2009 сочинений по украинскому языку и литературе
Подождите немного. Документ загружается.
159
9 КЛАС
сватана дівка не має права відмовитись від шлюбу. Возний погрожує
штрафом, карою. Але Наталка готова краще утопитися, ніж бути за возним,
бо її справжній наречений повернувся. А якщо не так, то вона готова навіть
відректись від Петра, щоб ні за ким не бути, особливо за возним. Цим вона
вражає душі людей, навіть поступається своїми правами. Отака Наталка!
Фінал щасливий. Возний відмовляється від Наталки — вона стане під
вінець з Петром.
До чудових рис Наталки треба придивлятися й сучасним дівчатам.
Я думаю, що образ Наталки, простої української дівчини,— це приклад
усім нашим дівчатам.
ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ НАПИСАННЯ ПОЕМИ
І. П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО «ЕНЕЇДА»
І. П. Котляревський увійшов в історію української літератури як за
сновник нової української літератури, що заклав фундамент літератур
ної мови на народній основі, справу якого розвинув і утвердив великий
Шевченко. «Енеїда» І. П. Котляревського — перший твір нової українсь
кої літератури. Які ж історичні передумови її появи?
І. П. Котляревському судилося жити на межі двох століть — ХVІІІ і ХІХ,
які були багаті на різні історичні події, що мали велике значення в розвитку
української нації. Передусім зруйнування царицею Катериною ІІ Запорозь
кої Січі, позбавлення влади гетьмана і скасування гетьманства, а це означало,
що наставали часи підкорення України Росією, період колоніального піддан
ства, приниження української нації, занепад української культури.
У цей час у літературі триває розвиток барокової літератури, широкої
популярності набуває бурлеск. А бурлескні жанри пов’язані з пародіюван
ням високої, урочистої тематики. Особливо зручною для бурлескнотравес
тійного пародіювання виявилась Верґілієва «Енеїда». У літературі це і пері
од розвитку української поезії, застосування народної мови в літературі.
У 1775 року було зруйновано Запорозьку Січ. Козаки подались у ман
дри за Дунай, на Кубань. Волелюбні козацькі мотиви відображені в поемі
«Енеїда» — творі про українське життя другої половини ХVІІІ — першої
половини ХІХ ст. Письменник жив у цей період, знав відношення про
стого люду до цих подій, усвідомлював необхідність протистояти
імперській політиці, підняти патріотизм свого народу. Це змусило поета
переодягти своїх героїв. Хоч і були герої під масками троянців, але ні
грецькі імена героїв «Енеїди», ні те, що Січ названа Троєю, не ввело чи
тачів в оману — всі розуміли, про що і про кого йдеться:
Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак…
А розділи, де троянці співають запорозькі пісні, де згадується про Геть
манщину — це нагадування народові про його славне минуле і заклик його
відновити.
160
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Отже, треба розглядати «Енеїду» у двох ракурсах: у першому —
реальні мандри запорозьких козаків після зруйнування Січі; у другому —
канва сюжету Верґілія. І як бачимо, виходячи зі змісту, перший домінує
над другим, що дозволяє зробити висновок про те, що герої «Енеїди»
І. Котляревського — це типи національних характерів, а конкретніше —
як запорозьких козаків:
Так славнії полки козацькі
Лубенський, Гадяцький, Полтавський
В шапках, було, як мак, цвітуть.
«Енеїда» І. П. Котляревського — твір просвітительського реалізму, бо
він обстоював життя суспільства на засадах природної рівності, справед
ливості, а не на засадах переваги сильного. А словавимоги Юнони:
Нехай поселить тут свій рід.
Но тілько щоб латинське плем’я
Удержало на вічне врем’я
Імення, мову, віру, вид,
звучать дуже актуально і нині. Тож перечитайте «Енеїду» Котляревсько
го — цю перлину і перший паросток нової української літератури, вер
шину досягнень української поезії травестійнобурлескного характеру,
в якій знайдете багато цінного про життя, культуру, традиції минулого
нашого народу.
