Звєрєва І.Д., Петрочко Ж.В. Інтегровані соціальні служби: теорія, практика, інновації

Подождите немного. Документ загружается.

300

Профілактикаправопорушеньсереднеповнолітніх,

реабілітаціядітей,якіперебуватьуконфліктіззаконом

ли до формування у неї інших проявів девіантної поведінки

(агресивності, зловживання алкогольними напоями, палін-

ня); 3) заважають її соціальній адаптації та індивідуальним

особливостям дитини, які можуть стати ресурсом соціальної

реабілітації (соціально позитивні інтереси, схильності та здіб–

ності, вміння і навички, цінності). На цьому етапі роботи ви-

користовуються методи індивідуального інтерв’ю, психодіаг-

ностики, аналізу незалежних характеристик, спостереження

за поведінкою та взаєминами дитини; можливе проведення

соціального інспектування умов її життєдіяльності в сім’ї (за

місцем проживання). Комплексне оцінювання може здійс–

нюватися протягом декількох зустрічей, у них можуть бра-

ти участь психологи, соціальні педагоги і фахівці соціальних

служб, навчальних закладів.

3. На основі проведеної оцінки розробляється план соці–

альної реабілітації дитини. План містить такі компоненти:

мета, завдання, методи роботи, комплекс виховних, психо-

корекційних і реінтеграційних заходів, до яких залучається

дитина, перелік послуг, які дитина та її сім’я повинні отрима-

ти в соціальних службах та в інших закладах. Оскільки вико-

нання плану соціальної реабілітації, як правило, передбачає

взаємодію різних установ і служб, то в його розробці та реалі-

зації повинні брати участь фахівці залучених організацій. Під-

готовлений план обговорюється з дитиною та її батьками, у

разі необхідності в нього вносять корективи. Важливо, щоб

дитина прийняла мету й завдання реабілітації як свої власні,

а передбачені заходи відповідали її потребам та інтере-

сам. Також із дитиною та сім’єю обговорюються правила

та обмеження, яких їм потрібно буде дотримуватися. Підліток

та його батьки повинні зрозуміти необхідність цих обмежень

як таких, що насамперед захищають їх від негативного

впливу зовнішнього середовища. Під час бесіди з дитиною

та її сім’єю визначаються час і місце проведення запланова-

них заходів, перелік служб та організацій, до яких вони звер-

татимуться, послуг, що вони отримуватимуть.

4. Контроль за поведінкою дитини, за дотриманням нею

умов звільнення від покарання, норм моралі та права, угоди

Профілактикаправопорушеньсереднеповнолітніх,

реабілітаціядітей,якіперебуватьуконфліктіззаконом

301

щодо співпраці. Інспектор КВІ періодично зустрічається з ди-

тиною, за допомогою аналізу характеристик і довідок збирає

та узагальнює інформацію про випадки порушення з її боку

норм правопорядку, ухвалених судом обов’язків та обмежень,

особливостей роботи, навчання і життєдіяльності неповноліт–

нього. Працівники кримінальної міліції у справах неповноліт–

ніх та дільничний інспектор міліції відвідують підлітка за

місцем проживання, проводять із ним профілактичні бесіди

правового змісту, опитують сусідів щодо поведінки неповно-

літнього. У випадку, коли отримана інформація свідчить про

порушення підлітком норм правопорядку та умов звільнення

від відбуття покарання, із ним та з його батьками проводять-

ся застережні бесіди. Якщо ж випадки порушень повторюють-

ся, справа неповнолітнього передається до суду.

5. Психологіна та педагогіна реабілітація дитини. На цьо-

му етапі відбувається корекція дезадаптивних і розвиток со-

ціально-позитивних індивідуальних якостей, розвиток нави-

чок подолання залежностей та вирішення особистих проблем.

У їх проведенні беруть участь психологи, соціальні педагоги

соціальних служб і навчальних закладів. Вони застосовують

методи індивідуальної педагогічної бесіди, консультування,

психотерапії, соціально-психологічного тренінгу, заохочен-

ня самовиховання; можливе використання індивідуальних

та групових форм роботи, наприклад, організація зустрічей

груп взаємодопомоги неповнолітніх засуджених.

