Афонін Е.А., Бандурка О.М., Мартинов А.Ю Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід

Подождите немного. Документ загружается.

-61-

ступені розвитку. Відповідно до синергетичної концепції

саморозвитку світу утворення все більш складних струк-

тур різної природи відбувається за єдиним механізмом.

На першій стадії надлишок «вільної енергії» приво-

дить термодинамічну систему у стан відсутності рівноваги.

Внаслідок цього поведінка системи стає нелінійною, непро-

гнозованою. На другому етапі система робить вибір, внаслі-

док чого

вона переходить у більш складний стабільний

стан. Отже, пройшовши етап нестабільності та непередба-

чуваності (точку біфуркації), система набуває нових якостей

та повертається в шати детермінізму, коли визначальними є

такі поняття як енергія, речовина, інформація.

Особливістю еволюціоністської моделі є незмінність сис-

темної якості, яка визначається через фактор, котрий утво-

рює систему. Сталий розвиток змінюється появою іманентної

нерівноваги системи. Особливості дестабілізації залежать від

специфіки зовнішнього впливу та від устрою самої системи.

У ситуації максимуму внутрішньої нерівноваги соціум всту-

пає у біфуркаційну фазу розвитку, якій властиве зникнення

попередньої

системної якості. Вибір системою певного шля-

ху в точці біфуркації залежить від дії флуктуації (випад-

ковості), яка реалізується як діяльність конкретних людей.

Чим більш складною стає чергова дисипативна структура,

тим більше енергії йде на проби та помилки

На думку прихильників синергетики, нова парадиг-

ма, як найбільш загальна теоретична модель постановки

та вирішення пізнавальної проблеми, сприяє перетворен-

ню історії з переважно описової на теоретичну науку. Крім

Бранский В. П. Социальная синергетика как постмодернистская

философия истории // Общественные науки и современность — 1999.

— № 6. — С.117-127.

-62-

того, знаходиться спільна мова для представників гумані-

тарних та природничих дисциплін. Втім, можна погоди-

тись з точкою зору К. В. Хвостової, яка зазначає, що «сине-

ргетична парадигма правомірна тільки щодо глобальних

досліджень історії людства, коли числені фактори та кау-

зальні зв’язки взаємно врівноважені, що й дає можливість

казати про хаос

і саморегуляції»

. Адже в межі синерге-

тичної парадигми не вписується дослідження вольової та

мотиваційної поведінки людини.

Проголошення настання епохи постмодерну з його

запереченням великих теоретичних дискурсів, апологе-

тикою мозаїчності соціального знання, провокує певну

кризу ідентичності сучасних теорій соціальних наук. На-

полегливе заперечення «великих нарративів» ставить під

сумнів теоретико-концептуальні пошуки в сфері

міждис-

циплінарних досліджень. Водночас постмодерний дискурс

стимулює появу нових пізнавальних проблем, вирішення

яких стає можливим лише завдяки черговим спробам по-

будувати теоретико-методологічні зв’язки між гуманітар-

ними науками.

Подібне завдання стоїть і перед історичною соціоло-

гією, яка є «дитям» історії та соціології. Як їхній законний

нащадок, вона успадковує від обох

«батьківських» наук сут-

тєві ускладнення, які стосуються теоретичного й емпірич-

ного рівнів пізнання різних аспектів соціальної дійсності.

Так, сучасна соціологічна теорія насправді лишається до-

сить широким зібранням окремих теоретичних узагаль-

нень, на яких ґрунтуються певні дослідницькі напрямки

Хвостова К. В. Постмодернизм, синергетика и современная истори-

ческая наука // Новая и новейшая история. — 2006. — № 2. — С.31.

-63-

вивчення різноманітних явищ та процесів соціального

життя

. Закінчення «століття теорій» у історії теоретичної

соціології та поширення насамперед прикладних соціоло-

гічних досліджень спричинило суттєве відставання теоре-

тичних узагальнень від емпіричних досліджень.

