2009 сочинений по украинскому языку и литературе

Подождите немного. Документ загружается.

179

9 КЛАС

Провідний для Шевченківської поезії образ матері підкорює читача

своїм ліризмом, теплотою, ніжністю. Відчувається, що це найсвятіше для

художника поняття. Недаремно воно розширюється до меж Батьківщи

ни, яку повсякчас великий Кобзар називає ненькою, плаче над її тяжкою

долею, картає її зухвалих та невдячних дітей, але сподівається, що Вітчиз

нуматір чекає краще майбутнє:

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

ЖІНОЧІ ОБРАЗИ В ПОЕЗІЯХ Т. ШЕВЧЕНКА

Жінка... Найзагадковіше Боже створення, що бентежить серця поетів

протягом кількох століть... Матір, Берегиня роду, кохана, сестра, дружи

на, донька... Скільки у неї імен! Але кожна з них випромінює життєдайне

світло любові, щирості й добра. У кожного митця є добірка творів, при

свячених її величності Жінці.

З перших сторінок «Кобзаря» читач поринає у безмежний дивосвіт

шевченкових образів, але найбільше хвилюють долі обездолених дівчат —

Причинної, Катерини, Тополі, наймички Ганни, Мар’яничерниці... Поет

милується їхньою красою — як зовньою, так і душевною, щирістю, безпо

середністю. Але світ такий жорстокий! Зло, зрада, підступність, людська

байдужість і заздрість ламають, нівечать душі цих жінок, забирають або

розум, або життя... То чому ж майже всі ранні твори Кобзаря, присвячені

темі жіночої долі, закінчуються трагічно? На мою думку, вчителем Шев

ченка було саме життя. А воно — педагог суворий. І чи бачив хлопчик

кріпак біля себе взірець жіночого щастя? Ні! Бо

... матір добрую мою

Ще молодую — у могилу

Нужда та праця положила.

Жорстоко повелася доля і з сестрами поета:

Сестри! Горе вам,

мої голубки молодії,

Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах, сестри, й умрете!

І перше кохання Шевченка, Оксану, що «... утирала мої сльози...», теж

чекала страшна роль жінкикріпачки, що не належить ні своєму чолові

кові, ні дітям, ні, власне, сама собі. Вона — товар і цим все сказано! Так чи

могла бути щасливою жінка за страшних умов кріпаччини?

Т. Шевченко — гнівний борець проти соціальної несправедливості, а жі

ночі понівечені долі — яскраві аргументи. Поет стверджує, що лише воля може

180

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

подарувати жінці щастя. Як приклад — образ Оксани із поеми «Гайдамаки».

Вона пройшла через тяжкі випробування — вбивство батька, полон,— але все

ж таки отримала омріяне щастя. Оксана вийшла заміж за коханого чоловіка,

гайдамаку Ярему, бо ці молоді люди — вільні, вони — господарі своєї долі.

Отож, для поета воля і щастя — поняття тотожні і нерозривні.

Підтвердження цьому ми знаходимо у поезії «Ликарі», присвяченій ко

ханій жінці поета, з якою він хотів одружитися:

... І вольную святую душу,

І руку вольную, мій друже,

Подай мені.

Як бачимо, Т. Шевченко створив яскраві, неповторні жіночі образи. Вони

й досі хвилюють читача, примушують замислитися, вчать, перше за все, бути

Людиною. Справжня Людина ніколи не примусить страждати, не бажатиме

зла іншому. І, звичайно, кожним рядочком своєї поезії Т. Шевченко закликає:

«Люди! Бережіть жінок! Даруйте їм любов і щастя! Адже вони цього варті...»

МОРАЛЬНІ УРОКИ КАТЕРИНИ І ГАННИ СУЧАСНИМ ЧИТАЧАМ

(За творчістю Т. Шевченка)

План

І. Актуальність проблеми стосунків між дівчатами та хлопцями

в усі часи.

