Безродний Є. Ф., Уткін О. Історія політичних вчень

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ ХV

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В РОСІЇ В ПЕРІОД ЗАРОДЖЕННЯ КАПІТАЛІЗМУ

201

поклав вчення про права людини. Рядом з монархом Десницький

проектував створення сенату з 600–800 осіб, що обираються із сере-

довища імущих класів населення. Сенат обирався на п’ять років і

був законодавчим корпусом. В своїй роботі «Представлення про

утворення законодавчої, судової і каральної влади» (1769 р.)

С. Ю. Десницький захищав теорію поділу влад. Законодавчу владу

повинен здійснювати монарх разом із представницьким органом.

Без монарха сенат не може провести жодного закону.

Судова влада повинна бути незалежною від влади законодав-

чої, а судді повинні бути незмінними і здійснювати судовий роз-

гляд справ в присутності присяжних, які обираються з осіб усіх

станів. Суд повинен проходити «публічно» і судові рішення оголо-

шуватися у пресі. Проект реформи суду, запропонований Десниць-

ким, майже за сто років до видання судового статуту 1864 р. був

прогресивним проектом. Щодо покарання Десницький проводить

захист гуманних ідей пом’якшенням покарань. Виконавча влада,

по проекту Десницького, повинна була вручатися в губерніях воє-

водам, що призначалися безпосередньо монархом. Громадська влада,

як називає Десницький органи місцевого самоуправління, повинна

належати купецтву.

У Петрограді і Москві міська влада повинна складатись з

73 осіб, з них 18 дворян і 55 купців. У губернських містах органи

місцевого самоуправління повинні мати 12 купців і 5 дворян, що

обираються на два роки. Як теоретик буржуазного шляху розвит-

ку Росії, Десницький розумів, що кріпосне право гальмує розви-

ток продуктивних сил. Разом з тим він пропонував програму по-

ступового усунення кріпосництва заходами «зверху», говорив про

необхідність заборонити продаж селян без землі, відривати селян

від землі і переводити їх в дворові. Він виступав за збереження

влади поміщика над селянином з метою «благорозумного правлін-

ня». Десницький пропонував відмовитись від політики національ-

ного гніту і пропагував віротерпимість. Таким чином Десницький

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

202

був характерним представником раннього буржуазного просвіт-

ництва в Росії. Виконання його проектів повинно було сприяти

розвитку буржуазних відносин в межах російської і феодальної

імперії.

Козельський Яків Павлович (1728 — бл. 1794) — один з найві-

доміших представників демократичних поглядів ХVІІІ ст., був вче-

ним енциклопедичних знань, писав книги по математиці, ботаніці,

історії, філософії, юриспруденції і перекладачем іноземних творів

вчених на російську мову. Велике значення для історії російської

політичної думки мають твори Козельського — «філософські про-

позиції». Він критично викладає цілий ряд філософських поглядів,

критику Руссо з питань перевагах первісного стану і негативний

вплив розвитку науки, мистецтва на нрави людства. Козельський

виступає як філософ-матеріаліст, просвітитель. Він критикує тео-

рію, що відмовляла людському розуму в можливості досягнення іс-

тини. «Філософія повчальна» поділяється Козельським на два

великих розділи — юриспруденцію і політику. Він дає своє визна-

чення науки про право: «Юриспруденція — знання всіх можливих

прав і неправностей». Вважаючи війну великим злом, відрізняє не-

людські і незаконні війни від права народу на повстання і на за-

хист батьківщини. «Гадаю, що ніхто на світі не має права до війни,

крім таких людей, котрі так ображені, що образа їх варта по спра-

ведливості і війн». Козельський виступав проти практики кріпос-

ницької імперії, яка широко застосовувала вирази «підлий» щодо

простого народу не тільки у повсякденному вжитку, але й законо-

давчих актах.

Він визначає владу таким чином: «Влада в суспільстві є не що

інше, як право повелівати над ним, засноване на праведному догово-

рі, а сила в ньому є могутність робити все те в діяльності, що сприяє

його благополуччю або неблагополуччю». Наука про політику ви-

значається Козельським як «мистецтво управляти своїми підлеглими

так, щоб вони правителів любили і поважали». На його думку поява

Розділ ХV

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В РОСІЇ В ПЕРІОД ЗАРОДЖЕННЯ КАПІТАЛІЗМУ

203

держави є кроком уперед в історії людства, оскільки людина набуває

інших якостей, зростають її здібності, думки стають благородними і

вся його душа підноситься. Козельський накреслив проект організа-

ції нового суспільства з обов’язковою для всіх працею: «Здається

корисно, — говорить він, — для суспільства розподіляти всіх без

винятку людей до посад». Пропонував він і заходи для полегшення

життя народу, без чого вважав неможливим піднесення його культу-

ри. Козельський виступає проти ханжества духовенства, засилля в

Росії військових чинів, проти права спадкоємства, що породжує не-

робів і дармоїдів. В цілому в творах Десницького і Козельського ві-

дображені характерні риси, властиві російським просвітителем

ХVІІІ ст.

