Звєрєва І.Д., Петрочко Ж.В. Інтегровані соціальні служби: теорія, практика, інновації

Подождите немного. Документ загружается.

290

Профілактикаправопорушеньсереднеповнолітніх,

реабілітаціядітей,якіперебуватьуконфліктіззаконом

Дезадаптивні емоційно-вольові якості. До девіантної пове-

дінки призводять емоційно-вольові якості та їх комбінації,

що ускладнюють об’єктивну, раціональну оцінку умов та об-

ставин (запальність, упертість), самостійне ухвалення та ви-

конання рішення (нерішучість, нестійкість, несамостійність,

конформізм і нонконформізм), передбачають силові засоби

розв’язання проблемної ситуації (агресивність, жорстокість).

Інколи у підлітків делінквентна поведінка може бути наслід-

ком невдалого бажання позбутися (гіперкомпенсацією) якос-

тей, які вони вважають негативними, наприклад, тривожнос-

ті, боязкості.

собливості розвитку пізнавальної сфери. Частина підліт–

ків відстає у загальному інтелектуальному розвитку або

в розвитку окремих пізнавальних процесів, мовлення, уваги

внаслідок перенесених ними травм, захворювань, недоліків

виховання. Такі діти часто не справляються з навчальними

завданнями, мають низьку успішність, не користуються попу-

лярністю серед однокласників, можуть стати жертвами цьку-

вання, глузувань. Якщо педагогам не вдасться знайти підхід

до таких дітей, використати корекційні методики або до них

будуть застосовуватися покарання, у таких дітей зникне ба-

жання вчитися і може закріпитися комплекс неповноціннос–

ті, занижена самооцінка, репутація нерозумних, бажання са-

моствердитись або захистити себе ризикованими чи делінк-

вентними діями.

Педагогіна занедбаність. Якщо дитина не отримала належ-

ного піклування та виховання в сім’ї через девіантну поведін-

ку батьків, невиконання ними своїх дорослих обов’язків або

через їхню педагогічну некомпетентність, вона може відста-

вати від однолітків фізично, у розвитку пізнавальних проце-

сів, вольових якостей, культури, не оволодіти базовими знан-

нями та вміннями, необхідними для успішного навчання,

спілкування в колективі, самообслуговуванні тощо. Такі діти

страждають від стигматизації, можуть порушувати дисцип-

ліну, вчиняти протиправні дії через те, що просто не знають

норм або не вміють іншим чином поводитися, задовольняти

свої потреби.

Профілактикаправопорушеньсереднеповнолітніх,

реабілітаціядітей,якіперебуватьуконфліктіззаконом

291

Стереотипи асоціальної та дезадаптивної поведінки. Де–

які підлітки засвоюють стереотипи агресивної, аморальної,

делінквентної поведінки, отримуючи позитивне підкріплен–

ня (заохочення) після перших, спонтанних спроб таких дій

або спостерігаючи за «успішною» подібною поведінкою інших.

Помилкові, хибні уявлення і переконання. До правопо-

рушень можуть призводити засвоєні підлітком у дитинстві

під впливом батьків або однолітків хибні, ірраціональні

уявлення, що суперечать реальності, нормам права і моралі,

проте поширені у певних групах.

Несформованість комунікативних навиок. Деякі підлітки

звертаються до протиправних, насамперед насильницьких,

дій, оскільки не вміють позитивно і впевнено розв’язувати

окремі проблеми у взаєминах з іншими людьми: аргументо-

вано доводити свою думку, досягати порозуміння та конс–

труктивно розв’язувати конфлікти, входити до нового колек–

тиву, звертатися по допомогу або відмовлятися від прохань

інших людей, протистояти тиску групи, маніпуляціям тощо.

Якщо підліток зазнає невдачі в подібних ситуаціях або лише

очікує на неї, він може застосувати насильницькі дії для досяг–

нення своєї мети, залякування опонента, для зняття емоцій-

ного напруження.

Невирішені особистісні проблеми, міжособистісні кон–

флікти. Внаслідок невирішення таких проблем підліток може

скоїти протиправні дії для того, щоб відстояти свої інтереси у

конфлікті, самоствердитись у власних очах та в очах оточую–

чих, привернути до себе увагу, отримати засоби вирішення цих

проблем (наприклад, гроші, престижні предмети), перенести

агресію, викликану проблемами, на інших осіб або предмети.

