Бачевський Б. Є., Заблодська І.В., Решетняк О.О. Потенціал і розвиток підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 1. Потенціал підприємства, сутність і структура

Суб’єкт — представник зацікавленої сторони, яка бажає виявити та оцінити усі

існуючі корисні або небезпечні для неї властивості об’єкту, та навіть ті, які за експерт-

ною оцінкою лише можуть з часом та за певних умов такими стати.

Викладені вище положення не є загально визнаними, і хоча такий підхід не вмі-

щує явних внутрішніх протиріч, але потребує подальшого обґрунтування, оскільки

не у всьому співпадає із існуючими підходами до визначення сутності потенціалу та

формування відповідного понятійного апарату. Проаналізуємо результати найбільш

вагомих попередніх досліджень у цьому напрямку, які не втратили свого значення на

цей час.

Питання визначення сутності потенціалу тісно пов’язано не тільки з визна-

ченням об’єкту та суб’єкту оцінки, а й з питанням співвідношення понять «ресурс»,

«резерв», «можливість», «результат діяльності», «властивість», «здатність», з якими

пов’язують потенціал. Як вже відмічалось, найчастіше потенціал ототожнюється з ре-

сурсами або їхньою сукупністю.

Трактування економічного змісту терміна «потенціал», яке випливає з визначен-

ня, наведеного у Великій Радянській Енциклопедії, охоплює широке коло областей

економічних знань. Тут «потенціал» трактується як «кошти, запаси, джерела, що є

в наявності й здатні бути мобілізовані, наведені в дію, використані для досягнення

певних цілей, здійснення плану; рішення якого-небудь завдання; можливості окремої

особи, суспільства, держави в певній області» [59]. За цим визначенням, потенціал —

це і «кошти, запаси, джерела», що зовсім не одне й те саме, і можливості, які зовсім

не є внутрішньою властивістю об’єкту, а скоріше — її зовнішнім обмеженням. У су-

часному трактуванні часто використовуються терміни «ресурс», «резерв», при цьому

сукупність всіх ресурсів характеризується як потенціал: «потенціал — це сукупність

необхідних для функціонування або розвитку системи різних ресурсів, головним чи-

ном економічних, безпосередньо пов’язаних з функціонуванням виробництва й при-

скоренням НТП» [65].

У роботах, присвячених дослідженню теорії потенціалів, завжди застосовувався

широкий спектр визначень, у тому числі розглядався: народно — господарський по-

тенціал; економічний потенціал; інтелектуальний потенціал; природно-ресурсний

потенціал; науково-технічний потенціал; кадровий потенціал; виробничий потенці-

ал; потенціал інфраструктури; інформаційний потенціал; організаційний потенціал;

потенціал соціального розвитку; потенціал продуктивних чинностей і виробничих

відносин [45, 68, 73, 79, 86, 77, 89, 102, 109, 151, 156]. Наведений перелік свідчить,

що у цих випадках потенціал розглядався не як категорія, а як загальнодержавна,

регіональна або галузева характеристика, що відповідала вимогам централізованої

економіки.

За цим підходом, коли наводяться статистичні дані про військовий потенціал, то

перераховуються наступальні й оборонні види озброєнь, чисельність армії, кількість

танків, літаків, іншої військової техніки. Якщо мова йде про творчий або трудовий

потенціал — розглядають структуру кадрів. При цьому губиться основна властивість

об’єкту оцінки (характеристика його потенціалу) — здатність проявляти себе віднос-

но зовнішнього середовища, у тому числі — забезпечити досягнення мети. Невели-

ка, але добре підготовлена й організована армія здатна захистити країну, маленький

колектив талановитих вчених — забезпечити прорив у науці. Тут мова йде вже про

якісні характеристики, котрі найчастіше визначаються лише експертним шляхом і

Бачевський Б. Є., Заблодська І. В., Решетняк О. О. «Потенціал і розвиток підприємства»

не стикуються з кількісними, тому сучасні дослідники доповнюють «ресурсну» скла-

дову ще «ринковою», управлінською або ще якоюсь іншою. У такому вигляді, за та-

кими критеріями виміру використання показника «потенціал» стосовно практичної

діяльності виробничого підприємства не може отримати широкого застосування. За-

раз цей показник використовується лише у оглядових аналітичних матеріалах як уза-

гальнюючий термін.