НАРОДОЗНАВСТВО У ПОЕМІ І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО «ЕНЕЇДА»
«Енеїда» І. Котляревського — прекрасна і безсмертна перлина
української літератури. Письменник не пішов сліпо за Верґілієм, а ли
ше взяв канву з його твору, створивши на її основі цілком оригінальну
поему. І. Котляревський у своїй поемі славить українське козацтво,
підкреслює його героїзм і відданість всенародній справі, показує жит
тя різних верств українського суспільства ІІ половини ХVІІІ століття.
«Поема Котляревського,— писав М. Рильський,— самобутній і глибо
ко національний твір, де стародавніх троянців і латинян переодягне
но в жупани і кобеняки українського козацтва ХVІІІ ст., в каптани
й мундири тодішнього чиновництва, у підрясники й ряси «халтурно
го роду» — духовенство, де широким пензлем змальовано побут того
часного панства, що замінило собою Верґілієвих олімпійців». Крім пре
красних картин народного одягу, у поемі згадується безліч страв, ігор,
танців, звичаїв, обрядів та вірувань.
Зі сторінок «Енеїди» віє духом козацької вольниці. І. Котляревський
кілька разів використовує слова козак: «Еней був парубок моторний і хло
пець хоть куди козак», «вам треба перше придивитись, який то єсть Еней
козак». Неодноразово згадується Запорізька Січ: «Здається, був ти не
брехливий, таким тебе зна наша Січ». Автор подає у творі і опис
161
9 КЛАС
козацького війська, і називає козацькі полки, і згадує гетьманів, і вкладає
в уста троянців козацьку пісню, і перелічує різні види зброї, а саме: фузій,
флінта, булдимок, яничарка, ратища, гаківниця, палаші, келеп. В образах
троянців І. Котляревський змалював українських козаківзапорожців, які
вміють тримати в руках зброю і постояти за честь вітчизни, а ще люб
лять погуляти, розважитися і добре поїсти. Які ж страви їдять троянці?
Ось яким був обід після бурі на морі:
Тут з салом галушки лепали,
Лемішку і куліш глитали
І брагу кухликом тягали…
У Дідони столи для гостей були накриті вже багатше: тут бачимо сви
нячу голову до хріну, локшину, індик з підливою, куліш і кашу, лемішку,
зубці, путрю, квашу, медовий шулик. А пили слив’янку, мед, пиво, брагу,
сирівець,— горілку просту і калганку, сивуху. Дослідники творчості І. Кот
ляревського встановили, що в «Енеїді» більше згадано українських страв
і напоїв, ніж у книзі М. Маркевича «Обычаи, поверья, кухня и напитки
малороссиян», виданій у 1860 році.
Є у творі і згадки про речі хатнього та господарського вжитку: у Ді
дони троянці їдять із полив’яних мисок і кленових тарілок.
І. Котляревський — знавець етнографії. Він подає відомості про націо
нальне вбрання українців: жіноче і чоловіче, селянське і панське, буден
не і святкове. Юнона, збираючись їхати до Сола, «сховала під кибалку
мичку», «взяла шнурівку і спідницю». А Венера, відправляючись до Зев
са, «взяла очіпок грезетовий і кунтуш з усами люстровими». На Дідоні
бачимо: «…кораблик бархатовий, спідницю і корсет шовковий», запаску,
червоні чоботи, хустку з вибійки.
У поемі можна знайти відомості і про українські народні інструмен
ти та танці. Наприклад, на бенкеті у Дідони
Бандура горлиці бринчала,
Сопілка зуба затинала,
А дудка грала по балках;
Санжарівки на скрипці грали,
Кругом дівчата танцювали
В дробушках, в чоботях, в свитках.
