Безродний Є. Ф., Уткін О. Історія політичних вчень

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ ХVІI

ПОЛІТИЧНА ДУМКА В РОСІЇ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ

231

мають відбуватись певні зміни. В «Записці» він писав: «Я не мовчав

про податки в мирний час, про безглузду… систему фінансів, про

грізні військові поселення, про дивні вибори деяких сановників, про

міністерство Освіти або затемнення, про необхідність зменшення

війська, що воює тільки в Росії і накінець, про необхідність мати

тверді закони громадянські і державні». Розходження Карамзіна з

Сперанським заключалися не в змісті їх політичних поглядів (обид-

ва бажали «заснувати Росію на законах»), а в способах їх реалізації.

Велич царювання Петра І не в створенні Сенату з колегіями, а в на-

ближенні мужів знаменитих і розумом чесних… не тільки в респуб-

ліках, але і в монархіях кандидати повинні бути призначені тільки

по здібностях».

Влада на місцях повинна бути представлена губернаторами, для

чого Карамзін радив знайти п’ятьдесят розумних і компетентних

людей, котрі «щиро стануть дотримуватись довірене кожному з них

благо півмільйона Росії», і якщо «там справи підуть як треба, то мі-

ністри і рада можуть відпочивати». Тому Карамзін в «Записці» звер-

тає увагу на необхідність підготовки грамотних, спеціально підгото-

влених кадрів, розстановки чиновників на посадах відповідно до

знань і здібностей, всіляко заохочувати їх до виконання службового

обов’язку системою нагород і покарань. Головна увага в управлінні

повинна бути спрямована на ослаблення прерогатив центральної

влади і розширення повноважень влади на місцях, бо тільки місце-

вій владі відоме справжнє становище справ у провінції. Карамзін не

протиставляв Росію Західній Європі, а вважав її однією з європейсь-

ких країн, а російський народ як рівнозначний з іншими націями.

«Росія, — писав М. М. Карамзін, — існує вже більше тисячі років і

не в образі дикої орди, а у вигляді держави великої». Тому він радив

дбайливо ставитись до стародавніх установ і звичаїв. У своєму пра-

ворозумінні Карамзін дотримувався природно-правової теорії, ствер-

джуючи, що в моральній державі закони громадянські мають бути

повністю відповідними законам природним. Він мріяв про видання

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

232

Зводу законів, поширення освіти і морального виховання народу,

хоч був в цих питаннях непослідовним. Карамзін вважав, що «в Ро-

сії немає бажаючих для вищих наук», купцям потрібна арифметика,

стряпчим і суддям — основи юриспруденції,… бо сучасний рівень

вітчизняної науки ще не підготовлений до сприйняття «загальних

знань», нині необхідно для користі вітчизні від кожної людини

вимагати потрібних для тієї служби знань, якій вона бажає себе при-

святити».

Карамзін заперечував Сперанському, який запропонував «вве-

дення екзамену на чин» з метою підвищення загальної освіти і ком-

петентності чиновників. Указ про екзамен і надання університетсь-

кого диплому для зайняття посади VІІІ класу Карамзін вважав «не-

щасним указом». «У нас голова громадянської палати зобов’язаний

знати Гомера і Феокріта, секретар сенатський — властивості оксиге-

на і всіх газів, віце-губернатор — піфагорову фігуру, наглядач в бу-

динку божевільних — римське право або помруть колезькими і ти-

тулярними радниками».

Він приділяв увагу і становій організації суспільства, в струк-

турі якого виділяв: дворянство, духівництво, купецтво, селянство

та інші стани. Дворянство, за Карамзіним, є насамперед ні що інше,

як «братерство знаменитих слуг великокнязівських чи царських».

Дворяни мають займати високі посади в армії і на державній службі,

хоч він вважав, що і нижчі стани можуть прагнути до чинів і звань,

якщо вони мають здібності й «чудові знання». Духовенство — «вчи-

тельський стан» і тому воно повинно володіти високим моральним

потенціалом і освітнім рівнем. Його слід добре навчати в спеціаль-

них закладах і достатньо забезпечувати.

