Афонін Е.А., Бандурка О.М., Мартинов А.Ю Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід

Подождите немного. Документ загружается.

-41-

релятивізму дослідження циклічних та ритмічних повто-

рюваностей у соціальних феноменах є однією з найбільш

важливих задач соціології. Цикли, на думку П. Сорокіна,

не мають постійного ритму й однакової тривалості.

«Будь-яке явище, що регулярно повторюється, — зазна-

чав П. Сорокін, — не є об’єктом історії, оскільки регулярне

повторення виключає історію. У

математичного маятника,

який вічно розкачується від А до В і в зворотному напрям-

ку, немає історії… В історію взагалі, і в людську зокрема,

входять тільки неповторні, свого роду одиничні та своєрід-

ні факти. Тому будь-яка історична епоха — це щось ціл-

ком індивідуальне, і вся історія є мережею індивідуальних

епох-ланок

, де немає тотожності між двома будь-якими

ланками»

. Отже, історія повторюється, але її домінуючий

зміст проявляється в усе нових варіаціях, коли змінюєть-

ся не лише сенс, а й ритм розвитку. Ключовою П. Сорокін

вважав іманентну причинність. «…Закономірність в іс-

торії, — зазначав він, — … означає, що не може бути жод-

ного історичного факту, який суперечив би якостям люди-

ни або

здійснювався без неї»

. Проте і зовнішні фактори

також можуть відігравати певну роль, прискорюючи або

уповільнюючи внутрішній розвиток культурно-історич-

них систем. Як слушно зазначає П. Штомпка, на думку

П. Сорокіна, «історія повторюється, але її теми виступають

у все нових варіаціях, коли змінюються не лише зміст, а й

ритм і темп»

Сорокин П. Историческая необходимость // Сорокин П. Человек. Ци-

вилизация. Общество. — М., 1992. — С.517-518.

там само. — С.520.

Штомпка П. Социология социальных изменений. — М., 1996. —

С.199.

-42-

Говорячи про лінійну парадигму соціального розвитку,

П. Сорокін зазначав, що лінійний тип змін є лише одним

із багатьох можливих у вакуумі, аби рухатись в одному на-

прямку. Лінійно розвиваються лише деякі соціокультурні

явища. Натомість дослідження ритмів, циклів, темпів і пе-

ріодичності здавалось йому більш продуктивним. У центрі

уваги циклічної теорії П

. Сорокіна, яка найбільш детально

була викладена в його чотиритомній праці «Соціальна та

культурна динаміка» (1937-1941), перебуває культура. У за-

значеній праці узагальнено таку велику кількість історич-

них даних, що вона може вважатись зразком соціологічно-

го осмислення всесвітньої історії.

Ще одним класиком історичної соціології можна вва-

жати німецького соціолога Норберта Еліаса (1897-1990),

який

увійшов до історії соціології як нащадок та продов-

жувач соціологічної традиції Макса Вебера. Він навчався

у його брата Альфреда Вебера

. Розглядаючи стан соціо-

логічних досліджень, Норберт Еліас у липні 1968 р., зок-

рема, зазначав, що «на передньому плані соціологічних

інтересів нині стоять відносно короткотермінові процеси,

а частіше й узагалі лише проблеми, що стосуються сучас-

ного стану суспільств. Довготермінові трансформації сус-

пільних структур, а відтак і структур особистості, сьогод-

ні майже втрачено

з поля зору»

. Тож, коли соціологія «…

взагалі й звертається до історичних проблем, то старанно

притримується межі, яку історик проводить між психіч-

ною діяльністю людини та різноманітними формами

вияву цієї діяльності […] Не знаходить розуміння те, що

Элиас Н. О процессе цивилизации. Социогенетические и психогене-

тические исследования. Т.2. — СПб., 2001. — С.6.

там само. — С.9.

-43-

для об’єднання всіх цих різноманітних виявів діяльності

людини та її суспільного буття потрібна наука особлива

— історична соціальна психологія, яка проводила б пси-

хогенетичні та соціогенетичні дослідження одночасно.

