Афонін Е.А., Бандурка О.М., Мартинов А.Ю Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід

Подождите немного. Документ загружается.

-161-

пов’язаний із реалізацією політики «військового комунізму»

(1918-1921 рр.). Друга світова війна (1939-1945 рр.) стала для Ук-

раїни трагічним випробуванням, що поставило питання

про саму можливість подальшого історичного розвитку як

історичного суб’єкта, а не об’єкта ворожої експансії. З іншого

боку, до складу УРСР були включені фактично всі етнічні

українські території,

що створило перспективу формування

політичної нації. Коеволюційна фаза третього епохального

циклу для України ідентифікується з розпадом СРСР у 1991

р., який настав внаслідок його поразки в «холодній війні».

Таким чином, війни «підтягують» одних суб’єктів,

котрі як правило перемагають, до вищих щаблів розгор-

тання циклу, натомість, тих, хто зазнав поразки, найчасті-

ше чекає деградація до попередніх щаблів власних циклів

соціально-історичного розвитку. Але загалом цей висновок

не є аксіомою, адже приклад Другої світової війни довів,

що за сприятливих зовнішніх

і внутрішніх обставин, які

пришвидшують процес трансформації, колишні перемо-

жені дуже швидко «переганяють» деяких переможців. Ці

соціально-історичні процеси вже пов’язані зі специфікою

мирного періоду розвитку. Проте в цілому війни як важ-

ливий соціальний феномен та процес лишаються одним

з головних інструментів зміни етапів розгортання універ-

сального епохального циклу.

Визнаючи важливість сило-

вих (військових) чинників у соціально-історичному про-

цесі, треба не забувати й про комплекс інших факторів.

Природне середовище є визначальним для суспільного

розвитку. Проблема відносин людини з природою існує з

того часу, як людина почала реалізовувати свою соціальну

сутність, тобто насправді стала людиною. Катастрофічні

-162-

стани біосфери, які породжували біфуркації, були такими

само об’єктивними елементами розвитку, як і адаптація та

внутрішньовидова боротьба. Фактично натуральний ба-

ланс між природою та людиною було порушено з часу пе-

реходу суспільства від господарювання, котре базувалось

на пасивному засвоєнні природних продуктів до спроб

їхнього штучного виробництва. Зазначена проблема має

складну

структуру та поєднує питання біосоціального,

власне соціального та природного розвитку. Вона розкриває

особливості взаємозв’язків між історією людства та історією

природи. До різних аспектів згаданої проблематики люд-

ська думка звертається вже давно, зокрема, вона детально

розроблена в грецькій натурфілософії. Екологічні питан-

ня були предметом розгляду багатьох філософських шкіл

на протязі

всієї подальшої історії соціальної філософії.

Впродовж ХХ століття було сформульовано декілька

парадигм у визначенні предмету соціальної екології. На-

приклад, у американському інвайронменталізмі предмет

соціальної екології визначається через екологічну струк-

туру на макрорівні. Соціальна екологія як міждисциплі-

нарна культурно-антропологічна соціологічна галузь, ма-

ючи за свій предмет насправді універсальну історію, тобто

синтез

історії соціальної та історії природничої, поклика-

на вивчати весь комплекс складних проблем: від «еколо-

гії людської душі» до соціальних проблем формування

концепції сталого (за визначенням Н. Мойсеєва — «коево-

люційного») розвитку. Проблема сталого економіко-еко-

логічного розвитку насправді не нова. Відомий російсь-

кий фахівець з цього питання Н. Мойсеєв, посилаючись

на

історичний досвід, писав, що, наприклад, шумерська

-163-

цивілізація створила раціональну систему землеробства,

але внаслідок цього перетворила багаті землі на солонча-

ки, що привело її до краху. Тому, на його думку, «мірою ра-

ціональності суспільної організації є ступінь погодженості

стратегії суспільства та логіки розвитку природи»

203

. Про-

відною екологічною проблемою М. Моїсєєв вважав незба-

лансованість виробництва й споживання з природними

циклами біосфери.