ІІ. Глибоке переживання Шевченка за долю скривджених дівчат.

1. Щирі, довірливі почуття — основа стосунків.

2. Особливості поведінки дівчат — обережність, розважливість,

сором’язливість.

3. Відповідальність юнаків, чоловіків за наслідки стосунків.

4. Материнські обов’язки, думки про майбутню долю дитини.

ІІІ. Часи нові — проблеми старі.

МРІЇ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ПРО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ

Якою б не була людина, навряд чи її не цікавить доля рідної країни.

В Україні, мабуть, немає людини, яка б жодного разу не замислилась над

проблемами нашої держави. Така наша історична доля — входити до скла

ду інших країн, жити без самостійності. Упродовж віків не існувало ук

раїнської держави, і ця проблема не давала спокою багатьом поколінням

митців, учених. Доля рідного народу глибоко хвилювала такого видатно

го майстра слова, як Тарас Шевченко. Творчість Т. Шевченка — діамант

української літератури, гордість української нації. «Історія мого життя

є частиною історії моєї Батьківщини»,— писав поет. Україна для Шев

ченка не тільки «садок вишневий», «лани широкополі, і Дніпро, і кручі».

Україна — це доля людей, «і мертвих, і живих, і ненарожденних» Шев

ченкових земляків. Це вся історія народу з найдавніших її початків, че

рез сучасність Шевченкових часів і в невпиннім марші в майбутнє. Поет

вірою і правдою служив своєму народові, стояв на сторожі його інтересів:

181

9 КЛАС

…Возвеличу

Малих отих рабів німих,

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

Усе своє життя Кобзар мріяв про іншу долю України, зокрема, у сво

єму вірші «Ісаія. Глава 35», поетичному переосмисленні псалмів біблійно

го пророка Ісаії, він малює нам, читачам, картину майбутнього, можливо,

майбутнього нашої України:

Оживуть степи, озера,

І не верстовії,

А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святії

Простеляться…

Сам Ісаія був одним із так званих пророків — релігійних проповідників,

які в своїх промовах торкалися широкого кола не лише культових, а й соці

альних та моральноетичних проблем. Отже, Т. Шевченко, переосмислюючи

погляди Ісаії на майбутнє, малює картину світлу і чисту, уявляє країну, в якій

не буде поневолення, національного гноблення, знущання над людьми. На

мою думку, в образі цієї країни вгадується майбутня Україна.

Дещо чіткішу, наближену до українського життя картину зображує

поет у вірші «І виріс я на чужині…»:

Між горами старий Дніпро,

Неначе в молоці дитина,

Красується, любується

На всю Україну.

А понад ним зеленіють

Широкії села,

А у селах у веселих

І люди веселі,

Воно б може так і сталось,

Якби не осталось

Сліду панського в Україні.

Чудові картини рідної природи малює Т. Шевченко у своїх віршах:

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть…

В ідилічному серпанку з’являється в уяві поета коханий рідний край:

Село і сонце одпочине.

Село на нашій Україні…

Мрію в краще майбутнє рідної країни, у звільнення від будьякої за

лежності втілює він у рядках свого послання «І мертвим, і живим…»:

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України.

182

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє…

Сьогодні, на початку двадцять першого століття, коли Україна вибо

рола очікувану незалежність, стала вільною, ми маємо можливість

спостерігати, як втілюються в життя слова і мрії Кобзаря:

…Іменем Христовим

Возобновим наш тихий рай.

ІДЕЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ДУХОВНОГО ВІДРОДЖЕННЯ

У ТВОРЧОСТІ Т. ШЕВЧЕНКА

Утверджено державу. Україна здолала перехрестя епох, твердо стала

на широку дорогу цивілізованого розвитку, планомірно і неухильно пе

реходить до нових форм суспільного життя. Послідовно і мужньо крізь

віки йшов до цієї славної події український народ. В ім’я волі і свободи

він жертвував усім — шматком важко заробленого хліба, родинним спо

коєм і своїм життям. В ім’я незалежності єднався і збройно ставав на за

хист своєї землі від численних поневолювачів.