Звичайно усю різноманітність характеристик потенціалу у ході аналізу зводять

до одного виміру на основі бальної оцінки, але це теж має свої недоліки [105, 174].

Для рішення конкретних виробничих завдань діючого підприємства потенціал, роз-

рахований на основі бальної оцінки, дає недостатньо високу точність розрахунку і

може слугувати лише для кількісного порівняння окремих елементів кількох схожих

об’єктів, або аналогічних об’єктів за врахуванням відмінностей умов їх функціону-

вання. До вказаних труднощів додається те, що розглядаються перелічені вище окре-

мі види потенціалу тоді коли ще не визначено економічної сутності самої категорії

«потенціал».

Іноді потенціалом пропонується вважати узагальнену характеристику ресурсів:

«Определяя данную категорию не следует противопоставлять понятия «потенциал»

и «ресурсы». Потенциал (экономический, производственный, трудовой) представ-

ляет собой обобщенную, собирательную характеристику ресурсов, привязанную к

месту и времени» [111]. Прискорення розвитку великих виробничих систем дійсно

потребує врахування фактору часу. Сучасні дослідники вказують на цю особливість і

пов’язують її з необхідністю застосування такого показника як потенціал відносно га-

лузі, підприємства, країни [92, 111, 155], але ж для підприємства це не менш важливо.

У деяких роботах пропонується враховувати динаміку процесу в наступному ви-

гляді: «Потенциал, выступая в единстве пространственных и временных характерис-

тик, концентрирует в себе одновременно три уровня связей и отношений: во-первых,

отражает прошлое, т.е. представляет собой совокупность свойств, накопленных

системой в процессе ее становления и обусловливающих ее способность к функци-

онированию и развитию. В этом плане понятие «потенциал» фактически принима-

ет значение понятия «ресурс»; во-вторых, характеризует настоящее с точки зрения

практического применения и использования наличных способностей. Это позволя-

ет провести различие между реализованной и нереализованной возможностями. В

этой своей функции понятие «потенциал» отчасти совпадает с понятием «резерв»…;

в-третьих, ориентирован на развитие (будущее)… Представляя собой единство устой-

чивого и изменчивого состояний, потенциал содержит в себе в качестве «потенции»

элементы будущего развития» [65].

У цьому цікавому підході знов, хоча б і частково, ототожнюється потенціал та

«ресурс» або «резерв», але справедливо вказується на необхідність врахування рівню

їх використання та елементів майбутнього розвитку. Для сучасних розробок щодо

систем показників оцінки потенціалу об’єкта характерно розглядати процеси його

функціонування й розвитку як ресурсу [92, 111, 155] та у динаміці [65, 174 та інші].

На наш погляд, ресурси, у тому числі й резерви, краще визнати частиною носія, а по-

тенціал визначити його властивістю проявляти себе [50], або здатністю [45, 175] до

чогось.

Слід зазначити, що «відбите минуле», що трактується як «сукупність властивос-

тей, накопичених системою в процесі її становлення й зумовлююча її можливість до

Розділ 1. Потенціал підприємства, сутність і структура

функціонування й розвитку» [174], мабуть, і є сьогодення. Виходячи із цього, не мож-

на погодитися з авторами, що ототожнюють поняття «потенціал» і «ресурс» хоча б і

частково, оскільки невід’ємною частиною існуючого в сьогоденні потенціалу є влас-

тивість, якщо вона, в чинність якихось обмежень, не дорівнює нулю, до його розви-

тку у певному напрямку. Навіть при вартісній оцінці об’єкта на день продажу слід

враховувати властивість, здатність (потенціал) і можливість (обмежуючі фактори)

його подальшого розвитку. Таким чином, окремо враховувати стан об’єкта в мину-

лому має сенс для аналізу тенденції. Оцінювати стан об’єкта в сьогоденні лише як

накопичені в минулому ресурси (або властивості) не можна без врахування їх вза-

ємодії з оточуючим середовищем, яке змінюється і змінює значення самих ресурсів.

