Бачевський Б. Є., Заблодська І.В., Решетняк О.О. Потенціал і розвиток підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

Б. Є. Бачевський, І. В. Заблодська, О. О. Решетняк

ПОТЕНЦІАЛ

І РОЗВИТОК

ПІДПРИЄМСТВА

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

Київ

«Центр учбової літератури»

2009

ББК 65.290я73

УДК 658.5(075.8)

Б 32

Гриф надано

Міністерством освіти і науки України

(Лист № 1.4/18-Г-1742 від 10.07.2008)

Рецензенти:

Максимов В. В. — доктор економічних наук, професор, зав. кафедри економіки підпри-

ємства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля;

Третяк В. В. — доктор економічних наук, професор, заступник декану економічного фа-

культету Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля;

Кліянєнко Б. Т. — доктор економічних наук, професор, директор Луганської філії Інсти-

туту економіко — правових досліджень НАН України;

Бурбело О. А. — доктор економічних наук, професор, начальник кафедри «Економічна

безпека» Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е. О. Дідоренка.

Бачевський Б. Є., Заблодська І. В., Решетняк О. О.

Потенціал і розвиток підприємства: Навч. пос. — К.: Центр учбової літератури, 2009. —

400 с.

ISBN 978-966-364-938-2

У навчальному посібнику розглядаються методичні аспекти формування та оцінки потенціалу про-

мислового підприємства, а також концепції та передумови розвитку сучасного підприємства. До кожної

теми додаються питання до самоконтролю.

Призначено для керівників та спеціалістів промислових підприємств України, наукових працівників,

викладачів, аспірантів та студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів.

ББК 65.290я73

УДК 658.5(075.8)

Решетняк О. О., 2009

Б 32

ISBN 978-966-364-938-2

ВСТУП

Ви ніколи не замислювалися — чому іноді вартість чогось цілого може бути мен-

ша аніж якоїсь його частини, чому деякі речі завжди коштують дорожче в одному міс-

ті й дешевше зовсім поряд, від чого залежить, що одні речі або ідеї отримують довге

життя та цілу низку дивних перетворень, а інші минають не затримуючись? А справа

в тому, що кожен предмет, ідея, складна технічна або організаційна система та навіть

сама людина мають щось притаманне лише їм. Ця невловима властивість майже не

піддається формалізації, її важко розрахувати та оцінити, вона діє у системі обмежень

і тому може проявитися повністю, або взагалі не проявитися, але ігнорувати її стає

дедалі трудніше, оскільки з прискоренням технічного прогресу, темпу життя ми все

частіше стикаємось із цим відомим, але не дуже дослідженим явищем.

Ми звикли оперувати таким поняттям, як промисловий або військовий потенці-

ал, потенціал якогось проекту або людини, але як тільки справа доходить до розра-

хунків, ми одразу ж підміняємо це слово іншими: «ресурси», «резерви», «джерела»,

«можливості». Втім, як ми розглянемо далі, «можливості», «здатності» та «влас-

тивості» — то зовсім різні речи. Необхідно відзначити, що в умовах планової цен-

тралізованої економіки, характерної для країн СНД до перехідного періоду, термін

«потенціал» розглядався переважно стосовно країни в цілому, по окремим галузям,

регіонам, окремим видам ресурсів, тому на рівні підприємства традиційний підхід до

проблеми не відповідає ринковим умовам його функціонування, й накопичений до-

свід досліджень у цьому питанні потребує ретельного аналізу.

