Афонін Е.А., Бандурка О.М., Мартинов А.Ю Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід

Подождите немного. Документ загружается.

-11-

ними термінами»

. З огляду на це зауваження, доцільно

застосовувати поняття, які мають власне традиційне тлу-

мачення, наприклад, «революція», «інволюція», «коеволю-

ція», «еволюція», трансформувавши їхній зміст відповідно

до наших методологічних потреб, конструюючи терміно-

логічний апарат теорії універсального соціального цик-

лу. Зрештою, як слушно зазначав відомий історик, учень

А. Тойнбі, В. Мак-Ніл, «якщо

наполягати на точному виз-

наченні термінів, то дослідження відразу перетвориться

на епістеміологічні дебати, і з цього лабіринту навряд чи

є вихід»

. Отже, спробуємо уникнути цієї інтелектуальної

пастки, адже безкінечно довго можна вести схоластичні

дебати про поняття лише на концептуальному рівні, а не

в об’єктивній реальності.

Під розвитком мається на увазі як універсальна

спроможність соціальної матерії до змін форм, типів, харак-

теристик буття. Традиційне синонімічне до поняття «роз-

виток» слово «еволюція»,

яке з точки зору навіть побіжного

контент-аналізу є найбільш популярним як у науковій, так

і науково-популярній літературі, присвяченій проблема-

тиці «розвитку», а також у ролі елемента в протиставленні

дихотомії «революція» — «еволюція» логічніше має озна-

чати одну з форм «розвитку». Інакше поняття «еволюція»

перевантажується оціночними та відносними ціннісними

категоріями «прогрес

» та «регрес».

В епістемології універсального соціального циклу «ін-

волюція» (лат. involution — згортання) має інше семантичне

значення, частково відмінне від традиційного розуміння

Мертон Р. Явные и латентные функции // Американская социологи-

ческая мысль. — М.: 1996. — С.394.

Мак-Нил У. Восхождение Запада. — К., 2004. — С.20.

-12-

«інволюції» переважно як зворотній розвиток, зменшення,

спрощення, пов’язані з втратою певних функцій. Під «інво-

люцією» традиційно в соціокультурному сенсі розуміється

відступ цивілізації до варварства

. Водночас у концепції

універсального соціального циклу «інволюція» є не тільки

часом згортання соціальних процесів, а й поступового за-

своєння нових соцієтальних характеристик.

Термін «соцієтальний» використовується для опису й

інтерпретації соціальних відносин, притаманних не штуч-

но створеним, а історично сформованим спільнотам. Соціє-

тальний показник визначає якісні та кількісні характеристи-

ки соцієтальних

властивостей, станів і процесів. Соцієтальні

властивості формують систему якісних і кількісних харак-

теристик соцієтальної психіки як втілення загальносис-

темних суспільних процесів

. Соцієтальні характеристики

корелюються з поняттям «ментальності» через архетипи та

культурні стереотипи свідомості, які слугують одним з інст-

рументів побудови соціальної реальності.

Поняття «коеволюція» традиційно сприймається як

гармонійний розвиток різних основ, зокрема, людини та

природи

. Ми розглядаємо «коеволюцію» не тільки як

паралельний спільний розвиток, безконфліктне існуван-

ня природи і людини в умовах сталого розвитку, а й як

протилежний до «революції» фазовий перехід у напрям-

ку від соціального стану «інволюції» до соціального стану

«еволюції». Як важливий динамічний перехідний період

соціального циклу «коеволюція» розгортається у межах

одного

соціального історичного циклу, тому змінює лише

Василенко И. А. Политическая глобалистика. — М., 2000. — С.350.

Донченко О. Социетальная психика. — К., 1994. — С. 4.

Василенко И. А. Политическая глобалистика — М., 2000. — С. 351.

-13-

полярність системних якостей суспільства або векторів со-

ціального розвитку, на відміну від «революції» як докорін-

ної якісної зміни

У нашій концепції поняття «еволюція» (лат. evolutio —

розгортання) розглядається як одна з форм розвитку в при-

роді та суспільстві, як безперервна кількісна зміна. Загалом,

«еволюція» та «революція» мають сприйматись як дві необ-

хідні та взаємопов’язані форми руху, соціального розвитку.

«Еволюція» готує «революцію» та створює для неї відповідні

передумови, натомість «

революція» завершує «еволюцію»,

відкриває якісно нові можливості розвитку

. Можна погоди-

тись із визначенням поняття «революція», яке дав Х. Ортега-

і-Гасет, котрий зазначав, що «революція — це не барикада,

а стан духу»

. У соціальних науках поняття «революція»

ствердилося як насамперед соціально-політична револю-

ція, яка залежить від конкретної розстановки класових сил

у певному суспільстві.

