Афонін Е.А., Бандурка О.М., Мартинов А.Ю Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід

Подождите немного. Документ загружается.

-191-

трансформацій, стають особливо пріоритетними для по-

дальшого розвитку науки. Але слід визнати, що сучасні

тенденції розвитку науки в країнах, які зазнали суспільної

трансформації, засвідчують певний ліміт розвитку фунда-

ментального знання.

Увага науковців, які працюють у різних галузях знан-

ня, передусім концентрується на потребах прикладних

досліджень. Однак накопичення суттєвих обсягів при-

кладного

знання звичайно вимагає і відповідного теоре-

тичного осмислення. Особливо це є актуальним для за-

хідного трансатлантичного цивілізаційного ареалу, який

занурюється у постмодерністську філософію знання. Саме

у цьому, на нашу думку, і полягає нова парадигма постне-

класичної науки для Західного та Східного цивілізаційних

ареалів. Відповідне осмислення зазначених тенденцій пот-

ребуватиме подальших

досліджень, які мають враховувати

й різні аспекти соціології знання.

Розвиток сучасних гуманітарних наук стимулює пот-

ребу в налагодженні міждисциплінарних зв’язків між різ-

ними соціальними галузями. Ця загальна тенденція зна-

ходить своє відображення і в проблематиці вибудовування

теоретичних зв’язків між історичною соціологією як галу-

зевою соціологічною дисципліною, яка пов’язана

з вико-

ристанням історичного методу в соціології, та соціальною

психологією. Головною метою цього процесу є пошук нових

теоретичних, методологічних та концептуальних підходів

до проблем соціально-історичного аналізу.

Загалом налагодження діалогу з теоретичних та ме-

тодологічних питань між істориками, соціологами та пси-

хологами відбувається досить складно та суперечливо.

-192-

Серед причин цього назвемо певний традиціоналізм, за-

шореність проблемами власної наукової дисципліни, пе-

реконання в неможливості погодження термінологічного

та понятійного апаратів різних соціальних наук. Проте ці

проблеми, властиві для будь-яких міждисциплінарних до-

сліджень, лише стимулюють зацікавленість багатьох вче-

них у вибудовуванні спільних проблемно-концептуальних

зв’язків між гуманітарними науками. Адже

на межі ХХІ ст.

стрімко поширюється переконання в потребі інтенсифіка-

ції розробки, так би мовити, «спільної мови» для діалогу

між представниками різних соціальних наук. Звичайно, ця

потреба частково усвідомлювалась і раніше. Так, один із за-

сновників французької історичної «школи Анналів» Марк

Блок наголошував, що предмет історії — це свідомість лю-

дей

228

. Отже, з точки зору нової соціальної історії, ключо-

вим питанням є тлумачення в минулому мотивів людської

поведінки. Ця задача є методологічно надзвичайно склад-

ною. Тому її розв’язання неможливе без використання від-

повідних підходів інших соціальних наук.

Слід зазначити, що міждисциплінарні зв’язки між со-

ціологією та психологією є традиційними

та плідними.

Зокрема, італійський соціолог Вільфредо Парето визначав

психологізм у соціології як школу «другого позитивізму».

Він вважав головним соціальним феноменом емоційну

сферу людської діяльності, важливе значення для якої ма-

ють культурно-історичні фактори. Французький соціолог

Серж Московічі також наголошує, що соціальне та психо-

логічне можна відокремити лише досить умовно. В свою

чергу Дж. Рітцер справедливо зазначає, що «психічні та со-

228

Блок М. Апология истории или Ремесло историка. — М., 1987. —

С.86.

-193-

ціальні системи розвивалися спільно. Кожна з них висту-

пає необхідним зовнішнім середовищем для іншої»

229

Окремим напрямком соціологічних студій є біхевіо-

ристський, який найбільш «тісно» пов’язаний із соціально-

психологічними прикладними дослідженнями. Так Георг

Хоманс зробив суттєвий методологічний внесок у форму-

вання сучасних міждисциплінарних зв’язків між соціоло-

гією та соціальною психологією. Зокрема, це стосується

тлумачення психологічних механізмів вибору суспільних

ціннісних орієнтацій різними соціальними групами

230

Найбільш плідною ідеєю біхевіоризму для соціальної іс-

торії є теорія Джорджа Міда про рекурсивну взаємоза-

лежність між соціальним оточенням, індивідуальною та

колективною поведінкою. Він назвав свої погляди «соціаль-

ним біхевіоризмом». Водночас один із сучасних класиків

біхевіоризму Б. Скіннер дотримується точки зору щодо не-

змінності природи людини та неможливості її удоскона-

лення, заперечуючи тим самим ідею можливості історич-

ної зміни типів та форм людської поведінки

231

. При цьому

ключовим завданням соціальної психології в її біхевіорист-

ській інтерпретації стає оволодіння методами управління

поведінкою людей за допомогою спеціально підібраних

заохочуючих стимулів.