Ви не знайдете показника «потенціал» у жодному законодавчому акті, його немає

у планових та звітних документах підприємств, він відсутній у статистиці. Зараз у на-

вчальних програмах вищих учбових закладів України з’явилася така дисципліна, але

тільки України. Теоретичні положення щодо цього показника не мають достатнього

обґрунтування, а запропоновані у навчальних посібниках приклади практичних роз-

рахунків — це звичайні розрахунки з економіки, маркетингу, стратегічного аналізу,

або такі ж самі із оціночної діяльності при визначенні ціни продажу об’єктів. У всіх

названих випадках є елементи прогнозування майбутнього стану об’єкту для аналізу

та оцінки, але це не є визначенням та врахуванням потенціалу підприємства. Звісно,

без економіки розрахувати потенціал неможливо, але економічні показники — це або

план, або факт, але аж ніяк не «здатність», або «властивість». З іншого боку, оціночна

діяльність повинна враховувати потенціал, як частку характеристики підприємства,

інакше не встановити «справедливої» ринкової ціни на такі складні об’єкти. Ось тіль-

ки це врахування робиться або за аналогом (а як це було зроблено для аналога, та чи

є той повний аналог?), або інтуїтивно (все, що може сплатити покупець за те, що саме

він і саме зараз чекає від товару). Звісно, у основі все ж таки лежить «суспільна корис-

ність» товару та витрати на його виготовлення, але від цієї «основи» завжди щось від-

німається, або навпаки — щось додається. То що ж саме, і як це визначити однозначно

та з необхідною точністю? Саме цьому питанню присвячена ця робота. Ви можете при-

йняти участь у дослідженні, бо й це видання не претендує на повноту та завершеність,

воно торкнулось основ теорії потенціалу, що ж до методичної сторони питання, то тут

лише окреслені загальні підходи та досліджені проблеми, що виникають за практикою

Бачевський Б. Є., Заблодська І. В., Решетняк О. О. «Потенціал і розвиток підприємства»

використання існуючої методичної бази аналізу загального рівня підприємства та ді-

яльності з оцінки його вартості. Вам надається можливість скласти свою точку зору,

або приєднатися до існуючих, у тому числі до викладеної нижче.

За етимологією термін «потенціал» походить від латинського «potentia». В етимо-

логічному словнику російської мови відзначається походження слова «потенційний»

як запозиченого в XIX ст. із французької мови, де «potentiel» є позикою з латинської,

у якій «potens» — «здатний», буквально — «здатний бути». У сучасному трактуван-

ні, і далі ми це розглянемо, часто використовуються терміни «ресурс», «резерв»,

при цьому сукупність всіх ресурсів характеризується як потенціал: «потенціал — це

сукупність необхідних для функціонування або розвитку системи різних ресурсів,

головним чином економічних, безпосередньо пов’язаних з функціонуванням вироб-

ництва й прискоренням НТП» [65]. Або ж потенціалом вважається узагальнена ха-

рактеристика ресурсів: «Визначаючи дану категорію не слід протиставляти поняття

«потенціал» і «ресурси». Потенціал (економічний, виробничий, трудовий) являє со-

бою узагальнену, збірну характеристику ресурсів, прив’язану до місця й часу» [111].

У Великій Радянській Енциклопедії приводиться визначення терміна «потенціал»

як «кошти, запаси, джерела» [59]. У Великому економічному словнику потенціал ви-

значається як «наявні можливості, ресурси, запаси, засоби, що можуть бути викорис-

тані для досягнення, здійснення будь-чого» [60]. «Резерв» — термін французького

походження, що означає «запас», звідки черпають нові чинності, ресурси, то запас і

ресурс не одне й те саме. Щоб мати резерви, запаси, необхідно їх створювати, вони не

є чимось даним. Запас це завжди те, що виділено з чогось більшого, що власник міг

би використати, але з якихось досить важливих причин поки не став, то у будь-якому

разі це не увесь потенціал.

Термін «потенціал», як би ми його ні трактували, є прикладом комплексного по-

казника, здатного охарактеризувати не тільки сучасний стан об’єкта, але й найбільш

імовірні перспективи його розвитку. Такий показник, за вказаним тлумаченням, по-

винен був би відповідати цілому ряду вимог, у першу чергу, відображаючи потенцій-

ні властивості об’єкта, рівень використання цих «властивостей» і здатність до їх роз-

витку. Навіть із цього невеликого огляду видно, що єдиної термінології тут не існує,

а та що є — незадовільна.