Аналогічне становище спостерігаємо і в історичній

науці. Історія як одна з найдавніших гуманітарних наук,

на межі третього тисячоліття опинилась у стані певної

кризі самоідентичності. Одним із проявів

зазначеної тен-

денції є проблематичність визначення такого поняття як

«світова історична наука», яка фактично складається з

окремих національних історичних шкіл. Лише з другої

половини ХХ ст. історики почали докладати більш менш

системні зусилля з метою вивчення, наприклад, європей-

ської історії як такої, а не як зібрання національних історій

окремих країн

Європи. В свою чергу вітчизняна історична

наука, що досить «затишно» почувала себе у шорах мар-

ксистсько-ленінського варіанту історичного матеріалізму

та теорії класової боротьби як рушійного механізму іс-

торії, дуже складно інтегрується до світового професійно-

го цеху істориків. Отже, загальна ситуація з осмисленням

теоретичних побудов, які використовуються соціальними

науками, спонукає до

пошуку нових можливостей міждис-

циплінарної взаємодії та діалогу.

Поглянемо на перспективи, які в цьому контексті може

запропонувати історична соціологія, яка, з точки зору істо-

рика, існує переважно як дослідницька орієнтація в сере-

довищі кожної з «батьківських» наукових дисциплін.

Социологическая теория сегодня. Сборник статей американских

и украинских теоретиков. — К.: Інститут соціології НАН України, 1994.

— С.10.

-64-

Наукова історія традиційно спирається на кращі досягнен-

ня гуманітарного знання. Водночас методологічний арсенал

історії увібрав у себе специфічні процедури та правила дослід-

ження минулого. Найчастіше історія не претендує на широкі

узагальнення. Її висновки переважно формують теорії серед-

нього рівня і стосуються головним чином сутності та характеру

історичних явищ, властивих певному часу

та місцю.

Історична реальність — як предмет історії — не існує

поза та незалежно від людських уявлень про неї. Історик

завжди має справу з фактами, які апріорі були піддані

впливу свідомості творців джерел. «Історичний феномен,

— писав один з засновників «школи Анналів» М. Блок, —

неможливо зрозуміти поза межами його часу»

. Оскільки

історія не має власного методу аналізу соціального як тако-

го, на загальнотеоретичному рівні соціологічні концепції

постійно супроводжують історичні дослідження.

Історик, як правило, досліджує проблеми культурно та

хронологічно обмежені. Водночас більшість соціологічних

досліджень спрямовані на період модернізації. Навіть у

цьому історичному періоді модерну історика переважно

цікавить неповторне, а соціолога — загальне.

Правда, адек-

ватне розуміння загального та неповторного є неможливим

одне без одного. Адже типологія соціальних явищ та про-

цесів, концептуальні схеми, формальні моделі без дослід-

ження елементарних фактів, завдяки яким ці абстракції

лише і можуть бути адаптованими до дійсності, фактично

перетворюються на мертву схоластику.

Соціологи теж використовують суто історичні мето-

ди

, коли з’ясовують передісторію певного питання, хоча

Блок М. Апология истории, или Ремесло историка. — М., 1986. —

С.22.

-65-

тривалий час не було однозначної відповіді на питання,

чи належить проблема пізнання минулого до сфери суто

соціологічного знання. Здається, що саме соціологія, а не

історія, покликана «вловити» специфічну мить сучасного,

яка швидко зникає з плином часу і стає минулим.

Водночас історія, на відміну від соціології, не ставить

собі за мету аналіз

варіантів розвитку майбутнього. Отже,

історія «відповідає» переважно за дослідження минулого,

а соціологія — за вивчення сучасного та прогнозування

тенденцій розвитку майбутнього. Однак, оскільки мину-

ле постійно переходить у сучасне, останнє регулярно стає

минулим, а майбутнє починається сьогодні, адекватний

системний аналіз навіть специфічних питань, наприклад,

природи соціально-історичного часу, феномену розвитку,

прогресу

та регресу, тощо, насправді є неможливим за ме-

жами міждисциплінарних підходів соціальних наук.

Голова міжнародної соціологічної асоціації, П. Штомп-

ка пише, що соціологія була народжена історією, що інте-

рес соціологів до історії можна трактувати як повернення

до коріння власної науки. У цьому ракурсі історичну со-

ціологію він розглядає як критичну реакцію

на традицій-

не, вкрай специфічне використання історії засновниками

соціологічної науки. В свою чергу Р. Арон слушно зазна-

чав, що всі великі соціологічні системи зобов’язані одна

одній у сенсі розуміння поняття взаємозв’язку людини й

історії

«Батько» соціології О. Конт, зокрема, порівнював різні

етапи історії розвитку людства. Завдяки такому підходу він

запропонував періодизацію історії, засновану не на подіях,

Арон Р. Этапы развития социологической мысли. — М., 1992. — С.68.

