Безродний Є. Ф., Уткін О. Історія політичних вчень

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ ХІІІ

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ У ФРАНЦІЇ В ПЕРІОД ПРОСВІТНИЦТВА

171

не створила ні великих, ні малих людей, вона визначила одних бути

господарем інших. Приватна власність не відповідає «природі» лю-

дей і не була властива людям в природному стані. Був час, твердить

Маблі, коли не існувало приватної власності і всі працювали спіль-

но, розподіляючи продукти за потребами. Встановлення приватної

власності створило всі біди людей і породило пороки. Нерівність —

джерело наших пороків, яка породжує деспотизм і рабство. Маблі

вважає багатство несумісним з моральністю, його зразком є суворе і

просте життя спартанця. Майнова рівність об’єднує всіх людей, зба-

гачує їх душу і виховує їх в почуттях взаємної доброзичливості і

дружби. Нерівність майна деформує людину і змінює природне тя-

жіння її серця.

Маблі вважає неможливим повернення в первісний стан спіль-

ності майна. Тому необхідно обмежити це реформами, законами.

Чим суворіші будуть закони, — переконує він, — тим менш небез-

печним буде нерівність майна. Маблі говорив про необхідність

обмежити торгівлю, котрій властивий «дух жадібності» і котра по-

роджує всялякі пороки. Слід видати закони, що ускладнювали б куп-

лю-продажу майна. Великого значення Маблі надає аграрним зако-

нам, які покликані обмежувати розміри земельних володінь. Ідеаліс-

тично вирішуючи питання розвитку суспільства, Маблі покладав

головні свої надії на просвітництво. Однак він не виключав і рево-

люційного шляху перетворення суспільства. «Громадянська війна, —

говорить він, — буває іноді великим благом». Він порівнює грома-

дянську війну з ампутацією, цілком необхідною при гангрені руки

чи ноги. «Політичному суспільству, — заявляє Маблі, — буває іноді

необхідний рух, інакше воно стає трупом». «Народ ніколи не буває

більш сильним, більш поважним і більш щасливим ніж після потря-

сінь громадянської війни».

Проте Маблі не міг вказати, які саме сили здатні зробити рево-

люційний переворот, здатний привести до ліквідації існуючого су-

спільного устрою. Ось чому здійснення комуністичного устрою він

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

172

зводить до якогось невідомого пустельного острова, де люди будуть

звільнені від забобонів і пристрастей Європи. «Коли я читаю, — го-

ворить Маблі, — опис якого-небудь мандрівника про якийсь пусте-

льний острів, над яким розстеляється все небо і по якому тече ко-

рисна для здоров’я вода, у мене завжди є бажання відправитись туди

і заснувати там республіку, де всі багаті, всі бідні, всі рівні, всі віль-

ні, всі брати і де першим законом була б заборона володіти власніс-

тю». В цих словах розкривається суть утопічності поглядів Маблі.

Ідеї утопічного соціалізму в період французької революції

ХVІ–ХVІІ ст. не залишились в галузі однієї теорії, вони відбилися і

в революційних виступах трудового народу. Цей виступ відомий під

іменем «Змова в ім’я рівних» і пов’язаний з ім’ям Франсуа (Гракка)

Бабефа (1760–1797). Він став сиротою. В молоді роки багато зазнав

горя, працюючи поденщиком, помічником землеміра. З початку ре-

волюції Бабеф вів енергійну боротьбу проти феодальної земельної

власності, феодальних повинностей і за поділ общинних земель.

Агітація проти побічних податків в 1790 році закінчилася для нього

ув’язненням, а потім звільненням на вимогу Марата. Він веде кампа-

нію проти термідоріанського уряду, створює таємну організацію для

підготовки повстання проти Директорії і встановлення нового су-

спільного і політичного ладу. Змова була розкрита в результаті до-

носу зрадника. Бабеф був арештований і страчений.

Бабеф і його прихильники — бабувісти, критикували «паперову»

рівність перед законом. Його не задовольняла буржуазна револю-

ція, що зберегла в недоторканості протилежність багатства і бідно-

сті. Бабувісти закликали до нових, більш глибоких перетворень.

Революція не доведена до кінця, говорив Бабеф, оскільки нічого не

зроблено для забезпечення народного щастя, і навпаки, зроблено

все, щоб примусити народ проливати свій піт і кров, що збирається

в золоті судини купкою ненависних багачів. Революцію слід про-

довжувати. Її мета — знищення нерівності, відновлення загального

щастя.

Розділ ХІІІ

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ У ФРАНЦІЇ В ПЕРІОД ПРОСВІТНИЦТВА

173

Він оголошує рівність першою вимогою природи. «Ми пре-

тендуємо, — говорить Бабеф в «Маніфесті рівних», — на те, щоб

жити і вмирати рівними», подібно тому як ми народилися ними.