Дуже цікаві сучасні розробки вітчизняних дослідників — Н. С. Краснокутської

[105], О. С. Федоніна, І. М. Репіної, О. І. Олексюка [174], які дають оригінальне тлу-

мачення сутності потенціалу та методів його визначення. Ці учбові підручники най-

більш відповідають учбовій програмі а їх зміст — назві.

Робота В. Н. Гавви та Е. А. Божко [69] має скоріше галузеву спрямованість, хоча

й присвячена формуванню та оцінюванню потенціалу підприємства взагалі, але надає

гарний вибір інструменту аналізу. За широтою огляду можна відзначити навчальний

посібник Калінеску Т. В., Романовської Ю. А. Большенко С. Ф., та ін.: «Формування

та оцінювання потенціалу підприємства» [90], а також монографію Балацького О. Ф.

«Экономический потенциал административных и производственных систем» [45].

Дискусійна щодо теоретичної частини робота І. З. Должанського, Т. О. Загорної,

О. О. Удалих, та ін. [79] вдало використовує інструментарій маркетингової діагнос-

тики, стратегічного управління, технологій інноваційного розвитку щодо вирішення

проблем управління потенціалом підприємства. Саме тому, що, хоч і присвячені різ-

ним аспектам — управлінню, формуванню, оцінці потенціалу, усі ці розробки корис-

Вступ

ні, у даному навчальному посібнику наведено їх аналітичний огляд за розділами но-

вої учбової дисципліни «Потенціал і розвиток підприємства», тим більш, що у якості

навчальних посібників більшість з них рекомендовано до вивчання Міністерством

освіти та науки України.

У більшості робіт, присвячених цьому питанню, відзначається важливість ви-

вчення проблем оцінки потенціалу й вказується на існування значних розходжень

у визначенні самого поняття «потенціал», його сутності, складу й співвідношення з

іншими економічними категоріями. У такому вигляді, як він визначався для цілей

загального аналізу, використання показника «потенціал» стосовно планування, оці-

нювання об’єктів на продаж, формування статистичної звітності та податкового й

бухгалтерського обліку виробничого підприємства неможливо. Саме Вам, майбутнім

молодим вченим, вирішувати проблему методичного забезпечення визначення по-

тенціалу підприємства за усіма його видами та складовими елементами структури.

На даному етапі вивчення проблеми доцільно й корисно використовувати існуючий

арсенал методів аналізу, але у перспективі має з’явитися система показників саме

для оцінки та діагностики потенціалу. Вже зараз є цікаві підходи до оцінки галу-

зевих характеристик підприємств за формою квадрата потенціалу О. С. Федоніна,

І. М. Репіної, О. І. Олексюка [174, с. 23, 40], але для практичного застосування саме

на підприємстві потрібне не тільки галузеве порівняння. Необхідно підготувати нор-

мативну базу не тільки з оціночної діяльності відповідних національних організацій

оцінювачів (що вже робиться), але й методичну базу, яка давала б можливість з по-

трібною точністю планувати розвиток, враховувати у ціні об’єкту вартість, що додає

його потенціал, визначати межу, за якою подальший розвиток об’єкту або якихось

елементів його носія неможливий за технічними, організаційними, економічними та

іншими причинами.

Цей показник не получить поширення у практику доти, доки його переваги в пла-

нуванні поточної діяльності та розвитку підприємства, в оціночній роботі не стануть

настільки очевидними, що його визнають обов’язковим для статистичної, податкової,

облікової звітності. Тому справедливо зазначити, що на цей час «потенціал», як тео-

ретично та методично обґрунтований комплексний показник, що використовується у

практичній діяльності промислових підприємств та у оціночній діяльності, не існує.

Його ще потрібно створювати, і це доцільно, оскільки цей показник дасть можливість

аналізувати як процеси функціонування, так і розвитку підприємства обґрунтовано,

комплексно та в динаміці, однозначно визначати нюанси коливання ціни не лише за

досвідом та інтуїцією, а на основі відпрацьованого та випробуваного алгоритму.

