Афонін Е.А., Бандурка О.М., Мартинов А.Ю Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід

Подождите немного. Документ загружается.

-151-

ся нова епоха, здавалось, що прокляття перманентних війн

нарешті подолано.

Симптоматично, що навіть напередодні першої світо-

вої війни, яка стала справжнім «стартом» ХХ століття, до-

сить поширеними, принаймні в Європі, були уявлення

про настання «вічного миру»

194

. Адже пацифісти вважали,

що досягнутий рівень розвитку виробничих сил робить

економічно недоцільною їхню руйнацію. Однак при цьо-

му вони забували, що на війні теж можна робити непога-

ний бізнес. Не випадково, що М. Вебер, на основі досвіду

першої світової війни наголошував, що «…програна вій-

на дає такі ж добрі прибутки,

як і переможна, а особиста

політична й економічна зацікавленість членів політичної

спільноти в існуванні військових підприємств змушує їх

миритися з тим, що останні можуть забезпечувати своїми

виробами увесь світ, в тому числі й арсенали політичних

противників»

195

Отже, соціально-історичний феномен війн, незважаючи

на десятки тисяч масштабних наукових праць, присвячених

осмисленню історії, філософії та соціального змісту війн ще

досі лишається «терра інкогніто». Констатувати такий стан

речей маємо підстави, незважаючи на розроблені системи

класифікації війн (за географічним та демографічним

масштабом — світові, регіональні, локальні, громадянські;

за аксіологічними ознаками — справедливі,

несправедливі,

завойовницькі; за «поколіннями» зброї, якою користувались

ворогуючі сторони, нині йдеться про зброю шостого

покоління; за провідними конфліктологічними теоріями,

194

Altrichter Helmut, Bernecker Walter. Geschichte Europas im 20. Jahr-

hundert. — Stuttgart. — 2004. — S. 40.

195

Heins Volker. Max Weber. Zur Einführung. — Hamburg, 2000. — S.67.

-152-

тощо), відсутній детальний опис всесвітньої історії війн.

Тож є підстави казати про недостатньо систематичне та

компаративістське вивчення цього ключового соціального

феномену.

Причому, на нашу думку, однією з головних «вад» іс-

нуючих концептуальних моделей вивчення війн є ліній-

ний підхід до їхнього осмислення. У кращому випадку,

він придатний лише для того, аби

виводити причини

пізніших війн, виходячи з наслідків минулих. Натомість,

циклічний підхід до соціально-історичного аналізу війн

дає значно ширше епістеміологічне поле досліджень. Тож

під цим кутом зору розглянемо соціально-історичні особ-

ливості розгортання циклів війн, побіжно висвітлимо про-

відні соціальні механізми, які породжують війни, нарешті,

зосередимо увагу на можливостях використання

цикліч-

ної моделі універсального епохального циклу в процесі

аналізу різних війн.

Китаєць Сунь Цзи в V ст. до н. е. у праці «Мистецтво

війни» виклав загальні підходи до стратегії та тактики війн.

Зокрема, він цілком слушно наголошував, що лише вмію-

чи вигравати час, можна здолати ворога. Найкраща страте-

гія — та, що добре

підходить до фактичних умов війни

196

Його своєрідний європейський послідовник Карл Клау-

зевиць (1780-1831), свідок наполеонівських війн в Європі,

у праці «Про війну» наголошував, що війна є продовжен-

ням державної політики іншими засобами. Обидва класи-

ка, які належать до різних цивілізаційних інтелектуаль-

них традицій, незалежно один від одного погоджувались

з тим, що війни виграються або програються задовго

до їх

196

Сунь Цзи. Искусство войны. — СПб., 1998. — С.36.

-153-

початку. Взагалі К. Клаузевиць, мабуть, безсвідомо повто-

рив багато положень, вперше викладених майже за 2000

років до того Сунь Цзи. У цьому факті можна побачити і

певні циклічні закономірності.

У багатьох хроніках війни згадувались поряд із природ-

ними катаклізмами. Вплив активності сонця, безумовно, є

одним із спускових механізмів історичного процесу війн.

Високий

рівень сонячної активності підвищує рівень агре-

сивності в суспільстві. Фактично, вся людська історія може

бути поділена на дві нерівні частини — війну та мир

197

. Ці

два полярні стани є властивими для будь-якого суб’єкта

в його розвитку відносин із зовнішнім оточенням. Період

між війнами, за рецептом стародавніх римлян «бажаєш

миру — готуйся до війни», найчастіше використовується

лише на те, аби краще підготуватись до нової війни.

