Бегняк В.І. Основи конструювання і проектування виробів із шкіри

Подождите немного. Документ загружается.

При побудові підкладки у п'ятковій частині утепленого

взуття (байка, штучне хутро тощо) використовують ті ж загальні

положення. Щоб не зношувалась швидко підкладка у нижній

частині і по відкритих краях (верхній і передній краї берця)

передбачають шкіряні деталі: задній внутрішній (розширений)

ремінь з лінією згину, штаферку і підблочник (рис. 7.17).

Рис. 7.17 - Побудова підкладки черевика: 1 - основна підкладка;

2 - підблочник; 3 - штаферка; 4 - задній внутрішній ремінь

Підкладка під союзку будується по її контуру з врахуванням

товщини підноска. А тому лінія згину підкладки під союзку

(рис. 7.17, 7.18) проводиться нижче від лінії згину союзки на 2-3 мм.

Довжина підкладки залежить від матеріалу, з якого вона виготовлена, а

також від способу затягування. Якщо підкладка текстильна і затягування

Рис. 7.18 - Побудова підкладки напівчеревика:

1 - шкіряна під берці; 2 - текстильна під союзку

141

виконується окремо (підкладка - підносок - верх), то її проектують

на 3-4 мм довшою за верх. Тканина, з якої виготовлена підкладка, як

правило, має меншу деформацію (особливо межу міцності) і щоб

вона не порвалася при обтягуванні заготовки, її роблять дещо

довшою за верх.

Сучасні технології обтяжно-затягувальних операцій, коли

передня частина заготовки виглядає як система матеріалів, склеєних

між собою, не передбачають поступового затягування окремих

деталей, а тому текстильна підкладка під союзку будується так само,

як і підкладка з шкіри, тобто на 3 мм коротшою від контуру верху

або врівень з ним (рис. 7.18). У пучковій частині контур підкладки

на 2 мм коротше відповідного контуру союзки.

При побудові підкладки для взуття ремінцевого типу

підкладка має форму зовнішніх деталей з припуском на обрізування

при їх складанні.

Побудова проміжних деталей верху. Міжпідкладка будується

на основі грунд-моделі без припусків на обробку і в тих випадках,

коли це передбачено необхідними умовами (рис. 7.19): велика

деформація матеріалу (шевро, шеврет та ін.), а також, якщо товщина

деталей менша, ніж передбачено стандартом (союзка - менше 1,1 мм

для чоловічого і хлопчачого взуття; 0,8 мм - для інших статевих

груп; інші деталі - 0,7 мм; для деталей із свинячої шкіри товщина

має бути на 0,1 мм більша).

Рис. 7.19 - Побудова проміжних деталей: 1 - міжпідкладка під носок;

2 - міжпідкладка під союзку; 3 - міжпідкладка під берець;

4 - міжпідблочник; 5 - міжпідгачечник; 6 - міжпідкладка під задинку;

7 - задник; 8 - боковинка; 9 — підносок

Основний принцип побудови міжпідкладки - вона повинна

попадати під строчку та затягування і не повинна попадати під

142

загинання деталі. Тому її контур коротший від контуру верху, що

загинається, на 5-6 мм, від контуру деталей, що зшиваються - на

1,0 мм, а від нижнього контуру - на 8-10 мм. Форма і розміри

деталей міжпідкладки залежать від форми і розмірів деталей верху.

Міжпідблочник 4 будується у тих випадках, якщо товщина

деталей по передньому краю берців не забезпечує надійної міцності

прикріплення блочків чи гачків. Принцип побудови той самий, що й

міжпідкладки.

Для кращої формостійкості взуття у пучковій частині деколи

передбачають боковинку 8. Ширина її - 25-30 мм, відстань від

затягувальної кромки - 6-7 мм. По довжині боковинка повинна

закривати крило жорсткого задника на 15-20 мм і попадати під

строчку носка. При його відсутності вона проектується до контуру

підноска.

Підносок 9 будується по контуру носкової частини союзки з

нанесеною базисною лінією V. Довжина підноска по лінії його згину

без врахування припуску на затягувальну кромку і залежно від

конструктивних особливостей верху визначається за формулою:

= (0,15-0,20)Д

Для еластичного підноска Д

= 0,15 Д

(рис. 7.20, а). Крила

підноска проектують до базисної лінії V; у взутті з видовженою

носковою частиною вони не доходять до неї на 5-10 мм. Нижній

контур підноска проектують коротшим контуру затягувальної

кромки союзки на 6-8 мм при клейовому затягуванні і 4-5 мм - при

рантовому і цвяховому затягуванні верху взуття на устілку. Це дозволяє

зменшити товщину і число складок на сліді затягнутого взуття.

