Афонін Е.А., Бандурка О.М., Мартинов А.Ю Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід

Подождите немного. Документ загружается.

-31-

спробу відкрити важливі тенденції розвитку суспільства

або цивілізації, проте воно може бути обмежене аналізом

певної проблеми. У цьому випадку зв’язок між історією та со-

ціологією може полягати в спробі перевірки певних гіпотез

соціальної поведінки з використанням досвіду минулого.

Автор статті «Історична соціологія» у німецькому «Лек-

сиконі соціології» професор О. Рамштед

диференціює, по-

перше, соціологічний напрямок досліджень, які розуміють

соціальну реальність як продукт історичного становлення.

У цьому випадку історична соціологія аналізує соціально

обумовлені можливості, які не реалізувались у минулому.

Водночас такі наукові розвідки утримуються від будь-яких

спроб прогнозів як спекулятивних елементів теорії. По-

друге, О. Рамштед виділяє соціологічні дослідження, які

генералізують історичні процеси у порівнянні, аби з ви-

користанням компаративних підходів отримати уявлення

про певні позачасові закономірності.

Н. В. Романовський визначає історичну соціологію як

частину загальної соціології, що забезпечує своїми мето-

дами єдність аналізу минулого, сучасного та майбутнього,

тобто часовий континуум соціологічного теоретизування

й емпіричних досліджень шляхом включення історичного

минулого до

аналізу досліджуваного соціального об’єкта

Проблемне поле історичної соціології є аналогічним полю

соціології. Його епіцентром є соціальна реальність як

«продукт людської взаємодії та її усвідомлення діючими

суб’єктами»

Историческая социология: опыт и перспективы // Социологические

исследования — 2005. — № 1. — С.52.

Кармадонов О. А. Откровения и парадоксы символического интерак-

ционизма //Социологические исследования. — 2006. — № 2. — С.4.

-32-

У свою чергу, П. Штомпка розглядає появу в другій поло-

вині ХХ ст. історичної соціології як критичну реакцію на тра-

диційне надто специфічне використання історії, властиве

засновникам соціології. Вони шукали в історії насамперед

можливості для пояснення переходу від традиційного сус-

пільства до сучасного. Важливим у цьому контексті є засто-

сування одного

з головних соціологічних принципів — при-

нципу історизму: «аби зрозуміти сучасне явище, необхідно

звернутися до його витоків і процесів, які його породили»

На думку П. Штомпки, шість онтологічних положень ста-

новлять основу історичної соціології. По-перше, соціальна ре-

альність визначається не як статична даність, а як динамічний

процес. Вона складається з подій, а не з об’єктів. При цьому

час розглядається як фактор, що є внутрішньо властивим со-

ціальному життю. У різних

фазах соціального процесу діють

різні механізми подій. По-друге, соціальні зміни є синтезом

багатьох процесів з різними векторами. По-третє, суспільство,

яке перебуває в стані змін, не розглядається як сутність, об’єкт

або система, а є мережею відносин, просякнутою напругою та

гармонією, конфліктом і солідарністю. По-четверте, послідов-

ність подій у

межах кожного соціального процесу має куму-

лятивний характер. У кожному історичному моменті відкри-

вається певний набір можливостей, реалізація яких значною

мірою обмежена попереднім розвитком процесу. По-п’яте, со-

ціальний процес є конструктивним, створеним внаслідок дій

людей. Нарешті, по-шосте, люди конструюють суспільство

лише в цих успадкованих від минулого умовах

Штомпка П. Социология социальных изменений. — М., 1996. — С.13.

Штомпка П. Социология социальных изменений. — М., 1996. — С.266-

267.

-33-

У 1984 р. відомий соціолог, який працює в парадигмі

історичної соціології, Тедда Скочпол зазначав, що потік

історичної соціології перетворився на бурхливу річку з

багатьма круговоротами, які поширюються на всі скла-

дові соціологічного знання. Тому має йтися про масштаб

міждисциплінарного діалогу та вмотивований вибір парт-

нерських соціальних наук. Отже, предмет історичної соціо-

логії

це не однолінійний процес адаптації соціологічних

категорій до потреб історичної науки, а взаємопроник-

нення історичного та соціологічного підходів до вивчення

феномену соціального. Тлумачення предмету історичної

соціології змінювалося в процесі циклічного розвитку.

