Безродний Є. Ф., Уткін О. Історія політичних вчень

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ ХVІI

ПОЛІТИЧНА ДУМКА В РОСІЇ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ

241

ніяких документів, за виключенням звітів про стан Росії, що пропо-

нує на розгляд в Народному віче, пропозицій законів і порядок

затвердження або накладення на них вето, грамот посланникам і чи-

новникам, законів, затверджених Народним віче. Всі останні підпи-

суються главами приказів (міністерств).

Судова влада організується, за Муравйовим, таким чином: ство-

рюється «Верховне судилище», що складається з 5 або 7 верховних

суддів, обраних Народним вічем із числа осіб, що володіють майном

не менше, ніж у 150 тис. крб. В основу організації судової влади по-

кладено принцип обов’язкового відокремлення і, накінець, введення

суду присяжних як у карних, так і громадянських справах. Мурав-

йов пропонував встановити в Росії федерацію. Росія ділилась на

13 держав і 2 області. Вони не мали своїх конституцій, їх управління

визначалися єдиною союзною конституцією.

Незважаючи на відмінності конституцій Пестеля і Муравйова, в

поглядах на форму держави, вони мали багато спільного. Серед них:

необхідність знищення самодержавства, кріпосного права, військо-

вих поселень, скасування тілесних покарань, введення буржуазних

свобод.

5. Політичні погляди П. Я. Чаадаєва,

Т. М. Грановського і слов’янофілів

У 1830-х роках важливою подією в політичному житті Росії

стали «Філософські листи Чаадаєва». Петро Якович Чаадаєв (1794–

1836) народився в знатній дворянській сім’ї, у трирічному віці зали-

шився без батька, опинився в московському будинку князя Д. М. Щер-

батова, який став, разом із графом Толстим, опікуном. П. Я. Чаадаєв

одержав непогану освіту, яку закінчив слуханням лекцій у Москов-

ському університеті разом з М. І. Тургенєвим, І. Д. Якушиним, бра-

тами Муравйовими, О. С. Грибоєдовим. В 1812 році він поступив на

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

242

військову службу і брав участь у боях під Бородіно і Таратіно, у

«великій битві народів» під Лейпцігом і з російськими військами

вступив у Париж. Захоплювався питаннями світової історії, осми-

слював події в Іспанії, Неаполі, Греції, П’ємонті. З 1817 по

1821 рік Чаадаєв служив у лейб-гвардії гусарському полку, який

стояв у Царському Селі. Саме тут він близько познайомився з мо-

лодим О. С. Пушкіним і врятував поета від заслання до Сибіру

або ув’язнення у Соловецькому монастирі. Чаадаєв був зв’язаний

з декабристами і лише виїзд за кордон в 1823 році врятував його

від долі декабристів. Чаадаєва насамперед хвилювали питання

про історичну долю Росії і шляхи визволення народу від рабства.

На ці питання він і намагається відповісти у своїх «Філософських

листах», які закінчив у 1830 році. В 1836 році в журналі «Телес-

коп» з’явився перший лист Чаадаєва, що став відкритим викли-

ком тій царській Росії, в якій «покарання здійснювалися без зло-

чинів і злочини без покарань». Цар Микола І, прочитавши листа

Чаадаєва, наклав резолюцію: «Прочитавши статтю, нахожу, що

зміст оної суміш відважної безглуздості, гідної божевільного». І

Чаадаєв був оголошений божевільним, у нього взяли підписку

«нічого не писати». Надєждін — редактор жуналу «Телескоп» був

відправлений в заслання.

Лист Чаадаєва, за образним висловом Герцена, був пострілом,

що пролунав серед темної ночі. Чаадаєв в листі захищає природно-

правові позиції, з яких маси виступали проти свавілля та абсолютиз-

му в буржуазних революціях. З його точки зору, існують деякі вихідні

ідеї, що втілюються людиною від народження і обґрунтовані сус-

пільним інститутом, усіма умовами життя. «Це ідеї обов’язку, спра-

ведливості, права, порядку.., необхідне начало миру суспільного»…

Самодержавство, абсолютний порядок, кріпосне право, відсутність

особистих свобод і особистої гідності — ось, насамперед, предмет

його викривальної критики: «Християнський народ із 40 мільйонів

душ перебуває в кайданах».

