Безродний Є. Ф., Уткін О. Історія політичних вчень

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ Х

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ В XVII–XVIII СТОЛІТТЯХ

131

розгорнулась громадянська війна, він взяв участь у боротьбі на боці

парламентських військ, а потім в армії Кромвеля. За критику знову

попав до в’язниці. Далі розійшовшись з Кромвелем, виступив проти

нього, зазнавши нових репресій. В своїх творах Лільборн виступав

не тільки проти королівської влади, але й критикував і Кромвеля за

його непослідовність, відкрито вказував на безпеку військової дик-

татури і вимагав знищення створеної Кромвелем державної ради.

Лільборн вважав, що в основі державної влади Англії лежить

договір вільного народу. Тому повинна бути підзвітність всіх поса-

дових осіб. Верхня палата, вважав він, є гальмом в розвитку англій-

ського суспільства, «чим були завжди ці лорди, як не гальмом щодо

палати общин, скільком реформам вони противились, скільки дур-

них постанов привели до виконання». Що стосується нижчої палати,

то вона повинна обиратись на основі загального виборчого права.

Виборчий вік Лільборн пропонував встановити в 21 рік.

В цілому левеллери рівність розуміли в межах буржуазно-де-

мократичного світогляду. Виразниками ідеології трудящих мас в

англійській революції ХVІІ ст. були так звані справжні левеллери

(діггери) (копателі), котрі вимагали скасування приватної власнос-

ті. Із їх середовища вийшов Джерард Уінстенлі (1609 — після 1660).

В 1649 році він опублікував памфлет «Новий закон справедливості»,

в якому вказує: «хай кожний насолоджується плодами рук своїх і

їсть свій власний хліб, добутий в поті лиця». Приватна власність

довела людей до пограбування, вбивств та інших злочинів.

В памфлеті «Закон свободи» Уінстенлі пропонує скасувати

приватну власність, торгівлю, грошову систему. Повинна бути зни-

щена майнова нерівність, котра має своїм джерелом присвоєння

продуктів чужої праці. В новому суспільстві всі зобов’язані працю-

вати, всі будуть одержувати із суспільних складів порівну всі необ-

хідні для них предмети споживання. Діггери вимагали скасування

всякої влади і панування одних людей над іншими. Переворот

1688 року і утворення блоку буржуазії з дворянством знайшов свого

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

132

ідеолога і захисника в особі Джона Локка (1632–1704). Народився

він у Рінгтоні, в Сомерсетширі. Батько його був юристом і виховав

свого сина в дусі суворого пуританства. Будучи виразником буржуа-

зії і особисто зв’язаним з Вільгельмом Оранським, Локк виступає в

ролі прихильника тих суспільних і політичних порядків, що зміцні-

ли в Англії. Його «Два трактати про уряд» вийшли в 1689 році, коли

«Білль про права» оформив конституційну монархію в Англії.

У своїх політичних поглядах на державу і суспільство Локк був

ідеологом буржуазії. Так, в праці «Про державу» зазначається, що

політична влада, тобто влада правителя над підлеглими, відрізняєть-

ся від влади батька над дітьми, господаря над слугами, чоловіка над

жінкою і господаря над рабом. Політична влада має право видавати

закони і карати смертю для регулювання і збереження власності.

Політична влада має право спрямувати сили суспільства на виконан-

ня законів і на захист іноземців, і все це — тільки для суспільного

блага. Природний стан людей як стан повної рівності, підпорядкова-

ний природному закону. Локк радив усякому, хто хоче бути рівним і

незалежним, не турбувати ближнього ні в його житті, ні в здоров’ї,

ні в свободі, ні у власності. Природний стан, на думку Локка, є ста-

ном миру, взаємної допомоги і захисту. Стан війни — це ворожнеча,

хитрість, взаємне знищення, один із найзначніших чинників утво-

рення держави: як тільки утворюється загальна влада, війна припи-

няється, оскільки ті, що сперечаються, звертаються до влади.

Свобода людини у суспільстві — це залежність від законодав-

чої влади, встановленої спільною угодою всіх. Ця залежність необ-

хідна для життя людини. Міра власності людини — її праця і умови

життя. З появою грошей деякі общини почали зосерджувати влас-

ність у приватних руках. Мета суспільства — знищити природний

стан, щоб ніхто не був суддею у своїй справі, а необмежений монарх

завжди перебував у природному стані щодо підлеглих. Головна мета

суспільства, на думку Локка, це збереження власності. Для цього

необхідні:

Розділ Х

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ В XVII–XVIII СТОЛІТТЯХ

133

1) точно визначений закон;

2) безпристрасний суддя;

3) сила, щоб забезпечити виконання рішень.

