Афонін Е.А., Бандурка О.М., Мартинов А.Ю Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід

Подождите немного. Документ загружается.

-211-

РОЗДІЛ 4. СТРУКТУРА ВСЕСВІТНЬОЇ

ІСТОРІЇ: ЦИКЛІЧНА МОДЕЛЬ.

4.1 Циклічна модель соціалізації особистості

в історії

Попри той факт, що в «класичній» народницькій тра-

диції наукової історії провідне місце віддається народним

масам, основою історичного процесу є особистість. Саме

індивіди становлять елементарну «клітинку» історії. Нав-

коло особистісних мотивів, дій, мрій відбувається суспіль-

не життя. Відповідно, соціалізація особистості є важливим

соціально-історичним процесом. Індивідуальні опитуван-

ня щодо кольорових преференцій

становлять підгрунтя

емпіричної частини досліджень у парадигмі циклічного

соціально-історичного аналізу. Зрештою, відображення

в індивідуальній психіці архетипічних рис дає можливість

діагностувати стан соцієтальної психіки.

Водночас більшість досліджень циклічних змін осо-

бистості досі здійснюються на підставі якісних методоло-

гічних підходів. Зокрема, у міжвоєнний період німецький

філософ Вальтер Шубарт у праці «Європа

і душа Сходу»

казав про великі цикли історичного розвитку та виділив

«чотири архетипи», «… які змінють один одного і в залеж-

ності від свого домінування створюють гармонійну, героїч-

ну, аскетичну та месіанську людину»

245

Подібні якісні методи соціально-історичних дослід-

жень є особливо поширеними в процесі вивчення соціаль-

но-психологічного феномену ментальності. Складність

245

Шубарт В. Европа и душа Востока. — М., 2003. — С.13.

-212-

вивчення зазначеної проблеми обумовлюється тим, що

ментальність не обмежується сферою усвідомленого і ся-

гає несвідомого. На думку Жака Ле Гоффа, «ментальність,

емоції, поведінка формувалися в першу чергу в зв’язку з

потребою у самозаспокоєнні»

246

. Це і не дивно, адже мотив

безпеки є одним з головних для людини за всіх історичних

періодів. Отже, й проблеми з безпекою впливають на пов-

сякденне життя людини та позначаються на психологічній

картині світу та баченні себе в соціальному середовищі.

Ментальність формується повільно поза свідомістю тих,

хто є її носієм.

Поступово відбувалося розчалювання світу

людиною європейської цивілізації. Вагомим результатом

стало зростання влади людини над речами, завдяки чому

«ідейно» були підготовлені промислова революція та доба

Просвітництва

247

Фактично, ментальність «…допомагає суспільству, ці-

лим його верствам і окремій людині здійснювати за різних

соціально-історичних випробувань життєво важливі виб-

ори та налаштовувати на них кожного члена суспільства,

аби зберегти здатність соціуму в цілому повернутися, зре-

штою, до самого себе, особливо у найкритичніші момен-

ти історії»

248

. Людина є цілісним біосоціальним суб’єктом,

в якому біологічне та соціальне знаходяться в діалектич-

ній єдності та взаємодії. Люди розвиваються в суспільстві,

а суспільство через людей. На думку К. Ясперса, «… стати

246

Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада. — Екатеринбург,

2005. — С.393-394.

247

Шоню П. Цивилизация классической Европы. — Екатеринбург, 2005.

— С.540-541.

248

Афонін Е., Донченко О., Антоненко В. Психкоультура України: «по-

маранчевий перехід» // Соціальна психологія. — 2006. — № 4. — С.80.

-213-

справжньою людиною — це смисл історії»

249

. Але досягти

цього ідеалу особистість не може без сприяння суспільс-

тва, членом якого вона є.

Як справедливо зазначав Н. Еліас, «… становлення осо-

бистісних і суспільних структур відбувається в нерозривно-

му взаємозв’язку»

250

. Адже не існує індивідів без суспільств,

як не може бути також і суспільств без індивідів. Суспіль-

ство, за Е. Дюркгеймом, існує як цілісність, яка не реду-

кується до суми індивідів, що складають суспільство.

Тобто, говорячи категоріями синергетики, суспільству як

соціальній системі, властива емерджентність, тобто на-

явність у системи якостей, яких

немає в її складових еле-

ментів. У свою чергу, Т. Парсонс визнав певну волюнтарис-

тичну ірраціональність особистості. Світогляд, цінності та

установки, підкріплені системою соціального контролю,

відтворюють певний тип особистості.