6. Формування сприятливого соціального-педагогіного

середовища довкола дитини, що передбачає психолого-

педагогічну допомогу сім’ї дитини для підвищення її пе-

дагогічної культури та позбавлення асоціальних проявів,

запобігання негативному впливу на дитину її неформально-

го оточення, організація індивідуального педагогічного під-

ходу до дитини та захист її прав.

У роботі з сім’єю дитини фахівці можуть використовувати

педагогічні бесіди, консультування, сімейні конференції

із залученням членів розширеної сім’ї. Сім’ї можуть бути

запропоновані матеріальна допомога та послуги соціальних

302

Профілактикаправопорушеньсереднеповнолітніх,

реабілітаціядітей,якіперебуватьуконфліктіззаконом

служб. У разі необхідності ставиться питання про позбавлен-

ня або обмеження батьківських прав та про виховання непов–

нолітнього у прийомній сім’ї. Соціально-педагогічна робота

за місцем навчання дитини передбачає налагодження індиві-

дуального педагогічного підходу до неї, запобігання тавруван-

ню, стигматизації з боку адміністрації навчального закладу,

педагогів та учнів. Можливе проведення консультацій, педа-

гогічних консиліумів, розробки індивідуальних навчальних

програм. У разі отримання інформації про порушення прав

неповнолітнього (зокрема на працю, освіту, належні умови

проживання, захист від насильства, отримання соціальних

послуг тощо) КВІ та соціальні служби застосовують доступ-

ні правові засоби (офіційні листи, звернення, клопотання),

консультують дитину та її батьків з питань захисту їхніх

прав.

7. Соціальна реінтеграція та реадаптація дитини. На да-

ному етапі передбачається сприяння первинній або вторин-

ній зайнятості неповнолітнього, надання йому допомоги

в отриманні загальної і професійної освіти, послуг соціальних

установ, медичних послуг. Дитина забезпечується для цього не-

обхідною інформацією, отримує консультації й направлення

до відповідних установ. Їй надається допомога у вирішенні по-

бутових проблем, також підтримується її соціально позитив–

на активність. Соціальні педагоги соціальних служб і навчаль–

них закладів сприяють залученню дитини до гуртків,

спортивних секцій, дитячих громадських організацій.

8. цінка процесу і результативності реабілітації дитини,

що передбачає визначення рівня її соціально-психологічної

адаптованості. Проведена соціально-педагогічна робота мо-

же вважатися успішною, якщо дитина не лише дотримується

прийнятих у суспільстві норм і правил поведінки, а й здат–

на самостійно ухвалювати рішення, задовольняти потреби

та долати проблеми соціально прийнятними засобами.

Таким чином, до соціальної реабілітації дитини залуча-

ються фахівці різних установ і служб (а саме: кримінально-

виконавчої інспекції, кримінальної міліції у справах неповно-

Профілактикаправопорушеньсереднеповнолітніх,

реабілітаціядітей,якіперебуватьуконфліктіззаконом

303

літніх, інтегрованих соціальних служб для вразливих сімей

і дітей, служб у справах неповнолітніх, центрів соціальних

служб для сім’ї, дітей та молоді, служб зайнятості, навчальних

закладів). Ефективність їхньої співпраці також позначається

на успішності ресоціалізації дитини. Узгодженість дій, регу–

лярний обмін інформацією, самооцінка власних дій, до-

тримання в роботі гуманістичних принципів – запоруки

ефективної міжвідомчої співпраці.

Інновацією у напряму соціальної реабілітації є використан-

ня замість корекційного відновлювального підходу в робо-

ті з дітьми, які перебувають у конфлікті з законом.

Відновлювальні технології – це вид соціальних техно-

логій, спрямованих на відновлення попереднього (нор-

мального) стану людини, порушеного внаслідок нега–

тивного впливу соціального середовища, соціальної дез–

адаптації, девіантної та ризикованої поведінки, скоєного

злочину тощо. Вони можуть застосовуватись як для до-

помоги постраждалим від девіантної поведінки дитини,

так і для соціальної реабілітації самої дитини, якій влас–

тива девіантна поведінка, та її соціального оточення,

для відновлення нормального стану суспільного осередку,

в якому відбулася та чи інша негативна подія.

