Безродний Є. Ф., Уткін О. Історія політичних вчень

Подождите немного. Документ загружается.

Глава ХVI

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В НІМЕЧЧИНІ В КІНЦІ ХVІІІ — НА ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТЬ

221

характер компетенції монарха, він зазначає, що у благоустроєній

конституційній монархії вся об’єктивна сторона державної справи

визначається законами, а монарху залишається тільки приєднати до

цього своє об’єктивне: «Я хочу».

Урядова влада, до якої Гегель відносить і владу судову, визна-

чається ним як «влада підводити особливі сфери і окремі випадки

під загальне». Завдання урядової влади — виконання рішень монар-

ха, підтримка існуючих законів і установ. Члени уряду і державно-

чиновницька бюрократія характеризуються Гегелем як головна

складова середнього стану, в якому зосереджені свідомість і освіта.

Вихваляючи чиновництво, Гегель називає його головною опорою

держави.

Законодавча влада, за Гегелем, — це влада визначати і встанов-

лювати загальне. Законодавчі збори складаються з двох палат. Пала-

та перів формується за принципом спадковості і складається з воло-

дарів маторатного імені. Палату ж депутатів становлять представники

решти громадянського суспільства, причому депутати призначають-

ся корпораціями, общинами, товариствами тощо, а не обираються

індивідуально шляхом голосування. Гегель відстоював принцип

публічності дебатів у палатах станових зборів і свободи духу. У ці-

лому свій політичний ідеал — конституційну монархію — Гегель

конструює орієнтуючись на компроміс між дворянством і буржуазі-

єю, на можливість поступового мирного перетворення, за волею

верхів, існуючого тоді у Німеччині напівфеодального устрою на

буржуазний. За всієї поміркованості й компромісності поглядів

Гегель в умовах напівфеодальної Німеччини займав історично про-

гресивні позиції, обґрунтував необхідність буржуазних перетворень,

був прихильником конституційної монархії та законності буржуаз-

них прав і свобод.

Вищим проявом ідеї держави, за Гегелем, є ідеальний суверені-

тет. Держави ставляться одна до одної як самостійні, вільні й не-

залежні індивідуальності. Субстанція держави — її суверенітет

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

222

розуміється як абсолютна влада ідеального цілого над усім індивіду-

альним, особистим і кінцевим, над життям, власністю і правами

окремих осіб та їх об’єднань. Сферу міждержавних відносин Гегель

визначає як галузь зовнішнього державного права. Міжнародне право,

за Гегелем, не є дійсним правом, яким є право внутрішньодержавне

(позитивне законодавство), а лише повинністю. Якою ж насправді

буде така повинність — залежить від суверенної волі різних держав,

над якими немає вищого права і суду у звичному розумінні цих

понять. Гегель визначав міжнародне право як частину загального

права. Він писав, що міжнародне право має визначатися державами

з тим, щоб вони виконували свої зобов’язання у відносинах між со-

бою. Гегель критикував ідею вічного миру Канта, вважав, що опір

між державами, якщо їх суверенні волі не дійдуть згоди, може бути

вирішений лише війною. Він із задоволенням зазначав, що новітні

війни ведуться більш людяно, ніж у попередні часи.

Гегель говорив про чотири всесвітньо-історичних царства: схід-

не, давньогрецьке, римське й німецьке. Їм відповідають такі форми

державного устрою: східна теократія, демократія або аристократія,

конституційна монархія. Новий час, що розпочався Реформацією,

Гегель вважав епохою німецької нації.

Стверджуючи, що світова історія є прогрес у свідомості сво-

боди, Гегель намагається вкласти всю світову історію в довільні,

надумані ним схеми. «Всесвітня історія, по Гегелю, є дисципліну-

вання неприборканої природної волі і піднесення її до загальності

суб’єктивної свободи». Схід знає тільки, що одна людина вільна,

грецький і римський світи вважали, що деякі вільні, а німецький

світ визнає всіх людей вільними. Відповідно з цим перша в історії

форма держави — деспотія, друга — аристократія або демократія,

третя — монархія.

У своїй філософії історії Гегель зневажливо говорить про

слов’ян, стверджує, що ідеї революції збанкрутіли, і насамперед

у Франції. Республіканська конституція, говорить Гегель, ніколи

Глава ХVI

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В НІМЕЧЧИНІ В КІНЦІ ХVІІІ — НА ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТЬ

223

не існувала у Франції, бо «під маскою свободи і рівності виступала

тиранія, деспотизм». Він вихваляв устрій, що склався в Німеччині, і

вважав необхідним зберегти монархію, наголошуючи, що неістотно

навіть, чи є монарх благородним чи ні, оскільки сила цієї держави —

в її розумності. Гегель вихваляє Фрідріха ІІ, називаючи його героєм

протестантизму і королем — філософом. В цілому ж вчення Гегеля

про державу і право становить собою послідовний і цільний вираз

ідеології аристократії, спрямованої проти французької буржуазної

революції, сильніше ніж вчення Канта і Фіхте. Гегелівське вчення

дає філософське та історичне обґрунтування суті прусської держави.

