Звєрєва І.Д., Петрочко Ж.В. Інтегровані соціальні служби: теорія, практика, інновації

Подождите немного. Документ загружается.

Реінтеграціятасоціалізаціявихованцівінтернатнихзакладів

280

2. Сім’я, яку я хоу створити

Дитині ставиться завдання: зобразити образ сім’ї за допомо-

гою будинку. Запитання: що буде фундаментом сім’ї (прави-

ла, принципи, переконання). Що буде стінами вашого будин-

ку? Що захищатиме вашу сім’ю? Хто житиме у вашому домі?

На якому поверсі? Як будуть розподілені обов’язки? Що буде

дахом вашої сім’ї? Який лозунг ми повісимо на даху? Куди бу-

дуть виходити вікна вашого дому? Яка інформація входити-

ме через вікна і двері дому? Як часто ви будете розкривати

вікна і двері? Хто це робитиме? Які традиції ви сформуєте у

своєму домі?

3. Як зберегти сім’ю і зробити її щасливою?

Дитина має знати, що сім’я – динамічне об’єднання, тому

постійно потрібно працювати над розвитком сімейних сто–

сунків, аби вміти запобігати сімейним конфліктам.

Загальними принципами діяльності щодо підготовки ді-

тей до самостійного життя стають: відповідність потребам

(вивчати наявні потреби дітей у набутті знань і навичок та

орієнтувати зміст, форми роботи на їх задоволення); реаліс-

тичність (використання прикладів із реального життя, пропо-

нування посильних завдань); активізація зворотнього зв’язку

(завжди надавати дитині можливість висловлювати думки

та почуття); добровільність (мотивувати та пропонувати,

а не примушувати щось виконувати); практичність (акцен-

тувати увагу на тому, як і де можна застосовувати отримані

знання) [1, c. 28].

Останніми роками в Україні розроблено та впроваджено

декілька навчальних програм, провідною метою яких є спри-

яння дітям в оволодінні життєвими навичками, формування

у них здорового способу життя, розвиток правової, екологіч-

ної, психологічної культури. При цьому сучасна практика

свідчить, що програми навчання життєвих навичок для ді–

тей, підлітків та молоді мають бути обов’язковою складовою

шкільного навчального плану, визначатися як факультатив-

ний курс або додаткові компенсаторні заняття.

Реінтеграціятасоціалізаціявихованцівінтернатнихзакладів

281

Зокрема на особливу увагу заслуговує інтегрований курс

«Культура життєвого самовизнаення» [4]. Робота над його

розробкою була ініційована громадською організацією Хрис–

тиянський дитячий фонд і підтримана Представництвом

Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні.

Культура життєвого самовизначення розглядається як ак–

тивне визначення людиною своєї позиції стосовно суспільної

системи цінностей (моральних, соціальних, комунікативних,

естетичних, професійних тощо), що дає їй змогу виявляти

й утверджувати себе в різних життєвих обставинах. Тому

метою курсу «Культура життєвого самовизначення» є фор-

мування у дітей шкільного віку життєвих навичок соціальної

компетентності – базису для адаптивної та позитивної пове-

дінки, – які дозволяють людині адекватно виконувати нор-

ми і правила, прийняті у суспільстві, ефективно вирішувати

проблеми повсякденного життя. У змісті курсу зроблено ак-

цент на формуванні таких життєвих навичок, як комунікація

(спілкування), ухвалення рішень, критичне і творче мислен-

ня, управління емоціями, стресами та конфліктними ситуаці-

ями, розпізнавання та формування цінностей.

У зміст курсу закладено отири базові компоненти розвитку

і становлення особистості: ставлення до себе (особистісне

самовизначення); ставлення до інших (самовизначення

у сфері комунікації); ставлення до діяльності (поведінкове

та професійне самовизначення); ставлення до навколишньо-

го світу (суспільне самовизначення).

