Афонін Е.А., Бандурка О.М., Мартинов А.Ю Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід

Подождите немного. Документ загружается.

-21-

історії. Засновник соціології Огюст Конт вважав соціальну

статику соціальною філософією, натомість соціальну дина-

міку — філософією історії. Соціальна філософія розглядає

якісну своєрідність суспільств, розвиток їхніх перспектив.

Предмет соціальної філософії становить вивчення загаль-

них засад цивілізаційного існування та розвитку суспіль-

ства як цілісної системи через співвідношення головних

чинників життєдіяльності людей в історичному просторі

та часі. Взагалі соціальна філософія та теоретична соціо-

логія мають певні спільні інтереси в галузі з’ясування пи-

тання, що таке суспільство, і як воно змінюється. У цьому

контексті соціальна філософія має за предмет досліджень

сутності соціальних явищ.

Соціальна філософія дає теоретичні засади для істо-

ричних досліджень. Врешті предметна сфера

соціальної

науки залежить від того, чи вивчається вона загальною со-

ціологією за допомогою понять теоретичної соціології та

соціологічних методів, або обмежується суто абстрактним

філософським поглядом на соціальну дійсність. На відмі-

ну від філософії, соціологія має справу не лише з абстрак-

тними законами та категоріями, а й з конкретними факта-

ми дійсності

Предметом філософії історії є вивчення реалій мину-

лого «… на рівні загальноісторичного, але, на відміну від

нього, крізь призму суб’єкт-об’єктного відношення»

. Фі-

лософія історії як галузь філософської думки намагається

знайти логічну конструкцію історії, та визначити критерії

науковості історії. Зокрема, наявні дві філософські мети іс-

торії: фіналістські (світова катастрофа відділяє нинішній

Бойченко І. В. Філософія історії. — К., 2000. — С.113.

-22-

еон часу від майбутнього), які визнають кінець історії, та

інфінітні, які таку конечність у принципі заперечують.

Отже, філософія історії розглядається як вчення про істо-

ричну реальність в її цілісності та розвитку, як єдності ми-

нулого, сучасного та майбутнього. Структура предмету та

дискурсу історіософії виглядає наступним чином: «1. віра

в першопочатковий механізм; 2. проблеми

історичної про-

цесуальності — вектори, хаос, логіка, тренди; 3. проблеми

дискретності історичного буття; 4. проблема історичної

креативності; 5. проблема ймовірної реконструкції мину-

лого; 6. питання сутності об’єктивного сенсу в історії; 7. пи-

тання крос-культурних історичних комунікацій»

Суміжними науковими дисциплінами щодо історич-

ної соціології є історія соціології та соціальна історія. Пред-

метом історії соціології є процес становлення соціології від

часу виникнення її як самостійної науки до сьогодення.

Натомість сфера інтересів соціальної історії поширюється

на дослідження минулого соціальних процесів та явищ.

Досить часто соціальна історія виступає як синонім

соціо-

логії історії. Водночас іноді соціальна історія розглядалась

як придаток до історії господарства. Соціальна історія має

своїм предметом соціальні структури та соціальні інститу-

ти минулого.

Соціальну історію найчастіше намагаються визначати

як «історію без політики», покликану досліджувати побут,

поведінку різних прошарків суспільства в певні епохи.

У другій половині 30-х рр. ХХ ст

. предметна сфера соціаль-

Русакова О. Ф. Историософия: структура предмета и дискурса // Воп-

росы философии. — 2004. — № 8. — С.55.

-23-

ної історії розширилась за рахунок включення до неї ло-

кальної історії, у нашому розумінні — краєзнавства.

Історична соціологія намагається інтегрувати пред-

метні поля досліджень соціальних наук, які стосуються

аналізу та синтезу соціального досвіду, накопиченого різ-

ними поколіннями, соціумами та цивілізаціями. Історич-

на соціологія відрізняється від соціальної історії більш

інтенсивним і всебічним використанням

соціологічного

інструментарію. Теорія історії формує понятітєві містки,

які поєднують проблематику досліджень минулого різних

соціальних суб’єктів. Одним з таких містків, на нашу дум-

ку, може бути визначення самого поняття соціального, яке

традиційно протиставляється природному та біологічно-

му. Головню рисою історії визнається спроможність сприй-

мати живе. Отже, історія та соціологія оперують

соціальни-

ми фактами як чимось таким, що здійснилось у дійсності,

або навіть у свідомості.

