Безродний Є. Ф., Уткін О. Історія політичних вчень

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ І

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ ЯК НАУКА

Сила нових політичних ідей яскраво проявилась в революційні

періоди. Вони відображають інтереси певних класів, насамперед па-

нівних. Історія політичних вчень — це історія виникнення і розвит-

ку таких поглядів і теорій, котрі відбивають інтереси класів, їх став-

лення до державної влади, політичної організації суспільства на то-

му чи іншому етапі його розвитку. Історія політичних вчень як одна

із галузей соціально-гуманітарної науки має велике значення в житті

суспільства. Вивчаючи виникнення і розвиток політичних поглядів і

теорій класів, що борються, історія політичних вчень дає відповідь

на питання про те, чим обумовлені їх поява та зміни в певній конк-

ретно-історичній обстановці, коли і при яких умовах виникли в сус-

пільстві передові політичні погляди і теорії, яку роль ці передові по-

гляди і теорії відіграли в організації і мобілізації народу на боротьбу

за вирішення назрілих завдань суспільства.

Вивчення історії політичних вчень дає нам відображення стану

суспільства на тому чи іншому етапі його історичного розвитку і до-

помагає краще пізнати хід історичного процесу. Із сказаного випли-

ває, що предметом історії політичних вчень є історія виникнення і

розвитку політичних поглядів і теорій мислителів, їх нових ідей і тео-

рій, що відбивають інтереси суспільств на тих чи інших етапах їх

розвитку.

2. Метод вивчення проблем

історії політичних вчень

Історія політичних вчень як наука розглядає виникнення і роз-

виток тих чи інших політичних поглядів і теорій не у відриві від

оточуючих явищ, не з точки зору вічної справедливості або будь-

якої іншої ідеї, а з точки зору тих умов, котрі породили ці вчення,

тих суспільних явищ, з якими зв’язано виникнення, розвиток і зміна

політичних ідей і теорій. Керуючись діалектичним методом про

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

безперервний рух і розвиток, від відмирання старого і наростання

нового як закону розвитку історія політичних вчень як наука відки-

дає «вчення» про «непорушність» суспільних порядків, про «вічні

принципи» приватної власності та експлуатації і «про вічні ідеї»

підкорення селян поміщикам, робітників — капіталістам і т. п.

Звідси випливає, що нові політичні і правові погляди суспільст-

ва розвиваються, а старі відмирають. Тому при вивченні історії полі-

тичних вчень слід звертати увагу на з’ясування сутності політичної

ідеології, кількісних і якісних змін в житті суспільства, ґрунтовного

аналізу історії виникнення і розвитку нових теорій, їх ролі в станов-

ленні соціально-політичних ідеалів людської цивілізації.

3. Основні завдання курсу

історії політичних вчень

Курс історії у вищих навчальних закладах має своїм завданням

озброїти студентів знанням історії виникнення і розвитку основних

напрямів політичної ідеології на всіх етапах розвитку суспільства,

знанням історії появи нових передових політичних ідей. Цей курс

повинен на конкретних історичних фактах показати службову роль

політичних ідей про державу, право, про політичні організації суспіль-

ства в цілому. Політичні погляди, ідеї, теорії виникли в класовому

суспільстві. При первіснообщинному устрої, де не було класів, не

було держави, не було права, не було політики, — не було і не мог-

ло бути політичних і правових поглядів і теорій.

В суспільстві, розділеному на рабів і рабовласників, базис рабо-

власницького устрою визначав характер політичних ідеалів класів,

що борються в суспільстві. Рабовласники могли утримувати в підко-

ренні великі маси рабів і обездоленого, розореного вільного насе-

лення лише шляхом жорстокого терору. Рабовласницька держава, і

насамперед його армія, була знаряддям цього придушення. В арсеналі

Розділ І

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ ЯК НАУКА

засобів, за допомогою яких рабовласники стародавніх країн — Ки-

таю, Індії, Вавилону, Єгипту, стародавньої Греції та Риму — трима-

ли у вузді рабів, була й ідеологічна зброя. Зрозуміло, що існували

суперечності між окремими групами рабовласників, але в корінних

питаннях ідеологія рабовласників була єдиною.

На зміну рабовласницькому ладу прийшов феодальний, рабо-

власницька держава була замінена феодальною. Поглядам феодалів,

їх волі стали відповідати політичні і правові установи феодального

ладу, основою якого була феодальна власність на землю.