Визначати властивості об’єкта до подальшого розвитку та прогнозувати його стан в

майбутньому не можна без врахування як обмежуючого так і стимулюючого впливу

оточуючого середовища.

Існує трактування змісту категорії «потенціал» як «джерела можливостей, ко-

штів, запасу, які можуть бути наведені в дію, використані для рішення якого-небудь

завдання або досягнення певної мети; можливості окремої особи, суспільства, дер-

жави в певній області» [73]. Але ж «джерело» — це скоріше за все носій потенціа-

лу, а не сам потенціал, до того ж «джерело можливостей» це знов таки стосується

зовнішніх обмежень властивостей об’єкту. Останні вітчизняні розробки у цьому на-

прямку (2004–2007 років) знов пов’язують зміст категорії «потенціал» з терміном

«можливості»: Так, виробничий потенціал трактується як «… величина, що характе-

ризує номінальні потенційні можливості підприємства на відміну від традиційного й,

на наш погляд, помилкового підходу, що використовує максимальні величини показ-

ників виробничих характеристик об’єктів» [79]. Але ж сторінкою раніше ці ж автори

вказують, що «Потенціал підприємства являє собою реальну або ймовірну здатність

виконати цілеспрямовану роботу» [79, c. 13], а поділяючи підприємницький потен-

ціал підприємства (який практично ототожнюється з «потенціалом підприємства»)

за категоріями на «базовий», «прихований», «збитковий» та «пересічний», потен-

ціал визначається то як «активи» («прихований» потенціал), то як «кошти», в які

перетворюється «прихований» потенціал, трансформуючись в «базовий», то як «на-

явність активів» («пересічний» потенціал), що «забезпечує розвиток усіх названих

потенціалів» [79, с. 13] — то виходить і розвиток «збиткового потенціалу».

Незважаючи на недостатню систематизованість визначень, ніде крім вказаного

джерела, не виділено «збитковий» потенціал. Точніше, якщо погодитись з нашим

визначенням, що потенціал — це властивість, то властивість приносити збитки це

«потенціал збитковості». Це дуже суттєва властивість носія і справедливо виділена

авторами. Ще раз підкреслимо, що, хоча оцінка ризику збитків [61] робиться досить

часто при купівлі об’єкту чи його експлуатації, окремо цей різновид потенціалу ще

не виділявся, хоча тут треба виділяти навіть два різновиду: як властивість наносити

збитки власнику, та з іншого, й не менш важливого для відповідного суб’єкту оцінки

боку — наносити збитки конкуренту (що зовсім не те саме, що конкурентоспромож-

ність, коли ринок не є насиченим). От тільки до рекомендації авторів відносно вико-

ристання «номінального» замість «максимального» значення потенціалу [79] треба

підходити дуже обережно, бо якби здатність Чорнобильської АЕС нанести збитки

оцінювалася не за «номіналом», а на усю можливу глибину, то мабуть і заходи без-

пеки були б на зовсім іншому рівні.

Бачевський Б. Є., Заблодська І. В., Решетняк О. О. «Потенціал і розвиток підприємства»

Пізніші роботи трактують потенціал діючого підприємства як здатність підпри-

ємства до подальшої діяльності:

«Узагальнивши ці напрямки з погляду діючого підприємства можна сказати, що

потенціал підприємства — це здатність підприємства до подальшої його діяльності,

що базується на тих ресурсах, які має. Цю здатність воно реалізує, використовуючи

резерви. Ресурси, як і резерви, визначаються різними вимірниками: трудовими, на-

туральними, вартісними. Ресурси й резерви у вартісному вимірі — це активи, капітал

і зобов’язання. Таким чином, потенційні можливості підприємства визначаються на-

явністю ресурсів і можливістю використання резервів» [175]. Таке визначення вмі-

щує раціональну основу, оскільки базується на понятті «здатність» (хоча «здатність»

більш підходить до персони, що вже має мету, а «властивість» [56] — до бездуховного

об’єкту й безвідносно до існування мети), але чомусь розділяє ресурси та резерви (які

є зарезервованою частиною ресурсів) та неточно формулює кінцеву мету: «Подальша

діяльність підприємства» може бути й збитковою, а призначення штучно створеного

об’єкту (підприємства) все ж таки приносити прибуток, або забезпечити якийсь ін-

ший корисний результат власнику, при чому так чи інакше загрожувати конкуренту.

