Безродний Є. Ф., Уткін О. Історія політичних вчень

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ ІХ

ПОЛІТИЧНА ДУМКА В УКРАЇНІ КІНЦЯ XVI — ПОЧАТКУ XVII СТОЛІТЬ

121

довести необхідність підкорення волі монарха правді і оскільки Бог

є абсолютною всесильністю і йому підвладна вся дійсність. Якщо

цар вершить неправду, він не може бути царем. С. Климовський ви-

ходив з того, що правосуддя є головним регулятором усієї системи

суспільних та державно-політичних відносин. Свою історичну місію

цар виконає тоді, коли він обстоюватиме правду, закон, справедли-

вість. Погляди С. Климовського були прогресивним явищем в духов-

ному житті України того часу.

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

122

1. Передумови ранніх буржуазних революцій в

країнах Західної Європи

У ХVІІ–ХVІІІ ст. відбувається дальший розвиток капіталістич-

них відносин в передових країнах Західної Європи. В Англії, Гол-

ландії, Франції швидкими темпами розвивається шерстяна, бавовно-

паперова, шовкова промисловість. Утворюються великі промислові

підприємства, з’являється централізована мануфактура. Розвиток

промисловості сприяв розвитку торгівлі. Відбувається широкий об-

мін з колоніальними країнами, міцніють торгівельні зв’язки в Євро-

пі. У ХVІІ–ХVІІІ ст. міцніє промислова і торгівельна буржуазія, кот-

ра була зацікавлена в ліквідації феодальних відносин і перетворенні

феодальної земельної власності в капіталістичну. Буржуазія вимагає

усунення стиснення її підприємницької ініціативи, скасування по-

даткових пільг дворянства і духовенства, усіх станових поділів, при-

вілеїв, повинностей, властивих феодальному ладу. Свої вимоги бур-

жуазія висувала в якості «вічних» принципів природного права.

Вона створювала свою політичну ідеологію з використанням науко-

во-подібної природно-правової доктрини. Нові суспільні та політич-

ні порядки, котрі намагалась утвердити буржуазія, зображалися як

«природні», що знаходять своє виправдовування в докорінних влас-

тивостях людської сутності.

Розділ Х

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В КРАЇНАХ

ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ

В XVII–XVIII СТОЛІТТЯХ

Розділ Х

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ В XVII–XVIII СТОЛІТТЯХ

123

Апеляція до природного права означала разом з тим розрив з бо-

гословськими, теологічними уявленнями про державу і право, що іс-

нували в феодальному суспільстві. Природно-правова теорія з її вчен-

ням про природний закон і природне право людей стали ідеологічною

зброєю буржуазії в її боротьбі за руйнування феодального ладу і за

оволодіння владою. Вона відіграла помітну роль у боротьбі буржуазії

за владу, завдаючи удари середньовічним уявленням про «божествен-

не похождения» королівської влади, руйнуючи феодальний релігій-

ний світогляд, що становив ідеологічну зброю феодальної держави.

Для школи природного права ХVІІ–ХVІІІ ст. характерний анти-

історизм. Намагаючись представити буржуазні суспільні відносини

як природні і розумні, автори цієї школи намагалися вивести державу

і право з якісь невідомої «природи» людини. Держава і право розгля-

далися ними як якість вічні і незмінні явища, котрі повинні вивчатись

не з точки зору розвитку, що здійснюється у світі, а виходячи з

деяких постійних властивостей, мовби властивих завжди людині. Ця

школа характеризується також механіцизмом. Держава виникає, згід-

но вчення цієї школи, в результаті суспільного договору як наслідок

діяльності окремих осіб, спрямованої в одне ціле. В цьому індивідуа-

лізмі відбита особливість буржуазних порядків, де кожний господа-

рює на свій страх і ризик, де кожний індивід відстоює свої інтереси у

боротьбі з іншими. Говорячи про природне право людини, буржуазія

захищає буржуазно-демократичні свободи, котрі допомогли їй стати

на чолі суспільних сил, що боролися з феодалізмом.

2. Нідерландська революція ХVІІ ст.

та політичні погляди Гуго Гроція

і Баруха (Бенедикта) Спінози

Буржуазна революція в Нідерландах була направлена проти

іспанського короля Філіппа ІІ. В результаті тривалої і напруженої

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

124

боротьби Нідерланди звільняються від ярма іспанців, — і в країні

встановлюється буржуазна республіка, в якій владу захопили найба-

гатші купецькі династії. Під прямим і безпосереднім впливом бо-

ротьби нідерландського народу проти Філіппа ІІ склалися політичні

погляди Гуго Гроція (1583–1645), відомого юриста, державного дія-

ча і письменника. Народився він 10 квітня 1583 року в місті Дельфті.

