Афонін Е.А., Бандурка О.М., Мартинов А.Ю Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід

Подождите немного. Документ загружается.

-121-

мати індивідуальну біографію, адже радикальна транс-

формація ламає життєві плани. В інволюційному стані

циклу для особи усвідомлена соціальна позиція об’єктивно

обумовлюється певним соціальним інтересом. У коеволю-

ційному стані йде спочатку демонстративна презентація

позиції, потім вже формується інтерес. Еволюційний етап

розгортання особистісного циклу характеризується діа-

лектичним поєднанням інтересів і суспільних тенденцій

розвитку.

Натомість національно-державний цикл більш три-

валий, ніж особистісний, але менш тривалий за цивілі-

заційний, який є чимось більшим за суму всіх існуючих

на певний час національно-державних циклів. Він може

бути незавершеним, якщо внаслідок несприятливих істо-

ричних обставин певний національно-державний суб’єкт

втратив самостійність та розвивається у

складі іншого

суб’єкта, найчастіше — якоїсь імперії. До структури націо-

нально-державного циклу входить цикл розвитку певного

суспільства, сенс якого полягає у розкритті смислу адап-

тації суспільства до навколишнього середовища взагалі,

та зокрема послідовну адаптацію зовнішньої природи

до своїх потреб, а також перебудову іманентної сутності

людської природи в цьому процесі.

Цивілізаційний

цикл є найбільш тривалим. Його ритм

залежить від багатьох національно-державних утворень,

які входять до соціокультурного ареалу певної цивілізації.

Наприклад, М. Данилевський вважав, що «…розглядаючи

історію певного культурного типу, якщо цикл його розвит-

ку цілком належить минулому, ми точно і безпомилково

можемо визначити вік цього розвитку — можемо сказати,

-122-

тут закінчується його дитинство, його юність, його зрілий

вік, тут починається його старість»

149

. Водночас «ми можемо

зробити це з певною ймовірністю, за допомогою аналогії,

навіть для таких культурних типів, які ще не закінчили

свого поприща»

150

Сучасний російський дослідник А. Назаретян каже

про універсальний природний відбір цивілізацій. Так,

суб’єкти, які можуть оволодіти власною інструментальною

могутністю, підривають власні засади існування та виклю-

чаються з подальшого процесу розвитку. При цьому плане-

тарна цивілізація виходить на космічний режим розвитку,

якщо вона проходить низку тестів на зрілість, успішно до-

лає кризи розвитку та розробляє адекватні якості самокон-

тролю, критичного мислення та толерантності до різно-

манітності

151

. Причому слід зазначити, що соціальні цикли

розвитку мають свою специфіку соціального та фізичного

часу. Висуваємо гіпотезу, що соціально-історичний час сус-

пільства в його національно-державній іпостасі рухається з

майбутнього через теперішнє до минулого. Натомість час

розгортання циклів особистості та цивілізації відбувається

в одному ритмі. У протифазі знаходиться ритміка націо-

нально-державних циклів.

Кожний конкретний цикл утворює окремі фази, які

змінюють одна одну. При цьому «революція» є своєрідним

підсумковим та початковим пунктом розвитку соціальної

системи. Саме на цьому етапі циклу узагальнюється по-

передній досвід історії і разом з тим здійснюється вибір

149

Данилевский Н. Я. Россия и Европа. — М., 2003. — С.91.

150

там само. — С.48.

151

Назаретян А. П. Цивилизационные кризисы в контексте Универ-

сальной истории. — М. 2001. — С.214.

-123-

нового шляху розвитку. Провідним видом діяльності різ-

них історичних суб’єктів на цьому етапі соціального цик-

лу є емоційно-мотиваційна діяльність. Вона проявляється

у збільшені поля соціальної свободи від обов’язків та пут

старого соціального устрою. Цей перехідний час також

пов’язаний із радикальною зміною соцієтальних психоло-

гічних характеристик суспільства. Саме

на зазначеному

етапі розгортання циклу свобода індивіду, об’єктивно ні-

бито обмежена станом «війни всіх проти всіх», породжує

якісно нову політичну систему. Водночас відбуваються

флуктуації ступеня свободи від анархії до диктатури.