Але до цього моменту — моменту утворення держави — Україна йшла

дуже важким і довгим шляхом.

І, може, якби не її співцікобзарі, лірники, поети,— не стала б Вітчизна

незалежною, не мала б своєї назви — Україна. Адже за царських часів вона

була Малоросією. І перший, хто сказав про неї як про Україну, хто оспівав її,

оплакав і омріяв, був Великий Тарас. Він пробудив народ від сну, підняв його

на боротьбу за волю, за гідність, за право бути державним народом.

Шевченко, не маючи власної сім’ї, уявляв майбутню Україну як вели

ку сім’ю народів, про що написав у «Заповіті» своїм нащадкам:

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути…

Сьогодні ми згадуємо Шевченка і дякуємо йому за те, що вивів нас до

омріяної волі.

Україна, свята Україна — головний образ Шевченкової лірики. Тому

поетові

…не однаково…

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Україна у творчості великого Кобзаря — це передусім волелюбний на

род, героїчна визвольна боротьба, душевна краса поборників волі.

Шевченка турбувало те, що українці відрікаються від батьківщини,

нехтуючи своєю мовою, культурою. Він прагне залучити український

народ до глибокого вивчення своєї історії:

…та й спитайте

Тоді себе: що ми?

183

9 КЛАС

Чиї сини? яких батьків?

Ким? за що закуті?

Сьогодні ми вивчаємо своє минуле і пишаємось, що був у нас великий

патріот і пророк, який побачив нову Україну. Про це у вірші «Ісаія. Глава

35» говориться так:

…Бог судить, визволяє

Довготерпеливих…

…убогих. І воздає

Злодіям за злая.

Отже, народ, який так багато терпів, скеровується Богом до нового

шляху. На ньому не буде убогих і злидарів, а будуть нові люди нової землі.

Шевченко мріяв про велику Україну. Її велич вбачав у величі краси,

неповторності, у величі одухотвореності, у величі пам’яті народної.

Чи такою вона уявлялась Шевченкові, якою є зараз? Не нам судити.

Та тільки в сучасному житті й у Шевченкових мріях є незаперечно

спільне: ми зберегли пам’ять народну, ми зберегли мову. А мова — це ге

нетичний код майбутнього нації, освячений високою духовністю:

Боже великий, єдиний!

Нам Україну храни!

Волі і світла промінням

Ти її осіни…

(О. Кониський)

ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ

Доповідь про письменника

Пантелеймон Олександрович Куліш народився 26 липня 1819 р. на хуторі

поблизу містечка Вороніж на Чернігівщині в сім’ї заможного козака. Навчався

у НовгородСіверській гімназії та в Київському університеті. Учителював пере

важно в дворянських училищах та гімназіях. Був заарештований за причетність

до справи КирилоМефодіївського товариства. Звільнившись після кількаріч

ного адміністративного заслання, жив у Петербурзі, де працював дрібним чино

вником. Одночасно займався видавничою діяльністю, активно співробітничав

в українському журналі «Основа». Кілька років перебував на державній службі

у Варшаві, подорожував країнами Західної Європи. Останні роки життя провів

на власному хуторі Мотронівка на Чернігівщині. Тут і помер 14 лютого 1897 р.

Літературну діяльність Куліш розпочав у 40х рр. Виявив себе як тала

новитий поет, прозаїк, драматург, майстерний перекладач та проникливий

літературний критик. У прозі Куліша центральне місце посідає історичний

роман «Чорна рада. Хроніка 1663 року». Перший варіант роману (1846 р.)

