Аркуша О.Г., Бородін Є.І., Віднянський С.В., Гай-Нижник П.П. та ін. Нариси історії державної служби в Україні

Подождите немного. Документ загружается.

341

Розділ 15

УСРР за потурання Всеукраїнських з’їздів рад ліквідовувалася багатопартійність і вста-

новилося фактичне «всевладдя ВУЦВК, а згодом і його Президії»

. Така теза мала б

підстави лише в тому разі, якби аналіз ситуації можна було б обмежувати формальною

стороною і за початкову точку відліку взяти березень 1919 р. Справді, відтоді вищим

органом влади в період між з’їздами формально був ВУЦВК і саме він чи то навіть його

президія встановлювали або затверджували ті обмеження та пропорції у виборах до

рад, про які йшлося вище. Приміром, саме президія ВУЦВК 8 березня 1922 р. своїм

рішенням подовжила термін діяльності рад, ухваливши рішення проводити переви-

бори всіх рівнів рад один раз на рік

. Подібне рішення в тій-таки Росії виносилося

вищим органом влади – ІХ Всеросійським з’їздом рад.

У разі, якби УСРР була відгороджена від збройних і кадрових впливів більшо-

вицької Росії, було б доречно вказувати на «всевладдя ВУЦВК». Однак «радянська

влада», особливо на місцях, як ми вже розглянули вище, не була власне «владою рад».

Фактично делегатів до вищого органу влади – Всеукраїнського з’їзду рад – не обирало

населення, навіть за дискримінаційними нормами та з урахуванням позбавленців.

Їх призначало керівництво УСРР, яке з 24 січня 1919 р. очолив Х.Раковський. Місце

та значення очолюваного ним уряду він охарактеризував так: «Временное рабоче-

крестьянское правительство Украины создано по постановлению ЦК РКП, является

его органом и проводит все распоряжения и приказы ЦК РКП безусловно»

. Тобто

всевладдя існувало, але не ВУЦВК, а ЦК РКП(б).

Установити таке всевладдя більшовицька верхівка змогла лише з використан-

ням інших владних важелів впливу. Головну організаційну роль у спробах реалізації

ленінської утопії відіграли компартійні органи. На центральному рівні персональний

склад керівництва ВУЦВК, РНК УСРР і КП(б)У збігався. Хіба що одна й та сама особа не

обіймала одночасно вищих посад в обох ієрархіях влади – компартійній і радянській.

Протягом 1917–1923 рр. авторитетнішою як для суспільства, так і для самої керівної

верхівки була все ж таки радянська оболонка більшовицької влади. Це відповідало

настановам VІІІ з’їзду РКП(б) (березень 1919 р.), у резолюції якого наголошувалося:

«Свої рішення партія повинна проводити через радянські органи, в рамках Радянської

Конституції. Партія намагається керувати діяльністю Рад, але не замінювати їх»

Водночас зазначалося, що «практичною, самовідданою працею в Радах, висуненням

на всі посади найбільш стійких і відданих членів, РКП повинна завоювати для себе

безроздільне панування в Радах і фактично контроль над усією їх роботою»

. Отже,

на етапі завоювання та зміцнення більшовиками влади голова уряду був більш впли-

вовою постаттю. В Україні цьому сприяла ще й сталість керівництва виконавчої гілки

влади – протягом 1919–1923 рр., з невеликою перервою на Всеукрревком, її очолю-

вав ерудований та авторитетний у РКП(б) більшовик Х.Раковський. Водночас перші

секретарі КП(б)У, не в останню чергу внаслідок боротьби між так званими лівими та

правими, досить часто змінювалися.

Компартійна гілка влади не могла стати в цей час основною в ленінській вер-

тикалі влади ще з однієї причини: чисельність комуністів (порівняно з членами рад,

комнезамів, ревкомів) була незначною, а переважно неукраїнський етнічний склад

членів КП(б)У та зневажання українського національного питання заважали розши-

ренню КП(б)У за рахунок села. Тому компартійні органи не мали такої розгалуженої

342

Розділ 15

вертикалі, якою була радянська. Тож здійснювати у повному обсязі контроль та іде-

ологічну обробку вони могли переважно в містах.