Той, хто вивчає історію суспільства, так само, як і той, хто

цікавиться історією духу, ставить по один бік «суспільс-

тво», а по

другий — світ людських думок, «ідеї», так, ніби

йдеться про різні утворення, що їх у якомусь сенсі мож-

на відділити одне від одного. Обидва, схоже, переконані,

що існує суспільство поза ідеями й думками й існують ідеї

поза суспільством. І суперечку вони ведуть тільки про те,

котре з цих двох явищ «важливіше»: одні

стверджують, що

це — асоціальні ідеї, які надають руху суспільству, а другі

— безідейне суспільство, яке надає руху «ідеям»

В історичному контексті Н. Еліас ретельно дослід-

жував створені людьми образи як конструкти соціальної

реальності. Поняття образу він використовував як теоре-

тичну ланку між структурою та дією. Зазначимо, що саме

Н. Еліас одним з перших соціологів почав критикувати

своїх колег за тотальний відступ у сучасне. Така позиція,

на його думку,

збіднює насамперед евристичні можливості

соціології. Адже лише в історичному контексті можна вив-

чати емоційні та раціональні мотиви поведінки людей,

які постійно змішуються. З цієї взаємозалежності виникає

своєрідний порядок, який визначає напрямок історичних

змін. Індивіди формують історичні образи і самі історич-

но формуються зазначеними образами.

Можна погодитися з точкою зору Н. Л

. Пушкарьової,

яка зазначає, що засновник «соціогенетичної теорії цивілі-

там само. — С.546.

-44-

зацій» Н. Еліас показав, «… наскільки дистанціонувалось

у гуманітарному знанні дослідження суспільства від до-

слідження індивіда»

Головна праця Н. Еліаса, яка нами розглядається в кон-

тексті історичної соціології, — «Про процес цивілізації. Со-

ціогенетичне та психогенетичне дослідження» (1939). У за-

значеній науковій роботі Н. Еліас вибудував концепцію

цивілізації на підставі досліджень істориків, антропологів,

психологів, соціологів. Загалом, він прослідкував транс-

формацію психологічних структур, звичок, манер поведін-

ки людей західноєвропейського

суспільства, починаючи з

часів середньовіччя до доби модернізації.

Загально-концептуальна теза праці сформульова-

на наступним чином: у змінах форм державного устрою

знаходять своє відображення структурні зміни західного

суспільства в цілому. Зазначимо, що в першій главі «Про

придворне суспільство» Еліас одним із перших увів по-

няття «суспільна думка». Аналізуючи соціальний про-

стір

придворного суспільства, він наголошував, що треба

було чітко визначати дистанцію з одними та близькість з

іншими, дозувати будь-яке привітання, розмову, яка ви-

ходить за межі сказаного слова або зробленого руху

. Вре-

шті, на його думку, серйозні історичні зміни відбуваються

строго закономірно.

Цікавою видається запропонована Н. Еліасом концеп-

ція генезису модерного західноєвропейського суспільства.

Він висунув гіпотезу, що в соціальному просторі є певна

Пушкарева Н. Л. Предмет и методы изучения «истории

повседневности» // Этнографическое обозрение. — 2004. — № 5. — С.4.

Элиас Н. О процессе цивилизации. Социогенетические и психогене-

тические исследования. Т.2. — СПб., 2001. — С.275.

-45-

кількість людей та обмежена кількість соціальних шансів,

дефіцитних щодо людських потреб. Загалом, система розви-

вається у напрямку боротьби за виживання, коли все менша

кількість людей володітиме все більшою кількістю шансів.

Зокрема, Н. Еліас зазначав, що коли у великому соціаль-

ному об’єднанні є багато дрібних спільнот, які утворюють

макрооб’єднання завдяки

взаємозв’язкам одне з одним, котрі

володіють приблизно однаковою соціальною силою, є віль-

ними, оскільки їм не перешкоджає монополія, та спромож-

ними конкурувати за соціальні шанси, тобто, насамперед,

за засоби виробництва та засоби існування, внаслідок цього

з’являється велика ймовірність того, що в конкурентній бо-

ротьбі один з них переможе,

а інші зазнають поразки.

Врешті все менша кількість соціальних суб’єктів буде

мати все більші шанси, все більша кількість спільнот, які

програли, повинні будуть вийти з конкуренції, опиняю-

чись у прямій або опосередкованій залежності від все мен-

шої кількості переможців. Чим більш всеохоплюючими

стають монополізовані шанси, тим більш диференційо-

ваною стає

мережа людей, яка функціонує заради реалі-

зації цих шансів; чим крупніша монополія, тим більше

вона пов’язана з розподілом праці. Приватна монополія ін-

дивіда поступово стає монополією цілого соціального про-

шарку, суспільною монополією, центральним елементом

держави

. Іманентним сенсом історичного процесу стає

боротьба за центральну монополію все більш високого рів-

ня. Врешті ця боротьба стає глобальною.

У новий час, зазначає Н. Еліас, циркуляція моделей

поведінки здійснюється швидше, ніж у середні віки через

там само. — С.105-107.

