Афонін Е.А., Бандурка О.М., Мартинов А.Ю Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід

Подождите немного. Документ загружается.

-81-

своєрідним перехідним станом між живою та неживою

природою, оскільки вони мають білкову основу, але крис-

талічну структуру

107

. Слід зазначити, що роль вірусів у люд-

ській історії є загальновідомою. Емпірично встановлено ко-

реляцію між циклами сонячної активності та вразливістю

людства до вірусів. Наприклад, епідемії чуми, які охоплю-

вали Європу в 1347-1453 рр., змінили соціальні відносини.

Побоювання підхопити хворобу вплинули на поширення

настроїв індивідуалізму. Неодноразово констатувалось,

що європейський раціоналізм лише

підвів людський ро-

зум до воріт істини, але відкрити їх не зміг. З огляду на це,

Р. Генон каже про кризовий стан сучасного розуміння кос-

мічних циклів

108

. Зокрема, за доби Просвітництва людина

формально-психологічно була відірвана від Космосу. Але

його великий вплив залишився. Зокрема, за рахунок со-

нячної енергії здійснюються геохімічні цикли, або круго-

обіг речовин у природі.

В. Вернадський став першим ученим, який довів кос-

могенетичне значення виникнення життя на землі

109

. Зре-

штою, саме життя стало каталізатором процесу розвитку.

В історії соціальної думки протягом певного часу провідне

місце поперемінно посідають різні парадигми соціального

розвитку. Наприклад, починаючи з середини ХІХ ст., тобто

з часу особливо інтенсивного розвитку всіх аспектів сучас-

ного цивілізованого життя, а також з широкою популяри-

зацією дарвінівської концепції еволюції

біологічних видів,

107

История теоретической социологии. — Т.3. — М., 1997. — С.179.

108

Генон Р. Традиционные формы и космические циклы: кризис совре-

менного мира — М., 2004. — С.3.

109

Вернадский В. И. Философские мысли натуралиста. — М., 1988. —

С.420.

-82-

поширюється уявлення про універсальність так званого

прогресивного переважно лінійного розвитку.

Зазначена парадигма міцно закріпилась у громадсь-

кій думці, наукових дослідженнях та соціальних уявлен-

нях. Навіть сама ідея будь-якого розвитку стала синонімом

еволюції. При цьому традиційна модель еволюції укла-

далась у максимум двотактну систему радикальних змін

(«революція») або поступової трансформації («

реформи»).

Під цю схему підводились різноманітні факти, хоча сама

соціальна реальність змушувала часто робити корективи.

Якісні зміни суспільного життя супроводжуються докорін-

ною трансформацією всієї соціальної структури, змінами

у взаємодії між її елементами, змінами місця та ролі окре-

мих елементів соціальної структури в житті суспільства.

На нашу думку, найбільш вдало систематизував головні

ознаки класичного еволюціонізму П. Штомпка. Зокрема,

всі еволюціоністи визнають, що людська історія має єдину

логіку, яка об’єднує різні випадковості та непов’язані між

собою події. Логіку історії можна дослідити та реконстру-

ювати. Це дасть можливість зрозуміти минуле та відкрити

шанси для прогнозу майбутнього. Об’єктом, який підлягає

еволюції, вважається

все людство, котре розглядається як

єдине ціле. Це ціле описується як організм.

У центрі аналізу перебувають зміни всієї соціальної

системи, при чому окремі підсистеми розглядаються з точ-

ки зору розвитку всього суспільства. Розвиток суспільства

трактується як повсякденна, природна, необхідна та неми-

нуча риса соціальної реальності. Жодна рання стадія роз-

витку не

повторює пізніші, а кожна пізніша займає більш

високу позицію на шкалі складності. Неоднакова швид-

-83-

кість розвитку історії в різних частинах світу пояснюється

прикладом ескалатора, що рухається, коли різні суспіль-

ства займають вищі або низчі щаблі. Загальна траєкторія

еволюції поділяється на послідовні фази, жодна з яких

не може бути пропущена. Джерелом еволюції визнається

універсальний природний механізм розкриття внутріш-

ніх потенцій суспільства. Взагалі, класична еволюційна

теорія була

покликана відкрити універсальне джерело та

закони розвитку людства. Еволюційні зміни, як правило,

ототожнюються з прогресом. З розвитком еволюційних

ідей переважно західні суспільства намагались наполегли-

во підпорядкувати собі природні цикли, використовуючи

їх в інтересах «прогресивного» розвитку. Біосфера посту-

пово переходить у сферу розуму — ноосферу. Але така

трансформація потребує докорінної трансформації буття,

зміни соціальних норм та ідеалів.

