Бегняк В.І. Основи конструювання і проектування виробів із шкіри

Подождите немного. Документ загружается.

ділять на три рівні відрізки, через отримані точки проводять лінії,

паралельні лінії пучків СП

(рис. 6.14) і знімають зліпок. По

проведених лініях роблять розрізи, не доходячи до країв на 2-3 мм,

потім його наклеюють на цупкий папір, починаючи з п'яткової

частини, старанно розгладжують і вирізають. Для одержання

розгортки внутрішньої поверхні колодки на папері обводять

розгортку зовнішнього боку, дають припуск в геленковій частині,

проводять на ньому середню лінію і роблять надрізи по вертикалі,

недоходячи до проведеної лінії на 5-10 мм (рис. 6.15). Шаблон

наклеюють по лініях поділу, відмічають ребро грані сліду, знімають з

колодки, наклеюють на цупкий папір і вирізають по відмічених лініях.

Рис. 6.13 - Покриття матеріалом зовнішньої бокової поверхні колодки

Рис. 6.14 - Надрізування і сплощення зліпка і одержання розгортки

зовнішнього боку колодки

Рис. 6.15 - Побудова шаблона для одержання розгортки

внутрішнього боку колодки

111

Рис. 6.16 - Усереднення і коректування розгорток і одержання УРК

На цупкому папері обводять розгортку зовнішнього боку. На

неї по п'ятково-гребнево-носковому контуру (жирна лінія) накладають

розгортку внутрішнього боку і відмічають нижній контур (рис. 6.16).

Для коректування надлишку площі зліпка, який утворився при

розпластуванні на спаді гребеня (т. К, рис. 6.13), розгортку розрізають

по лінії пучків, залишаючи перемичку посередині 1,5-2,0 мм, розводять

в точці союзки С на 1,5 мм і фіксують частини розгортай у цьому

положенні клейкою стрічкою (рис. 6.16).

Цей спосіб одержання розгорток вирізняється високою

точністю, має невелику трудомісткість і набув широкого розпов-

сюдження як за кордоном, так і в нашій країні.

Таким чином, ми розглянули найбільш поширені способи

одержання розгорток бокової поверхні взуттєвих колодок.

Найбільш точними є способи зліпка та італійський. Вони

враховують ряд конструктивних особливостей заготовки, способи

формування тощо. Який спосіб вибрати в тому чи іншому випадку,

залежить від того, яке взуття потрібно спроектувати, яка точність

пред'являється до нього, які способи формування будуть

застосовуватись при його виготовленні.

Контрольні запитання

1. До яких поверхонь відноситься поверхня взуттєвої колодки?

2. Що таке умовна розгортка колодки?

3. Які різновиди шаблонного способу одержання

розгорток Ви знаєте?

4. Переваги і недоліки шаблонного способу одержання

розгорток.

5. Порядок виконання робіт при одержанні розгортки

способом зліпка. Його переваги.

112

6. У чому полягає суть комбінованого способу одержання

розгорток?

Література

1. Тонковид Л.А. Расчет и проектирование обуви

массового производства. - К.: Техніка, 1977. - С. 21-26.

2. Макарова B.C. Моделирование и конструирование

обуви и колодок. - М.: Легпромбытиздат, 1987. - С. 42-49.

3. Конструирование изделий из кожи: Учебник для вузов /

Ю.П. Зыбин, В.М. Ключникова, Т.С. Кочеткова, В.А. Фукин. - М.:

Легкая и пищевая пром-сть, 1982. - С. 182-192.

4. Лиокумович В.Х. Проектирование обуви. - М.: Легкая

индустрия, 1971.-С. 112-118.

113

Глава 7. ПРОЕКТУВАННЯ ТИПОВИХ КОНСТРУКЦІЙ

ВЗУТТЯ

7.1. Загальні поняття і термінологія.

7.2. Послідовність розробки проекту.

7.3. Характеристика способів проектування взуття.

7.4. Особливості проектування верху типових конструкцій

взуття за копіювально-графічною методикою.

7.5. Проектування внутрішніх і проміжних деталей верху.

7.6. Проектування взуття за методикою жорсткої оболонки.

7.7. Проектування взуття за італійською методикою.

7.8. Особливості проектування спортивного взуття.

7.1. Загальні поняття і термінологія

Пошук і розробка ідей створення нових видів продукції набули

в останні роки великого значення. Високі вимоги до сучасного взуття

ставлять перед інженером-конструктором і художником-конструк-

тором складні задачі.

При великих потоках інформації особистого досвіду інженера і

традиційних законів аналізу виявляється недостатньо для передбачення

майбутнього розвитку конструкцій взуття і його форм.

