Назад
СЛОВА ПАМ'ЯТІ
В.М. Шаповал, професор, член-
кореспондент НАН України
Для мене початок травня давно асоціюється не тільки з можливістю відзначити
відомі свята, а й з днем народження мого давнього друга - Вадима Борисовича
Авер'янова.
Ми "розійшлися" з ним у нашому рідному університеті, який я закінчив за три
роки перед ним. Але добре пам'ятаю засідання вченої ради Інституту держави і
права, що відбувалося одного весняного дня 1973 року, на якому Віктор
Васильович Цвєтков, майбутній науковий керівник і, фактично, науковий батько
Вадима, його заочно представив. Він сказав, що має намір залучити до роботи в
Інституті "талановитого студента", в якому бачить великий творчий потенціал.
Своїм науковим життям Вадим підтвердив справедливість цих слів. Він
швидко став і залишається однією з найбільш яскравих зірок нашого рідного
Інституту, та ні - вітчизняної юридичної науки! Нагадаю, що В.Б.Авер'янов у свій
час набув статусу чи не наймолодшого за віком доктора юридичних наук на
теренах СРСР, чим відверто пишався. При цьому у нього ніколи не було комплексу
нарциса, скоріше він тверезо і відкрито оцінював не тільки інших, а й себе
особисто. Всі знають, що Вадим був "небезпечний" для усіляких нероб і
пристосуванців, яких він в очі належно характеризував. Професор В.Б. Авер'янов
чітко розмежовував науку та її імітацію, за що йому треба дякувати. Його дуже
бракує сьогодні...
Вадим був щирою і прямою людиною. Для нього не були авторитетними будь-
які посади, він визнавав тільки авторитет порядного розуму. Пригадую його
поведінку одного дня у жовтні 1995 року, коли група науковців, що входила до
складу Робочої групи Конституційної комісії, зустрілася з Президентом України.
Професор В.Б.Авер'янов у дискусії, що відбувалася за участі глави держави, м'яко
кажучи, не дуже добирав слова. І це не була грубість. Просто він майже завжди
говорив ще і так, про що і як думав. І тоді ЛД. Кучма сприйняв не тільки його
аргументи, а й "інтонацію". Вадим був органічний і справжній, чим відрізнявся від
багатьох штучних і вигаданих.
Згадуючи про Вадима як про людину і вченого, обов'язково треба сказати про
таку якість, як однолюбство. Усе його професійне життя відбувалося в Інституті
держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, а це майже сорок років. Скажу
про таке. Десь у 2006 році, коли існували вакансії в Конституційному Суді
України, я запропонував професору В.Б.Авер'янову свої послуги "пролобіювати"
його кандидатуру. Відповідь була неочікуваною: "Зараз ні, можливо колись. А на
даний момент у мене багато зобов'язань перед Інститутом та відділом!". 1 в таких
словах був увесь Вадим, його людська природа.
З роками Вадим змінювався, ставав менш категоричним в оцінках і вчинках.
Але завжди незмінною залишалася його натура. Він дуже любив життя і хотів
жити, про що сказав мені, вже будучи, по суті, безі іадійі ю хворим. Головне, ця
людина уміла жити. її завжди пам'ятатимуть ті, хто в різних ситуаціях були
близько поруч. Тому для них вона залишиться живою.
ю
А.О. Селіванов, професор, академік
Національної академії правових наук
України
Не кожний науковець академічної ваги має щасливе поєднання енцик-
лопедичних і фундаментальних знань з природним даром бути завжди щирим до
людей, обдарованим залучати до свого кола однодумців - творців сучасної науки
адміністративного права. Яке світло запалювало в серці академіка Вадима
Авер'янова постійне джерело доброзичливості і уваги до кожного вченого-
дослідника, демонструючи його бажання розібратися у всіх проблемах, які
складають сьогодні прогресуючу науку і практику адміністративно-правової
сфери. Саме в цій галузі юридичних знань ми були свідомі, що для нього не було
темних плям, нез'ясованих ідей і концепцій.