Р. Дарендорф запропонував наступну типологізацію

соціальних конфліктів: за рангом

учасників (рольові, гру-

пові, секторальні, суспільні, макросуспільні), за типом:

подібне проти подібного, порядок проти підпорядкування,

загальне проти частини

198

. Н. Смелзер виділив три типи

культурних конфліктів: аномію, культурне запізнення,

чужий вплив. Крім соціальних та психологічних джерел

конфліктів, які можуть розглядатись як втілення соціаль-

ного феномену війн, не менше значення, як свідчить бага-

тий досвід історії, мають і культурні, етнічні та політичні

джерела конфліктів. Причому конфлікт розглядається як

прояв певних

соціальних дисфункцій, зокрема, як пород-

ження аномії.

197

Арон Р. Мир і війна між націями. — К., 2001. — С.12.

198

Tilly Charles. As Sociology meets History. — New York, 1981. — P.71.

-154-

Натомість, А. Токвіль ставив питання, чому демокра-

тичним народам властиво бажати миру, тоді як демок-

ратичним арміям хочеться війни

199

. Ключом до відповіді

він вважав честолюбство військових. Правда, актуальний

досвід війни в Іраку доводить, що «бажання» війни має

складний комплексний характер. За цих обставин «вихід»

з конфлікту пов’язаний із цілями його учасників та засо-

бами, які вони використовують. Його тривалість та інтен-

сивність залежить від устремлінь опонентів, від їх

ресурсів

часу та зусиль, які потрібні для розробки остаточного рі-

шення. Угоди, в яких чітко зафіксовано цілі ворогуючих

сторін, оговорено момент закінчення боротьби, зменшу-

ють тривалість конфлікту. Такий «бліцкриг» можливий, і

якщо одна з сторін відносно швидко домоглася своєї мети,

а інша ворогуюча сторона прийняла цей факт як знак своєї

поразки

. Тому потенційний переможець повинен уявляти

удар за якими символами супротивник сприйме власну

поразку.

Л. Козер наголошував, що внутрішні соціальні конф-

лікти торкаються лише цілей, цінностей та інтересів, які

не суперечать прийнятим засадам внутрішньо групових

відносин, як правило, мають функціонально-позитивний

характер

200

. Якщо ворогуючі сторони не поділяють ціннос-

тей, на яких базувалась законність цієї системи, то внут-

рішній конфлікт несе небезпеку розпаду цієї соціальної

структури. Водночас слід мати на увазі, що в соціальній

структурі будь-якого типу завжди є привід до конфлікту,

оскільки час від часу виникають конкурентні відносини з

199

Токвіль А. Про демократію в Америці. — К., 1999. — С. 530.

200

Козер Л. Функции социального конфликта. — М., 2000. — С.88.

-155-

приводу перерозподілу дефіцитних ресурсів, престижу та

влади. Часто конфлікт потрібен для покращення соціаль-

них зв’язків всередині системи. Конфлікт може виявитись

необхідним і для досягнення нового порядку соціальної

інтеграції. Такими стали дві світові війни (1914-1918 рр. та

1939-1945 рр.), які нарешті дали поштовх європейським на-

родам до інтеграції.

У свою чергу марксистське

тлумачення класових кон-

фліктів пов’язане із проблематикою громадянської війни.

Громадянська війна корелюється із соціальною ситуацією,

коли суспільство починає пожирати саме себе. Це є своєрід-

ним втіленням крайніх форм аномії. Війна в марксистско-

му розумінні цього терміну як форма соціальних відносин

виникла разом із приватною власністю, і в міру розвитку

цього

соціального інституту війни ставали все більш жор-

стокішими.

Взагалі про війни можна казати алегорично як це при

визначенні соціально-історичної суті ринку робить авс-

трійський філософ Ф. фон Хайєк. З точки зору циклічного

підходу і війну можна розуміти, як процес відкриття таких

станів, які в принципі не є наперед визначеними.

Феномен

війни з точки зору соціології можна розглядати як суттєву

інверсію рівня соціального розвитку, яка виникає внаслі-

док кризової ситуації та призводить до зменшення ступе-

ню соціального розвитку всіх суб’єктів війни.