У хаотичному стані перебуває й економіка, яка внаслі-

док зміни суб’єктів власності поступово формує нову соціо-

культурну парадигму

господарювання. У соціокультурній

сфері відбуваються важливі процеси, які характеризують-

ся рішучим запереченням символів, норм і цінностей по-

передньої епохи.

Активно формується «нова мораль», яка часто шокує

оточуючих, є неприйнятною для багатьох, але поступово

поширюється і стає домінуючою. Але цілком цей процес

завершується вже лише в наступній фазі циклу. Час трива-

лості

революційного етапу епохального циклу залежить від

специфіки розвитку певного суб’єкта. Зокрема, це стосуєть-

ся феномену причин соціальної революції. Слід розріз-

няти соціальні революції надії від соціальних революцій

відчаю. Як правило, їм завжди передує випереджувальне

зростання якості життя та соціальних очікувань. Причому,

якщо у певний момент ступінь задоволення різноманіт-

них

потреб зменшується, наприклад, з причин невдалої

«малої» війни, а очікування інерційно зростають, це приз-

-124-

водить до фрустрації та соціальної агресії всередині певної

соціальної системи. На це звертав увагу ще П. Сорокін

152

У соціокультурному сенсі революція, на думку російського

соціолога Л. Іоніна, який розглядає ритуал як поведінку,

адаптативну до певних цінностей, «революція починаєть-

ся з антиритуалістичного протесту та завершується то-

тальним зламом відповідних інститутів»

153

Якщо казати про великі історичні цикли, які є трива-

лими, то можна виділити наступні «революції», які вико-

нують функції маркерів великих соціально-історичних

епох: палеолітичну революцію (понад 1,5 млн. років тому),

яка була пов’язана з появою перших стандартизованих за-

собів праці, з використанням вогню, поступовим переходом

представників роду гомо від

збиральництва до полювання;

далі приблизно 35-30 тис. років тому настала «культурна ре-

волюція кроманьйонців», яка була пов’язана з остаточним

витісненням неандертальців, зростанням продуктивності

використання кам’яної сировини; наступна «неолітична

революція» (10-8 тис. років до н. е.) позначилась переходом

від споживацького господарства (мисливство, збиральниц-

тво) до виробничого типу господарювання (землеробство,

скотарство), зміною людожерства

на зародкові форми ко-

лективної експлуатації; потім настала так звана «міська ре-

волюція» (5-3 тис. років до н. е.), яка породила феномен ве-

ликих міст як плодів праці великих людських колективів;

незабаром «революція Осьового часу» (середина 1 тис. до н.

е.) у передових, але все ще слабко пов’язаних між собою ло-

152

Сорокін П. О. Соціологія революції. Зміна людської поведінки у ре-

волюційні епохи. Опис перший. — К., 1999. — С. 24.

153

Ионин Л. Г. Социология культуры: путь в новое тысячелетие. — Пе-

тербург, 2000. — С.127.

-125-

кальних цивілізаціях майже водночас з’явились мислителі,

політики нового типу, діяльність яких радикально зміни-

ла коди розвитку людської культури. Саме у цю епоху ав-

торитарне міфологічне мислення вперше в історії почало

витіснятись уявленнями про особистість, яка є суверен-

ним носієм морального вибору. Зазначена духовна револю-

ція стала відповіддю культури на небезпечний

розрив між

технологічною могутністю та попереднім історичним до-

свідом моралі; «промислова» та «інформаційна» революції

вже розгортались у межах нового історичного часу.

Отже зазначимо, що після чергового революційного

періоду оновлення суспільства настає нормативний період

інволюції. Епохальний період «інволюція» має смислове

історичне наповнення в засвоєнні складовими соціаль-

ної системи (особистостями, суспільством, цивілізацією)

нових загальносистемних якостей, набутих суспільством

у попередній період розвитку. Цей період певною мірою

нагадує фази соціалізації поколінь. Для зазначеного етапу

характерним є згортання соціальних процесів у просторі,

спрощення соціальної структури, певний традиціоналізм.

Таке суспільство має «закритий» характер і завдяки цьо-

му підтримує соціальну стабільність. Ступінь свободи ін-

дивіду в такому суспільстві

обмежений впливом колекти-

ву. Визначальною є морально-етична складова розвитку.