А скільки ігор згадує автор у своєму творі: грали в свинки і панаса,
журавля і хрещика, горюдуба і тісної баби, ворона і паці, жгута і хлюста.
І. Котляревський показав себе прекрасним знавцем народних обрядів
заклинання, лікування та чаклування. «Енеїда» — етнографічна енцик
лопедія, за якою можна вивчати народне життя того часу, бо є тут до
кладні описи вечорниць, поминок і похорону, ворожіння.
Отже, бачимо, що поема «Енеїда» — цілком самостійний твір, який
досить повно і різнобічно показує життя в Україні ІІ половини ХVІІІ
століття.
162
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
НАРОДНИЙ ГУМОР ТА САТИРА
У ПОЕМІ І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО «ЕНЕЇДА»
План
І. Близькість І. Котляревського до народу, захоплення фолькло
ром та гумором.
ІІ. Засоби творення комічного в поемі «Енеїда».
1. Травестія та бурлеск.
2. Сатира на панство.
3. Комічні ситуації.
4. Народні прислів’я, приказки, фразеологізми.
5. Макаронічна мова.
6. Особливості синтаксичної будови поеми.
ІІІ. «Сміх Котляревського — очищувальна сила, що робить людей
кращими, чеснішими, людянішими» (Є. Шабліовський).
ГЕРОЇЧНИЙ ПОДВИГ НИЗА ТА ЕВРІАЛА
(За поемою І. Котляревського «Енеїда»)
Для українців «Енеїда» І. П. Котляревського — високопатріотична
епопея України, незважаючи на її бурлескнотравестійний стиль. Пись
менник зображує Енея і троянців, скріплених міцною дружбою. Вони
люблять бенкетувати, але ніколи не забувають про лицарську честь вої
на, вміють захистити батьківщину. У цьому нас переконує подвиг двох
героїв поеми — Низа та Евріала.
Низ і Евріал — земляки, обоє завербувались до війська Енея і при
сягнули йому на вірність, вірні дружбі:
Від тебе не одстану зроду.
З тобою рад в огонь і в воду.
На сто смертей піду з тобой.
Вони — лицарі, їм властиве самовіддане виконання обов’язку:
Де общеє добро в упадку,
Забудь отця, забудь і матку,
Лети повинность ісправлять.
Письменник устами своїх героїв возвеличує патріотичні подвиги на
роду, закликає співвітчизників підкорити особисті інтереси інтересам су
спільним. У своїх патріотичних думах Низ і Евріал не одиночки. Коли
вони розповіли троянцям про їх план — забратися в тил ворога вночі і пе
рерізати їх, то останні захоплено вітали їх:
Троянці всі тут заревли.
Одважних стали обнімати.
Вилазка в стан ворога — це свідчення глибокого усвідомлення героя
ми вірності присязі, саможертовній товариськості:
Як ми Енею присягали
Для його служби жизнь оддали.
163
9 КЛАС
Як відомо, у Евріала є стара мати, а Низ — сирота, тому Низ умовляє
товариша залишитись на варті, не ризикувати своїм життям, бо повинен
жити заради матері старої. Однак Евріал залишається вірним батьківсь
кому заповіту:
Умри на полі, як герой.
Молодці намагалися довести свою вірність Енеєві. «За честь і к кня
зю за любов» вони пішли в стан ворога. Вони на той світ одправляли во
рогів, кололи, різали без розбору:
Любов к отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть,
Там грудь сильніша од гармат,
Там жизнь — алтин, а смерть — копійка…
І лише несподівана поява рутульського полководця Волсента з вої
нами не дала врятуватись героям. Піймали Евріала і почали знущатися
над ним, а цього не міг допустити Низ; він пускає із своєї засідки спис
у ворога і цим видає себе.
Життя своє герої віддали заради перемоги над ворогом, і автор висо
ко цінує їх героїчний подвиг:
Так кончили жизнь козарлюги,
Зробивши славнії услуги
На вічність пам’яті своїй.