Для стабільних періодів більш релевантним є підхід «со-

ціології історії», як інструменту дослідження сталих со-

ціальних процесів. Натомість для

динамічних етапів со-

ціального розвитку органічною є «історична соціологія»,

яка має запропонувати методи аналізу складних флуктуа-

ційних процесів.

На межі третього тисячоліття динамічно проявляють-

ся нові закономірності соціального розвитку, свідченням

чого, зокрема, є наукові проблеми адекватного розуміння

перехідних історичних епох. Водночас посилюється потре-

ба в розробці нових концептуальних підходів до соціаль

но-історичних процесів. На нашу думку, однією з таких

концептуальних побудов може бути теорія циклічного

розвитку, яка розробляється в предметному полі історич-

ної соціології.

-34-

1.2 Історична соціологія в класичній соціальній

думці

Характерні риси класичної методології соціології та

історії значною мірою схожі, насамперед, у чіткому про-

тиставленні суб’єкта й об’єкта історичного пізнання та

дії, розумінні історичної реальності як транспарентної

для суб’єкта пізнання, тобто — епістемологічно зрозумі-

лою для людського розуму. Внаслідок цього формувалася

віра в історичний прогрес, у можливість раціонального,

цілеспрямованого

перетворення історичної реальності.

Засновники соціології О. Конт, Е. Дюркгейм, Г. Спенсер

серйозно займались історією. М. Вебер робив це професій-

но. Тільки-но історія починає порівнювати, вона макси-

мально наближається до соціології. У свою чергу, соціоло-

гія також не може обійтись без історії. Багато хто з істориків

критикує соціологів за поверхневе

ставлення до історичних

фактів. У свою чергу, соціологи іронізують над історика-

ми за емпіризм і поверхневість аналізу. Втім, це не заважає

обом зазначеним науковим дисциплінам адаптуватися

до тенденції зближення й утворення спільної наукової

дисципліни, в якій елементи історії та соціології будуть

органічно та комплементарно суміщені. Зокрема, введен-

ням поняття «ідеальний тип

» М. Вебер скоротив методо-

логічну прірву між історичною наукою та соціологією, що

сприяло об’єктивності історичного пізнання.

«Нова соціальна історія» стала першим наслідком спів-

праці істориків і соціологів. У 1935 р. в Амстердамі було

створено Інститут соціальної історії. Водночас історична

наука з метою глибшого розуміння розвитку людства на-

магалась об’єднати

дослідницькі зусилля з психологією,

-35-

соціальною філософією, соціологією. Головним предметом

спільних досліджень є епоха Модерну, яка була економіч-

но започаткована першою індустріальною революцією

1760-1830 рр., а політично стартувала з Французької рево-

люції 1789-1794 рр. Але загальна теорія історичного проце-

су так і не була розроблена. На цьому, зокрема, наголошує

доктор соціологічних наук Віденського університету Герт-

руда Міке-

Хорке

У 1950-ті рр. на хвилі критики домінуючої тоді те-

орії функціоналізму, підставою для якої була неувага

до соціальної динаміки та соціальних конфліктів, часті-

шим стало звернення соціологів до історичних методів і

наближення істориків, здатних дивитись з використанням

соціологічних підходів на історичні факти, до соціології.

Отже, із творчого союзу історії та

соціології з’явились со-

ціальна історія та історична соціологія.

Найміцніше історична соціологія у своїй іпостасі тео-

рії соціального розвитку пов’язана з історією теоретичної

соціології. Предметом теоретичної історичної соціології

є дослідження методологічних аспектів теорії історії у їх

взаємодії із соціальними процедурами верифікації. При

чому ця тенденція спостерігається з часів виникнення со

ціології як самостійної науки до сьогодення. Наукові інте-

реси соціології все частіше не обмежуються лише сучасніс-

тю. Вони включали до себе дослідження історії та розвитку

суспільства і, на відміну від історичної науки, скажімо, ХІХ

століття, претендували на розробку теорій суспільного

розвитку.

Gertrude Mike-Horke. Historische Soziologie // Geschichte der

österreichischer Humanwissenschaften. — Band 4. — Wien: Passagen

Verlag, 2002. — s.246.

