Безродний Є. Ф., Уткін О. Історія політичних вчень

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ VІІ

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ І РЕФОРМАЦІЇ

висловлюється за призначення смертної кари рецидивістам. Неви-

правних він пропонував заколювати, як неприборканих звірів, яких

не можуть загнуздати ні в’язниці, ні ланцюги. Мислитель виступав

за повну віротерпимість. В «Утопії» існує одночасно кілька культів,

в тому числі культ сонця, місяця, окремих планет. Більша частина

утопійців вірить в невідоме єдине божество — початок усіх речей.

В «Утопії» немає ніяких обмежень, пов’язаних з належністю до тієї

чи іншої релігії, але атеїзм не допускається. Всі громадяни зобов’я-

зані вірити в бога, в безсмерття душі, в загробне покарання за поро-

ки і нагороди за доброчесність.

В цілому ідеал Мора був утопічним, оскільки в соціально-еко-

номічних умовах англійського суспільства ХVІ ст. не існувало ні-

яких передумов для створення соціалістичного ладу. Мор залишився

мислителем, не зв’язаним з масами.

Проте ідеї утопічного соціалізму знайшли свій розвиток через

століття в особі Томазо Кампанелли (1568–1639). Народився він на

півдні Італії, в Калабрії, що перебувала під владою Іспанії, 5 вересня

1568 року. Місто його народження — Стило у провінції Реджіо. Він

рано вражав усіх розвитком не по роках: тринадцятирічним хлопцем

експромтом виголошував промови у прозі або віршах на будь-яку

задану тему. З високим даром красномовності у нього поєднувалася

пристрасна любов до філософії. Він вже тоді заглиблювався у ви-

вчення творів Фоми Аквінського, і це стало вирішальним для його

майбутнього. Батько хотів, щоб син пішов по судовій частині і з ці-

єю метою послав його до Неаполя вивчати юриспруденцію у свого

дядька, професора права. Але молодий Томазо, який вже добре озна-

йомився з філософією, вступив до духовного ордену домініканців у

Козенці, де вивчав філософію і богослов’я.

Кампанелла, який вірив в астрологію, визначив, що зірки про-

рокують близьку революцію в Неаполітанському королівстві і в

Калабрії. Він переконав монахів свого монастиря скористатися слуш-

ним випадком для звільнення від іспанського гніту і встановлення

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

теократичної республіки. Повстання мало відбутися 1599 року. Все

було готове, але два зрадники віддали цей план владі. Це трапилося

у 1600 році, в якому Джордано Бруно загинув на багатті інквізиції в

Римі. Як видно з твору Кампанелли «Переможний атеїзм», він відбу-

вав покарання у п’ятдесяти різних в’язницях і сім разів був віддан-

ний на жорстоке катування. 27 років провів у в’язницях. Лише

15 травня 1626 року Кампанелла звільнився з в’язниці. Помер він

21 травня 1639 року у 71-річному віці. Головний його твір — фан-

тастична повість «Місто Сонця», написано латинню. У 1840 і

1844 роках вона була видана французькою мовою, у 1885 році —

англійською. Це — смілива, продумана і красива утопія про «філо-

софську республіку». Кампанелла був твердо переконаний, що як

тільки люди ознайомляться з його ідеалом, вони відразу ж стануть

його послідовниками.

Розповідь ведеться від імені мандрівника, який повідомляє,

що знає про суспільний лад і політичну організацію «Міста Сон-

ця» на острові Тапробана. Розташоване воно на острові, поділено-

му на чотири королівства-суперники і зроблено його фортецею,

збудованою на пагорбі, подібно до середньовічних міст та Єруса-

лима. Його оточують сім валів з бійницями, де зосереджені гар-

мати та інші засоби ведення війни. Всі громадяни беруть участь в

обороні Міста Сонця. Суспільний лад характеризується обов’яз-

ковістю праці для всіх громадян і відсутністю приватної власнос-

ті. Всі суспільні посади, ремесла і роботи розподілені між усіма

громадянами.

В «Місті Сонця» заняття надаються кожному відповідно до

нахилів з дитинства. І оскільки професія кожного відповідає його

природним потребам, всі чесно виконують покладені на них дору-

чення. Однак заняття землеробством, скотарством, а також війсь-

ковою справою обов’язкові для всіх. Найважчі роботи (наприклад,

ковальську справу, будівництво) вважали найпочеснішими. Все,

що створювалося працею соляріїв, вважалося спільним надбанням.