Потреба пошуку нового підходу виникла через те, що тради-

ційний корекційний вплив передбачає зовнішнє втручання

в особистість дитини та в її стосунки з оточенням, що часто

пов’язане із покаранням, є примусовим, незрозумілим і важ-

ким для дитини та її близьких, тому й викликає їхню проти-

дію. Опір дитини та її оточення корекційному впливу часто

зводить нанівець усі спроби її соціальної реабілітації. На від-

міну від цього відновлювальний підхід передбачає не стільки

корекцію особистісних якостей дитини, скільки відновлення

належних умов її життєдіяльності та гармонізацію її стосун-

ків із соціальним середовищем, що є бажаним для дитини,

відповідає її потребам, відбувається у співпраці з дитиною,

а отже, не викликає опору.

Принципові відмінності двох підходів подані у таблиці 10:

304

Профілактикаправопорушеньсереднеповнолітніх,

реабілітаціядітей,якіперебуватьуконфліктіззаконом

Корекційний підхід Відновлювальний підхід

Мета:

Запобігання асоціаль–

ній та небезпечній

поведінці осіб, яким

вона властива

Створення або відновлення можливостей

для повноцінної життєдіяльності людей

та задоволення ними своїх потреб таким

способом, що не призводить до негатив-

них наслідків

Концепція підходу:

• асоціальна та не-

безпечна поведінка

вважається спричине-

ною особистісними

якостями та схильнос-

тями осіб, яким вони

властиві;

• фахівці визначають

міру дезадаптації лю-

дини, якій властива

асоціальна чи ризи–

кована поведінка,

і розробляють план

корекційної роботи

з нею;

• фахівці вилучають

соціально дезадапто-

вану особу із проб–

лемного сере–

довища і проводять

із нею відповідну

корекційну роботу

• асоціальна або небезпечна поведінка

вважається реакцією людини на життєву

скруту; негативні зміни в особистості є

наслідком перебування у несприятливо-

му середовищі;

• кожна людина здатна до позитивних

змін і прагне до них, здатна до управління

власним життям, наділена потенціалом

рухатися вперед у позитивному напрямі;

• здатність людини до позитивних змін

посилиться, якщо вона об’єднається з ін-

шими людьми, знайде підтримку у своєму

оточенні;

• профілактична робота передбачає не

вилучення людини з проблемного середо-

вища, а відновлення самого середовища

та спроможності людини до успішної жит-

тєдіяльності в ньому;

• людині надається можливість самостій-

но змінити ситуацію, самовизначитися,

ухвалити відповідальне рішення;

• основні засоби підтримки: надання

інформації, надання повноважень,

заохочення співпраці з громадою, під–

тримка позитивних взаємозв’язків

Сфери застосування відновлювального підходу: профілактич–

на і реабілітаційна робота з особами, що скоїли правопору-

шення, запобігання деструктивним конфліктам та подолан-

ня їх у групах; профілактична робота з сім’єю.

Таблиця10

Порівняльнийаналізкорекційноготавідновлвальногопідходів

Профілактикаправопорушеньсереднеповнолітніх,

реабілітаціядітей,якіперебуватьуконфліктіззаконом

305

Різновидами відновлювальних соціальних технологій є: ме–

діація, відновна конференція, сімейна групова нарада,

мережева зустрі.

У сфері правосуддя найчастіше відновлювальні технології

застосовуються до підлітків та молодих людей, які скоїли

протиправні вчинки та злочини різного ступеню. Відновлю-

вальні технології на сьогодні постають знаряддям переорі-

єнтації кримінального правосуддя з покарання злочинця

на подолання ним конкретних наслідків своїх протиправних

дій та на запобігання скоєнню ним нових злочинів.

Метою медіації є добровільне і конфіденційне порозумін-

ня сторін правопорушення у присутності неупередженого,

нейтрального медіатора з метою досягнення угоди щодо

усунення наслідків злочину (примирення). Потерпілий

та правопорушник зустрічаються віч-на-віч за справами,

які надходять із судових та слідчих органів. Зустріч відбува-

ється за добровільної згоди усіх сторін і тільки тоді, коли

правопорушник визнав свою провину.