Розділ ХVІI

ПОЛІТИЧНА ДУМКА В РОСІЇ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ

243

Чаадаєв засуджує кріпацтво, зазначає відмінність російського

рабства від рабства стародавнього світу або народів північно-амери-

канських штатів. «Все в Росії носить на собі відбиток рабства —

звичаї, прагнення, освіта і аж до самої свободи… Росія — цілий особ-

ливий світ, покірний волі, сваволі, фантазії однієї людини — імену-

ється він Петром чи Іваном, не в тому справа: в усіх випадках це все

одно уособлення сваволі».

У «Філософських листах» Чаадаєв висловлює свої думки щодо

сил, котрі можуть врятувати Росію. Будучи свідком загибелі декаб-

ристів, Чаадаєв вважав, що обраний ними шлях військового перево-

роту є невірним і нездійсненим. Він, колись захоплюючись іспансь-

кою революцією і участю у таємному товаристві, вбачав тепер шлях

спасіння Росії не в революції, а в поширенні освіти. Чаадаєв писав:

«Увесь світ перебудовується, а у нас нічого не створювалось. Ми і

досі животіємо, забившись в свої халупи, складені з колод і соло-

ми». Найближчим завданням Росії вважав розвиток її промисловос-

ті. «Жителі Росії, — писав він, — повинні з такою ж швидкістю

будувати залізниці, як і останні країни, для того, щоб поширювалася

з такою ж швидкістю, як і в Західній Європі, освіта». Чаадаєв —

прихильник ідеї історичного прогресу, вірив у світле майбутнє людст-

ва, шлях до якого — докорінна зміна умов життя суспільства. У су-

спільстві майбутнього не повинно бути місця насильству над народом,

поневоленню будь-якої його частини, зазіханню на свободу думки.

Чаадаєв вважав, що люди мали колись свій «золотий вік», «кра-

ще життя» і що втрачене можна знову знайти, що це повністю зале-

жить від людей. Його ідеал — докорінна перебудова суспільства

мирними засобами, але він не виключав революційних дій. Про це

свідчить його прокламація до російського народу. В ній говориться:

«Брати любі, брати бідолашні, люди російські, православні, чи дій-

шла до вас звістка, — звістка громогласна, що народи виступили,

народи селянські захвилювалися, заколивалися, як хвилі океану-моря,

моря синього? Чи дійшов до вас слух із земель далеких, що брати

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

244

ваші різних племен на своїх царів-государів піднялися всі, повстали

всі до одного чоловіка? Не хочемо, говорять, своїх царів, государів,

не хочемо їх слухати. Довго вони нас гнобили, поневолювали, часто

гірку чашу випивати змушували. Не хочемо царя другого, ніж царя

небесного».

В останні роки свого життя Чаадаєв мріяв про те, що «нова ера

для людського суспільства прийде; соціальний принцип в його най-

більш широкому розумінні буде сформульований з такою ж суворіс-

тю, з якою були до цього сформульовані принципи моралі і права.

Відносини між сім’єю і суспільством, суспільством і державою бу-

дуть остаточно побудовані». Поміркована конституційна монархія з

поділом влади — такою уявляв він майбутню Росію. Проте він бага-

то очікував і від соціалістичних ідей. І тут же зазначав, що в Росії

з’явиться вчення, котре вбере все краще, вироблене людством.

Великим мислителем Росії 40-х років був професор Московсь-

кого університету Тимофій Миколайович Грановський (1813–1855).

Він перетворив кафедру загальної історії в центр науково-пропаган-

дистської пропаганди і в засіб морального виховання молоді, котра

повинна була сприяти своєю працею освіті Росії та її визволенню

від деспотії.

У своїх лекціях із загальної історії Т. М. Грановський засуджу-

вав кріпосництво. Його чудові лекції, відзначав Герцен, збирали

велику аудиторію, «зустрічаючи Грановського на кафедрі, ставало

легше на душі. Не все ще загинуло, якщо він продовжує свою про-

мову, думав кожний і вільніше дихав».