Ми хочемо справжньої рівності або смерті — ось чого нам тре-

ба». Причина всякої нерівності — приватна власність. Тому лік-

відація приватної власності і встановлення спільності майна і

праці — єдиний засіб назавжди усунути нерівність і всі біди.

Тому він висуває принцип обов’язкової праці, забезпечення всім

необхідним для кожного життя, щоб одержувати за працю засоби

для задоволення природних потреб. Великих міст не буде, країна

покриється селами.

На його думку найдоцільніше організувати соціалістичне гос-

подарство в масштабах країни. Він розробляє план утворення націо-

нальної общини, якій передається все майно. Громадяни, які поба-

жають зберегти своє господарство, розглядаються як іноземці і не

користуються політичними правами. Бабеф не обмежувався викла-

дом принципів майбутнього суспільного устрою, але й вживав прак-

тичних заходів, очоливши створену для підготовки і організації

повстання «таємну директорію суспільного спасіння». Були запла-

новані заходи, здатні забезпечити зв’язок революційної організації з

народом, швидкий і легкий спосіб спілкування з ним. Бабувісти пе-

редбачили увесь план повстання. Повсталий народ закликався ово-

лодіти державним казначейством, поштою, урядовими будинками і

всіма суспільними і приватними складами продовольства і воєнної

амуніції. В результаті перевороту бабувісти пропонували встанови-

ти тимчасову революційну владу, яка покликана управляти країною

протягом перехідного періоду аж до встановлення комунізму. Це по-

винна бути революційна диктатура, подібно диктатурі якобинців у

Конвенті. Змова Бабефа стала самостійним революційним виступом.

Теоретичні установки бабувістів були утопічними, оскільки не існу-

вало ні матеріальних, ні політичних передумов для їх втілення в

життя.

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

174

8. Особливості політичних поглядів діячів

французької буржуазної революції

Ідеї, розвинуті представниками просвітництва у Франції ХVІІІ ст.,

знайшли відображення у виступах діячів французької революції, в її

законодавчих актах. Вони справили безпосередній вплив на виник-

нення буржуазних політичних установ, викликаних до життя рево-

люцією 1789 року. Відомий діяч Установчих зборів аббат Сійєс в

своїх промовах посилався на Руссо і положення, висунуті Мон-

теск’є, не вбачаючи великих розходжень між ідеями цих мислителів.

Сійєс приймав принцип суспільного договору і прямо заявляв, що

«будь-яке суспільство може бути справою вільної угоди між його

співчленами». В проекті декларації, котрий він розробив говориться:

«Немає суспільства, якщо воно не засновано на вільній волі договір-

них сторін». Відстоюючи принцип суспільного договору, Сійєс ра-

зом із тим був прихильником народного суверенітету. Закон пови-

нен бути виразом народної, загальної волі. Народна воля, говорив

Сійєс, завжди законна, вона — джерело законності. При цьому

Сійєс вніс деякі доповнення до положення Руссо щодо безпосеред-

ньої демократії. Він відстоював принцип народного представництва,

котрий Руссо допускав лише з деякими застереженнями.

Сійєс дотримувався думки Монтеск’є, котрий говорив, що у ве-

ликих державах немислимо обійтись без народного представництва.

У Сійєса народне представництво розглядалося як втілення принци-

пу народного суверенітету. Відповідно з ідеалами конституційної

монархії і принципу розподілу властей була прийнята Установчими

зборами Конституція 1791 року. Хоч згідно цієї конституції визна-

валось, що суверенітет належить народу, однак збережена була

спадкоємна королівська влада і королю надавалось право признача-

ти і звільняти міністрів. Незважаючи на проголошене в Декларації

1789 року, положення про те, що закон повинен бути вираженням

загальної волі, конституція ввела майновий ценз і нерівне виборче

Розділ ХІІІ

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ У ФРАНЦІЇ В ПЕРІОД ПРОСВІТНИЦТВА

175

право. Представники крупної і середньої буржуазії — жирондисти —

були також прихильниками ідей Монтеск’є і Руссо, але вони не були

послідовниками.

Ідеї Руссо знайшли відображення в промовах і документах

якобинців — представників революційного класу Франції ХVІІІ ст. —

міської і селянської бідноти, і особливо ображали погляди міських

низів. В якобінській «Декларації прав людини і громадянина»

1793 року сказано: «Закон є вільне і урочисте вираження загаль-

ної волі». Стаття 10 якобінської конституції 1793 року гласить:

«Народ обговорює і ухвалює закони». Вождь якобінців Максимі-

ліан Робесп’єр вважав себе учнем Руссо. Він писав Руссо: «Ти на-

вчив мене пізнати себе… Старий будинок розпався; на руїнах під-

нявся портик нового будинку, для побудови котрого і, завдяки

тобі, приніс і свій камінь». У промові в Установчих зборах з при-

воду проекту конституції Робесп’єр говорив, що необхідно вихо-

дити з принципу семодержавства народу. «Всі посадові особи, —

говорив він, — є лише уповноваженими народу, його прикажчи-

ками, котрих він може призначати і знімати в будь-який час».