Німецький теоретик історії понять Р. Козеллек пише,

що «природна метафізика політичної «революції» ґрунту-

валася на висхідному положенні про те, що історичний час

завжди однаковий за якістю, замкнутий у

собі та цикліч-

ний. Щоправда, залишалося одне дискусійне, але, з огляду

на кругооберт, вторинне питання, в якій точці руху вгору

чи донизу «revolutio» помістити сучасний чи бажаний стан

суспільного устрою»

. Наприклад, досліджуючи соціальні

Афонін Е. А. Розвиток України: макросоціальний підхід / / Віче. —

1996. — № 1. — С.54.

Афонін Е. А. Розвиток України: макросоціальний підхід / / Віче. —

1996. — № 1. — С.55.

Ортега-і-Гасет Х. Вибрані твори. — К., 1994. — С.372.

Козеллек Р. Минуле майбутнє. Про семантику історичного часу. — К.,

2005. — С.79.

-14-

процеси в ХХ столітті, Е. Хобсбаум переконливо доводить,

що студентство в 1968 р. не «могло самостійно здійснити

революцію»

. А ситуативний союз на інших щаблях со-

ціальної ієрархії тоді так і не склався, проте в глобально-

му масштабі ці події стали симптомом кризи традиційної

індустріальної парадигми розвитку Західної цивілізації і

наближення епохи постіндустріалізму. Адже, як зазначає

Л. Іонін, «революції починаються з антиритуалістичного

протесту і закінчуються тотальним зламом відповідних

інститутів»

На окрему увагу заслуговує проблема співвідношення

понять соціальна революція та технічна революція. Ф. Бро-

дель, аналізуючи період становлення модерного капіталіз-

му в ХV-ХVІІІ століттях, звернув увагу на «три великі

технічні інновації»

. На його думку, на цей статус претен-

дують винайдення пороху й артилерії, книгодрукування і

флотів, спроможних плавати у відкритому океані. Кожне з

цих відкриттів вело до зміни соціальних відносин. У свою

чергу, А. Тойнбі справедливо зазначав, що «тріумф західної

технології — опосередкований продукт західної свободи

досліджень і західної потреби особистої ініціативи.

Вони

немислимі без поваги до індивідуальної свободи та толе-

рантності до інакодумства»

. Тобто, технічна та соціальна

Хобсбаум Э. Эпоха крайностей. Короткий ХХ век. 1914-1991. — М.,

2004. — С.321.

Ионин Л. Г. Социология культуры: путь в третье тысячелетие. — М.,

2000. — С.127.

Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, ХV-

ХVІІІ ст. Структура повсякденності: можливе і неможливе. — К., 1995.

— С.328.

Тойнби А. Дж. Цивилизация перед судом истории. — М., 2003. —

С.212-213.

-15-

революція фактично є сіамськими близнюками, взаємоза-

лежними процесами соціального розвитку.

У концепції універсального соціального циклу «ре-

волюція» є протилежним «коеволюції» фазовим перехо-

дом від одного нормативного стану «еволюції» до іншого

нормативного стану «інволюції». Отже, «революція» є за-

ключним етапом щодо попереднього і початковим етапом

щодо нового соціального історичного циклу. На цій

фазі

відбуваються докорінні соцієтальні зміни характеристик

суспільства. Два перехідні періоди «коеволюція» та «рево-

люція» різняться між собою за критерієм ендогенної або

екзогенної спрямованості змін. Тобто, «коеволюція» — це

зміни, які відбуваються в рамках соціальної системи, а «ре-

волюція» це докорінна трансформація самої системи.

Таким чином, завершений соціальний історичний

цикл у контексті

нашої концепції є моделлю циклічного

суспільного розвитку від революційного етапу — докорін-

ного, якісного перевороту всієї соціальної структури сус-

пільства, що узагальнює результати розвитку і виводить

його на новий рівень, — до інволюційного етапу, що є пе-

ріодом засвоєння набутих суспільством під час революції

нових соцієтальних якостей, далі до коеволюційного етапу,

який виводить

соціальний історичний цикл у стан макси-

мального використання результатів попереднього розвит-

ку та є перехідною фазою до еволюції.

Отже, спробуємо застосувати запропонований підхід,

аби виявити кореляцію між європейськими циклами сус-

пільного розвитку, оскільки соціологія має за свою колиску

саме Європу, та змінами в усвідомленні предмету історич-

ної соціології.