Суттєву увагу впливу природнокліматичних чинни-

ків на розвиток етносів та етнічної історії приділяв Л. Гумі-

льов. На його думку, саме в протиборстві та співіснуванні

з природним відбором формується соціальна історія ет-

носів. У сучасних

умовах загострення глобальних проблем,

насамперед, таких як зміни клімату, неврегульованість

чинників демографічного тиску на навколишнє середо-

вище та інших, питання забезпечення сталого розвитку та

зближення на цьому підгрунті країн за рівнем життя насе-

лення лишається особливо актуальним. У цьому контексті

розглядаються проблеми взаємозв’язків між екологією та

соціокультурними чинниками

204

У середині ХІХ ст. Ф. Енгельс у праці «Становище робіт-

ничого класу в Англії» розглядав згубні наслідки урбаніза-

ції для соціальних низів. Але тоді лише починали широко

використовувати паровий двигун, і над Лондоном не зби-

рався смог. Інший британець Т. Мальтус аналізував еко-

логічні проблеми урбанізації у контексті демографічного

перенаселення

та пропонував вирішувати екологічні про-

блеми за рахунок контролю за народжуваністю в середови-

щі нижчих соціальних класів. Зараз в умовах глобалізації

203

История теоретической социологии. — М., 1998. — Т.3. — С.57.

204

Гавриленко Б. Б. Соціальна екологія. — Запоріжжя. — 2001. — С.11.

-164-

відбуваються гострі політичні та наукові суперечки, що є

більшою загрозою: зростання населення в бідних країнах,

чи збільшення споживання в багатих. Врешті середній аме-

риканець споживає ресурсів значно більше, ніж член тради-

ційного суспільства та наносить більший збиток природі.

З огляду на все це, пропозиції скоротити населення Землі

до так би мовити

біосферно-прийнятного рівня скоріше

за все породять новий екологічний тоталітаризм.

К. Маркс у «Економічно-філософських рукописах

1844 р.» наголошував, що бруд цивілізації стає життєвим

елементом людини. Водночас він визначає суспільство як

закінчену сутність єдності людини з природою, як здійсне-

ний натуралізм людини та здійснений гуманізм природи.

Людська сутність природи існує лише

для соціальної лю-

дини, адже лише в суспільстві природа є для людини лан-

кою, яка пов’язує людину з природою. Водночас К. Маркс

визнавав, що по мірі того, як людство підпорядковує собі

природу, людина стає рабом інших людей, або рабом влас-

ної підлості. Оскільки трудова теорія К. Маркса виключала

розгляду всі природні ресурси, вона насправді відкидала

природні обмеження зростання суспільного багатства, була

яскравим проявом віри у можливість безкінечного прогре-

су, яка отримала в марксизмі свій абсолютний вияв.

Традиційна економіка не включає до сфери свого

аналізу розгляд взаємодії з навколишнім середовищем та

майбутнім. Цей концепт стисло виклав Г. Гегель, який на

голошував, що людина покликана експлуатувати приро-

ду. Проте людина не стане господарем природи, поки вона

не опанує сама собою

205

Гегель Г. Работы ранних лет. — М.,1972. — Т.1. — С.385.

-165-

Всесвітня історія досліджує минуле людства від палео-

літу до нашої доби. Глобальна історії досліджує минуле

Землі та біосфери, включно зі становленням людства як

геологічного чинника. Натомість, предмет універсальної

історії це розвиток Всесвіту з послідовним утворенням якіс-

но нових реалій, пов’язаних із розвитком живої природи та

суспільства у єдиних фазах історичного

процесу

206

. Зокре-

ма, в рамках парадигми універсальної історії розвиваються

дослідження, пов’язані з вивченням впливу клімату та по-

годи на історію. На думку німецького дослідника Я. Клаге

це важливо, адже кожне наступне покоління народжується

більш залежним від штучної «другої природи», водночас

погода все ще «робить» соціальну історію

207

. Але «якість»

впливу природних чинників різнилась впродовж історії.

За доби раннього європейського середньовіччя в сільсь-

ких місцевостях природні умови, а також соціальні навички

сприяли глибокій розбіжності між різними географічни-

ми зонами. Цьому також сприяв і чинник кліматичної різ-

номанітності. Екстенсивне ведення сільського господарс-

тва вимагало розширення кількості одних земель. Проте

поля відвойовувались у природи на короткі проміжки

часу. У населених пунктах часто природа намагалась взя-

ти реванш. Натхнений амбіціями доби Просвітництва, як

зазначав О. Панарін, «суб’єкт замислив підпорядкувати

стихію історії своєму плановому задуму»

208

206

Назаретян А. Цивилизационные кризисы в контексте Универсаль-

ной истории. — М., 2001. — С.15.

207

Jan Klage. Wetter macht Geschichte. Der Einﬂ uЯ des Wetters auf den

Lauf der Geschichte. Frankfurt-am-Mein. — 2002. — S.239.

208

Панарин А. С. Искушение глобализмом. — М., 2000. — С.204.