Навчальний посібник підготовлено під загальною редакцією Бачевського Б. Є.

колективом викладачів кафедри економіки підприємства Східноукраїнського Націо-

нального Університету імені Володимира Даля, у складі авторів:

Бачевський Б. Є. (вступ, розділи 1; 2; 3.2; 3.3; 4.1; 5; 6; 7; 8; словник);

Заблодська І. В. (підрозділи 3.1; 4.2; 4.3).

Решетняк О. О. (підрозділи 9.1; 9.2; 9.3);

Колектив авторів висловлює особливу подяку завідуючому кафедрою «Економі-

ка підприємства» СНУ ім. В. Даля, професору Максимову Віталію Володимировичу

за сприяння та підтримку під час підготовки навчального посібника. Також автори

вдячні Перепелюковій О. В., Васильковій О. І. та Данилковій Г. Л. за допомогу у ро-

боті над навальним посібником.

ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА, СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА

1.1. Сутнісна характеристика потенціалу підприємства

Основні питання:

Об’єкт, як носій та його потенціал;

Об’єкт та суб’єкт визначення потенціалу;

Визначення сутності потенціалу;

Елементи носія.

Об’єктивна необхідність розробки нового показника для цілей оцінки, аналізу

та планування виникла, у першу чергу, у зв’язку із скороченням за останні десяти-

річчя тривалості циклу розвитку як окремих технічних систем, так і господарських

комплексів, підприємств, галузей у цілому. В умовах такого прискорення знадобився

показник, що дає можливість охарактеризувати одночасно стан та умови функціону-

вання об’єкта у сучасності та побудувати досить достовірну модель очікуваних змін

об’єкту та оточуючого середовища на досить великий період часу, порівнянний із ци-

клом (етапом) розвитку самого об’єкту. Необхідний показник повинен би відобра-

жати існуючу здатність об’єкта забезпечити досягнення заданого результату в пев-

них умовах функціонування, рівень використання цієї здатності, а також здатність

об’єкта до розвитку в потрібному напрямку.

Для України важливість розробки такого комплексного показника посилюється

ще й тим, що з переходом до ринкових відносин з’явилася нагальна потреба у ство-

ренні та розвитку національної системи вартісної оцінки власності як у ході привати-

зації, так і для звичайного продажу. Вітчизняні спеціалісти, на відміну від спеціаліс-

тів з оцінки у країнах розвинутої ринкової економіки, не мають відповідного досвіду

та необхідної сталої бази даних, щоб обґрунтовано застосовувати методи порівняння,

тому на перший план виходять аналітичні методи, тим більш, що справжніх фахів-

ців з оцінки, які мають величезний досвід та авторитет і працюють у відомих фірмах

країн з розвинутою ринковою економікою, в України ще треба готувати так само, як

потрібно впорядковувати ринок нерухомості.

Сам процес формування потенціалу, як керування створенням або розвитком

об’єкта, повинен ґрунтуватися на точному визначенні базової категорії «потенціал».

Що ж не задовольняє нас у існуючих теоріях? Найпоширеніша теорія потенціалу

спирається на ресурсний підхід, де іноді ресурси або можливості ототожнюють з по-

тенціалом [59, 60, 65, 111, інші], іноді до можливостей ресурсів додають трудову скла-

дову, «компетенції» [105, с. 7], ресурс системи управління [122, с. 209]. Але ж сутність

категорії «потенціал» не може бути для одного об’єкту однією, для іншого — (хоча б і

для підприємства) другою. Будь-який ресурс має свій потенціал. Автоматично діюча

система не має трудової складової, або організаційної системи управління, але ж по-

тенціал має. Окрема людина, навіть якщо не розпоряджується якимись матеріальни-

Розділ 1. Потенціал підприємства, сутність і структура

ми або нематеріальними ресурсами і не має системи управління, проте, має потенціал.