Дванадцятирічним юнаком вступив до Лейденського університету.

У 20 років одержав ступінь доктора права. У 1601 році він — істо-

ріограф Нідерланської республіки, у 1607 році — генерал-фіскале,

тобто державний службовець для нагляду за діяльністю державних

установ, головним чином — фінансових і посадових осіб. У 1613 ро-

ці — ратспенсіонарій у Роттердамі. 11 років жив у Франції, одержу-

ючи пенсію від Людовика ХІІІ. В цей час він опублікував працю

«Про право війни і миру», яка мала успіх і витримала понад

200 видань. Згодом книга була занесена до папського списку заборо-

нених видань, де і значилась до 1900 року.

Ця робота Гроція присвячена головним чином проблемам між-

народного права, але в ній є відповіді і на такі принципові питання,

як зокрема, про право взагалі, про суб’єкт міжнародних відносин,

тобто про державу. Гроцій вчить, що право базується на волі бога, а

на «природі» людини. Особливість, що відрізняє людей від тварин,

виражається в прагненні до спілкування, притому до мирного, орга-

нізованого — відповідно вимогам розуму. Це прагнення до спілку-

вання існує тільки у людини. Воно, на думку Гроція, і є джерелом

права, незалежним від існування позитивних норм. Право повинно

розумітись як згода з природою суспільно-розумних істот справед-

ливою дією.

Згідно поглядів Гроція джерелом права виступає природа. Не

бажаючи вступати в конфлікт з богослов’єм, він застерігає, що хоч

природне право діяло б і без бога, але ж бог існує і є творцем всьо-

го сущого. Тому другим джерелом права Гроцій визнає бога і,

таким чином, поряд з природним правом відзначає галузь права

Розділ Х

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ В XVII–XVIII СТОЛІТТЯХ

125

божественного. Оскільки однією з вимог природного права є обов’язок

виконувати свої обіцянки, то і воля людей є джерелом обов’язкових

правил, встановлених угодою. Це — третій вид права — людське

право.

Вчення його про державу характеризується тим, що воно відпо-

відало інтересам верхніх верств буржуазії Нідерландів. Він дає

визначення держави: «Влада громадянська панує в державі. Держава

є досконалий союз вільних людей, укладений заради дотримання

права і загальної користі». Держава, на його думку, — результат сві-

домої діяльності людей, вона виникла в результаті договору. Проте

він заперечує думку, що носієм суверенітету є народ і що воля на-

роду вище волі господаря. Тому носієм суверенітету Гроцій вважає

господаря. Заслуговує на увагу точка зору Гуго Гроція щодо по-

ходження приватної власності. На його думку, приватна власність

виникла в результаті угоди людей. Право власності він визначає як

можливість розпорядження предметами та відчудженням їх.

Гроцій вважається батьком науки буржуазного міжнародного

права. В основі міжнародних відносин повинно лежати право і спра-

ведливість. Це і є «загальнонародне» право. Джерелами цього права

є природа і згода народів. Міжнародне право становить частину

природного, частину позитивного права. В цілому ідеї Гроція щодо

природного права справили великий вплив на розвиток природного

права та політичної ідеології.

Другим представником природно-правової теорії серед мисли-

телів Нідерландії ХVІІ ст. був Барух (Бенедикт) Спіноза (1632–1677),

який народився в місті Амстердамі у єврейській купецькій сім’ї.

Батьки хотіли, щоб він став рабином. Проте Спіноза почав дуже ра-

но критично ставитись до догм релігії. Це привело за собою «мале»,

а потім «велике» відлучення Спінози, після чого він змушений був

залишити Амстердам. Цінуючи свою незалежність, він відхилив

пропозицію посісти кафедру в Гейдельбергському університеті, від-

мовився від пенсії французьких властей з тим, щоб один із його творів

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

126

був присвячений Людовику ХІV. І він здобував собі засоби до існу-

вання шліфуванням скла. Свої політичні погляди Спіноза виклав у

двох творах — «Богословсько-політичному трактаті» і «Політично-

му трактаті». Понад 12 років Спіноза працював над головним своїм

твором «Етика».

Його положення про єдність світу, про єдину субстанцію, котра

ніким не створена вічно існує і повинна бути пояснена із самої себе,

означає повний розрив з усіма релігійними уявленнями, згідно яких

світ створив бог. Спіноза говорить, що світ не є продукт творіння.

Природа не створена богом, природа сама і є бог. Бог і природа —

це одне і теж. Проте ідея розвитку для нього неприйнятна. Істотною

рисою філософії Спінози є вчення про державу і право. Сутність

держави та її походження Спіноза пояснює з точки зору природної

необхідності. Люди об’єднують свої сили і створюють державну

владу, щоб жити «безпечно і найкращим чином». Договір наступає

після об’єднання людей в результаті природних потягів і пристрас-

тей. Спіноза вважає, що свобода конкуренції повинна зберігатись,

незважаючи на утворення та існування всеосяжної державної влади.