Його входження в науку почалося з великого бажання набути практичного
досвіду і на цьому першому кроці майбутнього талановитого допитливого вченого
мені пощастило зустрітися у службовому кабінеті Ради Міністрів України, де він
проходив стажування.
Не повторюючи тривіальних фраз - що тоді вразило у молодому досліднику -
його неповторна посмішка, повна довіри і відвертого бажання мати постійне
спілкування з людьми критичного мислення. Це однозначно був початок
багатолітньої дружби і взаємоповаги.
Знаю одне - таких вчених, які б поєднували великий науковий розум з
особистими якостями спільного розуміння вічних цінностей: чесної дружби,
відвертих поглядів на смисл нашої науки, підтримки власної позиції, нс-
сприйняття фальші і блюзнірства - суспільство цінує нажаль значно пізніше...
Щиру повагу до Вадима Авер'янова я проніс через багато років взаєморозуміння і
взаємопідтримки. Без перебільшення ціпком можна стверджувати - таким, якого
ми постійно бачили, спілкувалися, з ким творчо сперечалися - створила його доля -
бути флагманом, - «першим серед рівних», які йшли шляхом побудови нового
мислення в теорії адміністративного права.
Не випадково серед його друзів-колег по «науковому цеху» були найкращі
провідники творчих ідей і розробники фундаментальних основ здавалось дуже
традиційної адміністративно-правової галузі правових знань. Він пишався
особистими відносинами з професорами Леонідом Юзьковим, Леонідом Ковалем,
Борисом Лазаревим, Михайлом Піскотіним, Юрієм Тихомировим та іншими.
Сьогодні він стоїть разом з ними на одному щабелі своїх заслуг виданими
працями, а головне вражаючими ідеями розвитку адміністративно-правової науки.
Постійно підкреслюючи нашу творчу співпрацю, Вадим Борисович Авер'янов,
довіряв рецензувати колективні збірники, монографії, академічні видання і
неодмінно залишав свій підпис під написом на них: «другу відділу».
Мабуть не випадково у Відділі Авер'янова академічного Інституту держави і
права пройшли доброзичливо-вимогливий шлях здобувачів такі відомі державні
діячі як Петро Порошенко, Андрій Стрижак та інші. Критерієм його оцінки, як і
всіх вчених Відділу були і залишаються: «теоретична бездоган-
іі
ність», «наукова позиція» у матеріалах дисертацій.
Наша дружба з Вадимом Авер'яновим підтверджувалася творчим взаємо-
доповнеиням вченого-академіка і вченого-практика, а тому, виступаючи спільними
опонентами при захисті дисертацій, ми насолоджувалися взаємодискусіями про
шляхи вирішення науково-практичних проблем. І мені розповідали, що велику
кількість учасників цих подій вражала наша взаємна повага до наукових позицій, а
гострота полеміки продовжувалася при кожній новій зустрічі з видатним вченим-
адміністративістом.
Якщо намагатися зрозуміти чому пам'ять про професора Вадима Аве- р'янова
викликає у мене гордість за ті щасливі роки чесної дружби і творчої співпраці -
найкраще це передається спільним бажанням збагатити теорію адміністративного
права і державного управління. Незабутньою була його радість вперше виданої
мною в Україні невеликої монографії «Адміністративний процес в Україні», в якій
мною була підкреслена особлива роль і заслуги В.Б. Авер'янова у розробці цієї
проблематики.