-16-

Перший етап становлення предмету історичної соціо-

логії був пов’язаний із його латентним розумінням, сенсом

якого було поступове наближення до міждисциплінарних

набутків історичної соціології.

Об’єктивно існують різні точки зору на проблему при-

четності батьків-засновників соціології як науки, котра

претендує на пріоритетне вивчення модерного суспільс-

тва, до одночасного виникнення її

«сестри» — історичної

соціології. Зокрема, російські дослідники К. В. Хвостова та

В. К. Фінн вважають, що попри той факт, що всі засновни-

ки соціології (О. Конт, Н. Дюркгейм, К. Маркс, М. Вебер,

В. Парето) «… задавали соціологічні питання з приводу іс-

торії, вони розуміли, що без історичного обрію неможливе

правильне бачення сучасних

проблем», але їхні погляди

не можна включати до рубрики «історична соціологія»

Протилежну точку зору, спираючись на позитивістські уяв-

лення та аналогії суспільства з людським організмом, мав

В. О. Ключевський, який вважав, що в колі історичних наук

історична соціологія «…те саме, що фізіологія в науках біо-

логічних»

. Тож ані соціологи, ні історики не можуть зро-

бити й кроку, аби не наступити одне одному на ноги.

Проте після двох світових війн загальна теоретична

соціологія практично втратила історичне бачення. Нато-

мість посилювався інтерес істориків до соціології. Зокрема,

на думку І. Іонова, «…глобальна історія повертає істориків

зі сфери суто гуманітарного (

ідентифікаційного, екзистен-

ційного, особисто значимого) знання до сфери соціальних

Хвостова К. В., Финн В. К. Проблемы исторического познания в свете

современных междисциплинарных исследований. — М., 1997. — С.95.

Нечкина М. В. Василий Осипович Ключевский. История жизни

и творчества. — М., 1974. — С.449.

-17-

наук». Внаслідок цього «історична глобалістика народи-

лася в умовах краху структуралізму в середовищі, де були

зруйновані уявлення про сутність, єдність історичного

процесу та суспільства […] вона складалась в умовах пану-

вання культурно-історичного підходу й історичного реля-

тивізму, які поставили під сумнів можливість застосування

в процесі історичного аналізу філософських понять»

Увага до історичної соціології закономірно посилюється

з настанням постмодерної доби західноєвропейської історії,

яка, на мою думку, за своєю суттю є передоднем нової со-

ціальної трансформації цього суспільного ареалу, для якої

властивою стає ситуація, про яку говорить С. Московічі:

«1) психічне та соціальне неподільні, 2) психічне (віруван-

ня, пристрасті, тощо) частіше, ніж це

прийнято вважати,

лежить в основі соціального (суспільних структур, продук-

тів, інститутів, тощо) і тому 3) психологія складає підвали-

ни соціології»

У 2004 р. журнал «Социологические исследования»

провів «круглий стіл» на тему «Історична соціологія: до-

свід і перспективи». Предметом розгляду науковців було

визначення сутності та змісту «історичної соціології», її

місця в соціологічній науці, розгляд понятієвого апарату

«історичної соціології», її структура, а також актуальні про-

блеми розвитку досліджень у цій сфері

. У російському

соціологічному дискурсі ця наукова дисципліна вже конс-

титуювалася. Помітною є тенденція до пошуків глибоких

коренів історичної соціології. Увага приділяється творчості

Ионов И. Н. Историческая глобалистика: предмет и метод // Общес-

твенные науки и современность. — 2001. — № 4. — С.132-133.

Московичи С. Машина, делающая богов. — М. 1998. — С.6-7.

Историческая социология: опыт и перспективы // Социологические

исследования — 2005. — № 1 — С.41-53.

-18-

великих істориків-соціологів, якими були К. Маркс, М. Ве-

бер, А. Токвіль. Наприклад, В. В. Афанасьєв, розглядаючи

творчій доробок Данилевського, Шпенглера та Сорокіна,

визначає поле досліджень історичної соціології як коло

теорій, які «… постулюють дискретність, циклічність со-

ціально-політичного розвитку». На його думку, «історична

соціологія близька до соціології культури з її циклічними

моделями історичного розвитку»

Історія є джерелом фактичного матеріалу, а історич-

на соціологія, концептуалізуючи ці специфічні емпірич-

ні дані, бачить глобальний процес розвитку, його спад-

ковість, дискретність, повторюваність. С. Б. Кримський

слушно зазначає, що «… історія постає феноменом такої

ж багатоманітності та невичерпності, як і людська при-

сутність у світі. Вона має і поступальний і

колоподібний

рух, і прогресивні і регресивні вектори, характеризується і

становленням свободи і епохами рабства, і розвитком і ка-

тастрофами, і традиціями і новаціями»

. Історія є міждис-

циплінарною наукою. Підтвердженням цього є поширен-

ня синтетичних досліджень, в яких домінанта історичного

розвитку представлена як результат взаємодії та взаємов-

пливу різних факторів культурного, демографічного, еко-

номічного, соціального, політичного характеру.