КП(б)У від часу свого заснування в липні 1918 р. мала права губернської тери-

торіальної організації. З 1920 р. найвищий орган компартійної влади в Україні змі-

нив назву – з’їзди почали називатися конференціями. Це було пов’язано зі змінами в

статуті РКП(б). Слід зауважити, що на перший погляд функціонери ЦК КП(б)У не були

державними службовцями, оскільки формально УСРР проголошувалася республікою

рад. Однак на персональному рівні більшість комуністів посідали ті чи інші державні

посади, а їхня діяльність на цих посадах у свою чергу підпорядковувалася компар-

тійному керівництву. Цікаво, що в 1919–1920 рр., тобто у період формування основ

більшовицької моделі радянської влади, з’їзди (з 1920 р. – конференції) КП(б)У про-

ходили саме напередодні Всеукраїнських з’їздів рад. Відповідно навіть персональний

склад делегатів був багато в чому подібний.

Незважаючи (а можливо і «завдяки») на недостатню популярність КП(б)У в

українському суспільстві, сама наявність її як невід’ємної частини централізованої

РКП(б) дала можливість Кремлю надійно опанувати Україну. Більшовицький центр

дістав змогу оперативно реагувати та ті чи інші дії українського керівництва. Особ-

ливо це стосувалося тих керівних діячів (М.Скрипник, С.Шахрай, Г.Лапчинський), чия

діяльність могла об’єктивно привести до створення справді незалежної радянської

України. Завдяки централістичній структурі РКП(б) таких діячів або усували з України,

або ж позбавляли реального впливу в КП(б)У. Приміром, у 1919 р. цю небезпеку до-

бре усвідомило ленінське керівництво. «Гратися» з українськими прізвищами, як це

було у 1918 р., Кремлю видалося недоцільним і небезпечним. В Україну спрямували

перевірених і лояльних центрові компартійних діячів. 2 січня 1919 р. у спеціальній

директиві ЦК РКП(б) з приводу кадрового наповнення керівництва радянської України

наголошувалося: «Ніхто із членів партії не може їхати на Україну для партійної або

радянської роботи без дозволу ЦК»

. Певні послаблення було зроблено для низки

малоавторитетних діячів, спрямовувати яких до України дозволялося губернським

компартійним організаціям, хоча й після відправлення до ЦК мали бути надіслані

їхні анкети. Однак щодо більш авторитетних в Україні діячів існувало суворе засте-

реження: «Ніякі відрядження товаришів, які працювали раніше в Україні, місцевими

організаціями, а також політвідділами армій в розпорядження ЦК РКП або КПУ поза

вказаним порядком не припускається»

Централізованість РКП(б) дозволяла володарям Кремля й надалі регулювати

персональний склад керівництва УСРР. Найвідомішим прикладом є переміщення у

1923 р. Раковського з посади голови РНК УСРР. Саме партійна дисципліна, підпоряд-

кованість по партійній лінії змусили авторитетного в Україні діяча без зайвого роз-

голосу (хоч і не зі власної волі) виїхати за межі УСРР і навіть СРСР – повноважним

представником ССР до Великої Британії.

«Демократичний централізм» більшовицької партії не був здобутком Лютне-

вої революції чи жовтневого перевороту – її централізована структура закладалася

заздалегідь. Саме беззастережне виконання меншістю волі більшості уможливило

підписання РНК РСФРР договору з Німеччиною та схвалення цього документа де-

легатами ІІ Всеукраїнського з’їзду рад у березні 1919 р. Завдяки такій централізації

без зайвих ексцесів пройшло звільнення обраного на ІV конференції КП(б) у березні

343

Розділ 15

1920 р. всупереч волі ЦК РКП(б) керівництва КП(б)У. Для успіху більшовицької влади

величезне значення мали також агітація та пропаганда, що теж зосереджувалися в

руках компартійних органів.