Значну увагу психологічним феноменам соціально-

го приділяв класик інтегральної соціології Питирим Со-

рокін, який, зокрема, дослідив зміни людської поведінки

229

Ритцер Дж. Современные социологические теории. 5-е изд. — СПб.,

2002. — С.224.

230

Julius Morel und andere. Soziologische Theorie. Abriβ der Ansätze ihrer

Hauptvertrerter. München. — 1993. — S.30.

231

История теоретической социологии. — Т.3. — М., 1998. — С.43-46.

-194-

в революційні епохи

232

. Проблеми соціальної психології

також мають суттєве значення для історичної науки. Най-

частіше ми можемо спостерігати, як у працях істориків

психологія займається лише раціональною свідомістю.

Хоча саме ірраціональні мотиві досить часто вирішальним

чином впливають на прийняття найважливіших рішень.

Тому принаймні дуже самовпевнено намагатись зрозуміти

історичних діячів, не знаючи справжніх мотивів їхніх

дій.

Розв’язанню цієї проблеми слугують історико-психологіч-

ні портрети. Традиція їхнього створення бере свій початок

від античних часів Плутарха та його порівняльних біогра-

фій. На початку ХХ ст. соціально-психологічні портрети

були досить поширеними в історичній літературі, напри-

клад, відома галереї психологічних портретів Марії Анту-

анетти, Марії Стюарт, Магеллана та

інших, які належать

перу Стефана Цвейга.

Аналіз соціально-історичних засад різних проявів

культури є найбільш плідним полем взаємодії між соціо-

логами, істориками та психологами. Суттєвим у зазначе-

ному контексті є внесок французької історичної «школи

Анналів», починаючи від М. Блока та Л. Февра. Зокрема,

М. Блок у праці «Королі-чудотворці» показав

роль уявлень

у політичному житті та їх формування в надрах соціальних

груп

233

. Помітний внесок у дослідження історико-психоло-

гічних аспектів, зокрема народної творчості середньовіччя,

зробив М. Бахтін. Започаткований ним напрямок культур-

но-історичної психології плідно розвивається

234

. Окремий

232

Сорокін П. Соціологія революції. Зміна людської поведінки у рево-

люційні епохи. — К., 1999. — С.23.

233

Февр Л. Бои за историю. — М., 1990. — С. 110.

234

Шевцов В. А. Введение в общую культурно-историческую психоло-

гию. — Санкт-Петербург, 2000. — С.9.

-195-

напрямок становлять дослідження, виконані у парадигмі

психоісторії. Зокрема, Л. де Моз розглядає психологію іс-

торії як науку, предметом якої є аналіз мотивацій історич-

ної поведінки. Крім того, значну увагу названий дослід-

ник приділяє історико-психологічним аспектам розвитку

системи освіти, оскільки від ступеню прогресивності та ін-

новаційності розвитку навчально-виховного процесу вре

шті залежить соціально-історичний прогрес. Відповідно

до психоісторичної моделі та психогенетичної теорії історії

іманентна ментальна діяльність через безсвідоме визначає

соціальні процеси та культурну активність людської діяль-

ності

235

Прислів’я як народна мудрість насправді є скарбницею

архетипів історії ментального життя певного народу. Цей

напрям історичних соціально-психологічних досліджень

репрезентований історичною семіотикою та психолінг-

вістикою. Так, з точки зору історичної семантики, поява

нового слова це вже свідчення усвідомлення певного со-

ціального явища. Адже у галузі соціальних інститутів хаос

семантиці є свідченням безладу в соціальній реальності.

Окрему небезпеку в цьому контексті становить спроба пе-

ренесення світовідчуття сучасної людини на мотиви дій,

установки та поведінку людей далеких історичних епох. У

зв’язку з цією досить поширеною тенденцією М. Блок за-

значав, що «…аби проникнути в чужу свідомість, відділену

від нас низкою

поколінь, треба майже повністю відмови-

тись від свого «я», натомість, аби приписати цій свідомості

власні риси, досить залишатись самим собою»

236

235

Л. де Моз. Психоистория. — Ростов-на-Дону, 2000. — С.44.