Високий дух патріотизму, волелюбні настрої властиві усім троянцям.
Про це свідчить і те, що посвоєму повторили подвиг Низа і Евріала і такі
герої поеми, як брати Битіас і Пандор, троянці Геленор і Лик... Сміли
вістю, мужністю, військовою доблестю наділений і ватажок троянців —
Еней.
Отже, І. П. Котляревський у своїй поемі «Енеїда» оспівує подвиг як
найвищий вияв патріотизму і громадської мужності, самовідданості в бо
ротьбі за справедливе діло.
ЯК І. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ ТВОРИТЬ ХАРАКТЕРИ СВОЇХ ГЕРОЇВ?
План
І. І. Котляревський — майстер травестії, бурлеску і реалістично
го зображення.
ІІ. Прийоми й засоби творення характерів.
1. Авторська характеристика (Еней, троянці).
2. Самохарактеристика (Наталка).
3. Характеристика іншими персонажами (Макогоненко).
4. Вчинки (Наталка, Возний).
5. Мова героїв (Возний, Тетерваковський).
6. Широкий спектр людських характерів (Петро і Микола).
7. Суперечливість натури (Терпилиха).
ІІІ. Нові герої нової літератури.
164
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
ГРИГОРІЙ КВІТКА)ОСНОВ’ЯНЕНКО
Доповідь про письменника
Григорій Федорович Квітка народився 18 листопада 1778 р. у слободі
Основа, що під Харковом. Походив з дворянської сім’ї, яка мала давнє ко
зацьке коріння. Навчався у приватних учителів та в монастирській школі.
Деякий час провів у монастирі як послушник. Залишивши монастир, пра
цював на різних державних та виборних посадах. Кілька разів обирався
предводителем дворян Харківського повіту, був совісним суддею, головою
Харківської палати кримінального суду. Виступив ініціатором заснування
Харківського інституту шляхетних панн. Виконував обов’язки директора
Харківського театру, входив до складу редакції журналу «Украинский вес
тник». Помер Квітка 8 серпня 1843 р., похований у Харкові.
Перші літературні спроби Квітки припали на 1816 рік. Українською
мовою Квітка почав писати на початку 30х рр., уже немолодою люди
ною. Свої твори частіше підписував псевдонімом Грицько Основ’яненко.
Перша публікація української прози письменника з’явилася на сторінках
харківського альманаху «Утренняя звезда» (1834, кн. 2).
Проза КвіткиОснов’яненка була для свого часу явищем новаторсь
ким. Представників простого народу автор наділив такими рисами, як
релігійність і патріархальність, розсудливість і доброчесність, щирість
і безпосередність у вияві почуттів. У повісті «Маруся» письменник зма
лював зворушливу історію кохання, у якій розкривається душевне багат
ство, незіпсованість і краса почуттів простих людей. У повісті «Конотоп
ська відьма» автор майстерно переосмислив народні демонологічні
вірування. Марновірству й забобонам письменник протиставив христи
янську моральність та раціонально зумовлені правила людського спів
життя. Яскравий гумор, добре збудована оповідь, колоритні образи пер
сонажів — усе це визначило високі художні якості твору.
Квітка є також автором цілої низки драматургічних творів.
ЗОБРАЖЕННЯ ЖИТТЯ І ПОБУТУ УКРАЇНСЬКОГО
СЕЛЯНСТВА В ПОВІСТІ Г. КВІТКИ)ОСНОВ’ЯНЕНКА «МАРУСЯ»
Визначну роль у становленні нової української літератури відіграв наш
славетний земляк Г. Ф. КвіткаОснов’яненко. Для свого часу він був
справжнім знавцем української мови, виробленої на народній основі.
У своїх творах, написаних українською та російською мовами, Квітка
відобразив ряд істотних рис феодальнокріпосницької дійсності, яскра
во змалював життя різних верств українського суспільства кінця XVIII —
початку ХIХ ст.
