Безродний Є. Ф., Уткін О. Історія політичних вчень

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ ХІІ

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В ПЕРІОД ЗМІЦНЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ МОНАРХІЇ

141

1. Реформи Петра І

і зміцнення абсолютизму в Росії

На кінець ХVІІ ст. створення національного ринку, поява ману-

фактур формують передумови для змін в механізмі феодальної мо-

нархії і дальшого зміцнення абсолютизму в Росії. Феодально-кріпос-

ницькі відносини досягають в першій половині ХVІІІ ст. найвищого

розвитку. Разом з тим в надрах феодального суспільства розвива-

ються буржуазні зв’язки і відносини. Державні перетворення Петра

І мали своєю метою створення сильної національної армії, могут-

нього морського військового і торгівельного флоту, максимальний

розвиток російської промисловості, підготовку військових спеціалі-

стів, інженерів-будівельників, адміністраторів, суддів, необхідних

для органів управління дворянської імперії.

Реформи Петра І в галузі державного управління спрямовува-

лись на зміцнення феодально-абсолютистської держави і створення

апарату державної влади для захисту класу дворян і оперативної си-

стеми управління. Вищим розпорядчим і судовим органом імперії

став Сенат замість Боярської думи. Замість наказів Петро І створив

колегії. Управління церквою було передано Синоду, який перебував

під наглядом обер-прокурора, призначеного самим Петром. Реформи

Розділ ХІІ

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В ПЕРІОД

ЗМІЦНЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ МОНАРХІЇ

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

142

сприяли створенню складної військово-бюрократичної системи

управління державою. У 1713 році в Росії було проведено загаль-

ний перепис населення і введено «подушний податок», у 1721 році

було видано указ про посесійних селян, що забезпечувало про-

мисловість працею селян кріпосних, приписаних до заводів. У

1722 року було видано Табель про ранги, який відкривав доступ до

дворянства для виходців з інших верств населення. Реформи Петра І

сприяли піднесенню науки і культури, піднесенню освіченості

дворянства. Було розроблено проект організації Російської акаде-

мії наук.

Проте реформи проводились ціною великих жертв народних

мас і насамперед кріпосного селянства. Це викликало загострення

боротьби і привело до повстання кріпосних селян та «ясачних» на-

родів в Астрахані в 1705 році і донських козаків на чолі з Кондраті-

єм Булавіним у 1707 році та ін. В цілому реформи Петра І дали силь-

ний поштовх розвитку економіки Росії, зростанню її промисловості.

Що стосується ідеологічної боротьби, то в період петровських ре-

форм вона виражалася в боротьбі за теоретичне обґрунтування сут-

ності абсолютної монархії. При цьому сам імператор був одним із

великих ідеологів «вченої дружини», що пропагувала ідею абсолю-

тизму. Такий акт Петра І як «Великий статут», мав розгорнути тео-

рію освіченого абсолютизму. В указі від 17 квітня 1722 року «Про

міцне збереження законів, про здійснення справ по статутах і регла-

ментах», котрий Петро І дав Сенату, розвинута ідея «загального бла-

га». Петро І вважав головною «фортецією правди» самодержавну,

нічим не обмежену владу абсолютного монарха, під яку він не

дозволяв «всякі міни підводити». Непослухання державній волі Пет-

ро І вважав «зухвалістю» і «коливанням правди». Прогресивними

для свого часу були погляди Петра І на армію, створену ним же на

засадах найму, як це було в країнах Західної Європи, а не на основі

рекрутської повинності. Захисники абсолютизму, як і сам Петро І

були переконаними кріпосниками.

Розділ ХІІ

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В ПЕРІОД ЗМІЦНЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ МОНАРХІЇ

143

2. Політичні погляди Ф. Прокоповича

та В. М. Татіщева

Імператор Петро І здійснював свої реформи за допомогою та-

ких приближених до нього людей як О. Меншиков, П. Ягужинський,

О. Курбатов, П. Шафиров, Ф. Прокопович, В. Татіщев та ін. Серед

них особливо виділялися Феофан Прокопович та В. М. Татіщев. Так,

Прокопович (1681–1737) — виходець із купців, одержав богословсь-

ку освіту в Києві та Італії, ставши крупним церковним діячем. Петро І

до здійснення церковної реформи залучив Прокоповича як прихиль-

ника його перетворень в Росії. По наказу Петра І він написав полі-

тичний трактат «Правда волі монаршої», в якому виправдовується

абсолютна монархія і захищається спадкоємна монархія як найкра-

ща форма держави.

«Правда волі монархічної є найзначнішим політичним твором

часу Петра І, присвячена державі і праву. Прокопович всіляко ви-

ступав за насадження освіти в Росії, оскільки вважав, що всі соці-

альні біди — бідність, а також поширення пороків та злочинні дії —

мають в своїй основі неуцтво. Він сприяв розвитку молодого

М. В. Ломоносова. З позицій природознавства Феофан Прокопович

викривав неуцтво духовенства, що захищало старовину, і висміював

догмат про непогрішність римського папи.