-36-

У 50-ті рр. ХХ ст. розвивалась нова історична наука, яка

приділяла увагу історії соціальних структур, а не лише

історії подій. Соціальна історія, яка досліджувала минуле

провідних творців історії — народних мас, втрачала ува-

гу до конкретної людини. Це було тим більш симптома-

тичним, що людські фактори є найскладнішим об’єктом

наукового пізнання

. Отже, на нашу думку, історична со-

ціологія інтегрує «прикордонні» сфери інтересів різних со-

ціальних наук, при цьому лишаючи «суверенними» фор-

мальні предметні поля цих диференційованих наукових

дисциплін.

Класичний період у розвитку історичної соціології,

який хронологічно охоплює час епохи модерну, зоря якої

припадає на добу Просвітництва, з точки зору концепції

універсального

соціального циклу головним чином при-

падає на стабільну нормативну стадію інволюції. Прита-

манними рисами цього періоду є фундаментальність, ен-

циклопедичність знань.

Важливе місце в теоретичному багажі історичної со-

ціології посідає концепція історичного матеріалізму, яка

в парадигмі ідеалізму розглядається як своєрідна когнітив-

на матриця, підпорядкована внутрішній логіці процесу

матеріалізації духу в результаті

людської праці. Причому

наголошується, що не свідомість людей визначає їхнє бут-

тя, а, навпаки, їх суспільне буття визначає їхню свідомість.

До речі, в перехідних стадіях соціального циклу (якими

у нашій моделі є революція та коеволюція), чіткіше усвідом-

люється діалектичний взаємовплив буття та свідомості.

Історичний матеріалізм розробив теорію суспіль-

но-економічних

формацій на всесвітньо-історичному рів-

-37-

ні, теорію класової боротьби на соціально-структурному

рівні, теорію людського буття на індивідуальному рівні

та теорію історичності приватної власності. Історія роз-

глядається як арена класової боротьби. Реалістичним є

визнання того факту, що матеріальна сила має бути пова-

лена саме такою матеріальною силою, але й теорія стає ма-

теріальною силою, тільки-но

вона оволодіває масами.

Загальновідомо, що К. Маркс наголошував, що іс-

торія не є якоюсь особистістю, яка користується людиною

як засобом для досягнення своїх власних цілей. Історія є

діяльністю людини, яка переслідує власні цілі. Тобто він

виводить історію з безпосереднього матеріального вироб-

ництва життя. Зазначимо, що загалом праці фундаторів

марксизму вписуються

у духовну атмосферу ХІХ ст. з його

пануючими ідеями класичного еволюціонізму та непохит-

ної віри в прогресизм модерного індустріалізму.

У марксистському тлумаченні розвиток історії в цілому

і лише в кінцевому рахунку є прогресивним, оскільки пря-

мує до есхатологічної мети — комунізму. Врешті, на думку

відомого польського соціолога П. Штомпки, історичний ма-

теріалізм

забезпечує зв’язок між традиційною та сучасни-

ми теоріями соціальних змін. З цієї точки зору історичний

матеріалізм є для історичної соціології важливим альтер-

нативним концептом, який загалом вписується у цінності

інволюційного етапу розвитку циклу.

У постійному діалозі з баченням соціальних процесів,

що було характерним для К. Маркса, розвивав свою соціо-

логічну думку М. Вебер. З точки зору провідного росій-

ського спеціаліста з творчості М. Вебера Ю. Давидова, ні-

мецька історична політекономія перетворюється у нього

-38-

на історичну соціологію. У свою чергу М. Вебер розумів

соціологію насамперед як аналіз історичних проблем, а не

як конструювання системи знання. Він розглядав історію і

соціологію як два напрямки наукового інтересу, а не як дві

різні наукові дисципліни, що повинні ігноруватися. Ос-

кільки констатуючою ознакою соціального є суб’єктивний

сенс, М

. Вебер назвав свою соціологію розуміючою. Зокрема,

за допомогою поняття «ідеального типу» М. Вебер робив

співставлення емпіричних фактів соціально-історичної

дійсності й ідеальної складності, а також різноманітності

соціальних явищ з метою систематизації цього емпірично-

го матеріалу та подальшого його дослідження.