Кращі з сентиментальнореалістичних творів КвіткиОснов’яненка —
повісті «Маруся», «Козирдівка», «Сердешна Оксана», «Щира любов».
Центральним персонажем кожної з названих повістей виступає сільська
дівчина.
165
9 КЛАС
Ідейну основу повісті «Маруся» (1832 р.) становить реальний життє
вий конфлікт соціальнопобутового змісту. Усі персонажі твору благо
родні і душевні люди, правдиві і самовіддані, працьовиті і скромні, по
кірливі і богобоязливі. Обрана Квіткою художня форма не могла ще
вмістити багатства й повноти життя, тому насичена мальовничими кар
тинами звичаїв і побуту, барвистими описами природи. Народнопоетич
ний струмінь «Марусі» зробив її доступною і зрозумілою читачеві.
На перешкоді одруженню двох закоханих стоїть загроза страшної ми
колаївської солдатчини. Та знаходиться майже казковий добрий хазяїн,
який обіцяє героєві за чесну однодворічну роботу знайти замість нього
«найомщика» в солдати.
Головна героїня повісті — Маруся. Вона наділена найкращими людськи
ми якостями простого трудового народу: розумна, скромна, роботяща, слух
няна, здатна самовіддано кохати, але, як і Василь, надмірно чутлива, вразлива.
«Та що то за дівка була! Висока, прямесенька як стрілочка, чорня
венька, очиці як тернові ягідки, бровоньки як на шнурочку».
Зразком для наслідування виводиться Марусин батько Наум Дрот,
який, хоч і був кріпаком, однак нібито завдяки своїй набожності та чесній
праці здобув щастя, моральне задоволення й повний достаток у госпо
дарстві. Неспроста не згодився віддавати свою дочку за Василя, бо знав,
яка доля чекала б на солдатку.
Правдиво у творі змальовано народний побут, детально описується
картина заручин, весілля, похорони. Не один раз спостерігав все це в житті
письменник. За твором «Маруся» можна вивчати не лише літературу,
а й історію свого народу, традиції. Збираєтесь сватів засилати, та не знає
те, з чого почати? Перечитайте повість «Маруся», запрошуйте старостів,
купуйте паляницю — і до нареченої, за «куницею, красною дівицею».
Печальна картина похоронів, але теж у дусі часу і традицій україн
ського народу: «…кожний хоч по жменьці, кидали землю у яму, щоб бути
з нею ув однім царстві…»
На Паску до церкви носили святити страву, дякуючи Богові, що по
слав її. Вранці господар розрізав свячену паску, а потім приймалися за
печене: «…поїли баранця, поросятини; далі їли ковбасу, сала кусочками
нарізали і крашанок облупили…»
У повісті подається точний опис народного одягу саме нашого регі
ону — Слобожанщини.
Неспроста В. Г. Бєлінський зазначав, що у повісті «Маруся» є ще герої:
це — «Малоросія, з її поетичною природою, з її поетичним життям про
стого народу».
МАРУСЯ — МОЯ УЛЮБЛЕНА ГЕРОЇНЯ
ПОВІСТІ Г. КВІТКИ)ОСНОВ’ЯНЕНКА
Мені припала до душі головна героїня Маруся. Її автор дуже яскраво,
з симпатією змалював у своєму творі. Ось як описав КвіткаОснов’яненко
166
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
її портрет: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тер
нові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа,
що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки як
цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки, неначе жарнівки, як одна, на
ниточці нанизані...» Цей портрет можна порівняти з портретом пісенним:
Ой ти дівчино, серце моє,
Личко твоє рум’янеє;
Не так личко, як ти сама,—
На папері написана.
Маруся зображена у повісті богобоязливою дівчиною. Вона часто
ходила до церкви, ніколи не гнівила своїх батьків, бо дуже любила і пова
жала їх. Дівчина стала переживати, коли полюбила Василя, бо не могла
про це нікому сказати: ані подрузі, ані батькові з матір’ю. Це її дуже при
гнічувало, бентежило душу.