Формою правління у Франції, на його думку, може бути тільки

демократична республіка.

Робесп’єр виступив з ідеєю, що в державі не повинно бути різ-

кого уособлення правлячих і управляючих, висловився проти профе-

сіональних чиновників, політиків, перламентарів, вважав, що будь-

який громадянин, простий землероб чи дрібний ремісник може і повинен

вміти управляти. Коли контрреволюція стала загрожувати завоюван-

ням революції, Робеспьєр виступив на захист революційного уряду.

«Революція, — говорив Робесп’єр, — це боротьба свободи проти її

ворогів; конституція — це правління свободи, що одержала перемо-

гу і встановила мир». Революційний уряд спирається на священний

закон — спасіння народу, на самий непохитний із всіх принципів —

необхідність. Якобінці висловлювалися проти різкої майнової нерів-

ності, проти зосередження багатства в руках небагатьох імущих і разом

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

176

із тим визнавали приватну власність непорушним принципом сус-

пільного устрою.

На думку Робесп’єра, власність — це право кожного користува-

тись і розпоряджатись тією часткою благ, котрі забезпечені йому

законом. Та рівність, на яку Робесп’єр так рішуче настоював, була

не майновою, а чисто формальною. Він вважав, що економічна нері-

вність — це «химера», що вона «рішуче неможлива в громадянсько-

му суспільстві». В своєму проекті «Декларації прав» він обмежував-

ся вказівкою на те, що «право власності, як і всі інші права, обмеже-

но необхідністю поважати права інших людей» і що це право не по-

винно «завдавати шкоди ні небезпеці, ні свободі, ні існуванню, ні влас-

ності наших ближніх».

Один із керівників якобінців Жан-Поль Марат ще в 1774 році

випустив у Англії памфлет «Ланцюги рабства», в якому піддав різ-

кій критиці монархічний державний устрій і відкрито закликав до

повстання і розробляв його програму. Він відстоює демократичний

принцип організації державної влади, висуває положення, що вер-

ховна влада в державі належить всій нації, що нація і є джерелом

будь-якої законної влади. Марат висловлюється за загальне виборче

право, виступає проти декрету Установчих зборів, про вводив май-

новий ценз і поділ громадян на «активних» і «пасивних». Цей акт,

на його думку, спотворює літопис революції французького народу,

покриває ганьбою перший рік ери «свободи». Влада законів, за сло-

вами Марата, «ні що інше, як прихована тиранія мізерної меншості

над більшістю». Після втечі короля він вимагав призначення верхов-

ного диктатора, висловлювався за обрання трибуналу, покликаного

розправитись із зрадниками і ворогами народу. Подібно Робесп’єру,

він захищав ідею наділеного широкими повноваженнями револю-

ційного уряду і вимагав енергічних і рішучих заходів проти контр-

революції. Політичні ідеї якобінців відображені в якобінській кон-

ституції 1793 року, що не вступила в дію через війну, розпочату

Розділ ХІІІ

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ У ФРАНЦІЇ В ПЕРІОД ПРОСВІТНИЦТВА

177

ворогами революції. Ця конституція вводила загальне і рівне вибор-

че право і передбачала обрання вищого органу виконавчої влади —

Виконавчу раду. Це була буржуазно-демократична конституція, яка

відкидала принцип поділу властей і намагалась втілити в життя

принцип народного суверенітету.

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

178

1. Війна колоній за незалежність і утворення США

На території сучасних Сполучених Штатів Америки, капіталіс-

тичні відносини формувалися в історичних умовах, відмінних від

країн Європи, де розвиток цих відносин гальмувався пануванням

феодалізму. В північних колоніях Нової Англії успішно розвивалися

ремесла, мануфактурні виробництва, суднобудування, складалася і

міцніла велика торговельно-промислова буржуазія. Обширні про-

стори колоній на Заході Америки сприяли швидкому зростанню

сільського господарства, заснованого на праці вільних фермерів.