Державна влада має здійснюватись за встановленим, позитив-

ним, усім відомим законом, а не за сепаратним екстремальним дек-

ретом. Головною метою державної влади є мир, безпека і суспільне

благо, а інших цілей у влади не повинно бути.

В існуючій державі — вища влада завжди законодавча, вико-

навча і федеративна влада їй підпорядковані. Право скликати парла-

мент в Англії і встановлювати час, місце і тривалість його роботи є

прерогативою короля. Політична влада, вважає Локк, та, що відпові-

дає інтересам людей, переходячи з природного стану в державний.

Узурпатор не має ніякого права на владу, якщо народ сам не визнає

її за його спадкоємцями. Де закінчується закон, починається тира-

нія. На випадок суперечності між правителем і народом — хто суд-

дя? «Суддя — народ, оскільки, хто судить про повноваження, як не

той, хто дав їх?» Соціально-політичні погляди Локка справили знач-

ний вплив на західно-європейських матеріалістів і соціалістів-уто-

пістів ХVІІІ ст.

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

134

1. Економічна та політична відсталість

Німеччини. Пристосування буржуазії

до абсолютизму

В Німеччині процес розвитку буржуазних виробничих відносин

і формування класу буржуазії відбувався повільно і нерівномірно по

всій країні. Вона в своєму економічному розвитку відставала від

Нідерландів, Англії та Франції. Це відставання обумовило більшу

стійкість феодального суспільного і державного ладу в Німеччині, у

порівнянні з іншими західно-європейськими країнами. Справа в

тому, що в Англії і Франції розвиток торгівлі і промисловості привів

до об’єднання інтересів країн і тим самим сприяв політичній центра-

лізації, а в Німеччині цей процес привів лише до об’єднання інтере-

сів в провінціях, навколо місцевих центрів, і тому політична роз-

дробленість, котра завдяки виключенню Німеччини із світової тор-

гівлі, грунтовно закріпилася.

Стан політичної роздробленості Німеччини не було подолано і

в ХVІІ–ХVІІІ ст. ст. Як і в інших країнах, в Німеччині в міру розвит-

ку буржуазних виробничих відносин складався абсолютизм. Однак в

силу економічної відсталості та політичної роздробленості централізація

Розділ ХІ

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ ІДЕОЛОГІВ

АБСОЛЮТИЗМУ В НІМЕЧЧИНІ

XVII–XVIII СТОЛІТЬ

Розділ ХІ

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ ІДЕОЛОГІВ АБСОЛЮТИЗМУ В НІМЕЧЧИНІ XVII–XVIII СТ.

135

відбулася не в масштабах усієї країни, а лише в окремих районах. Це

був князівський абсолютизм.

Реформація церкви, поразка повстань селянства та міського

плебейства в 1525 році і, накінець, Тридцятирічна війна (1618–

1648 рр.) ще посилили політичну роздробленість і зростання могут-

ності князів. Німецька буржуазія не становила собою консолідова-

ної сили, як буржуазія Англії та Франції, а була роз’єднана і більша

частина перебувала в залежності від князів. Таке становище наклало

свій відбиток і на вчення ідеологів абсолютизму. Вони не тільки не

висувають радикальних політичних вимог, але й проявляють плазу-

вання і догідництво перед монархами. Крупними представниками

школи природного права в Німеччині в ХVІІ–ХVІІІ ст. були Саму-

ель Пуфендорф, Християн Томазія, Готфільд Вільгельм Лейбніц,

Християн Вольф.

2. Політичні погляди Самуеля Пуфендорфа

Система поглядів Пуфендорфа на суспільство і право побудова-

на на ідеалістичній основі і становить собою своєрідне поєднання

ідей Декарта, Гуго Гроція, Гоббса і Спінози. Пуфендорф намагаєть-

ся пристосувати вчення природного права до специфічних умов

Німеччини з тим, щоб виправдати феодальні порядки і абсолютизм

князів. В своєму розумінні сутності держави і процесу її утворення

Пуфендорф дотримується договірної теорії, частково приєднуючись

до Гоббса і трактуючи сутність влади та її взаємовідносини з грома-

дянами в дусі виправдовування князівського абсолютизму. Пуфен-

дорф заперечує середньовічні теорії про утворення держави — пат-

ріархальної, патрінональної та теологічної. Але робить це для того,

щоб знайти більш раціональні підстави для виправдовування князів-

ського абсолютизму і збереження в Німеччині феодальних відносин.