Вважаючи, що одне з найважливіших питань історичної науки —

показати «життя нижчих класів», Т. М. Грановський широко висвіт-

лював у своїх лекціях тяжке становище кріпосних в середньовічній

Франції. Говорячи про «жахливе насилля» над ними, про деспотизм,

Т. М. Грановський привертав увагу своїх слухачів до кріпосного

права в Росії. На російське кріпацтво «скаржитись було ніде, управи

на нього не було; одним словом, єдиною межею влади володаря

Розділ ХVІI

ПОЛІТИЧНА ДУМКА В РОСІЇ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ

245

було його свавілля». В характерному для феодалізму «свавіллі осо-

бистої прихоті» гуманіст Т. М. Грановський вбачав «зневагу до люд-

ства». Т. М. Грановський розглядав селянську війну в Німеччиині як

правомірну відповідь пригноблених селян на насилля феодалів.

Викладаючи програму Мюнцера, він відзначав, що той вимагав

«знищити всі стани і повернути свободу всій божій тварюці».

Т. М. Грановський засуджував деспотизм і свавілля абсолют-

них монархів, визнаючи неминучість революції проти абсолютизму.

«В історії бувають епохи, –говорив він, — в які реформи не можуть

бути справою так званого правильного розвитку, в котрі між вимо-

гами нового часу і між вимогами і домаганнями вцілілих історичних

залишків існує протиріччя, котре може бути усунене тільки насил-

лям. Таке насилля було здійснено в стародавньому світі через герман-

ців, у вісімнадцятому столітті через французьку революцію». З глибо-

ким співчуттям віднісся Т. М. Грановський до французьких робітни-

ків, кров’ю яких в червневі дні 1848 року були политі мостові Пари-

жа. Кривава бійня, влаштована буржуазією, викликала обурення.

«Знову там перемогла картеч, — писав він у липні 1848 року, —

гнобителі святкують. Вони думають повернути робітників в минуле

рабство. Буржуазія знову збирає сили, але пригноблені не сплять,

вони покрили Париж барикадами, і це було в повному розумінні

класове повстання пролетарів». Т. М. Грановський підкреслював,

що забитий і експлуатований кріпосниками народ є захисником на-

ціональної незалежності і носієм ідеї патріотизму. Малюючи події

столітньої війни, він говорив, що в той час, як міські багачі були за-

йняті «своїми егоїстичними приватними розрахунками» і «піклува-

лись тільки про вигідні угоди з урядом», а духовенство «натовпом

приставало до англійців», — тільки французькі селяни встали на за-

хист батьківщини.

Разом з тим Т. М. Грановський боявся революції мас, вважаю-

чи, що вона може завдати шкоди культурі. Гаряче співчуваючи стра-

жданням народу і бажаючи визволення його від кріпосного рабства,

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

246

він в той же час виступав за визволення зверху або отримання його з

рук «освічених людей». Він надає перевагу жеронді перед якобінця-

ми, вважаючи, що саме вона визначала всі питання, над якими тепер

розмірковує Європа. Жеронда оголосила, продожував Грановський,

що «революція не є подією французькою, а всесвітньою. Жеронда

зійшла в могилу чиста і світла, виконавши своє історичне призна-

чення». Російський теоретик мріяв про буржуазне суспільство,

«очищене» від суперечностей і втілення ідеалів французької буржу-

азної революції». Т. М. Грановський в своїх історичних працях вмі-

ло користувався прийомом аналогії для викриття Миколи І і помі-

щиків, чим зумів пропагувати свої незалежні політичні думки.

Ідеологами слов’янофілів були К. І. та І. С. Аксакови, бра-

ти П. А. і І. В. Кирієвські, І. В. Хомяков, Ю. Ф. Самарін, які друку-

вали свої статті на сторінках «Русской беседы» і «Московитянина».

