Баранник Л.Б. Гроші та кредит. Навчально-методичний посібник

Подождите немного. Документ загружается.

14. У чому полягає необхідність використання такого принципу

банківського кредитування, як забезпеченість кредиту?

15. Назвіть основні відмінності комерційного кредиту. Чим

пояснюється обмежена сфера його застосування?

16. Поясніть механізм реалізації перерозподільної функції кредиту?

17. Який існує взаємозв’язок та відмінності між поняттями

“функції кредиту” і “роль кредиту”?

18. Обґрунтуйте необхідність та можливість існування кредиту в

умовах ринкової економіки.

19. Чому процент за кредит є важливим елементом кредитних

відносин?

20. Яким чином здійснюється нагляд і контроль за наданням

банківських кредитів?

Література

1. Алексійчук В.М. Гроші та кредит в системі відтворення АПК. –

К.: ІАУ, 1998. – Розд. 3, § 1, 2.

2. Вступ до банківської справи /За ред. Савлука М.І. – К.:Лібра,

1998. – Розд. V.

3. Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид.,перероб. і доп. / За ред.

М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002.

4. Карпенко Г.В. Інвестиційні послуги банків: зарубіжна практика

та українські перспективи // Фінанси України. – 2007. - № 2. С.

89.

5. Марцин В.С. Пріоритетні напрями взаємовідносин клієнт-банк

та особливості їх регулювання // Фінанси України. – 2007. - № 7.

– С. 106.

6. Чухно А.А. Природа сучасних грошей, кредиту та грошово-

кредитної політики // Фінанси України. – 2007. - № 1. – С. 3.

Тема 8. Фінансові посередники грошового ринку

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення та

систематизація знань про організацію і принципи

діяльності спеціалізованих кредитно – фінансових

інститутів

План вивчення теми

1. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, їх економічне

призначення.

2. Види, функції та роль спеціалізованих кредитно-фінансових

інститутів.

3. Міжбанківські об’єднання.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Розглядаючи перше питання, варто підкреслити, що крім

банківських установ, важливе місце у кредитних системах переважної

більшості країн світу належить спеціалізованим кредитно-фінансовим

інститутам, які в останні десятиліття набувають усе більшого

розвитку та починають становити серйозну конкуренцію комерційним

банкам на ринку фінансових послуг. Ці інститути є фінансовими

посередниками. Продумайте, чому саме.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути — це установи

кредитної системи небанківського типу, що акумулюють грошові

доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави,

спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи

обмежене коло клієнтури.

Незважаючи на те, що спеціалізовані кредитно-фінансові

інститути діють, як і банки, у різних секторах ринку позичкових

капіталів, вони не виконують усіх основних банківських функцій, а

найважливішою рисою, яка відрізняє їх від банківських установ, є

вузька спеціалізація. Законодавство багатьох країн світу чітко

розмежовує сфери діяльності банків і небанківських установ, що

значною мірою обумовлено історичними особливостями розвитку

виробництва і кредитної системи.

Об'єктивні передумови становлення й розвитку кредитно-

фінансових інститутів пов'язані з необхідністю обслуговування тих

секторів ринку позичкових капіталів, де необхідні спеціальні знання й

особливі технічні прийоми і які з різних причин (наприклад,

економічна невигідність або законодавча заборона) не

обслуговуються комерційними банками. Студенти повинні знати, що

спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (в сучасному розумінні),

як окрема ланка кредитної системи почали формуватися у XIX ст.,

хоча деякі характерні саме для них операції виконувались кредитними

установами й раніше.

Слід підкреслити, що основні напрями діяльності сучасних

спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів пов'язані з

акумуляцією заощаджень населення залученням коштів на вклади,

випуском власних акцій, облігацій, продажем страхових полісів;

кредитуванням певної сфери економіки, видів господарської

діяльності, груп населення; наданням іпотечних кредитів;

організацією пенсійного та соціального забезпечення населення;

здійсненням операцій із кредитної взаємодопомоги.

Нині в різних сферах діяльності працюють різні види

спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, функції і назви

яких, а також обсяги й типи операцій, роль у кредитній системі та

економіці, значно різняться у різних країнах. Найбільш поширеними

у розвинутих країнах видами спеціалізованих кредитно-фінансових

інститутів є страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди,

фінансові компанії, кредитні спілки, ломбарди.

При вивчення кожного виду кредитно – фінансового інституту

слід звернути увагу на такі особливості: мета створення, джерела

формування фонду, напрямки використання коштів, операції, на яких

спеціалізується.