Суспільство на цьому етапі намагається зміцнити власні

традиційні засади, а особистість, навпаки, готується про-

тиставити себе суспільству. Посилення колективістської

моралі висуває на перший план суспільно важливі цілі та

інтереси. Переважає емоційно-чуттєва поведінка людини,

-126-

більше орієнтована не на самоконтроль, а на соціальний

контроль ззовні.

У політичній сфері панує стабільний порядок, який

існує за рахунок певного обмеження громадянських прав

та свобод та підтримується переважно автократичними

методами, або через суто формальні представницькі про-

цедури. Економіка розвивається за рахунок екстенсив-

них методів при відповідному споживацькому ставленні

до природних

та людських ресурсів. Коли соціум перебу-

ває в інволюційній стадії розгортання циклу, його буття

визначає свідомість. Соціальне переважно визначає індиві-

дуальні психологічні особливості. Люди стають більше

схожими на час, в якому вони живуть, ніж на своїх батьків.

При цьому суспільні правила та норми наче резонують із

загальними віруваннями. Проте жодна

колективна мораль

не може перемогти нудьгу, яка спонукає багатьох до пошу-

ку пригод та задоволення гострих амбіційних емоцій.

У соціокультурній сфері спостерігається поступове

засвоєння та використання нових соціальних символів

(влади, багатства, престижу), стверджується новий кодекс

поведінки, який стає «класикою» та заперечує як «реакцій-

ні» або неприйнятні стилі та мову контркультури.

Саме

остання як крапля точить каміння традиції. Тим самим

поступово набирає обертів підготовка наступного перехід-

ного періоду. Інволюційний період нашої історії охоплює

для України та Росії (Білорусь тоді за даними деяких емпі-

ричних досліджень перебувала ще в еволюційному етапі

розвитку) радянський час.

Транзитивні (перехідні) періоди суспільного розвитку

характеризуються протилежними за напрямом

змін істо-

-127-

ричними фазами: коеволюцією та революцією. Характе-

ризуючи коеволюцію як фазу розгортання циклу, можна

використати тлумачення Н. Мойсеєва, який наголошував,

що «…елемент системи розвивається в умовах коеволюції,

якщо його розвиток не порушує розвиток системи»

154

. Кое-

волюція є механізмом зміни всередині системи, натомість

революція змінює саму систему. Як слушно зазначає М. Де-

лягін, «… масова поява нових проблем, які не вирішуються

на основі традиційних уявлень, може бути розцінено… як

зоря нової епохи…», натомість «… такий же масовий поча-

ток їх відносно успішного вирішення є доказом того, що

ця

епоха вже настала»

155

Коеволюція є фазовим переходом, «поворотною точ-

кою» від нормативного періоду інволюції до норматив-

ного періоду еволюції. Провідним соціально-історичним

суб’єктом кризової доби коеволюції є все ще колективізо-

вані індивіди, які поки що мислять категоріями «Ми».

За цих обставин зміна нормативів соціальної поведінки,

соціальних інститутів, напрямок соціальних процесів ні-

бито

дзеркально доповнює відповідні характеристики до-

кризового стабільного періоду. Цей перехід реалізується

у межах єдиного циклу, тому змінюється тільки поляр-

ність системних якостей суспільства (вектори соціального

розвитку). Водночас саме за коеволюційної перехідної доби

відбувається формування передумов для гармонійного

існування в майбутньому еволюційному етапі циклу до-

статньої кількості самодостатніх індивідів, які під впливом

154

Моисеев Н. Н. Человек и ноосфера. — М.: Молодая гвардия, 1990.

— С. 121.

155

Делягин М. Г. Мировой кризис. Общая теорія глобализации. — М.,

2003. — С.26.

-128-

наростання інноваційної хвилі створюватимуть загрозу

появи «стабільної нерівноваги».

Індикатором коеволюційного періоду є справжній ви-

бух індивідуальної активності. Поступово визначальним

чинником соціального життя стає якість інновацій. Поря-

док починає переважати над хаосом. Політична система ак-

тивно перетворюється. Впевнено набуває чинності суб’єкт

«Я». Економічний порядок трансформується в напрямку

розширення свободи економічної

діяльності. У соціокуль-

турній сфері офіційна символіка культури та символи

контркультури поступово міняються місцями. З’являться

нові теми для творчості. Саме ці чинники стають визна-

чальними для наступного еволюційного етапу розгортан-

ня епохального циклу.