Партії Леніна вдалося встановити свою владу не лише в Україні, а й у більшос-

ті національних регіонів колишньої імперії (за винятком Фінляндії, Польщі та трьох

держав Балтії). Комплекс договорів Росії з утвореними в цих регіонах радянськими

республіками дістав в історіографії назву «договірної федерації». Не слід забувати,

однак, що в договорах ішлося лише про об’єднання по радянській лінії. Присутність

партії, яка встановила свою диктатуру в кожній радянській республіці, не згадувалася

ні в їхніх конституціях, ні в союзних договорах. Так само ні в конституціях, ні в до-

говорах не була означена присутність ВЧК, хоч у виступі на ІХ Всеросійському з’їзді

рад (грудень 1921 р.) В.Ленін цілком обґрунтовано заявив: «Без такої установи влада

трудящих існувати не може»

Отже, третьою, крім системи рад і компартійної вертикалі влади, силою, що зумо-

вила перемогу більшовизму, стали органи політичної поліції. Ще 3 грудня 1918 р., тоб-

то до реального опанування України, декретом Тимчасового робітничо-селянського

уряду України було утворено Всеукраїнську надзвичайну комісію (ВУЧК – за рос. абре-

віатурою), завданням якої проголошувалася «планомірна боротьба з контрреволюці-

єю, спекуляцією, саботажем та посадовими злочинам». Очолив цю комісію С.Шварц,

членами колегії було призначено Ніколаєнка та Корачаєва. Така цікава деталь: з од-

ного боку, в декреті було вказано, що комісія утворюється при відділі внутрішніх

справ, а з другого – що вона підпорядковується безпосередньо уряду

. Місцеві над-

звичайні комісії повинні були мати подвійне підпорядкування – з одного боку, – ВУЧК,

а з іншого – місцевим виконкомам

100

. Приміром, губернські ЧК уважалися відділами

губвиконкомів, хоча реально не підпорядковувалися керівництву губвиконкомів, а

контролювали їх. Фактичне підпорядкування здійснювалося тільки по відомчій лінії.

ВУЧК стала тією силою, що уможливила більшовицьку диктатуру.

Диктатура – це спосіб управління, заснований на насиллі. Крайньою формою

насилля є терор. В Україні ВУЧК була головним провідником політики, спрямованої

на придушення, зокрема засобами терору, будь-якого опору політичному режимові.

У своїй діяльності ВУЧК керувалася директивами Всеросійської надзвичайної комісії

(ВЧК) і ЦК РКП(б). Така багатополюсна підпорядкованість ВУЧК – безпосередньо РНК

УСРР, наркомату внутрішніх справ УССР, ВЧК та ЦК РКП(б), – хоча часом і формальна,

заважала ефективній роботі. Врешті в серпні 1919 р., коли більшовицька влада геть

зовсім перестала зважати на політичні формальності, політбюро ЦК КП(б)У на ви-

могу ВЧК ухвалило рішення, в якому наголошувалося: «Провести через Раднарком

об’єднання Всеукраїнської та Всеросійської ЧК; доручити Лацису (з квітня 1919 р –

керівник ВУЧК. – Авт.) розробити відповідні інструкції»

101

. Але, зважаючи на усвідом-

лення важливості національного питання, українська назва надзвичайної комісії була

відновлена Всеукрревкомом на початку 1920 р. Власне, вона й була матеріалізованим

утіленням диктатури.

Керівництво ВЧК підпорядковувалося політбюро ЦК РКП(б). Керівники партії в

лютому 1919 р. цілком офіційно заявили: «ЧК створені, існують і працюють лише як

прямі органи партії, за її директивами і під її контролем»

102

. Під партією вони розуміли

самих себе. На рівні національної республіки, губернії або повіту чекістські органи

344

Розділ 15

підпорядковувалися партійним лише формально. Вони були своєрідною державою в

державі. Використовуючи їх, ЦК РКП(б) здійснював паралельний партійному контроль

за ситуацією на периферії.