Погляд Карамзіна на визначення становища селянина як основ-

ного стану в Росії суперечливий. Для нього не існує питання про

визволення селян із землею, а питання про визволення їх без землі

він вважав безглуздим і небезпечним. «Що значить звільнити у нас

селян?» Дати їм волю, жити де завгодно, відняти у панів всю владу

Розділ ХVІI

ПОЛІТИЧНА ДУМКА В РОСІЇ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ

233

над ними, підкорити їх одній владі. Уряду? Добре, але вони — зем-

лероби — не будуть мати землі, котра, в чому не може бути супе-

речки, є власність дворянства». Якщо звільнити селян, то, на думку

Карамзіна, «Поля залишаться необробленими, житниці пустими».

Дворяни ж «найбільше постачають у нас ринки хлібом. Позбавлені

опіки поміщиків, селяни будуть пиячити, злодіювати, що буде пога-

но для моралі і державної безпеки».

Поміщиків Карамзін називає опікунами селян, що старанно пік-

луються про селянське благо. Він вважає, що кріпосні селяни по-

винні бути щасливими, маючи в поміщика «пильного опікуна і захи-

сника». Одночас Карамзін лякає уряд загрозою селянської війни на

випадок визволення селян. Щодо зовнішньополітичних відносин

Карамзін дотримувався мирної орієнтації. В організації сучасної армії

стояв на позиціях скорочення її чисельності, знищення військових

поселень і послаблення суворості. «Записка» Карамзіна послужила в

дальшому ідеологічним обґрунтуванням політики російського абсо-

лютизму.

4. Політичні ідеї декабристів

Рух декабристів, що організував 14 грудня 1825 року збройне

повстання проти самодержавства, пройшов під знаком рішучого

протесту проти режиму, який піддавав гніту народ з боку поміщи-

ків-кріпосників. Процес розкладу феодально-кріпосницьких відно-

син, зародження капіталістичного укладу в надрах феодального су-

спільства, знущань і насилля над народом, котрі були органічно влас-

тиві дворянсько-кріпосницькій монархії, викликали рух декабристів

як відповідь російських людей на самодержавне свавілля. Декабрис-

ти виступили з протестом проти насилля над народом і проти само-

держаства в період, коли революційні сили в Росії були слабі. Після вій-

ни 1812 року в народі росло незадоволення режимом. Про це свідчать

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

234

повстання у військових поселеннях в 1819 році, повстання на Дону і

незадоволення гвардійського Семенівського полку в 1820 році. В са-

мій столиці формувалися сприятливі умови для виникнення перших

революційних спроб повалення самодержавства.

Утворення «Священого союзу» трьох феодальних держав Росії,

Австрії і Прусії, придушення військовою силою революції в Іспанії

(1820), панування в Росії жорстокого генерала Аракчеєва, гоніння на

освіту і пресу — все це викликало незадоволення передових людей.

В умовах наростання протесту проти реакції виник рух дворянських

революціонерів, які продовжили справу Радіщева. Ці люди, в біль-

шості учасники війни 1812 року, були патріотами Росії, виховані в

дусі ненависті до кріпосництва і рабства. І вони виступили проти

кріпосництва і царя зі зброєю в руках з метою здійснення військово-

го перевороту. До цього вони створили таємні організації на зразок

«Арзамаса», «Зеленої лампи», «Союзу порятунку», «Союзу благо-

денствія» та ін.

Один із керівників декабристів Павло Іванович Пестель (1793–

1826) одержав освіту дома і продовжував у Німеччині, закінчив пер-

шим учнем Пажеський корпус. В 1812 році брав участь у Вітчиз-

няній війні, де виявив хоробрість, отримав ряд високих нагород.

В 1821 році йому присвоїли чин полковника і перед ним відкривала-

ся блискуча військова кар’єра. Проте він обрав інший життєвий

шлях. В 1821 році з ініціативи П. І. Пестеля було створено Південне

товариство, котре поставило своєю метою організацію збройного

повстання для повалення самодержавства і знищення кріпосного

права в Росії. Головна «корінна» управа знаходилась в Тульчині, на

чолі її стояв Пестель, глава всього товариства. Він був видатним те-

оретиком державного права, написав для тимчасового правління

проект Конституції під назвою «Руська правда», передбачав карди-

нальні реформи усього соціального і політичного устрою життя

Росії. З’їзди товариства проходили в Києві в 1822, 1823, 1824,

1825 роках під час щорічних ярмарок. Тут розроблялися питання

Розділ ХVІI

ПОЛІТИЧНА ДУМКА В РОСІЇ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ

235

тактики повстання, заміни монархії республікою, усунення царя і

всіх членів царського двору.