Соціологія виникла в ХІХ ст. як спроба зрозуміти й ін-

терпретувати великі соціальні зрушення, що відбувались

у країнах західного цивілізаційного ареалу в епоху перехо-

ду від традиційного суспільства до сучасного урбаністич-

ного суспільства з демократичним соціальним устроєм

По суті, соціологія стала формою наукової саморефлексії

модерну. Проте визначення предмету соціології досі є дис-

кусійним питанням. Наведемо деякі класичні визначення.

Наприклад, на думку Огюста Конта, предмет соціології —

це суспільство в його цілісності, основу якої складає загаль-

на злагода. Герберт Спенсер за предмет соціології визначав

суспільство як соціальний організм, у

якому диференціа-

ція поєднується з інтеграцією завдяки природній еволюції

-24-

його соціальних інститутів. Таке бачення сприяло відокрем-

ленню предмету соціології (яка розглядає переважно типові

явища та процеси) від історії як науки про конкретні факти

У свою чергу Фердінанд Тьоніс вважав, що предмет со-

ціології утворюють усі види соціальності, спільності та сус-

пільство, їх основу складає взаємодія людей. «Група, утво-

рена такими позитивними стосунками, сприймається як

істота або річ з єдиним зовнішнім і внутрішнім впливом і

називається об’єднанням. Саме ці стосунки, а, відтак, і це

об’єднання, розуміються чи то як реальне й органічне жит-

тя — це є сутністю спільноти (Gemeinschaft), — чи то як

ідеальне і механічне утворення — це є поняттям суспільс-

тва (Gesellschaft)»

Еміль Дюркгейм визначав предмет соціології через сус-

пільство як об’єктивну сукупність інститутів, що визнача-

ють тип солідарності, досліджувати який слід на підставі

соціальних фактів, виявлених за допомогою об’єктивних

методів. Макс Вебер наголошував, що предмет соціології

є цілісна сукупність смислів соціальних дій, значень со-

ціальних відносин, їх структур для

суб’єктів дій. «Соціаль-

на наука, якою ми хочемо займатися — це наука про дій-

сність»

. Водночас, будучи чи не найбільш послідовним

істориком серед соціологів, Макс Вебер закликав бути «…

досить обережним з історичними паралелями…»

Питирим Сорокін підкреслював, що предметом соціо-

логії є суспільство як реальна сукупність людей, котрі взає-

Лапин Н. И. Предмет и методология социологии // Социс. — 2002.

— № 8. — С.106.

Тьоніс Ф. Спільнота та суспільство. — К., 2005. — С.17.

Вебер М. «Об’єктивність» соціально-наукового пізнання // Соціологія.

Загально-історичні аналізи. Політика. — К., 1998. — С.216.

Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. — К., 1994. — С.168.

-25-

модіють, де статус соціального суб’єкта залежить від його

дій. Майже аналогічно Нейл Смелзер предметом соціології

вважав усе, що відбувається, коли люди взаємодіють одне з

одним.

Соціологічне мислення пронизано історичним аналі-

зом, схемами пояснення й інтерпретації історичних подій.

Історія та соціологія відтворюють соціальну дійсність у єд-

ності необхідного та випадкового. Втім

, історія найчастіше

не претендує на широкі узагальнення. Висновки щодо сут-

ності історичних явищ та процесів, як правило, стосують-

ся певного часу та простору. Тобто, історія продукує теорії

середнього рівня й не має власних методів аналізу соціаль-

ного як такого. Історія відтворює, осмислює та пояснює

соціальний процес post factum, а соціологія — in factum.

Отже, соціологічна

теорія на концептуальному рівні орієн-

тує історичні дослідження на всіх етапах вивчення конк-

ретних проблем.

Історик у своєму дослідженні певної проблеми нама-

гається встановити причину залежності різних елементів,

створених унікальною часово-просторовою кон’юнктурою.

Натомість соціолог намагається встановити взаємозв’язок

між явищами, які можуть повторюватись і спостерігатись

неодноразово. За радянських часів

не було прийнято про-

тиставляти історію та соціологію як науки, котрі мають

єдину теоретичну основу — історичний матеріалізм та

діалектику в її гегельянсько-марксистському вигляді. Фак-

тично «значення історичного матеріалізму для соціології

визначається тим, що він є, — як зазначає Д. Іванов, — тео-

рією розвитку суспільства капіталізму»

Немецкая социология. — СПб., 2003. — С.106.