Більшість священників, прихильників старших порядків, не-

схильно ставились до реформ Петра І і чинили серйозний опір його

нововведенням, впливаючи на народ і церкву. Цар всіляко намагався

перетворити церкву та її служителів в «господаревих богомольців»,

навіюючи церковникам ідею підкорення церкви державній владі.

Діяльність Феофана Прокоповича, спрямована на підкорення церкви

державі, мала велике політичне значення. Прокопович ставився не-

примиренно і з ненавистю до захисників боярської старовини і про-

водив політику «очищення» церкви від тих, хто протидіяв починан-

ням імператора Петра І.

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

144

Прокопович ґрунтовно розробляє в своїх працях проблеми дер-

жави, спрямовані на захист абсолютизму. Обгрунтовуючи раціоналі-

стичними доводами теорію абсолютизму, Прокопович робить крок

вперед у порівнянні з чисто теологічними теоріями влади, що існу-

вали в ХVІ–ХVІІ ст.. Прокопович вважав, що основою всіх теоре-

тичних обгрунтувань про державу слід визнати «здоровий природ-

ний розум»; оскільки він змусив людину змінити стан природної

вольності на суспільний союз-державу. Суверенний спочатку народ

по волі божій вирішив передати владу єдиному монарху.

Згідно поглядів Прокоповича, народ, віддавши владу монарху,

вже не може розірвати з ним договору і не може чимось обмежити

владу монарха. Бог, навіявши народу думку підкоряти себе монарху,

поставив останнього вище закону. Прокоповичу вважав, що існує

три форми держави: монархія, аристократія, демократія. Кращою і

найбільш природною формою він називав монархію, котра може бу-

ти спадкованою, або виборною, при цьому він дає перевагу спадко-

ваній, оскільки ця форма монархії є більш стійкою, ніж виборна, в

зв’язку з тим, що престол жодного дня не залишається незаміщеним;

спадкоємець, знаючи, що він буде царювати, раніше готує себе до

управління державою, а правлячий монарх прагне до того, щоб зали-

шити державу міцною для сина. В цілому Прокопович вважав мо-

нархію ідеальною формою держави, що відповідає ідеї «загального

блага».

Великий внесок в розвиток вчення про державу вніс відомий

вчений Росії Василь Микитович Татіщев (1686-1750). Походив він з

дворянського роду, закінчив Московську артилерійську школу, бага-

то часу присвятив самоосвіті, в результаті чого став одним з найос-

віченіших офіцерів епохи. Татіщев був близьким другом Феофана

Прокоповича і одним із близьких помічників Петра І. Він був війсь-

ковим, інженером, географом, будівником уральських заводів, губер-

натором Астрахані, написав багато праць, з яких найбільше значен-

ня мають: «Історія Російська», «Лексикон російський, історичний,

Розділ ХІІ

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В ПЕРІОД ЗМІЦНЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ МОНАРХІЇ

145

географічний, політичний та громадянський», «Розмова двох при-

ятелів про користь наук і училищ» та інші. Татіщев відкрив один із

стародавніх списків «Русской правды» і «Судебник 1550 года», під-

готував їх до друку.

Теоретичною базою політичних поглядів В. М. Татіщева є кон-

цепція природного права і договорного походження держави, які но-

сять чисто світський характер, показуючи, що духовенство негатив-

но впливало на життя народу і його освіту. «Священнослужителі, на

його думку намагаються тримати народ в темряві». «Найбільше пра-

ці своєї доклали римські архиєпископи, — підкреслює Татіщев, —

до утримання народів в темряві». Татіщев критикує неуцтво попів,

але визнавав існування бога і безсмертної людської душі, пропагу-

вав безумовне підкорення церкви світській владі і віротерпимість.

Пояснюючи виникнення суспільства і походження держави, Татіщев

намагався довести «природність» підкорення нижчих класів насе-

лення дворянству.

Початковим станом людини була свобода або воля. Проте лю-

дина не вміла нею користуватись і на природну вільність обов’язко-

во повинна була надіти «узду неволі для її ж користі». «Узда» ця мо-

же бути природною і довільною. Влада батька над дітьми є уздою

природною, що стримує своєвілля дитини, але остання для своєї

власної користі підкоряється батькам. Влада монарха над підлегли-

ми, по Татіщеву, також створена самою природою, бо монарх ста-

виться до своїх підлеглих, як батько до своїх дітей. З метою захисту

кріпацтва Татіщев проводить ідею, що джерелом кріпацтва є договір

між селянством і землевласником, і тільки рабство вважав результа-

том насилля.

