибічників – козацької старшини. Критикуючи

Мазепу за те, що він не зважав на демократичні

ідеали народної маси, не дбав про прихильність її,

В. Антонович чітко вказував на головну мету гетьма-

на, який силкувався привабити до себе старшину,

щоб утворити міцний і надійний привілейований

стан, який підтримав би його у боротьбі з мо-

сковським урядом

. За словами вченого, він прагнув

організувати Україну на зразок сусідніх держав –

Польщі, Угорщини, у Волощини і т. ін., де він бачив

монарха й аристократію, що підпирає того монар-

ха, а останній надає привілеї, аби утримувати її при

собі. Отже, і Мазепа поставив собі за найголовнішу

мету своєї діяльності витворити таку аристократію

в Україні. Він був переконаний, що тільки тоді

Україна здолає осягнути автономію, коли така

аристократія витвориться. На цьому аспекті наголо-

шували й Д. Дорошенко та І. Крип’якевич, які вважа-

ли, що Мазепа всіма засобами зміцнював економічне

становище старшини, бажаючи витворити насам-

перед заможну освічену верству аристократії. Саме

на неї він розраховував опертися в ході будівництва

очолюваної ним гетьманської держави

Створюючи новий соціальний стан старшин-зем-

ле власників, Мазепа дбав про його освіту і культурний

рівень. За його активного сприяння козацька стар-

шина посилає своїх синів на навчання до Київської

Антонович В. Б. Козаччина. Гайдамаччина // Моя сповідь –

К., 1995. – C. 294–295.

Крип’якевич І. П. Історія України. – Львів, 1992. – С. 228.

286

Іван Мазепа та його доба. Історія

286

академії, колегіумів, за кордон. З цією ж метою Мазе-

па закликає до себе на службу освічених чужоземних

дворян. Така цілеспрямована станова політика значно

змінює владу гетьмана, а старшини-землевласники

стають основною опорою гетьманської державності

Водночас із збагаченням української еліти протягом

90-х років XVII ст. в Україні повільно, але послідовно,

зростає й соціальне напруження. Поруч із даниною

відроджується панщина. Зрозуміло, що у цих досить

складних політичних та соціально-економічних умо-

вах І. Мазепа проводив свою соціаль ну політику дале-

ко не прямолінійно. Прийшовши до влади, він прагне

регламентувати роздачу рангових маєтностей, висту-

пає противником переходу козаків у селянський стан,

намагається внести зміни в систему оренд тощо

. Ось

чому, на думку В. Антоновича, український народ

протягом двадцяти років не жалував свого гетьмана,

який тримався при владі завдяки найманим полкам

і московським стрільцям

. За словами М. Грушевсько-

го, у народних масах Мазепа ніколи не був популяр-

ний, його вважали в Україні за гетьмана панського,

старшинського, вірного при служника московському

уряду, пильного виконавця царських велінь, що так

важко падали на Україну

По-друге, не додав народної любові І. Мазе-

пи і його тривалий конфлікт з Семеном Палієм –

одним із організаторів визвольного руху на

Мельник Л. Гетьманство Івана Мазепи // Історія України –

1997. – № 7.

Крип’якевич І. П. Назв. праця. – С. 228–229.

Антонович В. Б. Назв. праця. – С. 295–296.

Грушевський М. Шведсько-український союз 1708 р. //

З політичного життя старої України. – К., 1918 – С. 106.

287287

До причин невдачі союзу гетьмана Івана Мазепи

зі шведським королем Карлом ХІІ

Правобережній Україні. Йдеться не лише про їх

симпатії чи антипатії, не лише про заздрість Мазе-

пи до популярності фастівського полковника. Тут, за

словами В. Смолія, зіткнулися два полярні погляди на

суспільно-політичний лад України – справді демо-

кратичний, козацький С. Палія і аристократичний,

панський І. Мазепи. В цьому протистоянні конкрет-

но вирішувалося питання про владу і справжнього

господаря України

З відродженням козацтва на Правобережжі

в середині 80-х років XVII ст. польський уряд ак-XVII ст. польський уряд ак- ст. польський уряд ак-

тивно підтримував усі заходи по заселенню краю

і зміцнення обороноздатності. Але вже через кілька

років були зроблені кроки по суттєвому обмеженню

козацьких вольностей. У відповідь саме фастівський

полковник Семен Палій розпочав народне повстан-

ня. В ході повстання він ставив собі за мету повністю

ліквідувати польське панування на Правобережній

Україні і возз’єднатися з її лівобережною частиною

в складі Російської держави. Ще в 1688–1689 рр. че-

рез гетьмана Івана Мазепу він неодноразово звертав-

ся до російського царя з проханням прийняти Пра-

вобережну Україну під свою владу. Але російський

уряд не відгукнувся на цю пропозицію, посилаючись

на умови укладеного з Польщею «Вічного миру»

1686 р. Через десять років польський сейм вирішив

покінчити з козацтвом, що стало небезпечним для

Речі Посполитої. Згідно з його рішенням козаки були

поставлені поза законом. У 1702 р. їм було наказано

розпустити свої полки. У відповідь на Правобережній

Україні розпочалася справжня війна.

Смолій В. Назв. праця. – С. 392.

288

Іван Мазепа та його доба. Історія

288

У цих умовах Палій знову звернувся до Івана

Мазепи з проханням об’єднати зусилля й відродити

Українську державу часів Богдана Хмельницького.

