Азаренкова Г.М. Фінансові потоки в системі економічних відносин

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 1. Місце та значення фінансових трансформацій ...

Водночас формування ринкової інфраструктури, знаходиться у

взаємозв’язку із інституціональною економікою. Значна роль в

інфраструктурі відводиться руху товарно-грошових потоків, бо

саме ці потоки є не тільки одним з її елементів, але й тією осно-

вою, якою відповідні інститути управляють.

Наприклад, А. Гриценко та В. Соболєв так визначають сутність

ринкової інфраструктури: «...це сукупність елементів, які за-

безпечують безперебійне багаторівневе функціонування госпо-

дарських взаємозв’язків, взаємодію суб’єктів ринкової економі-

ки і регулюють рух товарно-грошових потоків» [33, с. 37].

Втім, на думку автора, більш привабливою щодо розуміння сут-

ності перехідної економіки є так звана еволюційна економічна

теорія, що походить з теорії економічного розвитку Й. Шумпе-

тера і зараз найбільше відома в інтерпретації Р. Нельсона і С. Уін-

тера, які намагалися порушити питання саме про виникнення

інститутів у їхній зміні [39, с. 11, 78].

Для еволюційної теорії характерний динамічний мікропідхід,

який пов’язує зміни інститутів з відповідним оновленням ак-

тивів, що загалом призводить до втрати частини капіталу. Проте

від старих інститутів відмовляються тільки тоді, коли нові до-

зволяють не тільки одержати вигоду, але і відшкодувати втрати.

Тож можна констатувати, що згідно з еволюційною економічною

теорією сутність змін відображується перш за все у фінансовій

сфері, а саме у русі фінансових ресурсів, який доцільно розгля-

дати у взаємозалежності із рухом інших ресурсів.

Такі ж зауваження щодо розуміння перехідного періоду можна

зробити і на основі підходів, які базуються на розривах у цик-

лічності розвитку економічних відносин. Так, наприклад, «хвилі

Кондратьєва» та «цикли Жюглара», пов’язані з вкладеннями в

основний капітал. У деякі часові інтервали відповідні тренди

економічного розвитку можуть накладатися один на інший, зу-

мовлюючи специфічні механізми загострення по треби в онов-

ленні устаткування, промислових споруд і т. ін. Однак відсут-

ність фінансових ресурсів, необхідних для оновлення основного

капіталу, як один із суттєвих факторів й спричиняє нециклічний

ФІНАНСОВІ ПОТОКИ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

перелом в економічному розвитку. Можливість існування тако-

го висновку підтверджується таким.

Так, наприклад, Х. Еес, Х. Гарретсен, відмовляючись від моделі

загальної рівноваги, підкреслюють, що економічні процеси

протікають у реальному часі, де активну самостійну роль віді-

грають гроші та відсотки як передатні ланки від грошових змін-

них до реального стану. Тому особливого значення набуває все,

що відноситься до фінансових ринків, які виконують в еконо-

міці найважливішу функцію перерозподілу капіталу [106]. Важ-

ливість фінансової сфери підкреслюють у своїх дослідженнях й

Дж. Калво та Ю. Френкел, які зазначають, що у перехідній еконо-

міці особливу роль відіграють кредитні відносини [99].

Разом з тим аналіз ринкових перетворень у колишніх соціалістич-

них країнах [28; 49; 85] теж свідчить про те, що успіх або невдача

таких реформ багато в чому залежать від наявності обґрунтованої

фінансової стратегії, бо характерною ознакою перехідного періоду

є стрімка зміна ситуації в економіці, яка, безумовно, знаходиться

у взаємній залежності із змінами у фінансовій політиці держави,

з формуванням нових умов щодо бюджетних відносин. Тож на-

явність обґрунтованої фінансової стратегії необхідна насамперед

для забезпечення вільного перерозподілу ресурсів на користь

господарських ланок, здатних їх ефективно використовувати. Та-

кий висновок засновано також на тому, що саме потужний зв’язок

об’єктивно обумовленого перерозподілу ресурсів і розвитку фі-

нансово стійкої множини суб’єктів господарювання зі збережен-

ням контролю над відповідно визначеними потоками ресурсів є

одним із найважливіших механізмів розвитку ринкових відносин.