не був вчасно опублікований через арешт письменника. Нова редакція «Чо

рної ради» побачила світ 1857 р. Використавши історичні свідчення з літо

писів Самовидця та Григорія Грабянки, осмисливши матеріал козацьких

записок, письменник на основі українського історичного матеріалу ство

рив роман вальтерскоттівського типу. В основу сюжетної канви покладено

184

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

мотив подорожі. Події в романі зображено в двох планах — історичному та

особистісному. Центральним епізодом твору є Ніжинська рада 1663 р., в ході

якої фатальну роль відіграв простолюд. Для автора чорний колір позначає

не лише соціальну приналежність учасників ради. Він виступає символом

руїни та анархії, що зводить нанівець державотворчі задуми козацької елі

ти.

Куліш є автором поетичних збірок «Досвітки», «Хуторна поезія»,

«Дзвін». Значний інтерес становлять його переклади зі світової поезії,

що увійшли до посмертної збірки «Позичена кобза».

Велике істориколітературне значення мають критичні праці Кулі

ша, позначені аналітичною глибиною та масштабністю філософських

узагальнень.

«ЧОРНА РАДА» П. КУЛІША —

ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ РОМАН

Як щирий патріот України П. О. Куліш мав усвідомлене почуття відпові

дальності за долю нації. Він шукав шляхи виходу з колоніального рабства, тому

звернувся до історії, насамперед її трагічних сторінок, які б могли вказати на

причини втрати Україною державності. Письменника глибоко вражали зне

вага його сучасниками національних святинь, він намагався дошукатися при

чин національного лиха. Так поступово зароджується в нього задум написа

ти історичний роман із часів козаччини, але звернувся не до її перемог, а до

епохи анархії та чвар, що стояли на шляху до національного об’єднання.

Історик і науковець, Пантелеймон Куліш прискіпливо вивчав документи

минулих часів, фольклор, свідчення очевидців, підводив свій історичний ро

ман під наукову базу, але при цьому керувався емоціями, сповідував селянську

мораль, категорично засуджував руйнаторство й кровопролиття. Тому чита

чам зрозуміло, що сам автор відчутно присутній у романі: в багатьох момен

тах устами Божого чоловіка, старого Шрама, далекоглядного Якима Сомка

і навіть іноді Кирила Тура говорить не хто інший, як «гарячий Панько».

Символом деградації козацької епохи для Куліша була Велика Руїна,

а Ніжинська рада 1663 року — переломним моментом у занепаді украї

нської державності. Тому «чорна рада» і стала предметом зображення, тим

кульмінаційним моментом, навколо якого групуються події та персонажі.

У романі органічно переплелися справжні історичні події, імена зі ство

реними авторською уявою. Та й реальні історичні прототипи постають

в «Чорній раді» як образні узагальнення певних тенденцій, певних су

спільних настроїв. Сам Куліш в епілозі до роману зазначав, що свій за

дум він хотів донести до читача не «дисертацією, а художнім відтворен

ням забутої і викривленої в наших уявленнях старовини».

Роман «Чорна рада» — твір багатопроблемний. Автор порушує не

лише історикополітичні проблеми (патріотизму і незалежності держа

ви, ставлення влади до народу, ролі державного діяча), а й філософські,

загальнолюдські (боротьби добра і зла, кохання і подружнього щастя,

батьків і дітей, народної моралі).

185

9 КЛАС

Хоч персонажі роману і є носіями авторських ідей, думок, симпатій та

антипатій, все ж вони вийшли зпід пера П. Куліша повнокровними живими

художніми образами, за долю яких читач переживає, радіє, яким співчуває,

чи котрих, навпаки, засуджує. Це і далекоглядний політик, мужня людина,

красень Яким Сомко, і палкий патріот, суворий старий Шрам, і романтич

ний та відважний його син Петро, і чарівна Череванівна, і химерний, але од

чайдушний козак Кирило Тур, і підлий Брюховецький, підступний і жор

стокий Гвинтовка та багато інших, від вчинків яких залежала доля цілої нації.