5. Політична сутність повстання

під проводом О. І. Пугачова

Масове насилля дворян-поміщиків над народом і посилення фео-

дальної експлуатації викликало постійні повстання селян. В 1773 р.

розгорнулася селянська війна під проводом Пугачова. Рушійною си-

лою були пригноблені поміщиками селяни та робочі люди казенних

мануфактур, їх підтримували козаки та інші верстви населення.

«Весь чорний народ, — писав О. С. Пушкін, — був за Пугачова…

одне дворянство було відкритим чином на боці уряду». Війна носи-

ла чітко виражений антикріпосницький характер. Боротьба селян-

ських мас проти поміщицької експлуатації потрясла феодальне су-

спільство від Сибіру до Москви і від Кубані до Муромських лісів.

Хоч вона розгорталася стихійно, проте справила великий вплив на

ідейну боротьбу того часу ставши етапом в розвитку революційно-

го руху. Характерно, що повстанці дотримувалися царської ідеоло-

гії і ще відчували довіру до носія верховної влади — царя. Вони

вважали, що царі не знають про їх муки і бачили все зло саме в

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

204

своїх господарях — лютих тиранах. Так, демидовські селяни, які

вчинили опір своєму мучителю — власнику заводів, зробили харак-

терну заяву: «Ми їй імператорській величності не противилися, а

смерть собі від Демидова бачимо і в руки до нього не йдемо». І не

випадково, заклики Пугачова, який проголосив себе «селянським

царем», прийшлися на час і знайшли підтримку. Його маніфести,

що закликали селян до розправи з поміщниками, справили великий

вплив на селянство.

Пугачов закликав селян бути його вірнопідданими і нагоро-

джував їх у своїх маніфестах «древнім хрестом і молитвою, голо-

вами і бородами, вольністю і свободою і вічно козаками, не вима-

гаючи рекрутських наборів, подушних та інших грошових податків,

володінням землями, лісними, сінокосними угіддями і рибними

ловлями і соляними озерами без покупки і без оброку». Він обі-

цяв селянам, козакам, розкольникам, робочим людям Уралу, що

примикали до нього представникам колоніальних народів повне

визволення «від злодіїв дворян мздоімців-суддів» шляхом їх зни-

щення. З самого початку повстання емісари Пугачова оголосили

селянам волю. «Ми послані, — говорили вони селянам, — із армії

государя Петра Федоровича зруйнувати поміщицькі будинки і да-

вати селянам свободу… Дивіться ж, мужики, на поміщика не пра-

цюйте і ніяких податків йому не платіть, а якщо ми застанемо вас

на поміщицькій роботі, то всіх переколемо». Враховуючи надії

селян на «доброго царя», Пугачов назвав себе Петром ІІІ, утворив

військову колегію з емісарами, котрих послав від імені царя на

місця. Це відповідало ступеню свідомості селянських мас, що пе-

ребували в полоні царських ілюзій. Отже, політична ідеологія

пригнічених селянських мас страждала обмеженістю. Селяни вва-

жали главу класу феодалів — царя — непричетним до насилля

поміщиків над ними. І все ж селянські війни підривали основи

феодального ладу і вселяли впевненість в народ у можливість по-

валення влади поміщиків.

Розділ ХV

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В РОСІЇ В ПЕРІОД ЗАРОДЖЕННЯ КАПІТАЛІЗМУ

205

6. Революційнодемократична думка в Росії в

кінці ХVІІІ ст. О. М. Радіщев

Прагнення кріпосного селянства в його боротьбі з поміщика-

ми, протест передових людей Росії проти системи насильства дво-

рян над народом знайшли відображення в творчості Олександра

Миколайовича Радіщева (1749–1802), ставши вершиною російської

і світової думки ХVІІІ столітття. Політичні погляди основополож-

ника революційно-демократичної думки в Росії сформувались під

впливом свавілля кріпосників, англійської революції ХVІІ ст., бо-

ротьби США за незалежність і французької буржуазної революції

ХVІІІ ст. Радіщев був крупним матеріалістом свого часу, намагав-

ся осмислити історію як закономірний процес, знайти закони його

руху і цей історизм дав йому можливість піднятись в ряді питань

вище західних сучасників. В своїх публіцистичних статтях, філо-

софських творах, відомій «Подорожі з Петербурга в Москву» Раді-

щев виступає як великий мислитель, що відкрив шлях вільнолюби-

вій творчості Пушкіна і декабристів. В особі Радіщева Росія всту-

пила на шлях відкритої боротьби з Росією реакційною, викриваючи

неправду офіційних теорій і мерзенність самодержавного ладу з

позицій селянської революції.