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

136

Основними ознаками держави, за його вченням, є її верховенст-

во, незалежність і необмеженість. Носій верховної влади не підзвіт-

ний за свої дії, стоїть вище законів і не підлеглий їм. Всі сторони вер-

ховної влади нерозривно зв’язані між собою і повинні бути зосере-

джені в руках однієї особи або в зборах осіб. Щодо питання про фор-

ми держави, то Пуфендорф віддає перевагу монархії з тих міркувань,

що влада в монархії не стиснута умовами місця і часу. Він стоїть за

недоторканість влади німецьких князів та обмеження влади імперато-

ра курфюрстами в тому вигляді, як це встановилося в Німеччині після

«Золотої булли» 1356 року, відповідно до якої імператор обирався

курфюрстами. Пуфендорф не припускає ніякого опору і непідкорення

верховній владі, котру він вважає священною і недоторканою.

Піддані повинні терпляче переносити всі утиски і капризи гос-

подарів. Якщо навіть це стає нестерпним, то він рекомендує підлег-

лим або переносити випробування, або втікати від господаря, але ні

в якому разі не витягати проти нього меча. Він пропагує тільки де-

яке обмеження влади господаря становим представництвом. Названі

погляди Пуфендорфа свідчать про особливості німецької школи

природного права з її приклонінням перед князівським абсолютиз-

мом. В той же час він вимагає, щоб державним віросповіданням була

так звана природна релігія, тобто віра в єдиного бога, творця і пра-

вителя світу. Церква повинна бути вільною організацією без приму-

сової влади, але державі належить право спостереження за церквою,

щоб вона служила її інтересам. Пуфендорф повністю використовує

вчення природного права для виправдовування князівського абсо-

лютизму, рабства, кріпосництва в умовах феодальної Німеччини.

3. Сутність політичних ідей Християна Томазія

Другим представником школи природного права в Німеччині

ХVІІ–ХVІІІ ст. був професор університету в Галлі Християн Томазій

Розділ ХІ

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ ІДЕОЛОГІВ АБСОЛЮТИЗМУ В НІМЕЧЧИНІ XVII–XVIII СТ.

137

(1655–1728), який вважав головним завданням свого часу звільнення

філософії і держави від впливу релігії, наводячи ті аргументи про

універсальність розуму, котрими користувався Пуфендорф. На його

думку, держава не повинна підтримувати будь-яку релігію, оскільки

завдання держави обмежуються тільки забезпеченням віри від

насилля. Однак в той же час він допускає можливість обмеження і

навіть заборону пропаганди якого-небудь «єретичного» віровчення.

Господар навіть може вислати із країни небезпечного єретика. Про-

те сам Томазій заперечує можливість кримінального переслідування

єресі, посилаючись на те, що покарання призначаються за дії як ви-

явлення волі, єресі ж відображують процес мислення і формування

думки. Отже, Томазій тлумачить встановлений в Німеччини після

Аугсберського миру 1555 року порядок, по якому кожний князь ви-

значав релігію своїх підлеглих, в тому смислі, що припускає не кри-

мінальне, а тільки адміністративне переслідування єресей. Томазій

заперечує поширене тоді вчення про божественне походження влади

господарів. Посилаючись на відомий вислів апостола Павла («несть

власти аще не от бога») він спростосує це словами апостола Петра,

який називає державну владу людською установою. Божественний

характер має тільки правопорядок як такий, а не як влада окремого

господаря. В противному випадку слід визнати, що і влада ца-

ревбивць, узурпаторів і навіть повсталого народу також походить

від бога.

Намагаючись виправдати широкі повноваження людей правля-

чих, він ділить їх на «дурних» і «мудрих», причому завданням дру-

гих є встановлення правил поведінки. Характеризуючи ці правила,

Томазій один з перших спробував встановити відмінність між пра-

вом і моральністю, вважаючи, що головне зло випливає з дурості

людей, — порушення внутрішнього і зовнішнього миру. Завдання

мудрих полягає у відновленні миру. Для його вирішення існують два

засоби — рада і наказ: перший переконує, другий примугує. Норми

права відрізняються від норм моральності за ознакою примушення.

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

138

Це розмежування мало політичний смисл, особливо в умовах Німеч-

чини, оскільки в певній мірі виражало певний протест ідеологів ні-

мецької буржуазії проти адміністративної системи держави, котра

старанно опікала підлеглих в межах не тільки суспільного, але й

приватного життя.