До того ж «здатність», за даною концепцією, повинна реалізуватися через викорис-

тання «резервів», а базується на «ресурсах», і, зрештою, закінчується усе тією ж «на-

явністю ресурсів і можливістю використання резервів».

Зустрічаються визначення потенціалу, одночасно і як «ресурсу» і як «можли-

востей», і як «активів або коштів» [79], але ж сутність має бути одна. Мабуть, більш

відповідає реальності концепція, за якою потенціал «виражає реальні здатності до

використання наявних ресурсів для досягнення наміченої мети» [92]. У той же час,

викликає сумнів позиція, відповідно до якої «виробничий потенціал підприємства

відображає реальну, фактичну здатність до створення максимального обсягу мате-

ріальних благ з урахуванням конкретних ресурсних обмежень, збалансованості тру-

дових і матеріальних ресурсів» [92] вже хоча б тому, що такий максимум може бути

незатребуваний ринком. До того ж не можна у голову кута ставити «здатність ви-

користовувати наявні ресурси», особливо якщо мета не варта усього того, що буде

використано задля її досягнення.

Навіть тоді, коли автори вже відійшли від ототожнювання потенціалу з ресурса-

ми, цей підхід знов дає про себе знати наприклад тим, що «виробничий потенціал» у

складі потенціалу підприємства поділяється на «засоби виробництва» (тобто ті самі

ресурси) та «потенціал технологічного персоналу (робочу силу)» [174, с. 15, рис. 1.3].

Ресурсний підхід має свої історичні корені і право на існування, але ж складати засо-

би виробництва (які, мабуть, мають якийсь потенціал) та «потенціал технологічного

персоналу (робочу силу)», мабуть теж не варто. Або вже потенціал засобів вироб-

ництва вкупі з потенціалом технологічного персоналу дає «виробничий потенціал»,

або засоби виробництва вкупі з робочою силою створюють виробничу систему — під-

приємство. Краще вже погодитись, що ресурси у організованій сукупності являють

собою носій, який і має потенціал, як властивість, яка цікавить оцінювача, наприклад,

властивість — проявляти себе шляхом забезпечення прибутковості.

Балацкий О. Ф. у монографії «Экономический потенциал административных и

производственных систем» у визначенні економічного потенціалу теж відділяє ресур-

си від їх здатності: «Под экономическим потенциалом нами понимается совокупная

способность имеющихся в наличии экономических ресурсов обеспечить производ-

Розділ 1. Потенціал підприємства, сутність і структура

ство максимально возможного объема полезностей, соответствующих потребностям

общества» [45, с. 140]. Це визначення вже більш відповідає нашій концепції, але сто-

сується загальносуспільного розуміння потенціалу, до того ж лише економічного. В

умовах ринку планувати роботу конкретного підприємства на основі максимізації

обсягу «корисності» неможливо, воно не витримає конкуренції з тими, хто орієнту-

ється на прибуток. І хоча у даному разі різниця в розумінні термінів «властивість»

та «здатність» не така вже й велика, слід зазначити, що знов не приймається до уваги

той факт, що потенціал об’єкту (навіть створеного щоб бути корисним, як от Чор-

нобильська АЕС) може мати й негативну сторону, яку край потрібно враховувати

теж. Взагалі, якщо мова йде про потенціал підприємства, а не країни у цілому, може

статися, що «производство максимально возможного объема полезностей» не відпо-

відає інтересам власника підприємства, який зацікавлений у стійкому доході (який в

умовах ринку зовсім не завжди пов’язаний з максимальним обсягом продукції, «по-

лезностей»). Не цікавить корисність й покупця, який бажає визначити обґрунтовану

(з потенціалом) вихідну ціну об’єкту до того, як почати торгуватися.