У свою чергу, ці компоненти стали наскрізними тематични-

ми блоками курсу, змістовне наповнення яких, враховуючи

принцип послідовності, для кожного класу зумовлюється

рівнем розвитку учнів та їхнім соціальним досвідом.

Кожний тематичний блок курсу дає змогу забезпечити реалі-

зацію конкретних завдань формування культури життєвого

самовизначення дітей. Зокрема головними завданнями тема-

тичного блоку “Ставлення до себе” є визначення особисті-

стю власних внутрішніх та зовнішніх якостей, особистісних

Реінтеграціятасоціалізаціявихованцівінтернатнихзакладів

282

характеристик, особливостей емоційного світу, самооцінка

та самоаналіз потреб, сильних і слабких якостей, поведінки

та визначення власної позиції в системі життєвих цінностей.

Провідними завданнями тематичного блоку «Ставлення

до інших» є формування у дітей навичок спілкування, толе-

рантного ставлення та ефективної взаємодії з батьками, ро-

весниками і дорослими (представниками іншої національ–

ності, віросповідання, статі тощо) без упереджень, стерео–

типів та конфліктів.

Завдання тематичного блоку «Ставлення до діяльності»

передбачають формування у дітей навичок самоорганізації

в навчальній та дозвіллєвій діяльності, підготовку особис–

тості до свідомого професійного вибору.

Основними завданнями тематичного блоку «Ставлення до

навколишнього світу» є усвідомлення особистістю багато-

гранності світу, визначення себе як його частини, громадяни-

на суспільства та члена міжнародної спільноти.

Програма курсу та методичне забезпечення враховує вікові

особливості розвитку дітей. Загальна кількість занять усьо-

го курсу – 170. Кількість занять у кожному класі варіюється

від 13 до 16. Тобто заняття (кожне по 45 хв.) проводяться

двічі на місяць.

Проведення занять курсу «Культура життєвого самовиз–

начення» сприятиме підготовці вихованців інтернатних зак–

ладів до самостійного життя, оскільки порушені в ньому

питання є надзвичайно актуальними для дітей-сиріт

та дітей, позбавлених батьківського піклування, з огляду

на їхні проблеми та запити, перестороги і труднощі соціаль-

ної адаптації.

Спеціально для роботи з учнями випускних класів інтернат-

них закладів Державним інститутом проблем сім’ї та молоді

за сприяння Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ)

розроблена навчальна програма та навчально-методичне

Реінтеграціятасоціалізаціявихованцівінтернатнихзакладів

283

забезпечення спецкурсу «Формування навиок самостій–

ного життя» [1].

Завдання спецкурсу – допомогти вихованцям закладів

для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклуван-

ня, повірити у себе, розкрити й розвинути позитивний особис-

тісний потенціал, прагнення самореалізуватися, сформувати

досвід самостійного ухвалення рішень. Програма спецкурсу

містить 11 модулів, серед яких: «Який я?», «Школа успішного

спілкування», «Запобігання конфліктам, поведінка у конф–

ліктних ситуаціях», «Опановуємо соціальні ролі», «Як зроби-

ти правильний вибір професії», «Статеві особливості та куль-

тура взаємин між юнаком і дівчиною», «Що потрібно знати

про сімейно-шлюбні стосунки», «Відповідальне батьківство»,

«Секрети домашньої економіки» та «Як зробити дозвілля

змістовним і цікавим». На вивчення кожного модулю від–

водиться від 1 до 7 годин, загалом 37. До викладання нав–

чального курсу можуть бути залучені вчителі, виховате-

лі, психологи та соціальні педагоги інтернатних закладів,

а також соціальні працівники ЦСССДМ.