Щодо форм державного ладу, то Спіноза оголошує найкращим

той лад держави, в якому найбільше забезпечено мир і безпеку, а та-

кож свободу громадян і якій в найбільшій мірі властиві міцність і

стійкість. Спіноза виступає рішучим противником необмеженої мо-

нархії, вважаючи, що може бути виправдана тільки обмежена, кон-

ституційна монархія. На його думку для зміцнення монархії необ-

хідне обмеження влади короля владою королівської ради та судових

колегій.

Спіноза детально зупиняється на аристократії — ладі, де пра-

вить привілейована верхівка — патриціат, утворюючи правлячу ко-

легію. Чисельне співвідношення патриціїв до останнього населення

повинно бути не менше 1:50. Із свого середовища патриціат обирає

раду синдикатів, куди можуть входити лише особи, що досягли 60-

річного віку, і сенат для керівництва справами управління. Останній

Розділ Х

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ В XVII–XVIII СТОЛІТТЯХ

127

виділяє із свого складу колегію тридцяти консулів. Відносно демо-

кратії, Спіноза зближається з Руссо, і навіть його перевершує. Він

говорить, що в демократії кожний, об’єднуючись з усіма, підкоря-

ється лише самому собі. В демократії не доводиться боятись безглу-

здих рішень, оскільки майже неможливо, щоб більшість зійшлася на

будь-якому абсурді.

Окрема глава «Політичного трактату», спеціально присвячена

демократії, залишилась незакінченою і тому ми не знаємо думок

Спінози відносно цієї форми держави. В цілому вчення Спінози про

державу і право вільне від впливу релігійних ідей. Прагнучи розгля-

дати всі суспільні явища під кутом зору природної необхідності,

Спіноза порвав з богословськими концепціями, хоч дотримується

обмежених поглядів на суспільство. Ототожнюючи право з силою,

він висував вимогу самостійного підходу до політики. Політика звіль-

нялась від релігії і від моралі і повинна базуватись на своїх власних

засадах. Прогресивним значенням вчення Спінози є те, що в ХVІІ

ст. у ньому сформулювано ідеал обмеженої монархії і відстоюється

принцип свободи думки і свободи совісті.

3. Політична думка в Англії в період революції

ХVІІ століття

ХVІІ ст. в історії Англії ознаменувалося першою революцією

європейського масштабу, що поклала початок зміні феодальної фор-

мації капіталістичною, закінчилася блоком, компромісом дворянст-

ва і буржуазії. Прихильникам короля — «кавалерам», які виражали

інтереси феодалів, протистояли прихильники парламенту — від про-

свиторіан до індепендентів і левеллерів. Проти переважаючих в пар-

ламенті захисників буржуазії і нового дворянства піднімається зі

своїми радикальними вимогами революційна армія, що відображала

безпосередні настрої трудящих мас. Останні виступають з програмою

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

128

скасування приватної власності на землю, заборони торгівлі, повної

реорганізації суспільних відносин.

Захисником королівського абсолютизму в Англії в ХVІІ ст. став

Томас Гоббс (1588–1679). Він навчався у церковно-приходській

школі, у 15 років вступив до Оксфордського університету, який за-

кінчив у 1608 році. Йому запропонували стати репетитором і компань-

йоном старшого сина герцога Девонширського. У 1610 році Гоббс

здійснив подорож до Франції, Німеччини, Італії. Він поринув у нау-

кові заняття, виявляв жвавий інтерес до політичного життя. В 1642 році

вийшла у світ його праця «Про громадянина». 1651 року видав анг-

лійською мовою великий трактат «Левіафан». Гоббс повернувся в

Англію в 1652 році, де в той час владу очолював Олівер Кромвель.

Він запропонував йому зайняти посаду секретаря англійської респуб-

ліки, від якої Гоббс відмовився. При реставрації Стюартів Гоббс під-

дався репресіям, а після смерті книги його були публічно спалені. За

своїми філософськими поглядами Гоббс був представником меха-

нічного матеріалізму, вважаючи, що основне у світі — матерія тіла.

Світ складається з дрібних частинок матерії — атомів. Матерія існує

вічно.