Він засвідчував свою готовність відразу ж прийня-

ти підданство царя. Але Мазепа не дав позитивної

відповіді. Він серйозно побоювався фастівського

полковника, бачив у ньому реального конкурента

в боротьбі за владу в Україні. Тому й діяв дуже обе-

режно, вичікуючи сприятливий момент для прий-

няття остаточного рішення.

У травні 1704 р., отримавши наказ від Петра І

допомогти польському королю Августу ІІ, Іван Мазе-

па переправився з козацьким військом на Правобе-

режжя. Проте він не бажав порозумітися з Палієм,

щоб об’єднатися у спільній боротьбі за Українську

державу, а пішов легшим і випробуваним шляхом,

скомпрометувавши в очах царського уряду можли-

вого опонента і претендента на гетьманську була-

ву. Майже три місяці – з початку травня до кінця

липня 1704 р. – І. Мазепа вів активне листування

з канцлером Росії Г. Головіним. За словами В. Ан-

тоновича, гетьман намагався усіма засобами очор-

нити фастівського полковника, звинувачуючи його

у повній недієздатності та постійному пияцтві

Мазепа скаржився, що Палій нападає на поляків

по Дністру та Бугу, робить набіги на Молдавію, не

визнає ніякої влади. Більше того, Мазепа звинува-

чував Палія у зраді, стверджуючи що той разом із

Карлом ХІІ та його союзниками поляками Любо-

мирськими. Цих «доказів» Мазепі здалося достат-

ньо, щоб усунути з дороги свого можливого опонента

Антонович В. Б. Назв. праця. – С. 355.

289289

До причин невдачі союзу гетьмана Івана Мазепи

зі шведським королем Карлом ХІІ

в боротьбі за владу. Семена Палія було звинувачено

у зраді й відправлено до Москви, а згодом – на за-

слання до Сибіру.

По-третє, найважливішою причиною поразки

І. Мазепи була практична реалізація його союзу із

шведським королем Карлом ХІІ і польським прави-

телем С. Лещинським. Успішні дії шведської армії

проти Росії в ході Північної війни підштовхнули

гетьмана до укладення цих угод. На думку В. Смолія

та В. Степанкова, вони були узгоджені на початку

1708 р. у Сморгонах

. Варто зазначити, що зміст цих

договорів і досі залишається не до кінця з’ясованим,

оскільки оригінали документів не збереглися. Але, за-

вдяки копіткій праці М. Андрусяка та Т. Мацьківа,

їхні основні положення були реконструйовані.

Зокрема, за словами М. Андрусяка, встановлено,

що українсько-шведський договір торкався лише

військового аспекту протистояння з Росією: гетьман

зустрічав короля в межах Сіверщини й передавав

йому Стародуб, Новогородок та інші міста-фортеці.

Армія Карла ХІІ зупинялася тут на зимовий постій,

а І. Мазепа повинен був зібрати все козацьке військо,

прилучити до себе слобожанські полки й донських

козаків, а також укласти союз з калмицьким ханом

Аюком. Під час походу шведського короля на Москву

Мазепа мав приєднатися до нього і зобов’язувався по-

ставляти шведам харчі та фураж

Дещо інший характер мала українсько-польська

Смолій В., Степанков В. Українська державна ідея. – К.,

1997. – С. 209.

Андрусяк М. Зв’язки Мазепи з Станіславом Лєщинським

і Карлом XII // ЗНТШ – Львів, 1933. – Т. 152. – С. 46–48.

290

Іван Мазепа та його доба. Історія

290

угода. Вона передбачала передачу І. Мазепою Кар-

лу ХІІ Сіверщини; повернення інших українських зе-

мель (Київщини та Чернігівщини) під владу польсь-

кого короля й одержання гетьманом як винагороди

Полоцького і Вітебського воєводств «на таких самих

правах як курляндський герцог»; зобов’язання геть-

мана вирушити з військом на перший поклик коро-

ля й прилучити до цього союзу слобідських і донсь-

ких козаків та калмицького хана

. Виходячи з цього,

цілком логічним є питання, на якій юридичній основі

мало відбутися входження України до складу Речі

Посполитої? На думку М. Андрусяка та Т. Мацьківа,

вона мала об’єднатися з Польщею на таких же

правами, як і Литва. Таким чином, мова йшла про

реанімацію головної ідеї Гадяцької угоди (1658 р.)

І. Виговського з Польщею щодо створення триєдиної

федеративної держави, яка, за словами О. Оглоблина,

в нових умовах не задовольняла гетьмана І. Мазепу

Тому цей договір, на думку Т. Мацьківа, можна вва-

жати своєрідним тактичним маневром, який мав за-

хистити українські землі від воєнної руїни на випадок

шведської перемоги, з одного боку, а з іншого – на-

давав Україні мінімум прав у державній системі Речі

Посполитої. В свою чергу договір з Карлом ХІІ давав

можливість Україні отримати шведську гарантію

забезпечення її політичних прав, що передбачалися

українсько-польським договором

Крупницький Б. Гетьман Мазепа та його доба. – К., 2003. –

С. 48–49.

Іван Мазепа і Москва. Історичні розповіді і статті. – К.,

1994. – С. 44.

Мазепа. – К., 1993. – С. 217.