Втім, звісно, не тільки проблеми фінансової сфери зумовлюють

виникнення перехідного періоду, не менш важливими є й інші

сфери економічного життя. Пояснення щодо виникнення та іс-

нування перехідного періоду також може засновуватися або на

так званій теорії переваг, або на теорії мотивації до досягнень

[9, с. 13 – 16].

Не визнають першочергового значення фінансового сектора у

реструктуризації виробничого сектора в перехідній економіці

Розділ 1. Місце та значення фінансових трансформацій ...

Е. Берглоф та П. Болтон, бо, на їх думку, в деяких випадках фінан-

сова лібералізація підриває розвиток реального сектора [98, с. 78].

З цим у певній мірі можна погодитися, якщо розглядати фінансо-

ву си стему лише як засіб обслуговування економічної системи.

Проте слід пам’ятати, що саме перехідна економіка є класичним

прикладом існування великих трансакційних і трансформацій-

них витрат, що також зумовлює необхідність розгляду перш за

все ефективного використання фінансових ресурсів та їх пере-

розподілу між різними функціональними капіталами. Тому фі-

нансову систему будь-якого суб’єкта господарювання в цілому

слід розглядати як інструмент змін, що відбуваються, де дієвість

фінансової системи залежить від сталості руху ресурсів кожного

із суб’єктів господарювання та їх взаємодії між собою.

Загалом же перехідна економічна система не містить внутрішніх

механізмів, які забезпечують її повернення до стабільного ста-

ну (як це, зокрема, спостерігається у класичній ринковій еконо-

міці). Останній же не може бути досягнутий дією традиційних

ринкових механізмів саморегуляції, бо вони або відсутні, або

є недосконалими. Отже, фінансову систему взагалі та сталість

руху фінансових ресурсів зокрема можна розглядати не лише як

інструмент змін, а й як один з індикаторів та суттєвих важелів

механізму саморегуляції.

До того ж, як зазначає В. Глущенко, саме перехідна економіка є

своєрідним підґрунтям для піднесення так званих «спотворе-

них» економічних форм, прояв яких опосередковується, знов-

таки, перш за все у фінансовій сфері [30; 31]. Так, даючи загальну

характеристику розвиткові економічних відносин в Україні, він

відмічає: «Ще одна обставина, що характеризує таку економіку,–

наявність багатьох «спотворених» економічних, зокрема кре-

дитних, форм, тобто таких, які видають себе не за те, що на са-

мому ділі являють, тобто «перекручують» сутність, заставляючи

уявляти дослідників про ці форми інше, ніж вони з нею роблять»

[31, с. 152]. При цьому, визначаючи переважну більшість «спо-

творених» форм у фінансовій площині економічних відносин,

ФІНАНСОВІ ПОТОКИ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

В. Глущенко обґрунтовує це наявністю певних деформацій у фі-

нансово-кредитній сфері, що в кінцевому підсумку зумовлює

підвищення уваги до даного сектора економіки, а саме до руху

фінансових ресурсів між різними суб’єктами господарювання.

Водночас в умовах транзитивних перетворень від однієї си стеми

господарювання до іншої виникає багато різноманітних питань

як з приводу шляхів і послідовності переходу до ринку, так і з

приводу специфічних, цілком окремих аспектів такого пере-

творення. При цьому найбільше питань виникає на рівні базової

ланки фінансової системи – фінансів суб’єктів господарювання,

які у певні часові інтервали помітно трансформуються. Так, за-

повнення втрат від зниження доходів по основній господарській

діяльності в більшості галузей пострадянських країн на початку

та в середині 90-х рр. ХХ ст. стало забезпечуватися, головним

чином, за рахунок надходжень від операцій за неосновною діяль-

ністю, що підсилювалося переорієнтацією на зовнішні ринки

збуту й операціями з валютою, активним виходом на фінансові

ринки, розширенням практики бартерних угод і взаємозаліків,

переведенням частини розрахунків через дочірні структури.