Одним із завдань такого контролю було знешкодження опонентів більшовиків.

Ознайомлюючи своїх підлеглих з їхніми основними завданнями в політичному житті

України в 1919 р., керівник ВУЧК (з квітня 1919 р.) М.Лаціс підкреслював: «У нас є тільки

одна урядова партія, що вже визначилася і зміцніла, – комуністична (більшовиків).

Українські ліві соціал-революціонери до цього наближаються. Вони ще не перевірені

і не здали іспиту політичної зрілості. Їм особливо довіряти не слід. Всі інші, хоч вони

соціалістичними іменуються, партії явно контрреволюційні. За кожною з них треба

встановити ретельний нагляд. Кожний крок і кожний їхній намір нам повинні бути

відомі»

103

Під час громадянської війни органи ЧК були головною ударною силою в бо-

ротьбі з ворогами більшовиків у тилу. Ця функція залишилася основною й у мирний

час. Головним завданням чекістів уважалося недопущення самої думки щодо опозиції

владі. Терор проти тих, хто не бажав підкреслювати лояльність політичному режимові,

потребував відкритості й навіть найширшої популярності. У листі до наркома юсти-

ції Д.Курського Ленін підкреслив необхідність «відкрито виставити принципіальне

і політично правдиве (а не тільки юридично вузьке) положення, що мотивує суть і

виправдання терору, його необхідність, його межі»

104

Використання органів ЧК для встановлення паралельного партійному контр-

олю над суспільством з боку вищого керівництва РКП(б) ставило чекістів у незалежне

становище щодо місцевих (включаючи республіканські) органів влади. Незалежність

від радянсько-партійних структур на місцях була від початку запрограмована пар-

тійним центром, зацікавленим у тому, щоб тримати в руках два різні важелі впливу

на периферію.

ВЧК-ВУЧК здобула таку погану славу під час громадянської війни, що керівники

партії вирішили запевнити суспільство в тому, що чекісти будуть розформовані як

організація. 6 лютого 1922 р. ВЦВК прийняв декрет про ліквідацію ВЧК і покладення за-

вдань з боротьби з контрреволюцією на нову установу, створену при НКВС – Держав-

не політичне управління (ДПУ). В Україні подібне рішення було ухвалено на півтора

місяці пізніше – 22 березня 1922 р. І хоча за великим рахунком ВЧК була просто пере-

йменована на ДПУ, каральні функції ДПУ формально були зменшені. Крім передачі до

відома ревтрибуналів і народних судів усіх справ, що стосувалися спекуляції та поса-

дових злочинів, у положенні про ДПУ від 22 березня зазначалося: «надалі усі справи

про злочини, спрямовані проти Радянського ладу... належать вирішенню виключно в

судовому порядку». Тобто ДПУ було позбавлене права виносити позасудові вироки.

Народному комісаріату юстиції доручалося здійснювати нагляд за виконанням пп. 5

і 6 положення про ДПУ, в яких регламентувалася каральна діяльність

105

Більшовицька влада протягом 1917–1923 рр. наполегливо намагалася довести

свою народність. Для цього постійно наголошувалося на справедливості радянської

форми державної влади, яка дозволяла залучати до управління країною широкі маси

активних низів. Таке занурення підконтрольної їм влади в народні маси справді допо-

магало володарям Кремля не лише утримувати своє панування, а й, використовуючи

енергію мас, здійснювати реальні перетворення в суспільстві. Саме радянська форма

345

Розділ 15

влади найбільшою мірою відповідає поняттю «державна служба», оскільки тут було

значною мірою все формалізовано, виписано посадові права й обов’язки, на посадові

оклади виділялися кошти з державного бюджету тощо. Менш формалізованою, але

реально більш престижною та вагомою була роль партійних і чекістських органів.