Зрештою, звертаючись до дослідження минулого, слід

постійно мати на увазі, що в такому разі «… науковець

має справу

не з фізичним об’єктом, а з витвором власної

уяви. Тому нам ніколи не дано пізнати, якою була історія

Афанасьев В. В. Историческая социология Данилевского, Шпенглера

и Сорокина // Социологические исследования — 2005. — № 5. — С.129.

Кримський С. Б. Запити філософських смислів. — К., 2003. — С. 211.

-19-

насправді…»

. Подібна агностична позиція впливової час-

тини сучасних українських істориків дає підстави спри-

ймати категорії законів суспільного розвитку та прогресу

як історичні міфи ХІХ століття

. Дійсно, досить важко, як

справедливо зазначає С. Кара-Мурза, «… уникнути зваби

підганяти історичний процес під об’єктивні закони…»

Тому слід мати на увазі, що «історичний факт, — як зазна-

чав Р. Арон, — є незводимим до порядку: випадок є фун-

даментом історії»

. Втім, закони природи та суспільства

існують і діють незалежно від того, чи відомі вони людям.

Переслідуючи свої інтереси, люди роблять значно більше,

ніж замислюють, вони реалізують закономірності історії.

Історична соціологія в сучасному сенсі виникає в 1960-ті

рр. на перехідному етапі до інформаційної цивілізації. За цих

історичних умов, зокрема, посилюється увага до історичної

ментальності як набору «… способів і змістів мислення та

сприйняття, що є типовими для відповідного колективу у від-

повідний період». Зрештою, «… історія ментальності — це

більше, ніж історія ідей

і духовного розвитку, яка вивчає інте-

лектуальні концепції еліт чи окремих мислителів, більше, ніж

історія ідеології та релігії, де йдеться про інструменталізовані

образи світу та норми, більше, ніж історія емоцій та уявлень,

які творять (хай навіть і головні) частини історичних менталь-

ностей, більше, ніж історія культури й побуту, яка лише

надає

(хай навіть і вкрай потрібну) попередню інформацію»

Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України.

— К., 2005. — С.11.

там само. — С.13.

Кара-Мурза С. Истмат и проблема Восток-Запад. — М., 2001. — с.27.

Арон Р. Вступ до філософії історії. — К., 2005. — с.23.

Історія європейської ментальності. — Львів, 2004. — С.21.

-20-

На цьому етапі розвитку суспільних наук домінантним

стає розуміння того факту, що соціологія тісно пов’язана з

історією. Система соціологічного знання формується на ос-

нові розуміння змін і дій історичних суб’єктів, які беруть

участь у соціальних процесах. Звертаючи увагу на це, Дж.

Хоманс у 1969 р. слушно зазначав, що «…поза історією

со-

ціолог може порівнювати взаємостосунки інститутів, але

навряд чи спроможний пояснити, чому ці відносини ма-

ють бути саме такими. З історичних документів може бути

отримана інформація, яка підтверджує пояснення»

У 70-х рр. ХХ ст., головним чином на Заході, активно

розвивався напрямок історичної соціології, покликаний

створити методологічні передумови для використання іс-

торичного методу в соціальному знанні, починаючи з рів-

ня суто теоретичного і закінчуючи конкретними приклад-

ними аспектами соціологічних досліджень. Зокрема, мова

йшла про панельні соціологічні дослідження тих самих

об’

єктів у різний час, а також трендових досліджень тен-

денцій розвитку соціальних процесів у часі. Отже, об’єкт

дослідження, який вивчає історична соціологія, пов’язаний

із буттям особи, суспільства, цивілізації у часово-просто-

ровому континіумі. Предметом історичної соціології є вив-

чення минулого різних соціальних суб’єктів, структур та

інститутів з метою

аналізу минулого, сучасного та прогно-

зування майбутнього.

Визначення місця історичної соціології у системі гу-

манітарних дисциплін також пов’язане з її позиціонуван-

ням, насамперед — щодо соціальної філософії та філософії

Хоманс Дж. Возвращение к человеку // Американская социологичес-

кая мысль: Тексты. — М., 1996. — С.55.