-166-

Становище певного природно-господарського балансу

в Європі змінилось у ХVІ ст. внаслідок синхронізації розвит-

ку релігійної та наукової революцій. На тому етапі відбу-

лись суттєві зміни у ставленні соціокультурного середовища

до природного. По-перше, внаслідок протестантської Рефор-

мації поширилась ідея десакралізації відносин між соціумом

та природою, по-друге, більш чіткою

стала воля європейської

людини до влади над природою, по-третє, визначилась тен-

денції до перетворення природних ресурсів на предмети

«другої природи». З цієї точки зору природні явища впли-

вають на соціальні навіть з меншою інтенсивністю, ніж со-

ціальні на природні (Вернадський концепція ноосфери).

Розвиток індустріального суспільства, підпорядкуван-

ня сил та ресурсів природи потребам людини, ще більше

відриває соціум від нормального співіснування з природ-

ним середовищем. Адже прометеївське сприйняття при-

роди ґрунтується на ставленні до «першої природи» як

до не більш ніж сировини для виробництва. Фаусту за все

отримане від диявола довелось дорого платити. Як

зазна-

чав І. Гете, законам природи люди підкоряються навіть

тоді, коли борються проти них. Німецький соціолог Ганс

Фрайєр, один з засновників теорії індустріального суспіль-

ства, писав, що природа стає відстійником індустрії, якій

постачає напівфабрикати, та резервуаром енергій, що доз-

воляють трансформувати себе одна в іншу. Тут людина

— це не життя

, а робота. Сенс виробництва в тому, аби бі-

гали машини, сенс споживання — в тому, аби прискорюва-

ти виробництво. Індустріальне суспільство є принципово

невіруючим, воно не вірить ні в будь-що, окрім прогресу,

адже він є передумовою індустріального суспільства, про-

-167-

те в глибині душі сумнівається також і в ньому

209

. З роз-

витком науково-технічного прогресу успіхи технологій

породили ейфорію соціальної всемогутності. Навчившись

долати простір, вторгатись у космос, виробляти штучні

матеріали, використовувати атомну енергію, відтворювати

штучний електронний інтелект, люди увірували, що не іс-

нує меж для їх розумної волі. Особливо знаменною у цьому

контексті є американська екологічна свідомість. Соціальна

екологія

зосередилась на дослідженні закономірностей і

форм взаємодії суспільства з навколишнім середовищем,

а також на аналізі різноманітності зв’язків соціальних змін

зі змінами в життєзабезпеченні матеріальних передумов

соціальних процесів

210

В умовах поступового переходу від екстенсивного до ін-

тенсивного природокористування на початку ХХ ст. утво-

рились чотири провідні наукові школи в аналізі взаємодії

суспільства та природного середовища: консерватизм, охо-

ронна концепція, екологізм та економізм. Особливістю ос-

таннього напрямку є оптимізм стосовно звичайного при-

родного стихійного врегулювання екологічних проблем. З

цієї

точки зору природа визначалась як поле для реалізації

приватної ініціативи. Наприклад, якщо у 1909-1910 роках

у США фірма Форда випустила 18644 персональних авто-

мобіля, то у 1920-1921 рр. вже 1 млн. 250 тис. При цьому гор-

дістю Форда було те, що «автомобілі Форда можна розібра-

ти на частини, але знищити неможливо»

211

На відміну від прихильників техноцентризму, пос-

лідовники біоцентризму наголошують на самоцінності

209

История теоретической социологии. — М., 1997. — Т.2. — С. 506.

210

История теоретической социологии. — М., 1998. — Т.3. — С.51.

211

Генри Форд. Моя жизнь, мои достижения. — К., 1993. — С.52.

-168-

дикої природи, послідовна охорона та збереження якої

є самодостатньою цінністю незалежно від можливостей

її утилітарного використання. Біоцетнризм ґрунтується

на ставленні до природи як до найбільш досконалого та

наділеного духовними якостями сущого. Раціональне при-

родокористування є зовнішнім проявом більш глибоких

соціальних мотивів і ціннісних орієнтацій.

Після занепаду класової парадигми розвитку історії

найбільш

соціально потужною виглядає екологічна пара-

дигма. Адже соціальний та політичний Модерн усіма си-

лами насаджує одновимірність світу та понижує його при-

родну різноманітність що є передумовою сталості біосфери.