Розділ VІІ

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ І РЕФОРМАЦІЇ

Все необхідне для життя громадяни одержували від держави. У со-

ляріїв немає ніякої власності і тому не вони служать речам, а речі

служать їм, вважав Кампанелла. В ідеальній державі Кампанелли

помічається здійснення деяких принципів демократії. Два рази на

місяць скликаються збори всіх громадян, що досягли двадцятирічно-

го віку. Велика рада накреслює кандидатів на вищі посади держави,

контролює посадових осіб і має право їх зняття.

Державою управляють 3 виборних начальники під верховним

наглядом Ге — свого роду батька; вони уособлюють три властивості

чистого життя: могутність, мудрість і любов. Могутність керує

військовими справами, мудрість разом з 13 вченими відповідає за

науку й технічну освіту громадян. Любов піклується про збереження

і продовження роду. На думку соляріїв, діти належать суспільству.

Вони не визнають за приватними особами права виховувати дітей,

розпоряджатися ними, оселею і жінками як своєю власністю. Тому

виховання здійснюється з урахуванням інтересів держави. Для про-

довження роду вибирають найгарніших жінок. Красу солярії розумі-

ють як фізичну силу і гармонійність частин тіла. Вони люблять не

штучну, а природну красу; суворо карались би жінки, котрі забажа-

ли б пудритись, фарбуватись або збільшувати свій зріст високими

підборами.

Солярії ведуть спільне життя; вони сплять у великих спальнях і

харчуються у великих їдальнях, чоловіки сидять з одного боку, жін-

ки — з другого. Обслуговують їх молоді люди, які не досягли двадця-

тирічного віку. Кількість страв змінюється відповідно до віку; до-

рослі їдять двічі, літні — тричі, а діти — чотири рази на день. Через

відсутність приватної власності солярії не мають потреби в грошах,

торгівлі. Вони лише купують в інших народів товари, яких самі не

виробляють.

Солярії дуже гостинні, ввічливі і люб’язні з іноземцями, котрі

їх відвідують. Гостей вони утримують на державні кошти. Держава

міста Сонця була відкрита для всіх. Кампанелла запрошував народи

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

світу спільно працювати, «щоб знову настав золотий вік на землі».

Проте суспільний лад, висунутий Мором, як і Кампанеллою був уто-

пічним в умовах Західної Європи ХVІІ ст., оскільки не існувало ні

економічних, ні соціально-політичних передумов, здатних до побу-

дови нових суспільних відносин.

Розділ VІІІ

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В РОСІЇ В ХV — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХVІІ СТОЛІТЬ

1. Характеристика

суспільнополітичного ладу Росії

Утворення Російської централізованої держави було обумов-

лено рядом серйозних змін в економіці країни. Процес відокрем-

лення ремесла від сільського господарства сприяв розвитку товар-

но-грошових відносин, пожвавленню господарських зв’язків між

окремими районами країни. Місто стає центром ремісничого

виробництва, культурного життя, виникнення нових ідей, спрямо-

ваних проти феодальної роздробленості Росії, ослаблення сил її

народу. Північно-Східна Русь випробувала в ХІІІ ст. всі страхіття

монгольської навали, зазнала розорення і спустошення з боку за-

гарбників.

Вирішальне значення для прискорення утворення російської

централізованої держави мав зовнішній фактор. На кінець ХІV ст.

Північно-Східна Русь стала поступово відроджуватись від страшно-

го розорення і бід монгольської окупації. В 1480 році Русь вирва-

лась з татаро-монгольського ярма. Іван ІІІ (1462–1505) робить ус-

пішні спроби замінити застарілу дворцово-вотчинну систему управ-

ління організацією «наказів», створює в 1497 році єдиний для Росії

«Судебник».

Розділ VІІІ

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В РОСІЇ В ХV —

ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХVІІ СТОЛІТЬ

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

Іван ІІІ розгорнув дипломатичну діяльність з Польщею, Австрі-

єю, Угорщиною, Швецією, Персією, Молдавією, Грузією та іншими

країнами. Росія переходить до повернення втрачених під час мон-

гольського ярма земель. В 1654 році в результаті переговорів Пере-

яславська Рада і Земський Собор закріпили союзний договір, по яко-

му Україна приєдналася до Російської держави. Після приєднання

Сибіру, розгрому шведсько-польської інтервенції і об’єднання з

Україною відбувається зростання зовнішньої торгівлі, культури. В

ХVІІ ст. в Росії визрівають передумови для утворення абсолютної

монархії. В економіці з’явилася мануфактура, намічається утворен-

ня всеросійського єдиного ринку. Класові суперечки, особливо між

феодалами і селянством загострюються. Про це свідчать селянські

війни Івана Болотнікова і Степана Разіна, міські повстання 1648 року,

«Мідний бунт» 1662 року, повстання у Пскові в 1650 році. В резуль-

таті розвитку економіки Росії, загострення класових суперечностей

з’являються політичні теорії, спрямовані на створення і зміцнення

абсолютної монархії.