-46-

більшу взаємозалежність різних прошарків, тісніші кон-

такти, постійну напруженість у відносинах між різними

соціальними прошарками. На відміну від О. Шпенглера

з його вражаючою картиною «сутінок Європи», концепція

Н. Еліаса є більш оптимістичною. Зокрема, він наголошу-

вав, що «цивілізація ще не завершилась, вона перебуває

в становленні»

. Загалом концепція Н. Еліаса спирається

на лінійну модель соціального розвитку і, з цієї точки зору,

може вважатися класичною в історичній соціології.

Популярною є циклічна цивілізаційна концепція Ар-

нольда Тойнбі (1889-1975). Зокрема, він розглядає розвиток

історії цивілізацій з точки зору дії механізму «виклик —

відповідь». У зазначеній моделі позначається характерис-

тика ритму розвитку

локальних цивілізацій: їх виникнен-

ня, зростання, надлом, деградація та розпад. Неадекватна

відповідь спроможна спровокувати надлам цивілізації,

котрий може стати початком кінця локальної цивілізації.

Врешті, з 21 цивілізацій, які були ідентифіковані та опи-

сані А. Тойнбі, 16 вже мертві. Зазначимо, що Тойнбі в рам-

ках циклічної парадигми намагався відійти від переважно

органіцистського розуміння соціуму

, спираючись на вив-

чення ролі соціокультурного чинника. Він, на відміну

від О. Шпенглера, вважав, що наукові методи, створені

для аналізу неживої природи, непридатні для досліджен-

ня історичних та соціальних процесів.

Продовжив ревізію класичної лінійної парадигми со-

ціального розвитку, що домінувала з ХІХ ст., І. Валлерстан

(народився 1930 р.), який зробив помітний

внесок у розви-

ток ідей історичної соціології як директор Центру Фер-

там само. — С.327.

-47-

нана Броделя з досліджень економік, історичних систем і

цивілізацій. Ключову роль в історичній динаміці, на його

думку, відіграють глобальні фактори. Зокрема, поворот-

ним моментом у ствердженні світ-системи капіталізму

І. Валлерстайн вважає ХVІ століття, яке в історії Європи

позначилося важливими явищами Ренесансу, Реформації,

Контрреформації та колоніальної експансії

І. Валлерстайн виділяє три основні стадії в історії: перша

— існування міні-систем, які є відносно невеликими, еко-

номічно самодостатніми з чітким внутрішнім розподілом

праці та єдиною культурою. Вони домінують в епоху охоти

та збирання й продовжують існувати до часу виникнення

аграрних цивілізацій; друга — стадії «світових імперій»,

які інтегрують багато ранніх

міні-систем. Домінуючими

стають сільськогосподарська економіка, потужне військо-

во-політичне правління, жорстка адміністрація та система

оподаткування. Проте життєва спроможність цих ранніх

імперій підривається зростанням бюрократичного апарату

та складністю виконання адміністративних функцій на від-

носно великих територіях. Третя — епоха світової економі-

ки, або світових систем — виникає на початку ХУІ століття.

того часу держава як регулююча та координуюча

сила поступається частиною своїх прерогатив на користь

ринку. Функцією держав лишається збереження структу-

ри економічної активності. Відбувається поділ світової сис-

теми на центр, напівпериферію, периферію. Бідні держави

залишились лише залученими до світ-системи.

У концепції І. Валлерстайна все, що є історичним, виз-

начається як

системне, та все, що є системним, є історич-

Маккенни Р. ХVІ век. Европа. Экспансия и конфликт. — М., 2004.

— С.408.

-48-

ним. Історична система розглядається як інтегрована ме-

режа політичних, економічних і культурних процесів, які

в сумі утримують систему в єдності. Зокрема, І. Валлерс-

тайн слушно наголошує, що наука глобального суспільст-

ва повинна стати міждисциплінарною та відкинути поділ

соціальної реальності на політичні, економічні, соціокуль-

турні складові. Отже, «реальністю є історичний суспільст-

вознавець

. У цій ролі, зокрема, І. Валлерстайн розглянув

«історичну соціологію лібералізму»

. Слід звернути увагу

на той факт, що на думку І. Валлерстайна «… розладнали-

ся традиційні механізми регулювання звичайних цикліч-

них змін»

Такий стан справ з циклічною теорією соціального

розвитку ніби доводить слушність точки зору лінійного

підходу. Наприклад, французький історик і соціолог Жан

Башлер (народився 1937 р.), аналізуючи природну історію,

традиційні історії та модерну історію, насправді дотри-

мується лінійної парадигми соціального розвитку. На його

думку, «можна впевнено стверджувати: якщо перетворен-

ня й відбувається,

воно не торкається людської природи, те

саме людство, дивовижне як вид і гідне жалю через своїх

представників, яке вже виробляло природні та традиційні

історії, вироблятиме історії модерні»

. Тому «історії людс-

тва, — вважає Ж. Башлер, — випадкові, непередбачувані,

збагненні й незворотні»

Кутуєв П. В. Методологічні засади світ-системного аналізу: парадиг-

ма Імануїла Валлерстайна // Соціологія: теорія, методи, маркетинг.