Влада прометеєвої людини над природою купується пони-

женням різноманітності навколишнього світу. Відбувалась

помітна екологізація традиційних ідеологічних доктрин,

що привело до появи екомарксизму,

екофемінізму, екофа-

шизму. З іншого боку, отруєння навколишнього середо-

вища, безпосередній та опосередкований збиток здоров’ю

людей, надзвичайний тиск на психіку — все це стимулю-

вало страх перед технічною цивілізацією. На зорі пост-

індустріальної цивілізації людство опинилось перед

не лише моральною, а й фактичною потребою терміново

рятувати середовище свого існування. У 1972 р

. з’явилась

перша доповідь Римського клубу, названа «Межі зростання».

Зокрема, Д. Медоуз передбачав, що внаслідок тотального

використання природних ресурсів через 75 років на людс-

тво чекає соціальна катастрофа. Оскільки соціальні форми,

в яких здійснюється економічне зростання, загострюють со-

ціальні конфлікти та не ведуть до сталого розвитку

212

Ойзерман Т. И. Научно-технический прогресс: возможности и перс-

пективы предвидения // Социс. — 1998. — № 8. — С. 9.

-169-

Взагалі розвитку економіки властиві цикли, пов’язані

з фондами споживання та циклами фондів накопичення,

цикли рівня розвитку суспільного виробництва та рівня

розвитку економічної свободи. Економісти часто кажуть

про цикли виробництва, тобто про економічне зростання,

або про занепад, рецесію. Циклічність також властива змі-

нам форм власності: від приватної до суспільної і, навпаки

від суспільної до приватної. Певна циклічність також спос-

терігається у ментальних аспектах ставлення до еконо-

мічного життя, коли у суспільній свідомості превалюють

раціональні чи емоційні або навіть «гібридні» («емоційно-

раціональні» та «раціонально-емоційні») моделі економіч-

ної поведінки.

М. Д. Кондратьєв (1892-1938) у 1928 р. видав працю «Вели-

кі цикли кон’юнктури», в

якій поставив питання економіч-

них та структурних криз, макроекономічного моделювання.

До речі, М. Кондратьєв був учнем соціолога М. Ковалевсько-

го

213

. Зокрема, періоди циклічних максимумів та мінімумів

отримали назву «хвиль Кондратьєва». Їх тривалість дає мож-

ливість для більш-менш чіткого прогнозу головних тенден-

цій соціально-економічного розвитку. Наприклад, аналі-

зуючи на підставі статистичних даних, починаючи з ХVІІІ

ст., Кондратьєв дійшов висновку про існування «великих

циклів» розвитку капіталізму. Цикли ці є

нерівномірними

у часі й займають хронологічно 50-60 років. Спочатку спос-

терігається «динамічна хвиля», або «фаза А», коли вироб-

ництво, ціни і прибутки стабільно зростають, а кризи є не-

глибокими. Потім наступає «депресивна хвиля», або «фаза

213

Кондратьев Н. Д. Большие циклы конъюнктуры и теория предвиде-

ния. — М., 2002. — С.8.

-170-

Б», на якій економіка є нестабільною, а кризи — глибоки-

ми та тривалими. Перший досліджений М. Кондратьєвим

цикл розпочався наприкінці 1780-х рр. разом з промисло-

вою революцією і закінчився після наполеонівських війн.

Після 1817 р. в Європі починається економічна криза. Ситу-

ація змінюється на тлі революційної боротьби 1848-1849 рр.

«Фаза А» триває до 1870-

х рр.

Сам Кондратьєв у 1920-х рр. вважав, що виникнення

великих військових конфліктів і революцій має високу

ймовірність саме на підвищених фазах тривалих циклів.

Проте, цикли Кондратьєва віддзеркалюють головним чи-

ном фази підйому та занепаду провідних галузей світової

економіки. При цьому його розрахунки циклічності стосу-

ються не лише господарства високорозвинених країн

світу,

які входять до центру світової системи, а й господарства пе-

риферії, яка бере участь у міжнародному розподілі праці.

Тобто, з цієї точки зору «хвилі Кондратьєва» є придатними

для аналізу історії становлення та ідентифікації циклів

розвитку глобальної економіки. Водночас зазначені цикли

також потребують певного історичного пояснення.

Таблиця приблизного датування циклів світової кон’юнктури

М. Кондратьєва.

Номер

циклу

Підвищена фаза Фаза пониження

З кінця 1780-х

до періоду 1810-1817 рр.

Від періоду 1810-1817

до періоду 1844-1855 рр.

Від періоду 1844-1851

до періоду 1870-1875 рр.

Від періоду 1870-1875

до періоду 1890-1896 рр.

Від періоду 1891-1896

до періоду 1914-1921 рр.

Від періоду 1914-1921 до періоду

середини 1940-х рр.

З середини 40-х

до кінця 1960-х рр.

З кінця 1960-х до середини

1980-х рр.