Рис. 7.20 - Побудова підносна:

а - з термопластичного матеріалу; 6-І еластичного матеріалу або шкіри

143

При наявності відрізного носка на союзці форма підноска

проектується паралельно його контуру і вкорочується на 2-4 мм від

останньої строчки (рис. 7.20, б).

Основою для побудови задника є п'яткова частина УРК з

нанесеними на неї базисними лініями І-ИІ. Висота задника залежить

від розміру взуття і визначається за формулою:

жз

= 0,15N

+ (8-9),мм.

Форма задника залежить від форми п'яткової частини

колодки і конструкції верху взуття. Лінія згину задника

проектується: для туфель - через точки В'

і В

(рис. 7.21, а), для

чобіт - через точки В

і В

жз

(рис. 7.21, б), для напівчеревиків - через

точки В'

і В

(середнє положення).

Рис. 7.21 - Побудова задника: а - для туфель; б - для чобіт

Верхній край проводять паралельно контрольній лінії В

за

Довжина крила задника залежить від висоти каблука і конструкції

заготовки. Так, для взуття на низькому каблуці вона сягає базисної

лінії II, на середньому - знаходиться між базисними лініями II та III,

а для взуття на високому каблуці виходить за базисну лінію III

(особливо для туфель типу "лодочка"). Передній контур крила

оформляється плавною кривою лінією. На затягувальну кромку

дається припуск 13-14 мм. Нижній контур задника проводиться

еквідистантно контуру УРК. Щоб не виникали складки в п'ятковому

нижньому контурі роблять виточки, кількість і розмір яких залежить

від різниці периметрів контурів (зовнішнього і по затягувальній кромці).

Інколи довжина крила обмежується розмірами деталей та

місцем шва, що їх з'єднує (безпідкладкове взуття, з настроченими

берцями, наявність застібки-"блискавки", з відкритою геленковою

144

частиною). Тому його крила можуть бути коротшими за типові або

асиметричними.

Деталювання грунд-моделі. Деталювання - процес одержання

шаблонів деталей взуття за кресленням або за грунд-моделлю

(ґрунтом).

Деталювання починають з вирізування загального контуру

ґрунта зовнішніх деталей, потім внутрішніх і проміжних.

Деталювання ґрунта починають з найбільш складної за

формою деталі, щоб визначивши попередньо її укладуваність (якщо

цього не зроблено раніше), внести корективи в інші деталі, після

чого продовжити деталювання. Деталі, одержані при деталюванні

креслення, називають оригіналами, а вторинні - копіями. Деталі,

одержані з оригіналу з усіма припусками, називаються шаблонами

для крою, обміру площ тощо. Копії оригіналів (без припусків на

обробку) служать основою для розробки шаблонів для загинання,

складання заготовки тощо. Оригінали вирізають з цупкого паперу

типу ватман, їх краї укріплюють спиртовим лаком. На оригіналах

по краях ставлять штампи, назву деталей, кількість на пару, номер

моделі та інші реквізити.

При деталюванні використовують спеціальні інструменти:

розкрійний ніж зі спеціальним кутом заточки для різання паперу,

лінійку металеву з ціною поділки 1 мм, шила гостре та тупе

вимірювач, набір пристроїв для нанесення припусків, набір лекал,

грузило, брусок для правки ножа та інше.

Вирізані шаблони повинні мати чіткі плавні лінії без задирок

та виривів. Це залежить від кваліфікації модельєра, заточки ножа,

техніки різання ножем, якості паперу, а також якості поверхні

дошки, на якій здійснюється деталювання.

Принцип деталювання може бути різним: можна одержати

контури шаблонів шляхом переколювання з ґрунта; можна вирізати

ґрунт по габариту, а всередині по контурах деталей зробити віконця

ножем. Для одержання віконець контур деталі надрізають у

декількох місцях, паралельно розрізам роблять вікна шириною 2-3 мм

так, щоб ґрунт не розрізати на окремі деталі. Потім під ґрунт

підкладають аркуш паперу і з допомогою тупого шила переносять

контури деталей. Наколювання потрібно робити неглибоко, щоб

після вирізування краї деталі були плавними. Частота наколювань

залежить від кривизни контуру.

Деталі, які мають лінію згину, вирізають із складеного вдвоє

паперу, відмічаючи асиметричні контури. У випадку, коли у півпарі

є дві однакові деталі (берець зовнішній і внутрішній), то їх також

вирізають з паперу, складеного вдвоє, за один прийом.