Натомість, становлення ноосфери В. Вернадський

та П. Тейяр де Шарден, навпаки, визначали як відхід від

нормального природного стану, тобто фактичний регрес.

Тому прогрес у разі його успішного просування не є кін-

цевою метою, а лише засобом збереження рівноваги певної

системи. П. Тейяр де Шарден наголошував, що

зі сходжен-

ням людства щаблями прогресу водночас ускладнюється

соціальна організація. З огляду на це актуалізується пот-

реба врахування чинника суттєвого ускладнення соціаль-

них систем та їх складових. Особливо гостро це питання

постало на межі ХХ-ХХІ століть. Так у 1998 р. на одному з

семінарів, як зазначає російський філософ А. Назаретян,

були поширені результати опитування, проведеного в се-

редовищі членів теоретичної секції Американської соціо-

-84-

логічної асоціації. Внаслідок цього стало відомо, що більше

третини опитаних вважали, що існуючі теорії соціальної

еволюції відживають свій час, а майже половина була пере-

конана, що вони потребують суттєвої корекції.

Втім, соціальні науки досить повільно адаптували свої

теоретичні засади до нової наукової картини світу. Так

«криза фізики» в ХХ ст.

привела до великих наукових від-

криттів у галузі теорії відносності та квантової механіки.

Внаслідок цього була переглянута колишня механістич-

на ньютонівська картина світу. Розвиток релятивістських

квантових теорій у другій половині ХХ ст. стимулював

до висновку про те, що реальність залежить від засобів її

пізнання.

Принцип відносності, відкритий А. Ейнштейном, за-

свідчив

, що не існує незалежної від спостерігача абсолют-

ної системи відліку фізичних явищ, як не існує і «абсо-

лютного часу», не пов’язаного з системами відліку. В свою

чергу, квантова механіка довела, що неможливо одночасно

точно виміряти імпульс і координати елементарних час-

ток. Маючи водночас характеристики частки та хвилі, вони

не

мають певної траєкторії, тому закономірності мікросві-

ту мають ймовірний характер. Врешті актуалізація психо-

аналізом уваги на підсвідомому психологічному процесі

поставила під сумнів ідеї абсолютної істини, об’єктивної

реальності, ідеї закономірності та причинності.

Нова соціальна реальність вимагає звернення до прин-

ципів посткласичної науки, яка визнає причинні за-

лежності об’єктивного світу багатомірними

, необмежено

складними та нестабільними. Водночас будь-яке знання

визнається історично обмеженим, внаслідок чого зростає

-85-

значення суб’єктивних оцінок, які змінюють історично

конкретні знання. Перехідні епохи змінюють соціальну

реальність, яка формує нові закономірності соціального

розвитку. В свою чергу, їхнє наукове з’ясування вимагає но-

вої якості міждисциплінарних досліджень.

У цілому посилюється прагматичність наукового знан-

ня, що вимагає нової неопозитивістської інструменталізації

моделей досліджень. Як відомо, саме циклічна

парадигма

дає можливість розробляти найбільш адекватні прогнозні

сценарії. З цієї точки зору певне уточнення розуміння при-

роди соціально-історичної циклічності дасть можливість

робити більш точні прогнози. Крім того, у загальнотео-

ретичному плані розвитку соціології акцентування уваги

на циклічній парадигмі соціального розвитку може від-

крити нові перспективи наукової картини світу.

Слід

зазначити, що закони розгортання циклів влас-

тиві лише природним наукам, натомість для соціальних

наук слід казати про закономірності, які встановлюють

більш гнучкі взаємозалежності між різними соціальними

процесами. Уявлення про цикли в природничих науках

суттєво вплинули на історичні циклічні теорії, відповідно

до яких суспільство в цілому та його окремі сфери розви-

ваються

по зачарованому колі, з постійним поверненням

до вихідного становища і новими циклами відродження

та занепаду.

Втім, І. Валлерстайн слушно звертає увагу на той факт,

що внаслідок розширення університетської системи «кор-

дони між дисциплінами розмиваються»

110

. Крім того, в 70-

ті рр. ХХ ст. у природничих науках увага концентрується

110

Історична соціальна наука в світ-системній перспективі. — Х., 2005.

— С.15.