-66-

а на характеристиці ступенів оволодіння знаннями. Зре-

штою, саме з соціології та соціальної філософії до історії

перекочувала віра в прогрес та переконання, що поступ

історії суспільства визначається розвитком людського ро-

зуму.

Г. Спенсер, розвиваючи принцип соціальної еволюції,

як не дивно, опосередковано вплинув на формування ідеї

еволюції світової історії шляхом зміни соціально

-економіч-

них формацій. Історичний матеріалізм та гегелівська діа-

лектика, навіть позбавлена свого «духу», також вплинули

на соціальні науки. Водночас пояснення динаміки людсь-

кої думки лише еволюцією економічних форм виробниц-

тва та конфліктом між базисом та надбудовою спрощували

соціально-історичні процеси.

Протягом 50-60-х рр. ХХ ст. з’явились змістовні соціаль-

но-

історичні дослідження, зокрема, Р. Мертон вивчав історію

виникнення в ХУІІ ст. експериментальної науки в Англії,

а Н. Смелзер описував становлення бавовняної індустрії

у Британії. Ці праці створили передумови для відродження

історичної перспективи в соціології. Цей процес, на думку

П. Штомпки, активізувався у 70-80-ті рр. ХХ століття

Кроки на зустріч соціології робили й історики. Зокре-

ма, на ХІХ міжнародному конгресі історичних наук у Осло

(6-13 серпня 2000 р.) наголошувалось на важливості пере-

ходу від парадигм локальної історії до глобальної історії.

Вирішення згаданного завдання вимагає удосконалення

теоретичного рівня історичної науки, налагодження но-

вих методологічних і концептуальних зв’язків з іншими

со-

ціальними науками.

Штомпка П. Социология социальных изменений. — М., 1996. —

С.259.

-67-

Обґрунтування теоретико-методологічних підходів

до міждисциплінарного синтезу вимагає насамперед точ-

ного визначення можливих напрямків відповідних дослід-

жень, а це обумовлює потребу чіткого бачення «сфер від-

повідальності» кожної соціальної науки. Звичайно, кожна

наукова дисципліна, спираючись на власний методологіч-

ний інструментарій, спроможна детально описати части-

ну певної проблеми, але все більший обсяг знання

про все

менший предмет аналізу неминуче призводить до втрати

загального сприйняття соціальної реальності.

Філософські науки, які поки що цілком не підпали

під вплив парадигми постмодернізму, дають можливість

відновити втрачену перспективу загального. Зокрема, фі-

лософія історії, предметом якої є історичний вимір буття

людини та час історії у пошуках свого смислу, створює

фундамент для класичної теоретичної історії

. Отже, іс-

торія та соціологія розв’язують дуже близькі пізнавальні

задачі. Ця «спорідненість» яскраво проявляється у пред-

метній сфері. Предмет соціології — соціальна діяльність

людини, соціальні відносини та процеси, спільноти та

суспільства як цілісні системи, їх функції та структури.

Соціологія вивчає стан і динаміку власного предмету, спи-

раючись на соціальні факти

й емпіричні дані, отримані

за допомогою соціологічних, а також інших наукових під-

ходів та методів

Історію теж цікавить соціальне буття людини в мину-

лому. При чому соціологія й історія спроможні на методо-

Ніцше Ф. Про користь та шкідливість історії для життя // Філософія

історії. Антологія. — М., 1995. — С.131.

Лапин Н. И. Предмет и методология социологии // Социологические

исследования. — 2002. — № 8. — С.113.

-68-

логічному рівні допомагати одна одній. Зважаючи на це,

відродження досліджень у контексті історичної соціології

можна вважати важливим кроком на шляху до міждис-

циплінарного теоретичного синтезу. Зокрема, соціологія

здатна бачити закономірності, які не фіксують інші гу-

манітарні науки.

Отже, історична соціологія, забезпечує єдність аналізу

минулого, сучасного та майбутнього часового континууму

соціологічного теоретизування

й емпіричних досліджень

за допомогою включення історичного минулого до аналізу

досліджуваних об’єктів

. Завдяки цьому, історична соціо-

логія стає визнаним напрямком сучасної соціології, пред-

метом якого є дослідження історичних процесів розвитку

суспільств, соціальних систем, інститутів і явищ, а також

розробка соціологічних теорій історичного розвитку та со-

ціологічних методів аналізу історичної інформації.