Теоретик порівняльно-історичного методу в соціології

М. М. Ковалевський одним з перших звернув увагу на різні

типи культурних цінностей і соціальних систем

, які детер-

мінуються конкретно-історичним середовищем. Адже, як

слушно зазначав О. С. Панарін, «люди можуть бути віль-

ними у виборі, але ніколи не будуть вільними щодо на-

слідків зробленого вибору»

251

. Особливо справедливою ця

думка є щодо кожного з етапів соціалізації особистості.

Соціалізація розглядається як процес становлення

особистості, засвоєння індивідом цінностей, норм, уста-

новок, зразків поведінки, властивих суспільству, до якого

249

Ясперс К. Смысл и назначение истории — М., 1994. — С.199.

250

Еліас Н. Процес цивілізації. Соціогенетичні і психогенетичні дослід-

ження. — К., 2003. — С.16.

251

Панарин А. С. «Вторая Европа» или «Третий Рим». — М., 1996. —

С.67.

-214-

індивід належить. У процесі соціалізації особистість засво-

ює соціальні ролі, моделі поведінки відповідно до свого со-

ціального статусу. П. Штомпка слушно розглядає події як

результат взаємодії соціальної структури з діями суб’єкта.

Внаслідок такої взаємодії виникає модифікований новий

вид діяльності. «Соціальні умови для здійснення прак-

тичних дій змінюються. Якщо внаслідок діяльності

від-

буваються якісь події, — зазначає П. Штомпка, — вони

втілюються в новій практиці, що поєднує діяльність нових

структур і діяльність нових суб’єктів». Нова практика вже

починає новий цикл зміни типів діяльності

252

Соціальна активність визначається різними мотивами.

Вона має як внутрішні джерела (потреби, інтереси, соціаль-

ні установки, цінності), так і зовнішні регулятори (рівень за-

гального культурного розвитку, система управління, тощо).

Буття впливає на свідомість, а свідомість впливає на буття.

Необхідність реалізується на рівні індивіда, його свідомої

цілеспрямованої діяльності, а фатальна випадковість ви-

являє себе на надіндивідуальному рівні. Випадковість є пе-

редумовою вільної індивідуальної дії, що передбачає вибір

варіантів, тобто забезпечує можливість не бути абсолютно

детермінованою ззовні. Втім, на закономірності та випадко-

вості в процесі соціалізації впливають різноманітні чинни-

ки, зокрема, знання, мова, цінності, норми. Як правило, со-

ціальні цінності, що сформувалися історично, поділяються

більшістю соціальної групи. Соціальні норми впливають

на сприйняття ситуації. Багато норм формалізовано в зако-

нах. Прийняті суспільством символи орієнтують особистість

щодо «доброго» і «поганого» у повсякденному житті.

252

Штомпка П. Социология социальных изменений. — К., 1996. —

С.287.

-215-

Соціалізація може розглядатися як розвиток людини

в специфічних історичних умовах. Покоління формують-

ся спільним історичним досвідом. Відомо, що для малень-

ких дітей часова перспектива є найкоротшою. Минулого

ще немає. Майбутнє є лише потенцію впливу з сучасного.

«Молоді» нації, як показує досвід США, теж мають коротку

історичну пам’ять. Зрештою, «Культурний

код» суспільс-

тва, — як зазначає М. Делягін, — визначаючи і зберігаю-

чи… сутнісні риси в рамках загальної змінюваності, слугує

аналогом генетичного коду індивідуума»

253

Особистість є продуктом суспільного розвитку і водно-

час механізмом включення індивідів до системи соціаль-

них відносин через соціальні ролі. Соціалізація може роз-

глядатись як складний процес суспільного формування і

розвитку особистості, який залежить не тільки від форм

зв’язків людини та соціального середовища, а й від ступе-

ню зрілості певного

суспільства. Традиційно соціалізація

розглядається як засвоєння індивідом культурної системи

суспільства, в якому він живе.

Особистість є стабільною системою соціальних рис,

що характеризують індивіда як члена суспільства, водно-

час це і конкретний носій зазначених рис як свободний і

відповідальний суб’єкт соціальної діяльності. Людина тво-

рить обставини так само, як певні обставини

впливають

на людину. Втім, соціального рівня особистості в процесі

соціалізації досягає не кожен індивід. Перешкоджати до-

сягненню цієї мети можуть зміни вікових меж, специфіка

соціального статусу певної соціально-демографічної гру-

пи, самовизначення.

