Афонін Е.А., Бандурка О.М., Мартинов А.Ю Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід

Подождите немного. Документ загружается.

-111-

в суспільстві», що складається з підсистем «дитина-річ»

(дитина — суспільний предмет) та «дитина-дорослий»

(дитина — суспільні відносини). Розглядаючи провідний

вид діяльності людини, Д. Ельконін виявив приховане

(таке, що виходить на поверхню під час так званої психоло-

гічної кризи) діалектичне протиріччя між двома її аспек-

тами — операційно-технічним (інтелектуально-структур-

ним за Ж. Піаже), який пов’язаний з розвитком підсистеми

«дитина-річ» та емоційно-мотиваційним, що пов’язаний із

розвитком підсистеми «дитина-дорослий».

Відповідно, у загальній послідовності провідних видів

діяльностей у процесі життєвого циклу людини чергу-

ються види діяльності з пріоритетним розвитком то од-

ного, то іншого її боку. Дитина

у суспільстві віддзеркалює

(термін ввів Леонтьєв) в онтогенезі зміни активної діяль-

ності: комунікативний і предметний плани (операційна

діяльність). Причому змінюється не лише вид діяльності,

на кожному етапі актуалізується певний тип діяльності.

На віковому проміжку від моменту народження до року

змінюються акценти провідної діяльності: «що» або «як»

на поворотних і вузлових

моментах розвитку.

Наявна психологічна література детально не описує

психологічно-вікові характеристики розвитку особи піс-

ля 17 років. Аби заповнити цю лакуну можна застосувати

аналіз демографічних поколінь, або вікових когорт. Хроно-

логічне покоління функціонує в проміжок часу, коли воно

живе. Нарешті в історичній соціології може йтися про сим-

волічне покоління, яке складають усі

сучасники, життя

яких припало на певний історичний період. Аналізуючи

вікові характеристики, доцільно вести відлік у зворотному

-112-

напрямку від пенсійного віку до моменту народження. Це

дає можливість веріфікувати когорти з точністю до року. З

цієї точки зору важливим є фінансовий аспект, пов’язаний

з низкою бюджетних соціальних виплат. Застосування зга-

даної методики в Україні з 1992 р. показало, що верхня межа

пенсійного віку становить 63-64 роки. Якщо порівняти до-

слідження

Ж. Піаже та радянських психологів, то ці вікові

межі зсуваються приблизно на 1,5-2 роки. Причини цього

зсуву — у соціально-культурних особливостях, віддзер-

каленні різних моментів розвитку, різних етногеографіч-

них особливостях формування соціогенезису. Історичне

покоління охоплює проміжок часу, рівний інтервалу між

народження батьків та їхніх дітей. Статистично він дорів-

нює приблизно 20-25 рокам,

тобто одночасно в суспільстві

живуть чотири — п’ять поколінь.

Характеристика феномену взаємозв’язку індивідуаль-

ної психіки та колективної психології може здійснюватись

через поняття соцієтальна психологія. Термін «соцієталь-

не» введено до наукового обігу в 1903 р. A. Келлером. Він

визначає загальносистемні характеристики суспільства як

соціального цілого. Соцієтальна психологія дає можливість

інтегрувати головні три рівні

соціального, за визначенням

П. Сорокіна (1889-1968) — індивіда, суспільства і цивіліза-

ції. Потреба уявлення про цілісність суспільства, яке пе-

ребуває в умовах трансформації, вимагає соціокультурно-

го підходу, тобто розуміння суспільства на основі єдності

культури та соціального. Один із способів такого тлума-

чення є визначення поняття соцієтального процесу. Отже,

соцієтальний процес — це поле

соціокультурних взаємодій

у масштабі суспільства (з соцієтально-функціональними

-113-

структурами включно), який має певний вектор та стабіль-

но відтворюється на певному інтервалі часу

134

Можна виділити шість пар бінарних характеристик со-

цієтальної психіки. Перша це екстраверсія — інтроверсія.

Екстраверсія — спрямованість соцієтальної психіки на зов-

нішню, матеріальну сутність об’єкту. При цьому суспільс-

тво спирається на традиційні засади регуляції суспільного

життя, воно переважно закрите до зовнішнього діалогу.

Інтроверсія, навпаки, характеризує спрямованість соціє-

тальної психіки на внутрішній

план. Суспільство ж з та-

кою властивістю, як не дивно, вважається «відкритим», або

у шпенглерівському варіанті описується концепцією «від-

критих культур», які формують цивілізаційні організми.