Спільні плани, задуми, нові напрямки наукових досліджень, як і багато
життєво важливих питань нашого державознавчого життя обговорювалися у
затишному кабінеті видатного вченого-адміністративіста Вадима Авер'янова. Він
був вірний нашим принципам, серед яких найбільше цінувався - принцип
взаємодовіри. Мабуть сьогодні кожному з нас не вистачає того, хто був і
залишається з відкритим серцем, радістю на обличчі, уважним співрозмовником в
історичній будівлі на Трьохсвятительській до внутрішнього стану і справедливим
до реальних внесків у правову науку. Не випадково його ім стало символом
науковознавчої сумлінності і високих помислів, і в цьому він бачив смисл свого
життя - приносити своєю діяльністю користь суспільству. Його ім'я я часто
привожу молодим науковцям і студентам, як символ і критерій пошуку істини в
Науці. А цей процес завжди породжує такі особистості як академік В.Б. Авер'янов.
12
С.В. Ківалов, професор, академік
Національної академії правових наук
України
У житті бувають випадки, коли не вистачає слів, щоб висловити своє
ставлення до конкретної людини, оскільки її порядність і людяність, благородство і
велич, щирість і чесність, відвертість і відданість вражають і викликають особливу
шану і повагу. І стає просто нестерпно боляче, коли такі особистості назавжди
покидають нас залишаючись у нашій пам'яті, у нашому серці, у наших справах.
Мова йде про Вадима Авер'янова, мого вірного друга. У Вадима Авер'янова було
особливе рідне ставлення до Одеси, до Одеської національної юридичної академії.
Він з великою радістю і бажанням приїздив у це південне місто, де у нього було
багато друзів, учнів, шанувальників, у якому, тільки, у властивій йому, безмежно
життєрадісній манері вмів і працюватиудучи членом спеціалізованої вченої ради
ОНІОА Вадим ніколи не припускав її засідань і його участь завжди була
запорукою високого рівня наукових дискусій), і відпочивати. Почуваючи себе
рівноправним членом колективу академії Вадим Авер'янов генерував
найважливіші ідеї, думки і пропозиції щодо переосмислення ідеології
адміністративного права у стінах цього навчального закладу, які й стали важливим
напрямком подальшого розвитку одеської школи адміністративного права.
Безцінним є його внесок у становлення та розвиток адміністративного
законодавства, особливо у розробку концепції адміністративної реформи в нашій
країні. Для мене та співробітників нашої академії було дуже почесним прийняття
участі у підготовці академічного курсу «Адміністративне право України», видане
під керівництво Вадима Авер'янова, який є і довгий час буде головним
підручником з цієї дисципліни.
Вадим Авер'янов був людиною з надзвичайно великою любов'ю до життя,
якою він заряджав всіх навколо себе, і надзвичайним почуттям гумору, що
дозволяло йому завжди бути у центрі будь-якого колективу. Він умів любити,
допомагати, підтримувати, але й умів бути жорстким і непримиримим, коли мова
йшла про принципові речі. І в одному, і в другому почуттях Вадим був щирим,
чесним і відвертим.
Спілкування з Вадимом Авер'яновим завжди приносило велику радість,
натхнення, заряд бадьорості та енергії незалежно від того, про що йшла мова: про
науку чи про літературу, про спорт чи про музику, про туризм чи про його
улюблений більярд.
Якщо вірно, що Бог забирає кращих, то Вадим Авер'янов був одним із
найкращих.
13
О.М. Пасенюк,
Голова Вищого
адміністративного
суду України
Серед видатних особистостей, з якими доля надала мені можливість
спілкуватись та працювати разом, особливе місце належить Вадиму Борисовичу
Авер'янову. Познайомитися з ним особисто мені пощастило після розпаду СРСР -
у 1993 році. У той час я працював у Міністерстві юстиції України та був уже
знайомий з його численними науковими працями в галузі адміністративного права,
які. як мені здається, йшли завжди попереду його самого, викликаючи у кожного
зацікавленість у спілкуванні з ним особисто. Тоді, у період найважливіших
перетворень у нашій державі, сам працюючи над проблемами судоустрою і
розвитку адміністративної юстиції та адміністративно-процесуального права в
Україні, у знайомстві з Ва- димом Борисовичем я знайшов однодумця, соратника
та щирого друга, який завдяки своїй незламній наполегливості та невичерпній
енергії завжди мені доводив, що наша праця та прагнення побудувати європейську
державу знайдуть своє втілення у житті.