До того ж переважна більшість дослідників зазначає, що голов-

ною причиною негативних трансформаційних змін є розрив у

русі відповідних фінансових ресурсів різних суб’єктів господа-

рювання [10; 36; 50; 67; 85]. Тому з часом хронічний брак фінан-

сових ресурсів призвів до переходу виробничих підприємств

на взаємне кредитування за допомогою векселів, до зростання

взаємних неплатежів, збільшення вагомої частки у залучених

коштах кредиторської заборгованості (Додаток А), що відчу-

вається протягом досить тривалого часу (як приклад наведемо

дані по Харківській області – одному з найбільш розвинутих

промислових регіонів України) (табл. 1.2 [69 – 71; 90; 91]).

Разом з тим дані табл. 1.2 можуть бути свідченням розвитку при-

хованих кризових механізмів у фінансовій сфері, що не залежать

від рухів кривих попиту і пропозиції (див. відповідні міркуван-

ня, які було зроблено вище) та викликані однаковими цільовими

функціями виробників відносно прагнення до отримання най-

Розділ 1. Місце та значення фінансових трансформацій ...

більш дешевих фінансових ресурсів, що у майбутньому може ви-

явитися чинником стримування економічного розвитку.

Таблиця 1.2

Стан дебіторської та кредиторської заборгованості між

підприємствами в цілому по Харківській області (тис. грн)

За

станом на

Дебіторська

заборгованість

Кредиторська

заборгованість

Перевищення

кредиторської заборгованості

над дебіторською

01.01.96 1 684 748 2 084 277 399 529

01.01.97 3 778 060 4 955 836 1 177 776

01.01.98 5 304 506 6 764 254 1 459 748

01.01.99 8 333 826 9 756 579 1 422 753

01.01.00 5 445 422 8 248 707 2 803 285

01.01.01 5 969 778 8 563 078 2 593 300

01.01.02 9 383 300 12 586 300 3 203 000

01.01.03 10 878 900 14 171 100 3 292 200

01.01.04 18 321 400 23 857 800 5 536 400

Слід також зазначити, що однією з тенденцій у фінансовій сфері

щодо реформування економічних відносин є дерегулювання

інститутів фінансового ринку. Це також при зводить до транс-

формації відповідних фінансових ресурсів та їх руху, що в кінце-

вому підсумку зумовлює необхідність розгляду низки питань не

лише відносно управління рухом, а й перетворення фінансових

ресурсів [7; 8]. Підставою такого зауваження є те, що дерегулю-

вання інститутів фінансового ринку приводить як до зміни на-

прямків руху фінансових ресурсів, так і до появи нових форм за-

лучення фінансових ресурсів. Так, наприклад, найбільш відомим

актом дерегулювання фінансових ринків стало скасування Кон-

гресом США у вересні 1999 р. відомого закону Гласса – Стігала

відносно діяльності банківської системи, де основним проявом

дерегулювання з точки зору руху фінансових ресурсів можна

вважати:

ФІНАНСОВІ ПОТОКИ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

 скасування обмежень за банківськими депозитними став-

ками і комісійними винагородами для брокерів, що загалом

передбачає зміну у русі відповідних фінансових ресурсів;

 допуск комерційних банків до повноцінних операцій на рин-

ках цінних паперів, у тому числі на строкових ринках, що за-

звичай передбачає появу нових форм залучення фінансових

ресурсів унаслідок появи нових учасників ринку.

Крім того, в більшості випадків внутрішній розвиток країн, еко-

номіка яких відчуває суттєві ринкові перетворення, залежить від:

 іноземного капіталу. Істотною при цьому є та обставина, що

для ринків, які розвиваються, характерні набагато більш різкі

амплітуди коливань припливу та відтоку іноземного капіталу;

 змін світових товарних цін, процентних ставок і курсів ос-

новних валют;

 ступеня освоєння досягнень світового науково-технічного

прогресу.

Одночасно зміни в русі фінансових ресурсів зумовлюють й

структурні перетворення, які також характерні для перехідного

періоду (табл. 1.3) [72 – 74].