Політичні концепції Гегеля справили великий вплив на розвиток

світової політико-правової думки.

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

224

1. Суспільнополітичний устрій Росії

У кінці ХVІІІ ст. суперечності між феодальними виробничими

відносинами і новими по своєму характеру продуктивними силами

загострилися ще більше. Дальше розширення внутрішнього ринку і

зростання зовнішньої торгівлі, ріст фабрично-заводського вироб-

ництва і промислового населення міст, втягування поміщиків у ви-

робництво жита, пшениці, льону на продаж розхитувало старофео-

дальні форми експлуатації поміщиками кріпосного селянства. Ріст

купецької мануфактури із застосуванням на ній «найманої» праці

оброчних селян, свідчить поряд з іншими факторами про розширен-

ня і постійне зміцнення капіталістичного укладу, що народжувався в

надрах феодального суспільства.

Розклад поміщицького господарства і швидке проникнення то-

варно-грошових відносин привели до майже повсюдного залучення

поміщиків до виробництва товарного хліба і льону на продаж, для

потреб внутрішнього ринку і на експорт. Поміщики вдаються до

жорстокої експлуатації селянства, збільшуючи барську оранку. По-

мічається повсюдне зростання оброку. В Росії з’являються паропла-

ви, вводиться машинне виробництво.

Дворяни втягуються у підприємницьку діяльність і торгівлю. Ба-

гато дворян стають заводчиками, фабрикантами, більшість поміщиків

Розділ ХVІІ

ПОЛІТИЧНА ДУМКА В РОСІЇ В

ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ

Розділ ХVІI

ПОЛІТИЧНА ДУМКА В РОСІЇ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ

225

зв’язані торговельними операціями по збуту сільськогосподарської

продукції з купцями-скупщиками, а іноді і прямо з експортерами.

В Росії відбувається процес утворення торговельних кампаній.

Олександр І, який вступив на престол після вбивства батька,

змушений був зробити деякі поступки лицемірно-ліберального ха-

рактеру відповідно до «духу часу». На початку його царювання кіль-

ка «просвічених» вельмож-кріпосників склали проекти реформ з ме-

тою пристосування їх до нових економічних умов. Нещирими були і

«заходи» Олександра І. Він обмежився указами 1801 року «Про на-

дання права покупки населеної землі особам недворянського зван-

ня» і 1803 року — «Про вільних хліборобів», що закріплювали за

поміщиками їх право відпускати кріпосних людей на волю за до-

вільно призначену ними ціну «полюбовно». Справжні плани Олек-

сандра І були розкриті у війні 1812 року і утвердження в Росії після

війни режиму Аракчеєва — душителя передової російської громадсь-

кої думки.

2. Політичні погляди М. М. Сперанського

М. М. Сперанський (1772–1839) народився у селі Черкутино

Володимирської губернії в сім’ї Третьякова. Михайло Михайлович

закінчив Володимиро-Суздальську духовну семінарію і був реко-

мендований в числі трьох кращих учнів до Санкт-Петербурзької се-

мінарії (з 1797 р. — академія) в якості викладача математики, фізи-

ки, риторики і філософії. В 23 роки він стає ректором цієї семінарії,

потім поступає на службу до генерал-прокурора О. Б. Куракіна, на

якій скоро одержав чин статського радника. Олександр І приблизив

М. М. Сперанського до царського двору, де він займав ряд високих

посад, остання — державний секретар. Він брав участь в розробці

законодавчих проектів, що викликали незадоволення з боку дворянства.

Інтриги заздрісників, а також невдоволення його діяльністю з боку

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

226

дворянства послужили приводом відставки і заслання М. М. Спе-

ранського в 1812 році (Нижній Новгород, Перм). В 1816 році його

призначили губернатором в Пензу, а в 1819 році — губернатором

Сибіру.

При імператорі Миколі І М. М. Сперанський очолив комісію по

складанню своду законів Російської імперії. За чотири роки комісі-

єю було складено 45 томів, а через ще три роки — 15 томів діючого

законодавства, за що був нагороджений орденом Андрія Первозван-

ного. Помер М. М. Сперанський в 1839 році.

У світогляді М. М. Сперанського відбились ідеї просвітницької

філософії ХVІІІ ст. і школи природного права, що служила теоре-

тичною основою лібералізму і програми поміркованих реформ.

