
(яка розуміється як певпий механізм використання методів управління) та
відображають спрямованість зусиль керуючих суб'єктів щодо забезпечення як
цієї технології, так і процесуальних форм діяльності. Це так звані технологічні
завдання (цілі).
Виходячи з наведеного і з метою уніфікованого використання усталених
термінологічних позначень реально існуючих функцій: „планування", „фі-
нансування", „координація" „стимулювання" тощо, - найбільш обґрунтованою
виглядає класифікація усіх цих функцій по кількох типових групах за визі
іачальї шм критерієм - цільовою спрямованістю функцій відповідно до життєво
важливих потреб конкретного керованого об'єкта. Відтак, можна розподілити
функції управління на види (групи), які відповідають цілям (завданням) щодо
забезпечення керованих об'єктів:
а) цілевстановлюючою (цілеорієптуючою) інформацією - прогнозування,
планування, програмування тощо. Це цілевстановлюючі функції;
б) ресурсами, необхідними для їх нормальної діяльності та розвитку, -
фінансування, стимулювання, кадрове забезпечення тощо, Це ресурсозабез-
печувальні функції;
в) належної спрямованості, впорядкованості, узгодженості в діяльності
керованих об'єктів - керівництво, координація, організація, регулювання,
нагляд, контроль тощо. Це організаційно-розпорядчі функції;
г) нарешті, заходами керуючих,суб'єктів щодо їх власного структурно-
функціоиального упорядкування та подальшого удосконалення - організаційне
проектування, організаційна діагностика, реорганізація, раціоналізація тощо. Ці
функції умовно можна назвати функціями самоорганізації.
У реальному житті всі перелічені функції тісно взаємозв'язані. Водночас
кожна з них характеризує найбільш типові, однорідні за змістом дії керуючих
суб'єктів, які тією чи іншою мірою здійснюються на кожному рівні управління.
Отже, для термінологічного позначення функцій конкретних суб'єктів цілком
прийнятні вищенаведені дефініції, поширені серед фахівців вітчизняної науки
та практики управління.
Проте останнім часом у літературі з'являються і спрощені підходи до
розуміння управлінських функцій та їх класифікації. Зазвичай, це пов'язане зі
спробою доступно проілюструвати явища, що, як кажуть, лежать „па поверхні".
Наприклад, іноді пропонується виділяти такі групи управлінських функцій: 1)
вироблення (формулювання) політики; 2) правове регулювання; 3) надання
адміністративних послуг; 4) нагляд і контроль
1
. Ця спроба, мабуть, більше
нагадує типологію (хоча її критерій не зрозумілий) основних сфер (напрямків)
діяльності суб'єктів публічного управління, в яких певне місце можуть посідати
управлінські функції. Тому, як здається, в будь-якому випадку представлення
власної позиції за управлінською тематикою, автором доцільно було б чітко
висловлювати своє ставлення до базового поняття „управління". Це допоможе
уникати можливих дискусій і непорозумінь у читачів відповідних видань.
Підсумовуючи наведене, відзначимо, що у формулі „владні управлінські
1
Див.: Кодекс адміністративного судочинст ва України: науково-практичний коментар: У 2 т. / За заг.
ред. P.O. Куйбіди. - Том 1. - К.: Книги для бізнесу, 2007. - С53-
101