Ресурси не можуть мати можливостей, бо це не є їх внутрішньою характеристикою,

зате вони мають властивості, притаманні саме їм. Тому, оскільки ми розглядаємо

потенціал підприємства, треба визнати, що ані вказане підприємство, ані якісь його

окремі частини не є одночасно й «потенціалом», і потрібно визначити носій цього

«потенціалу», цих властивостей. Але ж, коли ми, наприклад, вирішили продати під-

приємство, ми не можемо продати вроздріб саме підприємство та окремо його потен-

ціал. Таким чином, необхідно розрізняти потенціал і його носій, які у невід’ємному

поєднанні представляють собою складну виробничу й господарську систему, здатну

виконувати координовані у часі та просторі корисні дії, тобто — підприємство, об’єкт.

Коли під потенціалом розуміють «можливості», на наш погляд, це теж не дуже

вдале визначення, бо можливості відображують скоріше вплив зовнішніх факторів,

які дозволяють чи не дозволяють вказаному потенціалу (як внутрішній властивості)

проявитися у повній мірі. Виходячи з цього, питання потребує окремого досліджен-

ня. Потрібно однозначно сформулювати сутність «потенціалу», ураховувати всі види,

підвиди, різновиди потенціалу у взаємозв’язку, збудувати оцінку вихідної величини

й можливих відхилень за результатами керуючих впливів відповідно до елементної

структури носія потенціалу, оскільки від цього можуть залежати й застосовувані ме-

тоди, й особливості процесу керування об’єктом, і його результати.

На цей час ні класична теорія, ні сучасне трактування даної категорії не дозво-

ляють говорити про достатню обґрунтованість теорії потенціалу й, отже, не можуть

бути надійною основою для вироблення методичних підходів до розрахунків вели-

чини та рівня використання потенціалу, вибору напрямків розвитку об’єкта. Велика

кількість факторів, що потребують врахування при побудові динамічної моделі тако-

го показника як потенціал, та неоднозначність їх взаємозв’язків потребують особли-

вої уваги до розробки методичної бази та відповідного програмного забезпечення, без

якого, у сучасних умовах, потребуючих миттєвого реагування, впровадження показ-

ника «потенціал» у практику оцінки, формування звітності, аналізу та планування на

підприємстві неможливо.

За кордоном потенціал теж розглядається здебільше як ресурс, але не відносно

окремого підприємства, а відносно країни, регіону (військовий, промисловий, при-

родний) [44]. Багато уваги приділялось і приділяється питанням конкурентоспро-

можності товарів, підприємств, бізнесу, які, хоча й близькі до питань визначення по-

тенціалу, все ж відрізняються [192, 195]. Досить розвинута також система методів

аналізу діяльності, стану, перспектив розвитку підприємств [196], тому що за умов

ринку проблема впевненого прогнозування очікуваних результатів завжди була

основою успіху у конкурентній боротьбі. Є також апробовані та загальновідомі ме-

тоди оцінки вартості як окремих об’єктів, так і бізнесу в цілому, затверджені Міжна-

родними [115, 116, 117, 191] та Національними стандартами та Законами України з

оцінки [4, 5, 15, 18, 19, 20, 21, 22, 23 та інші]. Але ж комплексного показника, схожого

на «потенціал», який би охоплював разом усі вказані вище напрями (оцінки, аналізу,

планування), не пропонувалося й не вивчалося. Тлумачний словник з ринкової еко-

номіки В. П. Тарасова [171] навіть не містить в собі такого терміну, а інші [153, 164]

трактують у загальному розумінні.