Сперанський в своїх проектах висуває ідею про необхідність засто-

сування в житті Росії поділу властей і ослаблення «деспотизму», по-

єднуючи приклади історії з висновками школи продного права. Дер-

жава як суспільний союз, за М. М. Сперанським, є надкласова орга-

нізація, створена «для користі небезпеки людей», підвласних закону.

Початок і джерело рушійних сил в законодавчій, виконавчій та су-

довій владах він вбачав у народі. М. М. Сперанський намагався пе-

реконати Олександра І в необхідності проведення реформ урядових

установ. «Час є перший початок і джерело всіх політичних онов-

лень. Ніякий уряд, з духом часу не зв’язаний, проти всемогутньої

його дії встояти не зможе».

Сперанський відрізняє три основні форми держави, що «з дав-

ніх давен розділяли політичний світ: система республік, система

феодальна і система деспотична». Всі політичні перетворення в

Європі, на думку М. М. Сперанського, становлять безперевну бо-

ротьбу системи республіки з системою феодальною. «В міру того,

як держава просвіщалась, перша приходила в силу, а друга — в

знесилення».

Розглядаючи основні фактори російської історії, він зробив

висновок, що «в загальному русі людського розуму держава наша

Розділ ХVІI

ПОЛІТИЧНА ДУМКА В РОСІЇ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ

227

стоїть в другій епосі феодальної системи, тобто в епосі самодержав-

ства, і, без сумніву, має прямий напрям до свободи». На думку

М. М. Сперанського, Росія цілком підготовлена до сприйняття кон-

ституції: «можна достовірно зробити висновок, що сучасна система

правління не властива вже більше стану суспільного духу і що

настав час змінити її і заснувати нових речей порядок». Головне

завдання щодо перетворень в Росії М. М. Сперанський вбачав у тому,

щоб встановити в ній «справжню монархію», засновану на міцних

«коріннях» або «неодмінних» законах, змінити систему вищих і місце-

вих органів влади і провести в життя принцип поділу властей. «Корін-

ні» закони, на його думку, повинні становити собою Конституцію, при-

йняття якої повинно обмежити владу господаря. «Корінні» закони по-

винні бути вироблені і схвалені з участю виборної державної думи.

Уряд повинен спиратись у виконанні законів на «народну думку». Щоб

остання могла справляти дієвий вплив на уряд, необхідно:

1) публічність усіх дій управління;

2) свобода друку.

Критикуючи російську дійсність, М. М. Сперанський вказував,

що в Росії імператор поєднує в своїх руках всі власті — законодав-

чу, виконавчу, судову, і тільки «розумові межі» можуть покласти кі-

нець цій владі. Господар, що поєднує в своїй особі всі види сили —

«єдиний законодавець, суддя і виконавець своїх законів». Хоч фор-

мально, вказує М. М. Сперанський, в Росії є державні установи (Се-

нат, Комітет міністрів і міністерства), але очевидно, що всі вони за-

лежать від єдиної волі самодержця. Жодна з цих установ не є зако-

нодавчим органом. М. М. Сперанський висунув план представниць-

ких органів, що беруть участь в законодавстві. Нижчим ланцюгом

цієї системи повинна бути волосна дума, до складу якої входять усі

володарі нерухомої власності (поміщики і горожани), а також обме-

жена кількість представників селян.

Волосна дума повинна обирати волосне правління і депутатів до

окружної думи і представляти окружній думі клопотання про суспільні

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

228

потреби волості. Раз в три роки в окружному місті скликаються збо-

ри окружної думи, що вибирають членів окружної ради, членів

окружного суду і депутатів губернської думи від даного округу. Із

депутатів окружних дум скликаються в губернському місті кожні

три роки збори депутатів губернської думи. Система виборних дум в

проекті М. М. Сперанського завершується державною думою, яка

збирається щорічно у вересні місяці. Скликання може бути відстро-

чено, цар може достроково розпустити думу.

Державній думі повинна належати законодавча ініціатива лише

у внесенні поправок до нових законів. Державна дума бере участь в

обговоренні законів, але затверджує закон імператор. Виборче право

М. М. Сперанський надав тільки власникам. Для уникнення «колі-

зій» між представницькими установами і імператором М. М. Спе-

ранський вважав необхідним утворення державної ради з широкими

повноваженнями. За його проектом, судова влада очолюється судо-

вим сенатом як вищою судовою установою імперії.