З того часу ми неодноразово зустрічалися, обговорювали та вирішували
актуальні питання адміністративного права, працювали разом у проектах з питань
удосконалення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування,
брали участь у робочих групах по реформуванню адміністративного права та
здійсненню адміністративної реформи в Україні. Мені завжди імпонувало у
характері Вадима Борисовича те, що будучи видатним науковцем і маючи свої
принципові позиції з тих чи інших питань, він завжди з ентузіазмом аналізував
протилежні йому точки зору, намагався бути об'єктивним і доступним для всіх, хто
шукав істини та сутності демократичного права. Він був однією з найбільш
авторитетних постатей у юридичному середовищі, і це виправдано, адже його
знання, досвід і позиція в спірних питаннях завади сприяли розвитку нових
поглядів.
Намір доторкнутися сьогодні до наукової спадщини Вадима Борисовича,
спроба проаналізувати деяку частину його праць продиктована бажанням
ознайомити з його неординарними думками нинішнє покоління юристів. Зауважу,
що незважаючи на те, що він розпочинав свою наукову діяльність у часи
колишнього СРСР і його становлення як правознавця відбулось на основі вчень та
поглядів радянських правників, у своїх працях Вадим Борисович ніколи не
нехтував напрацьованим раніше та завдяки своєму аналітичному розуму і
дослідницькими здібностями намагався розвивати вже усталені погляди і позиції у
новому демократичному напрямку. Його професіоналізм дозволив йому
досліджувати цілий ряд теоретичних проблем того часу і розробити наукові
висновки, які з інтересом були сприйняті науковою та юридичною громадськістю.
Є безперечним те, що ряд його праць і наукових поглядів будуть актуальні завжди,
наприклад щодо функцій та організаційної структури органу та апарату
державного управління. Я впевнений, що Парламент нарешті прийме й
Адміністративний гіро-
И
цедурний кодекс, в який вкладено багато його ідей, думок і новацій. Вадим
Борисович був перекопаний, що тільки завдяки належній організації роботи
державних органів влади можливе ефективне виконання державних функцій, у
тому числі й вирішення досудових адміністративних спорів.
Роки спілкування і співпраці з цією чудовою людиною дозволяють мені
говорити про нього як про високопрофесійного та незалежного від політичних
впливів наукового діяча, громадянина і патріота своєї країни, якого відрізняли
високий ступінь інтелігентності, широка ерудиція і доброчесність, а також тонке
почуття гумору та любов до життя. Дивної світлої вдачі був Вадим Борисович. Був
серйозний у науці, веселий у житті... Так ставитися до життя, як він - напевно, дар
долі. Він був розумним оптимістом, завжди вмів сказати правильне слово в
правильний час. Навіть у найскрутніші моменти, коли мені здавалося нереально
запровадити ті чи інші правові аспекти, його веселі очі, сповнені впевненості,
давали мені надію на позитивне вирішення задуманого. Напевно, це самий
правильний крок - надихати людей вірою у позитивність результатів. Він просто
робив свою справу. Писав. Досліджував. Брав участь. Відстоював. Щоб змінити та
затвердити... Навіть будучи смертельно хворим. А ми осягали та осягаємо, тепер,
коли його земний шлях закінчився. Думалося раніше, що людина жива рівно
стільки, скільки пам'ятають його живі на Землі. І лише пізнавши біль і гіркоту
втрат, починаєш усвідомлювати, що ті слова набувають сенсу вічності.
Вадим Борисович Авер'янов залишив нам у спадок значний творчий доробок і
світлу пам'ять про себе як про інтелектуально багату і щедру на добро та радість
особистість. Він назавжди залишився з нами.