Більшість розглянутих підходів в остаточному підсумку ототожнюють ресурси

(або резерви) з потенціалом, або з його ресурсною складовою, яка доповнюється ще

«ринковою», «результатною» [174], або ще якоюсь складовою чи можливостями. На

наш погляд, це ускладнює практичне використання такої теоретичної побудови. Інша

справа, що цей ресурс (об’єкт) обов’язково має які-небудь властивості, які можна ви-

значити як його потенціал, і який без цього носія просто не існує. Виходячи з усього

цього, можна сформулювати наступні поняття для оцінки та діагностики потенціалу:

Носій потенціалу — будь-яке природне чи штучне явище, якому притаманна вну-

трішня властивість проявлятися відносно зовнішнього середовища певним чином (що

можна оцінити як потенціал об’єкта), і без якого ця властивість (потенціал) не існує.

За таким підходом, ми не можемо напряму змінювати потенціал об’єкту, а лише

регулювати зовнішні обмеження на рівень його використання чи втілення, або змі-

нити сам носій, його складові елементи та їх співвідношення. Таким чином, щоб

змінити сам потенціал, потрібно внести зміни до якісної та кількісної структури но-

сія [55]. Якщо об’єктом оцінки є підприємство, то його потенціал зміниться зі зміною

системи виробництва, структури кадрів, основних фондів або системи управління.

Але ж ті самі, наприклад, ОВФ самі складаються з менших, часткових елементів —

окремих будівель, верстатів, споруджень. Якщо знайти ключовий частковий елемент

та змінити його у потрібному напрямку, то це може покращати властивості усього

функціонального елементу до забезпечення його провідних функцій. Інша річ, що

низький рівень властивостей інших функціональних елементів може не забезпечити

повне проявлення такого покращання.

Елемент носія — складова частина носія за певними функціями, яка має свій влас-

ний потенціал (функціональний, як от здатність системи виробництва забезпечити

виконання операцій за технологією, або частковий, який відображає конкретні пара-

метри конкретного об’єкту цих засобів — наприклад верстату — такі як: потужність,

продуктивність, швидкість, тощо у взаємозв’язку та розвитку). Елемент носія може

бути відокремлений від об’єкту і стати самостійним об’єктом, який може оцінюватись

на продаж, або діагностуватися на предмет подальшого використання самостійно чи

у складі нового носія (рис. 1.1). Виділення елементу носія можна виконати за його

функціями або як цілісної системи, що й сама може розглядатися як об’єкт оцінки [56].

Бачевський Б. Є., Заблодська І. В., Решетняк О. О. «Потенціал і розвиток підприємства»

ФЕ8, система

реалізації

продукції

ФЕ5, система

розвитку та

підтримки ОПФ

ФЕ7, система

виробництва

ФЕ6, система

забезпечення

матеріалами

ФЕ2, система

фінансів та кредиту

ФЕ1, система

управління

підприємства

ФЕ3, система

забезпечення

кадрами

ФЕ4, система

забезпечення

енергетикою

Підприємство, як складна організаційно-технічна система

Часткові елементи першого рівня стосовно підприємства, як носія

Обладнання, споруди, будівлі та інше у складі ОВФ; матеріальні та нематеріальні ціннос-

ті у складі обігових коштів; керівники, спеціалісти, робітники та інші у складі трудових

ресурсів

За подібними

ознаками

елементів як

системи

За індивіду-

альними

ознаками

кожного

елемента

За функціями

як

функ-

ціональні

елементи

Часткові елементи другого рівня (як системи дрібніших елементів)

Кадри

Оборотні засоби

Нематеріальні

об’єкти

Основні фонди

Рис. 1.1. Функціональні та часткові елементи носія

Розділ 1. Потенціал підприємства, сутність і структура

Представлена на рисунку 1.1 схема відображає типову структуру носія за функ-

ціональними та частковими елементами, характерну для матеріального виробництва

[55], у тому числі для машинобудування.