Після М. Вебера найбільш плідно використовував кон-

цептуальні та методологічні побудови історичної

соціоло-

гії Ф. Бродель, для якого історія — це сума всіх можливих

історій, усіх підходів і точок зору — колишніх, сучасних і

майбутніх. Методологічно важливою є його ідея множин-

ності соціального часу. Зокрема, він виділив тривалий час,

який стосується природних процесів та стабільних біоло-

гічних і ментальних структур, час середньої тривалості,

який визначає

ритми соціальної історії та історії культури

й соціальних інститутів, нарешті, третій рівень соціаль-

но-історичного часу стосується мінливих поточних події,

політики, повсякденної діяльності люди. У 1949 р. Ф. Бро-

Романовский Н. В. Историческая социология: проблемы и перспекти-

вы // Социологические исследования. — 2002. — № 9. — С.119.

-69-

дель сформував поняття «історія структур», завдяки чому

соціальна історія почала відображати внутрішню структу-

ру історичної дійсності.

Новітні напрямки історично-соціальних досліджень

стосуються історії соціальної повсякденності, історії мен-

тальності. Популярності набуває «усна історія» як складо-

ва школи «нової соціальної історії». Тим самим історики

вчаться бачити реальні долі людей у конкретному історич-

ному

контексті. Співпраця між історією та соціологією в га-

лузі біографічних досліджень, вивченні історичної дина-

міки соціальної мобільності теж перебуває у предметному

полі історичної соціології. Також зв’язок соціальної історії з

культурологією відкриває шлях дослідженням історії ло-

кальних цивілізацій та історичній глобалістиці.

Історична соціологія, яка відроджується в рамках поки

що самостійних

історичних та соціологічних досліджень,

сприяє розгортанню тенденції до міждисциплінарного те-

оретико-методологічного синтезу, характерного для пост-

некласичної науки. А. П. Назаретян слушно звертає увагу

на потребу адаптації до її імперативів, серед яких виділяє

наступні: причинні залежності об’єктивного світу визна-

ються багатовимірними, необмежено складними та неста-

ціонарними; будь-яке знання визнається

соціокультурно

детермінованим та історично обмеженим; абсолютні іс-

тини поступаються місцем корелюючим моделям; про-

слідковується зростання ролі суб’єктних відносин

. Отже,

у парадигмі постнекласичної науки «абсолютні» заборо-

ни, в тому числі — і на міждисциплінарний синтез слід

вважати виявом історично конкретного знання, адже ми

Назаретян А. П. Цивилизационные кризисы в контексте Универсаль-

ной истории. — М., 2001. — С.212.

-70-

неспроможні передбачити, які саме з остаточно встановле-

них учора, завтра або післязавтра істин будуть дезавуйо-

вані

Пануючий релятивізм об’єктивно перешкоджає форму-

ванню соціальної метатеорії, ускладнює розгортання тенден-

ції до набуття спроможності чітко бачити та тлумачити слаб-

кості певних методологічних інструментаріїв і користуватися

сильними сторонами різних теоретичних підходів. Широкі

можливості для застосування міждисциплінарних методоло-

гічних підходів відкриває компаративістика. Соціологи часті-

ше за істориків вдаються до порівняльного аналізу

, виходячи

за національні та хронологічні межи у пошуках узагальнень,

які іноді суперечать особливим предметним сферам істо-

ричних досліджень. Історичні паралелі й аналогії переважно

будуються у просторовому та часовому вимірах. Але досить

часто внаслідок цього минуле стає таким само непрогнозова-

ним, як і майбутнє. Проблема альтернативності в історії також

тісно пов’

язана з історичною компаративістикою.

Соціально-історичний аналіз альтернатив допомагає

зрозуміти, чому події розгортались саме так, а не інакше.

При цьому розглядати гіпотетичні альтернативні варіан-

ти доречно, якщо за ними стоять реальні соціальні актори,

інтереси та дійові особи, адже історія є багатоваріантною

не лише в кожний конкретний момент часу. Але внаслідок

певного конкретного набору історичних параметрів

завж-

ди реалізується лише один варіант.

«Нова історична наука» займає принципову позицію

щодо встановлення міждисциплінарних зв’язків. У зв’язку

з цим внесок історії до методології історичної соціології

там само — С.212-213.