Політичні теорії духовних і світських феодалів створювались і

поширювались насамперед для прищеплення трудящим масам дум-

ки про непорушність кріпосницьких відносин. Пануючою ідеологі-

єю у феодальному суспільстві була релігія. Церква була крупним

феодалом, мала величезні земельні багатства, грошові та інші засо-

би, була монополістом в усіх галузях розумового життя. В ті часи

політика і юриспруденція, як і інші науки, перетворилися в прості

галузі богослов’я, бо основу цих наук складали ті ж принципи, які

розвивали богослови. Догмати церкви одночасно стали й політич-

ними аксіомами, а біблейські тексти мали у будь-якому суді силу

закону.

Церква і світські феодали вогнем і мечем боролися проти анти-

феодальних ідей. На вогнищах інквізиції, в застінках феодальних кня-

зів та імператорів гинули ті, хто осмілювався підняти голос протесту

проти феодального устрою і релігійного світогляду. Проте ці заходи

не зупинили і не могли зупинити прогресивних суспільно-політичних

думок, необхідність яких була обумовлена ходою історії.

В міру дальшого розвитку продуктивних сил і перетворення фео-

дальних виробничих відносин в їх гальмо, стали все більше по-

ширюватися нові, передові ідеї і теорії, спрямовані проти феодаліз-

му. Буржуазія, кровно заінтересована у знищенні феодальних поряд-

ків і відносин, виступає носієм цих передових ідей, очолює боротьбу

з феодальним режимом. Буржуазні ідеологи знімали ореол святості з

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

пануючої в суспільстві релігійної ідеології, проголосили наявність у

людини природних і невідчужуваних прав. Антифеодальні ідеї і тео-

рії мали велике значення в боротьбі проти феодалізму і забезпечили

перемогу буржуазних революцій, нових капіталістичних виробни-

чих відносин.

Отже, базис рабовласницького устрою має свої політичні по-

гляди і теорії, базис феодального устрою — свої, капіталістичний —

свої, соціалістичний — свої. Звідси витікає, що періодизація історії

політичних вчень повинна будуватись стосовно історії суспільства в

цілому, тобто до історії зміни одного типу виробничих відносин, од-

ного базису другим. Цим визначається структура курсу історії полі-

тичних вчень.

Розділ ІІ

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

1. Характеристика суспільнополітичного

устрою країн Стародавнього Сходу

Перші класові суспільства склалися в країнах стародавнього

Сходу — в Передній, Східній і Південній Азії і в північно-східній

частині Африки. Ще починаючи з ІV тисячоліття до н. е. внаслідок

розкладу первісно-общинного ладу і поділу суспільства на класи —

на рабовласників і рабів — стали формуватись стародавні рабовлас-

ницькі держави — Єгипет, Вавілонія, Індія, Китай та ін.

Названі держави становили частину надбудови над рабовласниць-

ким базисом, володіли загальними рисами держав рабовласницького

типу. Однак рабовласницький устрій в державах стародавнього

Сходу мав значні особливості. Рабоволодіння деякий час ще збері-

гає примітивні форми, обмежуючись в основному рамками домаш-

нього рабства. Поряд з рабами піддавалась експлуатації і маса об-

щинників, які розорилися. Тривалий час зберігаються пережитки

первісно-общинного устрою. Землеволодіння в більшості держав

стародавнього Сходу в силу особливостей клімату і ґрунту можливо

було лише за умови штучного зрошення і будівництва іригаційних

споруд (греблі, дамби, канали). Це сприяло збереженню родинної, а

пізніше сільської общини і утворенню державної власності на землю.

Розділ ІІ

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ

СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

Державна і храмова земля фактично поступала в індивідуальне во-

лодіння, але номінально становила, як частково і раби, як би колек-

тивну власність рабовласників.

Завдання організації іригаційних робіт, в яких зайняті були

великі маси рабів, обумовлювало необхідність політичної централі-

зації і створення своєрідно великих бюрократичних організованих

монархій. Державний устрій складається у формі східної деспотії —

монархії, в якій вся повнота державної влади зосереджувалася в ру-

ках однієї особи — деспота, котрий спирався на бюрократичний

державний апарат.

Намагаючись обґрунтувати необмежені повноваження деспота,

пануючий клас проголошує божественне походження його влади.

Його ідеологи відстоюють необхідність суспільної нерівності, за-

кликають до суворого терору. В ідеології ж пригноблених прово-

диться думка про несправедливість існуючого устрою, з’являються

сумніви в правомірності гніту, в котрому вони знаходяться.

2. Політичні вчення

Єгипту, Вавилону, Індії та Китаю

Стародавній Єгипет з часу утворення в ньому класів (ІV тися-

чоліття до н. е.) протягом тисячоліть являв собою рабовласницьке

суспільство. В ньому зберігаються значні пережитки первісно-об-

щинного ладу. Тривалий час зберігається сільська община. Поряд з

експлуатацією рабів відбувається й експлуатація вільних землевлас-

ників і ремісників, котрих обкладали податками не тільки на

користь держави, але й на користь представників служилої та земле-

власницької знаті.