Виникла необхідність в науково обґрунтованому передбаченні

розвитку техніки, технологій, нових матеріалів, конструкцій і технічних

напрямків в цілому. Основою наукового передбачення і прогнозування

в будь-якій галузі є знання об'єктивних законів розвитку виробництва і

механізму їх дії в різних конкретних історичних умовах.

Специфіка взуттєвої галузі обумовлює необхідність центра-

лізації проектно-конструкторських робіт у творчих групах, які здатні

комплексно вирішувати всі задачі технічного і економічного

характеру.

На сучасному етапі розвитку взуттєвої техніки і технології

необхідно розробити методологічні принципи формування якості

продукції на стадії проектування. Науково обґрунтована структура

процесу проектування з оцінкою (якісною і кількісною) кожного

етапу проектування дозволить створювати оптимальні конструкції з

врахуванням певних техніко-економічних передумов у кожному

конкретному випадку.

Поставлені завдання щодо створення досконалих виробів

можна з успіхом вирішувати при умові, якщо взуття буде

розглядатись як інженерна конструкція, тобто її проектування і

виготовлення будуть здійснюватися на основі аналізу і синтезу

технічного розрахунку конструкції (технічного проектування).

Поняття "технічне проектування" охоплює різні види

діяльності, загальна мета яких полягає у випуску комплекту

114

конструкторської документації (креслення, технічні умови, методики,

програми контрольних випробувань, розрахунково-пояснювальні

записки тощо), яка містить інформацію, що дозволяє компетентному

виробничому персоналу випускати вироби, які відповідають

необхідним конструктивним вимогам. По суті, остаточним про-

дуктом технічного проектування є комплект конструкторської

документації.

Складовими проектування взуття є моделювання, констру-

ювання і технічний розрахунок. Під моделюванням розуміють процес

створення моделей, тобто нового за видом, формою і матеріалом зразка.

Модельєр - спеціаліст з розробки моделей, зразкових екземплярів

виробів. Стосовно до взуттєвого виробництва під моделюванням слід

розуміти процес проектування виробів з допомогою моделей. Створена

модельєром і виготовлена спеціалістами модель є в певному розумінні

витвором декоративно-прикладного мистецтва, форма і розміри якого

відпрацьовані майстром.

Конструювання - процес створення виробу з окремих

функціональних елементів з такою логіко-просторовою їх

організацією, яка забезпечує виконання виробом функцій, що

випливають з його призначення (виконання креслень деталей верху і

низу створеної моделі).

Технічний розрахунок являє собою впорядковану

послідовність виконання розрахункових дій, яка має за мету

перевірку наявних конструктивних рішень окремих деталей чи

вузлів та виробу в цілому.

Таким чином, проект - це комплекс технічних документів,

які вміщують в собі опис майбутнього виробу з принциповими

обґрунтуваннями, розрахунками, кресленнями, шаблонами,

макетами тощо.

Під терміном "конструкція" розуміють будову взуття - його

форму, розміри, матеріали, які застосовуються для його

виготовлення, особливості окремих елементів, їх взаємозв'язок та

методи скріплення.

Особливо важливим є значення терміну "форма". Вона

залежить від призначення, конструктивних особливостей, фізико-

механічних показників матеріалів, моди та інших чинників.

В архітектурі, дизайні умовно розглядають різні сторони

форми: функціональну, конструктивну та естетичну.

Функціональна форма відображає функціональне призна-

чення виробу. У взутті розрізняють функціональну форму

внутрішню (внутрішня форма взуття) та зовнішню (форма каблука,

носкової частини, характер рифлення підошви тощо).

Конструктивна форма характеризує певні конструктивні

особливості, які сприяють виконанню заданої функції (форма

115

носково-пучкової частини лижно-бігового черевика, яка повинна

відповідати формі та конструкції лижного кріплення).

Естетична форма (художня) виражає красу виробу (його

об'ємно-просторову структуру, лінії, пропорції, колір, фактуру

тощо), розміщеного в просторі.

Останнім часом набув широкого застосування близький за

змістом до технічного проектування термін "художнє конструювання"

або "художнє проектування" - дизайн (з англійської - проектувати,

креслити, задумати проект, план, рисунок).

Художнє конструювання - новий метод проектування

виробів промислового виробництва, запровадження якого

забезпечує високу якість продукції.

У створенні повноцінного в естетичному відношенні будь-

якого виробу промислового виробництва повинен брати участь

художник-конструктор (дизайнер).

Виділено три основні принципи художнього проектування:

- комплексне - одночасне вирішення утилітарно-функціо-

нальних, конструктивно-технологічних, економічних та естетичних

питань;

- врахування навколишнього середовища та конкретних

умов експлуатації;

- єдність форми та змісту (образність).