Таблиця 1.3

Зміна галузевої структури промислового виробництва в Україні (%)

Галузі промисловості 1990 1995 1999 2000*

12345

Електроенергетика 3,2 11,0 16,2 12,2

Паливна 5,7 13,3 11,2 10,1

Чорна металургія 11,0 21,8 23,8 27,4

Кольорова металургія 1,1 1,6 2,1 2,5

Хімічна та нафтохімічна 5,5 7,1 5,4 5,8

Машинобудування та металообробка 30,7 16,1 14,1 13,2

Деревообробна та целюлозно-паперова 2,9 2,2 2,2 2,3

Будівельних матеріалів 3,4 3,9 3,1 2,6

Розділ 1. Місце та значення фінансових трансформацій ...

Закінчення табл. 1.3

12345

Легка 10,8 2,8 1,6 1,6

Харчова 18,6 15,1 15,1 17,4

*Починаючи з 2001 р. статистичні дані групуються за видами економічної

діяльності.

Як приклад у зміні руху фінансових ресурсів можна навести роз-

поділ інвестиційних ресурсів за галузями економіки (табл. 1.4)

[72 – 74].

Таблиця 1.4

Інвестиції за галузями економіки (%)

Галузі економіки

За станом на 01.01

1996 1997 1998 1999 2000*

Промисловість 38,03 40,25 40,56 37,36 37,56

Сільське господарство 8,05 7,78 7,03 5,02 4,60

Транспорт 9,30 9,98 10,20 14,70 15,35

Зв’язок 1,90 2,80 3,43 5,40 6,48

Житлове та комунальне

господарство, будівництво

закладів науки, культури,

освіти та охорони здоров’я

41,23 37,50 37,03 35,49 31,72

Інші галузі 1,49 1,69 1,75 2,03 4,29

*Починаючи з 2001 р. статистичні дані групуються за видами економічної

діяльності.

Зазначені процеси знайшли прояв і у зміні розподілу економіч-

ного потенціалу інституціональних секторів (табл. 1.5) [75; 76;

81 – 84].

Як бачимо з табл. 1.5, частка нефінансових корпорацій у валовій

доданій вартості в 2002 р. знизилася в порівнянні з 1991 р. на

13,7%. Значно зросли частки сектора загальнодержавного управ-

ління та домашніх господарств, що призводить до підвищення

значущості рівня управління відповідними потоками фінансо-

вих ресурсів.

ФІНАНСОВІ ПОТОКИ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Таблиця 1.5

Динаміка частки інституціональних секторів у валовій доданій

вартості України (%)

Інституціональний сектор 1991 1997 1999 2001 2002

Нефінансові корпорації 79,9 66,7 67,5 67,9 66,2

Фінансові корпорації 1,97 2,3 1,9 2,9 3,1

Сектор загальнодержавного управління 8,7 15,5 13,1 12,4 13,5

Домашні господарства 8,0 14,2 16,7 17,0 17,2

Некомерційні організації 1,4 2,6 1,9 1,4 1,5

Оплата послуг фінансових посередників 0,03 –1,3 –1,1 –1,6 –1,5

Разом з тим недостатня сталість і стабільність макроекономіч-

ного розвитку пов’язана з існуючою рівновагою у фінансовому

секторі, де зміст останньої, на думку автора, випливає з непов-

ноти фінансових ринків (перш за все для країн з перехідною еко-

номікою).

До того ж ця неповнота підсилюється відсутністю певної зако-

нодавчої бази та належного досвіду проведення ринкових пере-

творень й проявляється у такому:

 спостерігається нерозвиненість інфраструктури фінансо-

вого ринку по кожному з його сегментів. Так, в Україні най-

більш динамічно розвинутою сферою фінансового ринку є

банківський сектор. Утім, варто підкреслити, що хоча банки

і є важливим чинником сучасної ринкової економіки, роз-

виток нових економічних відносин вимагає задовольняти

потреби суб’єктів господарювання у додаткових ресурсах,

і насамперед інвестиційних, шляхом прямого доступу до

надлишкових фінансових коштів за допомогою інших сег-

ментів фінансового ринку;

 практично відсутній розвинутий ринок приватних обліга-

цій. Одночасно повільний розвиток ринків цінних паперів

призводить до того, що іноземні капітали надходять, як пра-

вило, у формі не прямих інвестицій, а позик, наданих місце-

Розділ 1. Місце та значення фінансових трансформацій ...