Сполучення всіх цих трьох гілок влади в їхньому взаємному контролі й у жорстко-

му підпорядкуванні волі Кремля дало змогу більшовицьким керманичам спробувати

реалізувати комуністичну утопію, а після провалу цих спроб не лише не втратити

владу, а й зберегти за собою командні висоти економіки та готуватися до нового

комуністичного штурму.

Посилання до розділу 15

1 Ленін В.І. Повне зібр. тв. – Т.36. – С.356.

2 Історія Радянської Конституції в декретах і постановах уряду (1917–1936). – К., 1937. –

С.76.

3 Ленін В.І. Повне зібр. тв. – Т.38. – С.343.

4 Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919–1928). – К., 1996. – С.56.

5 Резолюції Всеукраїнських з’їздів рад робітничих, селянських та червоноармійських де-

путатів. – Х., 1932. – С.21-22.

6 КПРС в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК. – Т.2. – К., 1979. –

С.75.

7 Ахиезер А.С. Россия: критика исторического опыта (Социокультурная динамика России). –

Новосибирск, 1997. – Т.1: От прошлого к будущему. – С.392.

8 Бухарин Н.И. Избранные произведения. – М., 1990. – С.91.

9 Ленін В.І. Повне зібр. тв. – Т.43. – С.15.

10 Известия Всероссийского Центрального Исполнительного комитета. – 1918 – 3 апре-

ля.

11 Известия. – 1917. – №232. – 16 декабря.

12 Резолюція І з’їзду Рад про самовизначення України. 12 грудня 1917 р. // Перемога ра-

дянської влади на Україні (жовтень 1917 р. – січень 1918 р.): Зб. док. – К., 1947. – С.88.

13 Скрыпник М. Воспоминания об Ильиче (1917–1918). – М., 1965. – С.68.

14 Декларация Временного Рабоче-Крестьянского Правительства Украины // Собрание

узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины. – 1919. –

№4. – С.46. – С.47.

15 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). –

Ф.57. – Оп.6. – Спр.15. – Арк.1-17.

16 Там само. – Арк.11.

17 Троцкий Л. Задачи ХІІ съезда РКП. – М., 1923. – С.39.

18 В.І.Ленін про Україну. – К., 1969. – Ч.ІІ: 1917–1922. – С.404.

19 Кактынь А. Организация народного хозяйства Украины // Народное хозяйство Украины:

Сб. очерков и статей по хозяйственному строительству Украины. – Х., 1921. – С.28.

20 Українська Центральна Рада: Док. і матеріали: У 2 т. – К., 1996. – Т.1. 4 березня – 9 грудня

1917 р. – С.400.

21 Волін М. Історія КП(б)У в стислому нарисі. – Х., 1931. – С.71.

22 Там само.

346

Розділ 15

23 Українська Центральна Рада: Док. і матеріали. – Т.1. – С.458.

24 Там само.

25 Резолюции, вынесенные на Втором Съезде Советов // Вестн. Украинской Народной

Республики. – 1918. – №45. – 20 марта.

26 ЦДАГО України. – Ф.57. – Оп.2. – Арк.170. – Арк.8.

27 Телеграмма Народного Секретаря по продовольствию местным советам и местным

продовольственным органам об изъятии излишков хлеба у кулаков для голодающих //

Великая Октябрьская социалистическая революция на Украине. Февраль 1917 – апрель

1918: Сб. док. и материалов: В 3 т. – К, 1957. – Т.3. – С.543.

28 Там само.

29 Резолюції Всеукраїнських з’їздів рад робітничих, селянських та червоноармійських де-

путатів. – Х., 1932. – С.22.

30 О включении Белгородского уезда в состав Харьковской губернии // Собрание узаконе-

ний и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины (далі – СУ). – 1919. –

№3. – Ст.27.

31 Об административном управлении на территории прифронтовой полосы Украины //

Там само. – №8. – Ст.102.