Головна героїня подобається мені тим, що вона працьовита, слухня
на, завжди допомагає своїм батькам. З повагою і пошаною ставиться до
них. Батьки виховали її бути скромною, слухняною, покірною.
До свого коханого Маруся ніжна, ласкава, її внутрішній світ сповне
ний радісних почуттів, душевної краси. Вона прагне щастя.
Переборовши свою скромність, дівчина зважилась благати батька
зглянутись на неї, не губити її щастя і видати заміж за Василя. Але те, що
Василя забирають у солдати, стало перешкодою до Марусиного щастя.
Сумне життя настало для неї без коханого, який пішов на заробітки. Вона
журиться день і ніч, плаче, хвилюється за нього.
Вона не хоче йти за іншого заміж, бо нестямно закохана у Василя:
«Дарма, таточку! Без Василя не страшна мені і домовина, не то сідая коса».
Дуже схвилював мене епізод, коли Маруся прощається із Василем,
який іде на заробітки. Вона пророчить собі смерть:
«Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знай
деш! Поминай мене, не удавайся у тугу... прощай на віки вічні!.. Там і по
бачимось!»
Журячись за своїм милим, Маруся стала безвольною, занепала ду
хом, не могла працювати, занудьгувала. Одного разу вона пішла у бір
по гриби, сильно промокла під дощем, застудилась і незабаром по
мерла.
Із великим сумом письменник відобразив останні хвилини життя Ма
русі і прощання з батьками. Вона нікому не скаржиться на свою долю і не
шкодує за втраченим життям. Батькам же радить не вболівати, щоб не
розгнівати Бога.
Мені дуже жаль Марусі, що її доля склалась так трагічно. Так не хо
тілося, щоб вона померла, а вилікувалась і дочекалась свого коханого Ва
силя. Потім разом із ним щоб жила щасливо. Але всетаки цей світлий
і чистий образ Марусі залишиться у моєму серці назавжди.
167
9 КЛАС
ЧИ Є МІСЦЕ МАРУСЯМ У СУЧАСНОМУ СВІТІ?
(За повістю Г. КвіткиОснов’яненка «Маруся»)
План
І. Вплив сентименталізму на повість Г. КвіткиОснов’яненка «Ма
руся».
ІІ. Що цінувалося в дівчатах часів КвіткиОснов’яненка і що
цінується нині.
1. Спільні риси — працьовитість, чесність, краса, порядність.
2. Відмінні якості:
а) покірність Марусі — наполегливість у боротьбі за своє ща
стя сучасних дівчат;
б) скромність, сором’язливість, цнотливість Марусі — роз
кутість, легкість у стосунках сучасної молоді;
в) страх перед невблаганною долею Марусі — оптимізм, віра
в краще сучасних дівчат.
ІІІ. Що мене захоплює в Марусі і що я вважаю неприйнятним для
себе.
РИСИ СЕНТИМЕНТАЛІЗМУ ТА РЕАЛІЗМУ В ПОВІСТІ
Г. КВІТКИ)ОСНОВ’ЯНЕНКА «МАРУСЯ»
План
І. «Маруся» Г. КвіткиОснов’яненка — найпопулярніший твір сен
тиментальнореалістичного характеру.
ІІ. Чому КвіткаОснов’яненко у творі сентиментального напряму
не відмовився від правди життя?
1. Тема соціальної нерівності.
2. Оцінка поведінки героїв з моральноетичного погляду.
3. Гуманне ставлення письменника до селянства, уславлення
щирості й чесності родинних стосунків.
4. Ідеалізація консервативних рис селянства.
5. Сентиментальноідилічне змалювання побуту, обрядів, при
роди України.
ІІІ. Г. КвіткаОснов’яненко своїми творами «обстоює, боронить,
оберігає сили народні, і в тім його велика заслуга» (О. Потебня).