На відміну від неокантіанців Г. Ріккерта та В. Він-

дельбанда, котрі

ставилися до історії як суто індивідуаль-

ного пізнання, за М. Вебером ідеальні типи в історично-

му аналізі пов’язані з вивченням конкретних історичних

цілісностей, а також унікальних історичних явищ, та слу-

гують інструментами показу своєрідності їхньої формо-

утворюючої структури. Хоча подібні поняття не можуть

відобразити всієї різноманітності емпіричної реальності

певного соціального

явища, вони не є суто абстрактними

родовими поняттями, що ігнорують специфіку конкрет-

но-історичних явищ.

Уся наукова діяльність М. Вебера ґрунтувалась на вели-

чезній історичній ерудиції. Глибоке знання історії привело

його до заперечення неісторичних механістичних законів

історії та змусило звернутись до дослідження конкретних

історичних змін. Загалом, М. Вебера з повним

правом мож-

на вважати найбільш історично ментально орієнтованим з

усіх класиків соціології. Найбільш чітко ця тенденція про-

-39-

слідковується у різному тлумаченні феномену капіталізму,

яке дали К. Маркс та М. Вебер.

Якщо К. Маркс відмовляв капіталізму в майбутньому,

М. Вебер шукав риси капіталізму в глибинах минулого,

якщо для К. Маркса капіталізм є феноменом нового часу,

то для М. Вебера головним у капіталізмі є його дух, тобто

етос — авантюрний менталітет

, який відмовляється від тра-

диційної етики, накопичення прибутку шляхом товарного

обміну, обрахування капіталу в грошовій формі. Врешті,

М. Вебер розглядав капіталізм як універсальне історичне

явище, яке за своїм типом може виступати як авантюрис-

тичний, торгівельний, орієнтований на війну, політику.

Загалом соціологія К. Маркса стала потужним інте-

лектуальним подразником для класичної

соціальної на-

уки. Наприклад, Е. Дюркгейм, чия теорія розподілу пра-

ці є важливою для розуміння не лише підстав механічної

та органічної солідарності, та К. Маркс згодні в тому, що

колективістські суспільства є історично первинними, що

індивід формується в суспільстві. Натомість, розбіжності

з’являються у баченні кінцевої мети історії. Передісторію

Маркс розглядав

як царство необхідності, натомість,

справжню історію — як царство свободи. Проте всесвіт-

ньо-історичний процес загалом тлумачиться К. Марксом

як незворотній, такий що проходить певні стадії та неми-

нуче веде до встановлення комунізму. Отже, марксистське

бачення насамперед матеріалістичних аспектів історично-

го процесу властиве для нормативного інволюційного пе-

ріоду циклічного розвитку.

Помітне

місце в розвитку теорій історичної соціоло-

гії посідає ще один німецький соціолог — Георг Зіммель

-40-

(1858-1918). Нам здається, що він дуже доречно трактує со-

ціологію не з точки зору «незайнятого» іншими науками

предмету дослідження, а як метод соціального бачення

закономірностей, які не помічають інші соціальні науки.

Зокрема, Г. Зіммель наголошував, що історичний метод

застосовується в усіх науках, предметом яких є суспільне

життя. Але загалом вище проаналізовані

теоретичні під-

ходи лишалися в межах лінійного еволюціонізму.

Розуміння важливості циклічного підходу до дослід-

ження соціального розвитку завдячує Питириму Сорокі-

ну (1889-1968). Зокрема, вагомий внесок П. Сорокін зро-

бив у вивчення феномену соціальної революції. На його

думку, кожна революція проходить через три етапи: пер-

ший етап — підйому, її початку та зростання, другий

етап

— зворотного повороту революційного маятнику, третій

етап — кінцевого встановлення суспільної рівноваги.

У 1925 р. П. Сорокін познайомився з М. Д. Кондратьєвим.

Після цього знайомства останній активно розробляв ідею

великих кон’юнктурних циклів у економіці. У свою чер-

гу, П. Сорокін у теорії соціальної та культурної динаміки

розглядав цикли Д. Кондратьєва як

певний аспект. У 1927

р. напередодні «великої депресії» (1929-1933 рр.) у країнах

західного цивілізаційного ареалу П. Сорокін опублікував

статтю «Огляд циклічних концепцій соціально-історично-

го процесу».

Зокрема, він наголошував, що суспільна думка дру-

гої половини ХІХ ст. позначена лінійною концепцією со-

ціально-історичних змін. Насправді, лінійна концепція

набула характеру есхатологічної інтерпретації соціально-

історичного процесу. Натомість з позицій соціологічного