32 ЦДАВО України. – Ф.1. – Оп.1. – Арк.13. – Арк.26.

33 Об образовании Донецкой губернии // СУ. – 1919. – №6. – Ст.73.

34 Трудовая Армия. – 1920. – №3. – 27 марта.

35 Про усталення меж і складу Донецької губернії // Вісті ВУЦВК. – 1920. – 18 квітня.

36 ЦДАВО України. – Ф.1. – Оп.1. – Арк.175. – Арк.8.

37 Дані пораховано за: Губернии и уезды РСФСР по данным на 1 сентября 1920 г. – М., б.г. –

С.19-20.

38 Дані пораховано за: Список волостей Список волостей Украинской Социалистической

Советской Республики. – Х., 1921 – С.1-32.

39 Материалы по районированию Украины. – Х., 1923. – С.4.

40 Там само.

41 Декрет Временного Рабоче Крестьянского Правительства Украины «Об организации

власти на местах» // СУ. – 1919. – №1. – Ст.3.

42 Там само.

43 Об организации Отдела Внутренних Дел // СУ. – 1919. – №1. – Ст.2.

44 Декрет Временного Рабоче Крестьянского Правительства Украины «Об организации

власти на местах» // Там само. – Ст.3.

45 Там само.

46 Об образовании волостных и сельских Комитетов Бедноты (временное положение) //

Там само. – №3. – Ст.29.

47 Там само.

48 Там само.

49 Там само.

50 ЦДАВО України. – Ф.1. – Оп.1. – Арк.13. – Арк.18.

51 Там само.

52 Там само.

53 Там само.

54 ЦДАВО України. – Ф.2. – Оп.1. – Спр.414. – Арк.10.

55 Об организации местных органов власти и порядке управления (временное положение)

// СУ. – 1919. – №7. – Ст.86.

347

Розділ 15

56 Таблиця складена за постановою: Об организации местных органов власти и порядке

управления (временное положение) // Там само.

57 Ганжа О.І. Українське село в період становлення тоталітарного режиму (1917–1920 рр.). –

К., 2000. – С.25.

58 Декларация Временного Рабоче-Крестьянского Правительства Украины // СУ. – 1919. –

№4. – Ст.46.

59 Резолюції Всеукраїнських з’їздів рад робітничих, селянських та червоноармійських де-

путатів. – Х., 1932. – С.39.

60 Конституція УСРР. Ст.21 // Резолюції Всеукраїнських з’їздів рад робітничих, селянських

та червоноармійських депутатів. – Х., 1932. – С.61.

61 Там само. – С.38.

62 ЦДАГО України. – Ф.57. – Оп.2. – Арк.269. – Арк.42.

63 ЦДАВО України. – Ф.2. – Оп.1. – Арк.1. – Арк.14.

64 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.6. – Спр.1. – Арк.19.

65 Там само. – Арк.24 зв.

66 Об образовании Всеукраинского Революционного Комитета // Собрание Узаконений и

распоряжений Всеукраинского Революционного Комитета. – 1920. – №1. – Ст.1.

67 Ганжа О.І. Українське село в період становлення тоталітарного режиму (1917–1920 рр.) –

С.24.

68 Про Укрратрударм // Зб. узаконень та розпоряджень Всеукраїнського революційного

комітету. – Ч.2. – Ст.18.

69 Там само.

70 Там само.

71 Раковский Х. Отчет Рабоче-Крестьянского Правительства Украины ІV Всеукраинскому

съезду советов рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов. 16-20 мая 1920 г. –

Х., 1920. – С.12.

72 Там само. – С.10.

73 Там само.

74 Там само. – С.11.

75 Закон о Комитетах Незаможных селян Всеукраинского Центрального исполнительно го

Комитета // Сб. постановлений и распоряжений Всеукраинского Центрального Исполни-

тельного Комитета 5 созыва. – Х., 1921. – Вып.1. – С.44.

76 Там само. – С.45-48.

77 Там само. – С.49-50.