О. М. Радіщев народився 20 серпня 1749 р. в селі Аблазово

Саратовської губернії в дворянській сім’ї, одержав хороше сімейне

виховання. В юнацькі роки вивчав твори М. В. Ломоносова, вихову-

вався прихильниками його вчення. В 1766 р. Радіщев був посланий

до Лейпцігського університету і після повернення служив у сенаті, в

штабі головнокомандуючого, а потім в Комерц-колегії. З часом Ра-

діщева призначили начальником петербурзької митниці. Займався

літературною діяльністю.

Героїчним подвигом О. М. Радіщева було створення ним в

1790 р. книги «Подорож з Петербурга в Москву», видання якої було

ударом по самодержавству і пануванню поміщиків. В цій роботі він

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

206

категорично заперечує самодержавство, кріпосництво і позбавлення

від них вбачає в народній селянській революції. Книга звернула ува-

гу імператриці Катерини ІІ, котра зробила висновок, що автор «бун-

тівник гірший за Пугачова». Радіщева посадили у в’язницю, а сенат

приговорив до смертної кари через четвертування. Проте Катерина ІІ

«помилувала», замінивши смертну кару на заслання на 10 років в

Ілимський острог (Сибір). В засланні Радіщев написав філософський

трактат «Про людину, про її смертність і безсмерття», в якому рішу-

че виступив проти ідеалізму і містики.

При Павлі І він повернувся з Сибіру і жив у маєтку свого батька

під поліцейським наглядом. За правління Олександра І він працював

у Комісії по складанню законів. Тут він продовжує боротьбу з само-

державством і кріпосництвом.

Доручений йому «Проект громадянського уложення» Радіщев

склав в антикріпосницькому дусі. Цей проект виявився цілком не

придатним для царського уряду. Голова комісії граф Завадовський,

прочитавши проект, нагадав Радіщеву про Сибір. Затравлений чино-

вниками самодержавства Радіщев покінчив з собою. «Нащадки

помстяться за мене», — висловив він незадовго до смерті свою пере-

конаність в неминучості перемоги революції в Росії. Політичні по-

гляди Радіщева — високий етап в розвитку природного права. Він

використав цю теорію для захисту інтересів селянства, наповнив її

революційним змістом і висунув ідею неминучості революційного

перевороту, вирішальною силою котрого повинні бути пригноблені

народні маси, викрив антинародну природу царської влади і показав

роль церкви в придушенні народних мас царизмом.

Він вважав неправомірним і шкідливим кріпосництво. Кріпаць-

кий стан суперечить природному праву, — всі люди народжені віль-

ними і рівними. Селянин є виробником матеріальних благ, не має

потреби в поміщику, панування поміщика засновано на голому на-

сильстві. Поневолення людиною собі подібних є «звірячий звичай» —

злочин. Ці злочини привели до того, що селяни «мертві в законі»,

Розділ ХV

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В РОСІЇ В ПЕРІОД ЗАРОДЖЕННЯ КАПІТАЛІЗМУ

207

подібні робочій худобі. «Підступність і насилля» позбавили кріпос-

них усіх прав і переваг людини. Поміщик — варвар, негідний носи-

ти ім’я громадянина. «Багатство цього кровопивці йому не нале-

жить. Воно нажито пограбуванням і заслуговує суворого по закону

покарання». Будучи проповідником селянської революції, Радіщев

виступав прихильником федеративно-республіканського ладу. Май-

бутнє Росії він уявляв вільною добровільною федерацією вільних

міст, на вічевих зборах яких народ був би «справжнім господарем».

В майбутній народній державі особисті і суспільні інтереси не розхо-

дитимуться. Демократична держава буде приділяти велику увагу

справі загальної освіти і вихованню справжніх патріотів. Суспільно-

політичні ідеали Радіщева — повалення самодержавства, встанов-

лення республіканського демократичного ладу, скасування кріпос-

ного права і наділ селян землею, реорганізація всього апарату влади

і надання громадянам справжньої свободи. Його погляди справили

великий вплив не тільки на сучасників, але й на людей революцій-

них борців із самодержавством.

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

208

1. Характеристика суспільнополітичного

устрою Німеччини

Політичні теорії кінця ХVІІІ і початку ХІХ ст. в Німеччині

знайшли своє відображення в ідеалістичній філософії Канта, Фіхте і

Гегеля. Характерні риси німецького ідеалізму мали свій джерельний

ґрунт в суспільному і державному устрої самої Німеччини і склада-

лися під впливом міжнародних обставин того часу. Особливий

вплив на Німеччину, та інші країни, справила французька буржуазна

революція кінця ХVІІІ ст. Буржуазні ідеї і теорії проникли в Німеч-

чину і знайшли в ідеологів німецької буржуазії специфічне відобра-

ження.