Підготовкою і проведенням зустрічей – процедур примирен-

ня – займається спеціальний посередник (медіатор), який

виступає у ролі ведучого і є нейтральною особою. Посередник –

не суддя і не арбітр. Він не має права нав’язувати сторонам

своє бачення проблеми чи свій варіант виходу із ситуації, що

склалася. Його мета – допомогти сторонам досягти порозу–

міння. Ведучий встановлює правила (не вживати образливих

висловлювань, слухати один одного, говорити по черзі та ін.),

дотримання яких дозволяє зберігати доброзичливу атмос–

феру під час процедури примирення. Його завдання – полег–

шити переговори і перевести шквал взаємних звинувачень

у визнання несправедливості наявної ситуації. За рахунок

використання технік перефразування, виявлення у висловах

конструктивної основи, активного слухання, вміння працюва-

ти з сильними емоціями та ін. посередник допомагає сторо-

нам висловити почуття і водночас сприяє зниженню агресив-

ності учасників зустрічі та пробудженню в них людяності.

306

Профілактикаправопорушеньсереднеповнолітніх,

реабілітаціядітей,якіперебуватьуконфліктіззаконом

Під час зустрічі потерпілого і правопорушника сторонам про-

понується розповісти свою версію того, що сталося, і яким

чином це вплинуло на подальше життя. Кожна сторона має

право ставити запитання. Далі вони спільно вирішують,

що робити з наслідками злочину. У випадку досягнення домов–

леностей вони підписують угоду, яка часто є рішенням щодо

матеріальної компенсації збитків потерпілих, спокутування

моральної провини та дій, спрямованих на запобігання скоєн–

ню правопорушниками нових злочинів. Однак це не єдина мож–

ливість компенсації. Іноді правопорушники погоджуються від-

працювати на користь потерпілого чи на користь громади.

Відновна конференція – технологія відновного правосуддя,

що передбачає групове обговорення наслідків правопору-

шення та пошук шляхів виправлення ситуації, яка склалася

через правопорушення. До розмови залучається широке коло

родичів правопорушника, представників його безпосередньо-

го оточення, а також ті, хто постраждав від правопорушення.

Відновна конференція (нарада) охоплює і правопорушника,

і постраждалого від правопорушення, і все коло осіб, на яких

цей вчинок вплинув. У ході конференції беруть участь щонай-

менше дві підсистеми суспільства – соціальні мережі правопо-

рушника і постраждалого. Можливі учасники наради:

• правопорушник і члени його розширеної сім’ї (батьки,

брати, сестри, інші родичі, в тому числі ті, хто прожи-

ває окремо від сім’ї правопорушника);

• особи з безпосереднього оточення правопорушника,

ті, котрі певним чином пов’язані з ним (друзі, сусіди,

вчителі, керівники, колеги тощо);

• постраждалий від злочину і члени його розширеної сім’ї;

• особи з безпосереднього оточення постраждалого;

• представники громади, у якій стався інцидент

(школи, мікрорайону тощо).

Відновна конференція проводиться нейтральним координа-

тором і передбачає ґрунтовну підготовку. Координатором

(фасилітатором) наради може бути представник соціаль-

них служб, навчального закладу, громадських організацій.

Профілактикаправопорушеньсереднеповнолітніх,

реабілітаціядітей,якіперебуватьуконфліктіззаконом

307

Вимоги до координатора:

• нейтральність стосовно сторін, тим чи іншим чином

пов’язаних із правопорушенням;

• володіння методикою проведення сімейних групових

нарад;

• володіння навичками з надання психологічної

підтримки;

• досвід участі в сімейних групових нарадах у якості

спостерігача і співведучого.

Процедура відновної конференції складається з чотирьох

етапів. На першому координатор наради представляє учасни-

ків і описує правопорушення, яке стало приводом до наради.

На другому етапі учасники висловлюють думки і почуття

з приводу правопорушення та його наслідків. На третьому

етапі учасники обговорюють та ухвалюють можливі дії, спря-

мовані на подолання наслідків правопорушення й поновлен-

ня правового становища. На четвертому етапі може відбутися

формальне і неформальне примирення сторін (у тому числі

й через спільне чаювання).

Результатом відновної конференції є план дій сторін,

що передбачає найкращий спосіб вирішення справи.

Він містить три основні компоненти:

• встановлення факту визнання правопорушником

того, що він вчинив правопорушення;

• інформація, якою поділилися учасники наради стосовно

сутності і причин скоєння та наслідків правопорушення;

• рішення про заходи, що мають бути вжиті, чи реко–

мендації щодо подальшої поведінки правопорушника,

необхідні для усунення шкоди та запобігання подаль-

шим правопорушенням.