253

Делягин М. Г. Мировой кризис. Общая теория глобализации. — М.,

2003. — С.98.

-216-

Соціальний статус має соціально-історичну природу і

залежить від характеру соціальності суспільства, культури,

особливостей соціалізації. Вільний час та його продуктив-

не використання є умовою необхідною для відтворення і

розвитку особистості. Часовий процес соціалізації особис-

тості залежить від домінантних умов існування різних цін-

нісних систем, в яких відбувається соціалізація, внаслідок

чого формують

різні типи особистостей. У розробці різних

типів особистостей найбільше розроблена концепція істо-

ричних типів особистостей. Причому останні не зникають

остаточно, їхні риси проявляються в нових історичних умо-

вах та їх ціннісно-етичних системах. Типологізація особис-

тості все більше орієнтується на її соціальний статус і ролі

в системі соціальних відносин. Нормативний

історичний

тип особистості, який домінує в певній фазі циклу, фор-

мує конкретно-історичний образ (стиль) життя. Йдеться

про modus operandi, або стиль історичної творчості.

Найдавніші критерії диференціації стосуються ста-

тево-вікових соціально-демографічних груп. Виділяють-

ся соціально-етнічні спільності людей: рід, етнос, нація.

Індивід належить до великої групи людей, які різняться

за місцем

у певній історичній системі розподілу праці,

за правовим відношенням до засобів виробництва, ролі

в суспільній організації праці, а отже і за розподілом сус-

пільного багатства. Соціальні групи не мають специфічно-

го ставлення до засобів виробництва. Соціальні прошарки

— складові частини певного класу, які залежать від ступе-

ня зрілості існуючого способу виробництва

. За капіталізму

прошарки (страти) виділяються в залежності від розмірів

власності. Соціальна позиція та соціальний стан не завжди

-217-

прямо пов’язані між собою. Врешті, клас не є реально дію-

чим соціальним суб’єктом, а лише абстракцією. Інша спра-

ва — люди зі своїми помилками та емоціями.

Альфою і Омегою загальнотеоретичних і прикладних

соціологічних досліджень є поняття соціальної структури,

яка формує облік суспільства, визначає місце в ньому окре-

мих індивідів, груп

, прошарків, соціальних класів. Людські

інтереси постають як рушійна сила історичного процесу.

Задоволення потреб опосередковано конкретно-історич-

ними суспільними відносинами. Оскільки згадана кате-

горія є герменевтичною, П. Штомпка визначає узагальне-

не розуміння поняття «структура» як прихованої мережі

стабільних і регулярних зв’язків між елементами у певній

галузі дійсності, який здійснюється шляхом

впливу на роз-

виток явищ, котрі спостерігаються у цій галузі. Відповід-

но до цих критеріїв цим автором визначаються чотири

процеси створення структур: процес інституціоналізації

нормативної структури (нормативна інновація), артикуля-

ції ідеальної структури (виникнення поглядів, міфів, сте-

реотипів); експансії інтеракційної структури (розширення

мережі контактів, комунікацій між особистостями), крис-

талізація структур інтересів (виникнення

нерівності між

людьми в доступі до матеріальних та владних благ, пре-

стижного статусу)

254

Взагалі традиційно визначальними для аналізу со-

ціальної структури вважаються соціально-економічні та

статусні фактори. Водночас за умов руйнації соціальної

структури стабільного періоду розвитку соціуму законо-

мірно виникає низка невідповідностей, зокрема — між

254

Штомпка П. Понятие социальной структуры: попытка обобще-

ния // Социологические исследования. — 2001. — № 9. — С.11.

-218-

нормативним виміром та інтересами (аномія), з’являється

латентний конфлікт між ідеальним виміром та інтересами

(«соціальна шизофренія» свідомості), посилюються про-

тиріччя між виміром нормативним та ідеальним (відмова

в легітимації), проявляється невідповідність між виміром

інтересів та нормативними цінностями (соціальна фруст-

рація)

255

Тому не можна залишати поза увагою соціально-пси-

хологічні чинники, які відіграють ключову роль у най-

важливіших вимірах соціальної структури, таких як нор-

мативний, ідеальний, інтеракційний (організаційний),

ціннісний (що формує пріоритети соціальних інтересів).