У плануванні та обліку використовують структуру, яка виділяє кадри, основні

виробничі фонди, оборотні засоби, фінансові ресурси та не обігові активи. Це поді-

лення виконується за основними властивостями систем виділених елементів. Таким

чином, окремі часткові елементи першого рівня складаються у більш складні систе-

ми (елементи другого рівня). Наприклад, окремі будівлі, споруди, обладнання тощо

об’єднується у частковий елемент другого рівня у елемент ОВФ, такі часткові еле-

менти як продукція, виробничі запаси, незавершене виробництво створюють одно-

рідну за основними властивостями систему обігові засоби.

Особливість диференціації елементів для цілей оцінки потенціалу у тому, що вона

не зовсім співпадає з наведеною, оскільки такі функції щодо забезпечення діяльності

підприємства або зв’язку з ринком виконують усе ж таки не самі ресурси, а якісь сис-

теми, що окрім іншого містять і ресурси, які витрачаються всередині об’єкту та попо-

внюються ззовні. Багато авторів відносять до таких елементів застосовану систему

управління [105, 156, 174] й стверджують, що вона відрізняється від інших елементів,

які мають ресурсну природу. Звісно, вона у дечому є нематеріальним активом (НА),

якщо заснована на власних дослідженнях і внаслідок цього має балансову вартість.

А з іншого боку спирається на оргтехніку, яка є частиною основних засобів, але має

індивідуальні властивості, як от наявність структури управління, застосованої систе-

ми та методів керування, які не відносяться ані до НА, ані до ОВФ. За концепцією,

що пропонується у цій роботі, це не так. На наш погляд, якраз усі функціональні еле-

менти побудовані так, як система управління, бо й самі є системами, що забезпечені

й кадрами, й основними фондами, й власною структурою. Просто треба відмовитись

від суто ресурсного підходу і виділяти укрупнені елементи згідно загальним функці-

ям — зовнішнім та внутрішнім, а дрібніші — за їх конкретним призначенням.

Функціональні елементи виконують специфічні функції, які інші елементи вико-

нувати не можуть, як от система виробництва не виконує функції збуту або постачан-

ня. Вони відрізняються загальним призначенням. У свою чергу носії функціональних

систем теж складаються з елементів, але ці елементи або їх системи однакові за їх кон-

кретним призначенням, як от будинки, споруди, обладнання, об’єднані у якості систе-

ми основних фондів, для забезпечення функціональної системи. Слід відзначити, що

об’єднані за такою ознакою часткові елементи першого рівня, у іншій системі можуть

виконувати зовсім інші функції. Так, наприклад, обчислювальна техніка у системі ви-

робництва може керувати виробничими процесами, у системі управління — виконувати

обробку інформації, у системі збуту або постачання — контролювати виконання обсягу

поставок або строків їх виконання. Часткові елементи першого рівня специфічні і мо-

жуть виконувати певне коло однакових функцій, як от група токарного устаткування.

Але, якщо вони входять до системи елементів другого рівня, це коло обмежується пев-

ними специфічними вимогами, які накладає система на цей елемент. Так, наприклад,

токарний верстат в основному виробництві виконує токарні операції з виготовлення

продукції. Такий само верстат у допоміжному виробництві буде виконувати операції

для забезпечення підтримки та оновлення основних виробничих фондів. Таким чином,

створюється система елементів другого рівня (основні фонди для виробництва, для

збуту, для постачання, або трудові ресурси для енергопостачання, управління, тощо).

Бачевський Б. Є., Заблодська І. В., Решетняк О. О. «Потенціал і розвиток підприємства»

Елементи другого рівня (системи) повторюються у складі будь-якої функці-

ональної системи, яка і складається із основних фондів, оборотних засобів та тру-

дових ресурсів. Але якість цих схожих елементів у кожному разі буде іншою. Так,

наприклад, така кадрова одиниця, як робітник може мати певні властивості для ро-

боти в основному виробництві або допоміжному, але не зможе виконувати функції,

необхідні у системі управління. В допоміжному виробництві робітник може бути або

дуже високої кваліфікації (фрезерувальник-універсал або наладчик), чи низької —

вантажник, прибиральник, тощо. В основному виробництві (в залежності від його

типу) найчастіше використовуються виробники середньої кваліфікації і більш вузь-

кої спеціалізації. До того ж, на склад трудових ресурсів впливає рівень автоматизації.