Найбільш важливе значення з них має перший. В сучасній

проектній та конструкторській практиці суть першого принципу

можна виразити формулою:

Користь + Зручність + Краса

Кожна складова цієї формули представляє собою сукупність

певних чинників: перша - техніко-економічних; друга - ергономічних;

третя - естетичних.

7.2 Послідовність розробки моделі взуття

Процес створення взуття поділяють на три взаємопов'язані

етапи: передпроектні роботи; розробка конструкції; впровадження у

виробництво. На кожному з цих етапів вирішуються певні

проблеми. Тому весь процес створення взуття можна представити як

послідовне вирішення комплексу взаємопов'язаних проблем.

Передпроектні роботи. Поряд з основними стадіями

розробки конструкції велику увагу приділяють підготовчим,

передпроектним роботам. Вони передують розробці технічного

завдання (ТЗ) і ставлять за мету збір максимальної кількості

вихідних даних для обґрунтування рішень, що приймаються. Вони

116

сприяють конкретизації вимог до конструкції, розробці

обґрунтованого ТЗ і цілеспрямованості робіт на всіх стадіях.

Для цього спочатку виявляють всі чинники, які необхідні для

створення конструкції, обґрунтовують її доцільність і потребу в ній

суспільства. Збирають необхідну інформацію про призначення взуття,

умови його експлуатації, ергономічні вимоги, організаційні і

технологічні особливості її виготовлення, матеріали, з яких воно буде

виготовлятися, напрямок моди і колористичне оформлення тощо.

На основі аналізу зібраного матеріалу розробляються ескізи

даного виду взуття. Розроблений ескіз (або декілька) повинен чітко

відтворювати особливості моделі, що проектується: форму колодки

і каблука, висоту каблука, конфігурацію деталей верху і низу,

кількість і розміщення строчок, форму і розміри перфорації,

фурнітуру тощо.

Ескіз повинен бути виконаний в кольорі олівцем, тушшю

або фарбами. Він може бути плоским (на папері) або об'ємним

(макет на жорсткій оболонці).

На ескізах вказують дату, номер завдання на проектування,

фасон колодки, вид, статево-вікову групу, призначення взуття,

матеріали, що плануються для виготовлення взуття, метод

кріплення, прізвище модельєра чи художника.

Завдання на проектування, як правило, передбачає розробку

декількох ескізів, які в різних варіантах відтворюють основну ідею.

Ескізи представляються на художньо-технічну раду

підприємства, до складу якої входять головний інженер, начальник

технологічної лабораторії, керівник асортиментної групи, головний

модельєр, художники, модельєри, технологи тощо.

При розгляді ескізів і макетів звертають увагу не тільки на

конструкцію і естетичні властивості, але й на економічність моделі

(укладуваність шаблонів деталей, раціональне використання

матеріалів), трудомісткість виготовлення, технологічність

конструкції.

Ескізи затверджуються художньо-технічною радою або

повертаються автору на доопрацювання з можливістю подальшого

його затвердження.

Після цього виконують останній етап передпроектних робіт -

складання технічного завдання на проектування. В ТЗ повинні бути

чітко сформульовані всі завдання і питання, від вирішення яких

залежить якість проектування. ТЗ на проектування повинно містити

такі дані: цільове призначення взуття; умови експлуатації; статево-

вікова група; вид; фасон, розмір і повнота колодки, висота каблука;

каблук (матеріал, фасон, конструкція); заготовка верху

(конструкція, матеріали для зовнішніх, внутрішніх і проміжних

деталей, кольорова гама, фурнітура і прикраси); деталі низу

117

(зовнішні, внутрішні, проміжні); метод кріплення, специфічні деталі;

технологічні і економічні вимоги; вид упаковки.

Далі виконуються безпосередньо проектні роботи:

одержання розгорток бокової і устілкової поверхонь колодки;

проектування деталей верху; деталювання і попередній економічний

аналіз деталей верху; побудова внутрішніх і проміжних деталей

верху; побудова деталей низу; виготовлення і затвердження зразка

моделі взуття.

Розгортку бокової поверхні колодки одержують будь-яким з

відомих способів, але обов'язково враховуються особливості

конструкції, способи формування, вимоги до точності заготовки.

Побудову креслення (грунд-моделі) зовнішніх деталей верху

також виконують одним з відомих способів залежно від зазначених

в ТЗ особливостей конструкції взуття. На цьому етапі роблять

попередній економічний аналіз контурів основних деталей. Для

цього їх вирізають з Трунд-моделі, суміщують і попередньо

визначають на око їх взаємоукладуваність з метою визначення

раціональності контурів деталей. В разі необхідності контури

підправляють.

Після опрацювання контурів зовнішніх деталей

викреслюють деталі підкладки і проміжні деталі верху, що

передбачені в ТЗ (міжпідкладка, задник, підносок тощо).