Отже, не чіпаючи устоїв кріпосництва і самодержавства, М. М. Спе-

ранський хотів провести деякі обмежено прогресивні зміни в суспіль-

стві з метою створення більш сприятливих умов для успішного роз-

витку буржуазних відносин в Росії. М. М. Сперанський проектує

після проведення реформ збереження трьох станів:

1) дворянства, що користується всіма громадянськими і політич-

ними правами і має право володіння «населеними землями»,

тобто маєтками, право «вступати в купецькі та інші звання»;

єдиним обов’язком дворян Сперанський вважав службу по осо-

бистому вибору не менше десяти років;

2) середнього стану, що складається з купців, однодворців, міщан

і всіх поселян, які мають нерухому власність та громадянські

права, політичні ж права надаються їм при наявності у них вла-

сності відповідних розмірів;

3) народу робочого, до складу якого віднесені всі помісні селяни, май-

стри, робітники і домашні слуги. Вони позбавлені політичних прав.

Розділ ХVІI

ПОЛІТИЧНА ДУМКА В РОСІЇ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ

229

З праць «План державних перетворень» (1809) та «Нотатки про

кріпосних людей» (1819) видно, що Сперанський хоч і розумів шкід-

ливість кріпосництва для Росії, але проектував реформістський

шлях скасування кріпосного права поступовим і послідовним прове-

денням ряду заходів «зверху». Проте навіть обмежений план Спе-

ранського про перетворення державних установ імператор Олександр І

відхилив, окремі частини проекту були використані. В 1810 році була

утворена Державна рада, а в 1811 році з’явився новий закон про мі-

ністерства. Проблема обмеження верховної влади запізнилася на сто

років і була здійснена тільки при Миколі ІІ в Маніфесті 17 жовтня

1905 року «Про вдосконалення державного порядку» та Основних

законах Російської імперії в редакції від 23 квітня 1906 року, але во-

ни не могли забезпечити еволюційний шлях розвитку Росії до нових

форм життя, як того хотів Сперанський.

3. Політичні концепції М. М. Карамзіна

Микола Михайлович Карамзін (1766–1826) народився в Сим-

бірську в сім’ї поміщика середнього достатку. В молодості він бага-

то мандрував і познайомився з рядом видатних західноєвропейських

філософів і політичних діячів. В Європі Карамзін зустрічався з Гете,

Гердером, Кондорсе. В Парижі слухав промови Данте, Демулена,

знав Робесп’єра. Початок творчої діяльності Карамзін пов’язує з лі-

тературою, редагує «Московський журнал», «Вісник Європи», пише

«Листи російського мандрівника», «Бідна Ліза». Основний його твір

«Історія держави Російської» (т. 1–12, 1816–1829). Карамзін — по-

чесний член Петербурзької академії наук.

Політичні прагнення російського дворянства одержали найпов-

ніше висвітлення в записці історика М. М. Карамзіна «Про стародав-

ню і нову Росію в її політичному і громадянському відношеннях».

«Записка» Карамзіна яскраво відбила настрої дворянства, що боялося

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

230

ущемлення своїх інтересів. Це була реакція поміщицької аристокра-

тії на революційний рух в Росії і Західній Європі. Карамзін захищає

необмежене самодержавство, прагне до обґрунтування його централь-

ного становища. Розглядаючи в «Записці» історичне минуле Росії,

Карамзін аналізує правління Івана ІV, піддає аргументованій крити-

ці тиранію. Він засудив незаконні дії царя, що погубили цілі міста і

багато підданих. Все це призвело до «запустіння земель», «оскудін-

ня життя всіх людей», глибокого морального падіння. Теоретично

Карамзін характеризує тиранію як спосіб правління, при якому по-

рушуються природні, позитивні і моральні закони. В своїх роздумах

про форму правління Карамзін неодноразово підкреслював, що він

республіканець, додаючи при цьому, що цілком можливо залиша-

тись республіканцем і при монархії. Саме поняття республіки як

організації державного і суспільного життя для нього означало до-

сягнення свободи і безпеки всіма громадянами при високому мораль-

ному статусі суспільства. Ідеалом М. М. Карамзіна був сильний мо-

нарх (не обов’язково спадкований), що спирається у своїй діяльності

на закони і вживає заходи щодо морального виховання і політичної

освіти народів своєї країни. Карамзін вважав, що історична роздроб-

леність в ХІІІ–ХІV ст., повалення татаро-монгольського гніту і утво-

рення єдиної і незалежної країни з центральною владою і управлін-

ням було можливим в діяльності великих московських князів, які

володіли абсолютною владою.

М. М. Карамзін противник поділу властей. «Дві влади в одній

державі суть два грізні леви в одній клітці, готові шматувати один

одного». Господар об’єднує в одне ціле всі власті, оскільки «наше

правління є вітчизняне і патріархальне» і особа монарха становить

образ вітчизни. Всю соціально-політичну систему держави він зво-

див до формули: «Дворянство, Духовенство, Сенат і Синод як схо-

вище законів, над всіма Господар — єдиний законодавець, єдине

джерело влади, а тому «Самодержавність є Палладіум Росії; ціліс-

ність його необхідна для її щастя». Проте Карамзін вважав, що в Росії