Представлені курси добре інтегруються як у навчальну прог–

раму інтернатного закладу, так і в позанавчальну виховну

роботу. Теми, розроблені у рамках курсів, є змістовним мате-

ріалом для роботи з дітьми соціального педагога чи психо-

лога закладу; це основа для тренінгів, що можуть проводи-

тися спеціалістами ЦСССДМ; вони є матеріалом для творчої

авторської розробки занять із випускниками інтернатних

закладів, що проводяться працівниками різних державних

органів і недержавних організацій, які опікуються проблема-

ми дітей з метою їхньої підготовки до самостійного життя.

Соціальні працівники продовжують працювати з дітьми

і після закінчення ними інтернатного закладу. Нерідко

основні напрями такої роботи збігаються з вищенаведеними

і спрямовані на: розвиток навичок соціальної компетентнос-

ті, підтримку соціально-позитивної активності випускників

інтернатних закладів, введення їх у соціально-виховне сере-

довище; сприяння здобуттю освіти, їхньому працевлаштуван-

ню відповідно до потреб та індивідуальних особливостей;

допомогу у вирішенні питання житла та його облаштуванні,

інших побутових проблем, проведення дозвілля тощо.

Формами роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими

батьківського піклування (випускниками інтернатних закла-

дів), можуть бути індивідуальні (бесіди, тестування, консуль-

тації тощо) та групові (тренінги, зустрічі з цікавими людьми,

фахівцями, диспути, засідання групи взамодопомоги) заходи.

Доцільно залучати таких клієнтів до активної волонтерської

діяльності.

Таким чином, реінтеграція і соціалізація вихованців інтернат-

них закладів – досить складний напрям роботи інтегрованих

соціальних служб, оскільки передбачає мобілізацію зусиль

усіх інституцій, що функціонують у громаді, належний рі-

вень нормативного і навчально-методичного забезпечення

такої роботи; відповідну підготовку фахівців до її здійснення

та цілу низку інших чинників. Утім, мають бути використа-

ні усі можливості для гармонійного розвитку дітей-сиріт

та дітей, позбавлених батьківського піклування, чи осіб

з їх числа, для їхньої соціалізації, як повноцінних і повноправ-

них українських дітей – успішних майбутніх громадян нашої

держави.

Література:

1. Вчимося жити самостійно: Навч.-метод. посіб. для робо-

ти з учнями випускних класів інтернатних закладів /

Ж. В. Петрочко, О. В. Безпалько, О. М. Денисюк та ін. – К.:

ДІПСМ, 2002. – 203 с.

2. Зврва І. Д. Впровадження програм з формування життє-

вих навичок // Практична психологія та соціальна робота.

– 2004. – № 4. – С. 43–48.

3. Концепція Державної програми реформування закладів

для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклу-

вання, схвалена розпорядженням Кабінету міністрів Украї-

ни № 263-р від 11 травня 2006 р.

4. Культура життєвого самовизначення: Метод. комплекс

для загальноосвітніх навч. закладів / науков. керівн. та

ред. І. Д. Звєрєвої. – К.: Златограф, 2004. – 1127 с.

Реінтеграціятасоціалізаціявихованцівінтернатнихзакладів

284

5. Пша І. В. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбав-

лених батьківського піклування (проблеми реформуван-

ня). – К.: Логос, 2000. – 87 с.

6. Питання формування ефективності родинних форм

влаштування дітей, позбавлених батьківського піклуван-

ня / Н. М. Комарова, Л. М. Мельничук, І. В. Пєша та ін. – К.:

ДІПСМ, 2004. – 128 с.

7. Циба В. Т. Соціологія особистості: системний підхід (соці–

ально-психологічний аналіз): Навч. посіб. – К.: МАУП,

2000. – 152 с.

8. Чужих детей не бывает. Под ред. Ф. Р. Зевахиной. – М.:

«Оргсервис-2000», 2005. – 144 с.

Реінтеграціятасоціалізаціявихованцівінтернатнихзакладів

285

3.5Профілактикаправопорушень

середнеповнолітніх,реабілітаціядітей,

якіперебуватьуконфліктіззаконом

Кожне суспільство має свою певну систему норм, які містять

вимоги до поведінки та обов’язків членів цього суспільства.