Загалом соцієтальні характеристики екстраверсія — інт-

роверсія класифіковані та описані швейцарським психо-

логом Карлом-Густавом Юнгом. Певним суттєвим чином

впливає на цю соцієтальну характеристику геополітичне

становище. Адже

географічне становище — це історична

доля. Особливо важливо це прослідкувати з точки зору

зміни різних національно-державних утворень на одній

і тій самій території протягом певного історичного часу.

Це дасть можливість виявити, як діє соціальний механізм

взаємовпливу «закритих» і «відкритих» культур.

Наступна бінарна пара соцієтальних характеристик

це раціональність — ірраціональність. Вона характеризує

стратегію та тактику сприйняття дійсності і, відповідно,

впливає на прийняття рішення щодо способу адаптації та

дії. Ще однією парною характеристикою є гендерна чолові-

ча або жіноча інтенціональність — екзекутивність. Розроб-

134

Лапин Н. И. Социокультурный подход и социетально-функциональ-

ные структуры // Социологические исследования — 2000 - № 7. — С.3.

-114-

лено унікальну психологічно-тестову методику визначен-

ня цієї соцієтальної характеристики на засаді віддавання

переваги «холодним» або «теплим» кольорам. Емоційність

— прагматичність належать до важливих соцієтальних ха-

рактеристик суспільства, що майже відразу впадають в очі,

коли йдеться про певні ментальні ознаки.

Екстернальність — інтернальність розкриває спосіб

пристосування певного соціального суб’єкта до навколиш-

нього середовища (кореляція між домінування внутріш-

нього або зовнішнього локусу контролю). Нарешті, сен-

сорність — інтуїтивність є останньою за переліком, але

не за значенням соцієтальною характеристикою. Загалом

усі бінарні пари соцієтальних ознак співіснують у певно-

му суб’єкті в різних кількісних пропорціях, які врешті й

визначають «ментальні особливості» певного соціального

організму, починаючи

з індивіду, суспільства і до певної

локальної цивілізації й людства загалом. Ще одна бінарна

пара, сенсорність-інтуїтивність, характеризує прагматичне

та міфологічне сприйняття дійсності. Поки що відкрити-

ми лишаються питання, як вище згадані шість пар соціє-

тальних характеристик співвідносяться одна до одної, чи

є між ними ієрархія, чи можливо застосувати математичні

методи до їхнього аналізу?

Також відомі наступні соцієтальні стани: конвенціо-

нальний — так, коригуючий — ні, хаотичний — інше.

Проте відкритим залишається питання, чи є це механіз-

мом функціонування соцієтального. Зокрема, нам здається

можливою кореляція конвенційного, коригуючого та хао-

тичного соцієтальних станів із концепцією «виклик-від-

повідь» Арнольда Тойнбі.

-115-

Верифікація соцієтальних показників інтенціональ-

ність — екзекутивність здійснюється на підставі тесту

«кольорових переваг» (автор Е. Афонін). Вперше ця мето-

дика була застосована автором у 1992 році при здійсненні

комплексу віськово-соціальних досліджень на замовлення

Міністерства Оборони України. Власне, ця методика доз-

волила діагностувати системну кризу в України, що бере

початок у 1994 році.

У нормативний період соцієтальні показники для всіх

суспільних інститутів однакові, вони виконуються на віко-

вих когортах. У разі зміни провідного виду діяльності може

змінюватись відповідний соцієтальних показник. Треба

навчитись групувати соцієтальні показники за принципом

бінарної шкали, визначати їх. Де фокусуються полюси за-

раз сказати важко, оскільки в Україні динамічні показники

перехідними, верифікація на їхній основі неможлива.

Одним з ключових понять соцієтальної психіки є архе-

тип. Його ввів до наукового обігу К. Г. Юнг, який звертав

увагу на той факт, що «історичний фактор властивий всім

архетипам»

135

. Архетип — це прихований у колективній

свідомості культурний стереотип, «першообраз», вроджена

психологічна схема мислення, що опосередковано впливає

на діяльність соціальних суб’єктів. Архетип може розгля-

датись як надперсональний фактор психосоціального роз-

витку. Німецький мислитель В. Шубарт називав еоном «…

проміжок часу, якому властиві архетипові риси»

136

Архетип є своєрідною формою колективного безсві-

домого, яка неодноразово повторюється в історії. Тому со-

цієтальний метод аналізу архетипу відкриває можливості

135

Юнг К. — Г. Психология бессознательного. — М., 1998. — С.193.

136

Шубарт В. Европа и душа Востока. — М., 2003. — С.9.

-116-

для дослідження менталітету, праісторії та майбутнього.