2. Теорії верховенства царської влади

в політичній літературі ХV–ХVІ ст.

Боротьба Москви за зміцнення єдиної державної влади знайшла

своє відображення в політичній літературі того часу. Увага російсь-

ких політиків була привернута до Флорентійської унії 1439 року, ко-

ли візантійський імператор Іоан Палеолог (1425–1448), бажаючи

одержати підтримку феодальних держав Західної Європи у боротьбі

з турками, погодився на підкорення православної церкви римсько-

католицькій на чолі з папою. В укладенні цієї унії брав участь і ро-

сійський митрополит, грек за національністю, Ісидор. Унія не була

визнана у Москві. Для обґрунтування цього акту з’явилася «Повість

про Флорентійський собор» Симеона Суздальського, який захищав

Розділ VІІІ

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В РОСІЇ В ХV — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХVІІ СТОЛІТЬ

ідею успадкованості влади московських князів від візантійських ім-

ператорів.

На думку Суздальського, візантійський імператор Іоан Палео-

лог, погодився на унію, тим самим назавжди позбавив себе права

вважатись захисником православної церкви. Її справжнім захисни-

ком залишився Московський великий князь Василь Васильович. Ав-

тор повісті вважав, що історія поклала на великого государя усієї

Русі Василя ІІІ обов’язок захисту православ’я в усьому світі. Право

ж російських царів ставити на митрополію в Москві російських мит-

рополитів автор визнав безумовним і священним обов’язком російсь-

кого царя. Це положення було розвинуто в політичній теорії «Моск-

ва — третій Рим». По ній російський цар стає главою всіх православ-

них в усьому світі, оскільки це право одержано безпосередньо «від

бога» і не залежить від будь-яких земних впливів.

Ідея самодержавної влади знаходить відображення в докумен-

тах дипломатичних відносин Російської держави з іноземними дер-

жавами та історичних сказаннях ХV–ХVІ ст. Іван ІV в переписці не

раз посилається на свою самодержавність, котру він розумів як вла-

ду, дану від бога і тому ні від кого незалежну. Спроби обгрунтуван-

ня родословної московських господарів були вжиті ще при Іванові

ІІІ. На кінець ХV ст. відноситься «Сказанія про князів Володи-

мирських». В ньому дається фантастична родословна російських

царів. Розповідь починається з Ноя, але особлива увага приділяєть-

ся тому, щоб зобразити російських царів спадкоємцями римського

імператора Августа. Про це, мовляв, свідчить шапка Володимира

Мономаха, відвойована Володимиром Всеволодовичем у Костян-

тина Мономаха.

Теорія возвеличення Москви знайшла відбиття в політичних

працях псковського монаха Філофея. Він стверджував, що вся істо-

рія людства є історія трьох світових царств. Два царства Рим і Конс-

тантинополь впали, тому що зрадили православ’ю. Єдиним покрови-

телем православ’я залишається російський цар в Москві. Москва, по

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

Філофею, є єдиний богоспасаючий град. Москва — останнє світове

царство, третій Рим. Піднесенню ролі Москви великого князя Івана

ІІІ присвячено «Послання на Угру» Вассіана Рило, ігумена Троїць-

ко-Сергієвцої лаври (1466 р.), з 1469 року — єпископа Ростовського

і Рязанського. Одним із перших авторів теорії спільної царської вла-

ди був ігумен Волоколамського монастиря Йосиф Санін (Волоць-

кий) (1440–1515), відомий політичний і церковний діяч кінця ХV і

початку ХVІ ст. На його думку, влада дана царю від бога. Бог обрав

царів як намісників своїх на землі. Однак він вважав, що царська

влада повинна надавати велику підтримку церкві в нагромадженні

церковних багатств, в будівництві монастирів, а також підтримувати

експлуатацію монастирських кріпосних селян. Санін вимагав від

царської влади відмови від зазіхань на церковну власність. Він гово-

рить, що цар, котрий претендує на церковні землі, «не божий слуга,

а диявол, і не цар, а мучитель». В цілому ж теорія суверенності цар-

ської влади Йосифа Саніна повинна була зміцнити союз світської

влади з духовною.