Невпевненість у собі, неадекватна самооцінка. Підліток,

що має занижену самооцінку, переконаний у своїй некомпе-

тентності та неуспішності, може скоїти правопорушення ли-

ше тому, що не вірить у можливість досягти своєї мети соці-

ально прийнятним шляхом або хоче таким чином виразити

протест, подолати дискомфорт, самоствердитися.

292

Профілактикаправопорушеньсереднеповнолітніх,

реабілітаціядітей,якіперебуватьуконфліктіззаконом

Екстернальний локус контролю – схильність людини

вбачати причини своїх дій та відповідальність за них у собі

або в зовнішніх обставинах. Особи з екстернальним локусом

контролю вважають, що те, що з ними відбувається, особливо

неприємності, є результатом впливу зовнішніх сил, обставин,

дій інших, а вони просто вимушені діяти таким чи іншим чи-

ном. Екстернальна позиція підлітка найчастіше призводить

до скоєння правопорушення, адже він не вважає себе відпові-

дальним за власні дії.

Низький культурний рівень, несформованість соціально

корисних інтересів. Несформованість інтересів і невизначе-

ність пріоритетів особистості може бути тлом для протиправ–

ної поведінки підлітків. Якщо дитина не бачить перспектив

власного розвитку, вона орієнтується на задоволення швид-

коплинних потреб. Якщо у дитини не сформовано інтерес

до культури, високого мистецтва, пізнання світу, творіння

прекрасного тощо, вона намагатиметься отримувати примі-

тивні задоволення, засоби для яких може знайти за допомо-

гою делінквентної поведінки.

Асоціальна спрямованість особистості. У підлітка система

ціннісних орієнтацій ще формується і є суперечливою, під-

літкові уявлення про цінності, як правило, переглядаються

в юнацькому віці. Проте частину асоціальних орієнтирів

підліток вже запозичив у батьків або в однолітків, із творів

масової культури та ЗМІ. Але послідовно асоціальною цінніс-

на орієнтація у підлітка може бути тільки тоді, коли він вихо-

вується в асоціальному середовищі.

Прояви кризи підліткового віку. Ризик скоєння підлітками

правопорушень збільшують психологічні особливості цьо-

го віку і типові підліткові поведінкові реакції (емансипації,

групування, імітації, компенсації тощо), які впливають

на вирішення їхніх проблем. Названі реакції цілком природ-

ні для підліткового віку, але через конфлікти з дорослими

та їхні невмілі виховні дії можуть стати причиною делін–

квентних учинків підлітка і призвести до закріплення проти-

правної поведінки.

Профілактикаправопорушеньсереднеповнолітніх,

реабілітаціядітей,якіперебуватьуконфліктіззаконом

293

Наявність у підлітка названих ознак не обов’язково призво-

дить до протиправної поведінки, проте перебіг кількох із них

значно підвищує ризик того, що за несприятливих обставин

дитина скоїть правопорушення.

У рамках реалізації проекту ЄС «Розвиток інтегрованих соці-

альних служб для вразливих сімей і дітей» у двох пілотних

регіонах (Вишгородський район та місто Бровари) створе-

ні й успішно діють спеціалізовані служби супроводу дітей,

які перебувають у конфлікті з законом. Детальний опис

змісту та мети діяльності служби подані у додатку 1Д.

Коло завдань служби охоплює широкий спектр діяльності,

що стосується роботи з дітьми даної категорії, але найго–

ловніше з них – профілактика негативних проявів у дитячо-

му середовищі.

Соціальна профілактика негативних явищ – це діяльність,

спрямована на запобігання виникненню, поширенню, загост-

ренню негативних соціальних явищ та їх небезпечним наслід-

кам шляхом виявлення, усунення або нейтралізації чинників,

що їх породжують, та створення умов для успішної життє–

діяльності суспільства.

Види соціальної профілактики негативних явищ:

• первинна профілактика – діяльність, спрямована

на запобігання виникненню та поширенню певного

негативного явища і проблем, пов’язаних із ним;

• вторинна профілактика – діяльність, спрямована

на запобігання загостренню негативних явищ та їх

наслідків, на запобігання поглибленню соціальної

дезадаптації осіб, яким властива асоціальна

або небезпечна поведінка;

• третинна профілактика – робота, спрямована

на запобігання рецидивам асоціальної або небезпечної

поведінки серед осіб, яким така поведінка була

властива раніше.