У зв’язку з цим для загальної характеристики соціальних

процесів, станів розвитку соціальної сутності людини, сус-

пільства,

цивілізації цілком релевантним, на наш погляд,

може бути поняття «соцієтальна психіка», введене в науко-

вий обіг в 1903 р. А. Г. Келлером. Зараз це поняття широко

застосовується для інтерпретації соціальних характерис-

тик історично сформованих спільнот (нації, етносу, класу,

суспільства та людства в цілому). Синонімом терміну «со-

цієтальний» є поняття «загальносистемний».

Соцієтальні характеристики

взаємодіють із менталь-

ністю як з тривалими структурами колективної психо-

логії. «Отже, історія ментальності зосереджує свою увагу

на усвідомлених, а особливо — неусвідомлених орієнти-

рах, за якими розвиваються типові для тієї чи іншої епо-

хи уявлення людей, за якими вони відчувають, за якими й

діють»

256

. Соцієтальні характеристики, зокрема, такі, як ін-

тенціональність — екзекутивність (або чоловіче й жіноче)

255

там само. — С.9.

256

Історія європейської ментальності. — Львів, 2004. — С.9.

-219-

— відповідно спрямованість на результат або на процес, та

на відносно незалежну поведінку (інтенціональність) або

на залежність від обставин (екзекутивність) становлять

квінтесенцію методологічного підходу до аналізу українсь-

кої соціальної дійсності. Взаємна зворотність соцієтальних

процесів забезпечує, з одного боку, відтворення соціальної

структури (інтеграція), а з іншого, її зміну

257

Володіння інструментарієм визначення соцієтальних

характеристик є особливо важливим в умовах розгортання

трансформаційних процесів. Саме з цієї точки зору можна

розглядати соціально-історичні тенденції, котрі розгорта-

ються протягом другої половини 80-х — початку 90-х рр. ХХ

століття не лише в Україні, а й на всьому колишньому ра-

дянському просторі. Отже, спробуємо порівняти

той стан із

нинішнім. Насамперед, слід звернути увагу на попередній

інволюційний стан, який був притаманний фактично біль-

шій частині історії радянського суспільства. Багато хто з до-

слідників слушно наголошує, що, нівелюючи певну нерів-

ність матеріального добробуту, радянське суспільство мало

не стільки структуру, скільки певний соціальний стан

258

Водночас спрощена соціальна структура, в якій пере-

важав радянський середній клас (соціологи слушно зверта-

ють увагу на невідповідність реального рівня матеріального

добробуту та соціокультурного розвитку цього прошарку

— можливостям якісного задоволення цих потреб в умо-

вах кризового розвитку тогочасного соціального устрою),

257

Лапин Н. И. Социокультурный подход и социетально-функцио-

нальные структуры // Социологические исследования. — 2000. — № 7.

— С.9.

258

Лепехин В. А. Стратификация в современной России и новый сред-

ний класс // Общественные науки и современность. — 1998. — № 4.

— С.32.

-220-

не сприяла формуванню сталої соціальної структури, яка

має розглядатися як сукупність соціальних зв’язків між

множиною різних суспільних класів і груп. Постсоціаліс-

тична трансформація розгортається як процес, спрямова-

ний на ускладнення, багатовимірність соціального про-

стору. Складна соціальна структура є більш стабільною з

точки зору загальносистемних тенденцій розвитку. Проте

процеси інтеграції та

дезінтеграції постійно відбуваються

в ній. Темп економічних змін визначається гнучкістю со-

ціальної структури.

Період соціальної інтеграції пов’язаний із стабільним

етапом розвитку суспільства, гармонізацією взаємин між

його різними групами, визначенням і органічним функ-

ціонуванням нормативних та соціокультурних регулятив-

них механізмів. Одним із критеріїв визначення згаданого

стану є фактично незмінні соцієтальні

характеристики.

Навпаки, процес соціальної дезінтеграції, який визначає

динамічний стан суспільства, супроводжується розпадом

суспільного цілого на окремі частини, аномією, кризою

спільних соціальних цінностей і інтересів, руйнацією ме-

ханізмів соціального контролю. При цьому емпіричний

аналіз соцієтальних характеристик засвідчує, що вони пе-

ребувають у стані флуктуації.

Взагалі для соціальної структури суспільства, яке пе-

ребуває

в стані трансформації, характерними є нестабіль-

ність, аморфність, відсутність сталих масових соціальних

прошарків з усвідомленими інтересами, політико-ідеоло-

гічною орієнтацією, загальноприйнятними стандартами

поведінки

259

. Описати ці соціальні параметри у контексті

259

Голенкова З. Т. Динамика социокультурной трансформации в Рос-

сии // Социологические исследования. — 1998. — № 10. — С.31.