-86-

на вивченні складних неврівноважених систем. Внаслідок

цього заперечуються ідеї лінійності розвитку, критику-

ються принципи детермінізму, які знаходяться в підгрунті

класичної науки. Звертає на себе увагу уявлення, яке сфор-

мулював Ф. Енгельс, «історія розвитку суспільства суттєво

відрізняється від історії розвитку природи. У природі (ми

залишаємо поза увагою зворотний вплив на неї людини

)

діють лише сліпі, несвідомі сили, у взаємодії яких і вияв-

ляються загальні закони. Тут ніде немає свідомої, бажаної

мети… Навпаки, історію суспільства творять люди, обда-

ровані свідомістю, які діють помірковано або під впливом

пристрасті, прагнучи до конкретної мети… Тут ніщо не ро-

биться несвідомо, не маючи відповідної мети»

111

. Дійсно,

як зазначав Н. Еліас, «трикутник можна пояснити, не вра-

ховуючи історичну ситуацію. Вчинити так із поняттями

«цивілізація» та «культура» не можна»

112

Визнаючи ці об’єктивні розбіжності у способах та мето-

дах пізнання, які існують між природничими та суспіль-

ствознавчими науковими дисциплінами, не можна запе-

речувати й того факту, що всесвіт є єдиною системою, яка

самоорганізується. «Китай і Індія, — зазначав Ф. Бродель, —

прогресували або переживали регрес у тому самому ритмі,

що й

Захід, так, ніби все людство скорялося велінню якоїсь

первісної космічної долі, порівняно з якою решта його іс-

торії була істиною другорядною»

113

. Далі Ф. Бродель зазна-

чає, що єдність «… біологічної історії в масштабах усього

людства ніби надала земній кулі її первісної гармонії за-

111

К. Маркс и Ф. ЕнгельС. Соб. соч. — Т.21. — С. 305-306.

112

Еліас Н. Процес цивілізації. Соціогенетичні і психогенетичні дослід-

ження. — К., 2005. — С.56.

113

Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, ХV-ХVІІІ

ст. — Т.1. — К., 1994 - С.16.

-87-

довго до Великих відкриттів, до промислової революції та

взаємопроникнення економік»

114

Відповідно до теорії А. Чижевського земні катаклізми

пов’язуються з універсальним космічним законом оди-

надцятирічних циклів сонячної активності. Це підтверд-

жує швейцарський вчений Вольф, який довів, що плями

на Сонці утворюються під дією збурень, спричинених ру-

хом планет. Сонячна система з дев’яти планет (формально

після позбавлення в серпні 2006 р.

від цього статусу Плу-

тона їх стало вісім) і їхніх семи великих супутників може

розглядатися як злагоджений ансамбль з шістнадцятьма

камертонами, які постійно випромінюють у космос низь-

кочастотні електромагнітні та гравітаційні хвилі.

Зв’язки давніх культур з уявленнями про космічні

цикли довів М. О. Чмихов. Він, зокрема, виділяв в історії

людства

наступні періоди: повністю докосмічна стадія «…

окремих уявлень про існування людства та природи; 2) пе-

рехід до формування понять про закономірності існуван-

ня всесвіту; 3) космічна стадія мислення — час усвідомлен-

ня всесвіту як організованої моделі, складовою частиною

якої є людство»

115

. У традиційних аграрних цивілізаціях

соціальний час вибудовується відповідно до річного циклу

кругообігу землі навколо сонця. Екклезіаст передав логіку

такого «замкнутого» циклу загальновідомими словами:

«що було, те саме буде; і що творилось, те й твориться, і

нема нічого нового під сонцем…»

116

Взагалі, поняття «цикл» традиційно сприймається

як повторення певних етапів розвитку. У такому значен-

114

там само. — С.29.

115

Чмихов М. О. Давня культура. — К., 1994. — С.4.

116

Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу. — К., 2000. —

С.302.

-88-

ні воно було закріплено ще в свідомості людей первісних

і міфологічних часів. Адже існують цілком очевидні аст-

рономічні цикли: день та ніч, фази Місяця, пори року. Ще

стародавні халдеї відкрили цикл 223 місяців, тобто при-

близно 18 років. Наприкінці цього часу затемнення Мі-

сяця повторюються з аналогічними проміжками та в тій

саме черговості

, як і спочатку (цикл Сарос). Завдяки цьому

спостереженню стало можливо використовувати цикл як

одинцю виміру майбутніх періодів часу. Загальновідоми-

ми є біологічні цикли самого життя, які суттєво вплива-

ють на соціальні процеси й історичні явища: народження,

дитинство, молодість, зрілість, старість, смерть (спочатку

соціальна, а потім біологічна).