У романі «Чорна рада» переплітаються різні стилі. Окремі сторінки,

присвячені переживанням Петра, його стосункам з Лесею, звучать поетич

но, зворушливо, як вірші. Інші ж — пристрасні монологи героїв в ораторсь

кому стилі, де викладаються їхні погляди (та й авторські) на суспільні

проблеми, на облаштування української державності. У творі зустріча

ються й розлогі описи, й масові сцени, й короткий конспективний ви

клад подій (наприклад, розповідь про загибель Сомка, Васюти й Шрама).

Роман насичений уривками народних пісень, цитатами з літописів,

Святого Письма, що відіграє важливу композиційну роль, так само як

і прийом сну (сон Череванихи) та листа (Сомка — Васюті).

П. Куліш показав і неабияку художню майстерність. Його мова за

пашна, з відчутним історичним колоритом, насичена оригінальними по

рівняннями, епітетами, метафорами та іншими засобами виразності,

близькими до усної народної творчості.

Вражає масштабність та епічність розповіді. Адже П. Куліш осягає

своїм письменницьким зором усю Україну — від столиці до дрібного ху

тора, проникає у психологію багатьох людей — від міщанина Тараса Сур

мила, кобзаря Божого Чоловіка до державного діяча, претендента на бу

лаву Якима Сомка, від дивакуватого сміливцязапорожця Тура до

дівчиникрасуні Лесі Череванівни.

Про роман «Чорна рада» захоплено відгукнувся Т. Шевченко та багато

інших видатних людей. А Іван Франко вважав його «найкращим твором істо

ричної прози в українській літературі». І це не даремно. І ми, сучасні читачі,

відчуваємо неповторний колорит епохи Великої Руїни, вчимося жити в єдності

та мирі зі своїми співвітчизниками, щоб не повторювати помилок історії.

ІДЕЯ СОБОРНОСТІ ТА НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

І ПРОБЛЕМА РОЛІ ДЕРЖАВНОГО ДІЯЧА В ІСТОРІЇ

(За романом П. Куліша «Чорна рада»)

Україна — «тихі води, ясні зорі» — завжди була для загарбників, сусідів

і несусідів ласим шматочком. Постійно частини її території потрапляли

під чиюсь залежність, а після Переяславської угоди 1654 року вона вза

галі поділилася надвоє. Одна частина, Лівобережна Україна, була під про

текторатом Росії, а друга, Правобережна — Польщі.

Та завжди знаходилися сміливі люди, які прагнули до об’єднання, до

збереження української державності. Довгий час це не вдавалося.

І П. Куліш перший у літературі торкнувся теми козацьких часів, коли герої

186

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

перенесли центр творчих зусиль із зовнішньої боротьби (політичної, реліг

ійної, національної) на внутрішню боротьбу в Україні. Це дало можливість

у новому світлі побачити природу козацьких війн і головні причини націо

нального розбрату, національної трагедії.

У романі «Чорна рада» ми бачимо представників різних поглядів на

соборність та незалежність України. В образі Сомка, наприклад, автор

відобразив свій ідеал гетьмана, освіченого, талановитого, розумного, здат

ного сильною рукою об’єднати всі землі України в самостійну державу,

рівну серед інших європейських держав. Для цього, на думку героя, по

трібно було утвердити старшинське панування, тримати в покорі голоту,

встановити міжкласовий мир, піднести культуру й освіту. Але влада так

просто до рук не дається. Для цього потрібні і хитрість, і дипломатія,

і особливо — вміння згуртувати навколо себе однодумців (а Сомка зра

дили три його полковники, у яких він був упевнений), а також подумати

про полегшення становища трудового народу, встановлення хоч якихось

елементів соціальної справедливості. Цього всього не було, на жаль,

у славного наказного гетьмана, і він програв, поплатившись життям за ідею.

Гине і палкий прихильник об’єднання розрізнених частин України, вста

новлення автономної республіки та утвердження міцної гетьманської влади

полковникпіп Шрам. Його патріотизм дивним чином поєднувався зі зверхнім

ставленням до «черні» та запорожців, а це, у свою чергу,— з проповіддю кла

сового миру. Про який же мир може йти мова, коли трудовий народ у резуль

таті виборів та воєн не одержить нічого, крім нового тиску з боку старшини?