Функціональні елементи носія неоднорідні, їх внутрішня структура залежить

від галузі, до якої належить підприємство, та має особливості, які іноді, але не

обов’язково, притаманні таким елементам іншої галузі. Так, наприклад, основні ви-

робничі фонди і у хімічній промисловості й у машинобудуванні, як складові системи

виробництва, поділяються на активні та пасивні, але складаються із зовсім різних

часткових елементів. У машинобудуванні переважує механічна обробка матеріалів

на окремих верстатах, або лініях, для яких головними властивостями є потужність,

швидкість, глибина різання, тощо, тоді як у хімічній промисловості це апаратні хі-

мічні процеси, які обслуговуються великими комплексами споруд і для яких важ-

ливі такі властивості як тиск, температура, наявність каталізаторів. Звісно, існують

спільні властивості (як от споживання електроенергії), але у машинобудуванні це,

найчастіше, є енергія у складі витрат на утримання та експлуатацію обладнання, а у

хімічній промисловості, металургії більшою часткою технологічна.

Для усіх часткових елементів такої системи як ОВФ важливою властивістю є

продуктивність, але сама продукція у машинобудуванні може бути засобом виробни-

цтва, який і сам характеризується продуктивністю, а у хімії продукція найчастіше є

сировиною, матеріалом, або зробленими з цих матеріалів комплектуючими, для яких

суттєвими є зовсім інші властивості. Часткові елементи, навіть однакові за конструк-

цією та призначенням, можуть належати до різних функціональних елементів, то й

мати різні суттєві для оцінки властивості. Найбільш характерний приклад — верстат,

як частка ОВФ підприємства, або як частка обігових засобів у складі готової продук-

ції верстатобудівного підприємства (рис. 1.2).

Готова продукція для виробника є товаром, який треба оцінити для встановлення

продажної ціни. Створення верстата, як носія, потребує витрат (собівартість), носій

підлягає продажу за ціною в якій окрім собівартості має бути прибуток, як еквівалент

його властивості забезпечити покупцю виконання певних функцій, що принесе но-

вому власнику відповідний прибуток [80, 81]. Якщо ми приходимо до того, що крім

носія продаються його властивості (потенціал), то економічним еквівалентом цього

потенціалу при продажі є прибуток власника. Якщо власник оцінює потенціал такого

об’єкту до продажу для аналізу можливості отримання більшого прибутку, він му-

сить подбати про зростання існуючого потенціалу верстата, і це можливо, якщо цю

конструкцію є куди розвинути (є потенціал розвитку). Якщо верстат вже продається,

покупець оплачує існуючий потенціал, оскільки потенціал розвитку придбаного об-

ладнання для нового власника може виявитись лише коли він встановить верстат на

конкретну операцію і можна визначити, що саме не влаштовує та провести модерніза-

цію. Але для виробника товару це можливо, оскільки він може змінити конструкцію

Розділ 1. Потенціал підприємства, сутність і структура

Рис. 1.2. Функціональні та часткові елементи носія у процесі оцінки та діагностики на прикладі основних фондів

Часткові складові загальної

структури функціонального

елемента носія

Основні фонди

Нематеріальні активи

Кадри

Незакінчені продукти

Необхідні запаси

Сформовані продукти

Грошові кошти

Потенціали часткових елементів

I рівня (як систем ЧЕ ІІ рівня)

Будинки, споруди

Передавальні

пристрої

Робочі та силові

машини

…..

Потенціали часткових елементів

(ЧЕ) II рівня

Потенціал

потужності

Потенціал

точності

Потенціал

швидкості

Потенціал ціни

продажу

…..