Натомість П. Сорокін звертав увагу на поширення

уявлень про те, що якби завтра в усьому світі встановилася

би демократична

форма правління ми нарешті здобули б

тривалий мир та соціальний порядок, у якому немає місця

злочинам. Проте проведений ним ретельний порівняль-

-156-

ний аналіз досліджень злочинності на прикладі 967 війн

та 1629 внутрішніх заворушень з історії Греції, Риму, країн

Заходу від 600 року Різдва Христового до нашого часу пока-

зує, що демократичні режими навряд чи відрізнялись від

автократичних меншим ступенем войовничості та поши-

ренням злочинності

201

Війни начебто теоретично мають зникнути у разі від-

мови національних держав від суверенітету та створення

так званого світового уряду. За цих обставин безпека однієї

держави більше не має розглядатись як загроза для інших.

Але досвід всієї людської історії перманентно спростовує

цю думку. Слід зазначити, що критерії періодизації вій-

ни є

різними. Наприклад, за характером зброї, яка вико-

ристовується в конфліктах, починаючи від мечів, простої

вогнепальної зброї, нарізної вогнепальної зброї, Друга сві-

това війна вже належала до війн четвертого покоління, зб-

ройні конфлікти з використанням ядерної зброї — до війн

п’ятого покоління, війни шостого покоління пов’язані з ви-

користанням високоточної технологічної

зброї.

Починаючи з часів Першої світової війни (1914-1918)

почав проявлятись феномен інформаційних війн. Насам-

перед цей новий тип війни пов’язаний з війною іміджів,

полем бою якого є людський менталітет. Зазначені війни

мають на меті не знищення ворога, а структурну «перебу-

дову» його свідомості з метою подальшої маніпуляції нею

у власних

цілях. Війнам ХХІ ст. властивий високий темп,

без чітко визначених фронтів, децентралізовані армії з ви-

соким ступенем ініціативи, солдати діють на підставі суд-

жень, а не правил.

201

Сорокин П. А. Главные тенденции нашего времени. — М., 1997. —

С.118

-157-

Слід підкреслити, що суб’єкти війни завжди перебу-

вають у різних фазах циклів свого іманентного соціально-

історичного розвитку. Наприклад, у випадку в’єтнамської

війни США (1966-1975 рр.), В’єтнам за нашими розрахун-

ками перебував на інволюційному етапі розвитку, а США

за умов певних коеволюційних тенденцій намагались

по суті змінити силовими методами природу

традиційно-

го закритого суспільства. Внаслідок цього, «наймогутніша

держава в світі, не програвши жодної великої кампанії, за-

значала поразки у війні»

202

Батько німецького економічного дива Л. Ерхард зазна-

чав, що компроміс — це мистецтво так розділити пиріг,

щоб кожен був впевнений, що найкращий шматок дістав-

ся йому. Проте подібне врегулювання конфліктної ситуа-

ції можливе переважно в інволюційній стадії розгортання

циклу. Зрозуміло, що принципово різні історичні епохи,

такі як «інволюція» та «еволюція», у

форматі одного епо-

хального циклу потребують «соціального посередника»,

час якого припадає на певний перехідний період. Таким

періодом є етап «коеволюційного» циклічного розвитку со-

ціальної системи.

Причому, коли ми кажемо про «коеволюційний пе-

ріод» циклу, маємо на увазі не якусь «сіру зону», а окремий

важливий історичний етап, якому властиві «синтезуючі»

риси як

періоду, що закінчується, тобто «інволюції», так і

періоду, що тільки з’являється на історичному обрії, тобто

«еволюції». Нарешті ще однією фазою універсального епо-

хального циклу є етап «революції», який підводить риску

«відпрацьованому» циклу, та започатковує новий цикл

202

Дэвидсон Ф. Война во Вьетнаме. 1946-1975. — М., 2002. — С.8.

-158-

розвитку. Зважаючи на багатий емпіричний матеріал,

який дає всесвітня історія, не важко зробити висновок, що

феномен війн є властивим для всіх чотирьох фаз універ-

сального епохального циклу, тобто для «революції», «інво-

люції», «коеволюції», «еволюції» та нової «революції» вже

іншого циклу. Однак для кожного із зазначених етапів вій-

ни мають свою специфіку

, яка, зокрема, дає певні підстави

для діагностування історичного часу, тобто для визначен-

ня характерних рис якоїсь із фаз універсального епохаль-

ного циклу на рівні суспільства, нації, цивілізації.