Іван Брюховецький зумів привернути до себе всіх, на кого йому можна

було опертися для здобуття гетьманства — і запорожців, і простий люд, і ро

сійських бояр. Перших підкупив викраденим із гетьманської скарбниці

сріблом, простим поводженням, підтримкою козацьких звичаїв; другим

обіцяв різні права й пільги, полегшення становища; третім просто дав ха

баря. Мети своєї добився, став гетьманом, але зовсім не задля ідеї собор

ності та незалежності України, а для власного звеличення та збагачення.

І простий народ, і запорожці, і козацька старшина, як уже часто бува

ло, виявилися занадто довірливими до фальшивих обіцянок претендента

на булаву та російського царського уряду. В епоху Іванця посилилися кри

вавий розбрат, тиск північних сусідів та гніт підневільного народу, який

втратив усі права, здобуті у визвольній війні проти польської шляхти.

Отже, талановитий письменник у яскравій художній формі довів і сучас

никам, і нащадкам, що ідея соборності та незалежності України існувала дав

но і не була (і не могла бути!) здійснена через неправильний вибір керівників,

політичних діячів та союзників, через надмірну довірливість та роз’єднаність.

УТВЕРДЖЕННЯ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ

У РОМАНІ П. КУЛІША «ЧОРНА РАДА»

«Чорна рада» П. О. Куліша — перший і один з кращих українських істо

ричних романів. Але його значення і цінність не обмежуються порушенням

187

9 КЛАС

історикополітичних проблем — незалежності та соборності України, ролі

державних осіб, історичної пам’яті. Не менш виразно виступають тут і інші

проблеми, які ніколи не застаріють: добра і зла, вірності та зради, батьків

і дітей, кохання й подружнього життя, народної моралі та інші.

Добро постійно бореться зі злом, і, на жаль, не завжди перемагає. Наказ

ний гетьман Яким Сомко прагне об’єднати усі українські землі, відстояти

незалежність, і тоді становище народу покращає, бо зменшиться тиск ро

сійських воєвод. Брюховецький теж прагне влади над українським народом,

але зовсім з іншою метою — задоволення власних амбіцій і збагачення. Це

йому вдається завдяки підлості, підкупові та зраді, а для українців те обер

тається новими кровопролиттями, утисками і повною втратою незалежності.

Хоч зло й перемогло, автор звертається до своїх сучасників, щоб вони вра

хували помилки предків і зрозуміли, що їх сила — в єдності й обачності.

Зло уособлює й полковник Гвинтовка, родич Череванів. Це жорсто

ка і підла людина у ставленні не лише до селян, сусідів, а й до власної

дружини — польської княгині. Черевань, приятель Шрама, на перший

погляд, сама доброта. Але раптом чуємо його розповідь зі сміхом на

устах про те, як йому дісталася карета польського князя, котрого, захо

пивши, продали в рабство, а дитину потоптали кіньми. Нейтральність,

байдужість до суспільного життя теж часто буває злом. Тому ж Черева

неві байдуже до всього: «А що нам, брате, до Вкраїни? Хіба нам нічого

їсти або пити, або ні в чому хороше походити?»

Яскраво постає в романі проблема вірності та зради в образах старо

го Шрама, його сина, Гвинтовки та Вуяхевича — генерального писаря

Сомка. Паволоцький полковник — піп Шрам до кінця відданий своїй бать

ківщині, для неї він не пошкодував ні життя синів, ні свого власного. Для

Гвинтовки ж не існує поняття честі, відданості, щоб одержати полков

ницький пірнач, він готовий горнутися до сильніших, зраджувати, торгу

вати навіть власною племінницею.

Вірний своєму козацькому обов’язку і Кирило Тур. Він ладен пожер

твувати собою для врятування Якима Сомка, але тут честь позмагалась

із честю, і благородний намір запорожця не здійснився.