Протиправна поведінка є наслідком неспроможності або не-

бажання окремої людини знайти дозволений юридичними

нормами спосіб задовільнення власних потреб. Причини деві-

антної поведінки слід шукати у соціальних умовах існування

людини і в особистих рисах, що знижують адаптивні можли-

вості людини, насамперед, у її мотиваційній сфері, ціннісних

орієнтаціях, особливостях емоційно-вольової та інтелекту–

альної сфери. Соціальні проблеми, з одного боку, породжу-

ють складні життєві ситуації, у ході розв’язання яких людина

порушує правові норми, а з іншого, впливають на формуван-

ня особистості людини. Особистісні ж якості людини усклад-

нюють оцінку ситуації, не дають їй змоги ухвалити адекватне

рішення, свідомо управляти своєю поведінкою, протистояти

негативному впливу інших осіб.

Девантна поведнка – поведінка індивіда або групи осіб, що не

відповіда прийнятим у супільстві нормам та завда шкоди самій

людині, оточенню, суспільству загалом. До основних видів девіантної

поведінки в сучасному суспільстві, як правило, відносять проти–

правну (антисоціальну, делінквентну), асоціальну (аморальну, агре–

сивну), адиктивну (залежну) та саморуйнівну (суїцидальну, ауто–

агресивну) поведінку.

Делнквентна поведнка (від лат. delinquens – провина) – поведін-

ка індивіда, що порушу норми громадського правопорядку, загрожу

благополуччю інших людей або суспільству взагалі та може бути

правомірно покараною.

Адиктивна поведнка – це поведінка людини, для якої притаманне

прагнення відходу від реальності шляхом штучної зміни свого пси–

286

хічного стану через вживання різноманітних хімічних речовин

постійній фіксації уваги на певних видах діяльності з метою роз–

витку та підтримання інтенсивних емоцій. Внаслідок такої поведін-

ки людина існу у сворідному «віртуальному світі». Вона не тільки

не вирішу свої проблеми, але й зупиняться в особистісному розвит-

ку, а в окремих випадках навіть деграду.

Правопорення – це порушення адміністративних та правових

норм, які проявляються через дрібні крадіжки, здирництво, викра-

дення автотранспортних засобів, хуліганство.

Соцална дезадаптаця – наслідок низького рівня соціальної адап-

тації до соціального середовища. Проявляться в різних формах де–

віантної поведінки ( втеча з дому, крадіжки, хуліганство, зловжи-

вання алкоголем, наркотиками, суїцид та ін.) і неадекватному психо-

логічному стану особистості (депресія, гіперактивність).

Серед соціальних причин правопорушень можна назвати такі:

• загострення соціальних проблем (зниження життєво-

го рівня, проблеми зайнятості та працевлаштування,

забезпечення житлом тощо);

• недосконале законодавство;

• недоліки у роботі правоохоронних органів;

• неефективна робота установ соціально-культурної

сфери, обмежені можливості для змістовного

проведення дозвілля;

• недоліки виховної роботи в освітніх закладах;

• демонстрація насильства, романтизація кримінально-

го способу життя у програмах ЗМІ, в сучасному

масовому кінематографі та популярній музиці;

• низький рівень правової, педагогічної культури

населення;

• поширення зловживання алкоголем, наркотичними

речовинами;

• недостатній рівень соціального захисту населення;

• недоступність соціально-психологічної допомоги

широким верствам населення тощо.

287

Профілактикаправопорушеньсереднеповнолітніх,

реабілітаціядітей,якіперебуватьуконфліктіззаконом

Названі причини так чи інакше впливають на життя всіх лю–

дей та призводять до поширення девіантної поведінки як соці-

ального явища. Формуванню протиправної поведінки з боку

конкретної дитини, насамперед, сприяють особливості її мік-

росередовища (сім’ї, навчального закладу, неформальної гру-

пи), зокрема такі, як перебування у криміногенному оточенні,

виховання у проблемних і кризових сім’ях, брак індивідуально-

го підходу до проблемної дитини у навчально-виховних закла-

дах, негативний вплив асоціальних груп однолітків.