236

Блок М. Апология истории или Ремесло историка — М., 1987. —

С.80.

-196-

Х. Ортега-і-Гасет в роботі «Бунт мас» поставив питан-

ня нової ролі, яку за доби політичного модерну відіграють

великі соціальні маси в процесі організації влади. Доба па-

нування мас, на його думку, є однією з передумов форму-

вання соціальної бази підтримки авторитарної влади, яка

начебто намагається захищати «маси, що бунтують

» від

самих себе шляхом більш жорсткого соціального контро-

лю. Німецький соціальний філософ Еліас Канетті у праці

«Маса і влада» детально розглядає історичні аспекти ти-

пологізації мас, соціально-психологічних механізмів їхньої

самоорганізації, впливу мас на природу та ієрархію влади,

методи її функціонування, панування та перевтілення

237

Безпосередньо проблематика історії та психології

пов’язана через питання збереження історичної пам’яті.

Зокрема, В. Єгоров пропонує такі методологічні підходи

до дослідження феномену історичної пам’яті: слід врахо-

вувати, що вона завжди свідомо повернута до минулого з

його позитивним та негативним змістом. Вибірковість сві-

домості врешті визначається ціннісною сферою культу-

ри. Інтерпретація фактів має пов’язуватись з проблемою

альтернатив в історії. Врешті якість та глибина історичної

пам’яті корелюється з якістю усвідомлення історичних аль-

тернатив. Зміна історіографічних парадигм, яка впливає

на історичну пам’ять, відбувається, коли синхронізується

внутрішні процеси розвитку історичної науки та зміна

культурних цінностей. Історична пам’ять також пов

’язана

з толерантними відносинами між різними поколіннями та

з причинно-наслідковими зв’язками в історії. Вплив на іс-

торичну пам’ять, або склероз, залежить від ступеню актив-

237

Канетті Е. Маса і влада. — К., 2001. — С.45

-197-

ності історичної пропаганди та науковості історії. Якісні

історичні знання, як правило, отримуються через емоцій-

но-особистісне сприйняття

238

Таким чином, загальною тенденцією є, на нашу думку,

суттєва психологізація міждисциплінарних соціально-істо-

ричних досліджень, предметом яких є людина та суспіль-

ство. Особливу роль у цьому контексті відіграє соціальна

психологія, яка займається дослідженням особливостей

того, що люди думають одне про одного, як вони вплива-

ють одне на одного, як ставляться

одне до одного.

Серед найважливіших проблемних напрямків істо-

ричних соціально-психологічних досліджень назвемо на-

ступні: аналіз передумов цивілізаційних відмінностей

індивідуалізації, формування «Я-концепції»

239

, розвитку

соціальних переконань як ціннісних орієнтацій у контек-

сті поступового розвитку соціального самопізнання пев-

них суб’єктів, висвітлення різних історично обумовлених

форм і типів поведінки певних соціальних суб’єктів, аналіз

соціально-психологічних механізмів конформізму, кон-

фліктності та агресії. Досить цікавими також є проблеми

компаративістики різних цивілізаційних стратегій врегу-

лювання певних

типів соціальних конфліктів. Водночас

потреба пошуку теорій та методів, які були би більш адек-

ватними системній складності питання взаємовпливів пси-

хології й історії, тлумачення психологічних мотивів діяль-

ності історичних персонажів, масових соціальних суб’єктів

та соціальних інститутів, спонукає до спроби запропону-

238

Историческая память: преемственность и трансформация. // Социо-

логические исследования. — 2002. — № 8. — С.76.

239

Толстых А. В. Опыт конкретно-исторической психологи личности.

— Санкт-Петербург, 2000. — С.12.

-198-

вати нові концептуальні підходи до соціально-психологіч-

них аспектів аналізу в контексті історичної соціології.

Насамперед, підхід до зазначеної проблематики від-

кривається через психологічні особливості сприйняття

часу. Структура психології часу складається з усвідом-

лення одночасності, послідовності діяльності, тривалості,

швидкості протікання подій життя, їх координатної роз-

міреності у сучасному, минулому чи майбутньому, пере

живання спресованості, розірваності, обмеженості або

безперервності часу, усвідомлення етапів вікового життя.