-26-

У 70-ті рр. ХХ століття в радянській історичній науці

розпочалась досить змістовна фахова дискусія з проблема-

тики нових методологічних підходів до історії. При цьому

історична соціологія переважно розглядалась як спеціаль-

на історична дисципліна, що дає можливість вивчати на-

самперед соціальну історію хронологічно достатньо близь-

ку до сучасності. Такий розподіл праці між

соціологією та

історією, звичайно, обумовлює головну відмінність між со-

ціологією та історією. Адже історична наука вивчає не сьо-

годнішній день, а минуле суспільства, відображає процес

у проблемно-хронологічній послідовності, причому най-

частіше іншими засобами, ніж це робить соціологія.

Досліджуючи періоди, щодо яких історичні джере-

ла малочислені, історики висувають гіпотези, які

певним

чином характеризують доіндустріальні суспільства. Нато-

мість соціологи майже не торкаються цієї проблематики.

Досить відмінними є тактики досліджень, які проводяться

істориками та соціологами.

Історик обирає тему дослідження, виходячи з логіки

подій у певному місці та часі. Тобто, проблематика історич-

ної науки нібито обмежена культурно та хронологічно, що

дає можливість поповнити вторинні

джерела першоджере-

лами й архівними матеріалами. Зрозуміло, що на відміну

від пізнання сучасного, дослідження минулого завжди є

опосередкованим. Джерела, що їх використовують історія

та соціологія, збігаються лише частково. Історик розгля-

дає джерело, яке він отримав з минулого. Він не може його

доповнити або змінити. Врешті зібраний матеріал диктує

історику подальший

хід дослідження. Внаслідок цього іс-

торик перебуває у більшій залежності від джерел, ніж со-

-27-

ціолог. Втім, інформаційний потенціал історичного джере-

ла може бути невичерпним, а його пізнавальні можливості

залежать від спроможності істориків по-новому їх «опиту-

вати», підходити до них з іншої точки зору. Водночас дані

історичних джерел не могуть бути емпіричними, тобто

їхні результати, як правило, неможливо перевірити дослід-

ним шляхом. Історичні факти, що

реєструються завдяки

використанню історичних джерел, не завжди є об’єктом

спостереження.

В свою чергу, суб’єктивна інтерпретація історичних

джерел пов’язана не лише з інформаційними особливос-

тями певної епохи, а й із специфічними персональними

якостями дослідника. Крім того, історичним дослідженням

найчастіше не властиві визначення понять, які використо-

вуються, проте своєрідними

є відносини між суб’єктом,

знанням та об’єктом дослідження. Зазначимо, що для істо-

рика досить часто важливим є результат співвідношення з

моделлю не лише всієї сукупності, як це має місце в соціо-

логії, а нерідко й кожної одиниці спостереження. Історику

важливо вловити індивідуальний сенс, виявити його у ти-

пологізації певного

феномену.

Натомість, соціолог за своїми програмами досліджень

сам може бути творцем масових документів, наприклад,

листів опитувань. Соціолог у певному дослідженні може

безпосередньо спостерігати соціальний факт, реєструвати

його в режимі реального теперішнього часу, може постави-

ти експеримент, аби підтвердити гіпотезу. Більшість соціо-

логів обирають такі теми досліджень, які передбачають ви-

сокий

ступінь концептуалізації, а їхні джерела дуже рідко

мають архівне походження. Але в будь-якому соціологічно-

-28-

му дослідженні важливо прослідкувати генетичну залеж-

ність досліджуваних явищ та процесів. Адже заглиблюю-

чись у минуле, ми пізнаємо сучасне. Врешті, той, хто пише

історію, контролює теперішнє.

Водночас обидві науки — історія та соціологія — корис-

туються різними методами пізнання. Для історика більш

властива діахронія у пізнанні, яке рухається разом із дум-

кою від

минулого до сучасного. Епістемологічні стратегії

інтерпретації історії розташовані між тим, що відбувалось

насправді, та закріпленими в різноманітних джерелах уяв-

леннями про цю історичну реальність її сучасників.

Втім, не можна заперечувати й важливість використан-

ня історичного методу в соціології. Соціологи досить часто

орієнтуються на ретроспективне пізнання, тобто — пос-

тупове заглиблення в

минуле у пошуку першопричин со-

ціальних процесів, явищ, тенденцій.