Душею Північного товариства були капітан Генерального шта-

бу Микита Муравйов, як і Пестель, володів широкими теоретичними

знаннями, підготував проект конституції поміркованого змісту, і по-

ет Кіндрат Федорович Рилєєв, який залучив до товариства Миколу і

Олександра Бестужевих, Каховського, що встановили зв’язок з таєм-

ною політичною організацією офіцерів-моряків. Погляди Рилєєва

були більш радикальні, ніж погляди М. Муравйова і він скоро схи-

лив товариство на шлях повстання. 14 грудня 1825 року декабристи

підняли збройне повстання проти самодержавства і кріпосництва в

Петербурзі, а 29 грудня 1825 року — 3 січня 1826 року в Чернігівсь-

кому полку. Повстання зазнало поразки. Репресували понад

3000 осіб. Політичні погляди декабристів знайшли відображення в

програмних документах.

П. І. Пестель залишив «Руську правду» у двох редакціях. В пер-

шій є глава «Земельний простір держави», другій — «Племена, що

населяють Росію», третя — «Верстви, що є в Росії», четверта —

«Політичний стан народу», п’ята — «Громадянський стан народу»,

шоста — «Утворення верховної влади», сьома — «Утворення держав-

ного управління», восьма — «Заходи для безпеки», дев’ята — «Захо-

ди до добробуту» і десята — «Склад державного укладу». На жаль

не всі глави дійшли до нас. Щодо змісту їх, то головна ідея полягала

в тому, що необхідно знищити кріпосне право, дворянство повинно

назавжди відмовитись від ганебної переваги володіти іншими людь-

ми. Пестель звинувачував царський уряд і дворянство у тяжкому

становищі Росії, показує антинародність самодержавства, висуває

положення про республіканський устрій. Вони сформульовані Пес-

телем у «Державному заповіті»: «Народ російський не є приналеж-

ністю чи власністю якоїсь особи або родини. Навпаки, уряд є прина-

лежність народу, і він створений для блага народного, а не народ

існує для блага уряду. Всі люди в державі повинні бути перед законом

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

236

цілком рівними, і будь-яка постанова, що порушує цю рівність усіх

перед законом, є нестерпним зловладдям, яке негайно має бути

знищено».

Визначаючи право народів на самовизначення, тобто «право

народності», Пестель вважав, що народи, які входять до Російської

імперії, за винятком польського, не готові до самостійного, незалеж-

ного існування. Тому він стояв на позиції об’єднання інших народів

з російським, який перебував на більш високому рівні розвитку.

Пестель був противником федеративного устрою, бо вважав, що він

призведе до роздробленості і нагадуватиме стару удільну систему

епохи середньовіччя. Висновок його лаконічний — російська держа-

ва має бути «єдиною і неподільною», за федеративного устрою Росія

«втратить… не тільки свою могутність, велич і силу, але навіть

можливість бути і буття своє між великими і головними держава-

ми». На його думку адміністративний устрій майбутньої Росії буду-

ватиметься за принципом суворої централізації — десять областей

складаються з 50 губерній, які, в свою чергу, поділяються на повіти,

а повіти — на волості. Все населення Росії, за «Руською правдою»,

поділяється на 12 станів: духовенство, дворянство, купецтво, міщанст-

во, казенні селяни, вільні хлібороби, військові поселенці, солдатські

діти, дворянські селяни, дворові люди, заводські селяни, монастирські

селяни.

Після революції поділ на стани скасовується, всі громадяни ста-

ють рівними перед законом, в Росії буде тільки один стан — грома-

дянський. Усі справи на місцях і в центрі повинні вирішувати обран-

ці народу. В Росії має бути запроваджений представницький устрій.