За рівнем охоплення виділяються рівні соціальної профі–

лактики:

294

Профілактикаправопорушеньсереднеповнолітніх,

реабілітаціядітей,якіперебуватьуконфліктіззаконом

• загальна профілактика – діяльність, що охоплює

широкі верстви суспільства в цілому і спрямовується

на подолання загальних, універсальних причин

негативних явищ;

• спеціальна профілактика – профілактична робота,

що спрямовується на ті групи осіб, які перебувають

в умовах, що збільшують ризик їхньої соціальної дез–

адаптації (групи ризику);

• індивідуальна профілактика – профілактична ро-

бота, що проводиться з окремою особою і має на меті

подолання специфічних для неї чинників.

До компетенції інтегрованих соціальних служб для

вразливих сімей і дітей може бути віднесено проведення

спеціальної профілактичної роботи з дітьми, що вихову–

ються у проблемних, девіантних та кризових сім’ях або

яким вже властиві певні прояви девіантної поведінки,

а також участь у роботі з соціальної реабілітації та запо–

бігання рецидиву дітей, які вже скоїли правопорушення

та були засуджені до покарань, не пов’язаних із позбав–

ленням волі.

Профілактична робота з дітьми груп ризику передбачає

декілька етапів:

1. Діагностиний етап – це вивчення соціальних, педагогіч-

них та психологічних передумов формування індивідуальних

особливостей, що стали причиною девіантної (з відхилення-

ми від соціальних норм) поведінки підлітка.

Діагностичний етап необхідно починати з вивчення особо-

вої справи дитини. Це дасть можливість з’ясувати, які пору-

шення поведінки їй властиві, чи вчинялися протиправні дії

раніше, за яких умов. Далі соціальний працівник має познайо-

митися та провести бесіди з учителями, психологом школи,

де вчиться підліток, із метою визначення його поведінкових,

комунікативних особливостей, нахилів, здібностей, інтелек-

туальних (навчальних) можливостей. Бесіда з батьками має

бути спрямована на визначення педагогічних можливостей

Профілактикаправопорушеньсереднеповнолітніх,

реабілітаціядітей,якіперебуватьуконфліктіззаконом

295

сім`ї, її соціального статусу та виховного впливу на дитину.

Все це дасть більш об’єктивну інформацію про дитину, аби

з’ясувати, яку саме роботу було проведено школою та які не-

доліки було допущено у сімейному вихованні.

Подальша робота передбачає знайомство соціального

працівника з дитиною. При цьому слід звернути увагу на

зовнішній вигляд підлітка, на манеру поведінки, спілку-

вання, тобто на все, що може дати інформацію про нього.

На першому етапі важливо завоювати довіру неповнолі-

тнього, викликати відвертість. Цьому сприятиме бесіда,

витримана у спокійному і приязному тоні. Небажано зада-

вати прямі запитання, ефективніше подавати їх у завуа–

льованій формі.

На цьому етапі можна використати такі психодіагностич–

ні методики: тест Люшера; тест «Неіснуюча тварина»; ме-

тодики дослідження особистості «дім-дерево-людина»

Дж. Бука; «незакінчене речення»; виміру рівня тривожності

Тейлора; діагностики показників та форм агресії А. Басса та

А. Дарки; виявлення акцентуацій характеру К. Леонгарда;

діагностики схильності особистості до конфліктної пове–

дінки К. Томаса тощо.

Завершується психодіагностичний етап постановкою мети

і завдань подальшої соціально-педагогічної роботи з дити-

ною, написанням висновків та рекомендацій, складенням

подальшої програми соціально-педагогічного, соціально-

психологічного супроводу: залучення до суспільно-корисної

діяльності, до членства в дитячій громадській організації,

зрештою – до малих тренінгових груп, організації індиві–

дуальної психокорекційної роботи тощо.

2. Корекційний етап. Після отримання повної інформації

про підлітка та обробки результатів потрібно розробити

і застосувати психокорекційну програму, спрямовану на по-

долання проблем, негативних особистісних рис, виявлених

на попередньому етапі, які сприяють відхиленням у поведін-

ці неповнолітнього.