Інвестиційні фонди — це особливий вид фінансово-кредитних

установ, що забезпечують посередництво в інвестиційному процесі.

Випускаючи власні цінні папери, інвестиційні фонди акумулюють

грошові кошти приватних інвесторів (переважно населення) та

вкладають їх в акції й облігації різних підприємств у власній країні

та за кордоном.

У зв'язку з тим, що значна частина інвесторів не має можливості

й належних знань для того, щоб регулярно стежити за станом ринку

цінних паперів та приймати ефективні інвестиційні рішення, вони

звертаються до спеціалізованих організацій — інвестиційних фондів.

Інвестор, який бажає, щоб інвестиційний фонд узяв на себе

управління його коштами, має придбати цінні папери, що їх випускає

фонд (як правило, акції). Це гарантує вкладникам розміщення їхніх

заощаджень у професійно сформовані портфелі цінних паперів,

тобто розподілені досвідченими фахівцями між різними напрямами

інвестицій у різні інструменти фондового ринку. Це суттєво

мінімізує ризик інвесторів унаслідок широкої диверсифікації

акумульованих фондом коштів, вкладених у цінні папери десятків

різних емітентів.

Слід зауважити, що організаційно інвестиційні фонди можуть

бути відкритого або закритого типу.

Лізингові компанії — фінансові посередники, що

спеціалізуються на придбанні предметів тривалого користування

(транспортних засобів, обладнання, машин тощо) та переданні їх в

оренду фірмам-орендарям для використання у виробничий діяльності,

які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного строку (5

—10 і більше років). Оформляються лізингові угоди договорами

оренди. Ресурси лізингових компаній формуються з власного капіталу

та банківських позичок. Слухачі повинні знати, що особливістю

лізингового посередництва є те, що в ньому кредитування

здійснюється в товарній формі і має довгостроковий характер, що

дуже зручно для позичальників. В Україні лізинг розвинутий слабо,

проте має гарні перспективи в умовах економічного зростання,

особливо в сільському господарстві, малому та середньому бізнесі.

Факторингові компанії (фактори) — фінансові посередники, що

спеціалізуються на купівлі у фірм права вимогу боргу. Ці права

існують, як правило, у вигляді дебіторських рахунків за поставлені

товари, виконані роботи, надані послуги. Сплату по цих рахунках при

настанні строків одержує факторингова компанія. Оформляється така

операція спеціальним договором між фактором та його клієнтом, що

продає свої вимоги.

Факторинг є складною фінансовою операцією, в якій

поєднуються елементи кредитування з посередницькими послугами.

Слід підкреслити, що в Україні факторинговий бізнес почав активно

розвиватися в 1990 – 1992рр.

Страхові компанії — це спеціалізовані інститути, що виконують

функції страхування, тобто за рахунок підприємств, організацій,

населення формують цільові грошові фонди та здійснюють виплати з

них за настання певних подій (страхових випадків). Мобілізація

коштів страховими компаніями здійснюється залученням страхових

внесків (страхових премій) юридичних та фізичних осіб на підставі

укладених з ними договорів про відшкодування збитків або виплату

певної суми за настання страхового випадку. При цьому страхові

компанії відшкодовують майнові збитки, завдані внаслідок стихійного

лиха або інших несприятливих явищ, а також виплачують громадянам

чи членам їхніх сімей певні суми за настання різних подій у їхньому

житті (наприклад, досягнення повноліття або втрата працездатності).

Страхові компанії здебільшого спеціалізуються на якомусь

одному виді страхування, а саме:

• майновому (або загальному) страхуванні, об'єктом якого є

різноманітні цінності — будівлі, споруди, обладнання, машини та

інше майно (різновидом такого страхування є транспортне —

морське, автомобільне, авіаційне);

• особистому страхуванні, за якого об'єктом страхових відносин

є події у житті фізичних осіб (вік, здоров'я, працездатність людини), а

саме страхування має на меті як матеріальну допомогу за

несприятливих обставин, так і звичайну організацію заощаджень до

певного віку, встановленого строку або на певні цілі;

• страхуванні відповідальності, предметом якого є

відповідальність перед третіми особами за можливими

зобов'язаннями з відшкодування збитків (наприклад, гарантії банкам і

фінансовим компаніям у разі неплатоспроможності позичальника);

• перестрахуванні, що полягає у страхуванні вже застрахованих

об'єктів з метою зниження ризику та перерозподілу відповідальності

щодо оплати страхових збитків.