15
Є.Б. Кубко, професор, член-кореспондент
Національної академії правових наук України
Є люди, про яких кажуть, іцо вони народилися вченими, є вчені, про яких
кажуть, що вони написали багато цікавих і потрібних наукових книжок чи що вони
стали видатними або знаними. Якщо про Вадима Борисовича Аверьянова сказати
перше, друге чи третє, то це буде занадто спрощено. Він справді народився учепим
і став ученим; він дійсно написав багато цікавих робіт, але його особистість
набагато більша й глибша. Він був ученим за самою сутністю свого сприйняття
життя, за характером ставлення до оточуючого середовища й дійсності, не залежно
від того, у яких сферах вона виявляється. Він був ученим за природою свого
існування, за способом свого ставлення до розумового процесу, до самої технології
отримання наукового результату й нового наукового знання.
Я пам'ятаю Вадима Борисовича Аверьянова у різних ситуаціяхі в наукових,
і в житейських, і можу з упевненістю сказати, що Вадим Борисович був людиною,
яка любила науку набагато більше, аніж розмови про науку, і напевно набагато
більше, аніж розмови про любов до науки. Він любив науковий процес, який був
способом його існування як особистості, як комплекс психологічних станів
гармонії й рівноваги певної сукупності інтелектуальних актів, як стан розуму, що
призводить до нового наукового результату.
Я пригадую Аверьянова-вченого тільки через призму Аверьянова- людини; і я
пригадую Аверьянова-людину тільки через призму Аверьянова- вченого. Можна
багато говорити про наукові досягнення Вадима Борисовича, про його внесок у
розвиток науки, перш за все науки адміністративного права, але я думаю, що про
це ще буде багато сказано, а його наукові ідеї знайдуть продовження в роботах
інших учених, у тому числі в роботах його учнів, я ж хотів би сказати хоча б кілька
слів про нього як про людину, про особистість, про товариша по науковому
юридичному цеху.
Я познайомився з Вадимом Борисовичем у 1977 році, коли після закінчення
юридичного факультету Київського університету прийшов на роботу у відділ
державно-правових проблем управління народним господарством (так називався
структурний підрозділ Інституту держави та права НАІІУ), який на той час
очолював Віктор Васильович Цвєтков. До мого приходу Вадим Борисович уже
певний час працював у інституті й був популярним серед молодих учених, явно
вирізняючись своїми лідерськими якостями. На той час у відділі працювали такі в
подальшому відомі вчені, як Василь Федорович Сіренко, Володимир Миколайович
Селіванов, Віталій Іванович Семчик, Євгенія Федорівна Мельник та інші. Вадим
Борисович якось відразу сприймався в будь-якому науковому середовищі, і я
напевно знаю, що до нього з великою повагою ставилися навіть вчені старшого
покоління, визнаючи в ньому великі потенційні можливості й беззаперечні
таланти.
Мої спогади про Вадима Борисовича як про молодого вченого пов'язані з його
неабиякою працелюбністю, коли він годинами міг сидіти над нау-
іб
ковими працями, по декілька разів переробляючи статті чи фрагменти рукописів
своїх наукових робіт, доводячи їх до досконалості. При цьому раніше написане,
якщо воно не подобалося, безжалісно викреслювалося і знищувалося, що було
свідченням по-справжньому критичного ставлення до себе й до своєї праці. Іноді
ми працювали в домашніх умовах (коли це дозволяло керівництво) й вели
багатогодинні розмови по телефону. Я пригадую, як Вадим Борисович завжди
намагався пояснити своє бачення тих чи інших явищ і завжди емоційно сприймав
увесь процес наукової роботи. Пригадується, у той час він любив (як, до речі, і я)
під час розумової праці (читання наукових статей, підготовки матеріалів, роботи
над рукописами) палити й пити каву. Для пас цс було життя в звичному науковому
середовищі, коли в маленьких кімнатах, у яких на той час мешкав Вадим
Борисович (до речі, так само як і я) на столах, на стільцях, па підлозі були
розкладені наукові монографії, рукописи, папки з матеріалами, а ми обговорювали
те, що планували написати в дисертаціях і в наукових роботах, те, що написали
наші колеги, дискутували про наукові публікації, особливо в московських
журналах, а також обговорювали рукописи дисертацій, виступи на конференціях...