Синергетика перетворюється на науку про стани сис-

тем, які перебувають у нестійкій рівновазі, котра є власти-

вою

коеволюції. Кількість реальних сценаріїв завжди об-

межена. Якщо події увійшли в один з можливих режимів,

система більш-менш стабільно змінюється саме в напрям-

ку цього тимчасово (з огляду на логіку всього циклу) кін-

цевого стану. Нормативному періоду «еволюції» властивим

є розвиток загальносистемних процесів у просторі та часі,

ускладнення соціальної структури

та підвищення інно-

ваційної діяльності. Головною характеристикою періоду

еволюції стає стабільність змін. Суспільство набуває нових

соціальних рис та атрибутів. Відбувається розкріпачен-

ня індивідуальної активності. Посилюється когнітивний

компонент психологічної структури особистості, що за де-

якими ознаками робить суспільство більш раціональним.

Свідомість переважно детермінує та формує буття. Зворот-

-129-

ній вплив стає лише опосередкованим. Переважають осо-

бистісні інтереси та пристрасті. Індивідуальні психологіч-

ні особливості активно детермінують соціальні процеси,

явища й інститути.

Історичною ознакою еволюційного періоду є набуття

суспільством нових соціальних характеристик, у тому чис-

лі актуалізація ознак власного попереднього періоду роз-

витку або атрибутів, властивих суспільствам, які перебува-

ють в

історичному розвитку на вищому щаблі. Суспільна

рівновага підтримується інноваційними накопиченнями.

Умовою інноваційної активності в еволюційний період є

розкріпачення індивіда та посилення предметно-когнітив-

ного компоненту в психологічній структурі особистості.

Провідною характеристикою еволюції стає стабільність

змін.

Історичний розвиток в цілому переходить на якісно

новий щабель. Насправді створюються всі передумови

для формування

нової соціальної системи. Зокрема, одним

із завдань періоду еволюції є модернізація традиційного

суспільства. У політичній сфері панує свобода вибору та

принцип консенсусу при прийнятті рішень. Економічне

зростання досягається за рахунок інтенсивного господарю-

вання, інноваційних процесів і технологій, які поступово

модернізують суспільство. Водночас порушуються при-

нципи сталого економічного зростання, яке досягається

гармонією

екологічного захисту та економічного розвитку.

У соціокультурній сфері розквітають тисячі стилів. Плю-

ралістичними стають норми соціального життя й ієрархія

символів. Водночас екстремум еволюційного періоду роз-

-130-

гортання циклу поступово готує соціальну систему до ре-

волюційних випробувань.

Таким чином, спрощено схематично «універсальний

соціальний цикл» може бути представлений наступним

чином: революція — інволюція — коеволюція — еволюція

— нова революція, яка завершує поточний цикл та відкри-

ває новий. Нормативним періодам інволюції та еволюції

властиві цілісність та стабільність тенденцій спрощення

(для інволюції) або

ускладнення (для еволюції) соціаль-

ної структури. При цьому не виникає невідповідність

між окремими змінами структур, груп і, відповідно, між

нормативною структурою, ідеальною структурою, інтер-

активною структурою та структурою інтересів. У персо-

нальному плані пов’язані з певним соціальним статусом

обов’язки людей погоджуються з їхніми переконаннями та

інтересами.

Натомість для

перехідних етапів, якими у нашій мо-

делі є революція та коеволюція, властивою є аномія, тобто

протиріччя між нормативними змінами та змінами інте-

ресів, певна шизофренізація масової свідомості, а саме про-

тиріччя між ідеальним виміром та виміром інтересів, певна

соціальна фрустрація, відмова від легітимації, протиріччя

між нормативним та ідеальним. Для інволюції властивим

є процес соціалізації, для еволюції — соціального конт-

ролю. У період інволюції панує соціальна злагода, влада

законів, люди альтруїстично налаштовані, готові принес-

ти в жертву особисті інтереси заради інтересів соціальної

групи або суспільства в цілому. В рамках універсального

епохального циклу чергуються нормативні періоди, коли

може накопичуватись різноманітність форм соціального