Слід звернути увагу на те, що крім зазначених форм

страхування та відповідних спеціалізованих видів страхових

компаній, що їх здійснюють, існують також змішані компанії, які

поєднують різні види діяльності (найчастіше — страхування майна

та особисте страхування).

Студенти повинні знати, що крім купівлі цінних паперів, страхові

компанії можуть використовувати свої ресурси для надання

довгострокових кредитів підприємствам різних галузей економіки

(переважно у формі іпотеки), а також вкладень у нерухомість. У

зв'язку з цим страхові компанії конкурують з інвестиційними

банками, фондами та іншими інститутами кредитної системи, що

оперують на ринку довгострокових капіталів.

Зверніть увагу, що пенсійні фонди — це спеціалізовані фінансові

установи, основним завданням яких є збирання і акумуляція грошових

коштів, призначених для пенсійного забезпечення громадян після

досягнення ними певного віку.

За формою власності пенсійні фонди можуть бути приватними

або державними, можуть створюватися різними фірмами й

корпораціями для виплати пенсій та допомоги своїм робітникам і

службовцям. Кошти цих фондів формуються за рахунок регулярних

відрахувань із заробітної плати працівників, з прибутку підприємств,

а також за рахунок прибутку від операцій самих фондів.

Пенсійні фонди можуть функціонувати як самостійні юридичні

особи, однак частіше вони контролюються корпораціями, що їх

створили, або перебувають у довірчому управлінні траствідділів

комерційних банків чи страхових компаній. Якщо страховій компанії

доручається не лише управління акумульованими коштами фондів,

тобто активними операціями, а й виконання всіх зобов'язань за

пасивами, то такий пенсійний фонд вважають застрахованим.

Фінансові компанії— це небанківські інститути кредитної

системи, що спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих

товарів з відстроченням платежу.

Фінансові компанії можуть бути створені як самостійні

юридичні особи на акціонерних чи пайових засадах або як окремі

структурні підрозділи, філії, дочірні підприємства банків і страхових

компаній, що відбиває прагнення останніх опанувати відповідні

сектори ринку кредитних послуг. Крім того, фінансові компанії

можуть створювати промислові фірми — виробники споживчих

товарів.

Слід підкреслити, що ресурси фінансових компаній формуються

за рахунок випуску власних боргових зобов'язань — облігацій або

векселів. Крім того, фінансові компанії можуть користуватися

короткостроковими кредитами комерційних банків.

Основною функцією фінансових компаній є надання кредитів

покупцям споживчих товарів шляхом придбання у торговельних

фірм боргових зобов'язань, якими був оформлений відповідний

продаж.

При розгляді останнього питання зазначимо, що міжбанківські

об'єднання відіграють усе помітнішу роль у діяльності банківської та

кредитної систем. Вони утворюються банками (іншими установами за

участю банків) з метою координації та узгодження дій, підвищення

ефективності своєї політики, для захисту своїх професійних інтересів і

т.п.

Далі слід прочитати про перші міжбанківські об'єднання, що

виникли як наслідок становлення величезних промислових монополій

(концентрації промислового капіталу) та конкурентної боротьби між

банками. Основними способами створення міжбанківських об'єднань

стали:

а) добровільне об'єднання (злиття) самостійних банків;

б) примусове підпорядкування (поглинання) одним банком

своїх конкурентів.

Зверніть увагу, за якими критеріями поділяються міжбанківські

об'єднання, охарактеризуйте кожне з них.

Тести

1. Хто з фінансових посередників надає кредити під заставу рухомого

майна (як правило, короткострокові):

а) кредитні товариства; в) компанії страхування життя;

б) інвестиційні фонди, інвестиційні банки; г) ломбарди.

2. Визначте, на яких фінансових посередників поширюється вимога

обов'язкового резервування:

а) центральні банки; б) інвестиційні банки та страхові

компанії;

в) комерційні банки; г) універсальні банки;

д) банки другого рівня; е) всі банки.

ж) лізингові компанії.

3. Яка з наведених класифікацій фінансових посередників найбільш

повно характеризує їх склад:

а) центральний банк, комерційні банки, фінансові компанії;

б) комерційні банки, небанківські фінансові посередники;

в) банківські фінансові посередники, небанківські фінансові

посередники.

4. Яка з наведених характеристик банку є правильною:

а) банк — це фінансовий посередник грошового ринку;

б) банк — це підприємство, що продукує і поставляє на ринок

кредит;

в) банк — це і фінансовий посередник, і кредитне підприємство.

5. Національний аудиторський комітет України відноситься до:

а) фінансових посередників; б) державних органів влади;

в) орган, створений при Президенті України.