Проблемним є сприйняття зворотності часу, його неліній-

ності. Це питання традиційно розглядається в рамках

причинно-наслідкової концепції. Водночас у парадигмі

циклічного розвитку історії проблема детермінант со-

ціально-історичного розвитку ускладнюється, адже за цієї

теорії вступають в дію вже не

лише «прямі» залежності

між подіями, а й опосередковані залежності між стадіями

циклів у розвитку певного соціуму. Отже, суспільство як

суб’єкт історії та світової цивілізації у своєму розвитку про-

ходить великий життєвий цикл. Насправді історичний

розвиток соціуму є реалізацією епохальних циклів, кожен з

яких у запропонованій моделі складається з двох періодів

Нормативні періоди в історії суспільства чергуються з пе-

рехідними, коли трансформується структура соціуму та

його інститути.

Перший епохальний період — «революція» — є якісною

трансформацією всієї структури суспільства. Цей процес

пов’язаний з радикальною зміною соцієтальних характе-

ристик. «Революція» узагальнює результати розвитку про-

тягом всього епохального циклу і відкриває новий. Саме

-199-

на цьому етапі продукуються нові соціально-психологічні

типи особистості та відповідні соціальні практики. Від-

бувається руйнація традиційних механізмів соціального

контролю. Він набуває рис зовнішнього примусового конт-

ролю, який властивий екстравертам. Останній психологіч-

ний тип активно виходить на арену історії саме на цьому

етапі. Також відбуваються радикальні зміни в ціннісній

орієнтації провідних

соціально-демографічних груп. Тим

самим реально започатковується новий цикл соціально-іс-

торичного розвитку.

Наступний нормативний період епохального циклу —

«інволюція» — пов’язаний із засвоєнням соціально-психо-

логічних характеристик, набутих суспільством у поперед-

ній період розвитку. Провідну роль починають відігравати

внутрішні соціально-психологічні механізми соціального

контролю, властиві інтровертам. Для названого етапу цик

лу властивими є певне згортання інтенсивності соціаль-

них процесів, спрощення соціальної структури, тради-

ціоналізм. Таке суспільство фактично є «закритим», його

соціально-психологічні механізми «фільтрують» надход-

ження інноваційної інформації, адаптуючи її до сталої

традиції. Завдяки цьому здійснюється соціальний конт-

роль і підтримується соціальна стабільність, солідарність

і єдність. Домінантними стають цінності холізму,

сприй-

няття соціального й історичного світу як тотального Єди-

ного. Однак «закрита система» врешті є причиною нарос-

тання ступеню соціальної дезінтеграції та хаосу.

На зміну стабільному періоду соціального розвитку

приходить трансформаційний (або «коеволюційний»),

який є протилежним за напрямком історичних змін щодо

-200-

«революції». Більшість соціально-психологічних характе-

ристик на цьому етапі перебувають у стадії флуктуацій-

них коливань. Ця теза підтверджується, зокрема, багатьма

прикладними соціологічними дослідженнями, які прово-

дяться в сучасній Україні. Спостерігається суттєве послаб-

лення іманентних механізмів соціального контролю, про-

те і зовнішній контроль в умовах соціальної аномії втрачає

свою ефективність.

Насправді,

у моделі універсального епохального цик-

лу «коеволюційний етап» виконує роль соціально-психо-

логічного механізму переходу від одного нормативного

стану (інволюції) до іншого (еволюції). Загалом цей пере-

хід реалізується в рамках єдиного епохального циклу, тому

в таких умовах змінюється лише «полярність» системних

якостей суспільства. Реально нові типи соціальної поведін-

ки не з

’являються. З точки зору суб’єктивного психологічно-

го сприйняття про період «коеволюції» можна сказати, що

в цей трансформаційний час змінюються зовнішні щодо

соціальних суб’єктів історичні умови, натомість, соціаль-

но-психологічні характеристики акторів історичного про-

цесу, тобто особистостей, соціальних груп і класів, а також

соціальних інститутів перебувають у стані «інверсії»,

тоб-

то зворотному щодо сталих нормативних характеристик.

Саме на цьому етапі поступово виникають передумови

для розвитку нових суспільних практик, а також для зміни

ментальності різних соціальних суб’єктів.

Але сама відповідна зміна здійснюється вже на «ево-

люційній» стадії розгортання універсального епохального

циклу, коли інноваційна активність досягає великого сту-

пеню інтенсивності, внаслідок

цього укорінюються нові