296

Профілактикаправопорушеньсереднеповнолітніх,

реабілітаціядітей,якіперебуватьуконфліктіззаконом

За результатами досліджень нерідко з’ясовується, що для

неповнолітніх, які проявляють ознаки схильності до правопо-

рушень, характерні: а) високий рівень агресивності; б) висо-

кий рівень тривожності; в) низька самооцінка.

Для того, щоб запобігти формуванню та вкоріненню деві–

антної поведінки, необхідні особливі заходи. Наприклад,

міні-тренінг, спрямований на корекцію ставлення підлітка

до себе, артотерапія тощо.

3. Аналіз та повторна діагностика, розробка рекоменда-

цій. На цьому етапі проводиться повторна діагностика пове-

дінки, емоційного стану особистості та ставлення її до себе

і до оточення. На основі отриманих даних складається харак-

теристика на досліджуваного неповнолітнього, що охоплює

різносторонній опис його особистості на даний момент, перс-

пективи подальшого розвитку і рекомендації для продовжен-

ня роботи з питань корекції особистісних порушень, що спри-

ятиме запобіганню девіантній поведінці.

Соціальному працівникові необхідно володіти груповими

методами профілактики правопорушень, які можна об’єд-

нати у такі групи:

А. Групові психокорекційні методи, спрямовані на подолан-

ня негативних особистісних характеристик, та корекцію

поведінки неповнолітнього: групова психотерапія, соціаль-

но-психологічний тренінг, ігротерапія, артотерапія тощо.

Б. Групові методи, спрямовані формування та розвиток

якостей особистості, що сприяють зміні негативної моделі

поведінки: розвивальні заняття, ділові, рольові ігри, тре–

нінг особистісного зростання, тренінг за методикою «рів–

ний рівному» тощо.

В. Групові методи, спрямовані на підвищення рівня правової

освіти неповнолітніх, освітнього рівня і компетенції батьків

та вчителів: лекції, кіно-, відео-лекторії, семінари, групові

консультації, тематичні масові заходи тощо.

Профілактикаправопорушеньсереднеповнолітніх,

реабілітаціядітей,якіперебуватьуконфліктіззаконом

297

Ефективним груповим методом є ігротерапія, що може

використовуватись у роботи з дітьми молодшого шкільно-

го віку. Формами ігротерапії є: дидактичні, рольові, розви–

вальні, сюжетні, ігри-драматизації, ігри з правилами, під час

проведення яких створюється атмосфера прийняття дитини,

розширення її можливостей до саморегуляції, самоконтролю,

емпатії, почуття власної гідності.

Як груповий метод застосовують арттерапію. Великий

позитивний вплив на емоційну сферу дітей має музика,

спів, поезія, танок, ляльковий театр. При цьому діти виявля-

ють творче ставлення до життя, відкритість до діалогічного

типу спілкування, наявність здібності передавати свій вну–

трішній стан засобами мистецтва.

Найбільш поширеним серед групових методів є соціально-пси-

хологічний тренінг. У ході якого діти і підлітки набувають знань

та навичок у розв’язанні конфліктів, взаємодії з іншими тощо.

Для профілактичної роботи слід організовувати групи за

такою тематикою: «Умій спілкуватися», «Як удосконалюва-

ти самого себе», «Розв’язання проблем», «Графік моєї роботи

та відпочинку» і т.д. Вагомий результат дає організація і про-

ведення групових занять для учнів з таких тем: «Блокуван-

ня негативних якостей», «Норми, прийняті у суспільстві»,

«Щоденне самовиховання і вдосконалення», «Корекція пізна–

вальних процесів» і т.д. Ефект дають також заняття груп

особистісного зростання, цикл лекцій і практичних занять

«Сімейне виховання».

Серед групових методів профілактики необхідно також ви-

ділити освітні лекції для батьків, учителів, учнів, проведен-

ня виховних годин, семінари для вчителів, батьків із метою

підвищення їхньої психологічної компетентності. Слід залу-

чати до таких заходів спеціалістів, наприклад юриста, інспек-

тора у справах неповнолітніх, нарколога і т.д.