Оскільки онтогенез повторює філогенез, то вищій органі-

зації іманентно властива вся попередня ієрархія архетипів

минулих етапів соціального розвитку

137

. З цієї точки зору,

як слушно зазначає російська дослідниця Н. Пушкарьова,

«історія повсякденності в дослідженні ментальних макро-

процесів є формою історіоризації колективного безсвідо-

мого»

138

. Різні архетипи впливають на ментальність як іс-

торично обумовлену специфіку мислення представників

різних народів, країн та цивілізацій. В. Шубарт висунув

гіпотезу існування на універсальному рівні принаймні

чотирьох провідних соціокультурних архетипів: гармоній-

ного, героїчного, аскетичного та месіанського

139

. На його

думку, зміна цих типів архетипів відбувається циклічно.

Таким чином, ідея архетипу органічно пов’язана з цикліч-

ним розвитком.

А. С. Ахієзер слушно зазначає, що «…для людини ма-

ють значення цикли, які стають змістом її власної діяль-

ності»

140

. Суспільні ритуали розглядаються А. Ахієзером як

функціональна «…форма адаптації до природних, косміч-

них ритмів»

141

. Причому подібне пристосування не може

розглядатися як суто архаїчна форма соціальної діяльності.

Навпаки, вона додає соціальному суб’єкту традиційної пси-

хосоціальної енергії, орієнтуючи його на структуралізацію

137

Донченко Е. А. Архетип психосоциальной эволюции с точки зрения

политического менеджмента. Социология: теория, методы, маркетинг.

— 2000 — № 2. — С. 51-65.

138

Пушкарева Н. Л. Предмет и методы изучения «истории

повседневности» // Этнографическое обозрение — 2004. — № 5. — с.10.

139

Шубарт В. Европа и душа Востока. — М., 2003. — С.27-28.

140

Ахиезер А. С. Между циклами мышления и циклами истории // Об-

щественные науки и современность. — 2002. — № 3. — С.122.

141

там само. — С.123.

-117-

нового досвіду з урахуванням історичного контексту. Тому

лінійне розуміння дихотомії «прогрес-регрес» не є адек-

ватним для соцієтальної психіки.

Н. Еліас писав, що «… іноді кажуть, що генерали, ви-

робляючи стратегії нової війни, за зразок беруть стратегію

колишньої війни. Подібне стається з тими, хто як щось

само собою зрозуміле припускає, нібито такі

поняття, як

«соціальний розвиток» чи «соціальний процес», немину-

че містять у собі давню думку про прогрес»

142

. Звичайно,

історія часто робить відступи від «магістрального шляху»

розвитку, акцентує в суспільній практиці парадокси та

аномалії. Лінійний розвиток подій обумовлює екстраполя-

цію тенденцій розвитку ситуації на майбутнє. Нелінійний

розвиток враховує появу додаткових факторів, спромож-

них змінити сценарій альтернативних варіантів розвитку

подій.

С. Московічі підкреслює, що «...багато несприятливих

подій мають витоки

у деформованому баченні соціальних

феноменів і тих видів практики, які ними обумовлені»

143

Тому певна корекція теоретичного бачення дає можливість

для реалізації більш адекватної реальності практики.

Тоді чому є підстави казату про універсальний со-

ціальний цикл? Взагалі універсальне є мірою ступеня,

точки зору на певний предмет крізь оптичний прилад

своєрідного калейдоскопу наукових підходів. Все це ство-

рює об’єктивні проблеми для руху історичної

семантики

багатьох понять соціальних наук. Термін «універсальний»

слід розуміти не як тотально тотожний всім процесам та

142

Еліас Н. Процес цивілізації. Соціогенетичні і психогенетичні дослід-

ження. — К., 2003. — С.20.

143

Московичи С. Машина, творящая богов — М., 1999. — С.15.

-118-

явищам, а у сенсі предмету Універсальної історії, яким є

розвиток Всесвіту із послідовними утвореннями якісно

нових реальностей, в яких розвиток живої природи та сус-

пільства є фазами єдиного поступального процесу

144

Взагалі людина, суспільство, цивілізація постійно пе-

ребувають під впливом різноманітних циклів різної склад-

ності та ієрархії: від великих космічних до малих фізіоло-

гічних. З огляду на це, автори монографії «Велика розтока»