4. Особливості політичних поглядів Ротфіда

Вільгельма Лейбніца

Видатне місце серед представників школи природного права

Німеччини ХVІІ–ХVІІІ ст. посідає німецький філософ-ідеаліст, ма-

тематик, фізик, мовознавець Лейбніц (1616–1716). З 1676 року пере-

бував на службі у ганноверських герцогів. Засновник і голова (з

1700 р.) Бранденбурзького наукового товариства (пізніше — Берлін-

ська Академія наук), володів енциклопедичними знаннями. Йому

нарівні з Ньютоном належить честь відкриття диференціального об-

числення. Філософія Лейбніца розкриває яскраве вираження ідеаліз-

му побудованого на раціоналістичному методі. На відміну від інших

представників школи природного права Лейбніц першим виявив

спробу поставити питання про історію права. На його думку, керів-

ним принципом історії права повинно бути твердження, що історич-

ний процес — не накопичення випадковостей, а планомірний розви-

ток певних початків. В історії діє закон безперервності руху. Розви-

ваючи вчення про право, Лейбніц не дає чіткого уявлення про межі

права і моральності, змішує їх в загальне поняття природного права.

Вчення Лейбніца про право пронизане ідеалізмом і теологією.

Справжнє існування правового ідеалу, на його думку, можливе тіль-

ки в потойбічному житті. Лейбніц пристосовує державу до умов по-

літичної роздрібленності Німеччини і князівського абсолютизму.

Він заперечує ідею єдності і неподільності суверенітету в розумінні

Бодена і намагається довести, що сутності верховної влади ніскільки

Розділ ХІ

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ ІДЕОЛОГІВ АБСОЛЮТИЗМУ В НІМЕЧЧИНІ XVII–XVIII СТ.

139

не суперечить поділ її між кількома особами. Це твердження Лейбніца

було спробою виправдати становище, що склалося в Німеччині після

Вестфальського миру, тобто прагнення князів забезпечити свою повну

незалежність від імператорської влади. Отже, у вченні Лейбніца поряд

з прогресивною ідеєю про розвиток права виступають ідеалізм, теоло-

гія і примирення з існуючим в Німеччині політичним ладом.

5. Політичні погляди Християна Вольфа

Х. Вольф (1679–1754), німецький філософ-ідеаліст, представ-

ник раціоналізму, популяризатор і систематизатор ідей Лейбніца.

Суспільство, по Вольфу, утворюється договором кількох осіб про

досягнення своєї користі спільними зусиллями, внаслідок чого бага-

то з них представлені однією особою. Основний закон всякого суспіль-

ства виражений у вимозі: роби те, що сприяє суспільному благу, і не

роби того, що йому суперечить. Вольф використовує ідею природно-

го права про договорне походження держави, для того, щоб дати ви-

правдання пруській державі. Держава, згідно його поглядів, повинна

втручатися в усі сфери суспільного і приватного життя, тримати їх

під своєю пильною опікою. Вона повинна піклуватись про те, щоб

підлеглі рано вступали в шлюб і ретельно виховували своїх дітей, залу-

чати до себе іноземців і не випускати від себе своїх підлеглих.

Держава забов’язана піклуватись про те, щоб чисельність насе-

лення відповідала наявним засобам існування. Виражаючи інтереси

німецького бюргерства, Вольф заявляє, що держава повинна боро-

тись з бездіяльністю і марнотратством, визначати якість і ціни кра-

му, величину відсотків по займах, не допускати, щоб будь-хто існу-

вав тільки на відсотки з капіталу, піклуватись не тільки про те, щоб

кожний по дешевій ціні мав все необхідне з продуктів харчування та

одягу, але й задовольняв ці потреби відповідно до свого майнового

та суспільного становища.

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

140

Держава повинна взяти на себе піклування і про моральне вихо-

вання підлеглих. З цією метою вона влаштовує школи і академії,

підбирає для них хороших викладачів, стежить за релігією, будує

церкви і встановлює свята, слідкує за мистецтвом. В державі Вольфа

немає місця для особистої ініціативи і свободи. Право виводиться із

обов’язку служити загальному благу. Погляди Вольфа настільки від-

повідали системі прусського абсолютизму, що одержали відобра-

ження в «Пруському земському праві». Отже, в системі поглядів

Вольфа були сформульовані загальні риси природно-правових вчень

Німеччини ХVІІ–ХVІІІ ст. Вони виражали ідеологію німецької бур-

жуазії і спрямовувались на виправдання залишків феодальних відно-

син, кріпосництва, князівського абсолютизму.