ПОЄДНАННЯ РЕАЛЬНОГО І ФАНТАСТИЧНОГО В ПОВІСТІ
Г. КВІТКИ)ОСНОВ’ЯНЕНКА «КОНОТОПСЬКА ВІДЬМА»
Славну сторінку вписав в історію української літератури наш земляк
Г. КвіткаОснов’яненко, по праву заслуживши визнання нащадків.
Правдивий показ окремих сторін тогочасної дійсності, народний гумор,
майстерне використання багатств народнопісенної творчості забезпечили
п’єсам Квітки широку популярність і довговічність. Із великим успіхом
і досі проходять вистави «Шельменкоденщик», «Сватання на Гончарівці»
в театрах нашої країни.
168
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Знання життя, захоплююча манера оповіді, гумористичне забарвлен
ня — все це робило твори КвіткиОснов’яненка зрозумілими всім. Украї
нська проза як самостійний жанр не існувала, до того ж письменнику до
велося йти неторованими дорогами. В основі мови КвіткиОснов’яненка
лежать говірки Слобідської України. Бєлінський зазначав (у 1843 р.), що
Квітка «має незвичайний талант розповідати різні старовинні перекази
мовою легкою і зрозумілою простолюдинові».
У повісті «Конотопська відьма», гумористично зображуючи побут
і управління козацької старшини ХVIII ст., письменник картає парази
тизм, духовне отупіння старшини. У творі подаються реальні і фантас
тичні факти, сюжет створений на матеріалі живої дійсності, казкової фан
тастики, вірувань у нечисту силу, відьом.
Самодурство, хабарництво, жорстокість характерні для конотопського
сотника Забрьохи і писаря Пістряка. Вони користуються необмеженою
владою, чинять насильство над населенням. Ледачий Забрьоха без Пістря
кап’яниці «ні чарки горілки, ні ложки борщу до рота не піднесе; як
Пістряк Ригорович сказав, так воно і буде…» Хіба не найвищий доказ
«кмітливості» писаря його знаменита хворостина!
Пістряк справжній шахрай, підступний, лестивий у взаєминах з інши
ми, вміє використовувати своє службове становище. Та чого доброго мож
на чекати від безпробудного пияки? Саме він вчинив розправу над ні в чо
му не винними жінками, щоб виявити відьму.
Шукаючи власної вигоди, Забрьоха здатний на будьякий злочин, вхо
дить у змову з відьмою, готовий заморити голодом Конотоп, запалити
його «з чотирьох кінців». Забрьоха примушує козаків замість служби
обробляти його землю, поступово перетворює їх на своїх кріпаків.
Як і у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки» М. Гоголя, події в «Ко
нотопській відьмі» переплітаються з фантастикою. Що тільки не ви
творяла Мотря Зубиха! Саме такою і була в народі уява про відьму. Про
це можна прочитати в багатьох легендах. Навіть відношення до відьми
після смерті було традиційним: «…зарили ниць у яму, прибили осиковим
кілком та зверху і заклітили, щоб не скочила».
«Конотопська відьма» спрямована своїм просвітительським
вістрям проти неуцтва, забобонності, бездуховного існування про
вінційного панства.
СМІХОВА СТИХІЯ ПОВІСТІ «КОНОТОПСЬКА ВІДЬМА»
Повість «Конотопська відьма» — не тільки сатира на козацький стар
шинський устрій, а й твір, тісно пов’язаний із фольклором. Автор в осно
ву твору поклав народне повір’я, майстерно поєднав реальність і фантас
тику.
Факти жорстокої розправи над людьми були зумовлені посухою, го
лодом. Люди у відчаї «відроджували» такі жорстокі звичаї, як топлення
відьом. Якщо підозрювали жінку у відьомстві, то кидали її у воду: коли
тримається на воді, не тоне, то вважали за відьму. Люди були переконані,