висунули робочу гіпотезу щодо підпорядкованості мен-

ших за ритмом та періодичністю циклів великим циклам,

які розгортаються на верхніх щаблях

ієрархії. Проте певне

порушення декількох циклів нижчих щаблів ієрархії може

порушити динаміку розгортання великих циклів

145

Окрему проблему становить термінологія. Адже по-

няття інволюція, революція, коеволюція та еволюція ма-

ють усталені семантичні значення, стабільно зафіксовані

у свідомості як науковців, так і в колі понять інших членів

суспільства. Терміни «еволюція» та «інволюція» спершу

закріпились у військовому лексиконі Франції, де вони оз-

начали розгортання військ у бойовий порядок

або згортан-

ня бойового порядку на марші. У ХVІІІ ст. Ш. Бонне ввів

термін «еволюція» до ембріології, яка вивчала перетворен-

ня зародка на дорослий організм. Наприкінці ХІХ ст. це

поняття стали використовувати разом із новим поняттям

біосфери. Напрямок біологічної еволюції не обумовлював-

ся кінцевою метою. З часів Ч. Дарвіна еволюція

стала си-

нонімом розвитку.

144

Назаретян А. П. Цивилизационные кризисы в контексте Универ-

сальной истории. — М., 2001. — С. 15.

145

Афонін Е. А., Бандурка О. М., Мартинов А. Ю. Велика розтока. Гло-

бальні проблеми сучасності: історико-соціологічний аналіз. — К., 2002.

— С.46.

-119-

Серед багатьох прикладів, засновник школи Анналів

Марк Блок наводить тлумачення терміну «революція».

Зокрема, він зазначає, що слово «революція» змінило попе-

реднє «астрологічні асоціації» на цілком людський смисл.

Для неба це був і є правильний безперервний рух, а на

землі це слово означає різку соціальну кризу, цілком звер-

нену в майбутнє

146

. П. Сорокін визначив головні ознаки

соціальної революції: «по-перше, революція означає зміну

в поведінці людей, їх психології, ідеології, віруваннях і цін-

ностях. По-друге, революція знаменує собою зміну в біо-

логічному складі населення, його відтворенні та процесах

відбору. По-третє, це — деформація всієї соціальної струк-

тури суспільства. В-четвертих, революція

привносить із

собою зрушення в фундаментальних соціальних проце-

сах»

147

. Водночас саме ці поняття, на нашу думку, найбільш

вдало розкривають сенс кожної з фаз циклу, тому винай-

дення якихось нових термінів на цьому етапі розвитку

концепції видається недоречною.

Отже, людина, суспільство та цивілізація взагалі у своє-

му розвитку поетапно проживають великий соціальний

цикл, який відповідно до гіпотези складається з п’

яти ма-

лих циклів. Наприклад, онтогенетичний розвиток особис-

тості можна описати чотирма малими циклами соціаліза-

ції та одним (заключним) — великий цикл самореалізації

людини. Натомість соціальні цикли суспільства, навпаки,

розгортаються від великого циклу праісторії до малих

циклів самореалізації суспільства. Аналогічним за фор-

146

Блок М. Апология истории, или ремесло историка. — М., 1986. —

С.96.

147

Сорокин П. Социология революции. // П. Сорокин. Человек. Циви-

лизация. Общество. — М., 1992. — С.269-270.

-120-

мою онтогенетичному розвитку особистості є генезис роз-

витку людства (глобальної цивілізації).

Таким чином, для моделювання процесу соціально-

го розвитку введено поняття універсального соціального

циклу. Кожна сфера соціального життя має свою логіку

та ритм розгортання циклів. Оскільки цикли перебува-

ють у різних фазах, свідомість фіксує лінійність розвитку.

Якщо фази різних циклів частково

збігаються, можна каза-

ти про прискорення соціального розвитку.

«Малі» цикли розвитку особи, суспільства, цивілізації

перебувають у складній ієрархії з «великим» соціальним

циклом названим нами «універсальним соціальним цик-

лом». Поняття «універсальний» слід розуміти як поши-

рений на всі сфери соціального буття, а не як загальний

концепт на всі часи й для

всіх народів. Один соціальний

цикл історії може мати складну структуру, яка включати-

ме декілька соціальних циклів.

Під соціальним циклом можна розуміти певний стан

системи, в якому вона може перебувати на будь-якому

етапі свого розвитку, і який вже був з точки зору психое-

тальних станів властивим їй у минулому. «Ієрархія

циклів

структурно-функціонально складається з трьох «великих»

абстрактних циклів: вищого цивілізаційного, «середнього»

національно-державного та «базового» циклу особистісно-

го розвитку».

Саме особистісний цикл розгортається найшвидше.

Він регулюється через зміну поколінь. Ще Х. Ортега-і-Гасет

наголошував, що ротація поколінь є важливим історич-

ним механізмом

148

. Різкі інституційні зміни можуть зла-

148

Ортега-і-Гасет Х. Вибрані твори. — К., 1994. — С. 337.