Найдавнішим прикладом віри в

циклічний характер

соціальних змін є астрологія. Натомість, сучасна астроно-

мія дає підстави вважати, що існують великі космічні цик-

ли, які насправді втілюють філософську ідею про безкінеч-

ність Всесвіту. Зокрема, за останніми даними астрономів

гігантський вибух, який стався приблизно 15 млрд. років

тому, розпочав черговий цикл розширення Всесвіту. Сво-

го часу знову настане

стадія звуження, яке врешті приведе

до чергового гігантського вибуху. І цикл має розпочатись

знову. Цей феномен пояснює модель К. Геделя. Відповідно

до його точки зору існування Всесвіту складається з без-

кінечної послідовності тотожних циклів. У кожний конк-

ретний момент часу світ перебуває в стані, в якому він вже

перебував безкінечну

кількість разів. Тому кожна окрема

людина набуває в такому світі безсмертя. Закінчивши своє

життя, людина в наступному циклі еволюції світу народ-

-89-

жується знову і повторює своє попереднє життя без будь-

яких змін

117

Проте це уявлення суперечить багатьом релігійним

вченням: від індуського бачення закону карми до хрис-

тиянського вчення. Повертаючись до суто раціонально-

го тлумачення ідеї циклів, зазначимо, що сама символіка

безкінечності у китайській традиції представлена, нап-

риклад, у вигляді змії, що схопила себе за хвіст, ставить

питання хронологічних меж розгортання різних циклів.

Взагалі слід сказати, що «точка відліку» циклів поки що

виявляється нез’ясованою та зникає десь у початкових цик-

лах «до людської історії». Саме на цьому етапі найбільш

зримим був зв’язок між людською історію та космічними

циклами. З огляду на це, російський вчений О. Л. Чижевсь-

кий ввів соціум у космос

, пов’язавши історію людства з іс-

торією Всесвіту. Завдяки цьому, зокрема, була виявлена ко-

реляція між всесвітньо-історичним процесом і циклічною

діяльністю Сонця.

За даними багатьох сучасних астрономічних спосте-

режень критичні дні місячного календаря перший, чет-

вертий, дев’ятий, п’ятнадцятий, дев’ятнадцятий, двадцять

третій і двадцять шостий впливають на

соціальне життя,

оскільки в ці моменти збігаються електромагнітні і граві-

таційні хвилі, що йдуть від планет і великих супутників.

Ці фізичні поля, що линуть з космосу, накладаються одне

на одне і саме цей хвильовий космічний резонанс негатив-

но впливає на суспільство. Звичайно, Сонце безпосередньо

не змушує людей будь-що робити. До

цього їх спонукають

соціальні обставини, але космічні процеси стають каталі-

117

Назаретян А. П. Цивилизационные кризисы в контексте Универ-

сальной истории. — М., 2001.

-90-

затором ланцюгової реакції змін, конкретний сенс яких

до певного моменту визрів. Сонце виводить складно на-

пружену соціальну систему зі стану відносної рівноваги,

немовби служить сигналом ззовні для переключення її

в іншу якість

118

. Встановивши тут прямий зв’язок, О. Л. Чи-

жевський довів свою гіпотезу на фактичному історичному

матеріалі, починаючи з 500 р. до н. е. і до ХІХ століття.

Водночас дослідник слушно підкреслював, що

не кожний максимум сонячної активності безумовно

стимулює відповідний максимум історичної активності.

Для цього потрібні іманентні соціально-економічні, полі-

тичні,

соціально-психологічні передумови. Концепція

О. Л. Чижевського дає об’єктивні підстави для використан-

ня здобутків природничих наук з метою дослідження со-

ціального розвитку. Вирішальний вплив сонячної діяль-

ності на Землю вивчається наукою вже понад 150 років.

Наприклад, циклічність сонячної активності відкрито

у 1841 р. (Г. Швабе), а сонячні спалахи — у 1859 р. (Р. Ка

рингтон). Для діяльності Сонця характерні два головних

моменти: Сонце є джерелом енергетики земних процесів,

істотно впливає на перебіг явищ у неживій природі та

біосфері Землі (погодні явища, посухи, повені, зсуви, епі-

демії, тощо). По-друге, для Сонця характерна циклічність

його діяльності, впливу, що створює об’єктивне підгрунтя

для прогнозування більшості

небезпечних природних і

соціально-політичних явищ.

Причому циклічність сонячних процесів відбиває

не лише закономірності власне сонячних процесів, а й аку-

мулює в собі загальні космічні фактори. За принципом

118

Чижевский А. Л. Космический пульс жизни. — М., 1995. — С.24.