Усвідомивши пізнавальні й онтологічні відмінності

між соціологією та історією, розглянемо низку визначень,

що стосуються предметної суті історичної соціології. На-

приклад, «Російська соціологічна енциклопедія» подає

термін «соціологія історична», котрий визначається як

напрямок сучасної соціології, метою якої є дослідження

історичних процесів розвитку суспільств, соціальних

сис-

тем, інститутів і явищ, а також розробка соціологічних те-

орій історичного розвитку, соціологічних методів аналізу

історичних даних. У сучасній історичній соціології виз-

начаються декілька головних напрямків: 1. Соціологічні

концепції, які розробляються для описання та аналізу іс-

торичних даних, виявлення соціальних закономірностей

за допомогою соціального аналізу історичного розвитку;

-29-

2. Використання історичних даних для перевірки правиль-

ності соціальних концепцій і для побудови модифікованих

теорій

Подібне визначення знаходимо в першому томі «Історії

теоретичної соціології» під редакцією Ю. Давидова, де по-

няття «історична соціологія» тлумачиться як використан-

ня історичного підходу до аналізу соціальних аспектів

людського існування та соціологічного — до досліджен-

ня історичного процесу

. На думку російського соціолога

А. І. Черних, історична соціологія є насамперед дослідни-

цьким підходом, який розглядає суспільні процеси в порів-

нянні, виступаючи ядром теорії соціальних змін

. Водно-

час вона слушно зазначає, що історична соціологія, яка

визрівала в надрах соціальної історії, до 70-х років ХХ ст.

тлумачилась занадто широко — як теорія соціальної ево-

люції та прогресу.

Початок цієї тенденції А. І. Черних пов’язує із засуван-

ням у 1958 р. істориком Сільвією Трапп журналу «Порів-

няльні дослідження суспільства

та історії». Далі у 1963 р.

з’явився журнал «Історія праці», у 1967 р. — «Журнал со-

ціальної історії», у 1970 р. — «Журнал міждисциплінарної

історії». Починаючи з 1988 р. виходить «Журнал історичної

соціології». Повна інституціоналізація нового напрямку

в соціології відбулась у 1983 р., коли в рамках Американсь-

кої соціологічної асоціації була створена секція історичної

соціології

Российская социологическая энциклопедия. — М., 1998. — С.501-502.

История теоретической социологии. — Т.1. — М., 1997. — С.114.

Черных А. И. История и социология — проблемы взаимодействия //

Социологические исследования. — 2001. — № 10. — С.16.

Черных А. И. Историческая социология на Западе (конец ХХ в.) // Со-

циологические исследования. — 2002. — № 2. — С.89.

-30-

Отже, соціальна історія стала першим спільним плодом

дослідницьких зусиль істориків і соціологів. До 50-х рр. ХХ

ст. переважала історія державного устрою, що приділяла

увагу політичним подіям. Вивчення історії держави голо-

вним чином зосереджувалось на аналізі політичних подій.

Водночас звернення істориків господарства до матеріалів

Середніх віків та до раннього Нового часу, знаходження

нових масових джерел, таких як описи феодальних земель-

них володінь, сприяло перенесенню поняття «структура»

до сфери соціального, яке все активніше досліджували іс-

торики.

Наприкінці 50-х років ХХ ст. у західній соціологічній

думці активізувалась критика вузького емпіризму. Врешті

соціологи почали визнавати, що кожне досконало проду-

мане соціальне дослідження потребує розробки концепцій

із широким історичним діапазоном та ретельного вико-

ристання історичного матеріалу. На засадах такого пог-

ляду виникає новий історизм, або історична соціологія як

спеціальний теоретико-методологічний напрямок, який

займається конкретними історичними проблемами під ку-

том зору соціологічної науки. Зокрема, це стосується індук-

тивних порівняльних досліджень конкретних історичних

подій з метою пошуку загальних

механізмів соціально-іс-

торичних процесів. Зазначена тенденція підживлювалась

від теоретичної історії, зокрема — близької до французької

«школи Анналів» і соціальної історії.

Саме з цієї точки зору американський соціологічний

словник 1962 р. видання визначає «соціологію історичну» як

аналіз історичних даних з метою отримання соціологічних

узагальнень. Історичне дослідження може включати до себе