Проблема кохання і подружнього життя яскраво висвітлюється

в другій — любовній сюжетній лінії роману.

Петро Шраменко з першого погляду закохується в Лесю Череванівну.

А дівчина давно заручена і мріє про гетьманакрасеня Сомка. Хоч і Пет

ро їй не байдужий. Утворюється класичний трикутник. У Лесю закохуєть

ся й Кирило Тур. На заручинах молода Череванівна раптом з прикрістю

помічає, що Яким Сомко не дуже шанує її увагою, його більше турбують

(і турбуватимуть, мабуть!) державні справи. Коли її викрадає запорожець

Тур, якого потім поранить Петро, Лесин наречений каже: «Молода, бать

ку, знайшлась би й друга, а Кирила Тура другого не буде». Ці слова боля

че вражають дівчину, але діватися нікуди — заручена. І тільки після смерті

Сомка Леся й Петро одружуються, розуміючи, що давно і посправжньому

188

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

кохають один одного. Петро заслужив це щастя, бо кинувся виручати Лесю

тоді, коли вона йому відмовила, постраждав, так би мовити, за чужу наре

чену. У Кирила Тура свої погляди на подружнє життя: він вважає, що однієї

його любові достатньо для одруження, а дівчина може й потім полюбити.

Тому викрадає Лесю. Щоправда, потім він поводиться благородно — після

«чорної ради» і поразки Сомка дівчина була повністю

у його владі, але він цим не скористався, не примушував її до шлюбу.

Отже, у розв’язанні проблеми кохання та подружнього життя автор

на боці взаємної поваги й любові. Йому не імпонує також безправність

одного з подружжя (так, Череваниха повністю керує чоловіком, а Гвин

товка тримає свою жінку за рабиню).

Проблема дотримання народної моралі простежується в авторсько

му аналізі психіки всіх персонажів. Навіть найпідліший Брюховецький,

готовий убити суперника в бою, не наважується зробити це з безоружним

Сомком. Сторожі одверто ненавидять Кирила Тура, думаючи, що це

таємний убивця Сомка. Отже, бодай крихта доброго начала існує в душі

у кожного, закладена віковічною народною традицією.

Таким чином, «Чорна рада» П. Куліша — твір, який підносить,

уславлює загальнолюдські цінності, і це робить його цікавим та повчаль

ним у всі часи.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР УКРАЇНЦІВ

У РОМАНІ П. КУЛІША «ЧОРНА РАДА»

Багатогранна діяльність П. Куліша нерозривно пов’язана з вивченням

світогляду в цілому і характеру українського народу зокрема. Саме в цьо

му він убачав життєдайні джерела самобутності художньої творчості.

У своїх філософських роздумах, статтях, оглядах, рецензіях, і, звичайно,

творах письменник досить часто ставить у центр уваги саме проблему

національного характеру, менталітету, питання про народні джерела його

формування і становлення.

Особливий інтерес тут викликає роман «Чорна рада», що є своєрід

ною енциклопедією українського характерознавства. На сторінках цього

твору ми зустрічаємо і суворого у своїй відданості Україні полковника

Шрама, і химерного запорозького отамана Кирила Тура, романтичного

і мужнього лицарязвитяжця Петра Шраменка, гетьманів — подержавно

му мудрого Сомка і лукавого Брюховецького, охоронця козацьких звичаїв

та традицій козацької демократії Пугача, заможного хуторянина Черева

ня, чарівну Лесю, народного філософа і проповідника кобзаря, міщан та

інших. Кожен з них — яскрава індивідуальність, самобутній характер, їх

об’єднують спільні риси української національної психології, етики та мо

ралі. Національний характер у романі — це органічна єдність протилеж

ностей. Він багатогранний, та при тому завжди цілісний і довершений.

Паволоцький полковник Шрам згідно з авторськими ідеологічними

настановами не дуже вірить у силу народних мас, більше покладаючись