Серед причин, пов’язаних із сім’єю дитини, які призводять

до її соціальної дезадаптації, можна виділити такі:

• безпосереднє залучення дитини до кримінальної

діяльності, виховання її у дусі асоціальних орієнтирів;

• жорстоке поводження з дитиною, вчинення щодо

неї насильницьких дій, жорсткі методи виховання;

• недостатня увага з боку батьків до дитини, її вихован-

ня, задовільнення її потреб; нехтування її інтересами;

• брак у сім’ї матеріальних умов для повноцінного

розвитку, життєдіяльності та виховання дитини;

• виховання дитини педагогічно некомпетентними

особами (наприклад, старшими дітьми), а також

особами, що мають обмежені можливості щодо

педагогічного впливу на дитину (літнім людям,

сусідам, знайомим тощо);

• перенесення дорослими на дитину агресії, спричине-

ної якимись іншими проблемами;

• залучення дитини до конфліктів між батьками, конку-

ренція між ними через дитину, атмосфера емоційного

напруження, взаємної неприязні;

• неадекватний стиль виховання та порушення

педагогічної позиції батьків у благополучних сім’ях

(гіперпротекція, гіпопротекція, емоційне нехтування

дитиною тощо);

• неприйняття вікових змін у дитині в підлітковому

віці – ігнорування батьками вікових потреб підлітка,

висування вимог до його поведінки та використання при-

йомів виховання, що не відповідають конкретному віку.

288

Профілактикаправопорушеньсереднеповнолітніх,

реабілітаціядітей,якіперебуватьуконфліктіззаконом

Наслідком впливу вказаних причин може бути незадовіль-

неність фізичних і соціальних потреб дитини; формування

в неї асоціальних орієнтирів і стереотипів делінквентної по-

ведінки, загальна невихованість; педагогічна занедбаність,

відставання у фізичному, психічному та культурному розвит–

ку; посилення загальної тривож ності та агресивності ди-

тини, формування комплексу неповноцінності, заниженої

самооцінки, невпевненості у собі; низький авторитет бать-

ків для дитини, пошук нею зразків для наслідування поза

сім’єю; пошук дитиною захисту й підтримки в компанії одно-

літків або у сторонніх дорослих; бажання самоствердитися,

привернути до себе увагу ризикованими, зокрема де–

лінквентними, вчинками.

До особистісних передумов формування протиправної

поведінки належать такі особливості темпераменту, пізна-

вальної та емоційно-вольової сфери дитини, її характеру,

світогляду, мотивації та ціннісних орієнтацій, які роблять

її чутливою до психотравмуючих ситуацій, знижують її здат-

ність опиратися негативним соціальним впливам і знаходи-

ти правомірні способи подолання труднощів. Серед таких

чинників варто виокремити:

Незадовільнені потреби. Правопорушення, здебільшого,

спрямовуються на задовільнення звичайних потреб людини

(фізіологічних, безпеки, належності до групи, визнання, са-

моствердження, самореалізації тощо). Отже, поштовхом до

правопорушення, як правило, є не аномальність потреб, а не-

спроможність або небажання людини задовольнити звичай-

ні потреби правомірним шляхом.

Психофізіологіні порушення. У певної кількості неповно-

літніх правопорушників дослідження виявляли залишкові

прояви органічних уражень центральної нервової системи,

що були наслідком уроджених і перенесених ними травм

і захворювань. Проте причиною правопорушень, вчинених

дитиною, стають не самі психофізіологічні порушення, а нех-

тування ними у навчанні й вихованні дитини.

Профілактикаправопорушеньсереднеповнолітніх,

реабілітаціядітей,якіперебуватьуконфліктіззаконом

289