Державу Гоббс уявляв як великий механізм, утворений в ре-

зультаті руху і зіткнення людських прагнень і страстей. Первісним

елементом держави, з якого слід виходити при поясненні держави, є

окремо ізольована людина. Гоббс стверджує, що людина шукає не

любові, а жадоби до слави і вигоди. Люди в природному стані пере-

бувають в постійній ворожості одне до одного. Егоїстичні прагнен-

ня і страх характеризують людину в природному стані. «Людина

людині — вовк». По Гоббсу природний стан є, таким чином, станом

загальної війни — війни всіх проти всіх. Природний стан є найжа-

люгіднішим для людства, говорить Гоббс, життя людини в природ-

ному стані одиноке, бідне, грубе, короткочасове.

На думку Гоббса, суспільний договір приводить до утворення

суспільства і держави одночасно. Суспільний договір становить

Розділ Х

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ В XVII–XVIII СТОЛІТТЯХ

129

собою об’єднання кожного з кожним, завдяки якого маса, натовп

перетворюються в організоване суспільство і утворює єдине ціле.

Відбувається перетворення розсіяного людського агрегату в ціліс-

ний організм. Тим самим народжується нове — держава, «воля якої

в силу угоди багатьох людей вважається за волю їх всіх, з тим, щоб

держава могла розпоряджатись силами і здібностями окремих членів

в інтересах загального миру та захисту». Вслід за цим укладається

договір з князем, королем або народними зборами, яким суспільство

доручає державну владу.

Захищаючи абсолютизм, Гоббс стверджує, що люди встановлю-

ють державну владу на умовах повного і безумовного підкорення.

Тому вони повинні відмовитись від всіх своїх «природних» прав і в

усьому повністю підкорятися державній владі, інакше вони змушені

будуть знов повернутись в той природний стан, в якому перебували

раніше. Необмежена абсолютна державна влада, або стан анархії, на

думку Гоббса, характеризує життя людей до виникнення держави,

нічого третього немає. Державна влада єдина, абсолютна і нічим не

обмежена. Вона діє безконтрольно і безвідповідально, стоїть над

законами громадськими, котрі від неї тільки і можуть одержати

свою силу. Влада подібна душі в людському тілі. Гоббс говорить

про організацію різної державної влади. Верховна влада може нале-

жати одній особі (монархія), може належати небагатьом кращим

(аристократія), може бути організована і демократично. В Англії

ХVІІ ст. погляди Гоббса не знайшли підтримки.

Однією з найвпливових партій революційного табору були

індепенденти, виразники інтересів головним чином середньої бур-

жуазії та її союзників — нового дворянства. Із письменників — ін-

депедентів особливо був помітним поет Джон Мільтон (1608–1679),

автор поеми «Втрачений і повернутий рай» та цілого ряду політич-

них памфлетів, присвячених гострим питанням політичного життя.

Мільтон виступає як прихильник природно-правової теорії, спрямова-

ної на виправдовування революції. Всі люди, говорить автор в памфлеті

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

130

«Про державу королів і сановників» народжуються вільними. Всі

вони створені для того, щоб володарювати, а не підкорятись. Однак

внаслідок гріхопадіння між людьми завелись розбрати, почались

взаємні насилля, і тоді люди вирішили спільними силами охороняти

мир і спільно захищатись від нападів. Так виникли міста і держава.

Влада довірила одній або кільком особам функції покарання

порушників миру і здійснення правосуддя. В результаті виникла

влада королів і сановників в державі. Люди встановили королівську

владу тільки тому, що їм потрібно було спільними силами захища-

тись проти порушників миру. Народ — джерело всякої влади. Тому

титули короля винайдені гординею. У короля немає спадкоємного

права на престол, інакше піддані перетворилися б у рабів короля, як

мовби вони були створені для короля, а не король — для них.

Король зобов’язаний звітувати перед народом, котрий його поста-

вив. Народ може в будя-який час, коли захоче, скинути правителів з

трону. Виправдовуючи суд над Карлом І і його страту, Мільтон на-

стоює на праві народу призначати правителя, скидати короля. Він

заявляє, що це — основне право народу, без котрого він підпадає під

владу тирана.

Мільтон виступає як один із ранніх прихильників принципу на-

родного суверенітету, «зосередження влади в руках кращих і муд-

рих», захисник свободи думки і релігійної свободи. Інтереси дрібної

буржуазії, селян і міських низів виражала партія левеллерів, утворе-

на в 1647 році із лівого крила індепендентів. Левеллери стояли за

республіку і рішуче відкидали монархію. Вони вимагали ліквідації

палати лордів, а нижчу палату організувати на демократичних заса-

дах, встановити рівність виборчих округів і щорічні вибори в парла-

мент, захищали за підзвітності парламенту всіх посадових осіб, по-

діл властей і т. п.

Найвідомішим представником левеллерів був письменник

Джон Лільборн (1613–1657). За виступ проти панівної церкви ще в

молоді роки був арештований і знаходився три роки в тюрмі. Коли