Саме тому, якщо методи, які можуть бути використані для визначення окремих

характеристик потенціалу або його носія мають вже багаторічну історію застосування

Бачевський Б. Є., Заблодська І. В., Решетняк О. О. «Потенціал і розвиток підприємства»

у ринковій економіці, єдиної загальноприйнятої теорії щодо потенціалу підприємства,

обґрунтованої та випробуваної часом, досі немає. Використання зарубіжного досвіду

з методичної бази оцінки та планування (й, у першу чергу, широке впровадження

його у практику роботи підприємств) ускладнюється тим, що історично вітчизняна

система показників обліку та планування склалася інакше, ніж у країнах зі сталою

ринковою економікою, яка характеризується розвинутою інфраструктурою інфор-

маційного обслуговування бізнесу на рівні підприємства (а не галузі, як склалося за

попередні роки в Україні).

Ця інфраструктура має свою інформаційну базу, засоби обробки та розповсю-

дження платної інформації, спеціалізовані заклади, щодо приватних досліджень

і впровадження їх результатів, та й, як у всякому бізнесі, — секрети технології ви-

конання таких послуг. Цих секретів вітчизняні фахівці муситимуть дістатися ціною

втраченого часу та власних помилок. Проте, зарубіжним досвідом нехтувати не варто,

оскільки і у тому, що розповсюджується є багато корисного. Теоретичні положення,

викладені у цьому навчальному посібнику, базуються на аналізі розробок попередніх

дослідників, мають таке саме право на існування, як і інші розробки вітчизняних ав-

торів і так само потребують уточнення, врахування існуючого досвіду та корегуван-

ня, перш ніж можливо буде казати про створення обґрунтованої теоретичної бази з

даної проблеми. У вітчизняних дослідженнях з потенціалу недостатньо уваги приді-

ляється питанню — що ж саме є об’єктом оцінки, коли оцінюється потенціал, та кому

ця оцінка потрібна, тобто — хто є її суб’єктом.

За будь-яким підходом, щоб виявити та формалізувати певні якості об’єктів та

об’єднати їх у систему [122, 174], треба визначитись з поняттям «об’єкт» та «суб’єкт»

у теорії оцінки потенціалу, оскільки від них залежить, які саме властивості та з якою

метою будуть оцінюватись. Ніщо не може бути об’єктом оцінки, якщо немає суб’єкта,

зацікавленого у виконанні такої оцінки. Крім того, потрібно, щоб існував якийсь пред-

мет, система взаємодіючих елементів, або ідея (об’єкт), якими варто (з точки зору

суб’єкта) займатися, використовувати, розвивати або купувати. Вони повинні мати

якісь властивості, що притягують увагу з боку суб’єкту оцінки, внаслідок чого суб’єкт

стає зацікавленою стороною. Такою стороною (суб’єктом оцінки) може бути певна

людина (власник, акціонер, пайщик, робітник підприємства, конкурент, покупець),

або якась впорядкована суспільна або виробнича єдність людей (колектив робітників,

населений пункт, регіон, держава через відповідних представників їх інтересів).

Питання взаємозв’язку об’єкту, суб’єкту та потенціалу виникає щоразу, коли

мова йде про сутність категорії потенціал, але найчастіше їх розглядають з точки зору

процесу управління, а не оцінки. Потенціал тут визначається як об’єкт управління

[174, 175, 160], а суб’єкт — той, хто хазяйнує: «Існують два напрями дослідження по-

тенціалу підприємства як об’єкта. З одного боку, він розглядається як сукупність

ресурсів суб’єкта, що хазяює, (ресурсний напрямок). У цьому випадку оцінювання

потенціалу зводиться до визначення вартості доступних ресурсів (активів). Активи

являють собою сукупність фінансових і не фінансових ресурсів, а також відвернені

засоби (дебіторська заборгованість). З іншого боку, здатність суб’єкта, що хазяює,

освоювати, переробляти наявні в нього ресурси для задоволення суспільних потреб

вважається економічним потенціалом (результативний напрям)» [160, с. 51].