Вбачаючи неможливість обґрунтування права поміщика на осо-

бистість і працю кріпосного доводами природного права, Татіщев

звертається в цьому питанні до політики. На його думку, скасувати

неволю в Росії небезпечно, а звільнення селянства від землі мо-

же привести і обов’язково приведе до загального повстання селян

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

146

і зруйнування держави. У відповідності з поглядами Татіщеву, крі-

посне право «цілком погоджується» з встановленою в Росії формою

правління. Воля не може бути надана кріпосному також тому, що

вона, по Татіщеву, згубна і шкідлива для самого селянина, як немов-

ляті вогонь, котрим він може обпалитися.

Відносно форми держави, то Татіщев виділяв монархічну, арис-

тократичну і демократичну. Найкращою з них вважав монархію,

притому необмежену, на чолі з освіченим законодавцем. Держави,

невеликі за територією і які не піддаються нападам ворогів, можуть

«правитись загальнонародно», тобто мати демократичний спосіб

правління. «Великі» народи, котрим не загрожує напад ворога, мо-

жуть управлятися аристократами. «Великі ж і від сусідів небезпечні

держави без самовласного господаря бути і в цілості зберігатись не

можуть». Отже, Татіщев намагається обґрунтувати положення про

відповідність форм правління величині території. Історія Росії дово-

дить необхідність зосередження влади в руках монарха.

Державний порядок в суспільстві, на думку Татіщева, спрямо-

вується законом. Закони базуються на потребах політики. Татіщев

вимагає від закону:

1) був зрозумілий для кожного і відомий всім;

2) виконувався особами, на яких розрахований;

3) не мав у собі суперечностей;

4) виражав наступність щодо стародавніх законів і звичаїв.

Обов’язкове знання законів повинно бути встановлено для всіх

підлеглих в державі. Особливо настоює Татіщев на знанні закону по-

міщиками, оскільки вони є по природі суддями над своїми селянами.

Кращим законодавцем, по Татіщеву, має бути сам монарх. Він відріз-

няється від тирана своїм піклуванням про «загальне благо». Татіщев

був прихильником насадження освіти в Росії. Дворянство повинно

мати значні привілеї у порівнянні з іншими класами і виховуватись в

учбових закладах, недоступних для людей «нижчих» станів. Татіщев

став одним із відомих захисників абсолютної влади монарха в Росії.

Розділ ХІІ

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В ПЕРІОД ЗМІЦНЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ МОНАРХІЇ

147

3. І. Т. Посошков — ідеолог торговців, його

політична програма

Відомим представником політичної думки петровського часу

був Іван Тихонович Посошков (1652–1726). Народився в торгівель-

но-ремісничому підмосковному селі Покровське. Батько і дід його

були відомими вмільцями срібляних справ. І. Т. Посошков свою ка-

р’єру почав з посади грошового майстра, але вже в 1697 р. він звер-

нувся до імператора Петра І з пропозицією про введення нової моде-

лі вогнепальної зброї. Посошков захопився «купецькою справою»,

відкрив з братом винокурню, фабрику гральних карт, в 1711 р. побу-

дував аптеку в Новогороді. Багато їздив по Росії як представник ще

економічно і політично слабого московського купецтва шукав спа-

сіння в захисті самодержавного монарха. Наслідком його «багато-

справного досвіду» стала адресована царю Петру І «Книга про скуд-

ність і багатство» (1724). В ній автор вказує, що зміцнення незалеж-

ності Росії краще всього може бути досягнуто шляхом насадження

своєї вітчизняної промисловості, вдосконалення мануфактури, збіль-

шенням і прискоренням оборотів як внутрішньої, так і зовнішньої

торгівлі і примноження народного багатства в цілому. На його дум-

ку, Росія може прожити без ввозу іноземного краму, а іноземці не

можуть обійтись без російської сировини і десяти років.

Посошков рекомендує припинити ввіз із-за кордону предметів

розкоші і «дрібничок», розвивати металургійну промисловість, для

чого пропонував будувати заводи за казенний рахунок, передавати

їх купцям, допомагаючи їм субсидіями. Пропонував збувати за кор-

доном не льон та прядиво, а полотно та інші тканини. Посошков

захищав інтереси купців і селянства. Він вважав неприпустимим

розорення селянства, тому що «селянське багатство — багатство ца-

рююче». Селяни належать не поміщику, а царю. Тому цар має охо-

роняти селян від розорення їх поміщиками, щоб вони не були бідни-

ми. Від селян він вимагав старанності в роботі на господаря. Поміщик

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

148

повинен стежити за селянином, щоб він не гуляв даремно. Посош-

ков пропонував ряд реформ, проведення яких могло, на його думку,

встановити своєрідну гармонію інтересів і класовий мир між основ-

ними станами, а саме, дворянством, духовенством, купецтвом і се-

лянами.