В поглядах слов’янофілів відбилося боягузтво поміщиків перед

насуванням неминучого скасування кріпосного права і страх перед

ростом селянського руху в Росії. Слов’янофіли намагалися довести

самобутній, особливий шлях розвитку Росії, при якому збережеться

влада поміщиків у селі. Слов’янофільство мало різні течії. Частина з

них перебувала в поміркованій, дворянській по своєму змісту опози-

ції щодо кріпосницької політики Миколи І, вимагаючи від уряду

проведення ряду реформ. Ця частина слов’янофільства дійшла до

визнання необхідності скасування кріпосного права, при обов’язко-

вому збереженні крупного поміщицького землеробства в Росії

(К. Аксаков, І. Кирієвський, О. Хомяков). Реформаторські пропози-

ції слов’янофілів не свідчать про їх любов до народу. Вони були од-

нією з форм реакції поміщиків на розвиток революційного руху в

Росії і на Заході, які намагалися з допомогою «реформ» перекрити

шлях розвитку капіталізму в Росії.

Пізніше, після виникнення реальної небезпеки знищення фео-

дально-кріпосної Росії, в обстановці наростання робітничого руху,

табір слов’янофілів знов об’єднався, і його ідеологи (Леонтьєв,

Розділ ХVІI

ПОЛІТИЧНА ДУМКА В РОСІЇ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ

247

Данилевський) відкрито пропагували збереження самодержавства і

всіх пережитків кріпосницьких відносин. Для всіх слов’янофілів був

ненависний капіталістичний шлях розвитку, яким йшов Захід.

Навіть думка про перетворення Росії в буржуазну монархію лякала їх.

З метою протидії проникненню революційних ідей слов’яно-

філи стверджували, що весь шлях історичного розвитку Західної Єв-

ропи — це шлях глибоких соціальних явищ. Слов’янофіли заперечу-

вали значення петровських реформ, ідеалізували Московську Русь

ХVІІ ст., котра становила, мовляв, союз землеробських общин із са-

модержавною владою царя. Ідеальною державною установою того

часу був Земський собор, в якому здійснювалося мовби єднання ца-

ря з землею. Слов’янофіли твердили, що всі реформи Петра І погані

і що в цілому вони нічого не дали Росії. На їх думку, кріпосне право

введено в Росії Петром І, а вся російська історія до нього є історією

патріархально-сімейних відносин між поміщиками і селянами, коли

між ними існували «рада та любов». Слов’янофіли були переконани-

ми монархістами, хоч критикували бюрократичні канцелярські по-

рядки, судові волокити, роботу чиновного апарату, хабарництво і

казнократство. Проте їхня критика не підривала кріпосницьких ос-

нов царизму і чудово вживалася зі слов’янською формулою: «сила

влади царю, сила думки народу».

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

248

1. Західноєвропейський лібералізм

та його сутність

Введення машинного виробництва (так називається промисло-

вий переворот) сприяло швидкому зростанню крупної промисловос-

ті в Англії, Франції та інших країнах Західної Європи. На початку

ХІХ ст. розвиток промисловості і торгівлі як в Англії, так і у Фран-

ції пішов далеко вперед: зросла чисельність крупних підприємств і

різко зросла кількість робітників, зайнятих на фабриках і заводах,

хоч у Франції впровадження машин у виробництво відбувалося знач-

но повільніше, ніж в Англії. Однак і у Франції до початку ХІХ ст.

буржуазія значно зміцніла: за час революції склався значний проша-

рок багачів з людей, що нажилися на спекуляції національним май-

ном, на військових поставках і позиках уряду.

Посилення економічної сили буржуазії і набуття нею політич-

ної влади в результаті буржуазних революцій ХVІІ–ХVІІІ ст. не мог-

ло не відбитись на її ідеології. Починається рішучий перегляд ідео-

логії ХVІІІ ст., природно-правової теорії, принципів суверенітету і

вчення про поділ влади. Буржуазія приступила до розкриття змісту

лозунгів рівності і свободи, котрі переповнювали собою трактати

ХVІІІ ст. Вона перейшла до розв’язання всіх конкретних особливостей

Розділ ХVІІІ

ПОЛІТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ

В ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ ПЕРШОЇ

ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ

Розділ ХVІІI

ПОЛІТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ В ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ

249

обіцяного революцією царства розуму і справедливості, які справді

стали «царством буржуазії».