Прийнятий план може охоплювати дії, спрямовані на подолан-

ня наслідків правопорушення (в тому числі моральних), на

компенсацію втрат, та на усунення причин правопорушення

і запобігання новим асоціальним вчинкам правопорушника.

308

Профілактикаправопорушеньсереднеповнолітніх,

реабілітаціядітей,якіперебуватьуконфліктіззаконом

Наприклад, план може передбачати такі дії та зобов’язання

правопорушника:

• ніколи не поводитися таким чином;

• кинути пити алкогольні напої, відвідувати групи ано–

німних алкоголіків;

• відвідувати психологічні консультації;

• компенсувати завдані збитки;

• повернути вкрадені речі;

• допомагати родині потерпілого у побуті;

• надрукувати в газеті листа з каяттям тощо.

План може містити і зобов’язання членів сім’ї правопоруш–

ника та осіб із його соціального оточення щодо надання

правопорушникові допомоги у подоланні наслідків скоєно-

го, в реабілітації та ресоціалізації (наприклад, зобов’язан-

ня допомогти у працевлаштуванні, лікуванні, забезпеченні

житлом, проведенні вільного часу, подоланні особистих

проблем).

Укладена угода друкується координатором і підписується

всіма учасниками відновної конференції. Якщо нарада прово-

дилася з приводу злочину, то угода, як правило, додається

до кримінальної справи і може бути врахована при винесен-

ні вироку, а інколи навіть приводити до припинення кримі-

нального переслідування. Виконання укладеної угоди може

тривати протягом року після проведення відновної конферен–

ції. Формальний контроль за її виконанням у випадку, коли

це є умовою звільнення від кримінальної відповідальності,

може здійснювати працівник органу виконання покарання

або особа, на яку покладено нагляд за правопорушником.

Неформальний контроль можуть здійснювати самі постраж-

далі та представники громади.

У сфері соціальної роботи з сім’єю відновлювальні технології

застосовуються для надання соціальної підтримки проблем–

ним і кризовим сім’ям із метою створення в них належних

умов для розвитку та соціалізації дитини й усунення чинни-

ків, що призводять її до соціальної дезадаптації.

Профілактикаправопорушеньсереднеповнолітніх,

реабілітаціядітей,якіперебуватьуконфліктіззаконом

309

Сімейні групові наради (СГН) – збори членів розширеної сі-

м’ї та її оточення з метою ухвалення рішення щодо шляхів ви-

ходу сім’ї зі скрути. СГН проводяться у випадках, коли є заг–

роза життю дитини, її здоров’ю, повноцінному розвитку та

вихованню, власне, коли в неї формується девіантна поведін-

ка; мала сім’я виявила неспроможність самостійно вирішити

проблему або перебуває у кризовому стані; представник соці-

альної служби має право або можливість ухвалити рішення

щодо захисту дитини, проте це не сприятиме посиленню сім’ї

або призведе до її руйнування, вилучення дитини із сім’ї або

позбавлення її волі. СГН проводиться з ініціативи працівни-

ків інтегрованих соціальних служб для вразливих сімей і ді-

тей або служб у справах дітей, організовується незалежним

координатором, який має зібрати разом усіх зацікавлених

осіб – як членів сім’ї, так і представників її соціального ото-

чення. У сімейному колі, без присутності сторонніх (коорди-

натора, фахівців соціальних служб, ініціатора проведення

наради) учасники СГН обговорюють проблему сім’ї та розроб-

ляють план її вирішення за допомогою власних ресурсів.

Запровадження технології сімейних групових нарад спри-

яє соціальній єдності в суспільстві, тому що громадяни,

які вступили у конфлікт із суспільством, мають можливість

самі знайти рішення в межах своєї сім’ї та своєї культури.

Таким чином:

• активізується потенціал сім’ї та її соціального ото–

чення;

• створюється можливість дуже точно визначити і задо-

вольнити потреби людей;

• втручання у процес догляду за дитиною та її вихован-

ня відбувається від імені сім’ї та її соціального оточен-

ня, що робить його більш прийнятним;

• сім’я залишається відповідальною за проблему, її члени

зберігають контроль над власною життєдіяльністю;

• рішення знаходять у рамках культурного середовища

цієї сім’ї, дитина (підліток) залишається частиною сім’ї;

• рішення щодо дитини (підлітка) ухвалюються разом із

нею, сім’єю та її соціальним оточенням;