Таким чином, в арсеналі соціального працівника є низка

групових методів профілактики правопорушень серед непов-

298

Профілактикаправопорушеньсереднеповнолітніх,

реабілітаціядітей,якіперебуватьуконфліктіззаконом

нолітніх, застосування яких дає можливість охопити під час

профілактичної роботи більшу кількість дітей та підлітків.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що знання гру-

пових методів профілактики правопорушень серед неповно-

літніх та володіння ними є важливою умовою ефективності

профілактики з даної проблеми.

Соціальна робота з дітьми, що перебувають у конфлікті з за-

коном (вчинили правопорушення та засуджені до покарань,

не пов’язаних із позбавленням волі), охоплює три напрями:

профілактика протиправних дій у майбутньому; соціальну

реабілітацію “важких дітей”; соціальний супровід дітей та

їхніх сімей.

Соціальна реабілітація передбачає подолання негативних

особистісних якостей та особливостей соціального середови-

ща, що сприяли вчиненню дитиною правопорушення, надан-

ня дитині допомоги у ресоціалізації (повноцінному повер–

ненні до суспільства) та у соціальній адаптації. Її вихідним

положенням є переконання в тому, що для ресоціалізації

дитини необхідно усунути причини, що призвели до скоєння

нею протиправного вчинку, та чинники, які заважають соці–

ально прийнятній адаптації.

Загальною метою соціальної реабілітації є повернення дітей

до правослухняного життя, створення умов для успішної со-

ціалізації, повноцінного фізичного і психічного розвитку,

подолання існуючих особистісних проблем і конфліктів

з оточенням.

Завдання соціальної реабілітації полягають у:

• встановленні й усуненні причин протиправної поведін–

ки дитини та чинників, що сприяють її формуванню,

заохоченню, заважають виправленню та ресоціалізації;

• подоланні особистісних чинників, що спричинюють

протиправну поведінку або заважають соціальній

адаптації та сприянні розвитку позитивних особистіс-

них якостей, оволодінню дитиною вміннями, необхід-

Профілактикаправопорушеньсереднеповнолітніх,

реабілітаціядітей,якіперебуватьуконфліктіззаконом

299

ними для подолання проблем і задоволення потреб;

• сприянні закріпленню в дитини мотивації до законо-

слухняної поведінки;

• сприянні створенню соціальних умов, необхідних

для повноцінної життєдіяльності дитини.

Відповідно до цих завдань робота із соціальної реабілітації

дитини має передбачати наступні кроки:

1. Встановлення контакту з дитиною та її сім’єю, мотиву–

вання їх до співпраці й роботи над проблемами дитини.

Робота з соціальної реабілітації дитини, звільненої від від-

бування покарання з випробуванням, розпочинається з мо-

менту отримання територіальним підрозділом криміналь–

но-виконавчої інспекції (КВІ) судового вироку. У вироку мі-

ститься інформація про зміст та обставини скоєного дити-

ною злочину, умови її звільнення від відбування покарання

та первинна інформація про саму дитину (місце проживання,

правовий статус). Інспектор КВІ – саме той фахівець, котрий

призначає першу зустріч із дитиною та її сім’єю. Якщо з мате-

ріалів справи стає зрозуміло, що дитина (або її сім’я) перебу-

ває у кризовій ситуації чи сама дитина має особливий статус

(інвалідність, сирітство, брак постійного місця проживання

тощо), на першу зустріч можуть бути запрошені фахівці спе-

ціалізованої соціальної служби супроводу дітей, які перебува-

ють у конфлікті з законом, Центру соціальних служб для сім’ї,

дітей та молоді або служби у справах дітей. Під час першої

зустрічі інспектор КВІ або фахівець, що супроводжує дитину,

намагається встановити довірливі стосунки з дитиною та

її батьками (опікунами) і мотивувати їх на співпрацю з КВІ

та соціальними службами. Дитині й батькам роз’яснюють

їхні права та обов’язки, умови взаємодії з інспекцією, можли-

вості отримання послуг соціальних служб, визначають фахів-

ців і служби, що доцільно залучити до соціально-педагогіч–

ної роботи.

2. Здійснення комплексної оцінки потреб дитини та сім’ї.

Значна увага приділяється також визначенню чинників, що:

1) призвели до скоєння дитиною правопорушення; 2) призве-