Дворянство, згідно поглядів Посошкова, є вищим станом, що

має ряд почесних привілеїв. Воно повинно служити на військовій і

цивільній службі, за що одержує землю і селян. Однак дворяни по-

винні утримуватись від організації фабрик і заводів, а врожай зі сво-

їх маєтків повинні продавати оптом купцям. Духовенство звільня-

ється від рекрутчини і подушного податку, а також повинне утриму-

ватись від участі в торгівлі. Купецтво є основним станом, на котрий

державою покладена справа розвитку промисловості і торгівлі. В ін-

тересах забезпечення підприємств робочою силою йому варто нада-

ти право утримання «навічно» на заводах і фабриках усіх ледарів і

гулящих, жебраків і бідних.

Тільки купецтво може вести зовнішню торгівлю, засновувати

підприємства, торгувати і користуватись державним кредитом для

організації нових підприємств. Селянство повинно бути звільнено

від подушного податку. Податки повинні братись, по Посошкову, з

землі, або як він виражається, з речі «ґрунтової». Посошков відсто-

ював права власності селян на землю і доводив, що селянин-одно-

осібник буде більш старанно обробляти свою землю, ніж поміщиць-

ку. Наведений розподіл прав і обов’язків між станами, на думку

Посошкова, в кінці-кінців сприятиме миру і злагоді між ними.

Монарх буде піклуватись про інтереси всіх класів і охороняти їх ін-

тереси. «Твердий нагляд» забезпечить добрий порядок в державі.

Разом з тим Посошков рекомендує монарху зняти з великих

державних посад родовитих дворян з їх «упертістю» і «неуцтвом» і

запросити до управління людей простого звання з купців і селян.

Особливо різкі антидворянські тенденції являються у Посошкова в

його вимозі судової реформи. Насамперед, суд має бути не становим,

Розділ ХІІ

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В ПЕРІОД ЗМІЦНЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ МОНАРХІЇ

149

а єдиним для всіх. «Який землеробу, такий купецькій людині, убого-

му і багатому, як солдату, так і офіцеру». Такий суд слід очистити

від дворян, які в більшості є хабарниками. В суди слід висувати

«низькородних» із купців, ремісників та чорносошних селян.

Існування таких судів вимагає складання нового Положення.

Для створення його необхідно скликати виборних від всіх чинів.

«Мені здається, — пише Посошков, — не погано б вибрати і з селян,

які в старостах і сотських бували». Це досконале «загальнорадіє» не

відніме у монарха права остаточно судити про придатність Поло-

ження. Таким чином І. Т. Посошков в цілому захищав інтереси не

тільки буржуазії, яка народжувалась але й селянства, про потреби

якого зовсім не піклувались ідеологи «освіченого абсолютизму».

Проте й такої критики І. Т. Посошковим було досить, щоб його по-

садили у в’язницю, де він і помер. А його погляди економічні і полі-

тичні погляди були самобутними. Талановитий представник суспіль-

но-політичної думки передбачав цілий ряд положень, висунутих

значно пізніше в західноєвропейських політичних теоріях. А в Росії

в другій половині ХVІІ–ХVІІІ ст. поширювалися політичні погляди

М. М. Щербакова, С. Е. Десницького, Я. П. Козельського, О. М. Ра-

діщева та ін.

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

150

1. Характеристика державного устрою Франції

напередодні революції

У ХVІІІ ст., напередодні буржуазної революції, Франція була

феодальною державою, але буржуазія ставала потужною економіч-

ною силою. В країні відбувався швидкий розвиток мануфактури і

торгівлі. На півдні Франції, в Лангедоку, і на сході, в Шампані розви-

валося сукняне виробництво, на заході — бавовно-паперове. В Турі і

Ліоні займалися випуском шовкових тканин. В долині Сомми з’яви-

лося багато металургійних заводів. Бордо, Марсель, Наіт вели жваву

заморську торгівлю. Загострюються протиріччя в надрах феодально-

го суспільства. Селянство страждало від непосильних податків, а

феодальна знать потопала в розкоші. Дворянство керувало держа-

вою, а буржуазія ще не користувалася політичною владою. Саме во-

на і виступила проти феодальних виробничих відносин. Її програма

була готова ще до подій 1789–1794 років. Політична думка францу-

зької буржуазії ХVІІІ ст., виступаючи під виглядом просвітництва,

спрямованого проти середньовічних забобонів, привілейованих фео-

дальних гнобителів, починає з гострої критики феодальної церкви,

монархії і всіх феодальних установ. Все це створювало в країні ідей-

но-моральну атмосферу, що сприяла розвитку політичних ідей.

Розділ ХІІІ

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ У ФРАНЦІЇ

В ПЕРІОД ПРОСВІТНИЦТВА