Німецька буржуазія не була згуртованим і консолідованим кла-

сом. Купці й фабриканти знаходились у багатьох дрібних державах і

були економічно пов’язані з князями та придворною знаттю. Ці об-

ставини стали причинами, що визначали залежність буржуазії від

дворянства. В приниженому становищі знаходилась німецька інтелі-

генція. Учені і письменники змушені були прилаштовуватись при

дворах князів. Безсилля і дряблість німецької буржуазії виражалась

в її ідеології. Просвітителі Лессінг, Гердер, Віланд та інші вважали

прогрес як повільний і поступовий рух без будь-яких потрясінь.

Розділ ХVІ

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ

В НІМЕЧЧИНІ В КІНЦІ ХVІІІ –

НА ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТЬ

Глава ХVI

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В НІМЕЧЧИНІ В КІНЦІ ХVІІІ — НА ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТЬ

209

Пізніше деякі найбільш радикальні представники інтелігенції, що

об’єдналися під іменем «Молода Німеччина» (Берне, Гейне, Гуцков,

Фрейліграт та ін.), висловлювали радикальні ідеї, але вони були не-

чіткими і непослідовними.

На першому етапі під впливом французького просвітництва і

революційних подій ідеалісти (Кант і Фіхте) будують свої вчення

про державу і право на основі положень школи природного права і

пропонують дуже помірковані ліберальні доповнення до існуючого

устрою в Німеччині. На другому етапі якобінська диктатура, роз-

гром імперії Наполеона впливали на вченні німецького ідеалізму,

що виявилось у відкрито негативному ставленні до ідей природного

права, поширення націоналістичних та мілітаристських положень у

вченні Фіхте пізнішого періоду (Гегель).

2. Політичне вчення Іммануїла Канта

Іммануїл Кант (1724–1804) — родоначальник німецької класич-

ної філософії. Оригінальним філософом він став на 45-му році жит-

тя, а раніше заявив про себе як першокласний вчений. У 1755 році

він видав (анонімно) свою космогонічну теорію утворення Сонячної

системи (відома як гіпотеза Канта-Лапласа). Будучи приват-доцен-

том філософії у Кенігсберзькому університеті, на 47-му році життя

одержав місце ординарного професора логіки і метафізики, захистив

дисертацію. Він залишив велику теоретичну спадщину в галузі філо-

софії, зокрема з питань держави і права.

Всесвітня історія за Кантом — розвиток людської свободи.

Кант стверджує, що метою людства є розвиток і здійснення свободи

і справедливості в міжнародних відносинах, але такий, відповідно

до розуму, міжнародний устрій можливо здійснити не шляхом насиль-

ницького перевороту, а закономірним ходом поступового розвитку.

Не революція, а еволюція — шлях розвитку, що відповідає розуму.

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

210

Характерною рисою вчення Канта про державу і право є те, що, від-

даючи данину ліберальним ідеям філософії просвітництва і поділяю-

чи погляди школи природного права (в тому числі і таких, найбільш

радикальних, як Руссо) про сутність держави і права, він примирю-

ється з непривабливою пруською дійсністю і виявляв страх перед

революцією.

Вчення про державу і право викладено у працях Канта «До віч-

ного миру», «Метафізичні начала вчення про право» та інших.

Організація держави — результат угоди, в силу котрої всі і кожний

відмовляються від природної свободи, щоб користуватись свобо-

дою в якості членів держави. Цю угоду Кант називає первісним

договором. Він визначає державу як угоду більшого чи меншого

числа осіб під дією права, зображаючи таким чином державу як чи-

сто правову організацію. Мета держави — не щастя громадян, а тор-

жество ідей права. Утворення держави — вимога категоричного

імператива. В основу класифікації форм правління Кант кладе дві

ознаки: число законодавчих осіб і наявність або відсутність в дер-

жаві поділу властей.

За першою ознакою форми правління розділяють на автократич-

ні (абсолютна монархія), аристократичні і демократичні. За другою

ознакою Кант ділить форми правління на республіканські (де прово-

диться поділ властей) і деспотичні (без поділу властей). При цьому

автократію (абсолютну монархію) Кант вважає кращою формою,

оскільки вона є простішою, з його точки зору, а демократію — гір-

шою, як найбільш складна, хоч абсолютна монархія має тенденцію

вироджуватись в деспотизм, але король з «високою душею» може,

як він переконаний, «загнуздати себе справедливістю» і управляти

на основі права, суворо дотримуючись законності. Зразком такої мо-

нархії, втіленням початку справедливості Кант вважає Прусію «при

великому королі» Фрідріху ІІ, котрий мовби тяжів пануванням над

рабами, прагнув управляти в ім’я закону і хотів бути тільки «пер-

шим чиновником держави».