Цс було творче середовище, яке охоплювало людину з усіх боків, поглинало й
обгортало чарівним духом внутрішньої інтелектуальної свободи. Підігрівачем
цього середовища був, безумовно, Віктор Васильович Цвєтков, який усіляко
скеровував і підтримував молодих учених. Вадим Борисович був одним із
найулюбленіших його учнів. У період, коли ми, молоді вчені, при підготовці
кандидатських дисертацій (Вадим Борисович захистив дисертацію дещо раніше за
мене) активно працювали з науковою літературою, вивчали практику, брали
участь у наукових дискусіях на конференціях і семінарах, саме в цей період
виявилися найкращі наукові якості Вадима Борисовича. Мене завжди дивувало, як
він у вже відомих наукових категоріях і явищах, які, здавалося б, уже обговорені й
науково визначені, про які написано багато наукових статей, про які проведено
дискусії, міг раптово знайти тt, щодо нього ніхто не бачив; він умів побачити
такий ракурс і знайти такий підхід до проблеми, які часом вимагали по-новому
переглянути всю наукову концепцію. Досить назвати його монографію Структура
и функции органов государственного управлення», яка була й залишається
найбільш фундаментальною працею про взаємодію структури й функцій у будь-
якому апараті управління. Його розуміння державного управління, його
трактування детермінізму управлінської праці, що обумовлює всю систему
управління, відзначалися оригінальністю й спиралися на глибокі теоретичні
знання, у тому числі й у галузі загальної філософії. На останню обставину хотів би
звернути особливу увагу, оскільки високий рівень наукового узагальнення
проблем завжди був для нас, молодих тоді вчених, одним із найвизначальніших
критеріїв науковості, які ми пронесли через числені публікації й усні дискусії,
через багато років спільної роботи, через числені колективні монографії. Ці
критерії й сьогодні залишаються орієнтирами для оцінки будь-якої інтелектуальної
й наукової праці чи то серйозна монографія чи наукова стаття, чи то матеріал
науково-коментаторського або науково-популярного характеру.
17
Важливим є тс, що наукові ідеї, які готувалися на такому ґрунті дружніх, але
принципових дискусій, стали методологічною базою для адміністративної науки
сучасної України та лягли в основу утворення адміністративної юстиції, про що ми
мріяли за радянських часів, і сьогодні є джерелом для теоретичного обґрунтування
напрямків практичної діяльності адміністративних судів та розвитку
адміністративно-правових відносин.
Не хочеться говорити про Вадима Борисовича Аверьянова як про портрет,
адже його треба пам'ятати як реальну людину, яка, крім іншого, любила гумор,
вміла весело й заразливо посміятися. ІІри цьому його сміх ніколи не був
зневажливим, а завжди щирим. Він ніколи не насміхався з конкретної людини, але
вмів від душі посміятися з якоїсь життєвої ситуації.
Ця якість Вадима Борисовича дуже пожвавлювала будь-які контакти, у тому
числі й наукові. Навіть спілкуючись із такими видатними вченими (я є
безпосереднім свідком цього), як Б.М. Лазарєв, М.І. Піскотін, Ю.М. Козлов, І.Л.
Бачіло, Л.ГІ. Юзьков, навіть дискутуючи на серйозні наукові теми, Вадим
Борисович був готовий з гумором відреагувати на будь-яку думку, що створювало
ілюзію легкості спілкування при обговоренні складних проблем, коли за
гумористичним тоном вбачалося глибоке розуміння й значний обсяг розумової
роботи.