За даним підходом, у якості суб’єкта управління, а з цим і оцінки, розглядається

лише власник і зовсім не передбачається зовнішня оцінка, при якій суб’єкт оцінки не

Розділ 1. Потенціал підприємства, сутність і структура

приймає участь у керуванні підприємством або його потенціалом. Аналогічної точки

зору дотримується більшість сучасних вітчизняних авторів і для цього підходу ха-

рактерно виділяти блок ресурсів та блок управління. Так, наприклад, у класифікації

видових проявів потенціалу підприємства виділяють такі напрямки, як «ресурсна

концепція» та «результатна концепція» за об’єктами дослідження [66]. З цього ви-

пливає, що йдеться не про об’єкт оцінки (або діагностики) як носій потенціалу, а про

концепцію оцінки об’єкта управління, де є блок ресурсів та блок управління [39, 52],

а «сукупний» потенціал розглядається як сукупність «виробничого» (ресурси та ком-

петенції) та «ринкового» [105].

Це найбільш поширена на даний час концепція, якої з деякими відмінностями та

уточненнями дотримуються більшість сучасних дослідників даної проблеми , але у

дану концепцію не вписується такий, наприклад, потенціал, як податковий, або по-

тенціал зайнятості, як здатність підприємства забезпечити певну кількість робочих

місць. Скоріше це вже не сукупність, а лише дві оцінки чогось одного (потенціалу

підприємства) з точки зору виробництва (яке від ринку можна відділяти лише умов-

но для цілей аналізу) та ринку (до того ж ще треба знати — якого ринку: нерухомос-

ті, власної продукції підприємства, сировини, засобів виробництва, робочої сили та

інше). Вони не є просто «сукупністю», бо багато у чому перетинаються й використо-

вують ті самі характеристики об’єкту для оцінки (діагностики) відмінних властивос-

тей. Зростання виробничого потенціалу зовсім не завжди супроводжується ростом

«ринкового» або «економічного». Виділення суб’єкту та об’єкту в системі управлін-

ня, де об’єкт завжди «система якою управляють», а суб’єкт — «система яка управляє»

[174, с. 80, рис. 4.1; 122, с. 209] недоцільно, бо види потенціалу слід розрізняти залеж-

но від цілей суб’єктів оцінки (яких багато), а не від цілей суб’єкту управління, який

повинен бути один.

Традиційно аналізується «об’єктна» та «суб’єктна» складова потенціалу і при

цьому «об’єктна» складова відповідає «ресурсам» [59, 60, 65, 111], а «суб’єктна» —

«компетенціям» за попереднім джерелом [105]. Але ж покупець, який теж оцінює

об’єкт, зовсім їм не керує, більш того, він може відмовитись від купівлі з причин, які

можуть від нього і не залежати, однак він, безсумнівно, є суб’єктом оцінки. Так само,

не можна заборонити робити оцінку потенціалу підприємства конкуренту, й ця оцін-

ка одних і тих самих властивостей об’єкту може не збігатися з внутрішньою оцінкою

власника.

У межах розглянутих концепцій припускається можливість використання кіль-

кох підходів до оцінки потенціалу, при цьому виділяють три групи методів оцінки

(витратні, порівняльні та результатні) [174, с. 98, рис. 5.1 ], або розглядають дві кон-

цепції («Ресурсна» і «Результатна») [105].

Такого ж напрямку дотримуються й інші автори, наприклад, Гапоненко А. Л. [70],

який теж виділяє потенціал не як об’єкт оцінки, а як об’єкт управління, або Гавва В. Н.

та Божко Е. А. [69, с. 6], які дорівнюють його «системі», посилаючись на Закон про опо-

даткування прибутку підприємства: «Системою називають сукупність взаємозалеж-

них елементів, призначену для досягнення визначеної мети [69]». Слід підкреслити,

що на увазі мається саме підприємство, як штучно створена система (а не потенціал),

про що і йдеться у першому виданні Закону, призначена для досягнення певної мети,

а звідси вже витікає, що підприємство мусить мати відповідні властивості, тобто по-

тенціал. Дійсно, підприємство створюється для певної мети (отримання прибутку, чи

Бачевський Б. Є., Заблодська І. В., Решетняк О. О. «Потенціал і розвиток підприємства»

задоволення потреб), але воно з таким саме успіхом може принести результат прямо

протилежний меті, і цього не можна не враховувати, для чого й існує оцінка ризику [61].