Політичний устрій стародавнього Єгипту — східна деспотія на чо-

лі з обготвореним фараоном, що спирався на військово-бюрократичний

Розділ ІІ

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

апарат. Використання вод ріки Ніла для штучного зрошування ви-

кликає необхідність складних іригаційних споруд, підтримання і

вдосконалення яких вимагало політичної централізації. Придушую-

чи і експлуатуючи великі маси рабів, вільних землевласників і ремі-

сників, широко застосовуючи зовнішньоекономічне примушування

для одержання додаткового продукту, клас рабовласників викорис-

товує і насаджує релігійну ідеологію. Низький рівень розвитку тех-

ніки, що ставив людину в залежність від сил природи і застійний

стан суспільного розвитку створюють сприятливі умови для зміц-

нення релігійних уявлень в суспільній свідомості. Наскрізь проник-

нута релігійними ідеями і політична ідеологія Єгипту, фараон роз-

глядається як «бог», як «потомок богів» земних і небесних.

Політичну ідеологію верхівки єгипетського рабовласницького

класу розкриває «Повчання Птахотена» (ІІІ тисячоліття до н. е.).

Птахотен — один із видатних представників єгипетської знаті, який

посідав високі посади в державі аж до посади візіра (джаті), глави

адміністративного апарату. В «Повчанні» він підводить підсумки

своєї тривалої житейської мудрості, висловлює погляди з питань су-

спільного і державного устрою.

Птахотен виходить з необхідності суспільної нерівності. Для

нього нижчий за своїм становищем в суспільстві — поганий; вищий —

цінний, благородний. Він закликає «нижчих» ставитись з покірністю

і смиренням до «вищих», оскільки їх благополуччя залежить від

доброї волі і доброзичливості знатних і тих, хто має владу. Знатний

годує нижчих, даючи «…коли захоче, тому, кого любить і до котро-

го дістає його рука».

Разом із тим Птахотен закликає вищих не бути чванливими у

спілкуванні з нижчими, не принижувати їх, не нападати на них, не

шкодити їм. «…Могутність лагідності більша могутності сили», —

повчає Птахотен: «Ніхто не повинен намагатись викликати страх,

крім царя і бога». При цьому Птахотен лицемірно засуджує користо-

любство і жадібність, заявляючи, що остання становить смертельну

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

хворобу, що руйнує сім’ї, нищить добрі відносини між рідними.

Однак Птахотен висловлюється проти будь-яких змін в моральних

уявленнях людей. Беззаперечна покора начальнику оголошується

чесністю чиновника, «зігни спину, — говорить вельможа Птахотен, —

перед тим, хто начальник твій, начальник твій в домі царя і буде дім

твій чудовий по багатству своєму і ти зміцниш дім».

З середини ІІІ тисячоліття до н. е. в Єгипті починається розпад

централізованої монархії, що привело до занепаду іригаційного гос-

подарства, в той час як розвиток господарства вимагав розширення і

вдосконалення мережі каналів для зрошення і використання «висо-

ких полів», тобто земельних ділянок, що становили власність бага-

тих рабовласників. Виникає необхідність в об’єднанні, ініціатива

якого походить від Гераклеопольського нома. Царі цього нома в кін-

ці ІІІ тисячоліття підкоряють своїй владі долину річки Ніл від гирла

до Тиниса. Це викликає незадоволення бідноти, яка піднімається

проти багачів, що розбагатіли за рахунок «високих полів» — проти

старої служивої знаті. Особливості боротьби між окремими групами

пануючого класу відображає настанова царя Ахтоя (10-та династія)

своєму сину. Цей політичний трактат розкриває ідеологію верхівки

єгипетського рабовласницького суспільства в критичний для неї мо-

мент історії держави. Цілком можливо, що автором настанови є не

сам Ахтой, а одна з вищих посадових осіб.

Автор настанови радить дотримуватись щодо трудящих суво-

рої, але обережної політики. Він рекомендує, з одного боку, жорсто-

ко розправлятись з «бентежниками» і бути нещадним до бідняків,

що домагаються захоплення майна рабовласників, з іншої — намага-

ючись відвернути виступи народу, вказує на необхідність деяких

уступок трудящим «не будь м’яким на випадок пограбування. При-

сушуй натовп, знищи полум’я, котре йде від нього, не підтримуй

людину, котра ворожа, будучи бідняком, він — ворог». Автор вва-

жає, що бідняку не слід вірити, він не говорить правди. Бідняків не

треба брати в армію: «Бідний — це смута війська». А багатий заслу-

говує повної довіри: «він владика речей і немає потреби».