145

Аналогічно роблять деталювання інших креслень (внутріш-

ніх і проміжних деталей). Контури цих деталей звіряють з конту-

рами зовнішніх деталей.

При переколюванні з ґрунта переносяться місця з'єднань

деталей (робляться наколи, гофри), припуски на обробку, лінії

декоративних строчок, місця прикріплення блочок та іншої

фурнітури, позначають внутрішній бік деталі, наносять на край

розмірні гофри тощо.

Усі шаблони надписуються відповідним чином, підписуються

модельєром і використовуються за своїм призначенням.

7.6, Проектування взуття за методикою

жорсткої оболонки

У 50-ті роки XX століття, коли був розроблений новий спосіб

формування заготовки, а саме внутрішній, потрібно було розробити

такий спосіб проектування верху, який би забезпечив високу точність,

особливо по краю затягувальної кромки, котру необхідно було

пришити до вшивної устілки. Ті способи проектування верху, які

існували на той час, не давали цієї точності, а тому в Московському

технологічному інституті легкої промисловості під керівництвом

Ю.П. Зибіна розпочались пошуки і розробка такого способу. Над його

розробкою працювали В.Л. Раяцкас, В.О. Фукін, Т.С. Кочеткова та

інші. Оскільки проектування проводилось на основі жорсткої оболонки,

одержаної з поверхні колодки, то спосіб дістав назву проектування за

жорсткою оболонкою, або спосіб МТІЛП. Цей спосіб передбачає таку

послідовність виконання робіт: підготовка колодки до копіювання;

одержання жорсткої оболонки з "одягненої" колодки; одержання макета

верху взуття, що проектується; розпластування жорсткої оболонки;

визначення деформації заготовки; побудова креслень деталей.

Одержання жорсткої оболонки на колодці. Перед

одержанням жорсткої оболонки підбирають колодку середнього

(вихідного) розміру, перевіряють її розміри на відповідність

стандарту, після чого на колодку прикріплюють внутрішні та

проміжні деталі верху та устілку.

У випадку проектування об'ємної заготовки, де є вшивна

устілка, основну устілку не прикріплюють. Деталі за своїми

розмірами та товщиною повинні відповідати стандарту на взуття.

Потім з такої "одягненої" колодки одержують жорстку оболонку. Її

можна одержати двома способами: з допомогою полівінілхоридної

плівки у вакуум-апараті і тканини, покритої речовиною, здатною

утворювати жорстку плівку, наприклад, силікатним клеєм тощо.

146

Художня розробка макета верху взуття. Після формування

плівки і фіксації її форми приступають до художнього виконання

рисунка моделі верху взуття безпосередньо на жорсткій оболонці.

Для полегшення визначення форми і розмірів окремих деталей на

колодку, встановлену на опорну площину, наносять перпенди-

кулярно плоскій опорі базисні лінії (рис. 7.22).

Ці лінії від найбільш випуклої точки п'яткової частини

будуть розміщуватись на відстанях: 0,2Д

ст

, (середина зовнішньої

щиколотки), 0,41 Д

ст

(точка згину стопи), 0,5 Д

ст

(середина стопи),

0,73 Д

ст

(центр головки першої плюсневої кістки - внутрішній

пучок), 0,8 Д

ст

(кінець мізинця).

Рис. 7.22 - Одержання жорсткої оболонки, нанесення

конструктивної сітки і контурів моделі

До розрахованих відстаней додають сумарну товщину

внутрішніх та проміжних деталей верху взуття в п'ятковій частині.

Крім цього, рекомендується нанести на оболонку граничну

лінію (АГ), яка поділяє тильну поверхню колодки на внутрішній та

зовнішній боки, геодезичну лінію (АБ) та відмітити точку С -

перетин четвертої базисної лінії з передньою граничною лінією.

Висоту берця напівчеревика та туфель визначають за

наведеними раніше формулами.

Після попередньої підготовки художник-модельєр наносить

рисунок моделі на жорстку оболонку згідно з затвердженим ескізом.

Макет заготовки може виконуватись у відповідній кольоровій гамі.

Макет подають на затвердження художній раді. З

затвердженої моделі знімають копію шляхом переколювання

контурів на другу оболонку, яка, як правило, знаходиться під

першою. На цьому робота художника-модельєра закінчується.

Один екземпляр макета зберігається в художній раді для

оцінки правильності проектування плоских деталей і точності

виготовлення готового взуття. Другий екземпляр оболонки служить

для виконання креслень деталей взуття.