Пестель — за збереження приватної власності, але вважає, що багат-

ство після перемоги революції не надаватиме переваги у соціально-

му становищі. Особисті якості і заслуги стануть підставою для

визначення місця людини в суспільстві. Пестель виступає проти

майнового цензу виборів у місцеві та центральні органи влади. Ор-

ганами верховної влади мають бути Народне віче, Державна дума,

Розділ ХVІI

ПОЛІТИЧНА ДУМКА В РОСІЇ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ

237

Верховний собор. Для всіх трьох вищих органів чітко окреслюва-

лось коло обов’язків: Народне віче — видаватиме закони, Державна

дума, до якої входить 10 міністрів і відомчі установи, повинна вико-

нувати ці закони, а Верховний собор (у складі 120 осіб) суворо кот-

ролюватиме діяльність і законодавчого і виконавчого органів. Отже,

весь державний устрій Росії мав бути перебудований знизу доверху,

а політичні права — надані всім громадянам. Земля стане всенарод-

ним добром.

Пестель висунув ідею часткової націоналізації поміщицьких,

державних та інших земель. Проте у будь-якому разі, за його ста-

ном, у поміщика залишиться 5000 десятин, а лишки націоналізуються

і за них виплачуються певні грошові суми. Відібрані землі складати-

муть земельний фонд держави. Кожному громадянину надається

право на одержання ділянки землі, що забезпечить йому і його сім’ї

прожитковий мінімум. Пестель визначає права людини і засади су-

дочинства: «Особиста свобода є першим і найважливішим правом

кожного громадянина і священним обов’язком кожного уряду…

Ніхто з громадян не може бути позбавлений свободи і взятий під варту

інакше як за законом і законним порядком. Будь-яка дія, противна

цьому, тягне за собою найсуворішу відповідальність порушників».

«Руська правда» в руках царського уряду стала страшним зви-

нуваченням проти Пестеля і Південного товариства, яке прийняло її

як програму дій. Допит Пестеля провів сам цар Микола І і його було

страчено разом з іншими декабристами.

На відміну від проекту Пестеля, проект другої конституції був

складений представником Північного товариства М. М. Муравйовим

(1796–1843). Він народився в Петербурзі, в сім’ї крупної землевлас-

ницької аристократії. Домашню освіту одержав від батька — вихо-

вателя царевичів Олександра і Костянтина, опікуна Московського

університету. Навчався в університеті на математичному факультеті,

не закінчивши його пішов добровольцем в діючу армію в 1812 році.

1816 року після повернення з Парижу в Москву М. М. Муравйов

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

238

стає членом кількох опозиційних організацій. В грудні 1825 року за-

суджений на 25-річний строк каторжних робіт. Помер в селі Урик

Іркутської губернії.

Основу політичних поглядів М. Муравйова складають загаль-

ні положення природного права і раціоналізму. Для М. Мурав-

йова, як і для всіх декабристів, характерна ненависть до самодер-

жавства і кріпосного права. «Досвід усіх народів і всіх часів, —

говорив він, — довів, що влада самодержавства однаково згубна

для правителя і для суспільства, що вона не згодна ні з правами

святої віри нашої, ні з началами здорового глузду» і далі «всі

народи європейські досягають законів і свободи. Більш всього на-

род російський їх заслуговує». «Кріпосний стан і рабство, — пи-

ше Муравйов, — скасовуються. Раб, який доторкнувся до росій-

ської землі, стає вільним».

Єдиним джерелом влади і сувереном Муравйов визнає народ,

підкреслюючи, що «російський народ вільний і незалежний не є і не

може бути приналежністю ніякій особі і ніякій родині». Проект Кон-

ституції М. М. Муравйова спрямований проти самодержавної влади

і кріпосного права; він проголошує рівність всіх перед законом, ска-

сування станових відмінностей, свободу слова, друку, зборів, сою-

зів, віросповідання. В цілому ж конституція Муравйова по своєму

змісту вельми поміркована і не сприймалась не тільки Пестелем і

членами Південного товариства, але й окремими членами Північно-

го товариства декабристів. В якості форми держави встановлюва-

лась конституційна монархія і вводився високий майновий ценз для

виборних і представницьких установ, а також ряд інших обмежень.