2. Політична програма лібералізму

Бенджаміна Анрі Констана

Відомим виконавцем політичної програми буржуазії, що пере-

могла, в післяреволюційний період у Франції був Бенджамін Анрі

Констан (Констан де Ревек) (1767–1830), письменник і публіцист.

Його вважають навіть духовним батьком лібералізму на європейсь-

кому континенті. Перші твори Констана на політичні теми з’явилися

на світ в 1796–1797 рр., тобто в період Директорії у Франції. Це був

час, коли буржуазія, налякана виступами паризьких мас, виступила

проти революційного терору, проти обраних народом повновласних

зборів, яким був Конвент. В той же час її продовжувала лякати перс-

пектива відновлення феодальних порядків у випадку перемоги

контрреволюції. Вона була зацікавлена в збереженні за новими влас-

никами конфіскованих в ході революції і скуплених буржуазією зе-

мель, боялася відновлення королівської влади в минулому обсязі і

привілеїв феодальної знаті. Ці коливання і страхи буржуазії Констан

і відтворив у своїх ранніх творах. У роботі «Про дії терору» (1797)

він висловився проти революційної диктатури якобинців і «крайнос-

тей» революції, а в творі «Про реакції» виступає проти феодальної

реакції.

З встановленням консульства Констан посів місце в трибунаті —

одній з палат, але змушений був зникнути звідти й емігрував за

кордон. Після реставрації Бурбонів Констан повернувся до Франції.

У 1814 році з’явилася праця «Роздуми про конституції і про їх га-

рантії», в якій виступив на захист конституційної монархії, як полі-

тичної форми компромісу між дворянством і буржуазією. Думки,

викладені в «Роздумах», Констан повторює в «Принципах політики»,

Безродний Є. Ф., Уткін О. І.

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

250

ряді статей і памфлетів, присвячених питанням державного устрою і

поточної політики.

Будучи прихильником принципів лібералізму і буржуазних

прав людини Констан піддає докорінному перегляду вчення Руссо

про народний суверенітет, його демократичний зміст. Він напав на

вчення Руссо про необмежений суверенітет народу. Байдуже, гово-

рить він, кому буде належати влада. Скаржитись треба на ступінь

влади, а не на її носіїв. Між тим революція не зруйнувала владу аб-

солютного монарха, а обмежилась тим, що передала її в інші руки.

Відстоюючи головним чином «невтручання» держави в економічну

галузь — умови, що забезпечують простір для конкуренції підпри-

ємців, Констан заявляє, що для свободи індивіда необхідно, щоб

влада, кому б вона не належала, була обмежена індивідуальними

правами громадян. Громадяни, говорить він, володіють індивідуаль-

ними правами, незалежними від суспільної і політичної влади, і

будь-яка влада, що порушує ці права, стає незаконною.

На думку Констана, свобода — не в тому, щоб влада знаходи-

лась в руках народу, як стверджував Руссо, а в незалежності індиві-

да від державної влади. Звідси випливає вимога обмеження властей,

їх поділу і рівноваги. Констан вважав, що розуміння свободи як пов-

новладдя народу не відповідає інтересам сучасного йому суспільст-

ва. Свобода древніх, говорить Констан, була політичною свободою.

Вона полягала в праві кожного громадянина брати участь у здійс-

ненні державної влади: в створенні законів, відправленні правосуд-

дя, обранні посадових осіб, вирішенні питань війни і миру. Цим сво-

бода древніх народів вичерпувалася. Свобода нових народів є, пере-

важно, свобода особиста, громадянська свобода. Вона передбачає не

участь громадян в політичному житті, а переважно повну незалеж-

ність від державної влади при визначенні їх занять, їх починів і т. п.

В наш час, заявляє Констан, люди не схильні жертвувати свою неза-

лежність заради політичних прав. Говорячи про роль буржуазії в су-

часній державі, він вважав, що приватні особи сильніші державної