6. Фінансові посередники мають право здійснювати грошову емісію:

а) не всі, б) абсолютно всі, в) тільки центральний банк.

7. Кого з фінансових посередників називають фінансовими

універмагами:

а) лізингові компанії, б) кредитні спілки, в) комерційні банки,

г) центральні банки, д) страхові компанії.

8. Виконують роль проміжного ланцюга між індивідуальним

грошовим капіталом і корпораціями, що функціонують у не

фінансовій сфері:

а) банк; б) мале підприємство; в) інвестиційна компанія,

г) пенсійні фонди, д) страхові компанії.

9. Інвестиційні банки ( яке з тверджень є невірним):

а) здійснюють операції по випуску і розміщенню цінних паперів;

б) здійснюють розрахунки і організують платіжний обіг у

масштабі всього народного господарства;

в) акумулюють грошові заощадження населення для

довгострокового фінансування економіки.

10. Головними представниками міжбанківських об’єднань є (вкажіть

помилку):

а) консорціуми та картелі;

б) концерни та трести;

в) комерційні банки.

11. Банківський картель – це:

а) об’єднання великих банків;

б) об’єднання малих банків;

в) об’єднання середніх банків.

12. Банківський трест – це:

а) монопольне об’єднання банків, яке утворюється шляхом

злиття власності банків, що входять до його складу;

б) об’єднання банків, що базується на акціонерній формі

власності;

в) об’єднання банків, які мають різні форми власності.

13. Банки, що входять у банківський трест:

а) втрачають юридичну і комерційну самостійність;

б) не втрачають юридичну і комерційну самостійність;

в) юридичну самостійність втрачають, юридичну – ні.

14. Перше асоціативне міжбанківське об’єднання в Україні

називається:

а) Всеукраїнська спілка банків;

б) об’єднання українських банків;

в) національна асоціація банків;

г) Асоціація українських банків.

15. Здатність банку (іншого кредитного інституту) в будь-який момент

часу виконувати зобов’язання перед вкладниками у грошовій формі на

першу вимогу й на повну суму – це:

а) регрес на вимога; б) ліквідність;

в) платоспроможність; г) строковість.

Питання для самоконтролю

1. Яку роль відіграють небанківські кредитно-фінансові установи?

2. Чим відрізняється діяльність інвестиційних і фінансових компаній?

3. Які існують проблеми розвитку небанківських кредитно-фінансових

установ?

4. Які операції здійснюють небанківські кредитно-фінансові установи?

5. Які спільні та відмінні риси діяльності парабанківських установ та

комерційних банків?

6. Які функції парабанківських установ?

7. Яку роль відіграють парабанківьскі інститути на фінансовому

ринку?

8. Що таке міжбанківські об’єднання?

9. Чим відрізняються асоціативні і корпоративні банківські

об’єднання?

10. Яким чином розподіляються ризики, пов’язані зі зміною вартості

активів і пасивів у небанківських кредитно-фінансових інститутах?

11. Як поділяються міжбанківські об’єднання, виходячи із різних

критеріїв класифікації?

12. Які основні шляхи створення міжбанківських об’єднань?

13. Що собою являє банківський консорціум?

14. У чому полягає головна мета діяльності консорціуму?

15. Що собою являє банківський картель?

16. Які структурні підрозділи можуть входити до складу банківського

концерну крім банків?

17. Що собою являє банківський трест?

18. Що є джерелом грошових ресурсів фінансових компаній?

19. Які операції виконують факторингові компанії?

20. Яким чином формується капітал кредитних товариств?

Література

1. Вступ до банківської справи /За ред. Савлука М.І. – К.:Лібра,

1998.

2. Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид.,перероб. і доп. / За ред.

М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002.

3. Смоляр Ю.О., Терещенко Г.М. Особливості інвестиційної

діяльності недержавних пенсійних фондів: зарубіжний досвід і

вітчизняна практика // Фінанси України. – 2008. - № 3. С. 43-51.

4. Леонов Д. Недержавні пенсійні фонди в Україні: стан та

проблеми розвитку // Ринок цінних паперів України. – 2006. – № 9/10.

– C. 73-79.

5. Момотюк Л. Роль недержавних пенсійних фондів у системі

пенсійного забезпечення // Фінанси України. – 2006. – № 5. – C.71-77.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 4.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ВАЛЮТНОГО

РИНКУ

Тема 12. Міжнародні валютно-кредитні установи та форми їх

співробітництва з Україною

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення та

систематизація знань про політику траншів та

механізм розширеного фінансування МВФ; Банк

міжнародних розрахунків та основні напрямки його

діяльності.