78 Раковский Х. Отчет Рабоче-Крестьянского Правительства Украины ІV Всеукраинскому

съезду советов... – С.10.

79 Там само. – С.11.

80 Резолюції Всеукраїнських з’їздів рад робітничих, селянських та червоноармійських де-

путатів. – Х., 1932. – С.78.

81 Раковский Х. Отчет Рабоче-Крестьянского Правительства Украины ІV Всеукраинскому

съезду советов… – С.11.

82 Всем губисполкомам, копии Уездисполкомам // Сборник постановлений и распоряже-

ний Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета 5 созыва. – Х., 1921. –

Вып.1. – С.31.

83 Положение о сельских советах // Положение Всеукраинского Центрального Исполнитель-

ного Комитета Советов Рабочих, Крестьянских и Красноармейских депутатов об Испол-

ни тельных Комитетах, волостных Исполнительных Комитетах, сельских Советах и Коми-

тетах незаможных селян. – Х., 1920. – С.9-12.

348

Розділ 15

84 Постановление ВУЦИК об организации городских Советов Рабочих и Красноармейских

Депутатов ль 30 марта 1921 г. // Сб. постановлений и распоряжений Всеукраинского

Центрального Исполнительного Комитета 5 созыва. – Х., 1921. – Вып.1. – С.32.

85 Систематизовано за положеннями та постановами, надрукованих у кн.: Резолюції

Всеукра їнських з’їздів рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. –

Х., 1932. – С.87-98.

86 Об организации местных органов власти и порядке управления (временное положение)

// СУ. – 1919. – №7. – Ст.86.

87 Цит. за: Ганжа О.І. Українське село в період становлення тоталітарного режиму (1917–

1920 рр.) – К., 2000. – С.90.

88 Підраховано за: Резолюції Всеукраїнських з’їздів рад робітничих, селянських та червоно-

армійських депутатів. – Х., 1932. – С.63-64, 98-100, 130-132, 146-150, 170-173.

89 Про президію Всеукраїнського центрального виконавчого комітету // Резолюції Всеукраїн-

ських з’їздів рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. – Х., 1932. –

С.87.

90 Там само. – С.118.

91 Мироненко О. Передумови народження радянської моделі конституційної юстиції, її

об’єкти і суб’єкти до виникнення СРСР // Вісн. Конституційного Суду України. – 2004. –

№4. – С.70.

92 Об изменениях срока выборов советов; созыва советов, сессий ВУЦИК и об упразднении

некоторых отделов исполкомов // Сб. постановлений и распоряжений Всеукраинского

Центрального Исполнительного Комитета Советов Р.К и К.Д VІ созыва. – Х., 1922. – С.11-

12.

93 Цитовано за: Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919–1928). – К.,

1996. – С.76.

94 КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. – Изд. 8-е. – М.,

1971. – С.77.

95 Там само.

96 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.129. – Арк.1.

97 Там само. – Арк.2.

98 Ленін В.І. Повне зібр. тв. – Т.44. – С.313.

99 Об организации Всеукраинской Чрезвычайной Комиссии // СУ. – 1919. – №1. – Ст.7.

100 О Чрезвычайных комиссиях // СУ. – 1919. – №1. – Ст.17.

101 ЦДАВО України. – Ф.2. – Оп.1. – Арк.12. – Арк.64.

102 Переписка секретариата ЦК РКП(б). – М., 1971. – Т.6. – С.62.

103 Всеукраинская Чрезвычайная комиссия (1918–1922) / Маймескулов Л Н. и др. – Х.,

1971. –171 с.

104 Ленін В.І. Повне зібр. тв. – Т.45. – С.180.

105 Положение о Госполитуправлении. Постановление от 22 марта // Сб. постановлений и

распоряжений Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета Советов Р.К и

К.Д VІ созыва. – 1922. – С.13-14.

Структура

державної влади

в умовах

формування

тоталітарного ладу

Розділ 16.

350

Розділ 16