Аналогічно розробляються креслення деталей низу (зовнішніх,

внутрішніх і проміжних).

Креслення зовнішніх, внутрішніх і проміжних деталей

деталюють на окремі шаблони, викроюють деталі з відповідних

матеріалів і виготовляють зразок моделі (як правило, в

експериментальному цеху).

На всіх стадіях виготовлення зразка автор моделі здійснює

нагляд, щоб своєчасно внести корективи в креслення, якщо в цьому

виникне потреба.

Виготовлений зразок розглядається на художньо-технічній

раді підприємства, затверджується (або відхиляється) і

представляється на галузеві оптово-торговельні ярмарки, де

укладаються договори на виготовлення і поставку в торговельну

мережу даної моделі взуття у відповідному розмірно-повнотному

асортименті.

На третьому етапі виконуються роботи з впровадження

моделі у виробництво: економічний аналіз конструкції, серійне

градирування шаблонів деталей верху і низу; виготовлення

шаблонів деталей різного призначення; оформлення конструктор-

сько-технологічної документації.

При економічному аналізі визначають матеріальні і трудові

витрати на одиницю продукції. Для встановлення матеріальних витрат

визначають укладуваність комплекту деталей взуття для верху і низу,

118

норму витрат матеріалів на пару, порівнюють з існуючими галузевими

нормами. Визначають трудомісткість (витрати часу) основних

технологічних операцій з виготовлення взуття.

Оскільки проектування взуття здійснюється на середній

(вихідний) розмір колодки, то для задоволення потреб населення у

взутті різних розмірів необхідно за шаблонами деталей середнього

розміру отримати серію шаблонів усіх розмірів певної статево-вікової

групи, тобто виконати серійне градирування. Цей процес можна

виконувати різними способами, про що поведемо мову пізніше.

Наступний етап - виготовлення шаблонів. Шаблони деталей

мають різне призначення: контрольні (для контролю виконання

технологічних операцій); робочі (для обміру площ деталей,

визначення норми витрат, виготовлення технологічної оснастки

тощо); для загинання деталей та інші. На всіх шаблонах вказується

необхідна інформація: назва деталі, кількість на пару, матеріал,

розмір, повнота, номер моделі, площа, дата тощо.

Після виконання всіх робіт складається конструкторсько-

технологінна документація·, паспорт моделі, технологічний висновок,

технологічний процес, технологічні і інструктивні карти тощо.

Оригінали всіх документів, зразок, креслення, шаблони зберігаються в

конструкторсько-технологічній лабораторії підприємства.

При запуску моделі у масове виробництво здійснюється

постійний нагляд конструктора і технолога і при необхідності, їхнє

втручання в технологічний процес виготовлення взуття на всіх стадіях.

7.3. Характеристика способів проектування взуття

Майже до середини минулого століття взуття тільки в

загальних рисах відповідало формі стопи, оскільки формувалось на

симетричних колодках (правилах). Та шаблони для розкрою шкіри

на деталі взуття використовувались з давніх-давен, хоча

виготовлення взуття ремісниками було розчленовано: одні

пошивали заготовки, інші виготовляли взуття. Це викликало

необхідність створення такої системи побудови верху взуття, за

якою можна було б, не маючи перед собою колодки чи стопи

замовника, побудувати модель, придатну для виготовлення взуття

певного розміру. Така система була створена в І 876 році віденським

майстром-шевцем Робертом Кнеффелем. Вона мала назву графічної,

оскільки грунтувалась на графічному способі побудови плоского

контуру моделі в системі прямокутних координат. За цим методом

креслення моделі взуття виконували шляхом перенесення розмірів

стопи у вигляді точок на конструктивну сітку.

Конструктивна сітка (вінкельний стан) будується на основі

довжини, обхватів в пучках і косому підйомі, по щиколотках

конкретної стопи, а для проектування чобіт - також обхватів литки і

гомілки. При цьому враховувалась висота каблука (рис. 7.1).

119

Рис. 7.2 - Побудова креслення черевика за графічною методикою

Створення графічної системи моделювання взуття було кроком

вперед. Однак вона не враховувала конкретну форму і розміри колодки

і вимагала неодноразового доопрацювання контурів деталей. Пошита

заготовка неякісно формувалася на колодці.

120

Рис. 7.1 - Побудова конструктивної сітки за методом Р. Кнеффеля:

а - поздовжній переріз стопи на конструктивній сітці;

б - конструктивна сітка для побудови моделей взуття

Після побудови конструктивної сітки наносять лінії моделі,

що проектується, орієнтуючись на характерні анатомічні точки

стопи (рис. 7.2). В багатьох країнах світу ця система викорис-

товується до цього часу, особливо для побудови креслення чобіт.