Діагностика для

заміни та модернізації

Оцінка для продажу

Вартість

Напрямок

Оцінка для продажу

Діагностика для покращення

використання та розвитку

Носій Загального потенціалу як система функціональних елементів (Функціональних систем) підприємств

ФЕ1 ФЕ 8 ФЕ 7 ФЕ 2 ФЕ 3 ФЕ 4 ФЕ 5 ФЕ 6

Бачевський Б. Є., Заблодська І. В., Решетняк О. О. «Потенціал і розвиток підприємства»

(носій), перенести частину потенціалу розвитку до існуючого потенціалу, який зросте

і відповідно зросте прибуток від його продажу Після продажу підприємства зміню-

ється власник об’єкту оцінки, який оцінює верстат вже як частковий елемент нового

носія (підприємства) у складі його функціонального елементу (ОВФ).

Новий власник може отримати прибуток від продажу цього верстата (вже у складі

нового носія — підприємства), але найчастіше він оцінює можливість отримати при-

буток від його експлуатації, і тільки на цій стадії може з’ясуватися, до якої міри буде

використано ті або інші властивості (частковий потенціал) даного верстату Носій, у

цьому разі, буде відповідати балансової вартості об’єкту, а економічний еквівалент

використаних властивостей верстата — здатності приносити прибуток від експлуа-

тації (використаного потенціалу)У цьому випадку власник зацікавлений проаналі-

зувати наявність потенціалу розвитку цього об’єкту у напрямі пристосування його

до вимог конкретного робочого місця, тобто з’ясувати можливість модернізації об-

ладнання. У деяких роботах [174] підкреслюється ведуча роль капіталу, як елементу

потенціалу. За нашою концепцією, капітал є таким самим елементом носія у складі

усіх функціональних систем, як будь-який іншій і так само потрібний елемент. Тому,

мабуть, не варто наділяти його якимись особливими рисами, капітал без засобів ви-

робництва та живої праці — мертвий.

Звісно, якщо об’єкт — це фінансовий заклад (банк, інвестиційний фонд, тощо),

то без капіталу там робити нічого, бо він і «сировина», і «готова продукція», якщо

йдеться про інвестиції. Але навіть тут без кадрів поки що не обійтись. А якщо узяти,

наприклад, ті ж самі комп’ютерні технології, то першими були кадри, потім створені

ними нематеріальні активи, а вже тоді почав народжуватись величезний капітал.

Тому, кожному функціональному елементові носія — своя функція та важливість

у залежності від галузі, масштабів виробництва та виду діяльності, оскільки, напри-

клад, посередник може взагалі не мати ніяких систем, виконуючи посередницьку ді-

яльність із власної квартири по власному телефону. Він може не мати капіталу, не

мати кадрів, бо він один і не є найманим робітником, і обходитись самими нематері-

альними активами у вигляді зв’язків, інформації та репутації. Існує погляд, за яким

потенціал «базується на ресурсах» (як щось додаткове до самих ресурсів, що існують

окремо) [175], але потенціал не існує без ресурсів (нема ресурсів — нема й потенці-

алу), а є невід’ємною їх властивістю, тобто якісно відрізняється від ресурсів за сут-

ністю, хоча без них і не існує. Що ж до використання резервів [175], то за смисловим

змістом — це вимушена міра у тому випадку, коли зарезервовані ресурси повинні

бути використані в екстремальній ситуації. Виходячи з цього, необхідно дати визна-

чення поняття резерв при встановленні сутності категорії «потенціал»:

Резерв — це частина ресурсу, яка існує, але не використовується за рішенням

власника в залежності від умов виробництва або реалізації продукції, і яку слід вико-

ристати тільки в екстремальних обставинах для забезпечення стабільності процесу.

За таким визначенням резерву, його використання не може безпосередньо

пов’язуватись із проявом сутності потенціалу, хоча така думка існує [175, с. 8–11].

Резерв , як частина ресурсу, є лише носієм резерву потенціалу. Таким чином, мабуть,

резервуються не тільки ресурси, які є складовою носія (й часткові носії зарезерво-

ваних укупі з ними їх властивостей). Резервуватися можуть і властивості задіяного

ресурсу, як от наприклад вихідна потужність енергомережі. Генератори, як технічний

ресурс, або елемент носія такого об’єкту, як енергомережа, можуть бути задіяні усі,