147

Одержання умовноїрозгортки. При розпластуванні жорсткої

оболонки і одержанні розгортки перш за все враховують

конструкцію заготовки (її просторовість) і спосіб закріплення

затягувальної кромки. За просторовою ознакою заготовки діляться

на плоскі, напівплоскі, просторові і об'ємні (рис. 7.23).

Плоскі заготовки (рис. 7.23, а) - це такі, які мають одну лінію

згину 1-2, що проходить посередині союзки, вони повністю

розпластуються на площині. Прикладом такої заготовки є заготовка

туфель типу "лодочка" і передів чобіт. Напівплоска (рис. 7.23, б) -

це така, яка має дві лінії згину, що перетинаються: одна проходить

по союзці 1-2, а друга - по передньому краю берців 3-4. Ця

заготовка не розпластується без накладень на площині; прикладом є

заготовка напівчеревиків, черевиків різних конструкцій.

Рис. 7.23 - Класифікація заготовок за просторовою ознакою:

а - плоска; б — напівплоска; в, г - просторова; д — об'ємна

Просторова заготовка (рис. 7.23, в) має три лінії згину, що

проходять через частину союзки в носковій частині 5-6, овальну

вставку (чи складену союзку) 1-2, передню лінію берців 3-4. Цю

заготовку можна розпластати на площині тільки по частинах.

Прикладом такої заготовки є напівчеревики зі складеною союзкою

чи овальною вставкою.

До просторової слід також віднести заготовку з розрізаною

посередині союзкою, яка не має лінії згину, а при згинанні у

поздовжньому напрямку утворює профільований по колодці контур

(рис.

7.23, г).

148

Об'ємна заготовка (рис. 7.23, д) - це така, яка зшита з

вшивною устілкою або підложкою. До об'ємних також відноситься

заготовка мокасин.

Нижню частину заготовки верху взуття називають

затягувальною кромкою (рис. 7.24, а).

Рис. 7.24 - Способи закріплення затягувальної кромки

при формуванні взуття

Затягувальна кромка у взутті може розташовуватись

вертикально, наприклад в об'ємних заготовках (рис. 7.24, б), вільно,

наприклад в опанках (рис. 7.24, в), фігурно в рантових методах

кріплення (рис. 7.24, г), горизонтально загнутою, тобто вона може бути

загнута всередину на устілку і розташовуватися паралельно до неї

(рис. 7.24, д), і горизонтально відігнутою, тобто вона випускається

назовні (на підошву) і розташовується паралельно до неї (рис. 7. 24, є).

На рисунку П

позначено нормований припуск на затягувальну кромку.

Далі розпластують оболонку, для чого надрізують краї

просторової оболонки (рис. 7.25). Напрямок надрізів і положення

опорної смуги вибирають залежно від ступеня просторовості заготовки

і способу закріплення затягувальної кромки. Для плоскої і напівплоскої

заготовок надрізи розміщують по нормалі до лінії ребра сліду колодки,

опорну смугу залишають по передній пограничній лінії. При цьому для

напівплоских заготовок роблять надріз по граничній лінії гребеня до

точки С. Для об'ємних заготовок опорна смуга повинна розміщуватися

149

по ребру сліду колодки, щоб зберегти рівність периметрів цих ліній на

розгортці і колодці. Глибина розрізів і відстань між ними залежать від

типу заготовки і рельєфу колодки. Чим більша кривизна перерізу,

наприклад в носковій частині, тим менша відстань між розрізами

(приблизно 5 мм). У зонах з малою кривизною надрізи розміщують на

відстані 15-20 мм.

Рис. 7.25 - Розпластування і коректування площі УРК плоскої заготовки:

а - туфлі-"лодочка"; б - переду чобота

Необхідно обов'язково слідкувати за тим, щоб оболонка під

час розпластування не деформувалася, що значною мірою залежить

від відстані між розрізами.

Розгортка, одержана з допомогою жорсткої оболонки, дає

змогу побачити, які зміни сталися з поверхнею колодки при її

розпластуванні на площину. У деяких місцях утворились виточки,

тобто надлишок площі на площині порівняно з площею даної

ділянки на колодці, в інших місцях - накладення смужок одна на

одну, тобто зменшення площі.

Для досягнення оптимальних формувальних властивостей

заготовки необхідно площу розгортки максимально наблизити до

площі поверхні колодки за рахунок коректування розгортки на суму

площ виточок і накладень, а також кута розведення її крил, який

утворюють передня гранична та геодезична лінії умовної розгортки.

150