План вивчення теми

1. Міжнародні валютно – кредитні установи, особливості їх

організації та форми співробітництва з Україною

2. Група Світового банку

3. Міжнародний валютний фонд: мета його створення, напрямки

діяльності та роль у функціонуванні світової валютної системи

4. Регіональні валютно – кредитні установи

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Міжнародні та регіональні валютно-кредитні установи з'явилися

у XX ст. Вони створені та діють на основі міждержавних угод та

покликані регулювати міжнародні економічні відносини, їх мета —

сприяти розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та

регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримувати

рівновагу платіжних балансів країн, що входять до них, регулювати

курси їхніх валют, надавати кредити цим країнам і гарантувати

приватні позики за кордоном.

Варто зауважити, що міжнародні та регіональні валютно-

фінансові організації мають свої цілі, вирішують різні завдання та

діють на глобальному та регіональному рівнях, їх діяльність є

важливою складовою світового та регіонального співробітництва й

інтеграції. Україна, розвиваючи співробітництво з багатьма з них,

намагається інтегруватися у світову економічну систему.

Слід знати, що найважливішу роль серед названих міжнародних

організацій відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) і

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який є

головною установою Групи Світового банку. Окрім МБРР, до

структури Групи Світового банку входять Міжнародна фінансова

корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР),

Багатостороння агенція гарантування інвестицій (БАГІ), а також

Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів

(МЦУІК). МБРР — одна з найбільших і найвпливовіших у світі

міжнародних фінансово-кредитних установ, яка надає довгострокові

позики під державні програми тільки урядам і центральним банкам

країн-членів. Членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ.

При розгляді третього питання, запам’ятати, що МВФ є

міжурядовою валютно-фінансовою організацією. В 1947 р. МВФ

уклав угоду з ООН і став одним із її економічних підрозділів.

Слід з’ясувати функції МВФ. Статутом МВФ визначається, що

метою цієї організації є забезпечення співробітництва у міжнародних

валютних проблемах, сприяння стабілізації валют, утворення

багатосторонньої системи платежів і розрахунків, досягнення

рівноваги та платіжних балансів країн-учасниць. У ст. IV статуту

МВФ зазначається: “Фонд повинен стежити за розвитком міжнародної

валютної системи, забезпечувати її ефективне функціонування”.

Водночас підкреслюється, що МВФ має аналізувати виконання

кожною країною – членом спільних зобов‘язань. Статутом МВФ

передбачається й те, що країни учасниці, вступаючи до фонду, беруть

на себе добровільні зобов‘язання співпрацювати з фондом і між собою

в питаннях стабілізації валютних відносин. Зміст цих зобов‘язань

такий:

 сприяння міжнародній валютній співпраці через механізм

консультацій з міжнародних валютних проблем між країнами-

членами фонду;

 сприяння ефективності та збалансованому зростанню

міжнародної торгівлі на високому рівні зайнятості, отриманню

доходів та розвиткові виробничих ресурсів усіх членів;

 сприяння стабільності обміну, а також усуненню

конкурентного знецінення валюти;

 сприяння створенню багатосторонньої системи платежів за

поточними розрахунками між членами;

 тимчасове надання під відповідні гарантії в розпорядження

членів активів фонду, що має на меті усунення диспропорції в

балансі платежів, але без вживання заходів, що могли б порушити

національний чи міжнародний достаток.

У вирішенні цього комплексу завдань першочергова увага

надається здійсненню системи заходів з регулювання валютних

курсів, що забезпечує найсприятливіші умови розвитку

зовнішньоекономічної діяльності країн-

учасниць, зниженню валютного ризику, кон‘юнктурної

невизначеності тощо.

Останнім часом зросла роль МВФ як аналітичного і

координаційного центру. Фонд має у своєму розпорядженні великий

банк інформації, яка дозволяє йому проводити системні дослідження

та розробляти прогнози глобальних економічних процесів світової

економіки. Вказані дослідження і прогнози широко використовуються

світовою спільнотою.

Необхідно знати, що МВФ — міжнародна наднаціональна

валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої

представницької установи ООН. МВФ сприяє міжнародному

валютному співробітництву та стабілізації валют, підвищенню

ступеня їх конвертованості, підтримує рівновагу платіжних балансів

країн - членів Фонду, надає короткострокові кредити країнам - членам

Фонду для покриття тимчасового дефіциту їхніх платіжних балансів,

на ліквідацію валютних обмежень, організовує консультативну

допомогу з фінансових і валютних питань.

Зверніть увагу на різницю між МВФ та МБРР.