В боротьбі за утворення централізованої держави російські царі

конфісковували землі своїх противників із числа світських феодалів,

але не зачіпали церковних земель, боячись позбавлення ідейної під-

тримки церкви. Розгромлені царською владою удільні князі, бояри

виступили проти офіційної церкви. Одним із відомих критиків «нес-

праведливості» і «користолюбства» офіційної церкви був чернець

Ніл Сорський, який пропагував ідеал самітницького життя. Інок,

стверджував Сорський, повинен бігти від світу цього з його «зло-

смрадієм». Він не повинен втручатися в справи мирян, «підноситись

над мирянами», думати про себе «високоумно», але повинен бути

морально утримуючим. Ніл вимагав від іноків, щоб жили своєю пра-

цею.

Яскравим «викривачем» офіційної церкви був Вассіан Косой —

насильно пострижений в монастир за опозицію Івану ІІІ Василь

Іванович Патрікеєв. До цього він займав високі державні посади.

Розділ VІІІ

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В РОСІЇ В ХV — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХVІІ СТОЛІТЬ

Вассіан Косой викривав користолюбство «батьків церкви». До числа

«некористолюбців» належав Федір Карпов — публіцист і дипломат

кінця ХV — початку ХVІ ст. Він доводить, що «всяке місто і всяке

царство управлятися повинно начальниками», тому країнам і наро-

дам потрібні царі та начальники. Закони і державу Карпов розглядає

як результат суспільного життя і діяльності людей.

Максим Грек (1480–1556), один з ченців Афонського монас-

тиря, прибув у Росію для виправлення священих книг. Зблизився

з представниками опозиційно настроєного щодо офіційної церкви і

царської влади боярства і в своїх проповідях викриває монастирське

землеволодіння. Ідеальний цар, на його думку, має шанувати духо-

венство, «нагороджувати вельмож за їх заслугами». Князь Курбсь-

кий був захисником порядків часів феодальної роздрібленості.

3. Політичні ідеї прихильників централізованої

російської держави

Спираючись на дворянство і на швидко зростаюче місто, царсь-

ка влада в Росії успішно боролася за повне викорінення залишків

феодальної роздрібленості, розгромила вотчинників-бояр і створи-

ла нову систему управління. З метою забезпечення підтримки сво-

їм заходам з боку дворянства і посадського населення царська вла-

да вдається до скликання земських зборів, що означало створення

станово-представницької монархії. Феодальна політика Івана ІV

була спрямована на розгром боярства на прикріплення кріпосного

селянина до землі і обкладання всього поселення державним подат-

ком в інтересах підвищення ролі дворянства, зміцнення централізо-

ваної влади.

Видатним теоретиком і публіцистом дворянства в ХVІ ст. був

Іван Пересвєтов. У 1549 р. він подав Івану ІV дві чолобитні з проек-

тами різних державних і соціальних перетворень. Політичний ідеал

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

100

його — спільна централізована держава з царською владою на чолі,

котра, спираючись на дворянство, організовує армію, створює гнуч-

кий і слухняний волі царя державний апарат, очищує судові міста

від хабарництва, розгромить в ході боротьби за зміцнення держави

бояр і ліквідує інститут намісництва. Пересвєтов вимагав від царя,

щоб він царство своє тримав «у грозі». Цар повинен правити мудро,

але не прощати недругам образ: «Як кінь під царем без уздечки, так

царство без грози», — пояснює Пересвєтов Грозному необхідність

жорстокої розправи з ворогами.

Основним і першочерговим завданням зовнішньої політики

Москви Пересвєтов вважав підкорення Казані. Приєднавши Казань

до Російської держави і оволодівши цією «підрайською землею»,

«Великі господарі Всея Русі» убезпечать свою країну від нападу во-

рогів, відкриють нові торговельні шляхи і одержать велику користь.

Політична теорія божественного походження царської влади знай-

шла свого захисника в особі Івана ІV Грозного (1530–1584), велико-

го князя «Всея Русі» (з 1533). Вона розкрита в переписці князя

Курбського з опричником Василя Грозного, який потрапив в полон

до кримських татар, і в посланні в Кирило-Білозерський монастир.

Іван Грозний захищав ідею повноти царської влади. На його

думку, всі його предки володіли повнотою самодержавної влади, і

тому він проводить положення про спадкоємність його самодер-

жавних прав. Всяка думка про роздрібленість або применшення

царської влади рішуче відкидається Грозним. Зрада Курбського

Вітчизні, вважав Іван Грозний, є не тільки державний злочин, але

й святотатська справа. Розглядаючи підлеглих як своїх холопів,

Іван ІV безумовним правом царя вважав право розпоряджатись

життям своїх підлеглих. Він, відстоюючи ідею суверенітету царсь-

кої влади, вважав неприпустимим втручання церкви в справи

світської влади. Виступ його проти духовенства та боротьба за

підкорення церкви царській владі сприяли зміцненню централізо-

ваної держави.