Економіка південних колоній, що виробляли тютюн, рис, індіго та

інші культури, базувалась на жорстокій експлуатації європейськими

плантаторами праці перетворених в рабство негрів. Розвиток капіта-

лізму в цілому в колоніях здійнювався варварським пограбуванням і

нелюдським знищенням цивілізованими європейцями, що загарбали

новий материк, корінного індіанського населення. Тому процес гос-

подарського розвитку в американських колоніях неминуче привів до

загострення протиріч між колоніями і англійською метрополією. До

70-х років ХVІІІ століття протиріччя між метрополією і колоніями до-

сягли свого апогея, що знайшло свій яскравий прояв у війні амери-

канських колоній проти Англії за свою незалежність (1775–1782).

Розділ ХІV

ПОЛІТИЧНА ДУМКА У СПОЛУЧЕНИХ

ШТАТАХ АМЕРИКИ В ПЕРІОД

БОРОТЬБИ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

Розділ ХІV

ПОЛІТИЧНА ДУМКА У США В ПЕРІОД БОРОТЬБИ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

179

Переможний підсумок війни став результатом активної участі в

ній широких народних мас, що боролися за справедливу справу, за-

воювання політичної незалежності своєї батьківщини. Декларація

незалежності Сполучених Штатів Америки (14 липня 1776 р.) вказа-

ла, що «Сполучені колонії суть, і по праву повинні бути вільними і

незалежними штатами, що вони звільнені від всякого підданства

британській короні і що будь-який політичний зв’язок між ними і

державою Великобританія повинний бути і є цілком знищеним, і, як

вільні і незалежні штати, вони мають повну владу оголошувати вій-

ну, укладати мир, вступати в союзи, розвивати торгівлю і здійсню-

вати всі інші акти і справи, що незалежні держави можуть здійсню-

вати по праву». Однак плодами перемоги в боротьбі за незалеж-

ність, завойованою кров’ю народних мас, скористалася лише крупна

торговельно-промислова буржуазія Півночі і плантатори — рабовлас-

ники Півдня.

Виникають гострі суперечності між учасниками боротьби за

незалежність — дрібними фермерами, ремісниками, робітниками, з

одного боку, і торговельно-промисловою буржуазією і плантатора-

ми — з другої, — нерідко вони виливалися в народні повстання, як

наприклад, в 1786–1787 рр. під керівництвом Даніеля Шейса в штаті

Массачусетс. Це повстання було придушено, а правлячі кола закрі-

пили своє соціальне і політичне панування в конституції США

1787 року. В такій історичній обстановці склалися основні напрями

політичної ідеології американського суспільства в період боротьби

за незалежність. Ця ідеологія виражала суперечливі інтереси різних

соціальних груп суспільства.

2. Олександр Гамільтон і його політичні погляди

Олександр Гамільтон (1757–1804) — один із духовних батьків

Конституції США 1787 року, ідеолог американської буржуазії, що

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

180

намагалася обґрунтувати необхідність сильної централізованої вла-

ди, здатної здійснити необмежену владу свого класу і приборкати

опір трудящих мас. В працях Гамільтона вказується, що «міцний со-

юз послужить бар’єром проти внутрішніх розбратів і повстань». Він

був прихильником організації в США конституційної монархії по

зразку англійської. Однак вважав можливим в порядку виключення і

можливість створення в США республіки, але при умові, що на чолі

виконавчої влади буде перебувати президент, який обирається по-

життєво і наділений необмеженими повноваженнями. Гамільтон в

своєму прагненні вихолостити окремі демократичні елементи в Кон-

ституції США використав ідеї Монтеск’є про принцип поділу влас-

тей. На думку Гамільтона, здійснення цього принципу повинно слу-

жити гарантією проти «випадковостей» і проти довільних рішень,

котрі можуть бути прийняті законодавчими органами під тиском

народних мас. Гамільтон наділив виконавчу владу в особі президен-

та виключно широкими повноваженнями у важливих питаннях дер-

жавного життя і фактичну безвідповідальність в призначенні прези-

дентом міністрів перед парламентом. Саме звідси бере своє коріння

та ідея організації другої палати — сенату — як гальмо щодо прий-

няття конгресом небажаних уряду законів.

Гамільтон відкрито сформулював висновок, що для забезпе-

чення держави від наслідків «непостійності» і «нерозумності» на-

родних мас, багатим класам повинна бути надана керівна і постій-

на участь в державному управлінні на основі введення високого

майнового податку. «Все суспільство, — говорить Гамільтон, —

ділиться на небагатьох і багатьох. Перші є багатими і людьми доб-

рого походження, другі — масами народу. Народ неспокійний і не

постійний, він рідко думає правильно. Тому треба надати першим

(багатим) визначальну і постійну участь в уряді. Вони будуть утри-

мувати других (маси) від хитань, і оскільки зміни не обіцяють пер-

шим ніяких вигод, вони завжди будуть зберігати добрий уряд». Полі-

тична ідеологія Гамільтона виражала інтереси крупної американської