вим банкам, що обмежує можливості дійового управління

фінансовими ресурсами. Іншою проблемою функціонування

ринку цінних паперів у перехідній економіці є відсутність

своєчасної та точної інформації при оцінці рейтингу креди-

тоспроможності, що звужує можливості використання більш

розгорнутого інструментарію управління рухом фінансових

ресурсів (докладніше ці питання висвітлено у наступних роз-

ділах).

Більше того, у перехідній економіці, як свідчить накопичений

досвід економічних реформ в Україні, однією з причин нагро-

мадження «поганих» банківських боргів виявляється саме

неповнота фінансових ринків. Водночас недосконалість рин-

кового середовища, яка виявляється в нерозвиненості й спо-

твореному характері грошової системи, обмеженій мобільності

ресурсів та слабкій фінансовій системі, в нераціональності

структури продуктивних сил, недосконалій законодавчій сфері

тощо, не дає змогу і державі реально контролювати наявні в

країні ресурси.

Отже, наведене вище дозволяє констатувати, що значення та роль

фінансових відносин підсилюються під час трансформаційних

змін, і насамперед при переході від адміністративно-командної

до ринкової економіки. Це обумовлено, з одного бо к у, не об хідністю

пере будови неефективного механізму функціонування фінансо-

вого ринку адміністративно-командної економіки, а з іншого –

тим, що економіка трансформаційного періоду найбільш чуттєва

до змін світової господарської та фінансової кон’юнктури.

Загалом же викладене вище, на думку автора, також відображує

фундамент фінансової реструктуризації економіки трансформа-

ційного періоду, основними напрямками якої є [85, с. 19]:

 трансформація структури і засад функціонування фінансо-

вої системи у цілому;

 структурне реформування в окремих сферах та ланках фі-

нансової системи;

 ефективна розбудова тих сегментів фінансової системи, які

були відсутні, але властиві ринковій економіці;

ФІНАНСОВІ ПОТОКИ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

 реформування засад функціонування фінансів різноманіт-

них суб’єктів господарювання;

 вдосконалення загального управління фінансами.

Однак зосередження уваги на фінансових питаннях не обме-

жує загальних міркувань. На противагу цьому можна вказати

на твердження Ліпсі та Ланкастера, відповідно до якого якщо

хоча б на одному з ринків оптимальний рівноважний стан не

досягнутий, то досягнення оптимуму на всіх інших ринках зов-

сім необов’язково буде оптимальним, принаймні по Парето, для

всієї економіки [39, с. 10]. До того ж слід пам’ятати: умови ви-

никнення нестійкого розвитку економіки пов’язані з тривалістю

процесів перетворень, що й зумовлює першочерговість розгляду

фінансових питань, де значну увагу слід приділити уникненню

кризових явищ або принаймні попередженню їх виникнення.

1.2. Фінансова криза як прояв неефективності управління

у фінансовій сфері

Дослідження та аналіз причин фінансових криз активно про-

водяться протягом останніх 20 років, однак через те, що кризи

надзвичайно різноманітні як за причинами виникнення, так і

за своїми проявами, на сьогоднішній день не існує єдиної точ-

ки зору з більшості основних питань. Не спостерігається кон-

сенсусу навіть відносно того, як визначити поняття «фінансова

криза». У зв’язку з цим економісти, що досліджують поведінку

фінансових ринків тих самих країн у ті самі періоди часу, нара-

ховують різне число кризових епізодів, причому оцінки можуть

розходитися в 1,5 – 2 рази.

Проте нестабільність фінансових ринків характерна не лише

країн з перехідною економікою, а й для промислово розвинутих

країн. При цьому слід зазначити, що головні причини найбільш

руйнівних криз кінця ХХ – початку ХХІ ст., що відбувалися в

економічних системах різних країн, полягали у фінансовій сфері.

Так, зокрема, на початку 90-х рр. ХХ ст. дефляція в США була

викликана заборгованістю; за нею спостерігалася криза європей-