Ймовірно, що, наприклад, громадянські війни най-

більш чітко характеризують перехідні революційну та

коеволюційну стадії циклу. Взагалі, міждержавні війни

в межах однієї цивілізації, міжцивілізаційні

війни (греко-

перські війни, хрестові походи, реконкіста, монголо-та-

тарська навала та інші) є властивими для перехідних фаз

циклу. Натомість, міждержавні війни, суб’єктами яких є

нації, притаманні сталим інволюційній та еволюційній

стадіям розгортання циклу. В інволюційній стадії пере-

важає тотальна війна, на ведення якої мобілізуються всі

наявні та резервні сили

. Обмежені локальні війни більш

властиві коеволюційний стадії циклу.

Внутрішньодержавні громадянські війни найбільше

властиві історичним періодам переходу від інволюційних

періодів до коеволюційних. Зокрема, одним з головних

підсумків Громадянської війни у США 1861-1865 рр. ста-

ла експропріація майна власників плантаторів на суму

в 4 млрд. дол., що до цього часу не мало прецедентів у

іс-

торії англосаксонського права. В еволюційному стані, як

правило, воюють «відкриті» суспільства. Проте недоліком

-159-

демократій, які ведуть війни, є неспроможність вести три-

валу війну, криваву війну з не зовсім зрозумілими кінце-

вими цілями. Це доводить і сучасний досвід післявоєнних

дій США в Іраку. Здавалось, що Пентагон отримав уроки

з в’єтнамської війни. Армія стала професійно, оснащеною

високотехнологічною зброєю, удосконалюються засоби ве-

дення внутрішніх та зовнішніх

соціально-психологічних

маніпуляцій, активізувалась робота з елітами країн, де є

«традиційні суспільства». Однак знову довелось втягува-

тись у партизанську війну на території традиційного сус-

пільства на етапі його відносної сили.

Натомість, наприклад, для України-Русі революційна

фаза першого епохального циклу пов’язана з захопленням

норманською дружиною Олега в 882 р. влади

над Новгоро-

дом і Києвом. Сенсом події стало встановлення «військово-

го контролю» над стратегічним торговельним шляхом із

варягів у греки. Історичним змістом цієї фази циклу стали

військові походи Святослава (964-969 рр.), які внаслідок руй-

нування Хозарського каганату оголили південні кордони

держави. Входження України-Русі в інволюційний період

розгортання циклу було пов’

язано із вибором цивіліза-

ційної ідентичності та прийняттям 988 р. християнства

за візантійським зразком. Перехідні процеси коеволюції

першого епохального циклу ідентифікуються з поразками

Південно-Східної Русі та її завоюванням монголо-татара-

ми (1237-1238 рр.).

Натомість, розгортання еволюційного періоду першого

циклу ідентифікується з посиленням Великого литовсько-

го князівства, яке взяло Україну-Русь під військовий

захист.

Революційними за своїм соціально-історичним змістом

-160-

стали події першої половини ХVІІ ст., пов’язані з бороть-

бою українських козаків за розширення своїх соціальних

прав, селянства за звільнення від кріпацького гноблення

проти польських магнатів і всього українського населен-

ня — за конфесійну рівність. Апогеєм подій стала визволь-

на війна українського народу (1648-1654 рр.) під проводом

Б. Хмельницького. Андрусівське перемир

’я 1667 р. між Мос-

ковією та Річчю Посполитою стимулювало геополітичний

розкол українських земель: Лівобережна Україна залиши-

лась у зоні впливу Росії, а Правобережна (за винятком Киє-

ва) — під контролем Польщі. За влучним висловом М. Гру-

шевського, настав період Руїни, коли українські землі були

спустошені війнами, що тривали майже півстоліття.

Інволюційний

за своїми характерними ознаками пе-

ріод історії України пов’язаний з її подальшим існуванням

у складі Росії. З руйнуванням Запорізької Січі російськи-

ми військами (1775 р.) Україна втрачає праобраз своєї де-

ржавності цього періоду. Лише поразка Російської імперії

в Кримській війні (1854-1856 рр.) стимулювала проведення

реформ, які почалися зі скасування кріпосного права 1861 р

Це стало фактично поворотною коеволюційною фазою

другого епохального циклу. Еволюційний етап другого

епохального циклу був перерваний подіями Великої Жов-

тневої соціалістичної революції (1917-1921 рр.). Загалом, чим

більше незалежних одне від одного конфліктів, тим краще

для єдності суспільства. Втім, саме в стані революції зростає

кількість патологічних реакцій на емоційні переобтяжен-

ня. Опинившись

у єдиній багатонаціональній де

ржаві

СРСР, Україна продовжувала розвиток в інволюційному пе-

ріоді третього епохального циклу. Інволюційний етап був