Іноді автори взагалі не виділяють суб’єкт та об’єкт й не аналізують їх зв’язок та

вплив на вид потенціалу, оскільки розглядають, головним чином, один його вид, на-

приклад — «конкурентоспроможний потенціал» [68], й тому не ставлять у залежність

від мети суб’єкта оцінки різновиди потенціалу. Хоча, на наш погляд, краще було б

назвати це «потенціал конкурентоспроможності», оскільки конкурують усе ж таки

не «потенціали», а підприємства, або їх власники, і це властивості не тільки об’єкта

оцінки, а у першу чергу, конкурентного середовища загалом, у якому потенціал кон-

кретного підприємства здатний забезпечити йому відповідне становище.

Должанський І. З. виділяє у якості об’єкта не потенціал, а підприємство, але теж

лише як об’єкт управління. При цьому оцінка об’єкту, прийняття рішення щодо про-

дажу підприємства та його реалізація не розглядається навіть як завершальний етап

процесу управління, а потенціал визначається як «реальна або ймовірна здатність ви-

конати цілеспрямовану роботу», й одночасно як «номінальні потенційні можливос-

ті», «активи» та «кошти» [79].

Усі автори визнають, що потенціал, як вони його розуміють (ресурс, резерв,

здатність, можливість, активи, кошти та ін.), повинен забезпечити досягнення пев-

ної мети. Але ж кожен оцінювач (суб’єкт оцінки), має свої вимоги до об’єкту, свою

мету, оцінює лише те, що його цікавить із великого спектру властивостей об’єкта,

який можна розглядати як «загальний потенціал». Так, наприклад, для конкурента

високий потенціал іншого підприємства не сприяє досягненню його мети, тим не

менш — це потенціал. Звісно, назви можуть бути зовсім іншими, але для визначення

особливостей кожного виду потенціалу важливо те, що такого, наприклад, суб’єкта

як «покупець» цікавить можливість одержувати гарантований і достатній прибуток

за певний час експлуатації об’єкту, то він оцінюватиме саме цю властивість об’єкту

(можна назвати це «економічним потенціалом», чи «потенціалом вартості», але назва

повинна відобразити сутність даної категорії або її різновиду).

Обсягами виробництва у асортименті (слушно визначити це, наприклад, як «ви-

робничий потенціал») покупець об’єкту почне цікавитись та діагностувати доціль-

ність існуючих пропорцій виробництва тоді, як стане власником або конкурентом,

тобто іншим суб’єктом оцінки. А якщо це конкурент, який розмірковує — чи не купи-

ти йому цей об’єкт, то йому потрібні обидві оцінки, тільки от не будучи власником він

не матиме достатніх даних для точної діагностики «виробничого потенціалу» і резуль-

тат його розрахунків буде відрізнятися від того, що одержав би власник. Виходить, що

навіть один і той самий вид потенціалу різні суб’єкти оцінюватимуть по різному.

Таким чином, щоб класифікувати можливі відмінності різних видів потенціалу

залежно від очікувань оцінювача та властивостей об’єкту, закріпити склад учасників

оцінки і діагностики потенціалу та їх взаємодію, треба виділити:

Об’єкт — як природне чи штучне явище, яке є носієм потенціалу, що потребує

оцінки (або діагностики) з боку суб’єкта оцінки для використання у процесі досяг-

нення мети оцінювача (наприклад, при продажу, або експлуатації, якщо оцінювач —

власник об’єкту) з урахуванням ризику невдачі.

Підприємство, як об’єкт оцінки — складна штучна виробничо-господарська сис-

тема, здатна виконувати координовані у часі та просторі дії, у результатах яких за-

цікавлений (позитивно чи негативно) оцінювач.