Розділ ІІ

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

З другого боку, Ахтой рекомендує не зловживати насиллям що-

до слабих і неімущих, і висловлюється проти несправедливих і суво-

рих покарань: «Не вбивай. Недобре це для тебе. Карай ударами і

ув’язненням, і буде земля облаштована завдяки цьому». Він пише:

«Твори істину, і ти будеш жити довго на землі. Заспокоюй того, хто

плаче, не утискуй вдову, не проганяй чоловіка через майно батька

його…» Автор радить царю орієнтуватись на знать, надавати своїм

приближеним всіляку підтримку: «Поважай твоїх вельмож, охоро-

няй добробут твоїх людей», «Возвеличуй своїх вельмож, щоб вони

поступали за твоїми законами». Однак автор радить не рахуватись із

знатністю походження при виборі посадових осіб і рекомендує вису-

вати здібних із числа незнатних людей: «Приближай до себе людину

за діла його». І власники «високих полів», що розбагатіли, в той час

вже набули значної ваги і успішно змагались при дворі з представ-

никами старої знаті.

Ахтой надавав великого значення підтриманню релігійного

культу і шані покійних царів, закликав приносити щедрі жертви бо-

гам, споруджувати пам’ятники, але не руйнувати при цьому чужих

для того, щоб спорудити свої. Для Ахтоя є характерним ставлення

до «варварів», «азіатів». Він прагнув вселити ненависть до чужих

народів, походи проти котрих повинні дати нових рабів.

У ХVІІІ ст. до н. е. в Єгипті вибухнуло повстання вільних бідня-

ків і рабів, в ході якого відбулася експропріація багачів і були розгром-

лені державні установи. Ця подія знайшла відображення в Лейденсь-

кому папірусі «Реченія Іпувера». В ній автор пише: «Земля перевер-

нулась, подібно до гончарного кола. Розбійник (став) володарем

багатства: багач (перетворився) в грабіжника… Сильні серцем (стали)

подібно птахам (із-за страху)». «Немає (більше) ніде єгиптян… Золо-

то, лапис-лазурі, срібло, малахіт, сердолик, камінь Ібхет… висять на

шиї рабинь. Благородні жінки (блукають) по країні»…

Вільні бідняки і раби оволоділи майном багачів і стали володаря-

ми тих багатств, котрі раніше належали їх гнобителям. Проте рабство

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

збереглося і після повстання. «Той, хто не мав (навіть) тимчасових

рабів, став (тепер) власником спадкових рабів». Головним наслідком

перевороту був перехід майна багачів в руки бідняків і знищення

старих державних установ. Іпувер пояснює те, що відбулося, волею

богів і бездіяльністю або невмілою діяльністю царя. Для нього воля

царя — джерело всіх подій в державі. Іпувер виражає побажання,

щоб все повернулося до старого порядку, щоб повністю було відно-

влено все, що було раніше.

Ідеологія єгипетських рабовласників знайшла відображення та-

кож в «Повчанні Аменомоне» (21-ша або 22-га династія — Х–ІХ сто-

літь до н. е.). Воно написано відомим сановником, що мав широкі

повноваження по управлінню державним господарством Єгипта.

Повчання автор звернув до свого сина. Воно відбиває настрої рабо-

власників в час занепаду, що почався в Єгипті. Налякана повстан-

ням рабів, вільна знать намагалася відвернути їх в майбутньому.

Аменомоне закликає експлуататорів до поміркованості і обережнос-

ті. Він застерігає їх проти захоплень чужих земель, оголошує того,

хто грабує слабих, ворогом народу, погрожує тяжкими покарання-

ми, вимагає від суддів неупередженості і засуджує їх хабарництво,

застерігає проти зловживань при збиранні податків. Однак він пере-

конаний, що всю долю людини визначає бог: «Його не можна обма-

нути, оскільки він проникає в думки людини і «серце людини — ніс

бога». Тому Аменомоне закликав до покори жерців, котрі відіграва-

ли провідну роль у формуванні політичної ідеології Єгипту.

Стародавній Вавилон, як і Єгипет, був рабовласницькою держа-

вою, а політична ідеологія також була пронизана релігійними уяв-

леннями. Боги спрямовують долі людей і народів, дають їм блага і

надсилають на них всі біди, відбивають ворогів і дарують перемоги.

З релігійних ідей випливає і уявлення про державну владу. Вихва-

ляння і виправдовування необмеженої влади східного деспотизму

міститься в законах вавилонського царя Хаммурапі (ХVІІІ ст. до н. е.).

Боги поставили Хаммурапі керувати чорноголовими, це — бог неба