— 2003. — № .1. — С.49.

Валлерстайн И. После либерализма. — М., 2003. — С.6.

там само. — С.67.

Башлер Ж. Нарис загальної історії. — К., 2005. — С.371.

там само. — С.372.

-49-

Ще одну лінійна концептуальну побудову історичної

соціології запропоновано Нікласом Луманом (народив-

ся у 1927 р.). Дослідження історичної соціології Н. Луман

пов’язує з вивченням кохання як пристрасті. Він розглядає

кохання не як почуття, а як своєрідний символічний код.

Семантика інтимності посідає на його думку почесне місце

в структурі повсякденності. Пошук кохання він

розглядає

як своєрідну валідизацію самооцінок різних історичних

суб’єктів

. Зокрема, мемуари Джакомо Казанови Н. Лу-

ман вважає особливо показовими у контексті змін моралі

інтимності напередодні Великої французької революції.

Врешті, на його думку, історична соціологія дає часу більш

абстрактне тлумачення, ніж історичні дослідження.

Ключовим завданням історичної соціології Н. Луман

вважає аналіз смислу семантики соціальної структури.

Зазначимо, що в цьому розумінні

смисл трактується услід

за А. Шюцем як селекція декодування символів. У зазна-

ченому контексті особисто Луман провів низку дослід-

жень. Йдеться про дослідження історії ідеї соціальної

диференціації, а також таких проблем, як правда, любов,

власність, гроші, влада, право, комунікація

. Загалом, сю-

жети історичної соціології, розроблені Н. Луманом, впли-

нули на розвиток теоретичних засад історичної соціології

у другій половині ХХ ст.

Датський дослідник Я. Алстед у праці «Розвиток люд-

ського суспільства. Критичний вступ в історичну соціо-

логію» аналізує тенденції, які розгортались з 1960-х рр.

у західній історичній соціології. Автор характеризує

її як

Luhmann N. Liebe als Passion. — Frankfurt-am-Meine. — 1982. — S.87.

Luhmann Niklas. Soziale Systeme. Gründriβ einer allgemeinen Theorie.

Vierte Auﬂ age. — Frankfurt-am-Meine: Suhrkamp Verlag, 1994. — S.130.

-50-

зустріч історії та соціології і зосереджується на чотирьох

проблемах змін у суспільстві: їх «моторі», носіях, характері

та спрямованості. Я. Алстед аналізує підходи до зазначених

проблем за роботами відомих соціологів (Б. Мур, Ч. Тіллі,

Т. Скочпол, Е. Гідденс, М. Манн). При цьому з’ясовуються

протиріччя між мікросоціологією та історичною соціо-

логією. Автор

звертається і до мікросоціологічних аспек-

тів проблеми — структури людської психіки як фактору

не лише поведінки та мотивації, а й чинника розвитку

груп, організацій. На думку Я. Алстеда, підходи сучасних

соціологів до розвитку суспільства потребують доповнен-

ня, зокрема, докладнішого вивчення людської психіки.

Останні три десятиріччя ХХ ст. в історії соціології

пов’

язані з поступовим розвитком великої кількості різних

шкіл і підходів. Також спостерігається посилення зв’язків

між соціологією та низкою інших соціальних дисциплін,

насамперед, з історією, соціальною філософією, політоло-

гією, демографією, географією. Зазначені тенденції приз-

водить до суттєвих змін у предметній сфері соціального

знання. Зокрема, Чарльз Тіллі наголошував, що зустріч

соціології й

історії породжує низку самостійних соціаль-

них наук, наприклад, соціальну історію й історичну со-

ціологію. З його точки зору, історія як феномен певним

чином кумулятивно впливає через минулі події на сучас-

ність. Зважаючи на це, соціологія має отримати історич-

не обґрунтування. Оскільки головною метою соціальної

науки є пояснення трансформацій, це вимагає

знання іс-

торичної перспективи. У 80-ті роки ХХ ст. Ф. Абрамс на-

голошував на потребі тіснішого союзу історії та соціології