Прибічник конституційної монархії при введенні в життя принципу

поділу властей, Муравйов проектував вручити законодавчу владу

Народному віче, що складається з двох палат. Палата народних

представників в кількості 450 чоловік, по проекту складалася із ви-

браних від виборчих округів 350 тисячами осіб чоловічої статі. Як

правом брати участь у виборах, так і правом бути обраним наділялися

Розділ ХVІI

ПОЛІТИЧНА ДУМКА В РОСІЇ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ

239

лише особи, які мають нерухомого майна не менше ніж на 500 крб

або рухомого на суму не менше 1000 крб.

Друга палата, що називається Верховною думою, обиралася

від кожної з 13 держав, що становили Росію, як федерацію, і щоб

бути обраним до неї, вимагався віковий ценз не менше 30 років,

9 років громадянства і володіння високим майновим цензом і

3000 крб рухомого майна або 1500 нерухомого. Верховна дума має

право суду над міністрами, верховними суддями і всіма сановника-

ми імперії, причому звинувачення повинно бути йти від палати на-

родних представників більшістю не менше двох третин голосів.

Народне віче у складі двох палат збирається щорічно в перший вів-

торок грудня. Засідання публічні. Законодавча ініціатива належить

членам палат Народного віче. Законодавчий акт приймається дво-

ма палатами, а силу закон одержує при схваленні імператором як

главою виконавчої влади.

Компетенція Народного віче:

1) видавати громадянські, торговельні і військові кодекси;

2) затверджувати правила судочинства і статути урядових установ;

3) прийняття закону про введення військового стану в тій чи іншій

місцевості;

4) прийняття та оголошення закону про амністії;

5) прийняття закону про розпуск урядових зборів кожної з російсь-

ких держав при перевищенні своїх повноважень;

6) оголошувати війну;

7) видавати закон про зміцнення кордонів, нового набору війська,

про сухопутні і морські військові сили;

8) встановлення податків, робити зовнішні займи, перевіряти стан

розходів у державі;

9) видавати закони про діяльність банків, промисловості, пошт,

шляхів сполучення;

10) встановлювати порядок служби громадянських чиновників в

усіх галузях управління;

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

240

11) видавати закон про призначення регентства внаслідок хвороби

імператора, його кончини, його зречення, проголошувати пов-

нолітнього спадкоємця імператором.

Народне віче, по конституції М. Муравйова, не мало права змі-

нювати конституцію. Встановлення та зміна конституційних законів

повинно було здійснюватись особливим державним собором.

Виконавча влада, по конституції М. Муравйова, вручалась мо-

нарху, який «є верховним чиновником Російського уряду». Права

імператора сформульовані таким чином:

1. Влада його спадкоємна і переходить від батька до сина по пря-

мій лінії.

2. Він верховний начальник сухопутних і морських сил.

3. Він веде переговори з іноземними державами і укладає мирні

договори, а також призначає верховних суддів за радою, згодою

і схваленням Верховної думи.

4. Він призначає міністрів (фінансів, військового, морського, зов-

нішніх справ).

5. Він має право скликати обидві палати на позачергову сесію і

надає Народному віче відомості про стан Росії і пропонує захо-

ди, які вважає необхідними.

Імператор при вступі його на посаду приносить в Народному

віче присягу про те, що буде зберігати і захищати конституцію. Ім-

ператор має право розпоряджатися діяльністю міністерств. Члени

імператорської сім’ї не мають ніяких переваг над іншими громадя-

нами. Придворні звання ліквідовуються, кабінет, що керує власніс-

тю імператорської родини, також. Імператор, як глава держави і ви-

конавчої влади, одержує щорічно 2 млн крб на утримання себе і сво-

єї родини. Він може мати придворну свиту і дарувати їм придворні

звання, але оплачувати це самотужки. Ці особи позбавляються ви-

борчих прав, як такі, що перебувають «в приватній службі». Імпера-

тор не має права залишати межі Росії, а виїзд повинен розглядатись

як залишення назавжди і відречення від престолу. Він не підписує