Можна навести багато прикладів, коли Вадим Борисович, спілкуючись і на
звичайні побутові теми, також знаходив особливий погляд, особливий науковий
підхід до ситуації. Я не пригадую жодного випадку, коли б Вадим Борисович не
міг знайти пояснення тому чи іншому явищу. У крайньому випадку він міг зробити
це дещо в гумористичній формі, але це не означало, що необхідність пояснення
явища для нього байдужа. Через декілька днів він повертався до проблеми і таки
знаходив пояснення, фактично вирішуючи наукову задачу. Мені здається, що все
його життя було спрямоване на постійний пошук і вирішення задач (наукових або
організаційних), він увесь час знаходився в пошуку, якщо хочете — у стані творчої
ерекції, коли його життя було настільки переплетене складнощами науковими,
«біля науковими» й життєвими, що іншого сприйняття життя просто не могло
бути, він просто не міг жити по-іншому.
Сьогодні Вадима Борисовича немає з нами, і, безумовно, це велика втрата. Він
став доктором наук, отримав усі заслужені звання й нагороди, зробив багато для
сучасної науки адміністративного права, але при цьому він завжди залишався
гострим на слово, вимогливим до себе, завжди позитивно ставився до друзів. Одне
слово він був чудовою людиною. І пам'ять про нього як про людину, як про
видатного вченого, як про оригінальну особистість збережеться і іа довго.
і8
І.Б. Коліушко,
Голова Правління Центру
політико-правових реформ
Вадим Борисович АВЕР'ЯНОВ, професор АВЕР'ЯНОВ - це ім'я вписане
великими літерами в історію українського законодавства та правової науки. Його
передчасна смерть стала величезною втратою не лише для рідних і друзів, а й, без
сумніву, для всієї України.
Тепер через півроку після цієї тяжкої втрати нарешті вдалося подолати емоції і
викласти на папері деякі мої думки та враження від років співпраці та дружби з
цією прекрасною Людиною. А укладення пам'ятного збірника праць видатного
Вченого, професора Авер'янова, стало для цього доречним приводом.
Ми познайомились у 1995 році, коли за рішенням Комісії Верховної Ради
України з питань правової політики та судово-правової реформи була сформована
Робоча група для підготовки проекту Концепції адміністративної реформи в
Україні. Я був тоді народним депутатом України, а Вадим Борисович - один з
найвідоміших на той час в Україні вчених-адміністративістів, запрошених до
роботи в цій групі. Коли почалась робота, дуже швидко стало зрозуміло, що це
лише формально він «один з...». Насправді, завдяки притаманним йому рисам,
таким як фундаментальні знання, вміння чути і розуміти опонентів, творчий підхід
до вирішення проблем, працездатність і обов'язковість, він дуже швидко де-факто
став основним науковим консультантом і науковим лідером цієї робочої групи. А в
подальшому і всіх інших робочих груп та творчих колективів, які утворювалися в
сфері адміністративної реформи.
Саме завдяки співпраці з професором Авер'яновим знання проблематики
державного управління, почерпнуті з практики і зарубіжного досвіду, здобували
наукову огранку і в результаті вдавалося формулювати не лише нові концептуальні
підходи до адміністративної реформи в Україні, а й одночасно з цим розвивати
адміністративне право як наукову галузь. Так Вадим Борисович співпрацював і з
багатьма іншими представниками влади та державного управління, підтримуючи їх
ентузіазм у служінні ідеям реформування нашого суспільства і держави.
Завдяки цій співпраці українська державно-управлінська практика та
адміністративно-правова теорія збагатилися новими фундаментальними
інститутами адміністративного права, в тому числі такими новелами як: політичні
посади в органах виконавчої влади, керівники апаратів міністерств - державні
секретарі, урядові органи в системі міністерств, адміністративні послуги,
адміністративна процедура, адміністративні акти, принципи європейського
адміністративного простору. Теоретичним узагальненням всього цього стала
розроблена і обґрунтована професором Авер'яновим публічно-сервісна доктрина
адміністративного права, яка
19